Іван Крип'якевич

21 квітня 1967 році у Львові, помер Іван Петрович Крип'якевич. 

     Іван Крип’якевич народився 25 червня 1886 року у Львові. Його батько — о. Петро Франц Крип’якевич, уродженець Холмщини.

      У 1904 році закінчив польську гімназію і до 1909 року навчався на філософському факультеті Львівського університету.

     Потяг до історичної науки проявився в Івана Крип’якевича ще 1902 року, коли молодий гімназист потрапив до бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), де познайомився з М. Грушевським, який надовго став для молодого вченого символом української історичної науки. Вже з 1905 року Крип’якевич почав публікуватись на сторінках альманаху, що його видавало НТШ. Його перша книжка «Матеріали до історії української козаччини» (1908 рік) увійшла до восьмого тому «Жерел до історії України-Руси» М. Грушевського. 1911 року І. Крип’якевич захистив докторську дисертацію «Козаччина і Баторієві вольності», написану під керівництвом професора Грушевського.

    Після закінчення університету молодий науковець працює вчителем спочатку приватної гімназії Українського педагогічного товариства в Рогатині (1909—1910 рр.), потім державної академічної гімназії у Львові (1912—1914 рр.). Багато друкується в популярних періодичних виданнях. З 1911 року він редагує «Дзвінок», ілюстрований часопис для дітей і молоді, а з 1913 року стає редактором літературного журналу «Ілюстрована Україна».

       У жовтні 1918 року І. Крип’якевич був призначений професором Кам’янець-Подільського університету, але захворів на тиф і так і не зміг зайняти цю посаду.

Підпис Івана Крип’якевича (перед В. Охримовичем) у книзі про відвідини пластової виставки, 1921

Освітня політика українських урядів 1917-1920 рр., розбудова школи на національних засадах підштовхнула Крип’якевича до написання україномовних шкільних підручників. Менш ніж за чотири роки Іван Крип’якевич видав чотири навчальні книги.

Для щойно відкритих урядом УНР українських шкіл призначалась «Коротка історія України для початкових шкіл та першої кляси гімназії», що вийшла 1918 року 50-тисячним накладом. 1919 року накладом у 25 тисяч примірників вийшов підручник І. Крип’якевича «Огляд історії України. Repetitorium для вищих кляс та вчительських курсів». Репетиторій являв собою підручник для повторення раніше вивченого матеріалу з історії України. На практиці, однак, книга часто потрапляла до рук людей, які взагалі вперше отримали можливість знайомитись із систематичним викладом української історії.

Погляди вченого на український історичний процес не раз змінювалися протягом життя. Із палкого послідовника ідей М. Грушевського Крип’якевич у середині 1910-х рр. став прихильником державницької школи в українській історіографії. Підтримуючи ідею автохтонності українського народу, історик на час написання навчальних книг з історії України вважав Київську Русь державою лише українського народу, а ворожнечу між українським та російськими народами — споконвічною.

Від початку 1920-х рр. працює в польських гімназіях Львова, бере участь у створенні Українського таємного університету у Львові. 1922 року І. Крип’якевич став секретарем сенату університету, читав на філософському факультеті курси історії України та української історіографії VIII-ХІХ ст.

Рідна сестра дружини професора Марії, Савина Сидорович, від зарання належала до Пласту, в у 1920-х творила наймолодший улад — Улад Новиків. Склалося так, що сини Івана Крип’якевича народилися незадовго до розв’язання Пласту польською владою. Та попри те, сини і їхня двоюрідна сестра Надія Мудра (донька третьої Сидоровичівни — Олени) щороку брали участь у таборах, організованих КВОММ на Остодорі.

• 
  Олена Сидорович Мудра і Савина Сидорович відвідують табір на Остодорі
• 
  Пластуни та Митрополит Шептицький на Соколі, попереду зліва присів Роман Крип’якевич. Орієнтовно 1934-1935 рік
• 
  Пластуни та Митрополит Шептицький на Соколі. Зліва стоїть Марія Сидорович Крип’якевич, орієнтовно 1934-1935 рік

За радянських часів Іван Крип’якевич завідував кафедрою історії України Львівського університету ім. І. Франка, обіймав посади завідуючого відділом Інституту історії України АН УРСР. 1941 року Іванові Крип’якевичу на підставі наукових звань було присуджено ступінь доктора історичних наук, у 1950-х роках він став академіком, заслуженим діячем науки УРСР.

Відразу по закінченні війни в науковій періодиці та на зборах наукових установ історика почали звинувачувати у фальсифікації етногенезу російського народу. Вчений змушений був покинути рідний Львів і два роки жив у Києві (формально збирав матеріали для монографії в архівах). По поверненні до Львова йому запропонували роботу в музеї етнографії та народного промислу.

1953 року Крип’якевича призначили директором новоствореного Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. На цій посаді він перебував до 1962 року, плідно досліджуючи історію України. Проте до викладацької та популяризаторської праці педагог уже не повернувся.

Помер Іван Петрович Крип’якевич 21 квітня 1967 р. у Львові.