вівторок, 23 червня 2020 р.

« В законі держави і правда, і сила»

 28 червня 1996 року о     9 год 18 хв після 24 годин праці Верховна Рада ІІ скликання прийняла і ввела в дію Конституцію.
  День Конституції – не просто свято нормативного акту, а день, коли було затверджено права і свободи громадян України.
Конституція України − це нормативно-правовий акт, що володіє найвищою юридичною чинністю. Закони й інші нормативно-правові акти застосовуються на основі Конституції України та повинні їй відповідати. Таким чином, Конституція України є основою чинного законодавства української держави.
     

Попередники сучасної Конституції:
Конституція Пилипа Орлика – 1710 рік.                            Одним із перших конституційних актів були «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорозького», написані гетьманом Пилипом Орликом, − документ, ухвалений козацькою радою 5 квітня 1710 року.                                                                 
 Основу «Пактів і конституцій» складала угода між гетьманом і козацтвом, що виступало від імені українського народу, про взаємні права й обов'язки. Вперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко визначаючи умови, за яких він одержував владу. Крім того, у документі обумовлювався державний порядок України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.        Конституція Пилипа Орлика була першою в світі державною конституцією. Вона не тільки проголошувала незалежну Українську державу, але і закріплювала найпрогресивніші для того часу ідеї державного життя.
  Україна має давні конституційні традиції. Конституційним актам передували такі правові документи, як «Руська правда», Магдебурзьке право, Литовські статуси, Березневі статті 1654 року.
 Конституція УНР –29 квітня 1918 року.
 Мала конституція ЗУНР – 13 листопада 1918 року.
 Тимчасова Конституція Карпатської України – 15 березня 1939 року.
Факти про Конституцію України:
  •  Процес підготовки Конституції України затягнувся на шість років – з 1990 по 1996 рік. Прийняття документа гальмувалося протистояннями між президентом України та парламентом на фоні тривалої соціально-економічної кризи в країні.
  • Президент України Леонід Кучма не був присутній на доленосному засіданні парламенту, однак за кілька хвилин до остаточного прийняття депутатами Конституції прийшов до сесійної зали. Кучма у своєму короткому виступі назвав прийняття Конституції історичною подією.
  •  Міжнародне співтовариство привітало ухвалення Конституції України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.
  •   В 2011 році з’явилася перша мініатюрна Конституція України - книжка розміром 2х3 см. У ній 160 сторінок, на яких вручну було написано понад 9 тис. букв - кожна не більше 1 мм. Але мініатюра вмістила лише десяту частину тексту оригіналу. Книга важить всього 15 г.  
        
Чи знаєте ви Конституцію України?
Відповідайте на запитання, щоб дізнатися рівень своєї обізнаності зі змістом Конституції 
(в правому кутку натисніть на квадратик, щоб розгорнути на повний екран)

 
Щиро вітаємо всіх із Днем Конституції! Ми пишаємося нашою країною і з гордістю відзначаємо це державне свято!


понеділок, 22 червня 2020 р.

«А серце пам’ять береже…»

Вклонися, моя Україно,
Цим людям великим і скромним,
Що в назвах фронтів титанічних
Пронесли наймення твоє.
М. Бажан
Щороку 22 червня український народ вшановує світлу пам'ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю.
   22 червня 1941 року, 4.00 ранку, мить…, шквал крові, болі і смерті . Він тривав кілька довгих років, одних із найдовших років у житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося...
   Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. У розгромі нацизму брали участь українські солдати в лавах Радянської армії (понад 6 млн), вояки УПА (понад 100 тис.). Війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах. Українці і вихідці з України перебували у військових з'єднаннях інших держав: Польщі (120 тис. у 1939 р.), США (до 80 тис. у 1945 р.), Канади (до 45 тис. у 1945 р.), Франції (до 5 тис. у 1940 році). З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини (від 600 осіб у 1939 році до 250 тис. у 1941–1945 рр.), Румунії (24 тис.), Угорщини (до 20 тис.), Словаччини (до 2 тис.), Хорватії (1,5 тис.).
 
    

   Друга світова війна відкрила для українців руйнівну "силу" обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл тощо). Разом з тим тривалий час замовчувались численні злочини комуністичного режиму на нашій землі (розстріли політичних в'язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих у море разом із санітарними машинами).
    Слід зазначити, що Україна не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.Страшне слово «війна» увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад фашистської Німеччини. Важко передати, якою трагедією для них був перший день війни. Але і в ті червневі дні всі вірили, що ворог буде розбитий і перемога буде. Сьогодні вже мало залишилося серед живих тих, хто зі зброєю в руках захищав тоді нашу країну. З кожним роком їх невблаганно стає все менше і менше. Та всі, хто здобував Перемогу, навічно залишаться у вдячній пам’яті нащадків, а спомин про них передаватиметься з покоління у покоління.
   У книзі "Від солдата до академіка". Спогади останнього солдата Великої Вітчизняної війни" Володимир Васильович Хільчевський – учасник Великої Вітчизняної війни, "окопник", орденоносець, тяжкопоранений у боях, у повоєнні роки знаний педагог, учений, заслужений професор НТУУ "КПІ" – пише: "На територіях щойно визволених Сумської та Чернігівської областей відразу ж почалася мобілізація, і невдовзі слідом за наступаючими військовими частинами потяглися колони новобранців. Серед них були такі, що вже служили в армії..., але більшість – вісімнадцяти-, дев'ятнадцятирічні юнаки. Обдерті, обшарпані – за два роки окупації обносилися, із "сидорами" за плечима йшли і йшли нескінченним потоком, не зупиняючись. В одній із таких колон крокував і я – вісімнадцяти з половиною років конотопсько-бахмацько-хуторський хлопчина. ...Удень нас вишикували для прийняття присяги, а потім відбувся мітинг... Більшість складали молоді новобранці, ще не обмундировані, у своєму домашньому одязі, які не пройшли бодай якогось мінімального військового вишколу. У мене, наприклад, була лише шинель (зовсім нова, я був першим її власником), гвинтівка і патронташ. Але більше було неозброєних". Таких новобранців називали "чорнопіджачниками" або "чорносвитками".

  Комплектуванням "чорнопіджачників" займалися спеціальні польові військкомати. Мобілізація поширювалася на всіх чоловіків, які могли тримати зброю. За законами воєнного часу чоловіки, які потрапили в окупацію, автоматично отримували клеймо зрадників, тому мали власною кров'ю довести свою відданість Батьківщині. Ніякої військової підготовки з мобілізованими не проводили, часто їх відправляли у бій, навіть не встигаючи видати військового одягу і зброї.
  Таке ставлення до співвітчизників, особливо новобранців, дивувало навіть німців, які таких солдатів називали "Beutesoidaten" ("трофейні солдати").
Зі "Щоденника" О. Довженка, запис за 28 листопада 1943 року: "Сьогодні В.Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться, як на винуватих. "Один генерал дивився на них у бою і плакав", – розповідав мені Віктор".
   
   
 Подібну історію оповідає письменник Анатолій Дімаров: "Коли село звільнили, усіх чоловіків від 16 до 60 років – усіх, аби була нога-рука, а чи 
сліпий-глухий – неважливо – стали брати до війська. Нас "озброїли" – дали по півцеглини і – "йдіть, спокутуйте вину кров'ю", бо ми на окупованій території були. Мовляв, ви жбурляйте цеглу, а німці нехай думають, що то гранати! Нас 500 душ вигнали на кригу водосховища, ... лише 15 уціліли! А під Ізюмом десять тисяч таких беззбройних поклали!"

Таке відбувалося по всій Україні. Документальне підтвердження знаходимо в унікальному багатотомному історико-меморіальному виданні "Книга Пам'яті України", на сторінках якого увічнені імена мільйонів загиблих. У 250 томах за областями, за кожним населеним пунктом подані імена полеглих. Дати мобілізації і загибелі воїнів указують на дуже короткий бойовий шлях, а за прізвищами бачимо великі родини.
У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.
Таким є Український вимір Перемоги.
     Схиляємо голови перед мужністю і нескореністю нашого народу, який знайшов у собі сили вистояти і вижити, який піднявся на бій і переміг у героїчній боротьбі. 
Бібліотекарі підготували віртуальну, книжкову виставку-пам'ять, про події Другої світової війни.

(натистіть, щоб перейти)




 
  

четвер, 18 червня 2020 р.

Портрет Доріана Грея – золота парча

  130 років тому було опубліковано відомий твір, який наразі вивчається у старших класах - «Портрет Доріана Грея», написаний Оскаром Уайльдом. «Портрет Доріана Грея» - єдиний опублікований роман Оскара Вайльда. Уперше виданий 20 червня 1890 року. Друга редакція, у якій автор дещо доповнив та змінив твір, дописав нові розділи, вийшла в квітні 1891 року.
  Дуже повчальна книга. Книга на усі часи. Англія, 19 століття, описані події протягом декількох десятиліть; - лінійний сюжет, містика, драма. Що ж насправді краса зовнішня без краси душі? Свою душу потрібно оберігати, завжди залишатися людиною, не піддаватися спокусам, які можуть зруйнувати тебе. Доріан Грей був на ринку долі, де йому пропонувалися найрізноманітніші спокуси: наркотики, розпуста.... Це був лише його вибір - брати або не брати. Хоч лорд Генрі і привів його на цей ринок, але як їм скористатися вирішував тільки Доріан. Піддатися такою солодкою спокусою або ж залишитися людиною?
  Цікава і ще одна тема, порушена в романі – взаємодія мистецтва з реальним життям. Цій темі присвячені як авторські відступи і міркування художника Безіла, так і історія коханої Доріана – Сібілли Вейн, видатної актриси, яка втратила свій дар, після того як вона відкрила для себе світ справжніх почуттів.
  Книга пояснює, що все в цьому житті залежить від нас самих, від нашого вибору. Головне, не схибити, роблячи цей вибір, адже, як показує «Портрет», як показує життєвий досвід, за все в цьому житті доводиться платити. Шкода, що Доріан занадто пізно це зрозумів. Чи варто було продавати душу дияволу, аби тільки залишатись красивим? Ніколи, адже все коли-небудь закінчується, всьому приходить кінець Ніякий портрет, ніяка краса, ніякі вільні інтимні зв’язки, ніякі розваги не заповнять пустоту душі, не врятують від самотності, не замінять ні кохання, ні дружби, ні сім’ї. 
"Краще не думати про минуле. Його вже не зміниш. Треба перейматися своїм майбутнім ."

  Ми радимо всім прочитати роман "Портрет Доріана Ґрея". Він досі залишається загадкою для читачів і саме тому не втрачає актуальність.  
  До вашої уваги пропонуємо цікаву вікторину.
  

"Будьте добрішими, коли це можливо. А це можливо завжди"

четвер, 11 червня 2020 р.

«Щасливий, хто пізнав твою красу…»


Завдяки пронизливо-емоційній пісні Джамали на Євробаченні про депортацію кримських татар 1944 року дізнався цілий світ. Але історія корінного народу Криму свідчить, що це була не перша спроба їхнього виселення з півострова.
Є в цьому літописі і сторінки про триста років Кримського ханства, і два місяці Кримської Народної Республіки за більшовиків, і дружні, а часом і не дуже, стосунки з українськими гетьманами, а також унікальні пам'ятки архітектури, традиції і побут.

   Кримські татари сформувалися як народ у період Кримського ханства - держави, яка існувала на півострові від 1441 до 1783 року. Вони вважають себе нащадками різноманітних народів, що проживали в Криму в різні історичні епохи.
  У 1783 році внаслідок перемоги Росії над Османською імперією Крим був окупований, а потім анексований цією державою. Це було початком доби в історії кримських татар, яку багато хто з них називають "чорне століття".
 Утиски з боку російського самодержавства та експропріація землі у кримськотатарських селян спричинили їхню масову міграцію до Османської імперії.
Інтенсивні українсько-кримськотатарські контакти в політичній та військовій сферах почалися, коли гетьман Богдан Хмельницький уклав договір із кримським ханом щодо допомоги в національно-визвольній боротьбі українців проти Речі Посполитої.
  Стосунки кримських татар і українців розвивалися і в економічній сфері. Приміром, соляні озера Криму, що були ханською власністю, годували і козаків Запорізької Січі.
Кримська сіль користувалася попитом на європейському ринку, і козаки купували її у кримських татар досить дешево, отримуючи зиск від реекспорту в європейські держави. Навзаєм козаки надавали кримським татарам можливість випасати коней на українських землях.

Попри періоди протиріч і збройних конфліктів кримські татари і козаки неодноразово допомагали один одному в біді.
За свідченням історика Дмитра Бантиш-Каменського, один із затятих супротивників сусідньої мусульманської держави, кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко, дозволив кримцям кочувати на українській території, коли в степах ханства була посуха.
А у відповідь на претензії гетьмана Івана Самійловича через самовільне рішення Сірко заявив: "Якщо б і сам чорт, пане гетьман, допомагав людям в крайній їх нужді, то нехтувати цим не годиться, адже кажуть люди: нужда і закон змінює. А якщо ми, живши з татарами по сусідству, допомагаємо один одному, то це розумному не диво".
  Коли йдеться про культурну спадщину кримських татар, зокрема архітектурну, зазвичай згадують Ханський палац в Бахчисараї. Але існує ще одна перлина - соборна мечеть Джума-Джамі, розташована в Євпаторії.

 Ця мечеть була однією з головних у Кримському ханстві. Сьогодні вона вважається шедевром світової ісламської архітектури XVI століття.
  У Джума-Джамі відбувалася чи не найважливіша подія в житті Кримського ханства. Хан, який отримував у Стамбулі право очолити державу, прибував спочатку в Гезлев (зараз Євпаторія). У мечеті він проходив урочистий молебень і обряд посвячення в хани. Після цієї церемонії він розписувався в спеціальному акті, який зберігався в мечеті. Потім новообраний хан виходив на відкриті галереї і оприлюднював указ про своє призначення перед підданими. Після цього він вирушав у Бахчисарай, столицю Кримського Ханства.
 
  Кримський півострів — це унікальний півострів, на невеликій території якого зустрічаються відразу три природні і кліматичні зони: степ, гори і південний берег Криму. Крим-унікальний не тільки своїми природними показниками, але за все існування півострова накопичилося досить величезна кількість цікавих фактів про Крим, про яких ми і поговоримо.


  • Саме перша згадка про Крим у світовій літературі – поема “Одіссей” давньогрецького поета Гомера, яка наукою датується від IX до XII століть до н. е. «Там киммериян сумна область покрита вічно Вологим туманом і млою хмар, Ніколи не являє Оку людей особи сонцесяйного Геліос…»

  •  Напевно вже всім добре відомий факт, що Крим – це сучасна назва півострова (тюрксько-татарську), а ще якусь сотню років тому його називали Тавридою. 

  • Хто б знав, але популярна група Кіно була заснована в  Криму в селищі Морське. Сталося це в далекому 1981-му році. Взагалі, Крим прославляли і любили багато діячів культури і мистецтва – В. К. Айвазовський, Чехов, Волошин, Грін, Аркадій Аверченко, Марина Цвєтаєва,  Леся Українка, А.Міцкевич, Зощенко, Булгаков та багато інших.
  • Найбільша в Європі астрофізична обсерваторія знаходиться в Криму, у селищі Научний Бахчисарайського району. Перший телескоп тут був встановлений в 1949 р. і з тих пір тут було відкрито понад 850 астероїдів

  • Першим автомобілістом, який заплатив в Криму штраф за перевищення швидкості, був Геза Ковач, угорський інженер. Це сталося в 1901 р., Геза Ковач був першим автотуристом в Криму.
  • Восени в Криму проходить полювання на вальдшнепа – птицю, що володіє рідкісним “мальовничим” пером, яке використовують художники для накреслення самих тонких ліній і годинникарі.

Печерні міста, мальовничі скелясті пляжі та просторі набережні давно стали візитівкою півострова Крим. Пропонуємо вашій увазі 10 цікавих місць Криму.

Балаклава
Береги Балаклавської бухти були заселені з давніх-давен. У VIII-VI століттях до н.е. тут мешкали люті таври, пізніше з'явилися давньогрецькі поселення. Греки назвали бухту Сюмболон Лімен, що означає «гавань ознак, символів». 
Гомер у своїй «Одіссеї» дає опис дає опис гавані та фортеці, що нагадує Балаклавську гавань і місто:
 «У гавань прекрасну там ми увійшли. Її оточують
Скелі круті з обох сторін безперервної стіною.
Біля входу високо здіймаються один проти одного
Два вибігали мису, і вузький вхід в цю гавань.
<…>  ніколи не бувало в затоці
Хвиль ні високих, ні малих, і рівно блищала поверхню ».
  Названий Гомером «високий місто» Ламос, місто Велетнів лестригонів, які захищалися від непрошених гостей, кидаючи зі скель величезні камені-валуни, намагаючись потопити кораблі Одіссея.
Фортеця Чембало
У XIV в. захопили узбережжі генуезці звели на вершині гори Кастрон фортеця Чембало, пануючу над входом в бухту. Від цієї пам’ятки Балаклави до сьогоднішнього дня збереглися башти та частини фортечної стіни.
Мармурова печера
Мармурова печера знаходиться на плато гірського масиву Чатир-Даг (тюрк. – „Шатер-гора”). Видимий із різних відстаней, мальовничий силует Чатир-Дагу є символом Криму.

Стежка Голіцина
Князь Лев Голіцин знаменитий тим, що заклав основи виноробства в Криму. Голіцин багато зробив не тільки у сфері виноробства, великий його внесок у благоустрій Судакського району: дорога Новий Світ – Судак та водовідведення в селищі з’явилися саме завдяки князю. Ступивши на стежину, яка вирубана на схилі скелі Коба-Кая , відкриваються чудові краєвиди на море і, як на долоні, селище Новий Світ. 

Гора у перекладі з тюркського - печерна скеля, всі вони створені природою. Їх Лев Голіцин використовував для збереження своїх вин.

Генуезька фортеця
Судацьке укріплення як за історико-культурною значущістю, так і за масштабністю фортифікаційної системи є унікальною пам’яткою оборонної архітектури Таврії X-XVIII столітті. Фортеця розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Буру). Площа фортеці майже 30 гектарів. 
  

Печерні міста Мангуп-Кале
Мангуп, Дорос — стародавнє місто-фортеця, столиця князівства Феодоро, згодом турецька фортеця.Мангуп-Кале - найбільший за площею середньовічне місто-фортеця в Криму. У 1475 р шість місяців стояли турки у неприступної фортеці, шість разів йшли на приступ міста, застосувавши проти обложених новинку тих днів - гармати, але так і не змогли його взяти. Завдяки обмінним маневру, виманили захисників фортеці і вони зазнали поразки. Фортеця разом з містом були розграбовані і знищені. Через кілька десятків років фортеця була відновлена ​​і в основному, заселена караїмами. При Катерині другій, Мангуп-Кале спорожнів, втративши своє історичне та географічне значення.
    Печерні міста Мангуп - один з найдивовижніших куточків Криму, в 1996 році занесений в списки унікальних світових історичних старожитностей ЮНЕСКО.

   
 
 Мангуп-Кале є найбільшим за площею і найбільш високо розташованим з усіх печерних міст Криму.

Тепе-Кермен 
Тепе-Кермен - це самотня конусоподібна гора, на якій селилися люди, нагадує за формою вулкан. 
У IV-V століттях, саме на цих кордонах і починають з'являтися перші сторожові пости, які в 5-6 століттях стануть містами-фортецями: Чуфут-Кале, Тепе-Кермен та Ескі-Кермен.
   Оскільки фортеця Тепе-Кермен, виконувала роль сторожового поста на кордоні Візантії, то місто формувався як фортеця за всіма правилами того часу. Місто знаходилося в важкодоступному місці, в нашому випадки на однойменній горі Тепе-Кермен. Висота 246 м або 540 над рівнем моря. Також важливу роль грала не тільки висота гори але і її неприступність.
 На його території налічується понад 230 штучно створених печер. Площа печерного міста близько 1 гектара. Місто існувало з VI по XIV століття. На північному сході плато знаходиться найбільший християнський храм VI - ІX століть нашої ери, з висіченими хрестами, написами грецькою мовою та івритом.
 
 
Чуфут-Кале
До середини XVII ст. місто Чуфут-Кале (іудейська фортеця). Чуфут-Кале отримало сучасну назву лише вкінці ХІХ століття. До того його називали Кирк-Єр, що перекладалось як «сорок братів». Виникло це місто задовго до XIII в. Точних даних немає. 
   Цікаво, що саме у Чуфут-Кале пізніше була побудована перша в Криму друкарня. Тут виготовляли переважно релігійні книги. Тексти – древньоєврейською та древньокараїмською мовами. Храми намагаються реставрувати представники караїмської громади. 
 
    Загадкова криниця Тік-Кую. Вона служила гідротехнічною системою на випадок облоги Чуфут-Кале. Джерело із життєдайною водою було сховане глибоко в землі, куди вела величезна підземна 120-метрова галерея.


У східній частині міста зосереджені житлові споруди. Тут навіть збереглося місце, де велося карбування кримських монет - колишній монетний двір. під час досліджень підземель міста була знайдена унікальна колекція монет, у якій знаходилися золоті венеціанські дукати, золотий динар єгипетських султанів, монети генуезько-кримського карбування м.Кафа та інші цінні екземпляри. 
   Золото у підземеллях Криму шукали і спецслужби НКВС, і німецькі розвідники. Та, кажуть, не лише золото. Куди масштабнішою мала бути знахідка… священного Грааля. На фресках багатьох кримських храмів і справді зустрічаються зображення легендарної золотої чаші.  
                                 Ескі-Кермен означає «Стара фортеця»
 
Деякі знавці історії називають Ескі-Кермен «самим печерним» із стародавніх міст, що розмістилися на скельних вершинах. 


 
Ескі-Кермен був заснований в кінці VI століття візантійцями, назва міста перекладається з кримсько-татаркского як "Стара фортеця". Розквіт Ескі-Кермен припав на XII-XIII століття, коли його населення перевищувало 2000 чоловік, плато було забудовано прямокутними кварталами з досить широкими вулицями. Печери використовувалися в якості господарських приміщень, зокрема загонів для худоби і складів. 
 
 
З культових споруд у місті присутня Церква Успіння, вирубана на місці цистерни для води. У південних воріт Ескі-Кермен збереглася ще одна ритуальна споруда - храм "Трьох вершників".
Карадаг - згаслий вулкан з химерами
Карадаг - унікальний гірський масив у Криму на березі Чорного моря, на території якого створено природний заповідник. Найвища вершина — гора Свята, 576 м над рівнем моря. Карадаг - єдиний в Європі стародавній згаслий вулкан, який зберіг сліди як самого процесу виверження, так і наступних процесів вивітрювання. 

  Площа заповідника становить майже 2900 гектарів, з яких 809 га - акваторія Чорного моря. Сама назва "Карадаг" перекладається з турецької як "чорна гора". У Карадазькому природному заповіднику налічується 1176 видів рослин, з яких 25 не зустрічаються більше ніде в світі, 126 видів рослин занесено в Червону книгу України, 34 - у Європейський червоний список і 22 - у Червоний список Міжнародного союзу охорони природи. 
  Скелі на схилах нагадують то казкових чудовиськ, то двогорбих верблюдів, а в ущелині, ніби вартові, стоять кам’яні фігури. Гірське відлуння низько гуде й співає серед цих Кам’яних Бовванів, повторюючи шум вітру, шелестіння листя, крики птахів, голоси людей і навіть звуки кроків. А вночі, коли місяць уповні, боввани освітлені примарним, фантастичним світлом, й самі здаються примарами. Завивання вітру лише посилює враження і, мабуть, тому це місце іноді називають Долиною Привидів.
  Мальовничість Карадагу додають так звані «Золоті ворота» – грот-арка, складений магматичними породами стовпчастої будови.
  Карадаг надзвичайно мальовничий, оспіваний поетами і художниками, овіяний легендами. Вулканічний масив Карадагу – унікальний пам’ятник вулканізму середньоюрського часу на території України.
 Демерджі - «Долина привидів»
Назва гори Демерджі перекладається з кримсько- татарської мови як «коваль».

Уродженці Еллади називали гору Фуна , що означає «паруюча». Появою такого імені гора зобов'язана явищу природи. Вологі повітряні маси з моря, піднімаючись до вершини, охолоджувалися і осідали щільними туманами на її схилах.
 Крим оповитий легендами. Урочище Демерджі, має свої легенди.  У далекі часи плем'я кочівників-завойовників оселилося на схилі гори і спорудило збройову кузню. Підручні жорстокого і злісного коваля забирали на роботи місцевих чоловіків, але додому вже більше не поверталися, гинучи від виснажливої ​​праці.

Марія - дочка одного з місцевих старійшин, вирушила до коваля і спробувала умовити його не знущатися над людьми. Але лиходій убив її.

Навіть природу потряс жорстокий злочин: гора почала вивергатися, розкрила свої надра і поглинула кузню. Підручні коваля перетворилися в кам'яні валуни, а на самій вершині гори застигли злий чаклун (нині скеля "Велетень") і дівчина (статуя, відома зараз як "Голова Катерини").
  Не всі таємниці гірського Криму ще відкрито...





























"СНІД: проблема соціальна"

  1 грудня , відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом. 945 нових випадків ВІЛ-інфекції зареєстровано в Україні у жовтні цього року.  Н...