Щасливі миті

У бібліотеці для дорослих №11 панує особлива атмосфера тепла, ніжності та любові. До Дня матері в читальній залі бібліотеки відкрилася фотовиставка «Щасливі миті» викладачки художнього відділення Київської дитячої школи мистецтв №1 — Ганни Вергун.

Виставка присвячена найважливішій темі — цінності материнства. Через об’єктив фотокамери глядач може відчути тепло маминих обіймів та побачити щирі прояви любові, які супроводжують перші дні життя дитини.


Щасливі миті для матусі — це народження дитини. Саме такі щирі, ніжні та справжні фото були обрані для виставки. Кожна світлина наповнена емоціями, тишею перших днів життя малюка та особливим світлом материнської любові.

Народження дитини — це неймовірне диво, яке назавжди змінює життя жінки. Перші миті, перші дні та місяці життя малюка хочеться зберегти у пам’яті назавжди. І саме фотографія допомагає зупинити ці безцінні моменти, щоб знову і знову повертатися до них серцем.

Мама — це цілий світ для дитини. Це тепло, турбота, підтримка, ніжність і любов без умов. Мама — це людина, яка завжди чекає, розуміє, обіймає та вірить. Її любов — найсильніша у світі, а її серце здатне зігріти навіть у найтемніші часи.

Виставка «Щасливі миті» нагадує кожному з нас про важливість родини, материнської любові та тих простих моментів щастя, з яких і складається життя.

Запрошуємо всіх охочих відвідати фотовиставку у робочі години бібліотеки №11 та поринути у світ щирих емоцій, любові й теплих спогадів.

“Геній народжений в Україні”

 

До 145 річчя з дня народження Казимира Малевича, бібліотекарі для читачів нашої бібліотеці №11 для дорослих, провели вікторину і познайомили з творчістю художника. Відвідувачі мали змогу створити свою власну картину в стилі Малевича.

23 лютого 1879 - у Києві народився Казимир Малевич, художник-авангардист, теоретик мистецтва, засновник супрематизму, автор однієї з найвідоміших картин 20 століття "Чорний квадрат".

Його батько був польським менеджером цукрового заводу, а мати - українською домогосподаркою з Полтавщини. Обоє батьків належали до дворянського роду. Прізвище Малевич зустрічається в Польщі, Литві, Україні та Білорусі.

"Мій батько був не дуже задоволений моїм потягом до мистецтва. Він знав, що є художники, які малюють, але ніколи не говорив про це. Тим не менш, мій батько намагався змусити мене дотримуватися тієї ж лінії мислення, що і він. Батько розповідав мені, що життя художника жахливе і що більшість з них сидять у в'язниці".

Малевич, який згодом став живописцем, навчався у чудового українського художника М. Пимоненка в Київській рисувальній школі М. Мурашка. Малевич залишився в боргу перед Пимоненком на все життя, іноді малюючи в стилі Пимоненка.

     В автобіографії художник згадує про відвідини майстерні Пимоненка на Хохлівській вулиці в Києві: "Його картини справили на мене велике враження. Він показав мені картину "Гопак". Я був у захваті від усього, що побачив у його майстерні. Сила мольберта з картинами, на яких зображено українське життя. Я показав йому свої роботи - замальовки з натури. Я вступив до Київського художнього училища. ......".

"Кубофутуристичний" напрям у творчості Малевича почав з'являтися приблизно на початку Першої світової війни. 1913 року він розробив дизайн постановки футуристичної опери "Перемога над сонцем". "Чорний квадрат", який Малевич створив як декорацію, вперше було представлено на театральній сцені. Це був початок супрематизму. 

Супрематизм – напрямок авангардного мистецтва, в центрі якого – естетика безпредметності, абстрактний геометризм, який виник на початку ХІХ століття. Спочатку термін, похідний від латинського suprem, означав домінування, перевага кольору над усіма іншими властивостями живопису.  "Супрематизм", за визначенням Малевича, "мав три ступені розвитку: чорний, кольоровий і білий".

Насправді "Чорний квадрат" ніколи не був окремим твором – він є частиною триптиху, де були ще "Чорне коло" і "Чорний хрест". Разом ці три форми утворюють новий художній іконостас, в якому багато релігійних асоціацій і мотивів. 

      У 1928-30 роках був професором Київського художнього технікуму, де писав київські пейзажі, а в 1920-х роках був членом Об'єднання сучасних художників України (ОСМУ) і брав активну участь у мистецькому житті Києва.

      Київські журнали публікували теоретичні статті самого Малевича та схвальні відгуки про його роботи. У листі до Крамаренка Малевич писав: "Незалежно від того, приїдете Ви до Києва чи ні, будь ласка, надішліть мені Ваші враження від моєї виставки".

    Каземир Малевич отримав запрошення розписати стіни конференц-залу Української академії наук (вул. Володимирська, 55). Ескізи фрески збереглися до наших днів і зберігаються в Національній художній галереї України в Києві.

У 1923 році Малевич отримав запрошення намалювати другу версію "Чорного квадрата". Фарба почала відшаровуватися від магічного чорного кольору.

    Останню персональну виставку свого життя Малевич провів у Київській картинній галереї в 1930 році.

      На жаль, у 1930 році Малевича, як і багатьох інших видатних викладачів Київського художнього технікуму, було позбавлено професорської посади. Його ув'язнили на кілька місяців як "польського шпигуна".

Внаслідок арешту він серйозно захворів і в останні роки був зайнятий упорядкуванням свого майна. Після важкої хвороби він помер (15 травня 1935) від раку, але навіть у свої останні, найважчі дні залишався самим собою, справжнім художником.

 

Едуард Мане - від реалізму до імпресіонізму (190 років від дня народження Едуарда Моне (1832-1883))

 

Едуард Мане народився в Парижі 23 січня 1832 року. 

  Його мати була похресницею шведського принца Карла XIV Юхана, батько, Огюст Мане, був французьким суддею. 

   У 1860 році син написав їх портрет, що став шедевром раннього періоду його творчості. 

  Ранні роботи "Сніданок на траві" та "Олімпія" створені у 1863 році знаменують початок модерного мистецтва у Європі. 

  Публічна кар'єра Едуарда Мане тривала з 1861 року, в рік його першої участі у паризькому салоні до смерті в 1883 році. Художник створив протягом життя 430 олійних картин, 89 пастелей і більше 400 робіт на папері.

  Твори зберігаються в  Луврі, Музеї д' Орсе в Парижі, а також в Інституті Курто в Лондоні.

30 квітня 1883 -  після тяжкої та тривалої хвороб Єдуард  Мане помер.

Його останньою великою роботою була картина „Бар Фолі-Бержер“,яку він малював з натури.

  Мане постійно відчував невдоволення тогочасними обмеженнями  дріб'язково-буржуазним суспільством. Вщухало воно лише коли Мане стикався зі світом іспанців, іспанського мистецтва. Різкий контраст іспанської музики, палких і пристрасних танців, манер, іспанського одягу з одягом паризьких буржуа, їх посередніми смаками і жалюгідними бажаннями, привели художника до деякої ідеалізації Іспанії в його творчості. Бурхливе життя іспанців і відмітив художник в "Лолі з Валенсії".

Коротенька і товста Лола заробляла танцями. Мане подав її у повний зріст на тлі театральних лаштунків. Навіть умовний одяг Лоли сприймався правдивим і щирим. Мане малював цей одяг старанно, делікатно виписував кожен візерунок шалі, золотої прикраси на руці, червоних китиць на чорній спідниці. Це водночас портрет і сценічний образ.

Нині ця екзотична іспанська квітка прикрашає колекцію Музею д'Орсе, Париж.

Щоб популяризувати свої картини, Мане звернувся до створення офортів. У 1862 році було створено 13 офортів і після їх друку популярність Мане підвищилася. Сприяла цьому і стаття про майстрів-аквафортистів, надрукована поетом Шарлем Бодлером.

Перлинами живопису вважають натюрморти Едуара Мане, який формально не входив до кола імпресіоністів. Він добре відчував фактуру і красу простих речей, овочів, фруктів, особливо квітів. До того ж, малювання квітів виявило його колористичні здібності у повній мірі, більш, ніж у жанрових композиціях.

Цікавинки з життя Едуарда Мане:

  

Едуард Мане збирався виставити на Паризькому салоні 1865 дві нові картини — «Осміяння Христа» та «Олімпію». Проте члени журі, які формували виставку, пославшись на те, що перед ними «мерзотні виверти», відмовилися давати картинам місце в залі.

Через деякий час заборона була знята — це був демонстративний жест у суперечці з пресою та громадською думкою: члени журі ніби показували, що станеться, якщо прибрати «моральний фільтр», проти якого так сильно виступало суспільство. Салон проходив у Палаці промисловості, більше відомому як Палац на Єлисейських полях. Щоб потрапити в зал з художниками на літеру М ,який знаходився в самому торці — треба було пройти весь палац.
Поки Мане йшов через увесь зал до своїх картин, критики та перші відвідувачі виставки намагалися потиснути йому руку, вітаючи з неймовірним успіхом його краєвидів, — незважаючи на те, що ні «Олімпія», ні «Осміяння Христа» краєвидами не є. Два морські краєвиди справді висіли поруч із картинами Мане, і, хоча ці роботи були явно чужої кисті, підписані вони були його ім'ям, та ще й помилково — «Monet». У Парижі про існування Клода Моне ще нічого не знали,тому поява картин, підписаних схожим з Мане прізвищем, була сприйнята заслуженим художником як провокація і спосіб нажитися на заробленому ним авторитеті.
Клода Моне на той час у палаці не було. Але він, звичайно, почув про лють Мане: у Парижі про це було багато розмов. Салон взагалі вийшов надзвичайно гучним та скандальним. Мане звинувачували в аморальності та вульгарності. Антонен Пруст (журналіст, перший міністр культури Франції) пізніше згадував, що «Олімпія» вціліла лише завдяки запобіжним заходам, прийнятим адміністрацією виставки.«Ніколи і нікому ще не доводилося бачити що-небудь цинічніше, ніж ця «Олімпія». Це самка горили, зроблена з каучуку і зображена абсолютно голою, на ліжку. Її руку ніби зводить непристойна судома... Серйозно кажучи, молодим жінкам чекаючим дитину, а також дівчатам я радив би уникати подібних вражень».

  Налякана адміністрація поставила біля полотна двох охоронців, але цього було недостатньо. Натовп, регочучи, завиваючи та погрожуючи тростинами та парасольками, не боявся і військової варти. Декілька разів солдатам доводилося оголювати зброю. «Олімпія» збирала сотні людей, які прийшли на виставку лише для того, щоб лаяти картину і плюнути на неї. 

  Едуард Мане був зовсім збентежений подібною реакцією і на кілька місяців припинив працювати; щоб прийти до тями, поїхав до Іспанії. Повернувшись за кілька місяців до Парижа, він зустрів у гостях у друзів свого мимовільного кривдника — Клода Моне і побачив його нову картину «Дама у зеленій сукні».
  Ця зустріч стала початком багаторічної дружби між художниками, автор «Олімпії» неодноразово допомагав своєму молодшому другові та іншим імпресіоністам. 

Ця дружба тривала майже двадцять років, аж до 30 квітня 1883 - дня смерті Едуарда Мане.

   Але в історії відносин двох художників розпочинався новий хвилюючий епізод. Моне вирішив домогтися, щоб картини Мане зберігалися у Луврі разом із полотнами головних художників світу. Він вирішив діяти сам: знайти гроші та придбати у вдови Мане «Олімпію», а потім подарувати її державі. Таким чином, картина гарантовано потрапить до державного музею — Моне сподівався, що цим музеєм стане Лувр. До цієї ідеї багато хто ставився скептично, навіть найближчі друзі покійного художника.

 Моне досяг свого через сімнадцять років: у лютому 1907 року за розпорядженням Жоржа Клемансо, голови ради міністрів та друга Моне, картину перевезли в Лувр.

   У 1986 році всю колекцію імпресіоністів, у тому числі «Олімпія», було передано в музей д"Орсі, де виставлено і зараз.

Майстерня гарного настрою.

Щорічно у другу неділю жовтня в Україні відзначається День художника.

 Це професійне свято було засновано Указом президента України № 1132/98 від 9 жовтня 1998 року.
В нашій бібліотеці проходить виставка картин юних художників.

Образотворче мистецтво є однією з найдосконаліших форм діяльності, оскільки в художній палітрі кристалізується внутрішній світ людини, звучать кольори глибоких почуттів. Роботи художників пробуджують прагнення до прекрасного, спонукають замислитися над суттю буття.

Українським майстрам пензля і різця належать твори, які стали частиною золотого фонду світового образотворчого мистецтва. Дбайливо зберігаючи і розвиваючи традиції самобутньої національної художньої школи, вони стверджують вічні загальнолюдські цінності, приносять людям радість спілкування з прекрасним.
Цікаві факти про геніїв українського мистецтва:

Іван Степанович Марчук (1936) – український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.
Іван Марчук - винахідник багатьох оригінальних технік, найвідоміша з яких - «пльонтанізм» (від слова «пльонтати» — плести, переплітати).
Рука митця може виконувати 120 рухів за секунду.

Микола Пимоненко

Микола Корнилійович Пимоненко (1862-1912) – український художник, автора багатьох картин на національну українську тематику. Твори художника зображують побут і праця українського народу; в його картинах жанрова сцена нерідко поєднується з пейзажем.

Пимоненко отримав звання почесного вільного общинника Академії мистецтва У 1904 році йому присуджують звання академіка.

Катерина Білокур

Катерина Василівна Білокур (1900-1961) – українська художниця, майстер народного декоративного, живопису, представниця «наївного мистецтва».

В основному Катерина Білокур малювала квіти. Окрім квітів, Катерина Білокур малювала пейзажі та портрети.
Перші картини малювала вугіллям на клаптиках тканини.
На честь художниці поставили балет “Катерина Білокур”.
Катерина малювала декорації для драмгуртка, створеного в Богданівці її сусідом і родичем — Микитою Тонконогом, а також грала на сцені цього театру – у виставах "Наталка Полтавка", "Сватання на Гончарівці", "Наймичка", "Безталанна" і "Матір-наймичка".
Катерина Білокур робила пензлики з котячої шерсті і користувалася ними навіть тоді, коли вже була Народною художницею України і мала всі професійні засоби для малювання.

Василь Іванович Лопата (28 квітня 1941)

Український художник і прозаїк. Лопата створив близько 700 творів образотворчого мистецтва. Працює в жанрі графіки та живопису. Відомий, найперше своїми гравюрами. Саме цей художник оформлював портрети, пейзажі та орнаменти на перших українських гривнях зразка 1991 року.

"Два світи в одному"

В межах реалізації проекту популяризації німецької мови «німецька мова: країни і люди» в бібліотеці проходив літературний перегляд творчості німецького письменника, композитора, художника та представника романтизму Ернста Те́одора Амаде́я Го́фмана (нім. Ernst Theodor Amadeus Hoffmann (стандартне скорочення в західноєвропейських мовах E. T. A. Hoffmann); 24 січня 1776, Кенігсберг — 25 червня 1822, Берлін). 

Були представлені відомі твори письменника:

1. «Нічні оповідання» (1798)
2. «Люцинда» (1799)
3. «Маска» (1800)
4. «Лускунчик і Мишачий король» (1816)
5. «Життєва філософія кота Мура» (1819)
6. «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер» (1819)
7. «Володар бліх» (1822)

Мандрівка Україною з Миколою Сомом

Українська земля. Як багато в цих словах можна почути, та краще вирушити у подорож по українських містах і селах та побачити.

Бібліотека запрошує в одну з таких подорожей, де розляглися широкі поля й лани, де набагато кілометрів тягнуться густі, великі ліси. З 5 по 18 жовтня в нашій бібліотеці експонується виставка робіт художника Сома Миколи Гнатовича "Мандрівка Україною".

Творчість Миколи Гнатовича нікого не залишає байдужими.

Микола Гнатович - майстер пейзажів. Він до тонкощів розуміє, відчуває, бачить природу і спроможний емоційно, а водночас і лагідно, величаво й ніжно, панорамно і близькопланово подати її на полотні.

Багато років не зраджує своєму вибору, переносить красу природи на полотна, відкриваючи її людям заново й залишаючи ці чарівні миті для вічності.

Сом М.Г. - український художник, член спілки художників та спілки журналістів України. Автор багатьох художніх творів, учасник виставок художніх робіт в Україні. Разом із відомими столичними митцями розписував відновлений Михайлівський Золотоверхий Собор. В 2001 році брав участь в оздоблені центральної зали Залізничного вокзалу м. Києва. В 2002 році у співавторстві з художником В. Синтюріним розписав церкву в с. Іванів Бориспільського р-ну.

Микола Гнатович постійний читач нашої бібліотеки.