неділя, 16 січня 2022 р.

Я - кіборг, мій вимір - аеропорт

В Україні сьогодні, 16 січня, відзначається День пам’яті захисників Донецького аеропорту.
Всеукраїнський день пам’яті "кіборгів" було встановлено за ініціативою українських воїнів, які 242 дні боронили Донецький аеропорт.
Бої за аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року і закінчились після повної руйнації старого та нового терміналів аеропорту. В обороні аеропорту також брали участь волонтери і медики.
За стійкість і незламність українських захисників назвали "кіборгами". Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України.

Будь-яка подія сама по собі не відбувається… Подія – це у першу чергу люди, які її творять, які живуть у ній, і в ній же вмирають, часом усього за декілька митей.
Але не менш важливими є люди – «носії та ретранслятори» пам’яті про подію, адже всім нам відома фраза про те, що «люди живуть доти, доки за них пам’ятають»
Тому дивно виглядають так звані «білі плями» у таких подіях, як бої за Донецьке летовище. Тим паче, що вже не перший рік про них говорять, пишуть і навіть знімають кіно.
Термінал вже у руїнах… Вже і Новий. Після підриву. Він вже охолов. Як охололи і ті, хто залишився у ньому. Ті, вже чиї душі залишилися навічно боронити його. Ворог уже достатньо вільно пересувається всередині. Руїни диспетчерської вежі теж пусті. Лише вітер серед металу та уламків бетону свистить та завиває. Неначе плаче…
А між Новим терміналом і Вежею стоїть розбите пожежне депо, у
якому не менше гуляє вітер. Але «Пожарка» все ще залишається під нашим контролем, оскільки оборону, як і раніше, тримають 7 бійців 90-го батальйону: «Абдула», «Рекс», «Живчик», «Фокс», «Жмеринка», «Вовк» та … «Адам».
Сім бійців…Без зв’язку. У пустому аеропорту. Про який вже
відзвітували «на гору», що наших там немає.
І так ще два дні… Два дні невідомості, мужності та рішучості.
І лише в ніч з 22-го на 23-тє січня на пожежне депо з туману виходять два офіцери (один – 81-ї бригади, а інший – 80-ї) на псевдо «Окунь» і «Єшка» (в останнього якраз скінчилося чергування на вузлі зв’язку, і він добровільно попросився піти на пошук).
Ризикуючи власним життям і не знаючи чи ще ціла «Пожарка» та чи не у полоні пацани, вони знаходять їх і повідомляють, що сталося. Ну, а надалі, спільно з групою, організовують відхід.
«Окунь», маючи титул чемпіона України із спортивного орієнтування,
веде групу. Не по карті, а вираховуючи кроки у темряві і … виводить
до Радіолокаційної станції аеропорту, де вже транспортом група евакуюється.


От вам подвиг групи Макса Ридзанича "Адама" довжиною у дві доби…

Ну а зроблене «Окунем» і «Єшкою» взагалі важко оцінити…».

Ось така вона, «біла пляма»… там, де вже хвилина була подвигом.

Але офіційно чомусь досі говорять про 242 дні. Хоча,  точно можна
сказати, що ті дві доби варті того, щоб ними пишатися, як і за них боротися…

Про героїчні події в терміналі Донецького аеропорту представлено на книжковій виставці в нашій бібліотеці- це книги, збірки поезій, статті. 



Історію українських оборонців Донецького аеропорту імені Прокоф’єва - «Кіборгів» розповіли у коміксах.

Бої за Донецький аеропорт стали символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько «кіборги».

Вони вистояли, не вистояв бетон.


середа, 12 січня 2022 р.

Невтомний сівач на українознавчій ниві (Іван Іванович Огієнко, 13 січня)

Не питай,
Чого в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.

До 140-річчя від дня народження відомого 
 українського вченого,  громадського і церковного діяча, мовознавця, лексикографа, педагога - Івана Івановича Огієнка в бібліотеці представлена книжкова виставка.
 
Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), народився у містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії
15 січня 1882 року. Незважаючи на важкий матеріальний стан родини хлопець зміг закінчити у рідному містечку початкову школу і у 1896 році вступити до Київської військово-фельдшерської школи, заради чого вони з матір’ю подолали відстань від Брусилова до Києва пішки.
16 год 34 хв. ( ~81,4 км )
По закінченні цієї школи він почав шестирічну обов’язкову службу в лікарні з обов’язком вступити на медичний факультет Університету Святого Володимира в Києві, а згодом І.І.Огієнко переходить на історико-філологічний факультет. 
     З 1905 року починається його активна наукова та громадська робота, зокрема співробітництво в київських виданнях («Громадська думка», «Рада»), участь у діяльності «Просвіти» та заснованому М. Грушевським Науковому товаристві імені Шевченка в Києві. 
   В 1909 році І.І.Огієнко з відзнакою закінчує повний курс навчання в університеті, а вже в 1911 році його затверджують на кафедрі російської мови та літератури професорським стипендіатом.

У жовтні 1940 року на соборі українських православних єпископів І.І.Огієнко висвячений (під ім’ям Іларіон) архієпископом Холмським і Підляським. Тільки за 1940–1941 роки Митрополит Іларіон спромігся повернути 62 церкви та відновити 117 парафій, які у довоєнний період було забрано у православних і переосвячено у католицькі храми. В усій єпархії було введено українську мову, яка фактично набула офіційного статусу. Саме стараннями Івана Івановича Огієнка було віднайдено Холмську Чудотворну ікону Божої Матері і 3 березня 
1943 року урочисто внесено до кафедрального собору Холма. Його діяльність на Холмщині вимушено перервалася у 1944 році, коли німці, відступаючи, примусово евакуювали керівництво української православної церкви, що діяло на території Польщі.

Іван Огієнко перекладав Біблію українською, складав словники, керував міністерством освіти УНР, а потім Українською автокефальною православною церквою.

Він був першим з українців, хто виокремив 
 "рідномовну політику" в окрему науку.

Іван Огієнко - один із перших науковців, хто аргументував вживання прийменника "в", а не "на" Україні.


Його перу належать такі ґрунтовні шевченкознавчі праці: «Перше видання революційних віршів Тараса Шевченка (1960 рік), «Словник Шевченкової мови» (1961 рік), «Релігійність Шевченка» (1964 рік) та чимала кількість статей у його канадському часопису «Віра й Культура» (1953 — 1967 роки).




Премія імені Івана Огієнка - друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської і виплачується за заслуги у розвитку національної духовної культури, утвердження української державності, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди у п’яти номінаціях: «Література», «Мистецтво», «Освіта», «Наука», «Громадська, політична та духовна діяльність». Вручається з 1995.

У 2003 році в Києві створено Фундацію імені митрополита Іларіона. Фундація, насамперед, намагається повернути в Україну величезну творчу спадщину мислителя та його подвижників.








“Щедрий вечір, добрий вечір Завітав до нас.”

Ввечері 13 січня святкується День Преподобної Меланії. В народі він відомий як Меланка/Маланка, Щедрий вечір або вечір напередодні Василя.



Існує також думка, що свято Меланки походить ще з дохристиянської епохи. Так згідно зі слов’янським міфом у мати богів Лади була донька Меланка.

Щедрий вечір отримав свою назву завдяки головній страві новорічного столу - щедрій куті. Наші предки вважали, що щедрий новорічний стіл забезпечить їм достаток і благополуччя на весь рік. На Щедрий вечір за стіл потрібно сідати обов'язково в світлому чистому одязі, це приверне удачу і благополуччя. А перед цим вони ходили в баню. Після новорічної вечері люди відправлялися в гості до тих, з ким перебували у сварці, щоб помиритися і попросити вибачення.

 13 січня - ходять щедрувати, тому молодь, переодягається, бере з собою козу - символ з яким колядують і відправляється від хати до хати співати щедрівки, іноді розігрували веселі сценки.
  

А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком:

 Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!
 На щастя, на здоров’я та на Новий рік,
 Щоб уродило краще, ніж торік, –
 Жито, пшениця і всяка пашниця,
 Коноплі під стелю на велику куделю.
 Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
 Дай, Боже!

У народі існує повір'я, що новорічна ніч - чарівна, в цю ніч розкривається небо і можна загадати будь-яке бажання, яке обов'язково здійсниться. Тому вийдіть на вулицю, коли стемніє, подивіться на небо і від щирого серця попросіть те, чого найбільше бажаєте!


До нашої бібліотеки на чародій-вечір завітали маленькі читачі. Головною темою вечора були українські традиції відзначення зимових свят, зокрема, традиції зустрічі Нового року  – щедрування, маланкування. 



Цікаві розважальні локації, фотозони та ігрові активності на будь-який вік і смак сприяли святковій атмосфері.
Бібліотекарі звертали увагу гостей на цікаві книги, про традиції нашого народу. 
 
Всі разом щедрували, засівали, і здійснили магічний обряд  "водіння кози".

«Коза» − це своєрідна ритуальна вистава, де кожен учасник має відповідне до свого персонажа вбрання. Головними дійовими особами є «Дід» і «Коза». Обряд сприймався як магічний акт активізації природних сил, які мали забезпечити відродження землі, рослин і всього живого та корисного людині.
 
Вітаючи господарів зі святами, учасники обрядового дійства розіграли гумористичні сценки: «доїння кози», «продаж кози на ярмарку», «її смерть та лікування». Веселі діалоги доповнювали піснями, іграми і танцями.


Сподіваємось, що свято сподобалось, і читачі ще не раз завітають до нашої гостинної бібліотеки.

четвер, 6 січня 2022 р.

“На Різдво Христове янгол прилетів”

На Різдво Христове ангел прилетів,
Він летів по небі, миру возвістив:
"Всі люди радійте, в цей день торжествуйте,
Святеє Різдво!"

 
Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа та одне з найважливіших свят у році, що має багатовікові традиції. Але чи знаємо ми свої власні традиції?

Православні і греко-католики України відзначають свято за старим стилем – юліанським календарем -7 січня.
Розпочинається Різдво в опівніч після Святвечора між 6 і 7 січня. У давнину, це була Коляда - свято народження Сонця. З прийняття м християнства його було приурочено до народження Ісуса Христа.
Цього дня, за біблійним переказом, у хліві у Віфлеємі в Діви Марії народився Ісус Христос. Першими привітати Спасителя прийшли пастухи, які дізналися про радісну подію від ангела, що явився їм. Пізніше зі своїми дарами – золотом, ладаном і смирною – на світло Віфлеємської зірки зі Сходу прибули волхви-мудреці.
  У ніч перед Різдвом закарпатський ґазда
виходить «полякати» сокирою дерева, які не приносять гарного врожаю, обіцяючи при цьому зрубати їх. Добрий господар цього дня обходить худобу і добре її годує, адже існує повір'я, що худоба цього вечора розмовляє між собою і 
може поскаржитися Богові на свого господаря, тому його треба задобрити. Після обходу в будинок заносять сніп жита – Дідух. Вважається, що Дідух символ урожаю, тому
ставлять його на почесне місце у кутку під образом.


Цікавою традицією в надвечір’я Різдва є Свята Вечеря або «Багата кутя» (святкується 6 січня), до якої обов’язково входять дванадцять (за кількістю апостолів) пісних страв, кожна з яких має свій символ. За святковим столом збирається вся родина, промовляючи слова: «Христос Рождається! Славімо його!»
  Наші предки вірили, що у Святвечір суха трава набуває магічну силу.
 У старовину стіл вистилали соломою, а долівки дому сіном. Крім сіна, під скатертиною належало розкласти обереги: часник – «щоб не приступала до хати нечиста сила», зерно – «щоб був добрий урожай», а також гроші – «щоб добробут в хатi тримався». За давнім звичаєм, на стіл ставили зайву тарілку з ложкою, адже напередодні Різдва на сімейну трапезу в будинок зліталися душі померлих родичів. Часник та мед – це символи здоров’я. 

За святковий стіл родина сідала з появою на небі першої зірки.  Перш ніж  почати вечеряти, необхідно було вшанувати померлих предків. Хазяїн виголошував молитву, інші члени родини повторювали за ним. 
 Головною стравою є Кутя – символізує єднання з Богом. Також на столі має бути борщ, риба, гриби, вареники, узвар. Господар першим сідає за стіл, запалює різдвяну свічку і благословляє вечерю, після чого куштує кутю і роздає її родині.
 
У Прикарпатті й Закарпатті, пекли особливий обрядовий хліб - карачун (керечун,крайчун). Особливість хліба – він має бути пісним, і з "пупком" – заглибленням по центру. У різних регіонах його наповнюють хто медом, хто зерном з останнього врожаю, хто колосками пшениці, а під нього кладуть гроші.
 І найпрекрасніша традиція – колядки. У різних регіонах України вони відмінні, як і час для колядування – десь прийнято колядувати уже на Святвечір, а десь уже на Різдво та навіть наступний день. Адже це триденне свято. Часто вони носять із собою на палиці велику зірку – вона символізує Віфлеємську, яка ознаменувала народження Христа.
Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.


Саме від Різдвяного святвечора починаються два тижні святок, які тривають аж до Водохреща, 19 січня.

Різдво – світле свято добра та милосердя. Цього дня варто допомагати дітям-сиротам, бідним, хворим – усім, хто з якоїсь причини позбавлений святкових радощів.

Ось таке воно – Українське Різдво! Бережімо і шануймо традиції нашого народу!


“Стівен Гокінг - ІСТОРІЯ ОДНОГО ГЕНІЯ”

"Моя мета дуже проста: я хочу розуміти Всесвіт, чому він влаштований так, як влаштований, і навіщо ми тут."
  8 січня 1942ОксфордВелика Британія  - народився англійський фізик-теоретик, космолог і автор багатьох книжок, директор з досліджень Центру Теоретичної Космології Кембриджського університету - Стівен Вільям Гокінг.
Ми створили вікторину про життя і творчість Стівена Хокінґа  

Стівена Хокінґ - один із найвпливовіших фізиків сучасності, , якому в 21 рік поставили страшний діагноз. Він зміг перебороти перепони, спричинені прогресуючою хворобою, вибудувати успішну наукову кар’єру та примусити мільйони людей по всьому світу зацікавитись дивами Всесвіту та полюбити фізику.
Стівена Хокінґ власним прикладом показала всьому світові, що ніколи не варто здаватися. Стівен Хокінг – геніальний вчений. Невиліковна хвороба, параліч і втрата здатності говорити не завадили йому робити свої феноменальні дослідження і виступати перед величезною публікою.  

Хокінг – надзвичайно активний популяризатор науки. Він пише книги, знімається в телепередачах, намагаючись просто пояснити складні фізичні концепції.
Вчений висунув та обґрунтував теорію, за якою чорні діри «випаровуються» за рахунок випромінювання, яка отримала назву його імені.
  Про Хокінга знято багато документальних фільмів, написано безліч статей і навіть книг. Згадується в багатьох художніх фільмах і навіть мультсеріалах.
  Хокінг протягом 30 років обіймав одну з найбільш престижних академічних посад у світі – Лукасовського професора математики в Кембриджі, котру за 300 років до нього обіймав один із батьків класичної фізики Ісаак Ньютон.
У 2007 році Хокінгу вдалося трохи наблизитися до своєї мрії – побувати в космосі та відчути нульову гравітацію. Під час польоту на спеціально модифікованому літаку Хокінг опинився у стані півхвилинної невагомості, вісім разів повторивши цикли. Повернувшись на землю, Хокінг сказав, що це було чудове відчуття, заявивши: «Космосе – ось і я».

З 2007 року Хокінг разом з дочкою Люсі написали серію пригодницьких книг для дітей, де на фоні пригод дітлахів розповідається про фізичні явища та дослідження. 

Хокінг був почесним членом Королівського товариства мистецтв, довічним членом Папської Академії наук, був удостоєний президентської медалі Свободи - вищої нагороди для цивільних осіб у США. 14 березня 2018 року Стівен Хокінг помер у віці 76 років.




середа, 5 січня 2022 р.

“Світіння слова у безмежжі часу”


   Умберто Еко (5 січня 1932 — 19 лютого 2016) — італійський письменник, філософ, лінгвіст, літературний критик, спеціаліст із семіотики і медієвіст.
   Еко народився в Алессандрії. Ще під час навчання у Туринському університеті він захопився середньовічною культурою, присвятивши дипломну роботу естетиці Томи Аквінського. Він здобув докторську ступінь у 22 роки.

  Із 1954 по 1959 pp. Еко працював у Мілані редактором із питань культури на італійському радіотелебаченні, водночас читаючи лекції в університеті Турина (1956—1964).
   У 1958—1959 pp. Еко служив в армії. 
   Він був університетським викладачем у Мілані (1964—1965) та Флоренції (1965-1969), а з 1969 по 1991 викладав у міланській Політехніці. 
   Доволі рано, у 39 років, Еко призначили професором семіотики Болонського університету.

   Умберто Еко брав безпосередню участь у створенні таких журналів, як «Маркантре» та «Квіндічі», у яких публікував блискучі статті з культури, політики та з актуальних тогочасних проблем.

   Поступово окреслилися пріоритетні напрями наукових досліджень Еко — це медієвістика, тобто історія середньовічної Європи, і, перш за все, семіотика, якій він присвятив численні есе. У «Відкритому творі» («Opera aperta», 1962), одній із своїх ранніх робіт, Еко висловив нетрадиційні як на той час погляди з визначення меж мистецького твору. У подальші роки вийшли друком праці із семіотики, етики й естетики, поміж котрих найвідомішими є «Поетика Дж. Джойса» (1965), «Відсутня структура» (1968), «Теорія семіозису» (1975), «Межі інтерпретації» (1990), «Другий мінімальний щоденник» (1992), «Кант і качконіс» (1997). До найбільш значних праць Еко на історичну тематику відносяться: «Естетика Томи Аквінського» (1956), «На периферії імперії» (1976), «Мистецтво та краса в середньовічній естетиці» (1986).
  Протягом 35 років написав 7 неймовірних романів.
   Еко — надзвичайно обдарована, різностороння і непередбачувана особистість. Уже в 50-х роках він був відомий як спеціаліст із питань культурології. Крім цілком традиційного кола питань, притаманних цій сфері, Еко з усією серйозністю докладно аналізував складові елементи шоу-бізнесу, як, наприклад, стриптиз і поведінку телеведучих. На початку 60-х років Еко прославився як пародист. Популярними стали дві збірки його пародій і жартів «Мінімум-щоденник» (1963) і «Другий мінімум-щоденник» (1992).

   Уже з 60-х років Еко багато уваги приділяє питанням інформаційної революції, проблемам комп’ютеризації та зв’язку комп’ютерних технологій. 
 На початку 70-x pp. Еко розпочав співпрацювати з одним із найбільших періодичних видань «Маніфесто», де він публікував свої твори під псевдонімом Дедалус, а згодом і з «Корр’єре делла Сера». Частина газетних статей, написаних поміж 1977 і 1983 роками, зібрані в книзі «СІЛІ років бажання».
   Також починаючи із 70-х років, Еко працює над ідеєю створення публічної мультимедійної комп’ютерної бібліотеки (проект відомий як «Мультимедійна Аркада»), що повинна була включати 50 терміналів, об’єднаних єдиною системою сполучення, і обслуговуватися досвідченими викладачами, програмістами та бібліотекарями. Образ бібліотеки став одним із центральних символічних літературних образів Еко і активно розроблявся у художній прозі письменника.
   У вересні 1962 року одружився з Ренатою Рамґ, вчителькою мистецтв німецького походження, з якою виховали сина й доньку. 
   Помер 19 лютого 2016 року в своєму будинку в Мілані.

вівторок, 4 січня 2022 р.

“Абетка Брайля на кінчиках пальців... “


4 січня відзначають день народження відомого на весь світ Луї Брайля та його унікального винаходу — універсального крапкового шрифту Брайля для незрячих. 

Людина через зір отримує 85 % інформації.  Шрифт Брайля – це для незрячих як ковток води. «На сьогодні шрифт Брайля використовується у всьому світі. Завдяки своїй універсальності, систему використовують люди різного віку на різних мовах світу і на кирилиці, і на латиниці. Є навіть символи в шрифті Брайля, які позначають китайські ієрогліфи. Це шестикрапкові комбінації, які можна читати. На відміну від звичайного письма, шрифт Брайля складається з більшої кількості символів. Їх аж 63.

У 1824 році шістнадцятирічний Луї Брайль створив алфавіт із шести крапок, відомий сьогодні як шрифт Брайля. Алфавіт дозволяє скласти 63 комбінації – літери, цифри, розділові знаки, математичні, хімічні та нотні знаки.

Луї Брайль втратив зір у віці трьох років, однак саме він став автором унікальної системи читання для незрячих і слабозорих людей.

Раніше незрячим пропонували використовувати й інші шрифти, однак саме шрифт Брайля виявився найбільш універсальним. Це були і шрифти Лезюера, Клейна, Муна. Але вони були недосконалі і незрячій людині було значно важче по них орієнтуватись. 

У 1749 році Дені Дідро написав листа «До незрячих для прочитання зрячим», у якому філософ висловив ідею про можливість і необхідність масової систематичної освіти незрячих. Одним із перших він сформулював думку про те, що хоча сліпота і обмежує сприйняття предмета знань, але, розвиваючи інші органи чуття, за допомогою компенсації, незряча людина здатна пізнати зовнішній світ.

Далі Валентин Гаюї відкриває першу школу для незрячих і створює «опуклі букви» – перший рельєфно-лінійний шрифт для незрячих, звичайний шрифт з літерами, які мають свій рельєф. Ця система була не досконала. Дочитавши речення до кінця, людина часто забувала, що було на його початку. 

Тому в 1831 році Джеймс Галл, шотландський книговидавець з Единбургу, впровадив трикутний тактильний шрифт. Англієць доктор Вільям Мун пішов ще далі і створив схематичний тактильний шрифт на основі латинського алфавіту, який і представив в 1845 році. Однак, не дивлячись на спрощеність зовнішнього вигляду, нові системи мали загальні недоліки: читати стало не на багато швидше, а вартість друку книг була дуже висока.


У 1878 році на всесвітньому конгресі в Римі метод Брайля був затверджений, як кращий метод читання і писемності для незрячих людей.

У 1892 році керуючий Іллінойської школи для сліпих Френка Хейвіні Хол (США) презентував публіці першу друкарську машинку Брайля.

У 1950-х роках з’явилися брайлівські принтери, а у 1991 році випустили електронні машини з додатковими функціями обробки тексту, звукового зворотного зв’язку і тиснення. 2011 року світ побачив першу машину з можливістю перетворення брайлівського тексту в аудіо і цифрового відображення введених даних.

Існують комп’ютерні клавіатури з абеткою Брайля для незрячих. А на початку 2020 року в Android-смартфонах для людей з порушенням зору клавіатура Брайля стала доступною без сторонніх застосунків.

Сьогодні в Україні бракує багато підручників для школярів і книг для незрячих. Одна друкована сторінка дорівнює трьом написаним шрифтом Брайля. Для українських видань це економічно не вигідно.  

У квітні 2019 школярка зі Львову, Софія Петришин, винайшла пристрій для незрячих, що автоматично перетворює звичний текст на шрифт Брайля.


Робити навколишній світ більш дружнім, інклюзивним і зручним для незрячих людей покликані книги, надруковані шрифтом Брайля. Для цих людей такий спосіб дізнаватися нову інформацію та орієнтуватися в просторі життєво важливий.


Збірка дитячих віршів "Бузиновий цар" Ліни Костенко надрукована шрифтом Брайля

Лисичка і журавель - це перша ілюстрована українська народна казка, видана шрифтом Брайля. Книга унікальна, адже адаптована для сімейного читання – в ній є сторінки зі звичайним, друкованим шрифтом – для здорових батьків та шрифтом Брайля.  

 Бонь, Н. Кольорові небилиці  [Шрифт Брайля] : вірші рельєфно-крапковим шрифтом Брайля / Н. Бонь; худож. О. Разлом. – Х. : ПОГ «Соцінтел», 2020. – 46 с.: іл. – Текст шрифтом Брайля.












понеділок, 3 січня 2022 р.

Толкієн, подорож Середзем'ям


  Джон Рональд Руел Толкін - англійський письменник, філолог, лінгвіст, літературознавець та медієвіст, народився 3 січня 1892 у Блумфонтейні, Помаранчева Вільна держава ( ПАР). Його батьки, Артур Руел Толкін, керуючий англійського банку, і Мейбл Толкін (Сафілд), прибули до Південної Африки незадовго до народження сина у зв'язку з просуванням Артура по службі.
  Зі всіх героїв, якими оксфордський професор філології та письменник Джон Рональд Руел Толкін заселив вигадане ним Середзем'я, саме в хобітах він втілив родинні йому душі. Він писав: "Я насправді хобіт, хобіт у всьому, крім зросту. Я люблю сади, дерева і немеханізовані ферми; курю трубку і віддаю перевагу хорошій простій їжі (не з морозилки); люблю і навіть насмілююся носити в наш сумний час візерункові жилети. Люблю гриби (прямо з лісу); гумор у мене простакуватий. Я пізно лягаю і пізно встаю (по можливості). Подорожую я теж нечасто".

 Хобітанія - та англійська глибинка, яку з дитинства любив Рональд.

  Ще в дитинстві хлопчик пережив стільки пригод, скільки не випадає іншому за все життя. Одного разу слуга Ісаак вкрав Рональда, щоб показати односельцям дивовижне біле немовля. Коли тубільець повернув малюка зляканим батькам, вони вибачили його витівку. На вдячність слуга назвав свого сина на честь господаря - Ісаак Містер Толкін Віктор (останнє ім'я - данина поваги королеві Вікторії). Іншим разом Рональда вкусив тарантул, і хлопчика врятувала нянька, відсмоктавши отруту з ранки. Жахливі павуки зі смертельною отрутою на хеліцерах пізніше знайшли втілення у творчості.


   Після появи на світ другого сина, Хіларі, Мейбл разом із хлопчиками відвідала англійську рідню. Рональду запам'яталася батькова сестра — тітка Грейс. Вона розповідала неймовірні історії про ратні подвиги предків! За версією Грейс, прізвище "Толкін" походить від німецького tollkuhn - "безрозсудно відважний". Незважаючи на романтичні легенди, родичі матері Саффілди були Рональду ближчі.

  Після раптової смерті Артура вдова не повернулася до Африки. Разом з дітьми Мейбл переїхала до містечка Сейрхоул поблизу Бірмінгема. 
 Фантазія Рональда і Хіларі населила околиці драконами та людожерами, і кожна прогулянка братів перетворювалася на захоплюючу та небезпечну подорож. Пізніше сім'я неодноразово змінювала місце проживання, але саме з сільськими краєвидами була пов'язана для Рональда пам'ять ніжно улюбленої матері. Його стійка відданість католицизму теж багато в чому визначена вірності материнським завітам (Мейбл стала "паписткою" всупереч настановам родичів 1900 року).
  Мати навчала синів англійської та латини. Здібності до мов у Рональда були неймовірні. Інтерес – величезний. Наприклад, ще в дитинстві він твердо вирішив вивчити валлійську мову, побачивши написи на залізничних потягах з вугіллям, і пізніше виконав мрію. У школі короля Едуарда, куди 1900 року вступив Рональд, викладали справжні фанати філології. Вчитель англійської Бруертон був пуристом — поборником використання старих, простих слів. Якщо хтось із учнів говорив "компост", Бруертон лютував і змушував нещасного багато разів і голосно вимовити "лайно". Пристрасть вчителя спонукала Толкіна до пошуку витоків рідної мови. Жахнувшись масштабу спотворення мови після Нормандського завоювання, Толкін назавжди не злюбив все французьке - від словника до кухні.
  У шкільному дискусійному клубі диспути вели латиною. Але Толкін умів вразити. Виконуючи роль грецького посла, він "звернувся до Сенату" давньогрецькою; у ролі посла варварів — готською. Англо-саксонська, давньоірландська, німецька, іспанська - майже всі мови юнак вивчав самостійно. А заради гри вигадував власні.  
  Юні роки Толкіна затьмарила несподівана смерть матері. У листопаді 1904 року Мейбл впала в діабетичну кому і раптово померла. Потрясіння перетворило від природи веселого Рональда на людину тривожну, схильну до депресії. За будь-якою перемогою він відтепер бачив поразку.

  У 1908 році, винаймаючи кімнату у місіс Фолкнер, Толкін познайомився з юною сиротою Едіт Бретт. Дівчина була старша за Рональда на три роки. Вона мріяла стати знаменитою піаністкою, а поки що прикрашала своєю грою звані вечори господині пансіону. Молоді люди балакали про все на світі, сидячи в кафе і кидаючи з вікна цукор на капелюхи перехожих, і закохалися одне в одного. Опікун Толкіна, католицький священик Френсіс Морган, чинив опір зв'язку з протестанткою Едіт. А коли Рональд провалив іспити в Оксфорд,отець Френсіс примусив розлучитися з дівчиною. "Тільки на три роки, - вирішив про себе юнак, - до повноліття". Зустрівши перешкоди, романтичне захоплення переросло в трагічне кохання, яке Рональд поклявся зберігати у своєму серці вічно.
  Не лише закоханість відволікала юнака від підготовки до іспитів. Рональд любив регбі, багато часу витрачав на філологічні експерименти і вигадування своїх мов. Разом із трьома шкільними друзями організував співтовариство, яке назвали спочатку "Чайний клуб", а після "Барровіанське товариство" (на честь універсаму Барроу, де продавали особливо смачний чай). Проте прочуханок, отриманий від опікуна, подіяв. Толкін засів за уроки. У грудні 1910-го він склав іспити та отримав стипендію оксфордського Ексетер-коледжу.
  Після закінчення школи в 1911 Рональд з сім'єю однокласника здійснив похід в швейцарські Альпи. В одній із сувенірних крамниць він придбав репродукцію Мадленера "Гірський дух". Довгі роки Толкін дбайливо зберігав картинку і одного разу написав на папері, в який вона була загорнута: "Прототип Гендальфа".
   Цього ж року Толкін переїхав до Оксфорду. Комунікабельний юнак з однаковим задоволенням брав участь у студентських дискусійних клубах та хуліганстві. Пристрастився до пива і куріння тютюну. Він серйозно цікавився порівняльним мовознавством, але прогулював інші лекції. Рональд захопився каліграфією (кожному з друзів він писав особливим почерком) і почав складати нову мову на базі фінської. Пізніше той отримав назву "квенья" або "висока ельфійська говірка". Саме в квенья, як ні в якому іншому говорі, втілився мовний ідеал Толкіна. Реальними мовами він був задоволений не завжди. "Хіба можна заперечувати, що cellar door ("двері комори") звучать англійською красивіше, ніж sky ("небо") і, тим більше,beautiful ("красивий")! - вигукував Толкін.
   Третього січня 1913 року, у свій 21-й день народження, Рональд написав листа Едіт - і отримав відповідь, що дівчина заручена з іншим. Толкін негайно приїхав до неї в Челтнем і вмовив розірвати заручини. Едіт знову належала йому! На вимогу Рональда дівчина перейшла до католицької віри, що викликало обурення її родичів та друзів. Едіт змушена була залишити Челтнем. Бідолашній довелося ще багато років поневірятися містами і поганими знімними квартирами, намагаючись хоч якось заробити на хліб і знайти себе в новій релігії. Листи, які Рональд слав нареченій у перші роки такого життя, лише дратували її: юнак продовжував вести безтурботне життя, повне пиття, кутежів та суперечок з друзями про переваги англійської літератури до та після Чосера. Хіба Толкіну була справа до проблем Едіт, коли захоплений епосом - від фінської "Калевали" та англосаксонського "Беовульфа" до "Історії будинку Вовка" Морріса - він почав створювати власні міфи!
   В 1914 Толкін приступив до поеми "Плавання Еаренделя, Вечірньої Зірки". Ельфійська мова вимагала народження народу, якому він належав. І ось Еарендель вже пливе в країну ельфів Валінор, де ростуть два Дерева із сонячними та місячними яблуками.
  А тим часом у Європі розпочалася війна. Багато хто, зокрема Хіларі Толкін, пішли на фронт. Рональд відтягує цей момент, вступивши до Корпусу військової підготовки. Але після здобуття ступеня бакалавра Толкін-старший був змушений приєднатися до полку ланкаширських стрільців. Не бажаючи командувати взводом, Рональд вибрав службу зв'язківцем. У березні 1916-го, чекаючи на відправку на фронт, він одружився з Едіт. А влітку разом із полком відбув до Франції.

Єдиний позитивний спогад Рональда про війну - це образ простого солдата-денщика, що прислуговує офіцеру ("Я поступався йому дуже багато в чому!"). Колись із цього образу виросте Сем Скромбі. Решта Толкін хотів би забути, але не зміг: жахи окопної війни, бруд, кулеметний вогонь, тисячі трупів. Багато однополчан Рональда були вбиті в перших атаках, а його самого врятувала "окопна лихоманка", що переноситься вошами. У листопаді 1916-го Толкін був відправлений санітарним транспортом до Бірмінгема. Коли через місяць постало питання про повернення на фронт, у Рональда, ймовірно, на нервовому ґрунті знову почався жар. У результаті у бій Толкін більше не ходив. З невеликими перервами він провів у шпиталях наступні два роки, то палаючи жаром, то одужуючи, аж до закінчення війни.
   На війні загинули двоє друзів Толкіна за "Чайним клубом". Джеффрі Бейч Сміт встиг перед смертю написати Рональду: "Нехай ти висловиш усе те, що я намагався сказати, коли мене вже не стане". Це підштовхнуло нерішучого Толкіна до втілення грандіозного задуму: створити не міф, але повну міфологію, просочену духом Англії і все, що увібрала в себе — від переказів до романтичних казок. Лежачи на лікарняному ліжку, Толкін узяв блокнот і написав на ньому: "Книга втрачених сказань". Легенда за легендою складався майбутній
"Сільмарілліон". Толкін зізнавався, що ці історії виникали у його свідомості, як даність, як швидкоплинний прояв іншої реальності. Він описував "вже існуюче", відчуваючи себе Творцем. Квенья і нова мова синдарин (заснована валлійською) стали джерелом імен для ельфів-героїв сказань...
Толкін Дж.Р.Р."Володар перснів."Трилогія. - Львів: Видавництво "Астролябія".
   Величний твір Дж. P. P. Толкіна поєднує у собі героїчну романтику і наукову фантастику. Це захопливий пригодницький роман і, водночас, сповнена глибокої мудрості книга. Почергово то комічна й домашня, то епічна, а подекуди навіть страхітлива оповідь переходить через нескінченні зміни чудово описаних сцен і характерів. Основою цієї історії є боротьба за Перстень Влади, що випадково потрапив до рук гобіта Більбо Торбина. Саме цього Персня бракує Темному Володареві для того, щоби завоювати увесь світ. Тепер небезпечні пригоди випадають на долю Фродо Торбина, бо йому довірено цей Перстень. Він мусить залишити свій дім і вирушити у небезпечну мандрівку просторами Середзем’я аж до Судної Гори, що розташована в осерді володінь Темного Володаря. Саме там він має знищити Перстень і завадити втіленню лихого задуму.


"Гобіт, або Туди і звідти." Джон Р. Р. Толкін. - Львів: Видавництво "Астролябія".

Це історія надзвичайної пригоди, яку втнула ватага ґномів, узявшись відшукати загарбане драконом золото. Мимохіть учасником цієї ризикованої виправи став Більбо Торбин, прихильний до комфорту і позбавлений амбіцій гобіт, котрий, на власний подив, виявив неабияку винахідливість і вправність у ролі зломщика. Сутички з тролями, ґоблінами, ґномами, ельфами та гігантськими павуками, бесіда з драконом, Смоґом Величним, і радше мимовільна присутність на Битві П’ятьох Армій — ось лише деякі пригоди, що їх судилося пережити Більбо. Але траплялись і світліші моменти: щира дружба, смачне частування, сміх та пісні.





Толкін Дж. Р. Р. "Сильмариліон" -
Львів: Видавництво "Астролябія".

Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перснів — пропонує цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а розповідь Про Персні Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.

Джон Рональд Руел Толкін помер 2 вересня 1973 р. від масивної кровотечі з виразки шлунка, коли гостював у своїх друзів, подружжя лікарів Толгерстів, у Борнмуті.






Я - кіборг, мій вимір - аеропорт

В Україні сьогодні, 16 січня, відзначається День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Всеукраїнський день пам’яті "кіборгів" б...