“Розфарбуй цей світ кольорами”

День художника відзначається в Україні щорічно у другу неділю жовтня згідно з указом президента (№ 1132/98) від 9 жовтня 1998 року.

Професії художника вже тисячі років - ще давні люди створювали картини наскельного живопису. У Давньому Єгипті художники мали попит, а їх працю надзвичайно поважали. Вважається, що написані зображення мають магічний ефект. У Середні часи головним напрямком мистецтва були іконопис, фрески та мозаїка. У часи епохи Відродження розвивався портретний жанр, котрий не втрачає актуальності і нині.

Завдяки художникам суспільство отримує унікальну можливість споглядати багато речей, на перший погляд, прихованих. Творці високого рівня "оживляють" цілі міста, доводячи нам, що у кожного живого і неживого створення на планеті є характер і душа.

Творчі досягнення українських художників свідчать про потужний потенціал народу, художники продовжують вписувати своє ім’я в історію та формують нове покоління майстрів, сприяють створенню позитивного іміджу України у світі.

Чи багато ви знаєте про художників України? Пройдіть цікаву вікторину 👇

«Книжок країна чарівна чекає на гостини»

Щороку 30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек.
Бібліотека — це одне з найдавніших культурних надбань людства, суть якого є незмінною протягом всієї історії.

Справжніми помічниками та порадниками на шляху до вершин знань і мудрості народу є бібліотекарі – вірні збирачі духовних скарбів, провідники у світ нового і непізнаного.

День бібліотек – свято не лише для бібліотечних працівників, але й для усіх наших читачів.
Бібліотека поєднує в собі освіту та інформування, надаючи доступ до свого фонду, проводить виставки, конференції, брифінги та творчі вечори, організовує клуби за інтересами та інше.

Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек, до нашого літературного "бібліокафе" завітали шанувальники книги. В затишній, спокійній атмосфері за чашкою теплого чаю ділилися своїми враженнями і рекомендаціями, щодо прочитаних книжок.

"Мовчазний крик Бабиного Яру"

 Сьогодні в бібліотеці представлена тематична виставка "Мовчазний крик Бабиного Яру" приурочена до дня трагічних подій кінця вересня 1941 року, коли  Зондеркомандою 4а Айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції порядку полку поліції "Південь" в урочищі Бабин Яр було розстріляно близько 34 тисяч євреїв.

Розстріли тривали протягом п’яти днів. Але найбільш інтенсивними вони були в перші два дні, коли загинула основна маса людей. Крім того, в Кирилівській психіатричній лікарні були знищені всі хворі євреї (близько 300 осіб), яких вивезли в відділення, розташоване в лісі. Підводили їх до ями і зіштовхували туди лікарняні санітари. Крім того, частина євреїв була зосереджена в таборі на Керосинній вулиці. Починаючи з 29 вересня і до 3 жовтня щодня з табору йшли 15-20 вантажних машин, куди заштовхували євреїв до 16 і після 35 років. Вони поверталися, везучи назад лише їх одяг.

Біль, яку відчуває кожне живе серце, згадуючи цю трагедію, звучить в сумних рядках Ірини Васильківської:

Бабин Яр

Зелене руно м'яко схили вкрило.
Пташиний щебет шириться над ним.
Блакитне небо розгорнуло крила
Над місцем тихим, праведно-сумним.

Тут є про що сказати ревній музі,
Гортаючи столітній календар.
Лежить отут у святості і тузі
Ганебна пляма в серці - Бабин Яр.

Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, яку приніс нашим народам фашизм. Однак не треба забувати, що фашизм починається не з Бабиного Яру і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людини, а кінчається знищенням людини, знищенням народів — але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру.

«Київська святиня» Краєзнавчий екскурс

 

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник — музейний комплекс, що діє на території Києво-Печерської лаври.  Є найбільшим музейним комплексом України, де зосереджено 144 пам'ятки історії та культури. 

26 травня 1922 на засіданні Київського комітету з охорони пам'яток мистецтва було ухвалено постанову «Про організацію Музею культів і побуту».

29 вересня 1926  Рада Народних Комісарів України ухвалили постанову «Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і перетворення її на Всеукраїнський музейний городок».

1 – Троїцька надбрамна церква. Вхід на територію лаври.
2 – Велика Лаврська дзвіниця.
3 – Успенський собор.
4 – Церква Всіх Святих.
5 – Церква Спаса на Берестові.
6 – Трапезна палата з церквою.
7 – Хрестовоздвиженська церква. Вхід у Ближні печери.
8 – Аннозачатіївська церква. Вхід у Дальні печери.
9 – Церква Різдва Богородиці.
А – Музей мікромініатюр.
В – Національний музей українського народного декоративного мистецтва.
С – Музей книги і друкарства України.
D – Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України.
Е – Музей історичних коштовностей України.
S – Сувенірні магазини.
V – Виставкові зали.
Червоним пунктиром окреслена територія діючого монастиря до 2000 року.

 Згідно з постановою, до складу заповідника увійшли:

• Музей культів і побуту,
• Музей нумізматики,
• Музей староукраїнської будівельної техніки,
• Музей українських старожитностей,
• І Всеукраїнська реставраційна майстерня,
• Друкарня Всеукраїнської академії наук,
• храми, 
• фортечні мури,
• Ближні та Дальні печери,
• дзвіниці,
• архівний фонд Києво-Печерської лаври, 
• бібліотеки.

Комплекс споруд:

Микільська церква

Церква Спаса на Берестовому

Церква Всіх Святих

Трапезна церква

Трапезна палата

Успенський собор

Велика лаврська дзвіниця

Троїцька надбрамна церква

У 1051 році за князювання Ярослава Мудрого і митрополичого служіння Святого Іларіона, почала своє існування Києво-Печерська Лавра. Преподобний Антоній, ігумен Есфігменського монастиря Феоктиста, що на далекій Афонській Горі, створив обитель спочатку як печерний монастир. Такий вклад не залишився непоміченим. До нього почали приходити за благословенням і духовними порадами люди. Часто навідувався до печерного монастиря князь Ізяслав, син Ярослава і його київська знать.

Їхнім коштом було споруджено наземний монастир та келії, коли печери стали тісні для братії, кількість якої швидко збільшувалась. У 1062  році преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам пішов у віддалену печеру, де перебував 40 років.

Після переведення преподобного Варлаама настоятелем до заснованого князем Ізяславом Свято-Дмитріївського монастиря, преподобний Антоній благословляє на ігуменство преподобного Феодосія, як найсмиреннішого і найслухнянішого з братії. Коли в монастирі було 100 ченців, Феодосій відрядив одного з іноків у Константинополь  до скопця Єрефема, щоб переписати Студійский устав та принести його до Києва.

 На основі Студійського та чернечього уставу і був укладений Печерський устав, якого згодом почали дотримуватись всі монастирі Київської Русі.

Важливої подією стало закладення і будівництво храму Успіння Божої Матері. Церква  будувалася впродовж 15 років грецькими архітекторами та іконописцями. І була освячена в 1089 році митрополитом Іоанном. У розписах храму брав участь Аліпій, який вважається родоначальником  відмінного від грецького іконного мистецтва. В 1091 році у храмі було встановлено мощі преподобного Феодосія.  Преподобний Антоній похований в Ближніх печерах згідно його заповіту.

Багато хто з печерських іноків ставали місіонерами і вирушали на проповідь християнства. З Києво-Печерським монастирем було пов’язане літописання. Першим відомим літописцем був преподобний Никон, ігумен Печерського монастиря. Автором Печерського літопису вважається преподобний Нестор Літописець, який 1113 року закінчив свою “Повість минулих літ”

 В ХІІІ ст. в монастирі було створений унікальний твір “Києво-Печерський Петерик”.

Печерська обитель, яка відігравала значну роль в об’єднанні східнослов’янських земель, була духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, і славилася не лише на Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах.

 Печерський монастир справив певний вплив і на розвиток Церкви в суміжних російських землях у тяжкий для них час. Так, з другої половині XIV ст. та до кінця XV ст.  Печерський монастир користувався такою славою, що нерідко руські князі приходили до Лаври й залишалися жити в ній назавжди, причому дехто з них уславився як подвижник. Зокрема, тут у 1439 р. прийняв чернецтво з ім’ям Феодосій відомий полководець князь Федір Острозький, який передав обителі свої багатства.

Наприкінці XVI ст.,обитель активно відроджується: відбудовує храми і купує нові землі. І хоча монастир вже не мав тієї колишньої слави, що була в перші віки його існування, він залишавться одним з найвизначніших духовних, просвітницьких і культурних центрів України. Нова хвиля відродження Печерського монастиря, зростання його духовного авторитету почалося в період боротьби з унією, коли обитель очолювали, кожен свого часу, такі видатні діячі, як архімандрити Никифор Тур, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Св. митрополит Петро Могила, Інокентій Гізель та інші. Так, з ім’ям Єлисея Плетенецького пов’язаний початок книгодрукування в Києві. Першою виданою в друкарні Києво-Печерської Лаври книгою, що дійшла до наших днів, є «Часословець» (1616-1617 рр.). У 1680-1690 рр. у Лаврі інок Батуринського Крупицького монастиря, майбутній святитель Димитрій Ростовський, складає «Житія святих».

При Печерському монастирі існували будинок для прочан і лікарня, на будівництво яких, Лавра витратила понад сто тисяч карбованців. Свята обитель приймала на утримання до вісімдесяти тисяч паломників щороку. Багато хто з них не тільки безкоштовно жили в лаврському готелі, а й харчувалися за рахунок монастиря хлібом і щами три, чотири і більше днів поспіль. І так протягом десятиліть!Лавра, як й інші монастирі імперії, виділяла значні кошти на розвиток освіти: утримувала власну початкову школу, духовне училище, асигнувала кошти на навчання бідних учнів Київської єпархії і навіть встановила п’ять стипендій в духовно-навчальних закладах Києва і Костроми 

 Києво-Печерська обитель завжди відгукувалося на будь-яку добру, християнсько-народну і церковно-суспільну справу. Добродійність, любов до ближніх створювали Києво-Печерській Лаврі заслужений авторитет. Свідченням тому є щедрі подарунки царів із супровідними документами “про дарування в ознаменування особливої прихильності до Обителі за труди й молитви братії Лаврської в ім’я спасіння душ людських”.

На території святої обителі, в церквах і печерах її спочивають: перший Київський митрополит Михаїл, князь Феодор Острозький, Єлисей Плетенецький, Св. Петро Могила, Інокентій Гізель та інші.

“Скільки ж ласки й принадливих мрій в твоїй милій чаруючій мові…

26 вересня весь світ відзначає Європейський день мов. Свято проголосила Рада Європи у грудні 2001 року під час Європейського року мов для заохочення вивчення мов як у школах, так і протягом усього життя людини.

У межах свята багато країн проводять конференції, семінари, лекції та відкриті уроки в навчальних закладах, а також культурні заходи, зокрема концерти та виставки.

На території Європи налічується 225 автохтонних мов – це приблизно 3% від загальної кількості у світі. Дві третіх з них або вимерли, або знаходяться на межі зникнення через поступову асиміляцію, як от ірландська мова чи кельтські мови. Більшість європейських мов мають індоєвропейське походження. 

З кінця вісімнадцятого століття найпоширенішою мовою Європи (як з боку географії, так і за кількістю носіїв мови) була російська, яка замінила французьку. Враховуючи лише носіїв мови, приблизно 150 мільйонів європейців щоденно розмовляють російською, далі йде німецька мова – приблизно 95 млн носіїв, турецька – приблизно 80 млн, англійська та французька мови – кожна по 65 млн, італійська – 60 млн, іспанська та польська  – по 40 млн, українська – 30 млн та румунська – 26 млн. Щодо вивчення іноземних мов, то зараз англійська мова є найпопулярнішою іноземною мовою в Європі, після неї йдуть німецька, французька, італійська, російська та іспанська.

Дослідження показали, що 56% громадян Євросоюзу розмовляють не лише рідною мовою, але 44% визнають, що не знають іноземних мов. 38% мешканців ЄС кажуть, що знають англійську мову, 14% – що володіють французькою чи німецькою мовами, 7% – російською, 5% – іспанською та 3% – італійською

 Типовим багатомовним європейцем вважається студент, працівник-менеджер чи людина, яка народилася у країні, мова якої відрізняється від мови її батьків.

Внаслідок збільшення кількості іммігрантів та біженців європейські міста стають більш багатомовними. Наприклад у Лондоні розмовляють близько 300 мовами, зокрема англійською, французькою, китайською, польською, російською, іспанською, португальською, арабською, бенгальською, перською, турецькою, курдською, берберською, хінді, урду, пенджабі.

Пропонуємо Вам перевірити себе на  знання особливостей європейських мов через Гру - квест "Європейські мови"

Найбільше я хочу, щоб мир був на світі

    Щороку 21 вересня у всьому світі відзначається Міжнародний день миру.З8 Генеральна Асамблея ООН присвятила день зміцненню ідеалів миру, шляхом дотримання 24 годин ненасильства та припинення вогню.
   З моменту здобуття суверенітету, мир для України, як найприродніше явище суспільного стану, був нормою життя. Над мирними громадянами не літали бомби, міни та снаряди. Поля засівалися й оралися переважно тільки сільськогосподарською технікою. Люди масово не гинули і не отримували каліцтв під шквалом осколків і кулеметних черг. Вони жили, будували плани і були зайняті своїми звичайними справами.
  В Україні завжди поважали мир. Не раз підтверджували це, і навіть практикою високих державних ініціатив. Наприклад, відмовою від ядерної зброї, яка з легкістю зрівнювала шанси в разі нападу на країну будь-якого агресора. Люди не хвилювалися, адже територіальну цілісність і суверенітет держави "гарантували" найпотужніші і розвинені країни світу. США, Великобританія, Росія і т.д. Держава ніколи не дозволяла собі погрожувати війною своїм сусідам, більш того підтримувала тісні добросусідські відносини з усіма країнами.
Мирне життя українського суспільства завжди було сповнене надіями і прагненнями до мирного добробуту. Звичайно ж будь-який соціум може містити в собі абсолютно різні погляди на шляхи до власного добробуту, проте народ України акцентував увагу саме на мирні шляхи вирішення цих завдань.
   Згідно з Указом Президента України №100/2002 від 5 лютого 2002 року, в країні було засновано національне державне свято - День миру, яке щорічно відзначається 21 вересня. У цей день так само відзначається Міжнародний день миру, заснований ООН.
   У 2014 році держава Україна зазнала військового вторгнення з боку Російської Федерації. Агресор стрімко анексував Кримський півострів і почав бойові дії на східних територіях Луганської і Донецької області. Були вбиті і покалічені тисячі українських громадян. Мільйони людей,з окупованих  агресором українських територій, стали біженцями і вимушеними переселенцями. У лютому 2022 року агресор розпочав широкомасштабну війну, здійснюючи відкритий геноцид українського народу, знищуючи громадянську інфраструктуру, даючи ракетні удари по всій країні. Орди російських терористів ринули на нашу землю.

 В нашій бібліотеці представлена інсталяція (в ній ми відображали, як наші захисника крок за кроком звільняють наші землі і знищують ворогів)

 Включно по 2022 рік, жоден із днів в Україні не був "Днем миру" ..., але мир обов’язково повернеться. Українське суспільство та українська армія працює над цим кожен день.

 Запрошуємо в  нашу  бібліотеку переглянути виставку книг та інсталяцію до Дня миру. 

А ще наші бібліотекарі провели майстер клас " Голуб миру" з дітками середньої групи в дитячому садочку 687

Демократія у сучасному світі”

  Слово демократія походить від грецького слова «демос», що означає «народ», і «кратос», тобто влада, тому демократія може розглядатися як «влада народу»: спосіб правління, який залежить від волі народу.

   Існує багато різних моделей демократичного уряду в усьому світі, тому іноді простіше зрозуміти, в чому полягає ідея демократії, ніж в чому її суть. Демократія — це не самодержавство чи диктатура, де править одна людина, і це не олігархія, де правителями є невелика частина суспільства. Щоб правильно зрозуміти, варто сказати, що демократія — це навіть не є «влада більшості», якщо це означає, що інтереси меншин ігноруються повністю. Демократія, принаймні в теорії, є уряд, що діє від імені всіх людей, відповідно до їх «волі».

    Сьогодні існує багато різних форм демократії і демократичних країн у світі. Немає двох однакових систем і жодна із систем не може бути прийнятою як «модель». Існують президентські і парламентські демократії, федеральні або унітарні демократії; демократії, які використовують пропорційну систему голосування, і ті, які використовують мажоритарну систему; демократії, які одночасно є монархіями, і так далі.

   Одна річ, яка об’єднує сучасні системи демократії і яка також відрізняє їх від стародавньої моделі, — це участь у політиці представників/представниць народу. Замість того, щоб брати участь безпосередньо у законотворчій діяльності, сучасні демократії використовують вибори, щоб вибрати представників/представниць, які будуть керувати державою від імені народу. Така система відома як представницька демократія. Вона претендує на звання «демократичної», тому що базується на основі двох принципів, зазначених вище: рівності всіх (одна людина — один голос), а також на праві кожної людини на деяку міру особистої автономії.

   Ефективне функціонування демократії, по суті, залежить від звичайних людей, які мають використовувати різні засоби демократії, наскільки це можливо. Якщо люди голосують тільки один раз на 4 чи 5 років, або не голосують взагалі і після цього більше нічого не роблять між виборами, то уряд дійсно не можна назвати «народним». Важко сказати, що така система є демократичною.
Щоб парламент діяв демократично ви повинні:
• Бути інформованими про те, що відбувається і що приймається в уряді «від імені народу» і, зокрема, про рішення та дії, що приймають та роблять ваші власні представники/представниці.
• Висловлювати свої думки за допомогою ваших представників у парламенті або ЗМІ, або за допомогою груп, що працюють з конкретних питань. Без зворотного зв’язку з «народом» лідери можуть приймати рішення тільки відповідно до їх власної волі і пріоритетів.
• Якщо певне рішення видається недемократичним або спрямоване проти прав людини, або навіть коли ви просто відчуваєте, що воно є негативним, докладіть зусиль, щоб ваша думка була почута, і тоді політика може бути переглянута. Найбільш ефективний спосіб зробити це, ймовірно, шляхом об’єднання з іншими людьми, вашими однодумцями.
• Голосуйте, якщо у вас є можливість. Якщо люди не голосують, то члени уряду від народу обираються неефективно.
  Щоб в країні не зникла демократія народ повинен:

•  Виважено підходити до вибору своїх представників.
• Вимагати від них звіту про ефективну роботу.
• Мати постійний зв"язок з депутатими.
• Мати право відкликати представника через невідповідність та неефективність.

Більше про демократію ви можете почитати в сучасній літературі

Кондоліза Райс "Демократія" Вид-тво: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля",2018
Чого можуть навчити минулі події, чим вони були і є корисні для розвитку демократії? Чи дійсно індивідуальна свобода відступає нині на другий план? Що зобов’язана давати демократія? Одна з найсильніших, найавторитетніших політиків сучасності ділиться спогадами та порадами, як рухатися до справжньої демократії. Книжка містить аналіз ситуації у світі, думки щодо вибору шляху країн, які розвиваються, пояснення політичних процесів недалекого минулого та їхнього впливу на наше майбутнє. Кондоліза Райс висуває ідеї, що ґрунтуються на її досвіді як політика, науковця та громадянки. Це уроки демократії для всіх країн світу, що її потребують, — від Росії, Польщі та України до Кенії, Колумбії та Близького Сходу.

Джейсон Бреннан "Проти демократії" Вид-тво "Дух і Літера",2020

Більшість виборців у сучасних демократичних країнах некомпетентні, незнаючі, нераціональні, упереджені, дезінформовані та морально нерозсудливі. Чи всі мають брати участь у політиці? Ставлячи це питання, Джейсон Бреннан усебічно аналізує філософські й теоретичні обґрунтування демократії, піддаючи сумніву основні інструментальні та процесуальні арґументи на її захист. Враховуючи те, що ми нині знаємо про систематичні недоліки реальних демократій, автор закликає бути відкритими до експериментів з іншими альтернативами. Зокрема, з найбільш суперечливою з них — з епістократією, такою політичною системою, при котрій правом голосу наділені тільки компетентні та знаючі виборці.

Антоніна Колодій "Основи демократії", Вид-тво "Астролябія",2009

У підручнику подано ґрунтовний виклад основних тем, що стосуються демократичного розвитку суспільства. Демократичний лад та його невід’ємні складові розглянуті з погляду нормативного ідеалу, наближення до нього в країнах стійкої демократії, шляхів та способів утвердження демократії в Україні. Особливу увагу звернено на важливість верховенства права, конституціоналізму, законності дій усіх інституцій влади та дійових осіб політики, визнання й дотримання ними демократичних правил та процедур, налагодження розвиненої, ефективної системи правосуддя, впровадження сучасних форм адміністративної діяльності. Автори висвітлюють значення різних форм громадянської участі, функціонування організованого й активного громадянського суспільства, незалежних ЗМІ та громадської думки як демократичних інституцій, а також партій, виборів, діяльності організованих груп інтересів, через які здійснюється безперервний зв’язок громадян і влади

Едже Темелкуран "Як втратити країну. Сім кроків від демократії до диктатури"  Вид-тво "Vivat" 2019

Навіть якщо ви вирішите триматися якомога далі від політики, прибічники популізму все одно знайдуть вас. Озброєні власним набором цінностей і технологій, вони проникають до урядів і керують життями мільйонів, маскуючи диктатуру під демократію. Дебати, домовленості, аргументи та контраргументи — на прикладі різних країн Едже Темелкуран простежила загальну картину зростання правого популізму й визначила «сім кроків лідера-популіста» — сім кроків, щоб перетворитися з блазня на диктатора. Авторка поєднала досвід держав, які вже постраждали від цього божевілля, з досвідом західних країн, чий опір триває. Політичний світ потребує співпраці та глобального діалогу. Він вимагає реальної демократії, а не її ерзаців. І саме ця книжка скромно закликає розпочати цю розмову.

Мілада Анна Вахудова " Нерозділена Європа. Демократія, важелі впливу та інтеграція після комунізму" Вид-тво" Києво-Могилянська академія",2009

У книзі Мілади Анни Вахудової «Нерозділена Європа» досліджено механізм впливу ЄС на посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи – важелі та паси, які перекладали зовнішній чинник на внутрішньополітичну зміну цілого спектра розмаїтих політичних режимів, що привела їх, кінець кінцем, до конверґенції на ґрунті ліберальної демократії та вступу до ЄС. Дослідження, що його пропонує ця книжка, організовано за принципами суспільно-наукового експерименту з ретельним добором об’єктів, котрий дає змогу якнайчіткіше оприявнити спільне та відмінне між ними, а відтак побудувати узагальнену модель політичної еволюції країни, що стає на шлях вступу до ЄС, незалежно від соціально-політичної бази її еліти. Водночас у світлі сучасних теорій міжнародних відносин авторка шукає відповіді на питання, чи є Європейській Союз незалежним дієвцем із окремими інтересами та впливом, не тотожними інтересам і впливу його складників.

Отфрид Гьофе" Демократія в епоху глобалізації"

 Вид-тво" ППС-2002",2007

Відома далеко за межами Європи книга видатного німецького філософа О.Гьофе є важливою частиною цілісного політично-філософського та етичного дискурсу складного й багатовимірного процесу глобалізації, який охоплює не лише економічні, як почасти вважається, а й усі інші істотні виміри сучасного суспільного буття. У праці запропоновано точний діагноз цього процесу та відповіді на глобальні виклики сучасної епохи, які автор аргументує, спираючись на методологію новітнього філософського мислення та власне бачення актуальних дискусій у царині політичної філософії, етики та філософії права.

 Демократія як народовладдя: становлення та розвиток в Україні в період утвердження незалежності  / Микола Бойчук. - К.: Генеза, 2012..

Автор аналізує природу та сутність демократії як форми народовладдя, її значення та роль у розбудові правової не­залежної держави. Розвиток демократії автор безпосередньо пов’язує із становленням громадянського суспільства, активі­зацією політичної участі народних мас та формуванням їх по­літичної культури.

Про сутність і цінність демократії  / Ганс Кельзен ; з нім. пер. Олександр Мокровольський. - [Львів] : ВНТЛ-Класика, 2013. 

Це видання є першим українським перекладом праці видатного представника теорії критичного юридично­го позитивізму, засновника концепції конституційної юстиції, фундатора першого в світовій практиці кон­ституційного суду Г. Кельзена «Про сутність і цінність демократії». Після видання твору німецькою мовою 1920 року, ця праця неодноразово перекладалася на різні мови світу. Адже в країнах Європи, Великобрита­нії та США теоретична спадщина Г. Кельзена була і досі залишається об’єктом ретельного наукового аналізу.