вівторок, 9 серпня 2022 р.

95 років від дня народження Деніеля Кіза (1927 - 2014)

    Деніел Кіз (9 серпня 1927, Нью-Йорк — 15 червня 2014, Флорида) — американський письменник. Насамперед відомий як автор науково-фантастичного роману «Квіти для Елджернона». 2001 року отримав звання «Заслуженого автора фантастики» від «Американського товариства письменників-фантастів».
    Деніел Кіз народився в Нью-Йорку 9 серпня 1927 року. У 17 років вступив до морської служби США та вийшов у море, як стюард корабля. Повернувшись з плавання, Кіз відновив своє навчання в Бруклінському коледжі та закінчив його отримавши ступінь бакалавра в області психології.
    Працював помічником редактора журналу "Наукова фантастика", займався фотографією та викладав англійську мову у школі. Захистив дисертацію з філології, після чого викладав англійську мову і літературу, вів курси письменницької майстерності в різних університетах. .
    Популярність Деніелу Кізу принесло оповідання "Квіти для Елджернона" та однойменний роман на його основі. Роман перекладено багатьма мовами і вивчається в школах і коледжах по всьому світу. У 1968 році режисер Ральф Нельсон зняв за романом "Квіти для Елджернона" фільм "Чарлі". За роль Чарлі Гордона актор Кліфф Робертсон отримав премію "Оскар".
    Ми пропонуємо вам ознайомитися із творчістю автора:

Деніел Кіз "Квіти для Елджернона", 1966 р., 
Чарлі Гордон — розумово відсталий, але у нього є друзі, робота, захоплення і непереборне бажання вчитися. Він погоджується взяти участь у небезпечному науковому експерименті, який може зробити його найрозумнішим... Яку ціну маємо ми платити за свої бажання? Чи варті вони того? Вперше опублікований в квітневому номері Журналу фентезі і наукової фантастики за 1959 рік. Премія Г'юґо за найкраще коротке науково-фантастичне оповідання (1960).


Деніел Кіз "Притулок пророцтв", 2009 р., 
Насправді зброя не здатна вбити. Поки вона лежить у шухляді чи в арсеналі, це звичайний предмет, такий самий, як ложка чи ручка. Зброя — лише інструмент. Знаряддям убивства вона стає тільки тоді, коли опиняється в руках убивці. Рейвен ніколи й нікому не хотіла завдати шкоди. Але вона — бомба сповільненої дії. Те, що зберігає її пам’ять, здатне занурити світ у кровопролитну війну. Або врятувати сотні невинних життів. Рейвен — смертельна зброя. Усе залежить від того, до чиїх рук вона потрапить…


Деніел Кіз "П'ята Саллі", 1980 р., 
Саллі Портер — на перший погляд проста мешканка Нью-Йорка. Вона працює офіціанткою та нещодавно розлучилася з чоловіком. Але є дещо, про що Саллі довгий час не здогадувалася — всередині неї живе ще чотири особи. Норовлива художниця Нола, зухвала шукачка пригод Деррі, сексапільна Белла, яка зачаровує своїми танцями та співом, та нарешті, Джинкс — найнебезпечніша особистість, здатна на вбивство... Одного разу Саллі знаходять непритомну на пляжі. Все вказує на те, що вона намагалася накласти на себе руки. Так дівчина опиняється в лікарні, під наглядом лікаря Роджера Еша, якому випадає непросте завдання — об'єднати суперечливі особистості в одну.


Деніел Кіз "Відверто про Клавдію", 2019 р., 
Її звали Клавдія Яско. Колись вона звернулася до Деніела Кіза з проханням написати книжку за її історією… У 1978 році в місті Колумбус, штат Огайо, сталося жорстоке вбивство. Клавдія зізналася, що вбивця — вона. Проте події у її викладі не відповідають висновкам слідчої групи. Хоча низка подробиць з її вуст вражає точністю: їх міг знати лише той, хто перебував на місці злочину. Дівчину заарештували, та вбивства продовжилися. Клавдія вперто доводить свою провину, плутається у свідченнях. Вона має дивну особливість, якої сама не усвідомлює. Ким Клавдія є насправді? І чи є вона взагалі? Бо все, що відбувається довкола неї, — ілюзія. І чомусь вона стала занадто реальною.


Деніел Кіз "Таємнича історія Біллі Міллігана", 1981 р.,
Біллі прокидається і виявляє, що знаходиться в тюремній камері. Йому повідомляють, що він звинувачується у зґвалтуванні і пограбуванні. Біллі вражений: він нічого цього не робив! Останнє, що він пам'ятає, - це як він стоїть на даху будівлі школи і хоче кинутися вниз, тому що не може більше так жити. Йому кажуть, що з тих пір пройшло сім років. Біллі обіймає жах: у нього знову вкрали шматок життя! Його запитують: що значить "вкрали шматок життя"? І чому "знову"? Виходить, таке трапляється з ним не вперше? Але Біллі не може відповісти, тому що Біллі пішов...


Деніел Кіз "Війни Міллігана", 2019 р., 
Коли здавалося, що всі неприємності вже позаду, життя кидає Біллі нове випробування. На нього чекає курс лікування у психіатричній клініці для злочинців у Лімі. Це місце вважалося справдешнім пеклом на землі. Те, що коїли з пацієнтами у цих стінах, мало залишатися моторошною таємницею. І побиття та щоденні знущання було далеко не найжахливішим з того, що чекало тут на Біллі. Але він не такий, як інші хворі. Він має 24 особистості та безмежну волю до життя. У голові Біллі точаться запеклі війни, і його намагатимуться знищити, не розуміючи, що мають справу не з ним одним… Яка боротьба буде простішою — із системою чи із самим собою?

вівторок, 2 серпня 2022 р.

Закон «Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави»

 

   Закон «Про утворення Фонду Національної Бібліотеки Української Держави» ухвалений Радою Міністрів був підписаний 2 серпня 1918 р. Гетьманом Української Держави П. Скоропадським.

  Цим Законом закладалися основні функції бібліотеки: розповсюдження знань, підтримка наукової діяльності, збирання пам’яток (друкованих і рукописних) духовного життя українського народу та України. Очолював її перший президент УАН В. Вернадський. За його задумом установа мала бути триєдиним комплексом – бібліотечним, інформаційним та освітнім, провадити науково-дослідну роботу.
   "...Завдання бібліотеки –  закласти на Вкраїні велику книгозбірню всесвітнього типу, яка гуртувала б в собі все, що витворено людською думкою та знаттям по всіх науках, – таку книгозбірню, щоб давала спромогу, не виїздячи з країни, познайомитися в якнайповнішій мірі з світовою літературою по всіх паростях людського знаття, писаною геть усіма мовами..."
  Як окреме важливе завдання ставилася мета організувати відділ україніки (Ucrainica), "щоб збирати все, що друкувалося будь-коли і будь-де українською мовою <...> літературу, писану всіма мовами про історію і культуру українського народу, його фольклор, мову, словесність, мистецтво, побут, соціальні та економічні умови життя і т. ін.", про природу України, народи, які живуть на її території, їх духовне життя та історію, економічні й соціальні відносини. 
  Бібліотека була покликана виконувати не лише суто бібліотечні функції, а й бути науковою, книгознавчою, бібліографічною, освітянською, культурно-просвітницькою установою, довідковим, інформаційним, каталогізаційним центром.
  Станом на 1923 р. у бібліотеці було сконцентровано універсальний науковий та національний за змістом і складом спеціалізований українознавчий книжковий фонд, колекції та зібрання – загалом понад 1 млн пр. видань.
  З початком Другої світової війни співробітників НБУ та частину її найцінніших фондів удалося евакуювати в тил. Із серпня 1941 р. до повернення в Київ у травні 1944 р. бібліотека працювала в евакуації у столиці Башкирії Уфі. 
   У період нацистської окупації НБУ було реорганізовано спочатку в Центральну бібліотеку рейхскомісара України, а потім – у Крайову бібліотеку при Київському управлінні архівів, бібліотек, музеїв. Книгозбірня під владою окупантів зазнала значних збитків: до Німеччини було вивезено понад 320 тис. унікальних, рідкісних, цінних видань і колекцій, однак повернути у повоєнний час до Києва вдалося не все.
   Загальні втрати бібліотеки під час війни було оцінено в 38 млн 832 тис. 642 руб.
У 2011 році Німеччина повернула Україні 210 писанок та керамічну таріль

Фонди НБУ є універсальними як за змістом, так і за видами документів на різних носіях – від клинописних табличок і єгипетських папірусів до книг, журналів, продовжуваних видань, колекцій карт, нот, образотворчих матеріалів, рукописів, стародруків та рідкісних видань, газет, електронних бібліографічних баз даних і цифрового ресурсу книжкової культурної спадщини.


   У 2019 р. сукупний обсяг фондів становив 15,9 млн од. зб., за цим показником НБУ входить до числа найбільших бібліотек світу.
  Фонд рукописів, стародруків, рідкісних видань, історичних колекцій, архівний фонд України та депозитарій НБУ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2001 р, внесено до Переліку наукових об’єктів, що становлять національне надбання України.
  У фондах НБУ зібрано абсолютну більшість книжок, виданих українською мовою і мовами інших народів України та світу. Здійснюється активне поповнення виданнями у відділі зарубіжної україніки.
  Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам’яток слов’янської писемності та рукописних книг 10–12 ст., писемні пам’ятки культур різних народів, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури, у т. ч. видатних українських письменників 19–20 ст., загальним обсягом майже 600 тис. од. зб.
   Серед унікальних пам’яток писемності, що зберігаються в Інституті рукопису НБУ: Київські глаголичні листки (10 ст.) – один із найдавніших слов’янських рукописів; 
Пересопницьке Євангеліє (1556–1561), яке є символом української державності (на ньому присягають президенти України під час інавгурації); грецькі, латинські, польські, єврейські, східні та інші рукописи 11–18 ст., колекції історичних документів. 


  Унікальний фонд документів та рукописних книг налічує понад 400 тис. од. зб.
 Маємо надію, що той розвиток бібліотечної справи ,який  100 років тому почав Гетьман П.Скоропадський, сьогоднішня влада не тільки збереже, а й відновить, розширить та знову почне популяризувати, адже всім відомо, що "На початку було Слово...". Українське слово.

четвер, 28 липня 2022 р.

День хрещення Київської Русі – України

    День Хрещення Київської Русі щороку відзначається на державному рівні. А ще, це - День Української Державності. Датою свята обрано 28 липня – адже саме цього дня православний світ вшановує пам’ять рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича — одного із засновників і покровителів нашої державності. Він, як відомо, не лише сам навернувся до християнства, а й посприяв тому, що воно стало державною релігією Київської Русі.
    Для нас цей день фіксує і означає кілька принципових понять:
    Це — спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації і держави.
    Це — неподільність Українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри.
    Це — соборність усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці — Києва.
    Це — велика присутність Києва у світовій історії і його цивілізаційний вплив на сусідні землі і народи.
    Це — єдність нашого державного і духовного начала.
    Дату обрано не випадково. За переказами, саме в цей день у 988 році князь Володимир прийняв нову віру і повернувся до Києва, щоб охрестити народ Русі.
Серед усіх реформ Київської Русі, здійснених князем Володимиром найважливішою була релігійна. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.
    За вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники.
По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог».
    По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство.
    По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту.
    У сфері внутрішньої політики першим із князів Русі почав карбувати власну монету — златники та срібляники (з міркувань престижу), розбудовував міста Русі (зводив нові укріплення в Києві, заснував Переяслав, Володимир на Волині, Володимир на Клязьмі та інші), будував кам’яні храми (Десятинна церква, початок будівництва Софії Київської).
    Відомо, що до хрещення Русі князь Володимир поклонявся язичництву і був жорстоким правителем, який любив гучні бенкети.
Після того, як сам прийняв християнство і охрестив киян, він сильно змінився. Згідно з історичними даними, після хрещення Русі князь Володимир почав влаштовувати при дворі свята і благодійні обіди для простих людей, а також почав будівництво християнських храмів. Одними з перших з’явилися Десятинна церква, на яку князь виділив десяту частину своїх доходів, і Межигірський Спасо-Преображенський чоловічий монастир. При церквах почали відкриватися школи та бібліотеки.За Володимира було створено перший церковний статут Русі та започатковано навчання дітей бояр, дружинників та міщан «грецьким книгам».
    Запровадження християнства мало величезне значення для Русі і насамперед для Києва. Разом з християнством з'явилась писемність, почалось велике церковне й світське будівництво, переймання на Русь візантійської культури, посилились культурні й політичні зв'язки Києва не тільки з Візантією і Сходом, а й із західноєвропейськими країнами.
    Щоб піднести політичний престиж київського князя і київської держави, прийняття християнства Володимир пов'язав зі своїм одруженням із сестрою візантійського імператора Василія - Анною.
    У Десятинній церкві був похований князь Володимир і його християнська дружина Анна.

неділя, 24 липня 2022 р.

Брати Капранові

 24 липня 55 років від дня народження братів Дмитра та Віталія Капранових (1967), українських прозаїків, видавців


   Капранови – з роду українців, утім за часи Сталіна, їхнього діда визнали "ворогом народу", тож довелося тікати. Брати вважають своєю батьківщиною саме Миколаївщину. Окрім любові до української літератури, мали охоту до спорту та музики. Свого часу закінчили школу з греко-римської боротьби та фортепіано.
   На початку 90-х взялися за перо і почали писати свою першу книжку “Кобзар 2000”. Писали 10 років, дописували вже у Києві, куди перебралися 1998 року. Причина переїзду банальна – ми не бачили можливостей реалізації себе як творчих людей у Росії. Українці мають жити в Україні.
   1999 року ми разом із телеканалом 1+1 та шоколадом “Корона” організували перший конкурс української гостросюжетної літератури “Золотий Бабай”.


У 2000 році вони заснували видавництво "Зелений пес", першою виданою книгою став роман "Я, зомбі" Леоніда Кононовича.

2001-року вийшов “Кобзар 2000” з ілюстраціями Владислава Єрка.

У 2004 році написали свій другий роман під назвою "Приворотне зілля", а у 2006 – "Розмір має значення".

У 2007 році вийшла збірка їх статей "Закон Братів Капранових".

4 вересня 2019 року брати Капранови заснували YouTube канал в якому публікують відео матеріали про історію України. Розповіді супроводжують мапами, портретами, анімацією та іншими матеріалами.
З 24 лютого 2022 року, з початку російського вторгнення в Україну, письменники брати Капранови боролися з
окупантами зі зброєю в руках у Києві в лавах полку "Азов".




Українські письменники та публіцисти Брати Капранови створили цикл телепередач про історію України на основі YouTube-каналу «Імені Т.Г. Шевченка».





Майдан. Таємні файли

Що відбувалося за лаштунками Майдану? Хто платив за Революцію? Як ділили владу переможці? Хто і чому здав Крим та Донецьк? Яким дивом встояли Одеса і Харків?

Герої цього журналістського розслідування не тільки ті, хто стояв на сцені, але й ті, хто ховався за лаштунками, хто їздив до Януковича і хто сперечався з Європою, захоплював адмінбудівлі, сидів у буцегарнях, а також воював, лікував, працював для того, щоб Революція перемогла.



Кобзар 2000. Soft

Тільки жінка знає, що таке справжня любов. Життя мертве, якщо воно не зігріте вогнем кохання. Що може звести розкішний палац у пустелі душі? Тільки любов. Крім права жити, кожна жінка має ще одне важливе право — право на любов. Воно закріплене у цьому романі. І горе тим, хто зазіхне на це віковічне право.




Рута
Що може допомогти у скрутній ситуації? Тільки любов. Вона надає сили для боротьби та рятує від зневіри. А іноді навіть творить чудеса.

У далекому 1991-му киянин Андрій Литвин служив у Вільнюсі і брав участь у штурмі Телецентру як радянський солдат. У 2014-му він знову став учасником революційних подій, але тепер уже як захисник української незалежності. І, на відміну від товаришів, він не лізе у сутички з силовиками — адже сам колись був у їхній ролі. Проте все змінюється у мить, коли пропадає зв’язок із дочкою Рутою, яка працює в бібліотеці Майдану. Український Дім захоплюють «беркутівці». І Андрій вирушає на пошуки дочки у всіх найгарячіших точках спекотної ночі з 18 на 19 лютого 2014 року.


Мальована історія Незалежності України. 

Що може допомогти у скрутній ситуації? Тільки любов. Вона надає сили для боротьби та рятує від зневіри. А іноді навіть творить чудеса.

У далекому 1991-му киянин Андрій Литвин служив у Вільнюсі і брав участь у штурмі Телецентру як радянський солдат. У 2014-му він знову став учасником революційних подій, але тепер уже як захисник української незалежності. І, на відміну від товаришів, він не лізе у сутички з силовиками — адже сам колись був у їхній ролі. Проте все змінюється у мить, коли пропадає зв’язок із дочкою Рутою, яка працює в бібліотеці Майдану. Український Дім захоплюють «беркутівці». І Андрій вирушає на пошуки дочки у всіх найгарячіших точках спекотної ночі з 18 на 19 лютого 2014 року.


Справа Сивого. 
Любов. Історія. Злочин. Ось три кити, на яких тримається література.
І всі ці кити присутні у новому романі Братів Капранових «Справа Сивого».
У Дніпропетровську діє підпільна антиурядова організація. Молодому слідчому доручають зайнятися головним підозрюваним — старим заколотником з великим стажем протизаконної діяльності. Він береться до справи і…


Зоряний вуйко. 
Чи можуть у майбутньому знову з’явитися чумаки?

Так — відповідають автори. З кожним роком сонце все лютіше палить землю, і людям врешті-решт доведеться заховатися від нього у глибокі катакомби. Але і тоді знайдуться сміливці, які збиратимуться у валки і знову ходитимуть по сіль, і так само, як колись, подорожі їхні будуть повними пригод і небезпек.

А може все буде зовсім інакше — людство навчиться жити у згоді з природою, засвоїть інші планети і галактики.

Приворотне Зілля. 
Чи знаєте ви українську жінку? Ні, ви не знаєте української жінки. Та вона і сама себе не знає.

Свого часу Брати Капранови поставили відомий експеримент з потопленням для доказу того факту, що українські жінки – відьми. Не всі лишилися задоволені результатами цього експерименту, але спростувати їх не зміг ніхто.

Конституція у коміксах. 

Просто і доступно, у коміксах та діалогах книжка розповідає про Конституцію України, основні права та обов’язки, систему влади, вибори та інші важливі речі. Найкраще – для школярів.





Щоденник моєї секретарки.

Він має все – дружину-телеведучу, красуню-коханку, бізнес на бюджетних грошах, впливових друзів та партнерів. Він – типовий представник так званого «бомонду» чи то «еліти». Однак українцям завжди були притамані природний скепсис та іронія. Саме завдяки цим якостям головний герой роману «Щоденник моєї секретарки» стає діґґером – подорожуючи таємними коридорами влади та грошей він не забуває фіксувати для нас із вами правдиву картину того, що відбувається там. Але одного разу світ навкруги раптом починає руйнуватися – настає час великого бізнесового та політичного переділу, гаряче літо 2004-го...













пʼятниця, 22 липня 2022 р.

Провідник духовності - Сергій Пилипенко. До дня народження письменника.

   22 липня виповнюється 131 рік з дня народження відомого українського письменника з плеяди «розстріляного Відродження».
   За життя його називали «папашею» за прагнення плекати та ростити навіть найменший письменницькій талант у інших; після трагічної загибелі він був забутий сучасниками і нащадками. Зараз його називають лицарем духу доби українського відродження; його творчість вивчають, а його книги перевидають.
    Пилипенко Сергій Володимирович (22 липня 1891 — березень 1934) — український письменник (прозаїк, байкар, літературний критик), громадський діяч. Літературні псевдоніми — Сергій Сліпий, Плугатар, Книгочій, Слухач та інші. Батько Асі Гумецької та Міртали Пилипенко, чоловік Тетяни Кардиналовської.
    Сергій Пилипенко народився в Києві , але його родина походила з Полтавщини; батько був козацького роду, але захоплювався народництвом і через це вважався неблагонадійним. Йому часто-густо доводилось змінювати місце роботи, тому родина була незаможною. З дитинства Сергію довелося працювати, і він перепробував багато чого: був учнем у палітурні, стельмашні, теслярні, був грабарем, косарем та навіть десятником на болотних роботах. Одночасно Сергій вчився – жадібно, швидко, наполегливо у Першій київській гімназії. 
  1908 р - студента третього курсу Сергія Пилипенка за революційну діяльність відрахували з університету та вислали з Києва без права в’їжджати в будь-яке університетське місто. У 1918-му, повертається до Києва та стає редактором наймасовішої на той час газети «Народна воля» – її тираж становив 200 тисяч примірників.
  У березні 1922 року СергіЙ Пилипенко створює Спілку селянських письменників "Плуг". Головним принципом Пилипенка була читабельність твору. Він вважав, що людям – точніше, широкому загалу – на той час вкрай необхідно було спочатку дати «чорний хліб» – тобто таку літературу, яка б могла задовольнити їх поки що невибагливий читацький смак. Він невтомно виявляв молодих письменників-початківців «з глибинки», плекав їх, редагував їх твори, наставляв, підтримував грошима, допомагав з житлом та роботою. Десятки молодих письменників були вдячні Пилипенкові за турботу, за дбайливе ставлення до їх літературних спроб, за батьківське ставлення до них; саме тому вони й прозвали старшого за них Пилипенка «папашою».
  12 лютого у Москві в рамках Тижня української культури відбулася зустріч Сталіна з провідними українськими письменниками. Серед запрошених були й Сергій Пилипенко, і Микола Хвильовий. Результатом стала масова «зачистка» серед українського письменництва 30-х років.
    В травні 1932 р його дітище, його «Плуг» було ліквідовано. 21 серпня 1933 року Сергія Пилипенка було виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів».           Після трусу на квартирі в будинку «Слово» 29 листопада 1933 року Пилипенка арештували. 3 березня 1934 року до Пилипенка застосували «найвищу міру соціального захисту — розстріл».
Його реабілітували в 1957 році.
   Родину письменника не тільки викинули з Будинку – їм узагалі було заборонено жити в Україні, і вони оселилися в Твері. Під час війни Асю Пилипенко фашисти відправили на примусові роботи до Австрії, Тетяна разом з молод
шою дочкою вирішила їхати за нею. Далі були роки блукань: Австрією, Італією, Великобританією, а потім – еміграція в США.
  Менша дочка, Міртала Пилипенко приїхала на батьківщину в Україну тільки в 1991 році. Не одна – зі своїми творами: величною скульптурою з бронзи та полімеру, яка мандрувала галереями та музеями її батьківщини.

 А в 1998 році в Харкові на будинку № 4 на майдані Рози Люксембург – колишньому Селянському будинку, де у 1920-х мешкав Сергій Пилипенко з родиною, було відкрито присвячену йому меморіальну дошку. Автором її є дочка письменника, скульптор із США Міртала Пилипенко. Вона виконала бронзовий портрет батька на фоні землі, що розтріскалась, – як символ розколотого життя письменника.
   За своє життя письменник видав тридцять книжок оповідань і байок. Серед них збірки оповідань «Скалки життя» (1925), «Кара», «Під Черніговом» (1927), збірки байок «Байківниця» (1922), «Байки» (1927), «Свині на дубі» (1932), «Анекдоти старого редактора» (1933), «Байки та оповідання» (1936)





субота, 16 липня 2022 р.

16 липня - День ухвали Декларації про суверенітет України

     

16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP прийнята Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України. Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України». 
У ній зазначено:
  Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року,
   Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:
  вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
   Декларація фактично стала програмою побудови незалежної держави та надала поштовх і напрямок процесу утворення незалежної держави.
   Верховна Рада УРСР проголошувала суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
 Положення Декларації:
  Україна має своє громадянство, де "всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять". Громадяни всіх національностей становлять народ України.
 Економічна самостійність України.   Створення банківської, цінової, фінансової, митної та податкової системи, формування державного бюджету, а при необхідності введення власної грошової одиниці.
  Самостійність у розв'язанні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
   Україна проголошє свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
  Україна має право безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

"Сьогодні,як і 1919-го,йде війна за Україну"

  Відтоді минуло більше 30 років. З історичної точки зору це не так вже й багато. Але, разом із тим, не можна недооцінювати цю подію. Адже йшли ми до неї століттями, а шлях наш був не лише складним, а й трагічним, скроплений кров’ю мільйонів наших пращурів.
   Сто років тому, у 1919 року, здавалося, що ось вона, воля. Але російські більшовики знищили Українську Народну Республіку. Чи багато хто вірив, що з часом вона відродиться? Багатьох інколи охоплювала зневіра у завтрашньому дні України.
   Сьогодні, говорячи про Декларацію від 16 липня 1990 року, мимоволі згадуєш Універсали Української Центральної Ради, особливо останній — IV.
  Так, вони приймалися в різні історичні епохи і за різних умов, що, звісно, не могло не позначитися на їхньому змісті. Але об’єднує їх одне — прагнення українців мати власну державу, будувати добросусідські відносини з іншими країнами і народами тощо. Тоді, 1919-го, російські більшовики відразу пішли на нас війною. 1990-го радянська імперія, яка вже тріщала по швах, утрималася від цього кроку. Натомість вірні її послідовники, виховані в нетрях КДБ,  намагаються «виправити цю прикру помилку». Тому і ллється сьогодні кров українців-патріотів, які захищають свою землю від знавіснілого ворога, тому і маємо мільйони тимчасових переселенців, десятки тисяч вщент знищених будинків, шкіл і дитсадків.
  Сьогодні йде реальна війна за нашу незалежність. І ми її не програємо. Впевненості в цьому додає той факт, що сьогодні Українська держава не та, якою була 100 років тому. І українське військо теж не те, в чому наш так званий "старший брат" уже переконався... .

Цікаві факти.
  • Проголошення незалежності ухвалювали за допомогою всенародного референдуму, на який винесли лише одне запитання – «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Понад 90% українців в усіх областях країни висловили схвальну думку. Найбільша підтримка була в Тернопільській (98, 67%), Івано-Франківській (98, 42%), Львівській (97,46%), Черкаській (96, 93%), Рівненській (95,96%) та Київській (95,52%) областях.
  • За незалежність України проголосували 346 депутатів, і навіть комуністи. Інтрига зберігалася до останньої миті. І це не дивно: із загальної кількості парламентарів 373 були комуністами, тобто 85 відсотків. Але результат голосування в парламенті виявився вражаючим — такого не очікував ніхто: «за» — 355, «проти» — 4, «утримались» — 0, «не голосували» — 26. Більше того, представник компартії Олександр Мороз у своїй доповіді запропонував серед перших кроків незалежної влади реформувати армію і ввести власну валюту.
  • Першою українську незалежність визнала Польща.
  • Державний прапор України офіційно затвердили як державний символ України 28 січня 1992-го. 
  • Національну валюту України – гривню – введено в обіг 2 вересня 1996 року.
  • Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї, арсенал якої був третім за величиною у світі, та передала усі боєголовки і ракети РФ. Українські політики одразу зробили державу беззахисною. В обмін отримали гроші й офіційні гарантії безпеки від ядерних держав – зокрема Росії, з якою нині триває війна. Ось так гарантія безпеки та цілісності кордонів України обернулись агресією однієї країни і бездіяльністю іншої
  • .День Збройних Сил в Україні відзначають 6 грудня. Саме цього дня 1991 року Верховна Рада ухвалила закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». У залі парламенту зачитано і текст Військової присяги. Українська армія має найвищий рівень довіри населення з-поміж усіх державних інституцій. Станом на березень 2021-го їй висловлювали беззаперечну довіру 70% респондентів. Опитування проводилось Центром Разумкова. Збройні Сили України ‒ найбільша та єдина армія в Європі, яка веде справжні бойові дії.

вівторок, 12 липня 2022 р.

День різнокольорових очей

    12 липня щорічно відзначають День різнокольорових очей. Присвячений цей день такому фізичному явищу, як гетерохромія і людям, у яких це явище проявляється. Слово «гетерохромія» має грецьке коріння і буквально перекладається, як різний колір. Зазвичай цей термін застосовують до кольору райдужки очей, але гетерохромія характерна також для кольору шкіри або волосся. Згідно зі статистикою, тільки 1% населення володіє цією особливою пігментацією. Цікаво, але серед людей з гетерохромією переважають жінки, хоча наукового пояснення цьому факту немає.
    Варто відзначити, що гетерохромія може спостерігатися як різниця в кольорі між очима, так і різний окрас однієї райдужки. Є багато речей, які можуть викликати гетерохромію, деякі з них є не чим іншим, як генетичною рисою, яка присутня з народження, інші викликані хворобою або травмою.
    Залежно від забарвлення очей гетерохромію ділять на чотири види: 
• повна гетерохромія (найпоширеніший тип, для якого характерне різне, але рівномірне забарвлення очей);
• часткова гетерохромія (в цьому випадку різні кольори присутні на одній райдужці);
• центральна гетерохромія (в цьому випадку спостерігається наявність різнозабарвлених кіл на райдужці, розташованих навколо зіниці);
• металозна гетерохромія (особливий тип гетерохромії, характерний для людей, які займаються обробкою металів).
    У сучасному світі люди з двома різнокольоровими очима, швидше за все, отримають комплімент, але так було далеко не завжди. У стародавні часи казали, що люди з різним кольором очей – це діти диявола, які, начебто мають дві душі. Тоді людей з такою особливістю боялися, тож називали їх чаклунами та відьмами. Корінні американські індіанці вірили, що люди, народжені з унікальним забарвленням, можуть бачити небо і землю своїми «примарними очима». Оскільки вони бачили собак, народжених з цією рисою, індіанці вважали її нелюдською і химерною. Очі - це дзеркало душі, тому стародавні люди, які не могли пояснити аномалію, швидко вдавалися до ілюзорних пояснень, які зображували цю рису, роблячи когось менш людяним.

понеділок, 11 липня 2022 р.

Всесвітній день шоколаду

    
Щорічно 11 липня святкують Всесвітній день шоколаду. Ідея свята виникла 1995 року у Франції, яке набуло популярності в інших країнах. 
В Україні День шоколаду найбільш яскраво святкують у Львові. Львів'яни відкрили для себе шоколад ще в середньовіччі. Тоді у містi з'явилися східні солодощі та французькі десерти. Потім місцеві майстри-пекарі та кондитери самі почали виготовляти розмаїті солодкі смаколики. Львів став, після швейцарського Берна, другою європейською столицею шоколаду. Тільки у Львові – найсолодшому місті України, шоколад називають особливо – «чоколяда». Львів'яни навіть вигадали власну вільноконвертовану валюту - хочеш комусь віддячити, кажеш: «З мене чоколяда».
    Шоколад був елітним продуктом. Після підкорення Мексики іспанцями "священний" напій втратив свій статус і набув поширення в Іспанії, Італії, Європі. У XVI столітті гарячий шоколад був шляхетним напоєм аристократів, його готували з корицею та цукром. До Франції какао привезла наречена короля Людовіка XIII, іспанська принцеса Анна.
    Взагалі існує 3 основних різновиди шоколаду: бельгійський, чорний та гіркий. В кожного – свої смакові якості і склад.
  До складу чорного шоколаду, наприклад, входять: какао-маса, цукор, какао-масло.
  Бельгійський шоколад складається з какао маси, цукру, і різних добавок – ванілі і ароматизаторів.
  А ось до складу гіркого шоколаду входять високоякісна какао-маса, цукор.

    Шоколад має високу харчову цінність, це калорійний продукт з тривалим терміном зберігання, особливим ароматом та вишуканим смаком. Науковці встановили присутність в шоколаді речовин, що позитивно впливають на розумову діяльність.
У темних сортах навіть є речовини, які стимулюють вивільнення в організмі ендорфінів – так званих гормонів щастя, що піднімають настрій. 
На жаль вчені одностайно констатують той факт, що шоколад сприяє збільшенню маси тіла. Також чорний шоколад в помірних дозах здатний запобігти серцево-судинним захворюванням.
Близько 60 г шоколаду високої якості і з великим вмістом масла какао перешкоджають звуженню і затвердінню артерій. Шоколад покращує циркуляцію крові і знижує ймовірність утворення тромбів.
    В цей смачний день пропонуємо до прочитання не менш смачну книжку: Джоан Гарріс "Шоколад".
Джоан Гарріс - «Шоколад» 
Видавництво "Клуб Сімейного Дозвілля", 2019 
Книжка з такою назвою не може бути нецікавою. Текст такий самий смачний як і його назва. Віанн, яка приїхала в Богом забуте французьке місто, додає пряного смаку до його повсякденного прісного життя. Тільки подумайте - нудне життя, зумовленість кожної долі, неможливість вистрибнути з лещат репутації, і тут ... фея. Добра фея, яка дарує надію на диво. Тому що бере начинки шоколаду мрії людей. Віан створює казку. Вона не просто створює шоколадні шедеври. Вона творить нову реальність. Насправді це відображення її світу. Миру, наповненого смаками та запахами, свободою та любов'ю, світом, де панує щастя. А життя у місті, де вона опинилася з донькою Анук, далеко не казкове. Він загруз у сірих буднях, у забобонах, ханжестві та взаємній нетерпимості: і бабуся не може бачити свого онука, тому що власна дочка хвора на невиліковне ханжество; і молода жінка змушена поховати мрії, опинившись у рабстві у чоловіка; і священик тримає у страху все місто, підкоряючи всіх своїй безжальній волі. Місто без Віан мертве. Вона виникає, неначе добрий ангел, наче Душа, якої так не вистачало. І негайно дає бій усім забобонам. "Шоколад" - цікава історія. З одного боку жіночий роман: тут і цигани, і громадська думка, і одинока мати, і волоцюги, і важке минуле. З іншого - протистояння з релігійним фанатизмом у різних його проявах, а в середині магія, але дуже дивна - на межі реальності. У таку магію і віриться, і ні. Це швидше інтуїція, кулінарія, спеції, і карти Таро, деякі руни та стародавні знаки, але це сприймається як забобони, данина минулому, а не як чаклунство. Читаєш, начебто як давня оповідь - наче класика. Дуже цікаво – так незвичайно, що питаєш сам себе – а чи була магія взагалі? З книгою "Шоколад" ти занурюєшся в солодке життя... Це не обов'язково життя в достатку і без проблем. Воно насамперед солодке на смак, бо зараз я їм шоколадку... Бо хочеться!.. Я просто хочу сказати – не треба відмовляти собі в задоволенні себе ж радувати. Інакше можна засохнути та зачахнути.

95 років від дня народження Деніеля Кіза (1927 - 2014)

     Деніел Кіз (9 серпня 1927, Нью-Йорк — 15 червня 2014, Флорида) — американський письменник. Насамперед відомий як автор науково-фантаст...