Презентація книги Ярослава Карпця «Квіти гинуть на війні»

Нещодавно в бібліотеці для дорослих №11 відбулася тепла й водночас глибоко емоційна зустріч за круглим столом. У затишній атмосфері чаювання читачі зібралися на презентацію та читання поетичної збірки Ярослава Карпця «Квіти гинуть на війні».

Ця книга, збірка поезій - це щире й болісне художнє свідчення про сучасну війну, яка щодня змінює людські долі, руйнує міста, забирає життя та дитинство. Її сторінки сповнені глибокого смутку, співчуття, надії та віри у світле майбутнє України.

Автор книги Ярослав Карпець — український письменник, журналіст, наразі проходить військову службу  в лавах ЗСУ. 

 Кожен вірш зі збірки, передає біль, страх, втрати й незламність маленьких українців, а також силу духу всього українського народу, який продовжує боротися за свободу та незалежність своєї держави.

Особливу емоційну глибину виданню надають ілюстрації, виконані студентками третього курсу Фахового коледжу мистецтв і дизайну Київського національного університету технологій та дизайну. Їхні художні роботи тонко передають настрій поезій і допомагають ще глибше відчути переживання, про які говорить автор.

 

Під час зустрічі учасники слухали уривки з книги, читали поезії вголос, ділилися власними враженнями та роздумами. Розмова вийшла щирою й змістовною. Присутні говорили про силу художнього слова, яке допомагає не лише осмислити трагічні події сьогодення, а й зберегти пам'ять про людей, чиї долі назавжди змінила війна. Кожен вірш ставав приводом для діалогу про людяність, співпереживання, незламність і відповідальність за майбутнє.

Особливо цінним для нашої бібліотеки є те, що примірник книги подарував сам автор. Сьогодні Ярослав Карпець проходить військову службу за призовом, захищаючи Україну зі зброєю в руках. Цей подарунок став не лише важливим поповненням бібліотечного фонду, а й символом нерозривного зв'язку між культурою, літературою та боротьбою українського народу за свою свободу. Це книга, народжена у час війни, яка допомагає сучасникам і майбутнім поколінням зрозуміти ціну миру та людського життя.

Щиро дякуємо Ярославу Карпцю за цей дарунок.

Від усього колективу бібліотеки бажаємо авторові міцного здоров'я, незламної сили духу, Божого захисту, надійних побратимів і якнайшвидшого повернення додому з Перемогою.

Дякуємо всім присутнім за щирість, небайдужість та прагнення спільно досліджувати сучасну українську літературу, яка сьогодні постає літописом нашої боротьби, болю, віри й незламності.

Україна поетична

В бібліотеці для дорослих №11 було проведено захід «Україна поетична» — поетичний пін-код, присвячений Всесвітньому дню поезії.

Метою заходу стало популяризація української поезії, розвиток інтересу до читання, знайомство з творчістю відомих українських поетів, а також створення творчої атмосфери для спілкування та обміну враженнями.


Українська поезія часто містить прихований “код” — систему символів, образів і смислів, через які передаються історія, цінності та ідентичність народу. Цей код сформувався під впливом історичних подій, боротьби за свободу та культурних традицій. 

"Код української поезії” — це поєднання символів свободи, пам’яті, землі, мови та людської гідності. Через ці образи поети передають ідею: народ існує, поки пам’ятає свою історію і говорить своєю мовою.

Під час зустрічі учасники читали вірші, обговорювали улюблені поетичні твори та відкрили для себе нові сторінки української літератури.

Такі заходи допомагають глибше відчути красу рідного слова, зберігати культурну спадщину та надихають на нові творчі відкриття.

Поезія об’єднує серця і нагадує, що сила слова здатна надихати, підтримувати й дарувати надію.

Висловлюємо вдячність родині Багрянцевих — Оксані та Анні — за передане в дар видання «Україно, ти моя молитва...». Книга знайомить читачів із творчістю дев'яти українських авторок, життєвий шлях яких пов'язаний з Фастовом.

Шевченкове слово

9 березня, в Бібліотеці для дорослих №11 до дня народження Тараса Григоровича Шевченка, в читальній залі представлена книжкова виставка.

Цей день перетворився на день щирих розмов та відкриттів. Ми разом згадували, про що насправді писав Тарас:

•  про неймовірну любов до України, яка актуальна як ніколи;
•  про гідність, свободу та незламність духу;
•  про людяність та долю кожного з нас.

Особливо зворушливо було чути, як у стінах бібліотеки знову оживало пророче слово. Наші гості залюбки декламували уривки з улюблених творів поета — від рядків з поеми «Катерина» до проникливої інтимної лірики. Кожне слово звучало по-новому, гостро та щиро.

Завітайте до нас, щоб перегорнути сторінки великої історії, знайти натхнення у пророчих рядках та просто побути у колі «своїх».

Насамперед я українець

Про світ увесь казати не берусь,
а все ж траплялась і мені нагода
у світі многоликім побувати,
що гув, як вулик, у стонадцять мов,
дивуючи одмінністю ландшафтів,
повір'їв, рас, і рис, і кольорів.

Та з-поміж див, дивин і дивовиж —
одне —
ніяк збагнути не в спромозі.
І щоб сказати: надто вже замудре,
так ні ж — простішого дарма й шукати!
Борис Олійник

У бібліотеці для дорослих № 11 організовано книжкову виставку, присвячену 90-річчю від дня народження Бориса Олійника (1935–2017) — видатного українського поета, перекладача, громадського та політичного діяча.
Бібліотекарі підготували для відвідувачів розповідь про життя та творчий шлях митця.

Борис Олійник увійшов у літературу наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років, у період становлення руху «шістдесятників», що виріс із хрущовської «відлиги». Це був час пошуків нових форм і тем, прагнення до демократичності й щирості в мистецтві.


Народився Борис Ілліч 22 жовтня 1935 році у селі Зачепилівка (нині — Полтавська область). Вірші почав писати ще в школі. Його перший твір було надруковано в районній газеті «Ленінським шляхом», коли він навчався у п’ятому класі.


Після закінчення школи в 1953 р. вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, а вже у 1958 році розпочав роботу в газеті «Молодь України». Як журналіст часто їздив у відрядження, зокрема на будівництво Лисичанського хімкомбінату, про що написав серію нарисів і документальну повість «За Сіверським Дінцем» (1959).


У 1958 році очолив відділ у газеті «Молодь України», а з 1962 року працював у журналі «Ранок», де пройшов шлях від кореспондента до головного редактора. Також був заступником головного редактора журналу «Дніпро» та старшим редактором однойменного видавництва.
У 1971–1974 роках— заступник голови Спілки письменників України. Активно займався громадською діяльністю, обіймав посади секретаря правління Спілки письменників України та СРСР, був депутатом Верховної Ради УРСР.
У 1974–1991 роках — член редколегії журналу «Вітчизна».


У 1987 році став одним із засновників Українського фонду культури, який очолював до 2017 року. За його ініціативи було відроджено Києво-Могилянську академію, встановлено хрест у пам'ять жертв Голодомору, створено Вищу школу кобзарського мистецтва, Спілку кобзарів України, Спілку краєзнавців, започатковано фестиваль «Червона рута» (1989).

Того ж року став дійсним членом Міжнародної слов’янської академії, а з 1990 р. — академіком НАН України. З 1992 р. — член Української екологічної академії наук, голова Українського фонду культури та співголова Форуму слов’янських народів.

Серед його заслуг — збереження могили Тараса Шевченка в Каневі та захист заповідного острова Хортиця від забудови.

        

Борис Олійник — автор понад 40 книжок віршів, есеїв і статей, які перекладено багатьма мовами світу.
Перший його друкований вірш з’явився 1948 році, а дебютна збірка «Б’ють у крицю ковалі» вийшла 1962 році.

У своїй поезії він торкався тем національної самосвідомості, моралі, правди, свободи й історичної пам’яті.
Помер 30 квітня 2017 року після тяжкої хвороби на 82-му році життя.

Запрошуємо до бібліотеки, на літературні зустрічі та події, для ознайомлення з авторами та культурою України.

Римовано любов'ю у війні

Презентація поетичної збірки Тетяни Олійникової, що відбулася у бібліотеці №11, стала глибоко зворушливим і водночас натхненним заходом.
Авторка, яка є не лише талановитою поетесою, а й нашою колегою, акторкою та волонтеркою, поділилася з присутніми своєю історією, сповненою болю, любові та мужності.
Книга «Римовано любов’ю у війні» присвячена пам’яті її чоловіка, Вадима Лабунського, який загинув, захищаючи Україну. 

У кожному рядку її поезії відчувається щира сповідь, в якій зливаються кохання, страждання та незламність. Це глибокі почуття, біль від втрати і водночас неймовірна сила духу. Вірші звучать з особливим трепетом, торкаючись сердець усіх слухачів.

Тетяна Олійникова через свою поезію передає найглибші переживання, відтворюючи світло любові, яке не згасає навіть у часи втрат. «Римовано любов’ю у війні» — це не лише особиста історія, а й символ стійкості українців, які, попри всі труднощі, продовжують любити, пам’ятати і творити. Книга залишає глибокий слід у серці, нагадуючи про силу кохання, що здатна перемогти навіть війну.

Також до нас на зустріч завітала викладач Київського професійного коледжу мистецтва та технологій сервісу - Неля Михайлівна Баландіна. Разом з Тетяною Сергіївною вони поділилися своїм досвідом волонтерської діяльності. 

Показали чудові речі, які шиють власноруч для наших захисників та захисниць, і розповіли, чому це так важливо. 

Цей захід став не просто літературною подією, а справжнім уроком незламності, любові та пам’яті. 

Дякуємо Тетяні Олійниковій за сміливість ділитися своїм життям через поезію, а всім присутнім – за теплу атмосферу та підтримку! 

 Книга залишає глибокий слід у серці кожного, хто її читає, нагадуючи про силу кохання, що здатне перемогти навіть війну.

Дякуємо всім, хто долучився до цього теплого й зворушливого заходу!

Долучайтеся до активностей бібліотеки №11 та підтримуйте наших героїв! 

Перо письменника - голос епохи

З нагоди Всесвітнього дня письменника, який відзначають щорічно 3 березня, бібліотекарі  Публічної бібліотеки №11, провели захопливу інтерактивну гру "Перо письменника - голос епохи".

 Бібліотекарі поділилися історією створення цієї події та цікавими фактами про українських письменників!  Цей день об'єднує журналістів, істориків та блогерів, які обговорюють сучасні літературні тенденції, нагороджують найталановитіших авторів та насолоджуються новими віршами і уривками романів. 

Цю подію заснував ПЕН-клуб (міжнародне об’єднання письменників) у 1986 році. В Україні свято з'явилося лише у 2012 завдяки ініціативі української письменниці Лариси Ніцой. 

Учасники мали змогу поринути у світ літератури, розгадати цікаві загадки, взяти участь у вікторинах та дізнатися більше про життя та творчість відомих письменників.

Гра була не лише розважальною, але й пізнавальною. Учасники дізналися багато цікавих фактів про історію літератури, різні літературні жанри та стилі.

Учасники також мали змогу проявити свої творчі здібності, взявши участь у літературних конкурсах.

Ми вдячні всім, хто долучився до нашого заходу! Сподіваємося, що інтерактивна гра "Перо письменника - голос епохи" надихнула вас на нові літературні відкриття.

Звучить кобзар у серцях українців

У бібліотеці №11 відбувся літературний захід під назвою "Звучить Кобзар у серцях українців", присвячений 211-й річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Тарас Григорович Шевченко – український поет, художник і мислитель, чия творчість справила значний вплив на національну свідомість українців. Його поезія охоплює широкий спектр тем: від соціальної несправедливості та національного гноблення до глибокої любові до України та роздумів про людську долю.
    У затишній атмосфері ми разом читали вірші Кобзаря, слухали пісні, створені на основі його поезії, та обговорювали їх глибокий зміст. Особливу увагу приділили історичному контексту творів Шевченка, його невмирущому посланню про боротьбу за волю, правду та національну гідність.

Відео-читання віршів Тараса Григоровича Шевченка, від читачів нашої бібліотеки:

Про що писав Тарас Шевченко у своїх творах?

    Однією з головних тем творчості Шевченка була боротьба українського народу проти соціального та національного гніту:  "Кавказ" (1845) – поема, присвячена боротьбі кавказьких народів проти російської колоніальної політики. У ній поет говорить про всіх поневолених, зокрема про українців.  

- "І мертвим, і живим, і ненародженим..." (1845) – звернення до української еліти, яка забула про свій народ і його страждання.  

- "Розрита могила"(1843) – трагічне розчарування долею України після знищення Запорізької Січі.  

   Він гостро засуджував кріпацтво, царський режим та утиски України з боку Російської імперії.  

"Сон" ("У всякого своя доля")** (1844) – сатира на імперську систему, де він змальовує царя, дворян і чиновників, які живуть за рахунок страждань простого люду.  

"Катерина" (1838) – трагедія української дівчини, яку звабив і покинув російський офіцер. Ця поема засуджує моральне свавілля дворянства.  

"Гайдамаки" (1841) – історична поема про повстання гайдамаків (1768 рік), де показана боротьба українців проти польського панства.  

     Поезія цього автора наповнена яскравими описами рідної землі та вірою в її світле майбутнє:

"Садок вишневий коло хати" – один з найвідоміших віршів, який передає красу української природи та атмосферу сімейного затишку.

"Мені однаково, чи буду..." – твір, що відображає любов до Батьківщини, навіть якщо поетові судилося загинути далеко від неї.

"Заповіт" (1845) – заклик до українців боротися за свою свободу, який став символом національної свідомості.

     У багатьох своїх творах Шевченко звертається до біблійних сюжетів, щоб показати боротьбу між добром і злом.

"Доля" – роздуми поета про своє життя та віру в справедливість.

"Мені тринадцятий минало" – спогади про дитинство, втрачену безтурботність і важку долю сироти.

    Творчість Тараса Шевченка залишається "живою" та актуальною, адже його слово надихає, пробуджує національну свідомість і закликає до дій.

Дякуємо всім, хто долучився до цієї події, поділився своїми думками та відчув силу Шевченкового слова!  

Творча зустріч з письменницею Лесею Пронь.

Учні перших класів школи №324 мали чудову можливість зустрітися з талановитою українською письменницею Лесею Пронь! Захід, організований бібліотекою №11, став справжнім святом літератури для маленьких читачів. У зв'язку з війною, для забезпечення безпеки учнів зустрічі відбулися в школі.

Леся Михайлівна представила свої книги, зокрема "Чарівну пір'їнку" — збірку казок про перемогу правди, дружбу та взаємодопомогу. Її слова, мов ніжні пелюстки, перенесли дітей у дивовижний світ казок. 

Письменниця читала казки, вірші, а діти активно відгадували загадки. Всі були уважними слухачами, а Леся Михайлівна перевіряла їхню уважність запитаннями. Це був незабутній день, сповнений натхнення!  

Такі зустрічі з живими письменниками дуже важливі для розвитку маленьких читачів! 

Наприкінці зустрічі всі охочі мали можливість зробити фото з Лесею Пронь та отримати автограф.

Поезія - це часточка душі

З метою пропаганди мистецтва поезії серед населення, підтримки мовного розмаїття за допомогою віршів і сприяння невеликим видавництвам, ЮНЕСКО встановила Всесвітній день поезії, який відзначають щорічно 21 березня.

 Творцями поетичних творів є поети, які поетично сприймають дійність та поетично ставляться до навколишнього світу. Це люди з витонченим смаком, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній навколишнього видимого-невидимого багатовимірного життя. Це надзвичайні люди: талановиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного. Поезія — це стан їхньої душі, пісня, яка лине із самого серця. Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя, неповторний барвистий опис відчуттів або сприйняття. Однакових поетів не буває, бо в кожному є щось своє, незвичайне.

З кожним поетом асоціюються свої рими, свої думки, свій настрій, свої слова… Вивчаючи творчість того чи іншого поета ми маємо унікальну можливість побути з думками поета наодинці, відкрити для себе його внутрішній світ та настрій.

 І якщо цей настрій співпаде з настроєм читача, то другий назавжди запам’ятає віршовані строки автора, поділиться ними із своїми рідними та друзями.Тоді поетичний твір відродиться заново, набуде нового, неповторного значення. Так він буде відроджуватись ще не один раз, даруючи відраду своїм читачам – важливих цінностей, переживань, почуттів, емоцій. 

Поезія — то безсмертя своєму автору.

Поезія - всесвіту нерви.

Кожна людина колись у житті

Собі задає це питання:

Поезія: що це? Мистецтво чи ні,

А, може, словесне змагання?

Поезія: що це? Гра слів і думок,

Що виклав поет на папері?

А, може, до Вічності ще один крок,

Чи, навіть, до Істини двері?

Поезія: що це? Ніяк не збагну,

Чому лише вибрані в змозі

Так влучно і мудро нам думку свою

Подати у римі, не прозі?

Чому тільки вибрані можуть творить

Безсмертні для людства шедеври?

Й коли все навколо у мороці спить,

Поезія – всесвіту нерви?

Питання лишились: чому та й чому?

Сама я цього не здолаю.

Лиш знову і знову я вірші пишу

До Істини шлях прокладаю...

Валькірія, 2010

Про красу та вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Ліна Костенко

(Івану Драчеві)

Століття - в зачарованому колі,

немов у скриньці втомлений вертеп...

Там, де розсипав Бог насіння волі,

розкинув руки захмілілий степ.

Ще не світало в нім. Ще глупа ніч в нім

гуде гуняво, ніби тятива, -

і не одного в мареві панічнім

холодний піт стрілою пробива.

А хто не спить - і ті зоднаковіли;

їм у безсонні сонячно й у сні...

І тільки слово стереже могили -

як мертвий скіф на мертвому коні.

Пощо ж у мушлі шепоти химерні

про край, де Бог умерти не велів?

Там затишно мелодії в таверні

й поетові у списку кораблів,

там воля - безконечна і бездонна,

там кожен вільний - скіф і гречкосій,

там по сей день тризубом Посейдона

вершиться влада віршів і стихій,

там древній запах молодого тіла

спалахує від погляду, як хмиз...

Там Змієборець (мушля шепотіла)

трима свічу в десниці, а не спис.

Ігор Римарук