День хрещення Київської Русі – України

    День Хрещення Київської Русі щороку відзначається на державному рівні. А ще, це - День Української Державності. Датою свята обрано 28 липня – адже саме цього дня православний світ вшановує пам’ять рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича — одного із засновників і покровителів нашої державності. Він, як відомо, не лише сам навернувся до християнства, а й посприяв тому, що воно стало державною релігією Київської Русі.
    Для нас цей день фіксує і означає кілька принципових понять:
    Це — спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації і держави.
    Це — неподільність Українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри.
    Це — соборність усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці — Києва.
    Це — велика присутність Києва у світовій історії і його цивілізаційний вплив на сусідні землі і народи.
    Це — єдність нашого державного і духовного начала.
    Дату обрано не випадково. За переказами, саме в цей день у 988 році князь Володимир прийняв нову віру і повернувся до Києва, щоб охрестити народ Русі.

Серед усіх реформ Київської Русі, здійснених князем Володимиром найважливішою була релігійна. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.
    За вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники.
По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог».
    По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство.
    По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту.
    У сфері внутрішньої політики першим із князів Русі почав карбувати власну монету — златники та срібляники (з міркувань престижу), розбудовував міста Русі (зводив нові укріплення в Києві, заснував Переяслав, Володимир на Волині, Володимир на Клязьмі та інші), будував кам’яні храми (Десятинна церква, початок будівництва Софії Київської).
    Відомо, що до хрещення Русі князь Володимир поклонявся язичництву і був жорстоким правителем, який любив гучні бенкети.

Після того, як сам прийняв християнство і охрестив киян, він сильно змінився. Згідно з історичними даними, після хрещення Русі князь Володимир почав влаштовувати при дворі свята і благодійні обіди для простих людей, а також почав будівництво християнських храмів. Одними з перших з’явилися Десятинна церква, на яку князь виділив десяту частину своїх доходів, і Межигірський Спасо-Преображенський чоловічий монастир. При церквах почали відкриватися школи та бібліотеки.За Володимира було створено перший церковний статут Русі та започатковано навчання дітей бояр, дружинників та міщан «грецьким книгам».

    Запровадження християнства мало величезне значення для Русі і насамперед для Києва. Разом з християнством з'явилась писемність, почалось велике церковне й світське будівництво, переймання на Русь візантійської культури, посилились культурні й політичні зв'язки Києва не тільки з Візантією і Сходом, а й із західноєвропейськими країнами.

    Щоб піднести політичний престиж київського князя і київської держави, прийняття християнства Володимир пов'язав зі своїм одруженням із сестрою візантійського імператора Василія - Анною.

    У Десятинній церкві був похований князь Володимир і його християнська дружина Анна.

Брати Капранові

 24 липня 55 років від дня народження братів Дмитра та Віталія Капранових (1967), українських прозаїків, видавців

   Капранови – з роду українців, утім за часи Сталіна, їхнього діда визнали "ворогом народу", тож довелося тікати. Брати вважають своєю батьківщиною саме Миколаївщину. Окрім любові до української літератури, мали охоту до спорту та музики. Свого часу закінчили школу з греко-римської боротьби та фортепіано.
   На початку 90-х взялися за перо і почали писати свою першу книжку “Кобзар 2000”. Писали 10 років, дописували вже у Києві, куди перебралися 1998 року. Причина переїзду банальна – ми не бачили можливостей реалізації себе як творчих людей у Росії. Українці мають жити в Україні.
   1999 року ми разом із телеканалом 1+1 та шоколадом “Корона” організували перший конкурс української гостросюжетної літератури “Золотий Бабай”.

У 2000 році вони заснували видавництво "Зелений пес", першою виданою книгою став роман "Я, зомбі" Леоніда Кононовича.

2001-року вийшов “Кобзар 2000” з ілюстраціями Владислава Єрка.

У 2004 році написали свій другий роман під назвою "Приворотне зілля", а у 2006 – "Розмір має значення".

У 2007 році вийшла збірка їх статей "Закон Братів Капранових".

4 вересня 2019 року брати Капранови заснували YouTube канал в якому публікують відео матеріали про історію України. Розповіді супроводжують мапами, портретами, анімацією та іншими матеріалами.
З 24 лютого 2022 року, з початку російського вторгнення в Україну, письменники брати Капранови боролися з окупантами зі зброєю в руках у Києві в лавах полку "Азов".

Українські письменники та публіцисти Брати Капранови створили цикл телепередач про історію України на основі YouTube-каналу «Імені Т.Г. Шевченка».

Книжковий світ братів Капранових

Майдан. Таємні файли

Що відбувалося за лаштунками Майдану? Хто платив за Революцію? Як ділили владу переможці? Хто і чому здав Крим та Донецьк? Яким дивом встояли Одеса і Харків?

Герої цього журналістського розслідування не тільки ті, хто стояв на сцені, але й ті, хто ховався за лаштунками, хто їздив до Януковича і хто сперечався з Європою, захоплював адмінбудівлі, сидів у буцегарнях, а також воював, лікував, працював для того, щоб Революція перемогла.

Кобзар 2000. Soft

Тільки жінка знає, що таке справжня любов. Життя мертве, якщо воно не зігріте вогнем кохання. Що може звести розкішний палац у пустелі душі? Тільки любов. Крім права жити, кожна жінка має ще одне важливе право — право на любов. Воно закріплене у цьому романі. І горе тим, хто зазіхне на це віковічне право.

Рута

Що може допомогти у скрутній ситуації? Тільки любов. Вона надає сили для боротьби та рятує від зневіри. А іноді навіть творить чудеса.

У далекому 1991-му киянин Андрій Литвин служив у Вільнюсі і брав участь у штурмі Телецентру як радянський солдат. У 2014-му він знову став учасником революційних подій, але тепер уже як захисник української незалежності. І, на відміну від товаришів, він не лізе у сутички з силовиками — адже сам колись був у їхній ролі. Проте все змінюється у мить, коли пропадає зв’язок із дочкою Рутою, яка працює в бібліотеці Майдану. Український Дім захоплюють «беркутівці». І Андрій вирушає на пошуки дочки у всіх найгарячіших точках спекотної ночі з 18 на 19 лютого 2014 року.

Мальована історія Незалежності України. 

Що може допомогти у скрутній ситуації? Тільки любов. Вона надає сили для боротьби та рятує від зневіри. А іноді навіть творить чудеса.

У далекому 1991-му киянин Андрій Литвин служив у Вільнюсі і брав участь у штурмі Телецентру як радянський солдат. У 2014-му він знову став учасником революційних подій, але тепер уже як захисник української незалежності. І, на відміну від товаришів, він не лізе у сутички з силовиками — адже сам колись був у їхній ролі. Проте все змінюється у мить, коли пропадає зв’язок із дочкою Рутою, яка працює в бібліотеці Майдану. Український Дім захоплюють «беркутівці». І Андрій вирушає на пошуки дочки у всіх найгарячіших точках спекотної ночі з 18 на 19 лютого 2014 року.

Справа Сивого. 

Любов. Історія. Злочин. Ось три кити, на яких тримається література.

І всі ці кити присутні у новому романі Братів Капранових «Справа Сивого».

У Дніпропетровську діє підпільна антиурядова організація. Молодому слідчому доручають зайнятися головним підозрюваним — старим заколотником з великим стажем протизаконної діяльності. Він береться до справи і…

Зоряний вуйко. 

Чи можуть у майбутньому знову з’явитися чумаки?

Так — відповідають автори. З кожним роком сонце все лютіше палить землю, і людям врешті-решт доведеться заховатися від нього у глибокі катакомби. Але і тоді знайдуться сміливці, які збиратимуться у валки і знову ходитимуть по сіль, і так само, як колись, подорожі їхні будуть повними пригод і небезпек.

А може все буде зовсім інакше — людство навчиться жити у згоді з природою, засвоїть інші планети і галактики.

Приворотне Зілля. 

Чи знаєте ви українську жінку? Ні, ви не знаєте української жінки. Та вона і сама себе не знає.

Свого часу Брати Капранови поставили відомий експеримент з потопленням для доказу того факту, що українські жінки – відьми. Не всі лишилися задоволені результатами цього експерименту, але спростувати їх не зміг ніхто.

Конституція у коміксах. 

Просто і доступно, у коміксах та діалогах книжка розповідає про Конституцію України, основні права та обов’язки, систему влади, вибори та інші важливі речі. Найкраще – для школярів.

Щоденник моєї секретарки.

Він має все – дружину-телеведучу, красуню-коханку, бізнес на бюджетних грошах, впливових друзів та партнерів. Він – типовий представник так званого «бомонду» чи то «еліти». Однак українцям завжди були притамані природний скепсис та іронія. Саме завдяки цим якостям головний герой роману «Щоденник моєї секретарки» стає діґґером – подорожуючи таємними коридорами влади та грошей він не забуває фіксувати для нас із вами правдиву картину того, що відбувається там. Але одного разу світ навкруги раптом починає руйнуватися – настає час великого бізнесового та політичного переділу, гаряче літо 2004-го...

Провідник духовності - Сергій Пилипенко. До дня народження письменника.

   22 липня виповнюється 131 рік з дня народження відомого українського письменника з плеяди «розстріляного Відродження».
   За життя його називали «папашею» за прагнення плекати та ростити навіть найменший письменницькій талант у інших; після трагічної загибелі він був забутий сучасниками і нащадками. Зараз його називають лицарем духу доби українського відродження; його творчість вивчають, а його книги перевидають.

    Пилипенко Сергій Володимирович (22 липня 1891 — березень 1934) — український письменник (прозаїк, байкар, літературний критик), громадський діяч. Літературні псевдоніми — Сергій Сліпий, Плугатар, Книгочій, Слухач та інші. Батько Асі Гумецької та Міртали Пилипенко, чоловік Тетяни Кардиналовської.
    Сергій Пилипенко народився в Києві , але його родина походила з Полтавщини; батько був козацького роду, але захоплювався народництвом і через це вважався неблагонадійним. Йому часто-густо доводилось змінювати місце роботи, тому родина була незаможною. З дитинства Сергію довелося працювати, і він перепробував багато чого: був учнем у палітурні, стельмашні, теслярні, був грабарем, косарем та навіть десятником на болотних роботах. Одночасно Сергій вчився – жадібно, швидко, наполегливо у Першій київській гімназії. 

  1908 р - студента третього курсу Сергія Пилипенка за революційну діяльність відрахували з університету та вислали з Києва без права в’їжджати в будь-яке університетське місто. У 1918-му, повертається до Києва та стає редактором наймасовішої на той час газети «Народна воля» – її тираж становив 200 тисяч примірників.

  У березні 1922 року СергіЙ Пилипенко створює Спілку селянських письменників "Плуг". Головним принципом Пилипенка була читабельність твору. Він вважав, що людям – точніше, широкому загалу – на той час вкрай необхідно було спочатку дати «чорний хліб» – тобто таку літературу, яка б могла задовольнити їх поки що невибагливий читацький смак. Він невтомно виявляв молодих письменників-початківців «з глибинки», плекав їх, редагував їх твори, наставляв, підтримував грошима, допомагав з житлом та роботою. Десятки молодих письменників були вдячні Пилипенкові за турботу, за дбайливе ставлення до їх літературних спроб, за батьківське ставлення до них; саме тому вони й прозвали старшого за них Пилипенка «папашою».

  12 лютого у Москві в рамках Тижня української культури відбулася зустріч Сталіна з провідними українськими письменниками. Серед запрошених були й Сергій Пилипенко, і Микола Хвильовий. Результатом стала масова «зачистка» серед українського письменництва 30-х років.

    В травні 1932 р його дітище, його «Плуг» було ліквідовано. 21 серпня 1933 року Сергія Пилипенка було виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів».           Після трусу на квартирі в будинку «Слово» 29 листопада 1933 року Пилипенка арештували. 3 березня 1934 року до Пилипенка застосували «найвищу міру соціального захисту — розстріл».
Його реабілітували в 1957 році.
   Родину письменника не тільки викинули з Будинку – їм узагалі було заборонено жити в Україні, і вони оселилися в Твері. Під час війни Асю Пилипенко фашисти відправили на примусові роботи до Австрії, Тетяна разом з молодшою дочкою вирішила їхати за нею. Далі були роки блукань: Австрією, Італією, Великобританією, а потім – еміграція в США.

  Менша дочка, Міртала Пилипенко приїхала на батьківщину в Україну тільки в 1991 році. Не одна – зі своїми творами: величною скульптурою з бронзи та полімеру, яка мандрувала галереями та музеями її батьківщини.

 А в 1998 році в Харкові на будинку № 4 на майдані Рози Люксембург – колишньому Селянському будинку, де у 1920-х мешкав Сергій Пилипенко з родиною, було відкрито присвячену йому меморіальну дошку. Автором її є дочка письменника, скульптор із США Міртала Пилипенко. Вона виконала бронзовий портрет батька на фоні землі, що розтріскалась, – як символ розколотого життя письменника.

   За своє життя письменник видав тридцять книжок оповідань і байок. Серед них збірки оповідань «Скалки життя» (1925), «Кара», «Під Черніговом» (1927), збірки байок «Байківниця» (1922), «Байки» (1927), «Свині на дубі» (1932), «Анекдоти старого редактора» (1933), «Байки та оповідання» (1936)

16 липня - День ухвали Декларації про суверенітет України

     

16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP прийнята Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України. Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України». 

У ній зазначено:

  Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року,
   Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:
  вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

   Декларація фактично стала програмою побудови незалежної держави та надала поштовх і напрямок процесу утворення незалежної держави.
   Верховна Рада УРСР проголошувала суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

 Положення Декларації:

  Україна має своє громадянство, де "всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять". Громадяни всіх національностей становлять народ України.
 Економічна самостійність України.   Створення банківської, цінової, фінансової, митної та податкової системи, формування державного бюджету, а при необхідності введення власної грошової одиниці.
  Самостійність у розв'язанні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
   Україна проголошє свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

  Україна має право безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

"Сьогодні,як і 1919-го,йде війна за Україну"

  Відтоді минуло більше 30 років. З історичної точки зору це не так вже й багато. Але, разом із тим, не можна недооцінювати цю подію. Адже йшли ми до неї століттями, а шлях наш був не лише складним, а й трагічним, скроплений кров’ю мільйонів наших пращурів.
   Сто років тому, у 1919 року, здавалося, що ось вона, воля. Але російські більшовики знищили Українську Народну Республіку. Чи багато хто вірив, що з часом вона відродиться? Багатьох інколи охоплювала зневіра у завтрашньому дні України.

   Сьогодні, говорячи про Декларацію від 16 липня 1990 року, мимоволі згадуєш Універсали Української Центральної Ради, особливо останній — IV.

  Так, вони приймалися в різні історичні епохи і за різних умов, що, звісно, не могло не позначитися на їхньому змісті. Але об’єднує їх одне — прагнення українців мати власну державу, будувати добросусідські відносини з іншими країнами і народами тощо. Тоді, 1919-го, російські більшовики відразу пішли на нас війною. 1990-го радянська імперія, яка вже тріщала по швах, утрималася від цього кроку. Натомість вірні її послідовники, виховані в нетрях КДБ,  намагаються «виправити цю прикру помилку». Тому і ллється сьогодні кров українців-патріотів, які захищають свою землю від знавіснілого ворога, тому і маємо мільйони тимчасових переселенців, десятки тисяч вщент знищених будинків, шкіл і дитсадків.
  Сьогодні йде реальна війна за нашу незалежність. І ми її не програємо. Впевненості в цьому додає той факт, що сьогодні Українська держава не та, якою була 100 років тому. І українське військо теж не те, в чому наш так званий "старший брат" уже переконався... .

Цікаві факти.

• Проголошення незалежності ухвалювали за допомогою всенародного референдуму, на який винесли лише одне запитання – «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Понад 90% українців в усіх областях країни висловили схвальну думку. Найбільша підтримка була в Тернопільській (98, 67%), Івано-Франківській (98, 42%), Львівській (97,46%), Черкаській (96, 93%), Рівненській (95,96%) та Київській (95,52%) областях.
• За незалежність України проголосували 346 депутатів, і навіть комуністи. Інтрига зберігалася до останньої миті. І це не дивно: із загальної кількості парламентарів 373 були комуністами, тобто 85 відсотків. Але результат голосування в парламенті виявився вражаючим — такого не очікував ніхто: «за» — 355, «проти» — 4, «утримались» — 0, «не голосували» — 26. Більше того, представник компартії Олександр Мороз у своїй доповіді запропонував серед перших кроків незалежної влади реформувати армію і ввести власну валюту.
• Першою українську незалежність визнала Польща.
• Державний прапор України офіційно затвердили як державний символ України 28 січня 1992-го. 
• Національну валюту України – гривню – введено в обіг 2 вересня 1996 року.
• Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї, арсенал якої був третім за величиною у світі, та передала усі боєголовки і ракети РФ. Українські політики одразу зробили державу беззахисною. В обмін отримали гроші й офіційні гарантії безпеки від ядерних держав – зокрема Росії, з якою нині триває війна. Ось так гарантія безпеки та цілісності кордонів України обернулись агресією однієї країни і бездіяльністю іншої
• .День Збройних Сил в Україні відзначають 6 грудня. Саме цього дня 1991 року Верховна Рада ухвалила закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». У залі парламенту зачитано і текст Військової присяги. Українська армія має найвищий рівень довіри населення з-поміж усіх державних інституцій. Станом на березень 2021-го їй висловлювали беззаперечну довіру 70% респондентів. Опитування проводилось Центром Разумкова. Збройні Сили України ‒ найбільша та єдина армія в Європі, яка веде справжні бойові дії.

День різнокольорових очей

    12 липня щорічно відзначають День різнокольорових очей. Присвячений цей день такому фізичному явищу, як гетерохромія і людям, у яких це явище проявляється. Слово «гетерохромія» має грецьке коріння і буквально перекладається, як різний колір. Зазвичай цей термін застосовують до кольору райдужки очей, але гетерохромія характерна також для кольору шкіри або волосся. Згідно зі статистикою, тільки 1% населення володіє цією особливою пігментацією. Цікаво, але серед людей з гетерохромією переважають жінки, хоча наукового пояснення цьому факту немає.
    Варто відзначити, що гетерохромія може спостерігатися як різниця в кольорі між очима, так і різний окрас однієї райдужки. Є багато речей, які можуть викликати гетерохромію, деякі з них є не чим іншим, як генетичною рисою, яка присутня з народження, інші викликані хворобою або травмою.
    Залежно від забарвлення очей гетерохромію ділять на чотири види: 

• повна гетерохромія (найпоширеніший тип, для якого характерне різне, але рівномірне забарвлення очей);

• часткова гетерохромія (в цьому випадку різні кольори присутні на одній райдужці);

• центральна гетерохромія (в цьому випадку спостерігається наявність різнозабарвлених кіл на райдужці, розташованих навколо зіниці);

• металозна гетерохромія (особливий тип гетерохромії, характерний для людей, які займаються обробкою металів).
    У сучасному світі люди з двома різнокольоровими очима, швидше за все, отримають комплімент, але так було далеко не завжди. У стародавні часи казали, що люди з різним кольором очей – це діти диявола, які, начебто мають дві душі. Тоді людей з такою особливістю боялися, тож називали їх чаклунами та відьмами. Корінні американські індіанці вірили, що люди, народжені з унікальним забарвленням, можуть бачити небо і землю своїми «примарними очима». Оскільки вони бачили собак, народжених з цією рисою, індіанці вважали її нелюдською і химерною. Очі - це дзеркало душі, тому стародавні люди, які не могли пояснити аномалію, швидко вдавалися до ілюзорних пояснень, які зображували цю рису, роблячи когось менш людяним.

Всесвітній день шоколаду

    Щорічно 11 липня святкують Всесвітній день шоколаду. Ідея свята виникла 1995 року у Франції, яке набуло популярності в інших країнах. В Україні День шоколаду найбільш яскраво святкують у Львові. Львів'яни відкрили для себе шоколад ще в середньовіччі. Тоді у містi з'явилися східні солодощі та французькі десерти. Потім місцеві майстри-пекарі та кондитери самі почали виготовляти розмаїті солодкі смаколики. Львів став, після швейцарського Берна, другою європейською столицею шоколаду. Тільки у Львові – найсолодшому місті України, шоколад називають особливо – «чоколяда». Львів'яни навіть вигадали власну вільноконвертовану валюту - хочеш комусь віддячити, кажеш: «З мене чоколяда».

    Шоколад був елітним продуктом. Після підкорення Мексики іспанцями "священний" напій втратив свій статус і набув поширення в Іспанії, Італії, Європі. У XVI столітті гарячий шоколад був шляхетним напоєм аристократів, його готували з корицею та цукром. До Франції какао привезла наречена короля Людовіка XIII, іспанська принцеса Анна.

    Взагалі існує 3 основних різновиди шоколаду: бельгійський, чорний та гіркий. В кожного – свої смакові якості і склад.

  До складу чорного шоколаду, наприклад, входять: какао-маса, цукор, какао-масло.

  Бельгійський шоколад складається з какао маси, цукру, і різних добавок – ванілі і ароматизаторів.

  А ось до складу гіркого шоколаду входять високоякісна какао-маса, цукор.

    Шоколад має високу харчову цінність, це калорійний продукт з тривалим терміном зберігання, особливим ароматом та вишуканим смаком. Науковці встановили присутність в шоколаді речовин, що позитивно впливають на розумову діяльність.

У темних сортах навіть є речовини, які стимулюють вивільнення в організмі ендорфінів – так званих гормонів щастя, що піднімають настрій. На жаль вчені одностайно констатують той факт, що шоколад сприяє збільшенню маси тіла. Також чорний шоколад в помірних дозах здатний запобігти серцево-судинним захворюванням.

Близько 60 г шоколаду високої якості і з великим вмістом масла какао перешкоджають звуженню і затвердінню артерій. Шоколад покращує циркуляцію крові і знижує ймовірність утворення тромбів.

    В цей смачний день пропонуємо до прочитання не менш смачну книжку: Джоан Гарріс "Шоколад".

Джоан Гарріс - «Шоколад» 

Видавництво "Клуб Сімейного Дозвілля", 2019 

Книжка з такою назвою не може бути нецікавою. Текст такий самий смачний як і його назва. Віанн, яка приїхала в Богом забуте французьке місто, додає пряного смаку до його повсякденного прісного життя. Тільки подумайте - нудне життя, зумовленість кожної долі, неможливість вистрибнути з лещат репутації, і тут ... фея. Добра фея, яка дарує надію на диво. Тому що бере начинки шоколаду мрії людей. Віан створює казку. Вона не просто створює шоколадні шедеври. Вона творить нову реальність. Насправді це відображення її світу. Миру, наповненого смаками та запахами, свободою та любов'ю, світом, де панує щастя. А життя у місті, де вона опинилася з донькою Анук, далеко не казкове. Він загруз у сірих буднях, у забобонах, ханжестві та взаємній нетерпимості: і бабуся не може бачити свого онука, тому що власна дочка хвора на невиліковне ханжество; і молода жінка змушена поховати мрії, опинившись у рабстві у чоловіка; і священик тримає у страху все місто, підкоряючи всіх своїй безжальній волі. Місто без Віан мертве. Вона виникає, неначе добрий ангел, наче Душа, якої так не вистачало. І негайно дає бій усім забобонам. "Шоколад" - цікава історія. З одного боку жіночий роман: тут і цигани, і громадська думка, і одинока мати, і волоцюги, і важке минуле. З іншого - протистояння з релігійним фанатизмом у різних його проявах, а в середині магія, але дуже дивна - на межі реальності. У таку магію і віриться, і ні. Це швидше інтуїція, кулінарія, спеції, і карти Таро, деякі руни та стародавні знаки, але це сприймається як забобони, данина минулому, а не як чаклунство. Читаєш, начебто як давня оповідь - наче класика. Дуже цікаво – так незвичайно, що питаєш сам себе – а чи була магія взагалі? З книгою "Шоколад" ти занурюєшся в солодке життя... Це не обов'язково життя в достатку і без проблем. Воно насамперед солодке на смак, бо зараз я їм шоколадку... Бо хочеться!.. Я просто хочу сказати – не треба відмовляти собі в задоволенні себе ж радувати. Інакше можна засохнути та зачахнути.

Родина - мудрість і натхнення, єднання душ і поколінь

    Український День родини відзначається 8 липня. В цей день православні відзначають день пам'яті святих Петра і Февронії – покровителів сім'ї і любові. Здавна відомо, що родина – то невичерпне джерело наснаги, любові та батьківських обов'язків. Кожна сім'я докладає зусиль аби не всохло родове дерево, бо «Без роду немає народу».

 Українська родина будувала своє життя в тісній єдності зі своїм народом. Батько був оборонцем землі, на яку часто зазіхали неситі сусіди. Мати – берегиня домашнього вогнища. Любов до Батьківщини, до рідної землі, до віри пронизувала всі ділянки родинного життя. Ненав'язливе, через колискову пісню, народну думу, через дитячу молитву за Україну, а найперше з розповідями про жертовні та героїчні вчинки тих, хто боровся за нашу незалежність, входило в душу дитини і дорослого юнака почуття патріотизму, любові до рідного краю. Це також об'єднувало батьків, увесь рід – на основі єдності громадських прагнень.
    А ще українцям з давніх-давен був властивий культ домашнього вогнища, культ Роду, вони мали у своєму пантеоні навіть божества, які опікувалися родиною – Рід і Рожаницю. Людина не мислила власного щастя без сім'ї, без домашнього вогнища. «Без сім'ї – нема щастя на землі». Культ роду був відлунням того, що ми сьогодні називаємо генетичним кодом, покликом крові.
 

  Творцем Всесвіту, Богом над Богами усі слов’яни завжди вважали Рода. За уявленнями наших Предків, він живе у найвищому небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Все своє життя людина відчувала нерозривний зв'язок з навколишньою його дійсністю, з природою, вона живе в природі, тобто буквально: живе ПРИ всьому тому, що створив бог Род, живе ПРИ РОДІ. Місце, в якому вона живе, називаеться Батьківщиною, тобто саме будинком Рода. Навіть в пізнішому за часом слові Богородиці - присутній Род. А як відомо, саме Богородицю на Русі шанували особливо, визнаючи в ній покровительку своєї батьківщини. Род – один з Богів, який залишався в пам’яті народу найдовше – його статуї, заховані у хащах, у високих горах від християнських фанатиків і вшановувалися вже небагатьма вірними язичниками аж до XIX ст.
   Жіночі божества Рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємний зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню – зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

    Рожаницю також вважали Богинею доброї волі. Вона мала інформацію про майбутню долю закоханої пари: чи будуть вони разом і як довго, чи одружаться, чи будуть у них діти та скільки.
    У різні часи їм приписували різні сили: спочатку вірили, ніби богині народжують усіх тварин, риб і птахів. Згодом, що вони відповідають за плодючість урожаю. Згодом відлуння цих уявлень переросло у вже ширше відомих нам богинь Лади та її доньки Лелі. Лада — як уособлення матері, господині, мудрості та турботи. Леля — як уособлення любові, краси, молодості та весни.

    8 липня Свята Православна Церква святкує пам’ять святих благовірних князя Петра, у чернецтві Давида, і княгині Февронії, в чернецтві Єфросинії, Муромських чудотворців, які своїми молитвами зводять небесне благословення на молодят. З 2011 року в Україні цей день є офіційним святом і носить назву День любові, сім’ї та вірності. Святе подружжя прославилися благочестям і милосердям. Благовірний князь Петро захворів проказою, від якої ніхто не міг його вилікувати. У сонному видінні князю було відкрито, що його може зцілити дочка бджоляра благочестива діва Февронія. Коли князь побачив святу Февронію, то так полюбив її за благочестя, мудрість і доброту, що дав обітницю одружитися на ній після зцілення. Свята Февронія зцілила князя і вийшла за нього заміж. Святе подружжя пронесли любов один до одного через всі випробування. Померли вони в один день і час 25 червня 1228 року, взявши перед цим чернечий постриг з іменами Давид і Єфросинія. Тіла святих були покладені в одній домовині.

   Святі Петро і Февронія дали всьому Православному світові приклад ідеальної християнської сім’ї. За це вони удостоєні церковного шанування, саме тому їх життя ось уже більше восьми століть є прикладом належного ставлення подружжя до церковного шлюбу і один до одного.

   Українська родина традиційно була великою: під одним дахом жили кілька сімей. Величезну роль в ній відігравали прадіди, бабусі й дідусі. Велика українська родина складала дерево роду з корінням, стовбуром, гілками та листям - прадіди, дідусі й бабусі, батьки та їх сестри і брати, діти. Як не може дерево жити без коріння, так не може людина жити без роду. Важко виразити словами те особливе світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв'язки з тією родиною, з якої ми вийшли. Батькова хата, мамина вишиванка, бабусина казка, дідова криниця - це наша родовідна пам'ять, наші родовідні символи. Сучасна українська сім'я вшановує традиції і звичаї нашого народу. Глибока повага та шана до старших, взаємна підтримка, співпереживання, піклування про дітей, теплі дружні стосунки - всі ці людські цінності зберігаються у родині. Для дітей родина - це своєрідне середовище, де її люблять, поважають, цінують, але при тому виховують та навчають. "Хороші діти - це честь батька і матері". Для дорослих сім’я - це любов і підтримка.

День архітектора України

              День архітектури України

    День архітектури України відзначається 1 липня. Засновано у відповідності до Указу Президента в 1995 році. Святкування включають заходи, присвячені історії національної архітектури, її розвитку та гармонізації.
Тільки за офіційними даними, в Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва.
   За свое існування українська архітектура не раз потерпала від репресій радянської влади та нацистської окупації. Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців, а й навіть до підсоння України. Але українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.
  Постає цілий ряд нових ратуш (Харків, Полтава, Київ, Львів, Чернівці), що знаменують собою останнє зусилля самоврядування українських міст. 

  Одну з кращих колон (за проектом, архітектора А. Меленського) було поставлено в Києві в 1802 р. з нагоди повернення Києву відібраного в кінці XVIII ст. Магдебурзького права й сполученої з ним самоуправи міста.

    Особливе місце в архітектурі Києва займає Андріївська церква, християнський православний храм, побудований в 1754 році в стилі бароко в честь апостола Андрія Первозванного. Він був побудований за проектом архітектора Бартоломео Растреллі на Андріївській горі.      Будинок з шоколаду (неофіційна назва особняка С. С. Могильовцева), Будинок з химерами, Будинок удови, що плаче по вул. Лютеранська 23, Маріїнський палац, Собор Святого Пантелеймона і Південний міст - найвищий міст України.
   Загальні тенденціі європейської архітектури завжди знаходили тут благодатний грунт. У період з 16 по 17 століття архітектурні течії країни активно відобразили ренесанс, а к кінцю 18 століття в архітектурі України вже можна було побачити класицизм.
   Найбільшу кількість пам’ятників архітектури можна знайти у Львові. Зокрема, в місті збережено близько двох з половиною тисяч пам’яток історії та архітектури. У 1998 році місто було внесено до світової спадщини ЮНЕСКО.
   Архітектурне багатство країни помітно в будь-який її точці: Храм-маяк Святителя Миколи Мірлікійського в селі Малоріченське - найвищий храм у Криму, середньовічний замок в Кам’янці-Подільському, оперний театр в Одесі, Святогірська Лавра і ресторан "Поплавок" в Дніпропетровську.

  Не варто забувати, що країна знаходиться в самому серці Європи.

Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі знайомство з архітекторами,  які будували Київ на межі 19 - 20 ст.