Родина - мудрість і натхнення, єднання душ і поколінь

    Український День родини відзначається 8 липня. В цей день православні відзначають день пам'яті святих Петра і Февронії – покровителів сім'ї і любові. Здавна відомо, що родина – то невичерпне джерело наснаги, любові та батьківських обов'язків. Кожна сім'я докладає зусиль аби не всохло родове дерево, бо «Без роду немає народу».

 Українська родина будувала своє життя в тісній єдності зі своїм народом. Батько був оборонцем землі, на яку часто зазіхали неситі сусіди. Мати – берегиня домашнього вогнища. Любов до Батьківщини, до рідної землі, до віри пронизувала всі ділянки родинного життя. Ненав'язливе, через колискову пісню, народну думу, через дитячу молитву за Україну, а найперше з розповідями про жертовні та героїчні вчинки тих, хто боровся за нашу незалежність, входило в душу дитини і дорослого юнака почуття патріотизму, любові до рідного краю. Це також об'єднувало батьків, увесь рід – на основі єдності громадських прагнень.
    А ще українцям з давніх-давен був властивий культ домашнього вогнища, культ Роду, вони мали у своєму пантеоні навіть божества, які опікувалися родиною – Рід і Рожаницю. Людина не мислила власного щастя без сім'ї, без домашнього вогнища. «Без сім'ї – нема щастя на землі». Культ роду був відлунням того, що ми сьогодні називаємо генетичним кодом, покликом крові.
 

  Творцем Всесвіту, Богом над Богами усі слов’яни завжди вважали Рода. За уявленнями наших Предків, він живе у найвищому небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Все своє життя людина відчувала нерозривний зв'язок з навколишньою його дійсністю, з природою, вона живе в природі, тобто буквально: живе ПРИ всьому тому, що створив бог Род, живе ПРИ РОДІ. Місце, в якому вона живе, називаеться Батьківщиною, тобто саме будинком Рода. Навіть в пізнішому за часом слові Богородиці - присутній Род. А як відомо, саме Богородицю на Русі шанували особливо, визнаючи в ній покровительку своєї батьківщини. Род – один з Богів, який залишався в пам’яті народу найдовше – його статуї, заховані у хащах, у високих горах від християнських фанатиків і вшановувалися вже небагатьма вірними язичниками аж до XIX ст.
   Жіночі божества Рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємний зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню – зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

    Рожаницю також вважали Богинею доброї волі. Вона мала інформацію про майбутню долю закоханої пари: чи будуть вони разом і як довго, чи одружаться, чи будуть у них діти та скільки.
    У різні часи їм приписували різні сили: спочатку вірили, ніби богині народжують усіх тварин, риб і птахів. Згодом, що вони відповідають за плодючість урожаю. Згодом відлуння цих уявлень переросло у вже ширше відомих нам богинь Лади та її доньки Лелі. Лада — як уособлення матері, господині, мудрості та турботи. Леля — як уособлення любові, краси, молодості та весни.

    8 липня Свята Православна Церква святкує пам’ять святих благовірних князя Петра, у чернецтві Давида, і княгині Февронії, в чернецтві Єфросинії, Муромських чудотворців, які своїми молитвами зводять небесне благословення на молодят. З 2011 року в Україні цей день є офіційним святом і носить назву День любові, сім’ї та вірності. Святе подружжя прославилися благочестям і милосердям. Благовірний князь Петро захворів проказою, від якої ніхто не міг його вилікувати. У сонному видінні князю було відкрито, що його може зцілити дочка бджоляра благочестива діва Февронія. Коли князь побачив святу Февронію, то так полюбив її за благочестя, мудрість і доброту, що дав обітницю одружитися на ній після зцілення. Свята Февронія зцілила князя і вийшла за нього заміж. Святе подружжя пронесли любов один до одного через всі випробування. Померли вони в один день і час 25 червня 1228 року, взявши перед цим чернечий постриг з іменами Давид і Єфросинія. Тіла святих були покладені в одній домовині.

   Святі Петро і Февронія дали всьому Православному світові приклад ідеальної християнської сім’ї. За це вони удостоєні церковного шанування, саме тому їх життя ось уже більше восьми століть є прикладом належного ставлення подружжя до церковного шлюбу і один до одного.

   Українська родина традиційно була великою: під одним дахом жили кілька сімей. Величезну роль в ній відігравали прадіди, бабусі й дідусі. Велика українська родина складала дерево роду з корінням, стовбуром, гілками та листям - прадіди, дідусі й бабусі, батьки та їх сестри і брати, діти. Як не може дерево жити без коріння, так не може людина жити без роду. Важко виразити словами те особливе світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв'язки з тією родиною, з якої ми вийшли. Батькова хата, мамина вишиванка, бабусина казка, дідова криниця - це наша родовідна пам'ять, наші родовідні символи. Сучасна українська сім'я вшановує традиції і звичаї нашого народу. Глибока повага та шана до старших, взаємна підтримка, співпереживання, піклування про дітей, теплі дружні стосунки - всі ці людські цінності зберігаються у родині. Для дітей родина - це своєрідне середовище, де її люблять, поважають, цінують, але при тому виховують та навчають. "Хороші діти - це честь батька і матері". Для дорослих сім’я - це любов і підтримка.