Незалежність - то складна дорога І лише нескорені тим шляхом ідуть!

22 серпня з приводу Дня незалежності України (24 серпня) в бібліотеці відбулася година інформації.

Ця дата увібрала в себе роки, десятиріччя, сторіччя... Мільйони українців мріяли та віддавали своє життя за цей Святий для кожного українця День!
      Любов до Батьківщини - в серці кожного з нас. Її можна побачити в піснях та казках, картинах та оповіданнях, словах та вчинках. Ці сповнені серця наче зірки. Їх багато. Вони немов подібні. Але якщо придивитися...відкривається бездонний Всесвіт. Дуже цікаво мандрувати тими світами. Іноді трохи доторкнешся. Іноді така подорож змінює свідомість. Але завжди залишається відбиток. У кожного свій. Наприклад,  чудові строки Юлі Турчиної залишають ніжний, теплий слід:

***

Дивися, безкрайнєє, синєє небо,

Стоїть над землею, неначе шатро.

Воно посилає любов нескінченну

І щиро дарує надію й добро.

У цьому шатрі килими золотаві –

Із соняхів, жита, пшениці, вівса.

А десь майоріють, як крапельки неба,

Волошки блакитні. Яка ж то краса!

Тут мешкають люди привітні та чесні,

Хліб–сіллю гостей зустрічають вони.

Земля наша щедра, родюча, багата –

Усіх нагодують безмежні лани.

Хай знає весь світ про казкову країну,

Де синєє небо та жовті поля.

Хай квітне щаслива моя Україна!

Найкраща, безцінна, любима земля.

           

 

                                                                             

                                                                                                                                                                                             

 

 

 

Синій, як море, як день, золотий — З неба і сонця наш прапор ясний

22 серпня до Дня Державного Прапора України в бібліотеці відбулася інформаційна година.

Для кожної держави прапор – це обличчя країни. Під прапором зустрічають іноземних гостей, приймають присягу військовослужбовці, працюють посольства України, його урочисто підіймають у дні слави та перемог наших олімпійців, а зараз під цим прапором наші бійці виборюють перемогу в ім’я свободи нашої української землі!

     Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України 28 січня 1992 р.
Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3,  стяг правильної геометричної (частіше прямокутної) форми із спеціальним забарвленням. Кольори прапора відображають національні традиції, які ідентифікують певну територію протягом тривалого історичного періоду.
   Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького вироблялися з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносився хрест, зорі, зброя, постаті святих. Так, упродовж історичного розвитку жовто-блакитний прапор був символом боротьби за національні й соціальні права українського народу і за часів незалежності став Державним Прапором України. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі. Державний Прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.
     Український прапор – це символ пшениці в степах під блакитною аркою неба, який уособлює споконвічне прагнення народу до миру, праці, краси та багатства рідної землі.

 

Анна Валентинович – легенда польської «Солідарності»

15 серпня в бібліотеці відбувся день інформування до 90-річчя від дня народження Ганни Валентинович однієї із засновників незалежної профспілки «Солідарність» у Польщі.

Батьками Ганни були Назар та Приська Любчики, для обох це був другий шлюб. В родині було багато дітей. Так, батько мав п’ятеро дітей від першого шлюбу, від другого — ще п’ятеро. Матір мала від першого шлюбу сина Івана.

Шкільну освіту Анна здобувала в селі Сінному. Коли дівчина мала вісім років, то втратила матір. Батько тоді одружився втретє і багатодітна родина поповнилась ще п’ятьма дітлахами від звідного шлюбу.

Перед війною родина знову зазнала лиха. Втратили все. Більшовики відібрали землю й усе чим родина володіла.

Дитинство і юність Ганни Валентинович неповністю вивчене. Адже існує навіть інша версія біографії. Згідно із якою, Анна уродженка міста Рівному, і виїхала вона до Польщі у дванадцять років в 1943 році з польською родиною Телесницьких, де працювала служницею.

В 1950 році Ганна закінчила курси зварювальників. Саме тоді розпочинається її робота на Ґданській корабельні. Це були не прості часи для Польщі. В суспільстві зароджувались настрої боротьби за незалежність та за права громадян. Ганна не стояла осторонь і вступила до жіночої організації, де почала боротися за права робітників та проти комуністичної влади Польщі.

В 1970 році вона брала активну участь у страйках в Ґданську. В 1978 році взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що її постійно переслідували комуністичні спецслужби.

8 серпня 1980 року, після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії, Ганну Валентинович звільнили з роботи. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка «Солідарність». З Ганни Валентинович, фактично, розпочалась революція…

Доля відомої волинянки, яка стала легендою свого часу, трагічно обірвалась в страшній катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська. Тоді разом зі своєю делегацією польський президент Лех Качинський мав намір відвідати Катинське кладовище, що розташоване під Смоленськом. Кладовище є міжнародним меморіальним комплексом жертвам тоталітарних репресій…

 

        

  

Я молитись мушу За Україну, за народну душу

На початку серпня в бібліотеці проходив літературно-мистецький тиждень до 200-річчя з дня народження П.Куліша. Читачі бібліотеки знайомились з літературною творчістю та біографією українського письменника, фольклориста, мовознавця, перекладача, етнографа. 

   Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 липня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж Чернігівської губернії (тепер Сумська область) у сім’ї заможного козака. 

   Навчався у Новгород-Сіверській гімназії та в Київському університеті. Учителював переважно в дворянських училищах та гімназіях.  З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. Дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі.  Згодом працює в Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», запрошують його до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету. 

   Через два роки Петербурзька Академія наук посилає Куліша у відрядження в Західну Європу на декілька років, куди він вирушає із своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською, з якою побрався 22 січня 1847 року. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга. Його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Після довгих клопотань здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей». У 1850-х повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він не мав права. 

       В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, в якій не було церковнослов'янських літер ѣ та ы, з'явилася літера g (на позначення ґ). Загалом саме правопис Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча для цього первинна кулішівка пережила значну трансформацію.

     З 1876 року кулішівку було заборонено в Російській імперії, натомість у 1890-их роках її у видозміненому вигляді було впроваджено у школах Галичини, що дало поштовх до розвитку цього правопису. 

    П. Куліш був першим перекладачем Біблії українською мовою.

Заслуга П. Куліша в тому, що він намагався передати як зміст, так і форму творів зарубіжних класиків. І. Франко вказував, що Куліш «дав нам переклад «Гамлета», з яким можемо без сорому показатися в концерті європейських перекладів великого британця». 

  П. Куліш водночас займався видавничою діяльністю, був активним співробітником в українському журналі «Основа». 

   Останні роки життя провів на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Тут і помер 14 лютого 1897 р. 

Твори Пантелеймона Куліша:

– історичний роман «Чорна рада» 

– гумористичні оповідання: «Циган» «Пан Мурло» «Малоросійські анекдоти» 

– оповідання на тему нещасливого кохання: «Гордовита пара» «Дівоче серце» 

– історичні оповідання: «Мартин Гак» «Брати» «Січові гості» 

– роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад» 

– романтично-ідилічне оповідання «Орися» 

– інші твори: «До кобзи» «Заспів» «Маруся Богуславка» «Рідне слово» «Святиня»