ART мандрівка

Кажуть, що культура — це своєрідна мова, зрозуміла всім без перекладу. І найяскравіше вона звучить у музиці. 21 травня, до Всесвітнього дня культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку Бібліотека для дорослих №11 стала місцем справді особливої події. Наш читальний зал на кілька годин перетворився на живий простір зустрічі культур, де панували мелодія, ритм і щирість.

Бібліотекарі спільно з викладачами, організували захід в бібліотеці для дорослих №11 — творчий музичний проєкт “ART мандрівка” - викладачів Київської дитячої школи №1, Васенко Віталіни та Менька Назара.

Програма вечора була насиченою, контрастною та надзвичайно живою. 

Разом із талановитими викладачами та вихованцями КДШМ №1 ми вирушили у віртуальну подорож нашими містами, насолоджуючись неповторними мелодіями українських композиторів.

Культурне розмаїття — це спільний скарб усього людства. У час, коли так важливо чути й розуміти одне одного, бібліотека перестає бути лише сховищем книг і стає відкритим простором для справжнього діалогу. Цього року ми вирішили говорити про різноманітність мовою музики — адже вона не знає кордонів.

"Музика — це єдина всесвітня мова, яку не треба перекладати"

Ми щиро вдячні кожному, хто завітав до нас цього вечора, усім музикантам за їхній талант і тепло, а читачам — за ваші оплески та палаючі очі. Разом ми вкотре довели, що Бібліотека №11 — це простір, де люди розквітають, спілкуються та збагачуються духовно.

Шукай скарби у мелодії

Від первісного ритму до козацьких клейнодів.

Щороку 1 жовтня світ відзначає Міжнародний день музики — свято, яке об’єднує народи, надихає та дарує радість. Музика — це універсальна мова, яка не потребує перекладу, і наша бібліотека не може залишитися осторонь цього чудового дня!

З цієї нагоди ми підготували для вас дещо особливе: музичну вікторину, яка перевірить ваші знання та відкриє нові цікаві факти про світ звуків. Але перш ніж запросити вас до гри, пропонуємо зануритися в історію та дізнатися більше про витоки музики та її українське коріння.

 

Історія музики — це історія людства, що почалася мільйони років тому. Вважається, що музика виникла раніше за мову!

Перші звуки: Наші далекі предки використовували ритм — тупання ногами, плескання в долоні, імітацію звуків природи та голосів тварин — для спілкування, ритуалів, полювання та відзначення важливих подій. Це були перші "музичні інструменти", які завжди були під рукою.

Кістяні флейти

Найстаріші відомі музичні інструменти — це кістяні флейти, знайдені в Німеччині та Словенії, яким понад 40 000 років! Вони доводять, що навіть у кам’яному віці люди прагнули до краси та мелодії.

З часом первісні барабани, тріскачки та флейти трансформувалися у складніші інструменти стародавніх цивілізацій: шумерська ліра, єгипетська арфа, давньогрецька кіфара. Музика набула нових функцій: вона супроводжувала релігійні обряди, урочистості та театральні вистави, заклавши основи сучасної музичної культури.

Українська земля багата на музичні традиції, а наші народні інструменти мають унікальну історію та колорит. 

Трембіта — найгучніший зв’язківець: 

Цей дерев'яний духовий інструмент, що сягає у довжину до 8 метрів, є найдовшим музичним інструментом у світі! Його звук, виготовлений найчастіше зі смереки, в яку вдарила блискавка (т.зв. "громовиця"), може бути чутний на відстані понад 10 кілометрів. Раніше трембіта служила єдиним засобом зв'язку вівчарів у Карпатах, сповіщала про народження чи смерть, а також про вихід овець на полонину.

Тулумбаси — козацькі клейноди: 

Тулумбаси, або литаври, — це великі казаноподібні барабани, що були не просто інструментом, а військовими клейнодами Війська Запорозького. Їхній гучний звук використовувався для координації війська в бою, замінюючи команди, які губилися в гаморі битви. Найбільші тулумбаси — набати — могли бити одночасно до восьми осіб!

Кобза та Бандура — музичні душі: 

Кобза (струнно-щипковий інструмент, схожий на лютню) була популярна ще за часів Київської Русі та стала символом українського козацтва, часто зображуючись поруч із козаком Мамаєм. Бандура, її пізніший та складніший родич, схожа на арфу, де струни перебирають щипками без притискання до грифа. Мелодійне звучання бандури досі є візитівкою української музики.

Гудок — прадідусь скрипки:

 Цей старовинний струнний смичковий інструмент із трьома струнами, який тримали вертикально на колінах, вважається праобразом сучасної скрипки. Його зображення можна знайти на фресках XI століття у Софійському соборі в Києві.

Цікаво, скільки з цих фактів ви вже знали? А скільки ще музичних таємниць чекають на вас?

Запрошуємо всіх охочих долучитися до нашої Музичної вікторини!

Вікторина

"Шукай скарби у мелодії"

З піснею через світ

У бібліотеці для дорослих №11 відбувся захід, присвячений 150-річчю від дня народження видатного українського композитора, диригента та етнографа Олександра Антоновича Кошиця. У читальній залі бібліотекарі підготували викладку-персоналію «З піснею через світ», щоб познайомити відвідувачів з життєвим шляхом цієї непересічної постаті.

«Пісня рятувала мене… Вона стала нарешті тим єдиним, чому я служу і вклоняюсь, як моїй святині», — ці слова самого Кошиця якнайкраще передають його відданість українській пісні. Він був справжньою людиною-епохою, яка своєю невтомною працею прославляла Україну на весь світ.

Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року в селі Ромашки на Київщині. Здобуваючи освіту в Київській духовній семінарії, він отримав ступінь кандидата богослов’я, але обрав інший шлях. У 1902 році він почав викладати на Кубані, де захопився етнографією. Завдяки дружбі з Симоном Петлюрою та підтримці Миколи Лисенка, Кошиць здійснив експедиції по козацьких станицях у 1903–1905 роках збирав і записавши понад 500 народних пісень , які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень». Ця робота принесла йому золоту медаль, хоча більшість матеріалів, на жаль, було втрачено. Єдиний примірник зберігся в архіві самого Кошиця у Вінніпезі, в Канаді.
Повернувшись до Києва, він продовжив навчання у музично-драматичній школі Миколи Лисенка та швидко став відомим диригентом і композитором. У 1916 році він уже очолив Київську оперу.

1917 рік став поворотним для Кошиця. Після краху Російської імперії він активно долучився до розбудови української культури, ставши членом Театрального Комітету та очоливши Музичний відділ Міністерства народної освіти УНР. Його найбільшим досягненням стало керівництво Українською республіканською капелою, яка в 1919–1924 роках здійснила тріумфальне світове турне. Саме Кошиць показав світу красу української пісні, відкривши її для мільйонів слухачів.

Навіть на чужині, у вимушеній еміграції, він продовжував творити. У Нью-Йорку, рятуючись від міської метушні, він писав свої мемуари, зокрема тритомник «З піснею через світ». Ці спогади є безцінним джерелом інформації про його життя та епоху.
Тікаючи від міської метушні, несамовитого ревіння автомобілів та задухи від вихлопних газів, він шукав порятунку за межами «чужого, страшного та шаленого» Нью-Йорка. Таким порятунком для нього була садиба о. Олександра Нижанківського в місті Seymour (штат Connecticut), де й провів кілька місяців. Саме тут, на свіжому повітрі, він знаходив «ліки на душу» і, «смертельно стомлений» від безробіття, почав писати свої «мемуари». Дві книги його «Спогадів» вийшли у Вінніпезі у 1947 та 1948 роках. Тритомник «З піснею через світ» (Із «Щоденника» О. Кошиця) було видано відповідно у 1952, 1970 та 1974 роках.
Як в радощах, так і в печалях на вибоїстих дорогах життя його завжди оберігала рідна українська пісня: «Доля дала мені найбільше щастя – балакати наче в якомусь містичному тумані з самою історією, чути, як б’ється серце всієї нації, сама моя батьківщина шепотіла мені на вухо усі свої жалі, свої образи, свої скарги, свої сподівання… Пісня рятувала мене. Вона рятувала мене персонально. Вона стала нарешті тим єдиним, чому я служу і вклоняюсь, як моїй святині» (Спогади. Ч. 2. – С. 47).
Щоб зацікавити дізнатися про українського композитора не лише дорослих, а й дітей, бібліотекарі за допомогою штучного інтелекту створили інтерактивний Storybook. Це сучасний інструмент, що в доступній формі розповідає про життєвий шлях Олександра Кошиця.

Щоб переглянути перейдіть за посиланням
Олександр Кошиць

У Києві є дві пам'ятні дошки Олександру Кошицю, обидві встановлені на Андріївському узвозі у 2021 році. Одна з них знаходиться за адресою Андріївський узвіз, 13 (будинок Листовничого), а інша — за адресою Андріївський узвіз, 22. Дошки встановлені на будинках, де жив видатний композитор, диригент і етнограф. 
Завітайте до нашої бібліотеки, щоб ознайомитись з цим та іншими матеріалами, що сприяють пізнанню нашої багатої культури!

Українська музична культура

Нещодавно в бібліотеці №11 відбулася чудова подія – заняття українського мовного простору, присвячене нашій багатій музичній культурі. Ми поринули у світ звуків, мелодій та історій, які творили видатні українські композитори ХХ-ХХІ століть.

Бібліотекарі підготували захопливу подорож у часі, розповівши про творчість таких майстрів, як Мирослав Скорик, Валентин Сильвестров, Євген Станкович та багато інших. Ми дізналися про їхній внесок у розвиток української музики, про їхні унікальні стилі та твори, які стали справжньою гордістю нашої нації.

Добірка цікавих фактів про життя видатних українських композиторів ХХ–ХХІ століття:

Борис Лятошинський (1895–1968)

 Один із засновників українського музичного модернізму. У своїй ранній творчості орієнтувався на європейських модерністів, зокрема Скрябіна та Дебюссі.

Був не лише композитором, а й педагогом – викладав у Київській консерваторії, серед його учнів були Іван Карабиць, Валентин Сильвестров та Євген Станкович.

 Був відомий у Європі, але через радянську цензуру багато його творів не виконувалися в СРСР або піддавалися змінам. Наприклад, фінал його Третьої симфонії (1951) довелося переробити на більш "оптимістичний".

 Писав музику до кіно. Один із найвідоміших його кінопроєктів – фільм «Тарас Шевченко» (1951).

Мирослав Скорик (1938–2020)

 Походив із родини, яка постраждала від радянських репресій – його сім'ю в 1947 році депортували до Сибіру.

Навчався у Львові та Москві, де здобув освіту композитора та музикознавця.

 Його творчість відзначалася надзвичайною різноманітністю – від симфонічних творів до джазових обробок українських народних пісень.

 Написав музику до фільму «Тіні забутих предків» (1965), який став світовою кінокласикою.

«Мелодія» Скорика стала неофіційним гімном України – її виконують на державних заходах, а також вона звучала на Майдані під час Революції Гідності.

 Був художнім керівником Київської опери та активно впливав на розвиток української музичної культури.

Валентин Сильвестров (нар. 1937)

 Спочатку працював у авангардному стилі, але згодом перейшов до мінімалізму та неоромантизму.

 Його стиль називають "музикою після музики" – він прагне передати відлуння вже знайомих мотивів, роблячи їх надзвичайно ніжними та ліричними.

 Його музику виконують у найкращих концертних залах світу, серед його прихильників – німецький диригент Рейнхард Гьбель та режисер Стівен Спілберг.

 Через війну в 2022 році емігрував до Німеччини, але продовжує писати музику, часто присвячену Україні.

Євген Станкович (нар. 1942)

 Його творчість поєднує сучасні техніки з народними мотивами – він часто використовує гуцульські та бойківські мелодії у своїх симфоніях.

 Написав понад 6 симфоній, балети, камерні твори та музику для кіно.

 Автор «Київських фресок» – твору, який свого часу вважався надто сміливим для радянської влади.

 У 2017 році отримав звання «Герой України» за свій внесок у культуру.

Алла Загайкевич (нар. 1966)

Алла Леонідівна Загайке́вич (нар. 17 грудня 1966) — українська композиторка, учасниця багатьох міжнародних фестивалів сучасної музики в Україні, Франції, Швеції, Японії, Китаї, Росії, Чехії, Литві, Канаді, Німеччині, Польщі. Авторка численних музикознавчих статей у наукових збірках і журналах в Україні та за кордоном.

 Одна з найвідоміших українських композиторок, що працює з електроакустичною музикою.

 Створила саундтрек до першого українського фільму, номінованого на «Оскар» – «Мамай» (2003).

 Використовує електронну музику, поєднуючи її з традиційними мотивами.

 Є лауреаткою багатьох міжнародних премій у сфері сучасної музики.

Ці композитори не тільки змінили українську музику, а й здобули визнання далеко за її межами. Їхні твори звучать у найкращих концертних залах світу, а їхній вплив на сучасне мистецтво неможливо переоцінити.

Особливою частиною заняття стало знайомство з українськими музичними інструментами. Ми дізналися про їхнє походження, особливості звучання та навіть спробували зіграти кілька простих мелодій. Виявляється, опанувати музичний інструмент не так вже й складно, як здається!

А щоб зробити наше заняття ще цікавішим, бібліотекарі підготували різноманітні ігри. Учасники грали в "Словесні піжмурки", де потрібно було відгадати назву пісні за описом, у "Вгадай мелодію", де ми змагалися у знанні відомих українських композицій, та у "Вправного музиканта", де кожен міг проявити свої музичні здібності. Між іграми, робили музичні паузи, під час яких наша юна читачка Анастасія  грала нам на скрипці.

Цей день був наповнений позитивними емоціями, новими знаннями та незабутніми враженнями. Ми вкотре переконалися, наскільки багата та різноманітна наша українська культура. І ми вдячні бібліотеці №11 за можливість доторкнутися до цього скарбу!

Приєднуйтесь до нас!

Якщо ви хочете дізнатися більше про українську культуру, якщо ви любите музику, українські традиції та хочете провести час цікаво та з користю, приєднуйтесь до наших занять українського мовного простору в бібліотеці №11. Ми завжди раді новим учасникам!

До зустрічі на наступних занятттях!

Музика, як казка.

Музика — це мистецтво, яке супроводжує нас протягом усього життя. Вона виражає найглибші почуття та емоції. Саме тому у 1975 році, ЮНЕСКО заснувало Міжнародний день музики, який відзначається щорічно 1 жовтня. Це свято об'єднує всіх, хто пише, грає, співає або просто не уявляє свого життя без музики.

У бібліотеці №11 відбулася неймовірна літературно-музична вітальня! Присутні дізналися про українські музичні інструменти та відомих композиторів, взяли участь у музичній вікторині та читали уривки з романів і оповідань, де музика грає ключову роль. 

 

Запрошуємо наших читачів пройти цікаву вікторину, яка нагадає вам, який вигадливий український народ в своїй автентичності.

Джаз-музика вільних.

Кожного року 30 квітня усі куточки світу відзначають Міжнародний день джазу (International Jazz Day).

Бібліотекарі розповіли історію виникнення джазу та сучасні джазові композиції, та підготували цікаву вікторину. 

Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг.

Джаз — це більше, ніж просто різновид музики; це цілий спосіб життя та творча сила, яка з часом впливала на багатьох людей.

Багато великих музикантів джазу, таких як Луї Армстронг, Елла Фіцджеральд і Майлз Девіс, використали свою популярність і талант, щоб підтримати рух за громадянські права та протестувати проти расової дискримінації.


У сучасному розумінні джаз як напрямок склався в 1950-х роках, коли були об'єднані різні стилі, що відносяться до різних періодів часу.

Перша поява українського джазу та його представлення широкому загалу датується 29 грудня 1925 року, коли композитор Юлій Мейтус створив перший джазовий оркестр і з успіхом виступив у Харкові. Харківський джазовий ансамбль давав сольні концерти в місцевому театрі, та виконував  твори європейських джазових композиторів, джазові стандарти та твори афро-американських композиторів. 

 В рамках джазової музики таких стилів більше 30, в тому числі свінг, бібоп, кул-джаз, соул-джаз, есід-джаз та ін.

За репертуаром більшості українських виконавців можна зробити висновок, що вітчизняний джаз наразі перебуває на етапі пошуку власної ідентичності та шляху. Цей процес є складним і триває досить довго. Однією з характерних тенденцій є спроба створення образно-інтонаційного джазового "словника" на основі фольклорного матеріалу, як, наприклад, джазові аранжування у виконанні "ManSound", Івана Тараненка та Романа Гриньківа.

ManSound

Роман Гриньків

Українські джаз-виконавці:

Джамала 

Піккардійська Терція

Піаніст Андрій Соловйов

Піаніст Миколай Акрітов

Саксофоніст Ігор Рудий

Сьогодні джаз продовжує надихати мільйони людей у ​​всьому світі. Він проникає у різні сфери життя, включаючи кіно, літературу, моду та мистецтво. Фестивалі джазу збирають тисячі шанувальників цього жанру з усіх куточків планети, демонструючи його універсальність та привабливість.

Дарую людям пісню - Дмитро Луценко.

"З прадавніх вибухлих віків

Бере початок рід наш славний.
Мій пращур БУВ Із козаків,
Яких боялися шляхта й хани. "

Дмитро Омелянович Луценко – видатний поет, автор популярних, улюблених народом пісень.

 З нагоди відзначення 100- річчя від дня народження поета-пісняра Дмитра Луценка в бібліотеці представлена викладка літератури. Бібліотекарі ознайомили читачів з творчістю та життєвим шляхом поета. 

 Поет-пісняр народився в селі Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині.

З раннього дитинства довкола Дмитрика лунала рідна пісня. Мав чудовий голос батько хлопця.

Від 1938 – студент Київського гідромеліоративного інституту.

За два роки мобілізований до армії, служив на кордоні з Афганістаном. Під час війни був автоматником розвідувальної роти.  В одному з боїв у  Східній Прусії  був тяжко поранений і контужений,  дістав інвалідність. 

Після шпиталю повернувся до навчання в інституті. У повоєнні роки працював у газетах «Сільські вісті», «Молодь України», в українській редакції  Всесоюзного радіо.

Перша збірка віршів Дмитра Луценка — «Дарую людям пісню» — вийшла друком 1962 року. Книгу  щиро вітав Володимир Сосюра. З нею прийняли до Спілки письменників.

Радість і печаль завжди ішли поруч у житті Дмитра Луценка. І пісні його такі ж ліричні, замріяні, інколи трішечки сумні. Та близькі кожному, бо вони про любов, отчу землю, вірність, про те, чим живе людина:

 “Києве мій”, 

“Мамина вишня”, 

“Осіннє золото”,

 “Хата моя, біла хата”, 

“Неспокій”, 

“Ой ти річенько”, 

“Пісня про щастя”,

“Зачарована Десна”,

 “Дорога спадщина”, 

“Фронтовики”, “Сивина”, 

“Не шуми калинонько”.

Пісні на слова Дмитра Луценка виконували Дмитро Гнатюк і Діана Петриненко, А.Мокренко і Ніна Матвієнко, хорова капела «Думка» і народний хор ім.Г.Верьовки…

У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу.

– співають їх і сучасні виконавці.   

Поет працював з більшістю популярних композиторів-піснярів, зокрема з Ігорем Шамо, Левком Ревуцьким, Олександром Білашем, Володимиром Верменичем, Платоном  Майбородою, Анатолієм  Пашкевичем, Володимиром Івасюком, Ігорем Покладом, Степаном Сабадашем, Олексієм  Чухраєм та іншими.   

У 1976 році Дмитро Луценко та Ігор Шамо стали лауреатами Шевченківської премії за цілий ряд пісень, в тому числі і за «Києве мій». Гроші передали до дитячих будинків Києва. За два роки до цього Дмитро Омелянович отримав звання “Заслужений діяч мистецтв України”.   

Поет пережив сім інфарктів. І після кожного повертався до повноцінної праці.

Любов полтавців до свого земляка переросла у щорічне мистецьке свято «Осіннє золото», яке відбувається на Полтавщині в його рідному селі Березова Рудка. Починаючи з 1990 року це свято збирає справжніх шанувальників Луценкового слова не лише з Полтавщини, а й з усієї України.

 2001 році засновано Літературно-мистецьку премію імені Дмитра Луценка, яка вже переросла в міжнародну.

Ім’ям Дмитра Луценка названа одна з київських вулиць в Голосіївському районі.

"Музика - це мова душі"

У 1975 році, 1 жовтня ЮНЕСКО заснував Міжнародний день музики — свято, що об’єднує серця всіх, хто пише, грає, співає або просто не уявляє ні дня свого життя без музики.
Конфуцій ставився до музики: «…Шкода, якщо музиці не надавали важливого виховного значення.»Прищеплення любові до української музичної культури має величезне значення у формуванні національної гордості. Музика є одним із найкоштовніших скарбів України. Музика в античному світі посідала особливе місце. Вона було обов'язковою складовою освіти. Грецькі філософи вважали , що музика - це чудовий засіб зміцнення моральності.

В нашій бібліотеці проходить виставка, на якій представлені різноманітні довідкові видання, література про відомих композиторів, співаків, пісенники, нотна азбука.

Музика — це міжнародна мова, що зрозуміла всім. Вона може підбадьорити, підняти настрій, налаштувати на робочий лад, допомогти розслабитися, подумати, вона може все. А люди, які з набору нот створюють справжні музичні шедеври, — і зовсім всемогутні. Складно уявити, як з окремих звуків з’являються мелодії, здатні розтопити навіть найчерствішу душу.
Народні музичні інструменти України – це яскрава сторінка історії музичної культури українського народу.

Сьогодні ми хочемо пригадати про забуті українські інструменти.

Бугай

Бугай – старовинний музичний інструмент, котрий пішов із Західної України. Зробити такий інструмент міг кожен бажаючий – взяти дерев’яне барильце, обтягнути із двох боків шкірою, причепивши з одного боку пучок конячого волосся, утворивши такий собі «хвіст». Потрібно міцно тримати барильце, а за хвіст тягнути мокрою рукою – від цього музичний інструмент утворює звук, схожий на крик бугая, звідки і пішла його назва.

Жалійка

Жалійка – це духовий інструмент. На вигляд, як дерев’яна дудка, у кінець якої вставляється пищик. У верхній частині вона має 6-9 отворів для підсилення звуку. На кінець трубки одягається розтруб, він виготовлюється з коров’ячого рогу або берести. Жалійка має різкий, голосний, гугнявий звук. Інструмент використовується в п’єсах награвального, танцювального характеру. Почути жалійку можна у виконанні сучасного український етно-хаос гурту ДахаБраха.

Цитра

Цитра – давній струнний щипковий інструмент у формі пласкої, спереду трохи зігнутої резонансної скриньки з круглим вирізом посередині. На її грифі з металевими поріжками натягнуто 5 металевих струн для виконання мелодії за допомогою плектора, який одягають на великий палець правої руки.

Недорога і “портативна” цитра заміняла українцям із середнім достатком фортепіано. Часто саме такий музичний інструмент можна було зустріти в сім’ях вчителів і священиків.

Трембіта

У музичному побуті мешканців Карпат нерідко можна зустріти такий екзотичний інструмент, як трембіта. У старовину вона була сигнальним інструментом, звуки якого долинали на відстань понад 10 км. Зовні трембіта – це дерев'яна конусоподібна трубка довжиною 3-4 метри. Виготовити трембіту не просто. Роблять її з ялиці або ялини. Найкращим вважається "Громовиця" – дерево, в яке влучила блискавка.

Дримба

Дримба – є доволі розповсюдженим інструментом у Західній Україні, його часом називають – варган, у лемків – орган. Дримба нагадує невелику металеву підкову, кінці якої подовжені паралельно один одному. У центрі закріплений сталевий язичок із загнутим кінчиком.

Басоля

Басоля – струно-смичковий інструмент, який ззовні нагадує скрипку або віолончель, але він, як правило, більший і набагато гучніший по звуку. Вона мала три або чотири струни і грали на ній лукоподібним смичком. Потреба у створенні басолі виникла в народній музичній практиці тоді, коли почали виникати інструментальні ансамблі. І зараз вона використовується лише в ансамблях троїстих музик.

                                            Бандура

Бандуру часто називають оригінальним витвором українського народу, який почав широко розповсюджуватися з кінця XVI століття. Утім, довкола цього досі точаться суперечки. Деякі дослідники пишуть, що бандура виникла в Англії, а вже звідти поширилася по Західній Європі і дійшла до України.
Бандура є символічним для України інструментом.
Вона була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі існували хори, оркестри і рапсоди-бандуристи. 

Сопілка. 

Ще одним, мабуть найпопулярнішим інструментом в Україні була сопілка. Це був найпростіший у виготовленні інструмент. Його завжди носили в кармані чи торбині пастухи, подорожні, юнаки. Сопілка своїм звучанням могла передати почуття, розважити, заспокоїти. Її звучання схоже на спів соловейка. 

О, Музика! Яке це справжнє диво!

Вона підносить в сині небеса.

Ти невагомий і летиш щасливо,

А навкруги – простори і краса.