«Пісня рятувала мене… Вона стала нарешті тим єдиним, чому я служу і вклоняюсь, як моїй святині», — ці слова самого Кошиця якнайкраще передають його відданість українській пісні. Він був справжньою людиною-епохою, яка своєю невтомною працею прославляла Україну на весь світ.
Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року в селі Ромашки на Київщині. Здобуваючи освіту в Київській духовній семінарії, він отримав ступінь кандидата богослов’я, але обрав інший шлях. У 1902 році він почав викладати на Кубані, де захопився етнографією. Завдяки дружбі з Симоном Петлюрою та підтримці Миколи Лисенка, Кошиць здійснив експедиції по козацьких станицях у 1903–1905 роках збирав і записавши понад 500 народних пісень , які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень». Ця робота принесла йому золоту медаль, хоча більшість матеріалів, на жаль, було втрачено. Єдиний примірник зберігся в архіві самого Кошиця у Вінніпезі, в Канаді.
Повернувшись до Києва, він продовжив навчання у музично-драматичній школі Миколи Лисенка та швидко став відомим диригентом і композитором. У 1916 році він уже очолив Київську оперу.
1917 рік став поворотним для Кошиця. Після краху Російської імперії він активно долучився до розбудови української культури, ставши членом Театрального Комітету та очоливши Музичний відділ Міністерства народної освіти УНР. Його найбільшим досягненням стало керівництво Українською республіканською капелою, яка в 1919–1924 роках здійснила тріумфальне світове турне. Саме Кошиць показав світу красу української пісні, відкривши її для мільйонів слухачів.
Навіть на чужині, у вимушеній еміграції, він продовжував творити. У Нью-Йорку, рятуючись від міської метушні, він писав свої мемуари, зокрема тритомник «З піснею через світ». Ці спогади є безцінним джерелом інформації про його життя та епоху.
Тікаючи від міської метушні, несамовитого ревіння автомобілів та задухи від вихлопних газів, він шукав порятунку за межами «чужого, страшного та шаленого» Нью-Йорка. Таким порятунком для нього була садиба о. Олександра Нижанківського в місті Seymour (штат Connecticut), де й провів кілька місяців. Саме тут, на свіжому повітрі, він знаходив «ліки на душу» і, «смертельно стомлений» від безробіття, почав писати свої «мемуари». Дві книги його «Спогадів» вийшли у Вінніпезі у 1947 та 1948 роках. Тритомник «З піснею через світ» (Із «Щоденника» О. Кошиця) було видано відповідно у 1952, 1970 та 1974 роках.
Як в радощах, так і в печалях на вибоїстих дорогах життя його завжди оберігала рідна українська пісня: «Доля дала мені найбільше щастя – балакати наче в якомусь містичному тумані з самою історією, чути, як б’ється серце всієї нації, сама моя батьківщина шепотіла мені на вухо усі свої жалі, свої образи, свої скарги, свої сподівання… Пісня рятувала мене. Вона рятувала мене персонально. Вона стала нарешті тим єдиним, чому я служу і вклоняюсь, як моїй святині» (Спогади. Ч. 2. – С. 47).
Щоб зацікавити дізнатися про українського композитора не лише дорослих, а й дітей, бібліотекарі за допомогою штучного інтелекту створили інтерактивний Storybook. Це сучасний інструмент, що в доступній формі розповідає про життєвий шлях Олександра Кошиця.
Щоб переглянути перейдіть за посиланням
Олександр Кошиць
У Києві є дві пам'ятні дошки Олександру Кошицю, обидві встановлені на Андріївському узвозі у 2021 році. Одна з них знаходиться за адресою Андріївський узвіз, 13 (будинок Листовничого), а інша — за адресою Андріївський узвіз, 22. Дошки встановлені на будинках, де жив видатний композитор, диригент і етнограф.
Завітайте до нашої бібліотеки, щоб ознайомитись з цим та іншими матеріалами, що сприяють пізнанню нашої багатої культури!
Завітайте до нашої бібліотеки, щоб ознайомитись з цим та іншими матеріалами, що сприяють пізнанню нашої багатої культури!
Немає коментарів:
Дописати коментар