четвер, 28 січня 2021 р.

"Під світлом тим розстане тьма..."

 Роки нестримною ходою продовжують свій рух, усе далі й далі відкидаючи нас у часі від подій початку XX сторіччя, коли у полум'ї революції народжувалась Українська Народна Республіка.

 Народжувалась, щоб вчинити відчайдушну спробу продемонструвати світові, що Україна є самостійною державою. Напевне УНР не була ідеальним державним утворенням.  Світ не знав і не знає ідеалу, тож завжди той чи інший народ, утворюючи інститут державної влади, припускається помилок, які потім доводиться долати за допомогою титанічних зусиль. Не уникли таких помилок і творці Української Народної Республіки. Надто мало досвіду державотворення було у тих людей. Надто грандіозним було завдання поновити українську державність, зруйновану Російською імперією ще у XVIII сторіччі.  
  9 січня 1918 року поблизу селища Крути на відстані 130 км від Києва відбувся жорстокий, нерівний бій між чотиритисячним військом більшовиків та трьомастами українськими юнкерами, студентами і гімназистами, що обороняли підступи до Києва. Більшість юнаків не мали ніякої військової підготовки, були погано озброєні, але стояли на смерть, захищаючи свободу молодої Української держави. Українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Цей бій набув особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму української молоді.  
  Про трагічні події початку 1918 року створено сотні полум'яних поетичних рядків, а славетний український поет Павло Тичина закарбував їх на скрижалях народної пам'яті:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
  
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
  
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
 
 
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
  
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
 
 За що загинули і які обставини привели їх на Аскольдову могилу у Києві, щоб навіки поховати там, покривши невмирущою славою. Що вчинили вони героїчного, достойного того, щоб перший президент самостійної України Михайло Грушевський назвав їх героями?

  17 грудня 1917 року більшовицька Рада народних комісарів пред"явила ультиматум українському урядові за підписом своїх лідерів В.Леніна та Л.Троцького. 
Переданий у Київ 4 грудня 1917 року. Документ вимагав від українського уряду безумовної допомоги більшовикам в Україні. Відхилений 7 грудня 1917 року Українською Центральною Радою за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри. Став приводом для початку більшовицької агресії проти України.
Манифестъ къ украинскому народу

 Понад мільйон солдатів українізованих частин колишньої царської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано, оскільки чимало лідерів Центральної Ради сприймали регулярну армію як віджилий суспільний організм.
  Тим часом більшовики протягом січня 1918 року зайняли майже все Лівобережжя. Серйозна загроза нависла над Києвом, де того ж 25 січня вибухнуло більшовицьке повстання. Для  захисту столиці було сформовано Студентський курінь, що нараховував 300 осіб. 27 січня 1918 року він  вирушив на фронт, зупинившись на залізничній станції Крути - за 120 км від Києва. З ним було 250 учнів старшинської школи та близько 40 гайдамаків.
 Командування вирішило боронити цей важливий залізничний вузол, що був ключем до столиці України.  Перемога давала шанси утримати Київ до підписання українською делеґацією договору з Центральними державами і отримати союзників у боротьбі проти російської агресії.
 29 січня розпочався наступ більшовицьких військ. українські юнаки героїчно відбивали ворожі атаки, але коли скінчились боєприпаси, жменька героїв не змогла витримати наступу військ противника. Частина куреня загинула разом зі своїм командиром, а ті стрільці, які потрапили в полон, були замордовані. 
  Вночі з 8 на 9 лютого українське військо залишило Київ разом із більшістю членів Центральної Ради, спочатку відступивши до Житомира, а потім укріпившись у Сарнах. 
 Сподівання українців на визволення були пов'язані з укладенням Центральною Радою Брестського миру з Четвертим союзом, яке уможливили герої Крут ціною свого життя. 





середа, 27 січня 2021 р.

"Чарівні звуки Моцарта"

 Вольфганг Амадей Моцарт (27 січня 1756 — 5 грудня 1791 року) — австрійський композитор і музикант - віртуоз. Один з найпопулярніших класичних композиторів, Моцарт зробив великий вплив на світову музичну культуру. За свідченням сучасників, Моцарт мав феноменальний музичний слух, пам'ять і неперевершену здатність до імпровізації.

На відміну від багатьох композиторів XVIII століття, Моцарт не просто працював в усіх музичних формах свого часу, але і добився в них великого успіху. Багато з його творів визнані шедеврами симфонічної, концертної, камерної, оперної і хорової музики. Творчий доробок Моцарта становить понад 600 творів: 41 симфонію, понад 19 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, "Реквієм" та багато інших інструментальних та хорових творів. Музика Моцарта стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми.


вівторок, 26 січня 2021 р.

"Голокост - трагедія всесвіту"

 Щорічно 27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

Голокост - це геноцид єврейської раси в роки Другої світової війни.  Він досяг немислимого розмаху.  Голокосту піддалися понад 6 млн євреїв.Також під Голокост підпали і інші групи людей: поляки, радянські військовополонені, смертельно хворі, гомосексуалісти, інваліди ... Гітлерівська ідеологія підносила голокост як очищення арійської нації.

Нацистський Голокост відрізняється своєю нелюдською жорстокістю. Існують численні приклади використання євреїв для медичних експериментів, «відпрацювання ефективності» тортур, натаскування собак.

Властивою рисою Голокосту є також терор проти всіх верств мирного населення, у тому числі і дітей . Жертвами Голокосту є шість мільйонів євреїв Європи. Це число  є загальновизнаним. Проте повного поіменного списку жертв не існує. До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про вивезення і знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ. 

 На початку трагедії Голокосту, євреї, розраховуючи вижити, намагались виконувати вимоги окупантів. Лише після того, як справжні наміри нацистів стали остаточно зрозумілими, в таборах і гетто розпочалися повстання.  Найбільш відомим є повстання в таборі «Собібор» — єдине успішне за всю історію Другої світової війни.

 27 січня 1945 року Червона армія визволила перший і найбільший гітлерівський концтабір Аушвіц (польська назва - Освенцім).Тільки тут, в 70 км від Кракова, за роки війни - з 41-го по 45-й - були вбиті, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей, з яких 1,1 млн були євреями. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн дорослих, стали 1,5 млн дітей. Саме цей табір вважається головним символом Голокосту.



Освенцім був заснований в травні 1940 року за наказом Гітлера, а будувався силами єврейської общини міста Освенцім, представників якої силою зігнали на смертельне будівництво. А вже восени 1941 року в Освенцімі з"явилися перші радянські військовополонені. Саме їм довелося зайнятися будівництвом нової частини концтабору, яка отримала назву Аушвіц II - Біркенау. 

 

Саме сюди після закінчення будівництва  привозили до 90% всіх ув'язнених. Причому близько трьох  четвертих з них   негайно  відправляли в газові камерияких там було   чотириДо 1943 року силами полонених були  побудовані чотири крематоріїУ добу в  них спалювалося близько 8 тис.чоловік 
  До  порівняння,  газові  камери в силу  меншої пропускної спроможності
 працювали цілу добу з тригодинною перервою.













             Згодом, силами ув'язнених був побудований і третій блок, що дістав назву
 Аушвіц III. 
  Там була організована псарня: майже 300 німецьких 
вівчарок жили в умовах, яким в'язні  табору могли тільки позаздрити.
Ще гірше було тим, хто потрапляв до рук доктора Йозефа Менгеле , який із-за своїх   нелюдяних дослідів отримав прізвисько Ангел Смерті.
Його експерименти над ув'язненими серйозно варіювалися  Не цурався Менгеле і дослідів над дітьми, самою   нешкідливою з яких була кастрація. До речі, помер він  лише в 1979 році в Латинській Америці, так і не відповівши за свої злочини.

Втекти з концентраційного табору було практично  неможливо. За усі роки існування комплексу Освенцім    було усього лише 300 вдалих спроб втечі. При цьому    історики сходяться в тому, що за ці роки в таборі було  позбавлено життя близько 1,6 млн чоловік. Серед них були і молодші брати
 Степана Бандери - Олександр і Василь.
Німці особливих підрахунків не вели. Так, комендант  табору Рудольф Хесс писав, що "ніколи не знав загального числа знищених і 
не мав в розпорядженні ніяких можливостей встановити цю цифру".

Звільнення
17 січня була проведена остання табірна перекличка: на  території таборів Освенціма залишалися ще 67 тис.   ув'язнених, яких було наказано вивести. На   1316-й   день Великої вітчизняної війни - 27 січня 1945 року -  частинам 1 -го Українського фронту Червоної армії вдалося звільнити 
в'язнів Освенціма.
Ось тільки в живих до того моменту залишалося усього  лише близько 7 тис. чоловік з числа ув'язнених.
 Частенько наводиться і інша цифра - 2814 чоловік.
В Освенцімі в цей день також проходять пам'ятні заходи.  В даний час він відкритий для всіх.
 
День пам'яті Голокосту — нагадування про всесвітню трагедію, про масове вбивство євреїв у всіх європейських державах. 27 січня вся планета сумує за загиблими та шанує живих, згадуючи про жертви Голокосту. 



Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним / Тімоті Снайдер;(пер.с англ Л.Зурнаджи) - К.:Дуліби, 2015.

Книга Тімоті Снайдера миттєво стала світовим бестселером і пережила 29 перевидань на 26 мовах світу. 








Книга пам'яті воїнів-євреїв, загиблих під час Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945. Київ / Уклад. І.М.Левітас - К.: Єврейська рада України. Фонд "Пам'ять жертв фашизму в Україні" Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001.
У книзі зібрані відомості про більш ніж 20 тисяч євреїв-киян, які боролися з ворогом у роки ВВВ і загинули, або пропали безвісти на фронтах, у партизанських загонах, у таборах військовополонених. 









Йшли ми разом / Упор.:В.Б.Пилипинський, С.А.Шалацький. - К.: Політиздат України, 1985.
В збірник, присвячений радянсько-польському братству по зброї, внесені мемуари радянських ветеранів ВВВ. 















И помнит мир спасенный...; Публіцистичний збірник / (Упор.: В.Т.Василюк, В.Б.Мілютенко). - К.: Молодь, 1985.
В збірник ввійшли очерки та статті радянських письменників та журналістів, які розповідають про мужність та героїзм радянських воїнів, які рятували народи Європи від фашизму.















неділя, 24 січня 2021 р.

"Майстер інтриги і фантастики"

 Ернст Теодор Вільгельм Амадей Гофман (24.01.1776 Кенінсберг — 25.06.1822 Берлін) — актуальний класик німецької літератури, композитор, художник, представник романтизму.

«Гофман був чарівником, який завиграшки перетворював людей на звірів, а останніх навіть на радників пруського королівського двору...» Генріх Гайне

1776 24 січня — в Кеніґсберзі (на той час — Східна Прусія) в родині адвоката Христофа-Людвіга Гофмана та його дружини Луїзи-Альбертіни Дефтер народився третій син Ернст Теодор Вільгельм.

1778 Батьки Гофмана розлучилися і Гофман з матір'ю виховується в родині її матері й брата.

1782 Гофмана віддають до лютеранської школи. Вдома він починає вчитися музики під керівництвом органіста Подбєльського.

1787 Гофман починає серйозно вчитися малювати під орудою художника Заємана. Багато читає («Сповідь» Ж.-Ж. Руссо, «Сентиментальна подорож», «Страждання молодого Вертера» Й.-В. Гете, твори Жана Поля та ін.).

1795: Захоплюється музикою Моцарта і згодом змінює своє третє ім'я на одне з імен Моцарта — Амадей. Пише роман «Корнати» (втрачений).

1798 Літо — Гофман їде до Берліна, де складає черговий фаховий екзамен і отримує призначення асесором суду в Познані (тоді в складі Прусії). Пише комічну оперу на лібретто Гете (назва не збереглася), вистава якої має успіх. Знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — полькою Марією Теклою Міхаеліною Рорер, дочкою познанського нотаря.

1802: Малює карикатури на військового голову міста генерала фон Цастрова, які мають великий успіх. За це Гофмана переводять радником суду до провінційного містечка Плоцька.

 

1803  9 вересня в Берлінському часописі «Вільномислячий» під ініціалами Дж.Д. опубліковано першу статтю Гофмана «Лист одного ченця до свого столичного друга» — про функцію хору в драмі Шіллера «Мессінська наречена».
1807 Червень — Гофман переїжджає до Берліна, де знайомиться з Шаміссо — на той час найпередовішим з німецьких романтиків. Починає працювати коректором у музичному товаристві.

1808 Вересень — переїжджає до Бамберґа (Південна Німеччина) на посаду капельмейстера та режисера в місцевому театрі. Листопад — пише вокальну п’єсу «Прочанка». Кінець 1808 — перша половина 1809 — друкує статті та нариси в ляйпцизькій «Всезагальній музичній газеті», більшість з яких склали цикл «Музичні страждання Йогана Крейслера, капельмейстера» або «Крейcлеріана» (опубл. 1810).

1809 У тій самій газеті опубліковано новелу Гофмана «Кавалер Глюк», написану 1808 р. Осінь — пише жартівливу повість «Свинячий хвостик». Зима — починає давати уроки музики 14-річній Юлії Марк, у яку незабаром палко закохується.

1810—1813 Друкує рецензії на твори Бетховена у ляйпцизькій «Всезагальній музичній газеті».

1811 Літо — розписує історичними фресками вежу єпископського замку Альтенбурґ під Бамберґом, які, на жаль, не збереглися.

1814—1815 Виходять друком чотири томи Гофманових «Фантазій у манері Калло», куди увійшли твори, написані в 1808—1815 роках

1816 Закінчує роман «Еліксир диявола», опублікований 1818 році. Публікує «Лускунчика та мишачого короля». Серпень — в берлінському театрі з успіхом поставлено оперу «Ундіна», над якою Гофман працював з 1813 року.

Увертюра до опери "Ундіна" - Е.Т. А. Гофман

"Таємниця музики в тому, що вона знаходить невичерпне джерело там, де мова замовкає." -  Ернст Теодор Амадей Гофман

1816—1817 Публікує в берлінському альманасі оповідання «Фермата», «Двір Артура», «Майорат», «Радник Креспель», «Чужа дитина» та інші.

1819—1821 Виходять друком чотири томи оповідань Гофмана під назвою «Серапіонові брати».

1822 На початку року виходить друком 2-й том роману «Життєві погляди кота Мура». 6 лютого — смертельно хворого Гофмана викликають до суду за політичну сатиру в іще неопублікованому «Володарі бліх». Того ж місяця закінчує повість «Майстер Вахт» Навесні пише своє останнє оповідання «Наріжне вікно». Кінець березня — смертельно хворий Гофман складає заповіт. Квітень — остання прижиттєва приємність — виходить друком «Володар бліх» (з цензурних міркувань повість значно скорочено, у повному обсязі надрукована лише 1908 р.).

Ернст Теодор Амадей Гофман помер 25 червня 1822 року у віці 46 років.
"Точне почуття міри і є, ймовірно, те, що зазвичай називають хорошим смаком." «Життєві погляди кота Мурра»

четвер, 21 січня 2021 р.

"Моє ім'я складається з п'яти нот"

  

   Пласідо Домінго народився 21 січня 1941 року, Мадрид, Іспанія-іспанський оперний співак і диригент, лірико-драматичний тенор, з 2009 року виконуючий поряд з теноровими партіями баритональний репертуар, генеральний директор Лос-Анджелеської опери. За більш ніж півстолітню кар'єру на сцені в різних країнах світу Домінго виконав 150 провідних оперних партій, більше ніж будь-який інший оперний співак.Володіє красивим тембром (високий баритон) і віртуозною вокальною й акторською майстерністю. 

Цікаві факти і цитати Дебют Пласідо в Італії відбувся в 1967 році на сцені Арена ді Верона - найстарішого оперного майданчику в світі.
Про свій дебют у Метрополітен опера: «Не так страшно було раптово дебютувати, як вийти на сцену замість Франко Кореллі».
У "Доні Карлосі", "Ернані", "Луїзі Міллер", "Ріголетто", "Симоне Бокканегре", "Травіаті", "Макбеті", "Джанні Скіккі", і "Трубадурі" Домінго виходив як в тенорових , так і в баритонових партіях.
(У відео використані записи пісень у виконанні Пласідо Домінго "Історія кохання","Аве Марія","Політ кондора","Чорнії брови".)

Домінго має житло в Мадриді, в Нью-Йорку, але будинком вважає маєток в Акапулько, де він може по-справжньому відпочити.
Пласідо володіє мексиканськими ресторанами "Пампано" в Нью-Йорку, Мехіко і Акапулько.
Пласідо Домінго - вболівальник футбольного клубу "Реал Мадрид", "Формули - 1" і великого тенісу.
У 1985 році в Мехіко стався землетрус, в якому загинули близькі родичі співаки. Домінго особисто поїхав брати участь в рятувальній операції, а потім дав кілька благодійних концертів, перерахувавши кошти в фонд допомоги постраждалим. В знак подяки жителями Мехіко в 2007 році була встановлена скульптура маестро, виплавлена з ключів будинків, зруйнованих стихією.
Домінго збирався балотуватися на пост мера Мадрида.
У віденській постановці «Тоски» Домінго співав Каварадоссі, його партнеркою в заголовній партії була Галина Вишневська. Радянська діва наполягла на тому, що одягне на спектакль виключно власну перуку, а не ту, що пропонував їй театр. У сцені вбивства Скарпіа Галина Павлівна нахилилася над свічкою і перуку, що не оброблена засобами захисту, загорілася. Вмираючому Скарпіа нічого не залишалося, як ожити і почати зривати перуку з голови партнерки, яка якийсь час не розуміла, що відбувається. Домінго спостерігав цю сцену з-за лаштунків і готовий був в будь-який момент кинутися на виручку колегам.
Домінго, будучи директором Національної опери Вашингтона, одним з перших запросив на іноземну сцену співати Анну Нетребко в 1999 році.
Про майбутнє оперного жанру: "Поки існує хоч крапля романтики, не варто переживати за майбутнє опери".
Про улюблену оперу: "Найбільше я люблю ту оперу, яку співаю сьогодні".
Про сцену: "Сцена - мій наркотик, чи зможу коли-небудь від нього відмовитися?
Девіз співака "Коли відпочиваю - іржавію".
Співак - володар 9 премій Греммі.
Диск 1990 року «Три тенори» став найбільш продаваним альбомом класичної музики в історії.
Для поціновувачів опери пропонуємо маленьке задоволення.
"Три тенори. Фрагмент із Попурі. Рим .1990. Лучано Паваротті, Хосе Кареррас, Пласідо Домінго."



"Україно, державо соборна, Сонценосна колиско моя! "

  Історична довідка, перегляд віртуальної виставки 


Сьогодні, 22 січня, у нашій державі відзначають День Соборності України.

Слово Соборність включає в себе єдність і згуртованість. Це свято об’єднання всіх українських земель в одну спільну Соборну Українські державу.
     Цього дня 1919 року проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Ураховуючи велике політичне та історичне значення цієї події, День Соборності України на офіційному рівні відзначають з 1999 року після підписання Президентом України відповідного Указу.


Історична довідка
   7 листопада 1917 року відбулося прийняття Українською Центральною Радою  ІІІ Універсалу. У цьому документі УЦР проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), як автономної республіки у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після початку українсько - радянської війни, проголошена незалежною державою. УЦР оголошувала про намір взяти на себе історичну відповідальність за відновлення держаного життя. Вперше в ІІІ Універсалі УЦР визначила територіальні межі української автономії. Визначення державної приналежності земель відбувалося на основі етнічного принципу – там, де більшість населення складали українці, визнавалась їхня державна приналежність до УНР. Території Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської губерній, а також Таврія без Криму оголошувались землями, які  мали увійти до складу УНР. Проголошення ІІІ Універсалу юридично оформлювало віковічну мрію українського народу про створення власної держави, яка отримала назву Української Народної Республіки. Після прийняття ІІІ Універсалу Українська революція вступила на якісно новий етап свого розвитку – почався період справжнього державного будівництва, відбулось пожвавлення національно-визвольного руху в регіонах України. Саме з цього часу УНР могла стати повноправним членом міжнародних відносин за умови її визнання з боку інших самостійних держав світу.  














Історична довідка
Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні сприяла посиленню національно-визвольного руху у Західній Україні, яка прагнула до незалежності й власної державності.
18 жовтня 1918 року – у Львові українські політичні діячі Східної Галичини й Буковини створили Українську Національну Раду, яка заявила про прагнення об’єднати всі західноукраїнські землі в єдину державу.
1 листопада 1918 року – українські військові частини під командуванням Д. Вітовського взяли під свій контроль Львів та інші міста Галичини.
11 листопада 1918 року – Українська національна Рада призначила уряд – Державний секретаріат, який очолив К. Левицький.
13 листопада 1918 року – Українська національна Рада проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), президентом якої став Є. Петрушевич.
     Уряд Західноукраїнської Народної Республіки у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.
   Незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради у 1918 році, а вже за рік, 22 січня, на Софійському майдані в Києві, відбулось офіційне об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в одну державу.
    У статті Універсалу йшлося про те, що ЗУНР має намір об’єднатися з Українською Народною Республікою. У свою чергу УНР проголошувала, що дає згоду на прийняття всієї території та населення ЗУНР, як складової частини державної цілісності. Угода зазначала також те, що республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.


Історична довідка

Текст IV Універсалу датований 22 (9) січня 1918 року. Ухвалили його вночі 24 (11) січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради. Документ містив чотири головні напрямипроголошення самостійності Української Народної Республікидоручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росієюдекларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

 

Перед проголошенням IV Універсалу виступив голова Української Центральної Ради Михайло ГрушевськийГолосували за документ поіменно: “за” було 39, “проти”  – 4, “утрималось” – 6 осіб.

   Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз’єднання.

   В роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці “контрреволюційні свята” стерли із суспільної свідомості. Однак, пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Європи й Америки.

Історична довідка

 Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців — понад 30 тис. осіб.

 

   У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії.

 



   Сьогодні бійці в зоні ООС так само відстоюють не лише незалежність, а й соборність України, як і їхні попередники 100 років тому. Важливо проаналізувати і врахувати помилки минулого: брак національної єдності на початку ХХ ст., брак досвіду і містечковість інтересів тодішніх українських керманичів призвели до втрати української державності.

 Сьогодні, коли маємо українські території, непідконтрольні українській владі, День Соборності – це привід нагадати, що Крим та Донеччина  та Луганщина– це Україна.

Віртуальна виставка

 Рум'янцев В.О. Українська державність: 1917-1922 рр.(форми і проблеми розбудови) / В. О. Рум'янцев. - Х.: Основа, 1996. - 164 с. - К-2 [9(С2)2 / Р86]. 
     В монографії розглядається державотворчий процес в Україні під час бурхливих подій 1917-1922 рр. Аналізуються форми української державності за часів Центральної Ради, гетьмана П.Скоропадського, Директорії, радянської влади. На цьому фоні висвітлюються основні проблеми, які виникли в процесі творення української державності



 Рудницький С.Л. Чому ми хочемо самостійної України / С. Л. Рудницький. - Л.: Світ, 1995. - 416 с. - К-2 [9(С2) / Р83]. 
      Чому ми, українці, хочемо самостійної України? Які чинники сприяють процесам становлення, зміцнення і розвитку української державності та які гальмують їх? Яка роль географічного фактора - території, її природно-ресурсного потенціалу, просторового розташування землі України - у повноцінному функціонуванні Української Самостійної Соборної Держави? Автор, відповідаючи на ці питання, обґрунтував геополітичне бачення зародження і становлення самостійної суверенної Української держави.

Винниченко В. Відродження нації. Ч. ІІІ: Історія української революції (марець 1917 р. - грудень 1919 р.) / В. Винниченко. - репринт. вид. - К.: Видавництво політичної літератури України, 1990. - 542 с. - (Бібліотека репринтних видань). - К-2 [9(С2) / В48].
     "Відродження нації" - твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Автор роздумує над втраченими можливостями, аналізує причини поразки Центральної Ради і Директорії, дає в цілому об'єктивні характеристики політичним партіям, окремим діячам того часу. 

 Сергієнко П.П. Соборна Україна: від ідеї до життя / П. П. Сергієнко. - К.: Т-во "Знання" України, 1993. - 64 с. - К-2 [1ФС(С2) / С-32]. 
      Аналізується зміст поняття "соборність". Простежується розвиток ідеї соборності на різних історичних етапах. Розглядаються шляхи розбудови соборної України у сучасних умовах.
 Шляхи та механізм консолідації українського суспільства, утвердження ідеалів соборності, свободи та демократії : Матеріали наук.- практ. конф. (м. Київ, 15-16 березня 2012 р.) / Голова ред. Д.В. Табачник. – К. : Вид-во КНТЕУ, 2012. – 294 с. – К-2 [32С(С2) / Ш70]. 
     Матеріали конференції присвячені всебічному розгляду й обговоренню історичного досвіду боротьби українського народу за свою соборність. Актуальність зазначеного заходу визначається невідкладністю завдань сучасного державотворення в Україні щодо консолідації української нації, всіх громадян, збереження територіальної цілісності держави, зміцнення єдності її регіонів.

 Степико М.Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування / М. Т. Степико ; НІСД. – К. : НІСД, 2011. – 336 с. – К-2 [32С(С2) / С79].
     Монографія є комплексним науковим дослідженням української ідентичності у взаємообумовленості усіх її складників - національного, етнічного, а також ідентичності держави та країни.
 

 Сеньків М.В. З історії соборності українських земель . 1917-1945 / М. В. Сеньків. - Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 1999. - 164 с. - К-2 [9(С2) / С-3
      У монографії автор робить спробу на основі багатого фактичного матеріалу висвітлити тернистий шлях боротьби народу західноукраїнських земель за злучення з Наддніпрянщиною.




"СНІД: проблема соціальна"

  1 грудня , відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом. 945 нових випадків ВІЛ-інфекції зареєстровано в Україні у жовтні цього року.  Н...