Петро Чучупак: легенда Холодноярської республіки"

14 січня в бібліотеці №11 ми поринули в атмосферу героїчного минулого України, провівши тематичну бесіду-обговорення, присвячену 140-річчю з дня народження Петра Чучупаки, видатного діяча національно-визвольного руху та начальника штабу Холодноярської республіки.

Під час заходу учасники мали змогу дізнатися більше про життєвий шлях цієї видатної особистості, її внесок у боротьбу за незалежність України та історичне значення Холодного Яру як центру спротиву в 1920-х роках.

Історія родини Чучупаків.

Степан, привабливий молодий чоловік, одружився з Оксаною, дочкою дяка Сидора Лівицького з Грушківки. У них першою народилася донька Варя, яка, на жаль, рано пішла з життя. Після неї в родині з'явилося п'ятеро синів: Петро, Орест (який загинув під час Першої світової війни), Василь, Олекса та Дем’ян.
Степан і Оксана Чучупаки, незважаючи на відсутність освіти, активно підтримували навчання своїх синів. Найстарший син, Петро, здобув освіту в церковнопарафіяльній та вчительській школах, став вчителем у селі Вербівка, організував хор і драмгурток, а також навчався в Київській консерваторії. Він працював наглядачем у кількох училищах і мав дружбу з композитором Миколою Лисенком. Петро також допоміг своїм братам, Василю та Олексі, отримати освіту, і вони стали вчителями в своїх селах. Під час І Світової війни Орест, наймолодший брат, був мобілізований і загинув.

Коли почалася Перша світова війна, першим мобілізували Ореста Чучупака. За законами того часу, вчителі Петро, Василь і Олекса мали право на відстрочку. На жаль, Орест загинув у 1915 році під Краковом, борючись за чужі інтереси.

Згодом мобілізаційна повістка надійшла й до інших братів. Петро та Василь закінчили військові школи: Петро служив на Румунському фронті, а Василь - у Білорусі. Олекса, який служив у Петрограді, взяв участь у Лютневій революції. Всі вони повернулися з війни: Петро і Василь стали прапорщиками, а Олекса - рядовим.

Після війни брати повернулися до викладання: Петро - у Києві, де у 1915 році народилася його дочка Ліда, Василь - у селі Пляківці, а Олекса - в Мельниках. Допомагав батькам наймолодший син Дем’ян, народжений у 1902 році.

Олекса Чучупак, на прохання ігумені, сформував перший збройний підрозділ для охорони скарбів Мотриного монастиря та Мельників, до якого увійшло 22 особи. Цей загін став основою новітньої організації. В 1918-1922 роках православний Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів, "червоних" інтервентів).

Василь і Петро об'єднали свою велику родину: дядьків, братів, небожів, кумів, сватів і друзів. За ними пішли односельчани з Мельників та сусіди з Головківки, Медведівки, Зам’ятниці, Грушківки, Жаботина, Матвіївки та інших холодноярських сіл. Так, відділ самооборони Василя Чучупака перетворився на полк гайдамаків Холодного Яру!

Василь мав величезний авторитет серед місцевих, які були майже всі озброєні. Його старший брат Петро, учитель музики, повернувшись із Києва, очолив штаб полку. Разом із ним приїхали дружина Ганна та дочка Ліда. Ганні довірили вишити прапор Холодного Яру, і саме вона переховувала його в найскладніші часи.

Події, що мали місце в Холодному Ярі, описав у своїй книзі "Холодний яр" поручник армії УНР Юрій Горліс-Горський.




Дякуємо всім, хто долучився до цього заходу! Давайте пам’ятати про героїзм та відвагу наших предків!

Бабин Яр - тисячоліттям тугою волає.

29 вересня – День пам'яті жертв Бабиного Яру. 

Не вщухає біль у серці кожного українця, коли згадуємо про трагедію Бабиного Яру. Це місце, де нацисти вчинили один з найбільших злочинів проти людяності, назавжди залишилося символом невимовного горя і втрат.
Аби вшанувати пам'ять невинно загублених, у бібліотеці №11 відбулася година-реквієм. Цей захід став зворушливим актом пам’яті, який об’єднав усіх небайдужих. Учасники  мали змогу: поглибити свої знання про трагедію Бабиного Яру.

Бібліотекарі підготували докладну інформацію про ті страшні події, про людей, які стали жертвами нацистського терору.
Обговорити важливі питання. Учасники мали змогу поділитися своїми думками про те, як важливо пам’ятати про минуле, щоб не допустити повторення таких трагедій.

 
Година реквієм у Бібліотеці №11 - це не просто захід, а заклик до пам'яті та поваги. Ми повинні пам'ятати тих, хто загинув, щоб передати пам'ять про них майбутнім поколінням. Адже тільки пам'ятаючи минуле, ми можемо побудувати гідне майбутнє.


Бабин Яр - це рана, яка ніколи не загоїться. Але ми повинні зробити все можливе, щоб біль цієї рани не змусив нас забути про жахливі злочини, скоєні нацистами.

Нехай пам'ять про жертв Бабиного Яру назавжди залишиться в наших серцях.

Сторінками кримської історії

18 травня до річниці депортації кримськотатарського народу 1944 року в бібліотеці відбулися інформ-хвилинки.

Бібліотекарі розповіли історію життя кримськотатарського народу. Як татари жили в Криму до депортації, про те як у 1944 році почалася депортація татар із Криму в Середню Азію.

Запропонували відвідувачам переглянути стрічку "Хайтарма" режисера й виконавця головної ролі Ахтема Сеітаблаєва, про трагічну дату в історії кримськотатарського народу – 18 травня 1944 року.

У 1920-х роках татарам дозволяли розвивати свою культуру. В Криму були кримськотатарські газети, журнали, освітні заклади, працювали музеї, бібліотеки і театри. Кримськотатарська мова, разом з російською, була офіційною мовою автономії. Нею користувалися понад 140 сільських рад.
Однак у 1930-х радянська політика щодо татар, як і інших національностей, стала репресивною.

Саме 18 травня з півострова був відправлений перший ешелон кримських татар. Їх депортація проводилася з незаконним звинуваченням сталінським режимом.

11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній наводилися звинувачення всього кримськотатарського народу у державній зраді та співпраці з нацистами. Хоча близько 15% кримськотатарських чоловіків воювали на боці Червоної армії, це стало обґрунтуванням до депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

Наслідками депортації в 1944 році кримських татар були не тільки втрата етнічної території та майна, а й масштабна смертність, порівнянна з геноцидом, знищення культурних пам'яток, знищення пам'яті народу про свою історію і державність. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Щоб краще пізнати кримськотатарський народ, доторкнутися до його історії, культури і світогляду, бібліотекарі проводять інформаційні дні, години, бесіди обговорення і рекомендують почитати книжки про цей народ.

Гульнара Абдулаєва «Кримські татари: від етногенезу до державності» - це чудова можливість для читачів будь-якого віку довідатися й поміркувати в історичному (а подекуди й політичному) ракурсі про те, ким насправді є кримські татари, кримчаки, караїми, звідки вони взялися і яким чином сформувалися як народ. І чому зараз вони разом з іншими, на жаль, нечисленними етнічними групами змушені боронити свій статус корінного населення півострова, і якою є їхня роль у формуванні сучасної України. Детальне дослідження кримського історика Гюльнари Абдулаєвої допоможе відновити багатовікову етнічну історію кримських татар та інших корінних народів Криму, розвіє численні нав’язані міфи, продемонструє національну самобутність, унікальність та цінність етносу кримських татар для людської цивілізації.

Наталія Смирнова "Крим Керіма"

Дім, родина, квітучі гранати, дитячі пригоди. Одного дня усе це змітає Другою світовою війною. А іншого дня, після вже стількох утрат, виявляється, що бути кримським татарином— вирок. Поспішна депортація, тижні в товарняках, ще тяжчі втрати, непривітне нове місце мешкання, тяжка праця. Спогади про втрачений Крим. Як віднайти сенс, силу жити і віру в людей?

Кримський інжир. Демірджі/Qirim inciri. Demirci

В антології зібрано найкращі твори, подані на конкурс, — українською та кримськотатарською мовами, прозу та поезію, оригінали та переклади.

Твори-оригінали дозволяють доторкнутися до автентичної кримськотатарської культури, відчути кримську природу, заглибитись у темні сторінки історії півострова, зрозуміти світовідчуття кримців і кримчан сьогодні. У творах на кримськотатарській мові знань читач зважить на особливості різних діалектів і стилів. Дитячі твори і розважатимуть, і вчитимуть, покажуть, як традиційні цінності можуть бути вплетені у сучасні реалії.

Мустафа Джемілєв Незламний
Алім Алієв і Севгіль Мусаєва-Боровик українські журналісти кримськотатарського походження. Обидва народилися в Узбекистані. Співзасновники громадської організації «Крим SOS». Мустафа Джемілєв - національний лідер кримських татар, символ єднання депортованого народу і повернення його на рідну землю. Він присвятив своє життя боротьбі з системою, величезною репресивною махиною, пройшов радянські в'язниці, голодування, залякування - і переміг. Однак анексія Криму в 2014 році почала новий виток випробувань. Тепер відомий дисидент, правозахисник, уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу на міжнародному рівні відстоює права своєї батьківщини. Історія його життя - це історія боротьби кримськотатарського народу.

Наталя Гуменюк "Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму"

Загублений острів — це збірка репортажів з окупованого Криму, куди відома журналістка Наталя Гуменюк їздила упродовж 2014–2019 рр. У книжці — справжні історії і трагедії людей, життя яких кардинально змінилося після 2014 року, бо відтоді хтось із кримчан живе в окупації, а хтось — просто в іншій країні. То ж яка їхня неприхована правда? Підприємці та пенсіонери, кримські татари, студенти й громадські активісти, правозахисники та військові, люди з різними політичними та ідеологічними поглядами відверто розповідають свої історії: одні діляться тихим, глухим болем, інші — просто втомилися мовчати й боятися.
Ця книжка є справжнім голосом анексованого Криму, його багатоголоссям, в якому окремі розповіді творять єдину спільну історію, яка ще не завершилася.


Нестерпні умови проживання, численні незаконні обшуки, затримання, позбавлення волі змушують корінний народ півострова залишати Крим і сьогодні.

Україна закликає світ продовжити тиск на Росію, щоб уникнути повтору трагедії 1944 року.
Кожен може вшанувати пам’ять жертв геноциду кримських татар хвилиною мовчання 18 травня.

 

Джерела:

https://old.uinp.gov.ua/news/18-travnya-den-pamyati-zhertv-genotsidu-krimskotatarskogo-narodu-0

Листопадовий чин

 Український народ завжди боровся і бореться за незалежність і свою свободу. 

 Коли ти любиш рідний край, 

Радій, співай! 

Прийшла пора прийшла година -

Сміється Київ, сяє Львів! 

Ярмо одвічних ворогів

Скидає вільна Україна! 

          Микола Вороний

1 листопада, 1918 року – у Львові розпочалося повстання, метою якого було встановлення української влади на західноукраїнських землях, що увійшло в історію під назвою “Листопадового чину”.

  31 жовтня представники Української національної ради та Центрального військового комітету на чолі із

сотником Дмитром Вітовським зібралися у львівському Народному домі для прийняття рішення. Вітовський переконав зібрання негайно, не чекаючи приїзду ліквідаційної комісії, перебрати владу в місті на себе.

  Повстання розпочалося о 4–й годині ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1400 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк, летовище. Над ратушею і намісництвом підняли синьо–жовтий прапор.

Листопадовий чин почався близько 4 години 1 листопада. До 7 години ранку українці, не втративши жодного стрільця, зайняли урядові будинки — Галицького крайового сейму та магістрату, і стратегічні пункти міста — вокзал, пошту, летовище, цитадель, в'язниці, декілька військових складів та інтернували коменданта Львова Пфаффера. В цьому складі — вояки запасного батальйону 15-го піхотного полку 500, 19-го полку — 400, 30-го батальйону польових стрільців — 90, батальйону 41-го піхотного полку — 350 та менших охоронних й допомогових відділів — загалом до 1500 стрільців та старшин.

  Майже безкровно українська влада була встановлена в Станіславі, Коломиї, Снятині, Жовкві. В деяких містах це відбулося завдяки збройним виступам місцевих жителів.

   Причини: Восени 1918 року починає розвалюватися Австро-Угорська імперія. Австрійський імператор 16 жовтня 1918 року видав Маніфест про перебудову держави на федеративній основі. Українці робили все для того, щоб у Східній Галичині влада перейшла до них. Але уряд імперії не поспішав утворити з Галичини та Буковини окремий автономний край, виникла загроза передачі Східної Галичини полякам.[

Проте збройне протистояння не переходило в міжнаціональну ненависть; під час бойових дій у Львові звичайною річчю було припинення вогню — для надання допомоги пораненим.

Частими були перемир'я, в ході яких військовики з обидвох сторін виходили з окопів, розмовляли та фотографувалися.

  У результаті утворилася держава площею 70 тис. км², що викликало невдоволення Польщі, яка розв'язала польсько-українську війну 1918—1919 років для захоплення Галичини. Внаслідок чого проголошено Західноукраїнську Народну Республіку.

На пам'ять про Листопадовий чин у центрі Львова названо вулицю. Щороку, 1 листопада, у Львові відзначають День Листопадового чину.

“Воля народу – сила. Сила військових – броня”

    Здавна покровителькою Українського народу вважалася Богородиця. 14 жовтня християни відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці. Під опіку Богородиці та під її Покров віддавали себе шляхетні українські лицарі, козаки, воїни УПА, а тепер і захисники сучасної України.

  Отож, 14 жовтня Україна святкує одразу чотири свята – свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День створення УПА та День захисника України.

                       Покрова. 

    У 910 році, за часів правління імператора Лева Мудрого, візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами. У недільний день, 14 жовтня, під час всеношної, коли Влахернский храм був переповнений тими, що моляться, святий "Андрій, Христа ради юродивий", о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачив, що йде у повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом, й оточена ангелами і сонмом святих.
  Богоматір довго молилася, обливаючи сльозами обличчя. Після закінчення молитви зняла з Себе сяюче, мов блискавка, велике покривало й, тримаючи його з великою урочистістю, розпростерла над усім народом
  Варто зазначити, що ще від часу прийняття на наших землях християнства Богородицю вважали заступницею усіх християн. Традицію особливого шанування Пресвятої Богородиці започаткував у 1039 році великий князь Київський Ярослав Мудрий. Саме він "віддав народ Київської Русі під опіку Матері Божої".

   З того часу українці завжди належно прославляли Богородицю, молилися до неї у часи небезпеки та у разі нападу ворогів.
    На іконах Покрови Пресвятої Богородиці часто зображали, як вона бере під свій покров увесь Український народ, його військо та Церкву.

                        Козацька Покрова

   Незважаючи на те, що на Січі не віталася присутність жінок, козаки особливо шанували Пресвяту Богородицю та вважали її своєю заступницею. Французький дипломат Жан-Бенуа Шерер у своїй історичній праці, яка була видана 1788 року в Парижі, писав, що свято Покрови Пресвятої Богородиці було для козаків великим святом. Їхню церкву було присвячено Діві Марії. Загалом за весь період існування Січі було збудовано 13 церков Покрови Пресвятої Богородиці.
   Варто зазначити, що першу церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці козаки побудували в 1659 році на Чортомлицькій Січі.
Саме в цей день козаки приймали найважливіші рішення. На свято Покрови вони проводили ради, обирали собі кошових, старшин та гетьмана.
   У походи козаки брали із собою знамена із зображенням Богородиці та її ікони. Таке почитання образу Покрови породило у XVII-XVIII ст. новий тип ікон – "Козацька

  Покрова"

 

 Враховуючи історичне знчення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, в Україні 14 жовтня почали святкувати День українського козацтва.
  Президента України Леонід Кучма підписав Указ від 07.08.1999 № 966/99 про святкування 14 жовтня Дня українського козацтва.

                        Покрова і УПА

  У ХХ столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – Армія Української Народної Республіки та Українська повстанська армія.

    Українська Повстанська Армія – військово-політична формація українського визвольного руху. Символічним днем створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року. УПА діяла до вересня 1949 року, після чого реорганізована у збройне підпілля, діяльність якого тривала до початку 1960 років.

   Вона діяла у часи жорстких репресій тоталітарних режимів на території України .
  УПА була єдиною військовою силою у Другій світовій війні, яка визначала стратегічною метою своєї боротьби створення незалежної Української держави, її волю та свободу, відповідно боротьба розгорталася проти усіх держав, що намагалися завадити цьому .

  Діяльність УПА цілком підпадає під визначення українського визвольного руху – різноманітні форми діяльності організацій та окремих осіб, спрямовані на відродження державної незалежності українського народу. Тому її ветерани, як і учасники аналогічних формацій в Польщі та країнах Балтії, мали б отримати від української держави особливий статус учасників визвольного руху.

   У 2005 році Президент України Віктор Ющенко своїм Указом відновив святкування річниці створення УПА на Покрову – 14 жовтня.

                           День захисника України

   Про недоречність святкування радянського свята "дня радянської армії" 23 лютого в Україні говорили вже давно. Варто зазначити, що у 2009 році навіть пропонували перенести День захисника вітчизни на 29 січня, щоб у такий спосіб вшановувати подвиг Героїв Крут.

   З початком російської агресії на Донбасі та анексії Криму українці остаточно відмовились від святкування дат із жахливого радянського минулого. У 2014 році тисячі молодих героїв, як колись їхні звитяжні предки, стали до бою і дали гідну відсіч агресору. Для Українського війська розпочався новий етап – відродження.

  З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України та задля сприяння зміцненню патріотичного духу в суспільстві наша країна почала відзначати 14 жовтня День захисника України.
    Важливо, що цього дня вшановують не лише Героїв сучасної російсько-української війни, але й усіх борців за волю та незалежність України.

До свята в нашій бібліотеці представлена книжкова виставка

Гетьман-емігрант Пилип Орлик

                                                    

Державний діяч і дипломат, генеральний писар у
1706—1710 роках, гетьман Війська Запорозького в

1710—1742 роках у вигнанні. Походив з роду литовської шляхти.

1708 року взяв участь у виступі Гетьмана Івана Мазепи проти Петра I.

Сім’я Пилипа мала родовите коріння. Славні нащадки литовської шляхти чеського походження — Орликів. Батько Степан Орлик служив у війську короля Речі Посполитої, загинув на 51-у році життя під час польсько-османської війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Мати — Ірина Орлик.

 "Орлі, син Орлика" -Тимур Литовченко. 

Григорій Орлик, який був відомим політичним і військовим діячем доби французького короля Людовіка XV, видатним дипломатом й організатором розгалуженої розвідувальної мережі, а також щирим адептом ідеї відновлення козацької держави на українських теренах. Життя Григора Орлі (саме під таким іменем гетьманич увійшов до світової історії) було сповнене небезпечних пригод, з яких він завжди виходив з честю. «Орлі, син Орлика», роман з історичного «козацького» циклу київського письменника Тимура Литовченка,

Кар’єру Пилип Орлик розпочав у релігійній організації. Він служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита. Але доля закинула молодого "офіс-менеджера" до Полтави.

Незабаром він став старшим військовим канцеляристом і реєстром головної військової канцелярії Війська Запорізького. З 1706 року Орлик стає генеральним писарем і довіреною особою гетьмана Івана Мазепи.
Орлик був поетом, письменником та журналістом.

Наталія Павлусенко, полотно, олія 2021

Видав навіть три поетичні книжки: «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693),

 «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі, та на честь полковника Івана Обидовського «Гіппомен сарматський».

Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах.

У квітні 1710 році був обраний гетьманом Війська Запорозького замість померлого Мазепи. Після елекції між новообраним гетьманом та старшиною було укладено політичну угоду, що окреслювала основні засади організації влади в козацькій державі — «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького». У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства.

1712 році він звертається з відкритим маніфестом до європейських володарів, пишучи, що «козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі».
Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору.
Більш детальну інформацію, ви знайдете у книжках, які є в нашій бібліотеці:

Головною метою свого життя гетьман Пилип Орлик вбачав незалежність і єдність України, мир у державі.

Точна дата смерті невідома.

"Вставай, Україно, вставай, Виходь на дорогу свободи."

  Щороку 21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. 

  

13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Гідності та Свободи». Метою запровадження пам’ятної дати є утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору.

Українці вшановують патріотизм і мужність своїх співвітчизників, які восени 2004-го та в листопаді 2013 –лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору.

День гідності та свободи – це не лише про один день, це про зміну свідомості українців, про їхні принципи та прагнення кращого майбутнього. Це є підтвердженням того, що попри різні особисті погляди, українці вміють об’єднуватися задля обстоювання основних цінностей.

В нашій бібліотеці представлена книжкова виставка "Вставай, Україно, вставай, Виходь на дорогу свободи." Працівники бібліотеки привертають увагу відвідувачів до
виставки та проводять патріотично-інформаційну бесіду про революційні події та патріотів України, які не пошкодували свого життя заради Свободи.

Видання з виставок розповідають про героїв і перебіг Революції Гідності, що пробудила в душі кожного українця потяг до свободи та волі.

Виноградов О. Слово Майдану: публіцист. твір: полііст. дослідні. / Олег Виноградов; ред. Лариса Пасько. - Київ: Видавець Корбуш, 2014. - 527 с. : іл., портр.

У книзі зібрано сто оповідань учасників і очевидців подій, що сталися на Майдані Незалежності в Києві з листопада 2013 по лютий 2014 року. Спогади представників майже всіх служб, підрозділів, напрямків і рухів Майдану нададуть можливість дізнатися всю правду про революційний Майдан, а також зрозуміти думки, надії і вчинки тих, хто ціною власного життя відстоював честь України і гідність свого народу.

Всі оповідання - цікаві, відверті, емоційні і по-своєму унікальні. Кожен майданівський день, кожну подію, кожен штурм герої книги бачили по-різному.

Автор -Олег Трайдакало

Рік видання - 2018

Кількість сторінок - 320

Видавництво - Book Express

Видавець - Марко Мельник

На перший погляд, це історія про простих людей — справжніх, щирих, добрих і небайдужих. Проте їм судилося стати насправді незвичайними, видатними людьми.

У подіях Революції гідності на київському Майдані їм довелось поєднати доброту і терпимість із праведною люттю задля порятунку всієї України. Без перебільшення, самовідданість і щоденна робота цих людей із легендарної «Львівської брами» зробили можливими тектонічні зміни в українському суспільстві.

У цій книзі на 100% справжні автентичні емоції і почуття: терпимість до опонента, яка увінчується порозумінням; справжнє братерство людей, об’єднаних спільною метою і великою національною родиною (це у часи, коли навіть сусіди можуть ворожо ставитись одне до одного); відчайдушна стійкість мирного протесту; криваве протистояння з ворогом, який перетнув межу людяності; невимовна гіркота втрати людей, які стали за нетривалий час найдорожчими, рідними людьми, оскільки народились як справжні Українці.

Ця історія не про жорстокість протистояння з ворогом. Вона про справжні чесноти найкращих людей, які живуть поміж нас. І вона насправді захоплює.

Автор Антін Мухарський
Видавництво Наш Формат
Рік видання 2014
Кількість сторінок 312
Мова українська
Художник/ілюстратор Андрій Єрмоленко 

Великий повно кольоровий альманах і книга – це калейдоскоп, в якому зібрані відверті й критичні погляди на Українську революцію 2013-14 рр., емоції без купюр і деталі, що залишились за кадром медіа. Це все є частиною масштабного мистецько-культурологічного проекту, до якого також входить однойменний документальний фільм, присвячений подвигам рядових бійців, волонтерів, медиків і громадських активістів Майдану.

Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року

      Революція Гідності повернула людям віру у цінності свободи, гідності, та самопожертви, а також кинула виклик диктаторству, подвійним стандартам, корупції.

У День гідності та свободи українці вшановують пам’ять загиблих під час Революції Гідності, зокрема, приносячи квіти і лампадки до пам’ятних місць.

"Під світлом тим розстане тьма..."

 Роки нестримною ходою продовжують свій рух, усе далі й далі відкидаючи нас у часі від подій початку XX сторіччя, коли у полум'ї революції народжувалась Українська Народна Республіка.

 Народжувалась, щоб вчинити відчайдушну спробу продемонструвати світові, що Україна є самостійною державою. Напевне УНР не була ідеальним державним утворенням.  Світ не знав і не знає ідеалу, тож завжди той чи інший народ, утворюючи інститут державної влади, припускається помилок, які потім доводиться долати за допомогою титанічних зусиль. Не уникли таких помилок і творці Української Народної Республіки. Надто мало досвіду державотворення було у тих людей. Надто грандіозним було завдання поновити українську державність, зруйновану Російською імперією ще у XVIII сторіччі.  

  9 січня 1918 року поблизу селища Крути на відстані 130 км від Києва відбувся жорстокий, нерівний бій між чотиритисячним військом більшовиків та трьомастами українськими юнкерами, студентами і гімназистами, що обороняли підступи до Києва. Більшість юнаків не мали ніякої військової підготовки, були погано озброєні, але стояли на смерть, захищаючи свободу молодої Української держави. Українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Цей бій набув особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму української молоді.  

  Про трагічні події початку 1918 року створено сотні полум'яних поетичних рядків, а славетний український поет Павло Тичина закарбував їх на скрижалях народної пам'яті:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих…

  

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

  

На кого посміла знятись

Зрадника рука? —

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка…

 

 

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

  

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. —

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

 

 За що загинули і які обставини привели їх на Аскольдову могилу у Києві, щоб навіки поховати там, покривши невмирущою славою. Що вчинили вони героїчного, достойного того, щоб перший президент самостійної України Михайло Грушевський назвав їх героями?

  17 грудня 1917 року більшовицька Рада народних комісарів пред"явила ультиматум українському урядові за підписом своїх лідерів В.Леніна та Л.Троцького. 

Переданий у Київ 4 грудня 1917 року. Документ вимагав від українського уряду безумовної допомоги більшовикам в Україні. Відхилений 7 грудня 1917 року Українською Центральною Радою за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри. Став приводом для початку більшовицької агресії проти України.

Манифестъ къ украинскому народу

 Понад мільйон солдатів українізованих частин колишньої царської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано, оскільки чимало лідерів Центральної Ради сприймали регулярну армію як віджилий суспільний організм.

  Тим часом більшовики протягом січня 1918 року зайняли майже все Лівобережжя. Серйозна загроза нависла над Києвом, де того ж 25 січня вибухнуло більшовицьке повстання. Для  захисту столиці було сформовано Студентський курінь, що нараховував 300 осіб. 27 січня 1918 року він  вирушив на фронт, зупинившись на залізничній станції Крути - за 120 км від Києва. З ним було 250 учнів старшинської школи та близько 40 гайдамаків.

 Командування вирішило боронити цей важливий залізничний вузол, що був ключем до столиці України.  Перемога давала шанси утримати Київ до підписання українською делеґацією договору з Центральними державами і отримати союзників у боротьбі проти російської агресії.

 29 січня розпочався наступ більшовицьких військ. українські юнаки героїчно відбивали ворожі атаки, але коли скінчились боєприпаси, жменька героїв не змогла витримати наступу військ противника. Частина куреня загинула разом зі своїм командиром, а ті стрільці, які потрапили в полон, були замордовані. 

  Вночі з 8 на 9 лютого українське військо залишило Київ разом із більшістю членів Центральної Ради, спочатку відступивши до Житомира, а потім укріпившись у Сарнах. 

 Сподівання українців на визволення були пов'язані з укладенням Центральною Радою Брестського миру з Четвертим союзом, яке уможливили герої Крут ціною свого життя.