Петро Чучупак: легенда Холодноярської республіки"

14 січня в бібліотеці №11 ми поринули в атмосферу героїчного минулого України, провівши тематичну бесіду-обговорення, присвячену 140-річчю з дня народження Петра Чучупаки, видатного діяча національно-визвольного руху та начальника штабу Холодноярської республіки.

Під час заходу учасники мали змогу дізнатися більше про життєвий шлях цієї видатної особистості, її внесок у боротьбу за незалежність України та історичне значення Холодного Яру як центру спротиву в 1920-х роках.

Історія родини Чучупаків.

Степан, привабливий молодий чоловік, одружився з Оксаною, дочкою дяка Сидора Лівицького з Грушківки. У них першою народилася донька Варя, яка, на жаль, рано пішла з життя. Після неї в родині з'явилося п'ятеро синів: Петро, Орест (який загинув під час Першої світової війни), Василь, Олекса та Дем’ян.
Степан і Оксана Чучупаки, незважаючи на відсутність освіти, активно підтримували навчання своїх синів. Найстарший син, Петро, здобув освіту в церковнопарафіяльній та вчительській школах, став вчителем у селі Вербівка, організував хор і драмгурток, а також навчався в Київській консерваторії. Він працював наглядачем у кількох училищах і мав дружбу з композитором Миколою Лисенком. Петро також допоміг своїм братам, Василю та Олексі, отримати освіту, і вони стали вчителями в своїх селах. Під час І Світової війни Орест, наймолодший брат, був мобілізований і загинув.

Коли почалася Перша світова війна, першим мобілізували Ореста Чучупака. За законами того часу, вчителі Петро, Василь і Олекса мали право на відстрочку. На жаль, Орест загинув у 1915 році під Краковом, борючись за чужі інтереси.

Згодом мобілізаційна повістка надійшла й до інших братів. Петро та Василь закінчили військові школи: Петро служив на Румунському фронті, а Василь - у Білорусі. Олекса, який служив у Петрограді, взяв участь у Лютневій революції. Всі вони повернулися з війни: Петро і Василь стали прапорщиками, а Олекса - рядовим.

Після війни брати повернулися до викладання: Петро - у Києві, де у 1915 році народилася його дочка Ліда, Василь - у селі Пляківці, а Олекса - в Мельниках. Допомагав батькам наймолодший син Дем’ян, народжений у 1902 році.

Олекса Чучупак, на прохання ігумені, сформував перший збройний підрозділ для охорони скарбів Мотриного монастиря та Мельників, до якого увійшло 22 особи. Цей загін став основою новітньої організації. В 1918-1922 роках православний Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів, "червоних" інтервентів).

Василь і Петро об'єднали свою велику родину: дядьків, братів, небожів, кумів, сватів і друзів. За ними пішли односельчани з Мельників та сусіди з Головківки, Медведівки, Зам’ятниці, Грушківки, Жаботина, Матвіївки та інших холодноярських сіл. Так, відділ самооборони Василя Чучупака перетворився на полк гайдамаків Холодного Яру!

Василь мав величезний авторитет серед місцевих, які були майже всі озброєні. Його старший брат Петро, учитель музики, повернувшись із Києва, очолив штаб полку. Разом із ним приїхали дружина Ганна та дочка Ліда. Ганні довірили вишити прапор Холодного Яру, і саме вона переховувала його в найскладніші часи.

Події, що мали місце в Холодному Ярі, описав у своїй книзі "Холодний яр" поручник армії УНР Юрій Горліс-Горський.




Дякуємо всім, хто долучився до цього заходу! Давайте пам’ятати про героїзм та відвагу наших предків!