Літературний вечір з Олександром Козинцем

У бібліотеці для дорослих №11 відбувся літературний вечір. Захід став святом живого слова, адже нашим гостем був багатогранний талант сучасної української культури – Олександр Володимирович Козинець. Особистість виняткова: відомий письменник, науковець, педагог, логопед, музикант і хорист, а також кандидат педагогічних наук, доцент Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.

Зустріч пройшла в атмосфері особливої теплоти та щирості. Олександр Володимирович чарував слухачів не лише представленням своїх творчих здобутків, але й глибокими роздумами про доленосну роль поезії у житті кожної людини та суспільства загалом.

Презентація творчих доробків митця дала можливість присутнім не лише познайомитися з його книгами, а й зануритися у світ живого слова, сповненого емоцій та любові до України.

Атмосфера заходу була затишною та дружньою.

Ми щиро вдячні Олександру Володимировичу Козинцю за цю надихаючу, змістовну та по-справжньому цікаву зустріч, що залишила яскравий слід у пам'яті. Окремо висловлюємо подяку за цінні подарунки – нові книги, які поповнять фонди нашої бібліотеки та стануть окрасою для читачів!

У світі таланту Івана Карпенка-Карого

У бібліотеці для дорослих №11 відбулася пізнавальна подія, приурочена до 180-річчя від дня народження видатного українського драматурга, актора й театрального діяча.


Для читачів і гостей бібліотеки була організована літературна вікторина, яка дала змогу згадати творчий шлях митця, його найвідоміші п’єси та важливий внесок у розвиток українського театру. Учасники активно відповідали на запитання, ділилися своїми знаннями й відкривали для себе нові цікаві факти про його життя та творчу спадщину.    

                       

Перевірте свої знання про відомого українського письменника Карпенко-Карого пройшовши вікторину підготовлену бібліотекарями:

Бібліотекарі доклали всіх зусиль, щоб кожний гість відчув себе частиною культурного дійства. Такі заходи не лише вшановують пам’ять видатних постатей України, але й нагадують про важливість збереження та популяризації національної культурної спадщини.

 

З піснею через світ

У бібліотеці для дорослих №11 відбувся захід, присвячений 150-річчю від дня народження видатного українського композитора, диригента та етнографа Олександра Антоновича Кошиця. У читальній залі бібліотекарі підготували викладку-персоналію «З піснею через світ», щоб познайомити відвідувачів з життєвим шляхом цієї непересічної постаті.

«Пісня рятувала мене… Вона стала нарешті тим єдиним, чому я служу і вклоняюсь, як моїй святині», — ці слова самого Кошиця якнайкраще передають його відданість українській пісні. Він був справжньою людиною-епохою, яка своєю невтомною працею прославляла Україну на весь світ.

Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року в селі Ромашки на Київщині. Здобуваючи освіту в Київській духовній семінарії, він отримав ступінь кандидата богослов’я, але обрав інший шлях. У 1902 році він почав викладати на Кубані, де захопився етнографією. Завдяки дружбі з Симоном Петлюрою та підтримці Миколи Лисенка, Кошиць здійснив експедиції по козацьких станицях у 1903–1905 роках збирав і записавши понад 500 народних пісень , які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень». Ця робота принесла йому золоту медаль, хоча більшість матеріалів, на жаль, було втрачено. Єдиний примірник зберігся в архіві самого Кошиця у Вінніпезі, в Канаді.
Повернувшись до Києва, він продовжив навчання у музично-драматичній школі Миколи Лисенка та швидко став відомим диригентом і композитором. У 1916 році він уже очолив Київську оперу.

1917 рік став поворотним для Кошиця. Після краху Російської імперії він активно долучився до розбудови української культури, ставши членом Театрального Комітету та очоливши Музичний відділ Міністерства народної освіти УНР. Його найбільшим досягненням стало керівництво Українською республіканською капелою, яка в 1919–1924 роках здійснила тріумфальне світове турне. Саме Кошиць показав світу красу української пісні, відкривши її для мільйонів слухачів.

Навіть на чужині, у вимушеній еміграції, він продовжував творити. У Нью-Йорку, рятуючись від міської метушні, він писав свої мемуари, зокрема тритомник «З піснею через світ». Ці спогади є безцінним джерелом інформації про його життя та епоху.
Тікаючи від міської метушні, несамовитого ревіння автомобілів та задухи від вихлопних газів, він шукав порятунку за межами «чужого, страшного та шаленого» Нью-Йорка. Таким порятунком для нього була садиба о. Олександра Нижанківського в місті Seymour (штат Connecticut), де й провів кілька місяців. Саме тут, на свіжому повітрі, він знаходив «ліки на душу» і, «смертельно стомлений» від безробіття, почав писати свої «мемуари». Дві книги його «Спогадів» вийшли у Вінніпезі у 1947 та 1948 роках. Тритомник «З піснею через світ» (Із «Щоденника» О. Кошиця) було видано відповідно у 1952, 1970 та 1974 роках.
Як в радощах, так і в печалях на вибоїстих дорогах життя його завжди оберігала рідна українська пісня: «Доля дала мені найбільше щастя – балакати наче в якомусь містичному тумані з самою історією, чути, як б’ється серце всієї нації, сама моя батьківщина шепотіла мені на вухо усі свої жалі, свої образи, свої скарги, свої сподівання… Пісня рятувала мене. Вона рятувала мене персонально. Вона стала нарешті тим єдиним, чому я служу і вклоняюсь, як моїй святині» (Спогади. Ч. 2. – С. 47).
Щоб зацікавити дізнатися про українського композитора не лише дорослих, а й дітей, бібліотекарі за допомогою штучного інтелекту створили інтерактивний Storybook. Це сучасний інструмент, що в доступній формі розповідає про життєвий шлях Олександра Кошиця.

Щоб переглянути перейдіть за посиланням
Олександр Кошиць

У Києві є дві пам'ятні дошки Олександру Кошицю, обидві встановлені на Андріївському узвозі у 2021 році. Одна з них знаходиться за адресою Андріївський узвіз, 13 (будинок Листовничого), а інша — за адресою Андріївський узвіз, 22. Дошки встановлені на будинках, де жив видатний композитор, диригент і етнограф. 
Завітайте до нашої бібліотеки, щоб ознайомитись з цим та іншими матеріалами, що сприяють пізнанню нашої багатої культури!

Свята рівноапостольна - Ольга

11 липня: Вшановуємо Святу Княгиню Ольгу, у хрещенні Олена - Рівноапостольну Правительку Київської Русі. 

Завітавши до бібліотеки №11 бібліотекарі розкажуть та запропонують цікаві книги, в яких описуються історичні та цікаві факти про життя княгині Ольги. 

  Ця видатна жінка вписала своє ім'я в історію як мудра, смілива та надзвичайно вольова правителька.
Княгиня Ольга керувала Київською державою цілих 17 років – від трагічної загибелі свого чоловіка, князя Ігоря, до повноліття їхнього сина Святослава, який був батьком Володимира Великого. Її правління стало періодом важливих змін та зміцнення держави.
Церква вшановує княгиню Ольгу як рівноапостольну не випадково. Її непересічний подвиг значною мірою визначив майбутнє всього народу, усю долю Київської держави – Русі-України. Саме завдяки Ользі наша земля назавжди пов'язалася з європейською християнською цивілізацією.

Приблизною датою народження княгині Ольги вважається 910 рік, а її шлюб із Ігорем Рюриковичем, за оцінками істориків, відбувся близько 930-го. Існує багато версій її походження: дехто вважає, що вона була пов’язана з київською династією, інші ж висувають гіпотезу про її болгарське коріння — можливо, з роду царя Симеона І. У літописах згадується, що вона народилася в місті «Плѣсковъ», назва якого перегукується з кількома топонімами — від болгарської столиці Плиски до Пліснеська на Львівщині й села Плисків на Вінниччині, що колись було прикордонною фортецею між полянськими, уличськими й древлянськими землями. Проте відсутність точних джерел не дозволяє стверджувати достовірність жодної з версій.

У 944 році, за літописними свідченнями, князь Ігор загинув трагічно під час збирання данини на території древлян. Хоча відома історія про криваву помсту Ольги є радше літературним образом, вона символізує глибокі політичні зміни того часу. Ольга, заручившись підтримкою війська, стає регенткою при малолітньому Святославі (йому було лише три роки) й починає централізувати владу, зменшуючи вплив місцевих правителів. 

Податкова реформа, проведена княгинею Ольгою була однією з найдавніших відомих спроб впорядкувати податкову систему в Київській Русі. Вона передбачала створення стабільних пунктів збору данини, відомих як «погости» та «становища», а також запровадження фіксованих сум данини, що називалися «уроки» та «устави». Замість князя та його дружини збиранням данини займалися спеціально призначені збирачі. Княгиня Ольга також розділила скарбницю на державну та особисту, що сприяло чіткішому обліку та розподілу коштів. Хоча ці заходи мали на меті впорядкувати збір податків, вони також мали на меті зміцнити центральну владу та стабілізувати фінансову систему Київської Русі.

Крім державної скарбниці, Ольга мала й власне господарство — її резиденція розміщувалась не лише в Києві, а й у Вишгороді.

Як далекоглядна правителька, Ольга робила ставку на дипломатію. Саме за її регентства відновились зв’язки з Візантією, було укладено нову торговельну угоду (946 або 957 рік). Найвизначнішою подією стала її хрещення в Константинополі у 957 році.

На той час у Києві вже існувала невелика християнська громада та церква святого Іллі, споруджена, за переказами, ще за Аскольда. Але населення Русі ще не було готове прийняти нову релігію. Повернувшись додому, Ольга, яка після хрещення отримала ім’я Олена, розпочала активне поширення християнства. У 959 році вона звернулась до німецького короля Оттона І, і той надіслав місію на чолі з єпископом Адальбертом. Проте ця католицька ініціатива не мала успіху через опір язичників. Її син Святослав залишався вірним старим віруванням, і, ймовірно, саме через релігійні розбіжності Ольга була відсторонена від влади близько 964 року.

Її особистий вибір та відданість християнству стали поштовхом до поширення нової віри на наших землях, що зрештою призвело до Хрещення Русі її онуком, Володимиром Великим.

У місті Коростень, що знаходиться в Житомирській області України, розташована Купальня княгині Ольги, унікальне природне місце. В парку розташовані скульптури, які розповідають історію давнього міста, яке було спалене княгинею Ольгою у 946 році як помста за смерть її чоловіка, князя Ігоря.

Вадим Гетьман: життя та діяльність

10 липня бібліотекарі бібліотеки №11 провели вуличну акцію, присвячену 90-річчю від дня народження Вадима Гетьмана — видатного українського економіста, банкіра та державного діяча.

Завдяки його зусиллям було засновано Національний банк України (НБУ), а гривня стала офіційною валютою нашої країни.

Перехожі дізналися більше про діяльність Вадима Петровича та його вагомий внесок у розвиток України.

                                   

Главу Української міжбанківської валютної біржі, народного депутата двох перших скликань Верховної Ради Вадима Гетьмана застрелили 22 квітня 1998 року в ліфті свого будинку в центрі Києва на Печерську. Кілер випустив у 62-річного фінансиста і політика, який повертався з роботи додому, сім куль. Зухвале вбивство Гетьмана приголомшило всю країну. Адже Вадим Гетьман, зібравши команду професійних економістів, створював фінансову та банківську систему незалежної України. Він же вважався засновником вітчизняного валютного ринку і "батьком" української гривні. Підпис Вадима Гетьмана, голови Нацбанку з 1992 по 1993 роки, стоїть на перших купюрах національної валюти. 

"Міцні гроші, сильні банки потрібні всім: і лівим, і правим, але насамперед вони потрібні економіці країни", - говорив Вадим Гетьман.

Вбивство відомого фінансиста і політика 2001 року взяв на себе член лугансько-донецької банди Кушніра такий собі Сергій Кулев, якого засудили до довічного ув'язнення. Паралельно Генпрокуратура висунула проти колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка обвинувачення в причетності до замовлення вбивства народного депутата, однак офіційного підтвердження в суді ця версія не знайшла.

 "Висновки слідства викликають великі сумніви через численні нестиковки, - говорив син Вадима Гетьмана Ігор. - Наприклад, лише після року утримання в СІЗО кілер Сергій Кулев, на рахунку якого не одне вбивство, зізнався в тому, що вбив мого батька. Складається враження, що для Кулєва злочином більше, злочином менше - не має значення, от і повісили на нього ще одне. До того ж усі члени банди, яка нібито готувала злочин і до складу якої входив Кулев, мертві. При цьому слідством так і не встановлений мотив убивства, а знаряддя злочину не знайдено. Коли до влади прийшов Віктор Ющенко, можна було більш детально розібратися в тій справі, але, на жаль, цього не зробили".

Сам Ющенко, який завдячує своєю банківською кар'єрою саме Вадиму Гетьману, будучи вже президентом України, на вечорі пам'яті свого друга і вчителя 2005 року констатував: "Нація не знає, хто замовив злочин проти Гетьмана". Того ж року Віктор Андрійович вручив орден "Держави" вдові Вадима Гетьмана і свідоцтво про присвоєння йому звання Героя України (посмертно). Але ні замовників убивства, ні мотивів фізичного усунення відомого фінансиста і політика при президентові Ющенку також не знайшли.

Вадим Гетьман, створивши й очоливши 1990 року перший в Україні акціонерний комерційний банк "Україна", призначив Віктора Андрійовича своїм заступником, а 1993 року запропонував кандидатуру Ющенка на посаду голови Національного банку. Уже тоді, Вадим Петрович  вважав Віктора Андрійовича потенційним кандидатом на посаду президента. Народний депутат другого скликання (1994-1998 рр.), колишній начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони Олександр Скіпальський, який очолив 2004 року службу безпеки кандидата на пост президента Ющенка, в одному з інтерв'ю згадував, що Гетьман "мав тверде бажання привести одного зі своїх учнів до президентської посади...". 

                         
Адвокат Віктор Ніказаков, з яким незадовго до своєї смерті Гетьман уклав договір про участь у справі проти осіб, які обмовили його під час парламентської виборчої кампанії 1998 року, не відкидає, що вбивство Гетьмана пов'язане з банком "Україна", який потрапив під вплив певних людей і незабаром виявився банкрутом. "За життя Гетьмана такого б не сталося", - говорив юрист.

Як би там не було, але Вадим Гетьман, який славився майстром компромісу, ніколи не користувався послугами охоронців.

 "Вважаю, що охоронятися повинні три людини в державі: президент, голова Верховної Ради і прем'єр-міністр... У моєму під'їзді живе один молодий банкір. Він приїжджає додому на двох машинах: одна набита охороною, в іншій - він сам... Цей банкір відводить очі, коли зустрічається зі мною. Уявляєте, я йду один, а він із натовпом охоронців. Добре, хоч соромиться", - розповідав Вадим Гетьман.

Справді, слідство не виявило доказів того, що хтось погрожував Вадиму Петровичу, жив він скромно, більше переживав за інших, аніж за себе. Водій політика Анатолій Шендрик розповідав: "Гетьман був дуже прив'язаний до сім'ї. Обідав тільки вдома, після сьомої вечора завжди їхав додому. Вадим Петрович стежив, щоб і я вчасно поїв. І завжди за один стіл із собою саджав. Потім, після його загибелі, під час слідства міліціонер, розглядаючи наші фотографії, запитував: "З чого б це голова біржі та водій за одним столом обідали?".

За словами колишнього прокурора-криміналіста Генпрокуратури Віктора Боярова, який брав участь у розслідуванні вбивства Вадима Гетьмана, у подібних справах за участю відомих осіб, що мають звичай "зависати", практично завжди за якийсь час виринає "компромат" про потерпілого: жінки, брудні оборудки, позашлюбні діти, нетрадиційна сексуальна орієнтація та інше.

 "З Гетьманом такого не було, - згадував колишній прокурор-криміналіст. - Дуже ретельно відпрацьовувалася його особистість, усі зв'язки. Його мама - викладач німецької мови. Ймовірно, саме вона запропонувала назвати сина незвичним ім'ям - Адім, яке він згодом поміняв на більш милозвучне - Вадим. Та плюс ще проблеми з датою народження".

 Вадим Гетьман народився 1935 року в райцентрі Оржиця Полтавської області. У нього було два дні народження. Офіційний - 12 липня, записаний у паспорті, і справжній - 18 січня, про який знали тільки родичі та найближчі друзі. Кажуть, що дату народження поміняв Гетьману батько 1953 року, допомагаючи синові уникнути призову на війну в Корею. Ось, мабуть, і весь компромат. Не було рахунків у банках, з нерухомості - квартира в престижному будинку на вулиці Суворова і дача під Києвом...

Батьки Гетьмана Ніна Леонтіївна та Петро Трохимович працювали вчителями в сільській школі на Полтавщині. Мама викладала німецьку, батько - українську та російську мови і літературу. Між іншим, Вадим Гетьман закінчив школу зі срібною медаллю через одну четвірку з російської мови, яку йому поставив рідний батько. У 1956 році Вадим Петрович отримав диплом Київського фінансово-економічного інституту (сьогодні - Національний економічний університет імені Гетьмана). Після закінчення вишу був направлений до Запоріжжя в обласну контору "Сільгоспбанку".

 "Я працювала в тому ж банку, але у відділенні міста Приморська: їздила по колгоспах вибивати борги з неплатників, - згадує вдова Вадима Петровича Валентина Опанасівна, з якою він прожив 41 рік. - Здала на права і керувала важким мотоциклом «Іж-49»... Коли в обласній конторі "Сільгоспбанку" з'явилася вакантна посада, Вадим попросив керуючого банком перевести мене в Запоріжжя. Щоб виїхати з Приморська, довелося випрошувати в колгоспі трактор: восени в нас там був непрохідний бруд. На другий день після мого переїзду ми з Вадимом подали заяву в РАЦС і розписалися... Ми завжди жили скромно..."

Гетьман практично був автором банківського законодавства в Україні. Йому належала ідея створення незалежного Національного банку України. Це все його заслуга, так само як і невелика, але дуже активна фракція в парламенті, якою він керував. Вона провела в Раді дуже багато рішень, наслідки яких ми це бачимо сьогодні позитивні і ми відчуваємо їх на собі.
Вадим Петрович дуже швидко вбирав все нове, прогресивне. Він мав унікальне чуття на перспективні проекти. І, що цікаво, він дуже довіряв всій тій молоді, яка з ним працювала і якою він створював усі умови для професійного зростання. Ця молодь під його керівництвом створила Міжбанківську валютну біржу і більше того — підняла з нуля валютний ринок України, який був вкрай необхідний для переходу на ринкові рейки.
Дуже характерним для Вадима Петровича було глибоке розуміння та знання людей. Він умів працювати і знаходити спільну мову практично з усіма, незалежно від поглядів, характерів та ерудиції, об'єднував і вміло розставляв людей, чітко керував своїм колективом і не в останню чергу тому, що був дуже вимогливим до себе. Гетьман мав дивовижну інтуїцію, чудове чуття на все нове, і завжди було цікаво спостерігати, як він спілкується з колегами. Він знав, що подобається людям, з якими працює, і було помітно, що це приносило йому величезне задоволення. Певний артистизм, який був для нього цілком природним, працював дуже ефективно: Гетьман міг підняти людей і повести їх за собою.
Гетьман був дуже цікавою, товариською і навіть азартною людиною як у роботі, так і у повсякденному спілкуванні. Це бачили всі, зокрема й влада. Вона його всіляко відтирала від суспільного життя, обмежувала йому доступ до тих великих справ, які він міг би ще зробити.
Гетьман практично не боявся нових проблем, йому не відома боязкість перед керівництвом. Складалося враження, що багато людей, які на той час були вищими за нього у владній ієрархії, боялися саме перед ним, перед його ерудицією та високою мораллю. Здавалося, вони відчувають, що слабше...

Літературна спадщина Тодося Осьмачки

Упродовж 15 травня в бібліотеці №11 було проведено серію інформаційних хвилинок, присвячених 130-річчю з дня народження Тодося Осьмачки — одного з найсамобутніших українських письменників ХХ століття, чиє життя стало прикладом незламності духу, глибокого патріотизму й трагічної долі українського інтелігента. 

 Під час заходів учасники дізналися не лише про основні віхи біографії письменника, а й маловідомі факти, які дозволяють краще зрозуміти глибину його творчості та драматизм особистості.

 Цікаві факти з життя Тодося Осьмачки:

•  Справжнє ім’я — Теодосій. Народився 16 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині. Його дитинство минуло в бідній селянській родині, однак з ранніх років він прагнув до знань і самостійно опанував грамоту.
•  Учасник визвольних змагань, свідомий українець. У 1920-х роках активно друкувався, належав до літературної організації "Плуг", пізніше — до ВАПЛІТЕ. Його поезія вирізнялася філософською глибиною та високим емоційним напруженням.
•  Перший український письменник, який публічно виступив проти русифікації. Саме через це він зазнав жорстоких переслідувань з боку радянської влади. Його неодноразово арештовували, піддавали психіатричним експертизам, оголошували божевільним — лише за те, що писав українською і говорив правду.
•  Був змушений залишити Україну. Після Другої світової війни Осьмачка опинився в еміграції — спершу в Німеччині, згодом у США. Там він продовжував писати, працював над перекладами, жив у злиднях, однак не полишав боротьби за українську культуру.
•  Автор унікальних творів: зокрема, повісті «Старший боярин», роману «План до двору», поезій, що увійшли до золотого фонду української літератури. Його стиль вирізняється символізмом, біблійними образами, глибоким національним змістом.

 Тодось Осьмачка помер у США в 1962 році. Похований на українському цвинтарі в місті Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Його творчість довгий час замовчувалася, але нині повертається до широкого українського читача.  

                        
 Під час інформаційних хвилинок читачі мали можливість не лише ознайомитися з біографією письменника, але й:

•  переглянути тематичну виставку літератури;
•  послухати уривки з його творів, зокрема вірші, що пронизані болем вигнання і тугою за рідною землею;
•  подискутувати про ціну творчої свободи у тоталітарному режимі.

                       
Ці заходи є важливою частиною просвітницької роботи бібліотеки та черговим кроком до вшанування забутих імен української літератури.

Ментальний спокій

Сьогодні у бібліотеці №11 відбулася надзвичайно пізнавальна лекція "Ментальний спокій", яку провів бізнес тренер - Олександр Борисович Радіч. 

                                        

Лектор розкрив тему ментального спокою через призму вчення Сенеки та філософії стоїцизму. Учасники дізналися, як знайти внутрішній баланс у сучасному хаотичному світі, чому важливі самоконтроль і дисципліна, та як розвивати ці якості у повсякденному житті.

Філософія Сенеки щодо ментального спокою обґрунтовується на принципах стоїцизму та самоконтролю. Ось основні тези:

Прийняття неминучого – не варто перейматися тим, що не залежить від нас. Контролюй лише свої думки, реакції та дії.

Самодисципліна і помірність – важкі емоції, розкіш та бажання призвести до внутрішнього неспокою. Просте життя – ключ до гармонії.

Життя у злагоді з природою – слід прийняти світ таким, яким він є, і не боротися з його законами.

Робота над собою –– розуміння власних слабкостей і їхнє подолання веде до душевного спокою.

Сила розуму – мудра людина не піддається емоціям і зовнішнім середовищам, вона керується розумом.

Значення – час життя коротке, і його не можна марнувати на дрібниці та непотрібні переживання.

Готовність до труднощів – варто тренувати стійкість до випробувань і не боятися втрат, адже все у світі змінюється.

Дружба і підтримка – справжня дружба базується на чесності й взаємодопомозі, а не на вигоді.

Сенека вчив, що спокійно досягається не через уникнення проблем, а через правильне ставлення до них. Його ідеї залишаються актуальними й сьогодні.

                    

Олександр Борисович детально розповів про "Листи до Луцілія" та їхню актуальність сьогодні, а також поділився списком рекомендованих книг для тих, хто хоче глибше зануритися в тему.                        

Дякуємо лектору та всім, хто приєднався до заходу! 

Слідкуйте за нашими анонсами, щоб не пропустити наступні цікаві події в бібліотеці №11.

Звучить кобзар у серцях українців

У бібліотеці №11 відбувся літературний захід під назвою "Звучить Кобзар у серцях українців", присвячений 211-й річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Тарас Григорович Шевченко – український поет, художник і мислитель, чия творчість справила значний вплив на національну свідомість українців. Його поезія охоплює широкий спектр тем: від соціальної несправедливості та національного гноблення до глибокої любові до України та роздумів про людську долю.
    У затишній атмосфері ми разом читали вірші Кобзаря, слухали пісні, створені на основі його поезії, та обговорювали їх глибокий зміст. Особливу увагу приділили історичному контексту творів Шевченка, його невмирущому посланню про боротьбу за волю, правду та національну гідність.

Відео-читання віршів Тараса Григоровича Шевченка, від читачів нашої бібліотеки:

Про що писав Тарас Шевченко у своїх творах?

    Однією з головних тем творчості Шевченка була боротьба українського народу проти соціального та національного гніту:  "Кавказ" (1845) – поема, присвячена боротьбі кавказьких народів проти російської колоніальної політики. У ній поет говорить про всіх поневолених, зокрема про українців.  

- "І мертвим, і живим, і ненародженим..." (1845) – звернення до української еліти, яка забула про свій народ і його страждання.  

- "Розрита могила"(1843) – трагічне розчарування долею України після знищення Запорізької Січі.  

   Він гостро засуджував кріпацтво, царський режим та утиски України з боку Російської імперії.  

"Сон" ("У всякого своя доля")** (1844) – сатира на імперську систему, де він змальовує царя, дворян і чиновників, які живуть за рахунок страждань простого люду.  

"Катерина" (1838) – трагедія української дівчини, яку звабив і покинув російський офіцер. Ця поема засуджує моральне свавілля дворянства.  

"Гайдамаки" (1841) – історична поема про повстання гайдамаків (1768 рік), де показана боротьба українців проти польського панства.  

     Поезія цього автора наповнена яскравими описами рідної землі та вірою в її світле майбутнє:

"Садок вишневий коло хати" – один з найвідоміших віршів, який передає красу української природи та атмосферу сімейного затишку.

"Мені однаково, чи буду..." – твір, що відображає любов до Батьківщини, навіть якщо поетові судилося загинути далеко від неї.

"Заповіт" (1845) – заклик до українців боротися за свою свободу, який став символом національної свідомості.

     У багатьох своїх творах Шевченко звертається до біблійних сюжетів, щоб показати боротьбу між добром і злом.

"Доля" – роздуми поета про своє життя та віру в справедливість.

"Мені тринадцятий минало" – спогади про дитинство, втрачену безтурботність і важку долю сироти.

    Творчість Тараса Шевченка залишається "живою" та актуальною, адже його слово надихає, пробуджує національну свідомість і закликає до дій.

Дякуємо всім, хто долучився до цієї події, поділився своїми думками та відчув силу Шевченкового слова!  

"Життя, наука, відкриття Івана Пулюя"

2 лютого в бібліотеці №11 відбувся пізнавальний захід, присвячений видатному українському науковцю, фізику та винахіднику — Івану Пулюю. У теплій та дружній атмосфері бібліотекарі розповіли про життєвий шлях цієї визначної постаті: його навчання, наукові здобутки та відкриття, які змінили хід історії науки.

Особливу увагу було приділено ролі Пулюя у вивченні рентгенівських променів, адже саме він став одним із перших, хто досліджував це явище, навіть раніше за Вільгельма Рентгена.

Після біографічної частини гості заходу мали змогу переглянути документальний науковий фільм, який глибше розкрив багатогранність діяльності Івана Пулюя. За чашкою ароматного чаю відвідувачі обговорили враження від перегляду, поділилися думками про наукові досягнення та внесок Івана Пулюя у світову науку.

Дякуємо всім, хто приєднався до заходу, за цікаві питання, активну участь та небайдужість до історії науки! Сподіваємося, що подібні зустрічі стануть ще однією можливістю для пізнання українського наукового спадку. 

📖 Запрошуємо стежити за анонсами наших подій — попереду ще багато цікавого!

Кумедні історії від Джеремі Стронґа.

Джеремі Стронґ — один із найулюбленіших британських дитячих письменників, який вміє перетворити будь-який вигляд на справжню пригоду, сповнені гумору та несподіваних поворотів. Його популярні книжки не лише у Великій Британії, але й далеко за її межами. У чому ж секрет цього автора, і чому діти так люблять його історію?

 В бібліотеці №11 відбулося захоплююче знайомство з талановитим автором! 

Джеремі Стронґ народився 18 листопада 1949 року в невеликому містечку Сідкап, Англія. Він любив читати та вигадувати власні історії з дитинства. У 8 років Джеремі почав писати оповідання для своєї сестри. Цей ранній досвід творчості, можливо, став першим кроком на шляху до письменництва.

Перш ніж стати талановитим письменником, він працював пекарем, начиняючи пиріжки джемом. Після закінчення Йоркського університету викладав у початковій школі. З 1991 року у нього нарешті з’явилося достатньо часу, щоб зафіксувати всі кумедні історії, які з ним траплялися. І, звісно, жодних вигадок, адже вікінги в ліжку, безлад у школі та чотирилапі ракети — це те, що часто трапляється спостережливим людям.

Бібліотекарі поділилися цікавими фактами з його життя та читали уривки з творів "Мій тато і зелений алігатор" та "Ракета на чотирьох лапах". Особливо вразили історії про Ракету! Прослухавши історії, разом малювали героїв творів Джеремі Стронґа.  

Його гумор — універсальний! Наприклад, серіал про «Суперсобаку» (The Hundred-Mile-An-Hour Dog) розповідає про неймовірно швидкого пса, який не дає спокою своєму власнику. Ці веселі історії здатні розсмішити навіть найбільш серйозного читача. Сам Джеремі Стронґ часто жартував, що його книжки пишуться з єдиного призначення — щоб змусити дітей і дорослих сміятися в голос.

 Джеремі Стронґ — майстер легкого та проникливого письма! Його герої завжди справжні та щирі, надихаючи нас жити на повну, втілювати сміливі ідеї та не перейматися думкою інших. 

Автор понад 100 книг, Стронґ дарує читачам унікальний гумор та дивацькі пригоди. У 1997 році він отримав престижну премію "The Children's Book Award" за "Суперсобаку". 

В Україні його твори з 2005 року видає львівське Видавництво Старого Лева, яке спеціалізується на дитячій літературі. 

Книги Джеремі Стронга перетворюють світ дитинства на місце сміху та фантазії, вчать бачити позитив навіть у складних ситуаціях і, що найголовніше, любити читання. 

Якщо ви шукаєте книжку, яка не тільки розважить, а й змусить сміятися, обов’язково зверніть увагу на творчість Джеремі Стронга! 

Запрошуємо всіх приєднатися до наших бібліотечних заходів!

Гетьман цукру Терещенко

Зародження «імперії» Терещенків.

   Терещенки — українські промисловці, землевласники та меценати ХІХ — початку ХХ століття. 

В нашій бібліотеці є книги з яких можна дізнатися цікаві факти про родину Терещенків. 

Старовинний рід походить з козаків м. Глухова (нині Сумська область). На своїх підприємствах вони створювали зразкові умови для роботи й життя своїх робітників. Крім того, не в останню чергу, в коло занять членів родини входила благодійна та громадська діяльність. Діяльність братів Терещенків дала основу для визначення в родинному гербі девізу: «Прагнення до суспільної користі».

 Артемій Терещенко та його сини представляли свою продукцію на найпрестижніших промислових виставках Європи.
   Скасування кріпосного права в 1861 році сприяло тому, що Артемій Якович і його сини Нікола та Федір почали орендувати й скуповувати польські поміщицькі маєтки з цукроварнями на Правобережній Україні, модернізуючи їх для виробництва цукру. За кілька років вони мали більше десяти цукрових заводів.
   Саме Ніколу Терещенка недарма називали «цукровим королем».

Йому належали найбільші та найпродуктивніші рафінадні заводи. Після смерті Ніколи Артемійовича, в 1909 році, вдячні глухівчани спорудили своєму земляку пам’ятник, який після 1917 року був зруйнований.

   У 1870 році Терещенки заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом у 3 млн крб (6 млн грн), який до 1900 року досяг 8 млн крб (16 млн грн).
На той час у розпорядженні об’єднання було 5 заводів. Це було суто сімейне акціонерне товариство — засновники об’єднання стали його директорами. Цукор продавали не лише на внутрішньому ринку, а й експортували.
У 1900 році товарообіг товариства становив 12 млн крб (24 млн грн), а його заводи виробили близько 2,5 млн пудів (40 тис. т) цукру-піску та рафінаду. Найбільший цукровий завод — Михайлівський — випустив рафінаду і патоки на суму близько 3 млн крб (6 млн грн).

   На початку ХХ ст. родина Терещенків мала в своєму розпорядженні 11 цукрозаводів – 9 власних та 2 орендованих, які виробляли 9–10% загальноросійського цукру.  У 1910 році обсяг продукції на заводах досяг 6,6 млн пудів (105,6 тис. т), а її вартість оцінювалася в 27,7 млн крб (55,4 млн грн).

   На початку ХХ ст. родині Терещенків належали вже понад 200 тис. десятин (218 тис. га) землі, цукрові та лісопильні заводи, суконна фабрика, спиртові заводи.
  Господарства Терещенків були зразковими для інших аграріїв. Їх володіння базувалися на застосуванні праці найманих робітників і власному володінні знаряддями праці. Про якість продукції підприємств родини можна судити з численних нагород, якими були відзначені її представники на всеросійських та закордонних виставках.
   У 1900 році на Всесвітній виставці в Парижі продукція підприємств Ніколи Артемійовича отримала вищу нагороду за відмінну якість цукру-піску.

   Добру пам’ять Терещенки залишили по собі у рідному Глухові. На їх пожертви побудовано ремісниче училище, гімназії та педагогічний інститут. Особливу увагу Нікола Артемійович приділяв благодійним справам — допомагав дитячим притулкам, міській лікарні та ув’язненим. Видатним пам’ятником міста є Трьоханастасіївська церква, побудована на кошти братів Ніколи та Федора Терещенків у1885-1893 рр. як родинна усипальниця.

  Облаштувавши рідне місто, Терещенки взялися за Київ. Завдяки старанням цієї родини українська столиця має багаті зібрання картин та витворів мистецтва у чотирьох музеях. Три з них займають будинки, які належали відомій родині, а четвертий споруджений на їх кошти.
    Протягом життя Нікола Артемійович віддав на суспільні потреби близько 5 млн крб та майже половину із них — Києву.
  Ніхто не зробив для розбудови Києва так багато, як родина Терещенків — лікарні, церкви, гімназії, музеї, театри, притулки для дітей. Терещенки побудували безкоштовну лікарню «Охматдит», при якій був створений фонд, що фінансово допомагав хворим.

При цьому, благодійністю родина займалася за власним бажанням.
   Нащадки дому Терещенків нині проживають в країнах Західної Європи й Америки та зрідка приїжджають на батьківщину своїх предків. Української, рідної мови для патріархів їхнього роду, вони не пам’ятають. Однак, сьогодні вони пишаються прекрасними особняками й музейними зібраннями, що залишилися Києву від їхніх предків.