1000 днів: Україна – форпост свободи.

24 лютого 2022 року змінило життя кожного українця. Минуло вже 1000 днів незламності, і наша бібліотека організувала спеціальну книжкову виставку "1000 днів: Україна – форпост свободи.", щоб вшанувати пам'ять героїв та поділитися історіями свідків.

На виставці представлені книги різних жанрів: документалістика, художня література, дитячі книжки. Автори діляться своїми враженнями про війну, розповідають про життя на фронті та в тилу, про героїзм українців та їхню незламну віру в перемогу.

Тисяча днів – це не просто цифра, а величезний проміжок часу, що змінив життя мільйонів українців. 24 лютого 2022 року стало початком нової ери в історії нашої країни – ери повномасштабної війни, розв'язаної Росією. 

 

Ці 1000 днів – це тисячі історій про відвагу та мужність українських захисників, про героїзм рятувальників, про самопожертву волонтерів і стійкість цивільних осіб. Це тисячі зруйнованих домівок, тисячі розлучених родин і тисячі втрачених життів. Але водночас це й тисячі проявів людської доброти, солідарності та незламного духу.

Що принесли ці тисяча днів? 

💪 Героїчний спротив: Українські Збройні Сили та всі, хто захищає Батьківщину, показали світові, що ми – незламний народ!

🏚️ Гуманітарна катастрофа: Окупанти завдали величезних руйнувань нашій інфраструктурі, житловим будинкам та культурним пам’яткам.

🌍 Світова підтримка: Україна отримала безпрецедентну допомогу від міжнародної спільноти – зброю, гуманітарну допомогу та політичну підтримку.

🤝 Зміцнення національної єдності: Війна об’єднала нас як ніколи раніше, зміцнивши наш патріотичний дух.

⚡ Нові виклики: Окрім військових дій, ми зіштовхнулися з енергетичною кризою, продовольчою безпекою та іншими труднощами.

1000 днів війни – це не лише про біль і втрати. Це також про надію, віру в майбутнє та прагнення до перемоги. Ми пам’ятаємо кожного, хто віддав життя за Україну, і шануємо їхню пам’ять. Дякуємо всім, хто підтримує нашу країну в цей складний час! 

“У кожнім місті, у кожнім парку, Сліди історії стоять “

Проходять роки, зникаючи в безмежності. Все далі від нас віддаляються важкі та страшні часи Другої Світової війни, але пам'ять про тих, хто віддав свою кров і життя, залишається живою. 28 жовтня щорічно відзначається День Визволення України від фашистських загарбників — день, присвячений вшануванню пам'яті визволителів, які боролися за незалежність і свободу України від загарбників. Це свято символізує героїчний опір українського народу в боротьбі за національну самостійність.

У бібліотеці №11 представлено книжкову виставку "У кожному місті, у кожному парку, сліди історії стоять", де відвідувачі можуть ознайомитися з добіркою книг, що висвітлюють історію України, її боротьбу за незалежність та визволення.

 Виставка представляє важливі події та особистості, які вплинули на формування нашої держави, і є визнанням героїзму українського народу в боротьбі за свободу та самовизначення.

Вигнання нацистських військ з України тривало близько 700 днів, починаючи з 18 грудня 1942 року, коли було звільнено перше село - Півнівку на Луганщині. У 1944 році українські фронти провели численні операції, які призвели до розгрому нацистських угруповань і звільнення майже всієї території України, включаючи Крим.

Нацисти вчиняли жорстокі злочини проти мирного населення, зокрема масові розстріли, внаслідок яких загинуло сотні тисяч людей, а також було створено понад 180 концтаборів.

Хронологія визволення:

Харків – 23 серпня 1943 року;
Київ – 6 листопада 1943 року;
Дніпро – 23 грудня 1943 року;
Одеса – 14 квітня 1944 року;
Львів – 27 липня 1944 року;
Ужгород - 27 жовтня 1944 року;
28 жовтня - інші населені пункти Закарпатської України.

Війна не закінчилася у жовтні-листопаді 1944 року! Українці продовжували боротьбу в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії до 2 вересня. А на рідній землі збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.
Український народ вшановує героїв, які боролися за свободу, і цей день є символом віри у майбутнє України.

Бібліотекарі запрошують усіх ознайомитися з виставкою книг, щоб підтримати пам'ять про важливі події минулого та збагатити розуміння сьогодення.

Натягнуті нерви, мов тятива,
Пронузує пам’ять скорбота прощання…
І сумно згасає і тяжко сплива.
Вшануємо загиблих хвилиною мовчання.

"Народів цвіт убито за свободу" політичні репресії.

2 червня 1937 було прийнято Постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 року вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

До Дня пам'яті жерт політичних репресій в нашій бібліотеці № 11,  представлена тематична виставка книг та були проведена інформаційно-просвітницька година, метою яких було донесення інформації про злочини, вчиненні ХХ столітті комуністичним тоталітарним режимом.

Наслідками комуністичного терору в Україні були втрата політичних, мистецьких і наукових лідерів, викривлення суспільних зв’язків, викорінення традиційних вірувань, зростання соціального смутку та відокремлення від національної ідентичності.

Саме тоді українське Відродження стало розстріляним. 130 українських письменників було розстріляно, 11 – вчинили самогубство, 119 було заслано в табори.

Розстріляно, переважно за фальшивими звинуваченнями, звинувачених в антирадянській підбурюванні та пропаганді, шпигунстві та участі в контрреволюційних націоналістичних організаціях особи. В основному обвинувачення було сформульоване на основі зізнань (монологів) заарештованого.

Биківнянський ліс під Києвом – одне з найбільших братських поховань жертв політичних репресій в Україні.
У період "Великого терору" на території Української РСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин були засуджені до розстрілу. Решту відправили до в'язниць або трудових таборів (менше 1% отримали інші покарання і лише 0,3% були звільнені).

Розстріляне відродження

Пам'ять про трагічні сторінки нашої країни - наш національний обов'язок. Вона формує наше майбутнє. 

«І в книгах пам'ять про війну»

 

 8 травня Україна і світ відзначають День пам'яті та примирення, вшановуючи полеглих у Другій світовій війні.
Сьогодні ми вас познайомимо з художніми та документальними творами української літератури, які варто прочитати для осмислення одної з найтрагічніших сторінок в історії людства загалом та України зокрема. Друга світова війна була переживанням фактично для кожної української родини, але літератури, яку ми активно читаємо сьогодні, залишилося не так багато. Напередодні було знищено цілу когорту українських письменників і фактично через це сьогодні залишилося дуже мало текстів, написаних всередині війни, які би ми читали без якихось обмовок.

Безперечним лідером серед авторів про Другу Світову є Олександр Довженко з його твором "Україна у вогні". Повість було написано у 1943 році, тобто у самий розпал війни. Її краще читати разом з його щоденниками 41-45 років – щоб розуміти ту драму, в якій знаходився сам письменник.


«Україна у огні» - це трагічний портрет нашого смертельно зраненого й усе ж безсмертного народу. Цей твір О. Довженко розпочав писати із найперших днів війни (назва з'явилась ще у Ашхабаді). Під гул війни, на руїнах визволених українських сіл, при світлі пожеж творився цей епос. В серпні 1943 року Довженко уже читав «Україну у огні» друзям на фронті під Харковом.
В кіноповісті письменник зобразив найтяжчий, найтрагічніший період Другої світової війни – її початок, показав невимовні страждання українців й сумні здобутки довоєнного більшовицького панування. О. Довженко написав кіносценарій й зняв фільм. Однак кінофільм й повість були засуджені і заборонені. Фільм узагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його є у архівах московського держфільмфонду), а повість вперше опублікували уже після смерті письменника, в 1966 році. Таким чином, доля цього твору, як й доля самого письменника, як доля народу, котрий жив в той час, була трагічною. Крім цього письменник в дні війни створив цілу низку оповідань: «Стій, смерть, зупинись!», «Відступник», «На колючому дроті», «Незабутнє», «Ніч перед боєм», «Мати», «Перемога», «Тризна», «Воля до життя», «Житло», а теж невеликі за величиною новели – «Федорченко», «Невідомий», «Помилка».
Друга постать – це Олесь Гончар з його новелістикою періоду Другої світової війни, наприклад, твір "Модри камень". На жаль, звичні для багатьох "Прапороносці" чи "Людина і зброя" – це надто заідеологізовані тексти, і вони не дають об’єктивного погляду на події війни.

Гончар, О. Т. Спогад про океан: новели : для ст. шк. віку / О. Т. Гончар. – Київ : Веселка, 1995. – 396 с.

Нову книгу класика української літератури Олеся Гончара складають новели, що увійшли до золотого фонду національного письменства. Насичені глибокими роздумами про долю природи і долю світу, пройняті тривогою за духовність сучасної людини, лаконічні й дотепні, ліричні й водночас сповнені тонкого психологічного аналізу, ці перлини української новелістики спонукають знову й знову замислитись над сенсом буття, будять своїм живим словом у людських серцях любов до України.

Гончар, О. Щоденники : у 3 т. Т. 1 : 1943-1967 / О. Гончар. – Київ : Веселка, 2002. – 455 с.
Перший том «Щоденників» видатного письменника, фронтовика, громадського діяча Олеся Гончара охоплює значний часовий період – з 1943 року по 1967 рік, період, коли вже були написані романи «Прапороносці» і «Собор», період, коли прийшли світова слава і всенародне визнання та любов. «Щоденники» публікуються такими, якими вони свого часу вилилися з його душі. Вони писалися в різних умовах: на фронті і в полоні, у мандрах рідною землею і поза її межами, у рідному київському домі та в затишній, любій серцю письменника Кончі- Озерній.

Записи дають глибше уявлення про автора як людину високого духовного заряду, людину щиру і принципову, патріота рідної України.

Завітайте в бібліотеку аби ознайомитись з творами інших авторів.

Друга світова війна стала найбільшою трагедією людства у ХХ ст. Про неї слід пам’ятати, бо війна не повинна повторюватися!

Ніколи знову!

На жаль, нині це гасло не спрацювало.

Вкотре. Знову.Українське і світове «Ніколи знову!» не зупинило російських агресорів з їхнім «Можем повторить». І росіяни повторюють. А українці зупиняють. Росіяни прагнуть зруйнувати мир і славлять війну. Українці нищать війну і боронять мир. Щоб зупинити російське «можем повторить».

Щоб перемогло українське і загальносвітове — «Ніколи знову!».

«Визволення рідної землі»

Під час визволення України від гітлерівців радянські воєначальники солдатських життів не шкодували, як і мирних людей.
«Нищити все до останньої зернини…»

  22 червня 1941 року. Світає. Українці додивляються останні сни. У цей час на голови бійців частин, дислокованих неподалік радянсько-польського кордону, вже сиплються бомби і падають артилерійські снаряди. За 30-40 хвилин літаки "Люфтваффе" скинуть свій смертоносний вантаж і на голови киян, а передові підрозділи німецького вермахту почнуть стрімке просування українською землею. І, розгромивши за 2 дні 22-й механізований і 27-й стрілецький корпуси під Луцьком і Володимир-Волинським, за тиждень господарюватимуть у Львові, а 19 вересня – у Києві. А 22 липня 1942 року під німецьким чоботом опиниться вся Україна.  

До Дня визволення України в бібліотеці діє книжкова виставка. Бібліотекарі розповідають про складні події того часу та радять відвідувачам, які книги варто прочитати, щоб дізнатися більше про історію.

   За масштабами втрат, понесених у роки Другої світової війни народами світу, втрати України можна порівняти хіба що з Білоруссю. У тій же росії німці почувалися господарями лише на 17%  її території, хоча путін на всіх перехрестях кричить про те, що найбільше постраждав "великий російський народ". 

Уже на початку липня сталін зрозумів,що не за горами той час, коли німці господарюватимуть на значній частині його імперії. І закликав партійні органи, населення створювати партизанські загони і нищити все, що може знадобитись ворогові, насамперед незібрані з полів урожаї. Кажучи іншими словами, застосовувати тактику випаленої землі. Від цієї "тактики" найбільше постраждали українські селяни, залишившись без засобів існування: те, що не встигли знищити, відбирали німці, у яких виникли проблеми з продовольством. 

  "Загальне напружене продовольче становище в Німеччині більше не дозволяє поновлювати склад обозів і постачання її коштом, – йшлося в наказі "Про постачання військ" від 16 червня 1941 року. Про це повинен пам’ятати кожен командир і начальник під час окупації у країні ворога. Для збереження запасів у Німеччині війська повинні жити за рахунок місцевого сільського господарства". Вони й жили, відбираючи в українського селянина останню зернину і прирікаючи його на голодну смерть.

  На початку березня 1942 року в щоденнику Геббельса з’явився запис: "Становище з продовольством у окупованих східних областях надзвичайно скрутне. Там помирають від голоду тисячі й десятки тисяч людей, що цілковито нікого не цікавить".

   З окупацією України вся вона вкрилася концтаборами, гетто. У кожному українському місті, районі чи селі, де проживали євреї, був свій "Бабин Яр". Якщо в Києві фашисти знищили (за неповними даними)  понад 100 тисяч представників цього древнього народу, то у Дробицькому Яру, що в Харкові, понад 60 тисяч.

(80 років потому,одна з частин комплексу -  менора, була пошкоджена через обстріли, які знову лунають на нашій землі.)

В Янівському концтаборі у Львові – понад 160 тисяч осіб.

Усього ж нелюди зі свастикою на рукавах знищили в роки війни на теренах України близько 4 мільйонів мирних громадян приблизно 13 мільйонів військовополонених.

   У січні 1945 року репортер газети Едґар Сноу надрукував матеріал під час своєї подорожі Україною. Він писав, що війна, яку дехто схильний називати "російською славою", мала б бути "по-справедливому визнана насамперед українською війною… Міста, промисловість, землеробство та людність жодної іншої європейської країни не зазнали таких тяжких нищень".

26 серпня 1943 року почалась битва за Дніпро, під час якої були звільнені Київ і вся Лівобережна Україна. За офіційною статистикою під час форсування Дніпра загинули 417 тисяч червоноармійців. Однак за підрахунками істориків кількість загиблих становить не менше 800 тисяч осіб, враховуючи мирне населення, яке було мобілізоване через польові військкомати із щойно звільнених територій і практично неозброєне та необмундироване в цій операції. Один з письменників - фронтовиків, який форсував Дніпро в районі Букрина згадував, що "коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному ‒ виходили не більше 5-6 тисяч". 

  Ще одним учасником цих подій був відомий кінорежисер Григорій Чухрай,

який так згадував ті події: "Вистрибували з літака в секторі зенітного вогню. Досі мені довелося скуштувати немало військового лиха: був двічі поранений, воював у Сталінграді, але такого ‒ падати назустріч виблискуючим трасам куль, крізь полум’я палаючих у небі парашутів товаришів, ‒ такого іще не пробував. Тієї кривавої осені тисячі десантників згоріли в небі під куполами парашутів, а на тих, хто зумів приземлитися, смерть чекала на землі та у водах сивого Дніпра".

Вклоняємось солдатам за свободу.

8 травня світ вшановує памʼять усіх, чиї життя забрала та війна. Президент України Зеленський Володимир, подав до Верховної Ради України законопроект, яким пропонується встановити 8 травня Днем памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. 

Сьогодні бібліотекарі разом з відвідувачами згадуємо і вклоняємося нашим захисникам, дідам, прадідам, бабусям, які мужньо боролися і відстоювали нашу свободу, так як наші захисники відстоюють її сьогодні.

В бібліотеці представлена книжкова виставка де можна ознайомитися з історією тих подій, зі спогадами очевидців, з відомими українськими письменниками і їхніми творами про про трагедію народу в роки Другої світової війни.

   7 травня 1945 року в місті Ремсі (Франція) підписали Акт про повну капітуляцію військ нацистської Німеччини. Наступного дня, тобто 8 травня, його ратифікували вже у Берліні. Саме тому в більшості країнах Європи та у США щорічно на 8 травня проводять особливі заходи, спрямовані на вшанування пам'яті всіх, хто помер під час Другої світової війни.

   2004 року на 59-й сесії Генеральної асамблеї ООН 8 та 9 травня були проголошені Днями пам'яті та примирення. Була створена резолюція, в якій пропонували всім країнам-членам ООН, приватним особами та неурядовим організаціям цими днями проводити заходи, спрямовані на вшанування пам'яті загиблих 1939-1945 років.
   Вперше в Україні День пам'яті та примирення відбувся 8 травня 2015 року. Вшанування загиблих в часи Другої світової війни відбулося за наказом президента України від 24 березня 2015 року та Закону України "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років".
   Головна мета цього дня - гідно вшанувати пам'ять українських воїнів, які зробили свій героїчний внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції, та висловити повагу всім тим, хто боровся проти нацизму.

   Офіційне гасло 8 травня - "1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо". А символом Дня пам'яті та примирення від 2014 року є квітка мак. Її вибрали невипадково, адже її графічне зображення - це своєрідна алюзія. З одного боку мак - ніжна польова квітка. З іншого - вона схожа на кривавий слід, який залишають кулі на тілі людини.
  Друга світова війна – найкривавіший воєнний конфлікт. Цього року Україна вдруге відзначає День пам’яті та примирення в умовах повномасштабної збройної агресії Росії. Сучасна війна також супроводжується жахливими воєнними злочинами з боку російської армії та політично-військового керівництва РФ.

 Також з деякими творами художньої літератури про ці події можна познайомитися в Нашій бібліотеці 

1. Багряний І. Огненне коло
2. Багряний І. Людина біжить над прірвою
3. Гончар О. Щоденники. Т. 1 (1943–1967)
4. Гончар О. Людина і зброя
5. Гончар О. Прапороносці
6. Гуменна Д. Хрещатий Яр (Київ 1941 – 1943): роман-хроніка
7. Гуцало Є. Діти війни; Озброєні діти: [оповідання]
8. Гуцало Є.  Пролетіли коні: оповідання та повісті
9. Довженко О. Ніч перед боєм
10. Довженко О. Україна в огні: кіноповість
11. Довженко О. Щоденник (1941–1956)
12. Довженко О. Щоденникові записи, 1939–1956
13. Загребельний П. Дума про невмирущого
14. Загребельний П. Європа 45
15. Забужко О. Музей покинутих секретів
16. Іваничук Р. Вогненні стовпи
17. Малаков Д. Оті два роки… у Києві при німцях
18. Самчук У. П’ять по дванадцятій. Записки на бігу
19. В’ятрович В. Українська Друга світова (в кольорі)

Нескорені сини і доньки Криму

 26 лютого в Україні відзначають День спротиву російській окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. 

Все почалось в Криму. 

Загарбницьку війну проти України москва розпочала дев'ять років тому з окупації Криму у 2014 році, рефлексуючи таким чином на події Революції Гідності, коли українці повстали проти узурпації влади корумпованим кланом проросійського президента януковича та ухвалених ним рішень зі зміни євроінтеграційного зовнішньополітичного курсу нашої держави на дрейф у бік москви й підпорядкування кремлівському режиму.

У цей день у 2014 році перед будівлею Верховної Ради Криму відбувся мітинг на підтримку територіальної цілісності України.

На заклик Меджлісу кримськотатарського народу до заходу долучилися тисячі активістів і небайдужих громадян. Того дня у мирний спосіб українцям вдалося не допустити позачергового засідання парламенту та перегляду статусу Автономної Республіки Крим у складі України. 

  Відтоді для України 26 лютого стало символом опору окупації, яка триває вже майже дев'ять років.

 Участь у мітингу взяли не тільки кримські татари, яких тоді там була переважна більшість, а представники різних національностей, що відстоювали територіальну цілісність України і висловлювали протест проти кремлівської інтервенції в Криму.

Наступного дня, о 5-й ранку до урядових будівель Автономної Республіки Крим увійшли регулярні військові формування російської федерації.

 1 березня 2014 року – Президент РФ В.Путін направив до Ради Федерації Федеральних Зборів РФ пропозицію про введення в Україну російських військ «для усунення загроз життю громадян Російської Федерації, співвітчизників, особового складу військового контингенту збройних сил Російської Федерації, який дислокується <…> на території України».

25 березня 2014 року – захоплено останню військову частину, що тримала український прапор в Криму, – тральщик ВМС «Черкаси». Автономна Республіка Крим і Севастополь повністю окуповані ЗС РФ.

24 лютого 2022 року – початок повномасштабного військового вторгнення РФ на територію України, у тому числі з території тимчасово окупованого Криму.

 (Міністерство закордонних справ України)

Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними й засудили дії РФ. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Кремль заперечує окупацію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості».

“Уклін всім тим, хто край свій боронить."

   Сьогодні наша країна відзначає День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Вшановуються однаково і військові ЗСУ, і учасники добровольчих формувань.
  Символікою цього дня є квітка соняха, адже у серпні 2014 року, на полях саме із цією рослиною полягло багато українських воїнів.
  На території Міністерства оборони України збудовано Меморіальний комплекс "Зала пам"яті"
  Комплекс включає в себе:
1. Залу з книгою Пам"яті. Кожна сторінка має список імен воїнів які загинули даного числа того чи іншого року.
2. Стела із Дзвоном пам"яті.
3. Плац, на якому проводяться церемоніальні заходи.
  У Меморіалі щоденно з 8.45 до 9.30 відбувається ритуал поіменного згадування воїнів у день ритуалу починаючи з 1992 року. Після кожного імені бьє Дзвін пам"яті.
   Станом на 1 грудня 2021 року в книгу Пам"яті було внесено 4490 імен.
   Якщо на початку 2020 року в книзі Пам"яті було 17 пустих сторінок, то на на сьогодні Дзвін пам"яті мовчатиме лише 21 жовтня та 29 лютого.
  Починаючи з початку 2022 року внесення імен воїнів загинувших за Незалежність України тимчасово призупинено до настання Перемоги.

  Всі бажаючі можуть переглянути книгу Пам"яті в електронному варіанті "Зала пам"яті".
  Сьогодні вся країна в жалобі. Мають бути приспущені прапори.
  Кожен українець має вшанувати пам"ять наших воїнів хвилиною мовчання та молитвою.

  В нашій бібліотеці проводиться виставка книжок присвячена війні України з росією. Кожен відвідувач зможе вибрати для себе книгу. Є романи,  хроніки, щоденники, поезія.

Євген Положій 

«Іловайськ» – книга про мужність неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, батальйонів тероборони, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого ще не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми.

Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. В 2-х томах.

Роман Зіненко (нар. 1974 р.), колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні 2014-го опинився в пеклі Іловайська.

Метою написання «Хроніки Іловайської трагедії» було прагнення автора зберегти і оприлюднити правдиву картину Іловайської операції в тому вигляді, в якому вона залишилися в пам’яті її учасників.

 Результати окремих журналістських досліджень, а також звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України також вміщені на сторінках цієї книжки. Переважна більшість зібраних фактів оприлюднена вперше. Перша частина видання висвітлює хронологію подій, що відбувалися 7–24 серпня 2014 року, коли бої точилися як в Іловайську, так і навколо нього. Друга частина видання висвітлює період з 25-го по 31 серпня 2014 року – від Дня Незалежності до відходу українських військових з Іловайська.

Ігор Родін  Батальон "Донбас". Записки добровольца

Ігор Родін — воєнний історик і публіцист із Києва. Ви­вчав період Першої світової та Громадянської воєн, захоплював­ся російськими полководцями, ідеями Білого руху. Але 2014 року, у віці 53-х років, пішов захищати Україну від «русского мира». На фронт ішов добровольцем у складі батальйону «Донбас». При виході з Іловайська потрапив у полон до російських військових. Був звільнений під час обміну полоненими. До війни на Донбасі Ігор Родін написав дві книги і сорок вісім статей з російської воєнної історії. Тепер пише історію своєї країни. Першим результатом є ця книга.

"Спокійної ночі" автор Максим Петренко

Роман-щоденник добровольця 2014 року. Сюжет охоплює проміжок від 20 лютого по 24 липня 2014 року.

  Закінчення Майдану. Формування другого добровольчого батальйону НГУ. Бойові дії під Слов’янськом. Повернення на ротацію.

Це все тут є. Але у фокусі дещо інше.

Спілкування. Важливе, як кисень, в сучасному світі. Саме переписка дала можливість відновити цю історію в деталях.

Колишнє життя. Від нього важко відірватися, а чи можливо до нього повернутися?

Суспільство. Яким його бачить боєць?

Вибір. Що може зробити людина коли її світ руйнується на очах?

Тут усе справжнє. Кожен крок пережитий автором та іншими.

 «раКУРС» автора Світлана Талан

Роман про різні, але однаково переділені війною долі українців! Такі різні, але рівні перед війною, перед лихом герої однаково намагаються випросити у долі ще трохи щасливого життя. Якщо не для себе, то для наступних поколінь. Ця книга — про долі людей, чиє життя тепер матиме чіткі «до» і «після», про надії та втрати, про боротьбу й силу волі, про помилки, вічне шукання істини і непереборне бажання жити далі.

"72. Записки комбата" автор Олександр Вдовиченко

Про російсько-українську війну написано багато спогадів, мемуарів. Серед цієї літератури — літератури факту, літератури безпосереднього свідчення, прямої мови — трапляються книги, читаючи які, ти забуваєш, що їх писав не професійний автор, а справжній військовий. не є справжнім письменником. Друг Слов'ян написав, як на мене, чесну, відверту «місцями — досить жорстку». книгу, і зробив це цікаво та талановито. Це кінематографічне бачення подій, які автор оцінює зсередини, проза динамічна, проста у викладі, з точними описами персонажів, їхньої мови, їх характерів. У цьому випадку вона пишеться серйозно і впевнено.

Слов’янськ. Початок війни  автор Артем Шевченко

«Слов’янськ. Початок війни» — це документальне дослідження та хронікальний літопис найважливіших епізодів битви за місто Слов’янськ Донецької області, захоплення якого загоном бойовиків Гіркіна-«Стрєлкова» 12 квітня 2014 року стало початком гібридної збройної військової агресії РФ на українському Донбасі. Кожен розділ книжки має символічну назву зі словом «перший», яка відбиває суть того, що відбувалося навесні 2014 року: «Перша кров», «Перша зрада», «Перша страта», «Перший бій», «Перша перемога»… У книжці використано архівні фото й записи інтерв’ю з ключовими військово-політичними керівниками України, які ухвалювали головні рішення в ті буремні часи. Також у кожному з епізодів з’являються спогади героїв, що безпосередньо брали участь у тих драматичних, героїчних і трагічних подіях.

Тимчук В. Зі сходом сонця : поезії / В. Тимчук. – Львів : Простір-М, 2020. – 114 с. : іл.

Збірка «Зі сходом сонця» є своєрідним щоденником автора, який на лінії фронту українського Приазов’я (місто Волноваха, села Новотроїцьке, Старогнатівка, Гранітне, місто Маріуполь) провів 8 місяців.

Війна традиційно є і моментом, і тяглістю, коли осмислюються і зважуються життя і цінності, орієнтири і стосунки з почуттями. У поетичній збірці є чи не все: подвиг і постава, загибель і відродження, туга і любов.

Як людина, офіцер, учасник безпосередніх подій все тут пережите, побачене, оцінене свідомістю, пропущене через призму серця. Без описів історій, людського болю, щоденної високої напруги, автор спробував правдиво показати не тільки хід війни з її трагічними наслідками, але Людину, яка перейшла з мирного життя і одразу опинилася в епіцентрі зони бойових дій. Тут поступово відбулося її переосмислення вартості самого життя, сприйняття переживань, коли війною війнуло в лице.

Тимчук, В.

Вогнити! Вижити! Перемогти! / Володимир Тимчук. – Львів: Вид-во «Астролябія», 2016. – 160 с.

Війна на українському сході викрила досі нехтувану грань в українському мистецтві, присвячену героїзмові, звитязі та злободенності війни. Володимир Тимчук відгукнувся на цей мистецький виклик поетичними творами, джерелом натхнення для яких стали знайомі та незнайомі йому захисники України, а також перекладами чи не перлин мілітарної поезії зі світової поетичної скарбниці. Також подано низку поезій близького спрямування, написаних автором до 2014 року.

28 серпня в нашій бібліотеці була проведена книжкова онлайн-виставка. Посилання на сторінку Фейсбук

 

Я - кіборг, мій вимір - аеропорт

В Україні сьогодні, 16 січня, відзначається День пам’яті захисників Донецького аеропорту.
Всеукраїнський день пам’яті "кіборгів" було встановлено за ініціативою українських воїнів, які 242 дні боронили Донецький аеропорт.
Бої за аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року і закінчились після повної руйнації старого та нового терміналів аеропорту. В обороні аеропорту також брали участь волонтери і медики.
За стійкість і незламність українських захисників назвали "кіборгами". Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України.

Будь-яка подія сама по собі не відбувається… Подія – це у першу чергу люди, які її творять, які живуть у ній, і в ній же вмирають, часом усього за декілька митей.
Але не менш важливими є люди – «носії та ретранслятори» пам’яті про подію, адже всім нам відома фраза про те, що «люди живуть доти, доки за них пам’ятають»
Тому дивно виглядають так звані «білі плями» у таких подіях, як бої за Донецьке летовище. Тим паче, що вже не перший рік про них говорять, пишуть і навіть знімають кіно.
Термінал вже у руїнах… Вже і Новий. Після підриву. Він вже охолов. Як охололи і ті, хто залишився у ньому. Ті, вже чиї душі залишилися навічно боронити його. Ворог уже достатньо вільно пересувається всередині. Руїни диспетчерської вежі теж пусті. Лише вітер серед металу та уламків бетону свистить та завиває. Неначе плаче…
А між Новим терміналом і Вежею стоїть розбите пожежне депо, у
якому не менше гуляє вітер. Але «Пожарка» все ще залишається під нашим контролем, оскільки оборону, як і раніше, тримають 7 бійців 90-го батальйону: «Абдула», «Рекс», «Живчик», «Фокс», «Жмеринка», «Вовк» та … «Адам».
Сім бійців…Без зв’язку. У пустому аеропорту. Про який вже
відзвітували «на гору», що наших там немає.
І так ще два дні… Два дні невідомості, мужності та рішучості.
І лише в ніч з 22-го на 23-тє січня на пожежне депо з туману виходять два офіцери (один – 81-ї бригади, а інший – 80-ї) на псевдо «Окунь» і «Єшка» (в останнього якраз скінчилося чергування на вузлі зв’язку, і він добровільно попросився піти на пошук).
Ризикуючи власним життям і не знаючи чи ще ціла «Пожарка» та чи не у полоні пацани, вони знаходять їх і повідомляють, що сталося. Ну, а надалі, спільно з групою, організовують відхід.
«Окунь», маючи титул чемпіона України із спортивного орієнтування,
веде групу. Не по карті, а вираховуючи кроки у темряві і … виводить
до Радіолокаційної станції аеропорту, де вже транспортом група евакуюється.

От вам подвиг групи Макса Ридзанича "Адама" довжиною у дві доби…

Ну а зроблене «Окунем» і «Єшкою» взагалі важко оцінити…».

Ось така вона, «біла пляма»… там, де вже хвилина була подвигом.

Але офіційно чомусь досі говорять про 242 дні. Хоча,  точно можна
сказати, що ті дві доби варті того, щоб ними пишатися, як і за них боротися…

Про героїчні події в терміналі Донецького аеропорту представлено на книжковій виставці в нашій бібліотеці- це книги, збірки поезій, статті. 

Історію українських оборонців Донецького аеропорту імені Прокоф’єва - «Кіборгів» розповіли у коміксах.

Бої за Донецький аеропорт стали символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько «кіборги».
Вони вистояли, не вистояв бетон.