Презентація книги Ярослава Карпця «Квіти гинуть на війні»

Нещодавно в бібліотеці для дорослих №11 відбулася тепла й водночас глибоко емоційна зустріч за круглим столом. У затишній атмосфері чаювання читачі зібралися на презентацію та читання поетичної збірки Ярослава Карпця «Квіти гинуть на війні».

Ця книга, збірка поезій - це щире й болісне художнє свідчення про сучасну війну, яка щодня змінює людські долі, руйнує міста, забирає життя та дитинство. Її сторінки сповнені глибокого смутку, співчуття, надії та віри у світле майбутнє України.

Автор книги Ярослав Карпець — український письменник, журналіст, наразі проходить військову службу  в лавах ЗСУ. 

 Кожен вірш зі збірки, передає біль, страх, втрати й незламність маленьких українців, а також силу духу всього українського народу, який продовжує боротися за свободу та незалежність своєї держави.

Особливу емоційну глибину виданню надають ілюстрації, виконані студентками третього курсу Фахового коледжу мистецтв і дизайну Київського національного університету технологій та дизайну. Їхні художні роботи тонко передають настрій поезій і допомагають ще глибше відчути переживання, про які говорить автор.

 

Під час зустрічі учасники слухали уривки з книги, читали поезії вголос, ділилися власними враженнями та роздумами. Розмова вийшла щирою й змістовною. Присутні говорили про силу художнього слова, яке допомагає не лише осмислити трагічні події сьогодення, а й зберегти пам'ять про людей, чиї долі назавжди змінила війна. Кожен вірш ставав приводом для діалогу про людяність, співпереживання, незламність і відповідальність за майбутнє.

Особливо цінним для нашої бібліотеки є те, що примірник книги подарував сам автор. Сьогодні Ярослав Карпець проходить військову службу за призовом, захищаючи Україну зі зброєю в руках. Цей подарунок став не лише важливим поповненням бібліотечного фонду, а й символом нерозривного зв'язку між культурою, літературою та боротьбою українського народу за свою свободу. Це книга, народжена у час війни, яка допомагає сучасникам і майбутнім поколінням зрозуміти ціну миру та людського життя.

Щиро дякуємо Ярославу Карпцю за цей дарунок.

Від усього колективу бібліотеки бажаємо авторові міцного здоров'я, незламної сили духу, Божого захисту, надійних побратимів і якнайшвидшого повернення додому з Перемогою.

Дякуємо всім присутнім за щирість, небайдужість та прагнення спільно досліджувати сучасну українську літературу, яка сьогодні постає літописом нашої боротьби, болю, віри й незламності.

Гідні своїх предків

14 березня Україна вшановує тих, хто за покликанням душі, не чекаючи повісток чи наказів, першим став на захист рідної землі. Це день людей, для яких поняття «честь» та «свобода» стали дорожчими за власний комфорт.

Саме до цієї пам’ятної дати у Бібліотеці для дорослих №11 відбувся захід, присвячений подвигу сучасних героїв — перегляд та бесіда-обговорення документальних стрічок про українських захисників.

Переглянули та обговорили фільми: «Добровольці Божої чоти» (режисери Леонід Кантер та Іван  Ясній) — надзвичайно сильна історія про оборону Донецького аеропорту та формування нового українського війська. Фільм, що показує обличчя війни без прикрас, через очі тих, хто тримав небо над ДАП.  У фільмі знімалися воїни ДУК (Ярош Дмитро, «Гатило», «Богема» та інші) та використані пісні гурту Кому Вниз та Олекси Бика.

«Невидимий Батальйон» — документальний проєкт про жінок на війні. Ми говорили про те, що у мужності немає статі, а жіночий внесок у перемогу є неоціненним і часто залишається поза медійними заголовками.

Разом із читачами ми дискутували про феномен українського добровольства. Чому у 2014-му та 2022-му тисячі людей залишили свої домівки, бізнес та родини? Обговорювали не лише героїзм на екрані, а й реальні історії наших знайомих та сусідів, які сьогодні боронять Україну.

Такі зустрічі нагадують нам: історія пишеться не лише в підручниках, вона пишеться сьогодні — руками звичайних людей із незвичайним серцем.

 Запрошуємо до читання!

Окрім фільмів, у нашій бібліотеці ви завжди можете знайти добірку сучасної літератури, написаної самими ветеранами та волонтерами.

Дякуємо кожному добровольцю за можливість жити, працювати та читати у вільній країні!

Слава Україні! Героям Слава!

 

242 дні мужності

20 січня 2026 року Україна вшановує захисників Донецького аеропорту.

З нагоди Дня вшанування захисників Донецького аеропорту в бібліотеці для дорослих №11 бібліотекарями було організовано перегляд документального фільму «Добровольці Божої чоти» (режисери Леонід Кантер та Іван Ясній), присвяченого оборонцям Донецького аеропорту. Після перегляду відбулося обговорення, під час якого учасники заходу поділилися враженнями, емоціями та спогадами, викликаними фільмом.

Із 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року українські військовослужбовці, добровольці, медичні працівники та волонтери здійснювали оборону Донецького аеропорту протягом 242 днів. За виняткову стійкість і незламність захисників летовища назвали «кіборгами». Вони стали символом мужності, героїзму та відданості ідеалам вільної і незалежної України.

У період із 18 по 21 січня 2015 року внаслідок підриву окупантами терміналів Донецького аеропорту загинуло 58 українських воїнів. 21 січня було ухвалено рішення про відведення українських військовослужбовців із нового терміналу, який був повністю зруйнований та непридатний для подальшої оборони.

Загалом під час оборони Донецького аеропорту загинуло понад 200 українських захисників, ще понад 500 осіб зазнали поранень. Багато учасників оборони були відзначені державними нагородами, зокрема посмертно.

Бої за Донецький аеропорт стали одними з найзапекліших у війні на сході України. Героїчна оборона летовища увійшла в історію як символ незламності та бойового духу Збройних Сил України. Подвиг захисників Донецького аеропорту є невід’ємною частиною національної пам’яті та не підлягає забуттю.

Підбірка фільмів про Захисників Донецького аеропорту: «Добровольці Божої чоти», 

«Кіборги», 

“Аеропорт. Неповернення”
Під час окупації Донбасу таких аеродромів на тимчасово захопленій території було три - Луганськ, Донецьк, Краматорськ. Утримування під власним контролем аеродромів мало і має стратегічне значення. Про оборону Луганського аеропорту читайте в книзі " У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту"

Вічна пам’ять, вічна слава і честь захисникам України.

У бронзі та граніті, в книгах і піснях їхні подвиги житимуть вічно

До Дня вигнання нацистських окупантів із України у бібліотеці для дорослих №11 представлено книжкову виставку «У бронзі та граніті, у книгах та піснях їхні подвиги житимуть вічно» .
Ця виставка — дань глибокої шани всім, хто віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави. На поліцях представлені історичні видання, спогади ветеранів, документальні свідчення та художні твори, що відображають героїзм українського народу у роки Другої світової війни.

Коротка хронологія вигнання нацистських окупантів із України:

  (1942–1944)

22 червня 1941 року – початок німецько-радянської війни. Нацистські війська швидко просуваються територією України, окуповуючи міста та села.

1941–1942 роки – період окупації більшої частини українських земель. Розгортається потужний партизанський та підпільний рух. Українські міста зазнають страшних руйнувань та втрат.

1942 рік – початок визвольної боротьби. Партизані здійснюють масштабні операції проти окупантів, діють загони Сидора Ковпака, Олексія Федорова, Миколи Попудренка.

Грудень 1942 року – визволено перший населений пункт України – село Півнівка на Луганщині. Саме з цього моменту починається звільнення української землі.

1943 рік – переломний у ході війни. Відбуваються вирішальні бої на українській території.

Січень–лютий 1943 року – визволено Ворошиловград (Луганськ), Харків, частину Донбасу.

Серпень–вересень 1943 року – внаслідок блискучої Курської битви та наступальної операції визволено Харків (23 серпня) – цей день сьогодні відзначається як День міста .

6 листопада 1943 року – визволено Київ , столицю України.

1944 рік – завершальний етап визволення.

Січень–березень 1944 року – звільнено Правобережну Україну, міста Кіровоград, Корсунь-Шевченківський, Умань, Кам'янець-Подільський.

Квітень–травень 1944 року – звільнено Одесу та Крим .

26 жовтня 1944 року – звільнено Ужгород.

28 жовтня 1944 року – цього дня ворога залишено вигнано за межі нашої держави.

Книги, світлини, вірші та пісні нагадують відвідувачам про тих, хто виборював мирне небо над Україною. Адже пам'ять про героїв живе не лише у бронзі та граніті пам'ятників, а й у книгах, серцях і піснях.

Цей день став символом мужності, стійкості та нескореності українського народу, який виборов свободу своєї землі ціною мільйонів життів.  
Запрошуємо всіх охочих завітати до бібліотеки та вшанувати подвиг визволителів, відчути гордість за незламний український народ та вклонитися тим, хто наближав перемогу.

Римовано любов'ю у війні

Презентація поетичної збірки Тетяни Олійникової, що відбулася у бібліотеці №11, стала глибоко зворушливим і водночас натхненним заходом.
Авторка, яка є не лише талановитою поетесою, а й нашою колегою, акторкою та волонтеркою, поділилася з присутніми своєю історією, сповненою болю, любові та мужності.
Книга «Римовано любов’ю у війні» присвячена пам’яті її чоловіка, Вадима Лабунського, який загинув, захищаючи Україну. 

У кожному рядку її поезії відчувається щира сповідь, в якій зливаються кохання, страждання та незламність. Це глибокі почуття, біль від втрати і водночас неймовірна сила духу. Вірші звучать з особливим трепетом, торкаючись сердець усіх слухачів.

Тетяна Олійникова через свою поезію передає найглибші переживання, відтворюючи світло любові, яке не згасає навіть у часи втрат. «Римовано любов’ю у війні» — це не лише особиста історія, а й символ стійкості українців, які, попри всі труднощі, продовжують любити, пам’ятати і творити. Книга залишає глибокий слід у серці, нагадуючи про силу кохання, що здатна перемогти навіть війну.

Також до нас на зустріч завітала викладач Київського професійного коледжу мистецтва та технологій сервісу - Неля Михайлівна Баландіна. Разом з Тетяною Сергіївною вони поділилися своїм досвідом волонтерської діяльності. 

Показали чудові речі, які шиють власноруч для наших захисників та захисниць, і розповіли, чому це так важливо. 

Цей захід став не просто літературною подією, а справжнім уроком незламності, любові та пам’яті. 

Дякуємо Тетяні Олійниковій за сміливість ділитися своїм життям через поезію, а всім присутнім – за теплу атмосферу та підтримку! 

 Книга залишає глибокий слід у серці кожного, хто її читає, нагадуючи про силу кохання, що здатне перемогти навіть війну.

Дякуємо всім, хто долучився до цього теплого й зворушливого заходу!

Долучайтеся до активностей бібліотеки №11 та підтримуйте наших героїв! 

Афганістан: ціна чужої війни

"У війні не буває переможців - лише переможені"

                           Артур Франс Чемберлен

Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані-
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
О, боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна.

15 лютого Україна відзначає День вшанування учасників бойових дій на території інших держав – день пам’яті тих, хто з честю відновив свій військовий обов’язок у локальних конфліктах. Ця дата приурочена до річниці виведення радянських військ з Афганістану в 1989 році.

 У бібліотеці №11 відбувся тематичний захід "Афганістан: ціна чужої війни , присвячений вшануванню учасників бойових дій, під час якого учасники переглянули документальний фільм та долучилися до обговорення.

Афганська війна – одна з найтрагічніших сторінок історії України, яка принесла біль, втрати та важкі випробування для сотень тисяч людей. 

Обговорювали не лише хронологію подій, а й їхній вплив на долі тисяч українців, які виконували свій військовий обов’язок у цій жорстокій війні.

Передумови

•  1978, 27 квітня – у результаті військового перевороту в Афганістані до влади прийде Народно-демократична партія Афганістану (НДПА). Починаються радикальні реформи, що спричиняють громадянську війну між урядовими силами та моджахедами.
•  1979, 12 грудня – керівництво СРСР ухвалює рішення про введення радянських військ до Афганістану.

Основні події війни

• 1979, 25 грудня – перші підрозділи 40-ї армії Радянського Союзу перетинають кордон Афганістану.
• 1979, 27 грудня – спецпідрозділи КДБ СРСР («Альфа» і «Зеніт») завершують операцію «Шторм-333», штурмують палац Аміна в Кабулі, усувають його від влади та встановлюють новий прокомуністичний уряд на чолі з Бабраком Кармалем.
•  1980–1985 – активні бойові дії між радянськими військами та афганськими моджахедами, які підтримували підтримку США, Пакистану, Саудівської Аравії та інших країн.
• 1985–1986 – моджахеди посилюють атаки, використовуючи сучасне озброєння (зокрема ПЗРК «Стінгер»), що значно ускладнює дії радянської авіації.
• 1986, травень – відставка Бабрака Кармаля, його замінює Мохаммад Наджибулла.
• 1987, 14 квітня – підписання в Женеві угоди про політичне врегулювання конфлікту та виведення радянських військ.
• 1988, 15 травня – початок поетапного виведення радянських військ з Афганістану.

                                        

Завершення війни

•  1989, 15 лютого – останній радянський солдат (генерал Борис Громов) переходить через місто в Термезі, офіційно завершуючи військову операцію.

Наслідки

•  Війна тривала 9 років, 1 місяць і 19 днів .
•  Загальні втрати СРСР: понад 15 000 загиблих , десятки тисяч поранених.
• Загиблі та поранені серед мирного населення Афганістану – десяти тисяч .
• Радянська економіка зазнала великий втрат, а війна сприяла подальшому розпаду СРСР.

Афганістан 

Пекуче сонце, сірі скелі,

Пісок розпечений в пустелі

Скрізь постріл, стогін, чути гаром

Під Кандагаром, під Кандагаром.

Хто був і бачив ці вогні –

Не раз згадає уві сні,

Як воював, і що зробила

З людьми ось та страшенна сила.

Чужа війна ламала долі

Посеред гір, посеред поля.

Ті чорні дні, ті чорні ночі

Болем, слізьми шораз клекочуть.

Ця війна стала важким ударом для сотень тисяч родин, залишивши по собі біль і скорботу. Проте ми завжди пам'ятаємо героїчні подвиги, мужність і вірність військових присяжних наших земляків. 

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

На жаль, українцям знову доводиться відчувати руйнівний відбиток війни.

Вічна пам'ять полеглим. Честь і шана живим!

Залізна воля на руїнах аеропорту.

 У бібліотеці №11 відбувся захід, присвячений Дню вшанування захисників Донецького аеропорту. Ця подія стала виявом пам’яті про мужність та незламність українських воїнів, які боролися за свободу та незалежність України.

В рамках заходу відбулися читання віршів і літературних творів, що відображали героїзм, біль і стійкість «кіборгів» – тих, хто понад 240 днів утримував Донецький аеропорт, залишивши яскравий слід в історії нашої країни.

Бібліотекарі поділилися інформацією про військових авторів, читали поетичні твори, а також гості бібліотеки мали можливість ознайомитися з літературою, присвяченою воєнним подіям на Сході України.

Цей захід став не лише способом вшанувати пам'ять загиблих, а й можливістю замислитися над ціною миру та висловити вдячність тим, хто сьогодні захищає нашу землю.

Бібліотека №11 запрошує всіх небайдужих приєднуватися до майбутніх заходів, присвячених підтримці наших героїв та збереженню пам'яті про їхній подвиг.

1000 днів: Україна – форпост свободи.

24 лютого 2022 року змінило життя кожного українця. Минуло вже 1000 днів незламності, і наша бібліотека організувала спеціальну книжкову виставку "1000 днів: Україна – форпост свободи.", щоб вшанувати пам'ять героїв та поділитися історіями свідків.

На виставці представлені книги різних жанрів: документалістика, художня література, дитячі книжки. Автори діляться своїми враженнями про війну, розповідають про життя на фронті та в тилу, про героїзм українців та їхню незламну віру в перемогу.

Тисяча днів – це не просто цифра, а величезний проміжок часу, що змінив життя мільйонів українців. 24 лютого 2022 року стало початком нової ери в історії нашої країни – ери повномасштабної війни, розв'язаної Росією. 

 

Ці 1000 днів – це тисячі історій про відвагу та мужність українських захисників, про героїзм рятувальників, про самопожертву волонтерів і стійкість цивільних осіб. Це тисячі зруйнованих домівок, тисячі розлучених родин і тисячі втрачених життів. Але водночас це й тисячі проявів людської доброти, солідарності та незламного духу.

Що принесли ці тисяча днів? 

💪 Героїчний спротив: Українські Збройні Сили та всі, хто захищає Батьківщину, показали світові, що ми – незламний народ!

🏚️ Гуманітарна катастрофа: Окупанти завдали величезних руйнувань нашій інфраструктурі, житловим будинкам та культурним пам’яткам.

🌍 Світова підтримка: Україна отримала безпрецедентну допомогу від міжнародної спільноти – зброю, гуманітарну допомогу та політичну підтримку.

🤝 Зміцнення національної єдності: Війна об’єднала нас як ніколи раніше, зміцнивши наш патріотичний дух.

⚡ Нові виклики: Окрім військових дій, ми зіштовхнулися з енергетичною кризою, продовольчою безпекою та іншими труднощами.

1000 днів війни – це не лише про біль і втрати. Це також про надію, віру в майбутнє та прагнення до перемоги. Ми пам’ятаємо кожного, хто віддав життя за Україну, і шануємо їхню пам’ять. Дякуємо всім, хто підтримує нашу країну в цей складний час! 

У кожнім місті, у кожнім парку, Сліди історії стоять

Проходять роки, зникаючи в безмежності. Все далі від нас віддаляються важкі та страшні часи Другої Світової війни, але пам'ять про тих, хто віддав свою кров і життя, залишається живою. 28 жовтня щорічно відзначається День Визволення України від фашистських загарбників — день, присвячений вшануванню пам'яті визволителів, які боролися за незалежність і свободу України від загарбників. Це свято символізує героїчний опір українського народу в боротьбі за національну самостійність.

У бібліотеці №11 представлено книжкову виставку "У кожному місті, у кожному парку, сліди історії стоять", де відвідувачі можуть ознайомитися з добіркою книг, що висвітлюють історію України, її боротьбу за незалежність та визволення.

 Виставка представляє важливі події та особистості, які вплинули на формування нашої держави, і є визнанням героїзму українського народу в боротьбі за свободу та самовизначення.

Вигнання нацистських військ з України тривало близько 700 днів, починаючи з 18 грудня 1942 року, коли було звільнено перше село - Півнівку на Луганщині. У 1944 році українські фронти провели численні операції, які призвели до розгрому нацистських угруповань і звільнення майже всієї території України, включаючи Крим.

Нацисти вчиняли жорстокі злочини проти мирного населення, зокрема масові розстріли, внаслідок яких загинуло сотні тисяч людей, а також було створено понад 180 концтаборів.

Хронологія визволення:

Харків – 23 серпня 1943 року;
Київ – 6 листопада 1943 року;
Дніпро – 23 грудня 1943 року;
Одеса – 14 квітня 1944 року;
Львів – 27 липня 1944 року;
Ужгород - 27 жовтня 1944 року;
28 жовтня - інші населені пункти Закарпатської України.

Війна не закінчилася у жовтні-листопаді 1944 року! Українці продовжували боротьбу в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії до 2 вересня. А на рідній землі збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.
Український народ вшановує героїв, які боролися за свободу, і цей день є символом віри у майбутнє України.

Бібліотекарі запрошують усіх ознайомитися з виставкою книг, щоб підтримати пам'ять про важливі події минулого та збагатити розуміння сьогодення.

Натягнуті нерви, мов тятива,
Пронузує пам’ять скорбота прощання…
І сумно згасає і тяжко сплива.
Вшануємо загиблих хвилиною мовчання.

"Народів цвіт убито за свободу" політичні репресії.

2 червня 1937 було прийнято Постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 року вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

До Дня пам'яті жерт політичних репресій в нашій бібліотеці № 11,  представлена тематична виставка книг та були проведена інформаційно-просвітницька година, метою яких було донесення інформації про злочини, вчиненні ХХ столітті комуністичним тоталітарним режимом.

Наслідками комуністичного терору в Україні були втрата політичних, мистецьких і наукових лідерів, викривлення суспільних зв’язків, викорінення традиційних вірувань, зростання соціального смутку та відокремлення від національної ідентичності.

Саме тоді українське Відродження стало розстріляним. 130 українських письменників було розстріляно, 11 – вчинили самогубство, 119 було заслано в табори.

Розстріляно, переважно за фальшивими звинуваченнями, звинувачених в антирадянській підбурюванні та пропаганді, шпигунстві та участі в контрреволюційних націоналістичних організаціях особи. В основному обвинувачення було сформульоване на основі зізнань (монологів) заарештованого.

Биківнянський ліс під Києвом – одне з найбільших братських поховань жертв політичних репресій в Україні.
У період "Великого терору" на території Української РСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин були засуджені до розстрілу. Решту відправили до в'язниць або трудових таборів (менше 1% отримали інші покарання і лише 0,3% були звільнені).

Розстріляне відродження

Пам'ять про трагічні сторінки нашої країни - наш національний обов'язок. Вона формує наше майбутнє. 

І в книгах пам'ять про війну

 

 8 травня Україна і світ відзначають День пам'яті та примирення, вшановуючи полеглих у Другій світовій війні.
Сьогодні ми вас познайомимо з художніми та документальними творами української літератури, які варто прочитати для осмислення одної з найтрагічніших сторінок в історії людства загалом та України зокрема. Друга світова війна була переживанням фактично для кожної української родини, але літератури, яку ми активно читаємо сьогодні, залишилося не так багато. Напередодні було знищено цілу когорту українських письменників і фактично через це сьогодні залишилося дуже мало текстів, написаних всередині війни, які би ми читали без якихось обмовок.

Безперечним лідером серед авторів про Другу Світову є Олександр Довженко з його твором "Україна у вогні". Повість було написано у 1943 році, тобто у самий розпал війни. Її краще читати разом з його щоденниками 41-45 років – щоб розуміти ту драму, в якій знаходився сам письменник.


«Україна у огні» - це трагічний портрет нашого смертельно зраненого й усе ж безсмертного народу. Цей твір О. Довженко розпочав писати із найперших днів війни (назва з'явилась ще у Ашхабаді). Під гул війни, на руїнах визволених українських сіл, при світлі пожеж творився цей епос. В серпні 1943 року Довженко уже читав «Україну у огні» друзям на фронті під Харковом.
В кіноповісті письменник зобразив найтяжчий, найтрагічніший період Другої світової війни – її початок, показав невимовні страждання українців й сумні здобутки довоєнного більшовицького панування. О. Довженко написав кіносценарій й зняв фільм. Однак кінофільм й повість були засуджені і заборонені. Фільм узагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його є у архівах московського держфільмфонду), а повість вперше опублікували уже після смерті письменника, в 1966 році. Таким чином, доля цього твору, як й доля самого письменника, як доля народу, котрий жив в той час, була трагічною. Крім цього письменник в дні війни створив цілу низку оповідань: «Стій, смерть, зупинись!», «Відступник», «На колючому дроті», «Незабутнє», «Ніч перед боєм», «Мати», «Перемога», «Тризна», «Воля до життя», «Житло», а теж невеликі за величиною новели – «Федорченко», «Невідомий», «Помилка».
Друга постать – це Олесь Гончар з його новелістикою періоду Другої світової війни, наприклад, твір "Модри камень". На жаль, звичні для багатьох "Прапороносці" чи "Людина і зброя" – це надто заідеологізовані тексти, і вони не дають об’єктивного погляду на події війни.

Гончар, О. Т. Спогад про океан: новели : для ст. шк. віку / О. Т. Гончар. – Київ : Веселка, 1995. – 396 с.

Нову книгу класика української літератури Олеся Гончара складають новели, що увійшли до золотого фонду національного письменства. Насичені глибокими роздумами про долю природи і долю світу, пройняті тривогою за духовність сучасної людини, лаконічні й дотепні, ліричні й водночас сповнені тонкого психологічного аналізу, ці перлини української новелістики спонукають знову й знову замислитись над сенсом буття, будять своїм живим словом у людських серцях любов до України.

Гончар, О. Щоденники : у 3 т. Т. 1 : 1943-1967 / О. Гончар. – Київ : Веселка, 2002. – 455 с.
Перший том «Щоденників» видатного письменника, фронтовика, громадського діяча Олеся Гончара охоплює значний часовий період – з 1943 року по 1967 рік, період, коли вже були написані романи «Прапороносці» і «Собор», період, коли прийшли світова слава і всенародне визнання та любов. «Щоденники» публікуються такими, якими вони свого часу вилилися з його душі. Вони писалися в різних умовах: на фронті і в полоні, у мандрах рідною землею і поза її межами, у рідному київському домі та в затишній, любій серцю письменника Кончі- Озерній.

Записи дають глибше уявлення про автора як людину високого духовного заряду, людину щиру і принципову, патріота рідної України.

Завітайте в бібліотеку аби ознайомитись з творами інших авторів.

Друга світова війна стала найбільшою трагедією людства у ХХ ст. Про неї слід пам’ятати, бо війна не повинна повторюватися!

Ніколи знову!

На жаль, нині це гасло не спрацювало.

Вкотре. Знову.Українське і світове «Ніколи знову!» не зупинило російських агресорів з їхнім «Можем повторить». І росіяни повторюють. А українці зупиняють. Росіяни прагнуть зруйнувати мир і славлять війну. Українці нищать війну і боронять мир. Щоб зупинити російське «можем повторить».

Щоб перемогло українське і загальносвітове — «Ніколи знову!».

Визволення рідної землі

Під час визволення України від гітлерівців радянські воєначальники солдатських життів не шкодували, як і мирних людей.

«Нищити все до останньої зернини…»

  22 червня 1941 року. Світає. Українці додивляються останні сни. У цей час на голови бійців частин, дислокованих неподалік радянсько-польського кордону, вже сиплються бомби і падають артилерійські снаряди. За 30-40 хвилин літаки "Люфтваффе" скинуть свій смертоносний вантаж і на голови киян, а передові підрозділи німецького вермахту почнуть стрімке просування українською землею. І, розгромивши за 2 дні 22-й механізований і 27-й стрілецький корпуси під Луцьком і Володимир-Волинським, за тиждень господарюватимуть у Львові, а 19 вересня – у Києві. А 22 липня 1942 року під німецьким чоботом опиниться вся Україна.  

До Дня визволення України в бібліотеці діє книжкова виставка. Бібліотекарі розповідають про складні події того часу та радять відвідувачам, які книги варто прочитати, щоб дізнатися більше про історію.

   За масштабами втрат, понесених у роки Другої світової війни народами світу, втрати України можна порівняти хіба що з Білоруссю. У тій же росії німці почувалися господарями лише на 17%  її території, хоча путін на всіх перехрестях кричить про те, що найбільше постраждав "великий російський народ". 

Уже на початку липня сталін зрозумів,що не за горами той час, коли німці господарюватимуть на значній частині його імперії. І закликав партійні органи, населення створювати партизанські загони і нищити все, що може знадобитись ворогові, насамперед незібрані з полів урожаї. Кажучи іншими словами, застосовувати тактику випаленої землі. Від цієї "тактики" найбільше постраждали українські селяни, залишившись без засобів існування: те, що не встигли знищити, відбирали німці, у яких виникли проблеми з продовольством. 

  "Загальне напружене продовольче становище в Німеччині більше не дозволяє поновлювати склад обозів і постачання її коштом, – йшлося в наказі "Про постачання військ" від 16 червня 1941 року. Про це повинен пам’ятати кожен командир і начальник під час окупації у країні ворога. Для збереження запасів у Німеччині війська повинні жити за рахунок місцевого сільського господарства". Вони й жили, відбираючи в українського селянина останню зернину і прирікаючи його на голодну смерть.

  На початку березня 1942 року в щоденнику Геббельса з’явився запис: "Становище з продовольством у окупованих східних областях надзвичайно скрутне. Там помирають від голоду тисячі й десятки тисяч людей, що цілковито нікого не цікавить".

   З окупацією України вся вона вкрилася концтаборами, гетто. У кожному українському місті, районі чи селі, де проживали євреї, був свій "Бабин Яр". Якщо в Києві фашисти знищили (за неповними даними)  понад 100 тисяч представників цього древнього народу, то у Дробицькому Яру, що в Харкові, понад 60 тисяч.

(80 років потому,одна з частин комплексу -  менора, була пошкоджена через обстріли, які знову лунають на нашій землі.)

В Янівському концтаборі у Львові – понад 160 тисяч осіб.

Усього ж нелюди зі свастикою на рукавах знищили в роки війни на теренах України близько 4 мільйонів мирних громадян приблизно 13 мільйонів військовополонених.

   У січні 1945 року репортер газети Едґар Сноу надрукував матеріал під час своєї подорожі Україною. Він писав, що війна, яку дехто схильний називати "російською славою", мала б бути "по-справедливому визнана насамперед українською війною… Міста, промисловість, землеробство та людність жодної іншої європейської країни не зазнали таких тяжких нищень".

26 серпня 1943 року почалась битва за Дніпро, під час якої були звільнені Київ і вся Лівобережна Україна. За офіційною статистикою під час форсування Дніпра загинули 417 тисяч червоноармійців. Однак за підрахунками істориків кількість загиблих становить не менше 800 тисяч осіб, враховуючи мирне населення, яке було мобілізоване через польові військкомати із щойно звільнених територій і практично неозброєне та необмундироване в цій операції. Один з письменників - фронтовиків, який форсував Дніпро в районі Букрина згадував, що "коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному ‒ виходили не більше 5-6 тисяч". 

  Ще одним учасником цих подій був відомий кінорежисер Григорій Чухрай,

який так згадував ті події: "Вистрибували з літака в секторі зенітного вогню. Досі мені довелося скуштувати немало військового лиха: був двічі поранений, воював у Сталінграді, але такого ‒ падати назустріч виблискуючим трасам куль, крізь полум’я палаючих у небі парашутів товаришів, ‒ такого іще не пробував. Тієї кривавої осені тисячі десантників згоріли в небі під куполами парашутів, а на тих, хто зумів приземлитися, смерть чекала на землі та у водах сивого Дніпра".