"Код Перемоги: знання проти пропаганди

До Дня пам'яті та примирення в нашій бібліотеці проходить книжкова виставка. За допомогою представленої літератури ви можете побачити паралелі між нацистською Німеччиною в Другій світовій війні та нацистською росією в сучасній війні проти України.

Те, що зараз відбувається в Україні – не просто війна між двома державами. За незалежність, території, ресурси, безпечне чи багате майбутнє. Те, що зараз відбувається в Україні – це смертельне протистояння двох світів: цивілізованого і дикунського. Це глобальна битва добра проти зла! 

Як не дивно, але на чолі цієї новітньої орди, цих військ зла стоїть не якийсь помітний полководець, а сірий і миршавий екскадебіст. Не надто освічений, ідеологічно затурканий, закомплексований. Ненависть Путіна до України є настільки великою і неадекватною, що раціонально пояснити її неможливо. Навряд чи причина – тільки в тому, що Україна категорично не хоче повертатися в російсько-радянське імперське стійло, і більш "нічого особистого".

Мотив насправді може бути простим. Надто амбітні й закомплексовані люди бувають дуже образливими та мстивими. Навіть у дрібницях.

Зрозуміло, що агресією проти України Путін мститься не тільки непокірним і волелюбним українцям, а всьому цивілізованому світові. За відкритість, демократичність, інакшість. А також за розпад срср, який він вважає найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. І ще за багато чого, що він там собі понапридумував.

З того божевілля, яке сьогодні відбувається по всій ще "вчора" мирній Україні, ясно, що Путін не просто дико ображений на весь світ, а хворий, як то кажуть, на всю голову!

Нацистська Німеччина та путінська росія: рівність у підлості. Паралелі з нападом гітлерівської Німеччини в 1941 році – очевидні. Війна навіть почалася в той самий час – рівно о 4-ій ранку!

1.Нацистська Німеччина виникла з поразки у Першій світовій війні і продукувала фашизм. Через роки, через відстані.

Росія виникла після розпаду срср. Поразка у “холодній війні” призвела до посилення тенденцій за “зростання величі росії”.

2. Гітлеру шляхом потужної пропаганди вдалося утвердити у свідомості німців тезу про визначну роль нації і її покликання панувати світом.

Путіну шляхом потужної пропаганди вдалося утвердити у свідомості росіян тезу про путіна-месію, який покликаний встановити новий світовий порядок з визначальним місцем росії у ньому.

3. Гітлер об'єднав навколо себе на ідеологічній основі палких прибічників сильної влади у сильній державі і спирався на них.

Путін об'єднав навколо себе на основі фінансових зв'язків невелику групу олігархів, за особисту відданість яких “закриває очі” на пограбування ними країни.

4. Гітлер був призначений рейхсканцлером у результаті політичної угоди в період економічної і політичної кризи в Німеччині.

Путін успадкував посаду в результаті політичної угоди у період економічної і політичної кризи в російській федерації.

5.Шляхом прийняття особливих законів Гітлер фактично призначив себе рейхсканцлером Німеччини довічно.

Шляхом обнуління президентських термінів та внесення змін до конституції рф путін призначив себе президентом росії довічно.

6. Через підконтрольну систему засобів масової інформації Гітлер встановив повний контроль над свідомістю народних мас і маніпулював нею.

Через систему державних засобів масової інформації путін встановив повний контроль над свідомістю народних мас і маніпулює нею.

7. Гітлер знищував політичних противників за допомогою підконтрольного репресивного органу партії - СД

Путін вдається до знищення опозиції шляхом репресій та фізичного усунення із задіянням підконтрольних спецслужб.

8. Для задоволення амбітних планів Гітлер пішов на порушення Сен-Жерменського договору.

Для задоволення амбітних планів путін пішов на порушення Будапештського меморандуму.

9. Головним ворогом Німеччини Гітлер призначив світове єврейство, звинувативши його у всіх бідах і проблемах для німців.

Головним ворогом путін призначив країни “західного світу”, які нібито прагнуть знищити росію.

10. У Гітлера була “велика Німеччина” з аншлюсом Австрії і запереченням існування Чехословаччини.

Путін вибудовує “велику росію” з аншлюсом Криму та запереченням існування України, яку вважає своєю колонією.

11.Путін стверджує, що українська держава не має права на існування.

Гітлер теж ставив під сумнів право інших народів та держав на існування.

12. Нацистська Німеччина примусово вивозила жителів окупованих територій.

Росія ж зараз викрадає та примусово вивозить тисячі українців: відомо про викрадення щонайменше 19 тисяч українських дітей. Саме за цей злочин Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт путіна та й уповноваженої з прав дитини рф Марії Львової-Бєлової.

13. Вже до великої війни Гітлер здобув статус “bad boy” (“поганий хлопець”) у світовій політиці, але співгромадяни обожнювали його.

Вже до великої війни путін здобув статус “bad boy” (“поганий хлопець”) у світовій політиці, але співгромадяни обожнюють його.

14.Гітлер проявляв свої загарбницькі плани в Австрії, Чехословаччині, Польщі.

Путін не приховує своїх загарбницьких планів в Республіці Ічкерія, Грузії, Молдові, Україні.

15. Мілітаризацію молоді і підготовку її до загарбницької війни Гітлер здійснював через систему молодіжних організацій “Гітлерюгенд".

Мілітаризацію молоді і підготовку її до загарбницької війни путін здійснює через систему молодіжних організацій “Юнармії”.

16.Гітлер сам себе призначив фюрером німецького народу.

Путін не проти, коли його підлеглі за очі називають царем.

17. Гітлер здійснив окупацію Судет під приводом захисту німецькомовного населення.

Путін здійснив інтервенцію на Донбасі під приводом захисту російськомовного населення.

18. Головним партнером Гітлера був диктатор Б. Муссоліні.

Головним партнером путіна виступає диктатор О. Лукашенко.

19.У 1939 році Гітлер разом з срср (Й. Сталін) здійснив поділ Європи на сфери впливу.

У 2021 р. путін спробував домовитися про відділення Східної Європи від НАТО.

 

Хочеться вірити, що всі злочини, скоєні супроти українських громадян, схоплених і закатованих москалями-членами збройних формувань будь-якої національності, що діють за вказівкою з москви, – отримають невдовзі належне покарання.

Борис Олійник: «І доки є пам’ять в людей і живуть матері, допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть».



.

У кожнім місті, у кожнім парку, Сліди історії стоять

Проходять роки, зникаючи в безмежності. Все далі від нас віддаляються важкі та страшні часи Другої Світової війни, але пам'ять про тих, хто віддав свою кров і життя, залишається живою. 28 жовтня щорічно відзначається День Визволення України від фашистських загарбників — день, присвячений вшануванню пам'яті визволителів, які боролися за незалежність і свободу України від загарбників. Це свято символізує героїчний опір українського народу в боротьбі за національну самостійність.

У бібліотеці №11 представлено книжкову виставку "У кожному місті, у кожному парку, сліди історії стоять", де відвідувачі можуть ознайомитися з добіркою книг, що висвітлюють історію України, її боротьбу за незалежність та визволення.

 Виставка представляє важливі події та особистості, які вплинули на формування нашої держави, і є визнанням героїзму українського народу в боротьбі за свободу та самовизначення.

Вигнання нацистських військ з України тривало близько 700 днів, починаючи з 18 грудня 1942 року, коли було звільнено перше село - Півнівку на Луганщині. У 1944 році українські фронти провели численні операції, які призвели до розгрому нацистських угруповань і звільнення майже всієї території України, включаючи Крим.

Нацисти вчиняли жорстокі злочини проти мирного населення, зокрема масові розстріли, внаслідок яких загинуло сотні тисяч людей, а також було створено понад 180 концтаборів.

Хронологія визволення:

Харків – 23 серпня 1943 року;
Київ – 6 листопада 1943 року;
Дніпро – 23 грудня 1943 року;
Одеса – 14 квітня 1944 року;
Львів – 27 липня 1944 року;
Ужгород - 27 жовтня 1944 року;
28 жовтня - інші населені пункти Закарпатської України.

Війна не закінчилася у жовтні-листопаді 1944 року! Українці продовжували боротьбу в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії до 2 вересня. А на рідній землі збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.
Український народ вшановує героїв, які боролися за свободу, і цей день є символом віри у майбутнє України.

Бібліотекарі запрошують усіх ознайомитися з виставкою книг, щоб підтримати пам'ять про важливі події минулого та збагатити розуміння сьогодення.

Натягнуті нерви, мов тятива,
Пронузує пам’ять скорбота прощання…
І сумно згасає і тяжко сплива.
Вшануємо загиблих хвилиною мовчання.

Дні героїчної оборони

  Вранці 6 листопада бійці нашої армії йшли Хрещатиком. Він був зруйнований і спалений. Страшний, безлюдний, згорілий та розбитий Київ зустрічав своїх визволителів. Осінній вітер ніс гар і перший сніг, тріпав прапори і вибивав сльози з очей солдатів. Чорні очниці порожніх вікон, провали та пустирі на місці красивих будинків, і руїни, руїни, руїни.

  Ніч із 5 на 6 листопада стала вирішальною в битві за Київ. По Брест-Литовському шосе (нині – Берестейський проспект) у місто пробились танкісти капітана Д. А. Чумаченка. Особливо жорстокі бої за Київ розгорнулися 5 листопада в районі Святошина, де проходив останній оборонний рубіж противника. Наприкінці дня був взятий і цей рубіж. Одним з перших прорвався у центр міста — на Хрещатик танк капітана Н. М. Шолуденка. Ступивши на рідну землю він раптом помітив групу гітлерівців, які стріляли у бійців. Никифор Микитович кинув у ворогів дві гранати, але недобитий фашист дав по танкісту автоматну чергу. Шолуденко встиг сказати своїм бойовим друзям, які підбігли до нього: «Нічого, Київ наш».

До чотирьох годин ранку 6 листопада опір противника в Києві був зламаний. 32 киян за звільнення Києва отримали найвищу нагороду.
7 листопада 1943 року біля пам'ятника Т. Г.Шевченка
відбувся мітинг мешканців Києва з нагоди визволення.
...Минули роки, десятиріччя, змінилися погляди, уявлення про минуле — життя триває в інших вимірах, і це цілком природно. Але спробуйте тепер пояснити правнукам учасників оборони Києва, як могло статися, що Вермахт 1941 року дійшов від західного кордону до Києва за двадцять днів! Тобто, десь 800 км по прямій — по 40 км за добу! Неймовірно, але — незаперечний факт: 22 червня стався "віроломний напад", а 11 липня передові частини 6-ї армії під командуванням генерал-фельдмаршала Вальтера фон Рейхенау вже вийшли на рубіж річки Ірпінь, що за 20 км від Хрещатика!
Для порівняння двох тогочасних збройних сил, двох тоталітарних держав нагадаймо ще й такий незаперечний факт: від 6 листопада 1943 до 28 жовтня 1944 року, тобто від дня визволення Києва і до дня визволення всієї України, "легендарна, непереможна, в боях пізнавша радість перемог" цілий рік гнала " ненависного ворога" за тим самим напрямком — від річки Ірпінь, від столиці України — до кордону. Двадцять днів і... цілий рік. Скільки б не намагатися пояснювати, чому так сталося, але так було... Про ці речі й досі не заведено згадувати, мовляв, цим можна образити ветеранів. Бо таки справді перемогли! От тільки якою ціною — їм так само неприємно, боляче згадувати.
Від самого початку тієї війни, незважаючи ні на що, велась потужна пропагандистська робота, спрямована на піднесення бойового духу армії та належного патріотичного виховання населення. Щодо останнього, то наші люди за двадцять передвоєнних років добре навчилися слухати між словами та читати між рядками. Отож, із початком війни кинулися запасатися сіллю, милом, сірниками та гасом, рештою — як вдасться. Ще у серпні 1941-го радіо повідомляло про бої "на Коростенському напрямку", а над Голосієвом висіли хмари диму та в Києві виразно чувся гуркіт канонади звідти...

  Окупація Києва тривала 778 днів. Величезне місто, яке налічувало до війни 900 тисяч жителів, спорожніло. До осені 1943 року в ньому залишилося лише 180 000 осіб. Німці перетворили на руїни багато вулиць, підірвали Успенський собор Києво-Печерської лаври, будівлю цирку, спалили ТЮГ, консерваторію, зруйнували Академію наук України, більшість медустанов міста, 140 шкіл, 900 будівель держзакладів, кінотеатрів.

Визволення Києва отримало широкий міжнародний відгук. 

   Бібліотекою підготовлено книжкову виставку, а також відеочитання.

Експозиція містить літературу, яка висвітлює, коментує, тлумачить події тих страшних днів. 

Читач має змогу вдивитися в обличчя людей на старих світлинах, розглянути краєвиди й будинки Києва, яких уже немає й уявити столицю України часів окупації.

«Часи пройшли, роки минули та ми героїв не забули»День визволення Києва від німецько-фашистських загарбників

  6 листопада 1943 року, наші війська в ході Київської наступальної операції визволили від німецько-фашистських загарбників столицю України – місто Київ. Ця великомасштабна операція стала центральною подією в битві за Україну.
  Ніч з 5 на 6 листопада стала вирішальною в битві за Київ. По Брест-Литовському шосе (зараз – проспект Перемоги) у місто пробились танкісти капітана Д.А.Чумаченка. Першим на головному танку прорвався в Київ гвардії старшина М.М.Шолуденко.
  До чотирьох годин ранку 6 листопада опір противника в Києві був зламаний,
   Перемога над ворогом отримала широкий міжнародний резонанс. Лондонське радіо сповістило: «Взяття Києва радянськими військами є перемогою, яка має величезне не тільки воєнне, але й моральне значення… Німеччина чує похоронні дзвони. На неї насувається лавина». У цей же день Москва салютувала героям, які звільнили Київ і Дніпро, 24 залпами з 324 гармат. Військам, які брали участь у звільненні Києва, оголошувалася подяка, багатьом з’єднанням і частинам було присвоєно почесне найменування “Київські”.
   7 листопада 1943 року біля пам’ятника Т.Г. Шевченка відбувся мітинг мешканців Києва з нагоди визволення від німецько-фашистських загарбників.
Внаслідок Київської наступальної операції було розгромлено київське угруповання противника (розбито 15 німецьких дивізій), нацистських окупантів вигнали з Києва, а в цьому районі було створено стратегічний плацдарм, який зіграв важливу роль у боях за правобережну Україну. Перемога наших військ під час боїв за Київ була стратегічно важливою і вплинула на подальший перебіг війни, але коштувала дуже дорого – понад 30,5 тис. солдатів були вбиті, поранені або зникли безвісти, тим часом як втрати противника становили 3,8 тис. солдатів.
   За мужність і героїзм при визволенні Києва було нагороджено орденами і медалями 17500 бійців і командирів, а 668 з них стали Героями Радянського Союзу. На їхню честь пізніше було названо вулицю та станцію метро “Героїв Дніпра”
   У 1970 році увіковічнити пам"ять про героїв вирішили назвавши одну з вулиць Києва .А у 1983 році, на честь 40 - річчя визволення Києва, на будинкіу №30 біля метро "Героїв Дніпра" був встановлений барельєф з написом :

  "Вулицю Героїв Дніпра названо на честь безсмертного подвигу радянських воїнів - учасників битви за Дніпро, які 6 листопада 1943 року визволили Київ від фашистських загарбників". На барельєфі зображені солдати та офіцери з веслами та зі зброєю в руках, які йдуть в атаку.

  В рамках декомунізації і вулицю ,і метро "Героїв Дніпра" неодноразово пропонували перейменувати. Але історичні факти свідчать про те,що основною масою військових, які звільняли Київ були українці

  Внаслідок глибокого прориву Червона армія опинилася на територіях, які відносно тривалий час і без перерви перебували під німецькою окупацією - тут навіть діяла не військова, а цивільна адміністрація Рейхскомісаріату "Україна". Саме тоді тих, хто залишився під окупацією, почали вважати "зрадниками батьківщини". Інший "мем" тих часів - "спокутувати провину [те, що був під окупацією] кров'ю". І саме тоді з'явилося те, що після війни отримало назву "польові військкомати". В умовах розтягнутих комунікацій і відсталих тилів наступаючі армії мобілізували місцеве населення, часто всіх підряд - від 16 до 60 років. "Був під окупацією? Спокутуй кров'ю!"

  Вперше така радянська практика зафіксована на початку 1943 року, під час першого визволення Харкова від німців. Німці називали новомобілізованих цивільних, які масово гинули під час військових дій, "трофейними солдатами". 
   На щойно звільненому Лівобережжі ЧА отримала добру нагоду поповнити лави такими новичками, не навченими військовій справі. Це були і юнаки, які досягли мобілізаційного віку (а часто й просто мали вигляд повнолітніх), це "пораженці" і оточенці 1941-42 років, які залишилися на окупованій території. Без форми, часто без зброї, часто непідготовлені, ці люди гинули тисячами. За цивільний одяг їх прозвали "чорносвитниками", або "чорнопіджачниками".
Так села і міста Лівобережжя за кілька тижнів утрачали більшість своїх чоловіків - їх у вересні-жовтні перемололи дніпровські плацдарми

  У листопаді 1943 році кінорежисер Олександр Довженко записав у своєму щоденнику: "Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. Їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. "Один генерал дивився на них у бою і плакав", — розповідав мені Віктор".

У нашій бібліотеці ви зможете переглянути книги з Новітньої історії і ознайомитись з дослідженнями ураїнських істориків.

Боєць отримавши листа...

 80 років тому, 11 липня 1941 року почалася героїчна оборона Києва, що тривала 71 день до 19 вересня 1941 року.

Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників, та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога більше 70 днів.

Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.

У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ.

Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ.

У результаті Київської оборонної операції загинули командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник Кирпонос, член Військової ради секретар ЦК КПУ Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал Тупиков та багато інших командирів і політпрацівників. Південно-Західний фронт втратив від 500 до 665 тис. чол., більшість з яких потрапила у полон.

Генерал - полковник Кирпонос

Генерал Тупіков

Про 71-денну оборону Києва в підручниках з історії Великої Вітчизняної війни згадок мало. Згідно радянської історіографії результати боїв виглядають таким чином – ми намагалися, зробили все що було в наших силах, оскільки сили були надзвичайно нерівні, ми програли.

Тріумф німецької зброї в цій битві не заперечити, але треба відмітити і успіхи та героїв. Про масовий героїзм не йдеться, так як 665 тисяч полонених перекреслюють всю радянську пропаганду. Але героїзм однозначно був, його проявляли як рядові бійці, так і генерали. Хочу навести приклади героїзму, які найбільш вразили.
Ось яку історію подає генерал Артеменко, котра сталася при захоплені окунівського плацдарму. На перешкоду німецьким танкам був виставлений лише один артилерійський дивізіон. Одну з його батарей атакувало не без успіху  десять танків. Двоє з них артилеристами було зупинено, решта вогнем знищила батарею і рухалася в тил радянських військ. Коли вони наблизилися до рубежів щойно знищеної батареї прямою наводкою вдарила замаскована гармата, біля якої стояв один вцілілий воїн. Ним одразу було знищено дві машини. Німецькі танки відкрили шквальний вогонь, але гармата продовжувала вогонь, знищивши ще один танк. Також вогонь по гарматі відкрила ще й група німецьких автоматників, котра обійшла позицію з тилу. Коли закінчилися снаряди, поранений артилерист просто встав, помахав кулаком наступаючому противнику та ввійшов у палаючу позаду нього хату. Коли прийшла запізніла допомога, в окопі знайшли єдиного вцілілого бійця цієї батареї, котрий повідомив прізвище героя – Бригада, дійсно він бився за цілу бригаду, вибравши смерть полону.
Ще один випадок "звичайного подвигу". 29 серпня німецькі передові частини вирвалися майже не зустрічаючи опору на лінію Тупичів-Куликівка і просувалися на Вихвостів. Радянські підрозділи поспішно відступали. В Куликівці залишився відставши від свого підрозділу один солдат, можливо тому, що при зрості 160 см він обслуговував кулемет моделі Дегтярьова, котрий важить 17 кілограм. Але це не суттєво важливо, залізши в дупло дерева кулеметним вогнем на кілька годин він закрив дорогу німецьким підрозділам. Після того, як німецькі солдати таки вбили нескореного бійця, їхні втрати становили лише вбитими 55 чоловік .

Ціна цього подвигу в тому, що в цей час кожна година золота. Вбитого червоноармійця німці заборонили хоронити, оскільки всі вбиті та поранені до війни з СРСР, пройшли Варшаву та Париж, це були справжні аси.

 Так билися звичайні солдати. Ні для кого не є секретом, як загинули всі штабні офіцери Київського округу на чолі з Кирпоносом. 26 вересня після того як бій стих місцеві жителі побачили тіла героїв, які не випускали зброю з рук, у магазинах не було жодного патрону.

Серед командування своє ім’я в історію заніс також генерал М. І. Потапов. Хоча він і не поліг в бою, а навіть побував в німецькому полоні, його боявся і поважав противник. Так, офіцер Вермахту Вернер Хаупт у своїх спогадах згадує його як молодого і найталановитішого генерала, 5-а армія якого своїми фланговими ударами наносила велику шкоду німецьким комунікаціям.

За даними гітлерівської Німеччини, опублікованими вже 27 вересня, в Київському котлі 665 000 захоплено в полон, знищено-захоплено 884 танки, 4000 гармат, не обрахована кількість бойової техніки, зброї, боєприпасів, транспортних засобів.

"Голокост - трагедія всесвіту"

 Щорічно 27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

Голокост - це геноцид єврейської раси в роки Другої світової війни.  Він досяг немислимого розмаху.  Голокосту піддалися понад 6 млн євреїв.Також під Голокост підпали і інші групи людей: поляки, радянські військовополонені, смертельно хворі, гомосексуалісти, інваліди ... Гітлерівська ідеологія підносила голокост як очищення арійської нації.

Нацистський Голокост відрізняється своєю нелюдською жорстокістю. Існують численні приклади використання євреїв для медичних експериментів, «відпрацювання ефективності» тортур, натаскування собак.

Властивою рисою Голокосту є також терор проти всіх верств мирного населення, у тому числі і дітей . Жертвами Голокосту є шість мільйонів євреїв Європи. Це число  є загальновизнаним. Проте повного поіменного списку жертв не існує. До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про вивезення і знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ. 

 На початку трагедії Голокосту, євреї, розраховуючи вижити, намагались виконувати вимоги окупантів. Лише після того, як справжні наміри нацистів стали остаточно зрозумілими, в таборах і гетто розпочалися повстання.  Найбільш відомим є повстання в таборі «Собібор» — єдине успішне за всю історію Другої світової війни.

 27 січня 1945 року Червона армія визволила перший і найбільший гітлерівський концтабір Аушвіц (польська назва - Освенцім).Тільки тут, в 70 км від Кракова, за роки війни - з 41-го по 45-й - були вбиті, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей, з яких 1,1 млн були євреями. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн дорослих, стали 1,5 млн дітей. Саме цей табір вважається головним символом Голокосту.

Освенцім був заснований в травні 1940 року за наказом Гітлера, а будувався силами єврейської общини міста Освенцім, представників якої силою зігнали на смертельне будівництво. А вже восени 1941 року в Освенцімі з"явилися перші радянські військовополонені. Саме їм довелося зайнятися будівництвом нової частини концтабору, яка отримала назву Аушвіц II - Біркенау. 

 

Саме сюди після закінчення будівництва  привозили до 90% всіх ув'язнених. Причому близько трьох  четвертих з них   негайно  відправляли в газові камери, яких там було   чотири. До 1943 року силами полонених були  побудовані чотири крематорії. У добу в  них спалювалося близько 8 тис.чоловік 

  До  порівняння,  газові  камери в силу  меншої пропускної спроможності

 працювали цілу добу з тригодинною перервою.

             Згодом, силами ув'язнених був побудований і третій блок, що дістав назву

 Аушвіц III. 

  Там була організована псарня: майже 300 німецьких 

вівчарок жили в умовах, яким в'язні  табору могли тільки позаздрити.

Ще гірше було тим, хто потрапляв до рук доктора Йозефа Менгеле , який із-за своїх   нелюдяних дослідів отримав прізвисько Ангел Смерті.

Його експерименти над ув'язненими серйозно варіювалися  Не цурався Менгеле і дослідів над дітьми, самою   нешкідливою з яких була кастрація. До речі, помер він  лише в 1979 році в Латинській Америці, так і не відповівши за свої злочини.

Втекти з концентраційного табору було практично  неможливо. За усі роки існування комплексу Освенцім    було усього лише 300 вдалих спроб втечі. При цьому    історики сходяться в тому, що за ці роки в таборі було  позбавлено життя близько 1,6 млн чоловік. Серед них були і молодші брати

 Степана Бандери - Олександр і Василь.

Німці особливих підрахунків не вели. Так, комендант  табору Рудольф Хесс писав, що "ніколи не знав загального числа знищених і 

не мав в розпорядженні ніяких можливостей встановити цю цифру".

Звільнення

17 січня була проведена остання табірна перекличка: на  території таборів Освенціма залишалися ще 67 тис.   ув'язнених, яких було наказано вивести. На   1316-й   день Великої вітчизняної війни - 27 січня 1945 року -  частинам 1 -го Українського фронту Червоної армії вдалося звільнити 

в'язнів Освенціма.

Ось тільки в живих до того моменту залишалося усього  лише близько 7 тис. чоловік з числа ув'язнених.

 Частенько наводиться і інша цифра - 2814 чоловік.

В Освенцімі в цей день також проходять пам'ятні заходи.  В даний час він відкритий для всіх.

 

День пам'яті Голокосту — нагадування про всесвітню трагедію, про масове вбивство євреїв у всіх європейських державах. 27 січня вся планета сумує за загиблими та шанує живих, згадуючи про жертви Голокосту. 

Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним / Тімоті Снайдер;(пер.с англ Л.Зурнаджи) - К.:Дуліби, 2015.

Книга Тімоті Снайдера миттєво стала світовим бестселером і пережила 29 перевидань на 26 мовах світу. 

Книга пам'яті воїнів-євреїв, загиблих під час Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945. Київ / Уклад. І.М.Левітас - К.: Єврейська рада України. Фонд "Пам'ять жертв фашизму в Україні" Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001.

У книзі зібрані відомості про більш ніж 20 тисяч євреїв-киян, які боролися з ворогом у роки ВВВ і загинули, або пропали безвісти на фронтах, у партизанських загонах, у таборах військовополонених. 

Йшли ми разом / Упор.:В.Б.Пилипинський, С.А.Шалацький. - К.: Політиздат України, 1985.

В збірник, присвячений радянсько-польському братству по зброї, внесені мемуари радянських ветеранів ВВВ. 

И помнит мир спасенный...; Публіцистичний збірник / (Упор.: В.Т.Василюк, В.Б.Мілютенко). - К.: Молодь, 1985.

В збірник ввійшли очерки та статті радянських письменників та журналістів, які розповідають про мужність та героїзм радянських воїнів, які рятували народи Європи від фашизму.