Боєць отримавши листа...

 80 років тому, 11 липня 1941 року почалася героїчна оборона Києва, що тривала 71 день до 19 вересня 1941 року.

Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників, та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога більше 70 днів.

Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.

У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ.

Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ.

У результаті Київської оборонної операції загинули командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник Кирпонос, член Військової ради секретар ЦК КПУ Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал Тупиков та багато інших командирів і політпрацівників. Південно-Західний фронт втратив від 500 до 665 тис. чол., більшість з яких потрапила у полон.

Генерал - полковник Кирпонос

Генерал Тупіков

Про 71-денну оборону Києва в підручниках з історії Великої Вітчизняної війни згадок мало. Згідно радянської історіографії результати боїв виглядають таким чином – ми намагалися, зробили все що було в наших силах, оскільки сили були надзвичайно нерівні, ми програли.

Тріумф німецької зброї в цій битві не заперечити, але треба відмітити і успіхи та героїв. Про масовий героїзм не йдеться, так як 665 тисяч полонених перекреслюють всю радянську пропаганду. Але героїзм однозначно був, його проявляли як рядові бійці, так і генерали. Хочу навести приклади героїзму, які найбільш вразили.
Ось яку історію подає генерал Артеменко, котра сталася при захоплені окунівського плацдарму. На перешкоду німецьким танкам був виставлений лише один артилерійський дивізіон. Одну з його батарей атакувало не без успіху  десять танків. Двоє з них артилеристами було зупинено, решта вогнем знищила батарею і рухалася в тил радянських військ. Коли вони наблизилися до рубежів щойно знищеної батареї прямою наводкою вдарила замаскована гармата, біля якої стояв один вцілілий воїн. Ним одразу було знищено дві машини. Німецькі танки відкрили шквальний вогонь, але гармата продовжувала вогонь, знищивши ще один танк. Також вогонь по гарматі відкрила ще й група німецьких автоматників, котра обійшла позицію з тилу. Коли закінчилися снаряди, поранений артилерист просто встав, помахав кулаком наступаючому противнику та ввійшов у палаючу позаду нього хату. Коли прийшла запізніла допомога, в окопі знайшли єдиного вцілілого бійця цієї батареї, котрий повідомив прізвище героя – Бригада, дійсно він бився за цілу бригаду, вибравши смерть полону.
Ще один випадок "звичайного подвигу". 29 серпня німецькі передові частини вирвалися майже не зустрічаючи опору на лінію Тупичів-Куликівка і просувалися на Вихвостів. Радянські підрозділи поспішно відступали. В Куликівці залишився відставши від свого підрозділу один солдат, можливо тому, що при зрості 160 см він обслуговував кулемет моделі Дегтярьова, котрий важить 17 кілограм. Але це не суттєво важливо, залізши в дупло дерева кулеметним вогнем на кілька годин він закрив дорогу німецьким підрозділам. Після того, як німецькі солдати таки вбили нескореного бійця, їхні втрати становили лише вбитими 55 чоловік .

Ціна цього подвигу в тому, що в цей час кожна година золота. Вбитого червоноармійця німці заборонили хоронити, оскільки всі вбиті та поранені до війни з СРСР, пройшли Варшаву та Париж, це були справжні аси.

 Так билися звичайні солдати. Ні для кого не є секретом, як загинули всі штабні офіцери Київського округу на чолі з Кирпоносом. 26 вересня після того як бій стих місцеві жителі побачили тіла героїв, які не випускали зброю з рук, у магазинах не було жодного патрону.

Серед командування своє ім’я в історію заніс також генерал М. І. Потапов. Хоча він і не поліг в бою, а навіть побував в німецькому полоні, його боявся і поважав противник. Так, офіцер Вермахту Вернер Хаупт у своїх спогадах згадує його як молодого і найталановитішого генерала, 5-а армія якого своїми фланговими ударами наносила велику шкоду німецьким комунікаціям.

За даними гітлерівської Німеччини, опублікованими вже 27 вересня, в Київському котлі 665 000 захоплено в полон, знищено-захоплено 884 танки, 4000 гармат, не обрахована кількість бойової техніки, зброї, боєприпасів, транспортних засобів.