Книжкова країна.

 Всеукраїнський тиждень дитячого читання розпочався, гасло цього року – «Наближаємо Перемогу з книгою». 
До Всеукраїнського тижня дитячого читання бібліотекарі організували для дітей бібліотеки №11 провели квест "Книжкова країна". Метою квесту була популяризація бібліотечного фонду, зацікавлення юних читачів книгою, заохочення до читання українських творів та виховання культури читання. Бібліотекарка провела для учнів екскурсію та познайомила з правилами бібліотеки.

Учасники квесту мали чудову нагоду перевірити свої знання, проявити ерудицію, кмітливість, уміння змагатися в інтелектуальній грі.

 

Під час квесту діти виконували завдання, користуючись різними книжками, які необхідно було відшукати, давши правильну відповідь та віднайти у книжці наступне завдання, розгадували ребурси, шифрограми,  відгадували назви казок,  читали книжки...

 

Діти цікаво, пізнавально та з задоволенням провели час у бібліотеці. Побачили, скільки різних і корисних книг зберігає наша бібліотека.

  

Бібліотекарі організовують різноманітні заходи та заохочують юних читачів до неймовірних пригод та читання книг у бібліотеці!

Чекаємо всіх в нашій бібліотеці!

Літературні герої оживають на сцені.

До Міжнародного дня театру, на запрошення бібліотеки прийняти участь у театралізованому капустнику, завітали учні молодшої школи.Їх познайомили з історією виникнення театру, його традиціями.

Ініціатива святкування Всесвітнього дня театру належала Міжнародному інституту театру у 1961 році. Традиційно він проходить під єдиним гаслом:«Театр як засіб взаєморозуміння і зміцнення миру між народами».
Слово «театр» походить від давньогрецького слова theatron, що означає «місце, де дивляться». Виникнення давньогрецького театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса - Діонісіями.
Учасники процесії зображали Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали й танцювали (слово "трагедія" в перекладі з грецької - "гімн козлів"). На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедія хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, потім кількість акторів збільшувалась до трьох. В класичну епоху, театр із релігійних, народних уявень перетворився на самостійний вид мистецтва.
Традиційно в театрі граються два найбільш популярних жанри — комедія і трагедія, символами яких стали театральні маски.
Перші шкільні та університетські театри, де учні та студенти грали свої спектаклі за мотивами міфів та легенд, з’явились в Європі в XV сторіччі. Домашні театри в родинах буржуа, як показники високого культурного рівня родини, з’явились майже одночасно з театрами професійними – ще з часів Древньої Греції, ця традиція живе і сьогодні. 

Бібліотекарі разом з учнями грали в театралізованій постановці за повістю-казкою українського письменника Всеволода Зіновійовича Нестайка "Дивовижні пригоди в Лісовій школі
"Пригоди в Павутинії".

 

Звісно ж в лісовій школі є теж уроки і завдання, як і в звичайній школі. 

Учні виконували різні завдання, на перерві грали в квача, слухали музику. 

  

Дітям дуже сподобалось. Вони залюбки читатимуть і надалі твори українських письменників.

Вода - безцінний дар природи

До Всесвітнього дня водних ресурсів, який щороку відзначається міжнародною спільнотою 22 березня, бібліотекарі організували екологічну мозаїку, для учнів молодших класів. Метою заходу було нагадати дітям про надзвичайну важливість водних ресурсів для навколишнього середовища та суспільного розвитку. Діти переглянули навчальний мультфільм про колообіг води в природі. Відгадували загадки, розв’язували екологічні шаради. Захід допоміг розширити уявлення учнів про роль води в житті людей та поглибити їхні знання про водні ресурси і про те, як вода діє на організм. А проведені наукові експерименти відкрили безліч цікавого. 

 

До основних цілей відзначення цієї дати можна віднести такі напрями діяльності, як:

– надання реальної допомоги країнам, що зазнають дефіциту питної води;
– поширення інформації про важливість охорони водних ресурсів.

На нашому заході, бібліотекарі привернули увагу до проблеми забруднення водних артерій планети та збереження їх. Про те, як ми, споживачі впливаємо на забруднення та що ми зможемо зробити для збереження надважливого ресурсу нашої планети.

 

Мало хто замислюється над тим, що кожного разу, коли вони перуть білизну, до сумної картини додається новий смертельний удар. Більшість пральних порошків, що використовуються в Україні, складаються з фосфатів. Коли фосфор потрапляє у водойму, синьо-зелені водорості активно розмножуються. Як наслідок, у водоймах розмножуються синьо-зелені водорості, що призводить до заболочування і подальшого гниття. В результаті у воді розкладаються сотні кілометрів водоростей. У 1980-х і 1990-х роках понад 50 промислово розвинених країн законодавчо обмежили використання миючих засобів на основі фосфатів або взагалі заборонили їх.

Сьогодні вкрай важливо підвищувати обізнаність про важливість води для життя на Землі та раціональне використання водних ресурсів, що сприяє економічному та соціальному добробуту.

Поезія - це часточка душі

З метою пропаганди мистецтва поезії серед населення, підтримки мовного розмаїття за допомогою віршів і сприяння невеликим видавництвам, ЮНЕСКО встановила Всесвітній день поезії, який відзначають щорічно 21 березня.

 Творцями поетичних творів є поети, які поетично сприймають дійність та поетично ставляться до навколишнього світу. Це люди з витонченим смаком, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній навколишнього видимого-невидимого багатовимірного життя. Це надзвичайні люди: талановиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного. Поезія — це стан їхньої душі, пісня, яка лине із самого серця. Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя, неповторний барвистий опис відчуттів або сприйняття. Однакових поетів не буває, бо в кожному є щось своє, незвичайне.

З кожним поетом асоціюються свої рими, свої думки, свій настрій, свої слова… Вивчаючи творчість того чи іншого поета ми маємо унікальну можливість побути з думками поета наодинці, відкрити для себе його внутрішній світ та настрій.

 І якщо цей настрій співпаде з настроєм читача, то другий назавжди запам’ятає віршовані строки автора, поділиться ними із своїми рідними та друзями.Тоді поетичний твір відродиться заново, набуде нового, неповторного значення. Так він буде відроджуватись ще не один раз, даруючи відраду своїм читачам – важливих цінностей, переживань, почуттів, емоцій. 

Поезія — то безсмертя своєму автору.

Поезія - всесвіту нерви.

Кожна людина колись у житті

Собі задає це питання:

Поезія: що це? Мистецтво чи ні,

А, може, словесне змагання?

Поезія: що це? Гра слів і думок,

Що виклав поет на папері?

А, може, до Вічності ще один крок,

Чи, навіть, до Істини двері?

Поезія: що це? Ніяк не збагну,

Чому лише вибрані в змозі

Так влучно і мудро нам думку свою

Подати у римі, не прозі?

Чому тільки вибрані можуть творить

Безсмертні для людства шедеври?

Й коли все навколо у мороці спить,

Поезія – всесвіту нерви?

Питання лишились: чому та й чому?

Сама я цього не здолаю.

Лиш знову і знову я вірші пишу

До Істини шлях прокладаю...

Валькірія, 2010

Про красу та вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Ліна Костенко

(Івану Драчеві)

Століття - в зачарованому колі,

немов у скриньці втомлений вертеп...

Там, де розсипав Бог насіння волі,

розкинув руки захмілілий степ.

Ще не світало в нім. Ще глупа ніч в нім

гуде гуняво, ніби тятива, -

і не одного в мареві панічнім

холодний піт стрілою пробива.

А хто не спить - і ті зоднаковіли;

їм у безсонні сонячно й у сні...

І тільки слово стереже могили -

як мертвий скіф на мертвому коні.

Пощо ж у мушлі шепоти химерні

про край, де Бог умерти не велів?

Там затишно мелодії в таверні

й поетові у списку кораблів,

там воля - безконечна і бездонна,

там кожен вільний - скіф і гречкосій,

там по сей день тризубом Посейдона

вершиться влада віршів і стихій,

там древній запах молодого тіла

спалахує від погляду, як хмиз...

Там Змієборець (мушля шепотіла)

трима свічу в десниці, а не спис.

Ігор Римарук

Багатогранний талант Ліни Костенко

Сьогодні, 19 березня, святкує свій день народження, українська письменниця Ліна Костенко. Ліна Василівна Костенко народилася у сім’ї вчителів 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині. Дитинство Ліни Костенко пройшло в роки Другої світової.
Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.  З підліткового віку була закохана у філософію, вже тоді читала Руссо, Дідро, Вольтера, Канта.

"Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років.
 За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність".
 Ліна Костенко їздила у Чорнобильську зону відчудження після аварії на ЧАЕС, ризикуючи здоров’ям — вона брала участь в різноманітних експедиціях, які, за її словами, "знімали посмертну маску"

 з тієї землі. 
Атомний Вій опустив бетонні повіки. 
Коло окреслив навколо себе страшне. 
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?! 
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

В 2012 році вийшла поетична збірка «300 поезій».
Це одна з найважливіших фігур сучасної української літератури, бо Ліна Костенко справді значно вплинула на розвиток України, як культурний, так і громадський.
Сьогодні геніальна українка говорить до нас своїми творами, завжди актуальними та пронизливими,  сповнені глибиною та гармонією.

Ще трохи, трохи — й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра — попіл пожарищ.
Її пейзаж — руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
***
Вернулись люди — а немає стін.
Пройшла орда, жорстока і запекла.
Регоче диявол.
І встає з руїнС
Сивий Янгол українського пекла.

Опис війни такими тонкими словами, порівняння її жахіть з мистецьким процесом викликає бурю емоцій.
Її поезія – про любов, красу рідної мови і України – це словесна зброя, яка надихає і окриляє. Ліна Костенко у своїх рядках показує нам, як змінюється поле протистояння. Відтепер ми на стороні сили.

“Патріотично віддана українському слову”

Марія Морозенко  Книжкова викладка

Дивне це відчуття: дні життя, мов стара етажерка.

Миті щастя – книжки, які хочеться так зберегти.

І вдивлятись в рядки – у минуле, неначе люстерко.

                 Серед плетива днів не згубити себе, а                         знайти.

У нашій бібліотеці №11 відзначається 55-річчя від дня народження Марії Морозенко (Мороз) - української поетеси, члена Національної спілки письменників України. З цієї нагоди була організована книжкова виставка, на якій бібліотекарі  знайомлять своїх відвідувачів з творчістю цієї видатної особистості.

Марія Морозенко народилася 15 березня 1969 року в селі Малин Млинівського району Рівненської області у багатодітній сім'ї. Вона була дев'ятою дитиною із дванадцяти дітей. Коли Марії було дев'ять років трагічно загинув батько. Дванадцять дітей піднімала на ноги самотужки мама, Неоніла Андріївна, «Мати-героїня». 

Закінчила Черкаський університет (2005). Учителювала (1986–1987). Після переїзду до Києва працювала педагогом народних ремесел у світлиці «Веретено» (1989–1997), а згодом – кореспондентом, літературним редактором у низці видавництв («Козарі», «Чізе», «Світ успіху» та ін.). 

Лауреатка багатьох літературних нагород (конкурсів «Рукомесло»,  «Сила малого», «Українська сила»), численних пісенних фестивалів та міжнародних конкурсів. Була керівницею культурологічної студії «Духовність української родини» при Національному музеї літератури.

Письменниця Марія Морозенко, яка віддана українському слову, старалася об'єднати молодь з усіх куточків країни, щоб допомогти їм реалізувати свій талант. 

Марія Миколаївна має в своєму доробку ліричну поезію, прозові твори на історичну тематику, дитячі казки, серію пізнавальних загадок і прозу для підлітків.

"Наші звичаї і традиції" Марія Морозенко

Час плине швидко, і ми втрачаємо зв'язок з нашим минулим. Багато українців сьогодні не розуміють значення таких слів, як "сніп" і "стіг" та як вони виглядають. Дехто не знає, коли щедрують, а коли засівають. І що саме потрібно говорити людям, які приходять щедрувати чи колядувати. В цій книжці розповідається про цікаві та колоритні українські святкові традиції.

  Серія абеток. Книги, з якої прочинається знайомство дитини з буквами. На сторінках якої дитина познайомиться не лише з буквами українського алфавіту, але і з різноманітними тваринами.У книгах багато цікавих віршів про тваринок які мешкають у лісі та барвистих, веселих ілюстрацій. З ними малюк швидко навчиться розрізняти букви та читати.

 

Серія книжок для малят "Хто це?"
Цікаві віршики чудово ілюстрованих книжок у доступній і веселій формі познайомлять малят з найбільш відомими свійськими та дикими тваринами. Тому малечі варто познайомитися з ними всіма та вивчити пару дотепних легеньких віршиків.

"Незвичайні пригоди Чока, який шукав Країну Щастя"
У цій книжці, разом з хлопчиком Чокоп діти помандрують в казкові країни Ласунів і Замазур, де на них чекають незвичайні пригоди.

Книжки для підлітків

"Я закохалася" Марія Морозенко

І в юному віці кожен має власну особистість і власне життя. Він шукає себе і виходить у світ на власні ноги. Він переконаний, що неможливо дружити з усіма і не конфліктувати. Тому що всі люди різні. Ми думаємо по-різному, діємо по-різному, маємо різний досвід. Гірко-солодкий досвід теж різний. Героїня цієї історії має чутливе серце. Вона вже доросла у своїх думках і почуттях. Вона закохується. Розчаровується. Вона знаходить правильну ідею. І опиняється на порозі кохання, про яке мріяла.

Її рукопис повісті "Великий характерник Іван Сірко" здобув перемогу в конкурсі "Українська сила".

Життя Івана Сірка овіяне легендами та сповнене карколомних пригод. Він народився надзвичайною дитинною, з особливим даром характерництва, що допоміг йому здобути багато перемог, і передусім – над собою. Складні випробування лише загартували його дух та тіло. В усіх героїчних битвах Іван Сірко виходив переможцем. Взявши у руки булаву отамана, вірою і правдою служив рідній землі. Рівного йому не було з-поміж козацтва.

Поетеса написала ряд поезій, присвячених подіям Революції Гідності: «Посвята матерям Героїв Небесної Сотні», «Я — сто перший у Небесній Сотні…», «Майдане…», «Медичним сестрам Майдану присвячується». Своїми патріотичними поезіями вона закликає: «…Не зраджувати пам'яті героїв».


Марія Морозенко займалася волонтерською діяльністю, допомагала бійцям, що воюють на Сході, відвідувала поранених воїнів у шпиталі, які чекають на підтримку та спілкування.

Навчання комп'ютерної грамотності

Хоча сьогодні здається, що кожен має комп’ютер і щодня користується iPhone або смартфоном, все ще є запитання. Оскільки інтерфейс і програми часто оновлюються, ми теж щодня дізнаємося щось нове.

 Сьогодні все більше і більше користувачів які не бажають оновлювати свої гаджети й вважають за краще відкладати встановлення нових прошивок.

Ми розповідаємо чому важливо оновлення систем телефону, а також як оновити Android на наших уроках комп’ютерної грамотності. 

 Користуватися багатьма програмами, такими як редагування документів Google та надсилання повідомлень Viber, наші «студенти» навчилися на комп’ютерних заняттях, які проходили в нашій бібліотеці 11.

Щовівторка о 12:00 продовжують працювати наші комп'ютерні курси «Йдемо в майбутнє зі старшим поколінням».

Наші заняття продовжуються щовівторка о 12:00

Святкуй Колодія - святкуй весну.

 

Масниця не має чіткої дати святкування. Залежить вона від того, коли починається Великий піст. Цьогоріч в Україні відзначають Масницю, або ж Колодія, з 11 по 17 березня.

Це давнє християнське свято проводів зими та зустрічі довгоочікуваної весни, передчуття швидкого тепла та пожвавлення природи у дохристиянські часи було приурочене до весняного рівнодення.

Як святкували і що їли в Сиропусний тиждень, дізналися відвідувачі, які долучилися до нашої етнографічної години з нагоди свята,  яка відбулася в бібліотеці №11

Як з давніх часів святкували тиждень перед Великим постом.

Перший тиждень називався Всеїдним. Навіть у пісні дні, середу і п'ятницю, можна було споживати м'ясо.
У Переступний або Рябий, тобто другий тиждень, також їли м'ясо, але не в пісні дні.
А от на саму Масницю дозволялося споживати багато "масної їжі" − сир, масло, вареники, молочні продукти, а також рибу і яйця.Тиждень перед початком Великого посту мав ще кілька назв − Колодій, Сирна неділя. У прадавньому розумінні Колодій - це маленький Сонце-Божич, який підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм. Колодій - бог шлюбу та злагоди. Він приходить до людей, аби допомогти відновити втрачені за зиму сили.

До свята ретельно готувались: прибирали оселю, робили усю важку роботу, аби уникнути її на Масницю. Напередодні свята поминали рідних. Бо остання неділя перед Великим постом була прощеною.

Розповсюдженим обрядом був Колодій. У понеділок на Масницю зранку жінки збиралися в корчмі справляти колодки. Вони були символом продовження роду.
Жінки, які приходили в шинок, приносили вже готовий, прибраний Колодій. Одна з них клала на стіл сповите полінце, а решта голосно викрикували: "Народився Колодій, народився". Взявшись за руки, тричі обходили довкола, роблячи ритмічні рухи, супроводжуючи їх вигуками та піснями:

А вже наше дитя народилось,
А вже дитя на світ божий та й з’явилось!
Колодка чи поліно залишалося у корчмі до суботи, бо "у понеділок вона народилася, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, в п’ятницю її хоронять, а в суботу оплакують".

Одним із традиційних обрядів української Масниці також було ряджання. Жінку наряджали, чіпляли довгу косу з конопляного прядива. З нею в хаті танцювали, співали обрядових пісень, а потім виганяли в сіни. Наступною до хати заводили жінку перевдягнуту на старенького дідуся.
Молода жінка символізувала Масницю, яку проводжали разом із зимою. А перевдягали у старенького дідуся, щоб піст був легким і дуже швидко минув. Заміжні жінки також обходили ті родини, де були неодружені парубки і дівчата, і прив'язували їм колодку. У такий спосіб карали тих, хто не встиг одружитися. Дівочу колодку оздоблювали барвистими стрічками та паперовими квітками і прив'язували до лівої руки, а хлопцям до ноги. Парубок мусив купити дівчині намисто або стрічку, а дівчина на Великдень — «віддати колодку»: подарувати йому кілька писанок. Колодку чіпляли всім, незалежно від соціального стану, аж до священника. У цьому є відгомін родового ладу, де панувала соціальна рівність. Чіпляння колодки — турбота громади про продовження роду.


Кожен день із Сирного тижня має свою назву та значення.
Понеділок – зустріч Масниці
У перший день було заведено збиратися вдома та пекти перші млинці або варити вареники. Також можна було ходити в гості або приймати гостей, а ще в понеділок встановлювали Масляне опудало.
Вівторок – Заграші
У цей день зазвичай призначали оглядини, оскільки батьки поспішали посватати дітей до початку посту. Другу половинку також шукали на гуляннях чи у гостях.
Середа – Тещині млинці
Цього дня зять мав йти в гості до тещі. А за кількістю частування на столі у тещі можна було судити про стосунки у сім’ї. І що дружелюбнішою буде теща цього дня, то щасливішим буде життя молодого подружжя.
Четвер – Розгуляй, широка Масниця
Це день народних гулянь. Завершували всі домашні та господарські справи й починали гуляння: каталися на санях, стрибали через багаття та влаштовували ярмарки.
П'ятниця – Тещині вечірки
У цей день теща мала відвідати зятя. Але їхала вона не одна, а з подругами та родичами. І зять повинен був весь вечір усіляко потурати тещі й гостям, опікуватися ними.
Субота – Зовицині посиденьки
Цієї суботи заміжні жінки запрошували в гості сестер чоловіка (зовиць), пригощали їх млинцями та вручали подарунки. Також разом ворожили на майбутнє.

Неділя – Проводи Масниці
Це свято ми ще знаємо як Прощену неділю. За традицією, зустрівшись, люди говорили один одному: "Пробач мені", відповідати прийнято: "Бог простить".

Суть свята
Своїм корінням Масляна сягає вглиб століть у дохристиянські часи і черпає звідти багато цікавих традицій та веселі народні ритуали. 

Найголовнішою обрядовою масничною стравою повсюдно в Україні були вареники з сиром, щедро обмішані маслом і сметаною, гречані млинці та інші страви на основі молочних продуктів: сирники, сирні баби, локшину, галушки. А з молока робили ряженку, колотуху, розтирачку, кисіль.

 

Завершується свято символічним прощанням з старим роком, і звільненням місця для майбутньої весни та оновлення.Попри всі регіональні різновиди, його спільне смислове навантаження цілком зрозуміле й виправдане — турбота про одруження і народження дітей як продовжувачів роду. Тим, хто забув цю мудру народну істину, нагадували: «Не женився єси, то колодку носи!»

Тарас Шевченко - майстер слова й пензля

Шевченко - явище велике й вічне. Невичерпний і нескінченний, Шевченко живе посеред нас, додає сміливості і впевненості. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення.

9 березня день народження Тараса Григоровича Шевченка - поета, художника, мислителя, палкого патріота України. Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам’ятати про генія українського народу.

Спадщина Т. Г. Шевченка у фондах нашої бібліотеки

Вшанування великого Кобзаря національного духу, звернення до його творчості та її популяризація є основою нашої державності. Шевченкова творча спадщина – це академія нашого народу, де сконцентровано все: мова, історія, звичаї та традиції, мораль, етика й естетика, національна філософія, основи українознавства та державотворення, найвища духовність, наше минуле, сучасне і майбутнє. Саме Шевченко зберіг і повернув народу його голос — українську мову.

Тарас Шевченко не був політиком, але на його ідеях сформувалась свідомість й світогляд нації. Він не був полководцем, але його слово підняло до збройної боротьби тисячі українців, які по-шевченківськи дивляться на нинішній стан України та українського народу, розуміють й беруть відповідальність за все, що відбувається в нашій державі. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:”В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля.”

 Як ніколи – сьогодні його твори набувають патріотичної доцільності. Хіба могли ми уявляти колись, що піде, як писав Тарас Григорович, "війною брат на брата…"??? Проте після усвідомлення тих жахіть, які нині лишають по собі російські варвари в Донецьку, Луганську, Бахмуті, Харкові, Херсоні, Маріуполі, Чернігові, Сумах, Миколаєві, Києві й Київській області та інших містах, постає питання: "А чи були вони братами нам хоч колись, хоч на мить…?"

Народе мій, для всіх завжди відкритий,

Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити —
Мовляв, дороги іншої нема...

Шевченко – постать ренесансного типу. Він актор, співак та режисер, який навіть на засланні пробував робити спектаклі. Його не можна збагнути ані у романтичній стилістиці, ані у трагічній. Адже він – не форматна людина. Скульптор, художник, фотограф. Шевченко є автором понад тисячі полотен: пейзажі, портрети, картини на історичні теми. Зрозуміти Шевченка, не знаючи, що він був прозаїком, драматургом, перекладачем, публіцистом, театральним критиком, неймовірним театралом, мандрівником, винахідником, археологом – не можливо. Він застосовував новаторський спосіб гравюри, експериментував, змішував хімікати, пробував опанувати техніку акватинти.
Поезія і живопис взаємопов'язані між собою. Через поезію можна краще розуміти твори Тараса Шевченка, а картини, у свою чергу, органічно доповнюють поетичну спадщину. 

Також його можна вважати експериментатором у малярстві, поезії та фотографії. Після того як Шевченко повернувся із заслання – він мав стати професійним фотографом. Друзі пропонували організувати йому майстерню, купили техніку, щоб він міг так заробляти на життя, як це робили багато художників. Тарас Григорович пробував фотографувати, але швидко відмовився від цього заняття. Він вважав, що дагеротипія – це не мистецтво, а справа фізики і хімії. А він був митцем. Тому вирішив займатися офортом. Шевченко любив Шекспіра, в оригіналі читав польську поезію, розумів французьку, а його мандрівна бібліотека (бо ж власного дому Кобзар ніколи не мав) була переповнена книгами та літописами з історії.
Найголовніші події у житті Шевченка траплялися навесні: навесні він народився, отримав свободу, навесні вийшов "Кобзар", навесні опинився за ґратами, знову почув про свободу і… зрештою, навесні Тарас Шевченко помер. А останнє, що спробував він перед смертю – був чай з вершками, який він отримав з рук свого слуги.

Як не дивно, Шевченко вів богемний спосіб життя, адже спілкувався з найбільш освіченою мистецькою елітою свого часу. Він вживав вишуканий алкоголь – наприклад вина "Вдова Кліко" і ром, дуже любив каву – навіть досліджував її історію на українських землях та смакував елітними китайськими та фруктовими європейськими чаями. А ідеальною жінкою чистого українського типу для Тараса Григоровича була дружина Пантелеймона Куліша.
Уже у зрілому віці він писав, що горизонт має для нього невмирущу принадність: "Мене завжди тягне подивитись, що за ним ховається. Це почуття не дає спокою. І я все життя лишався людиною, яка прагне зазирнути за горизонт, цю безмежну, бентежну межу між явною і прихованою частинами світу". І він часто це робив – зазирав за горизонт свого суспільства і за межі свого часу.