Тарас Шевченко - майстер слова й пензля

Шевченко - явище велике й вічне. Невичерпний і нескінченний, Шевченко живе посеред нас, додає сміливості і впевненості. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення.

9 березня день народження Тараса Григоровича Шевченка - поета, художника, мислителя, палкого патріота України. Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам’ятати про генія українського народу.

Спадщина Т. Г. Шевченка у фондах нашої бібліотеки

Вшанування великого Кобзаря національного духу, звернення до його творчості та її популяризація є основою нашої державності. Шевченкова творча спадщина – це академія нашого народу, де сконцентровано все: мова, історія, звичаї та традиції, мораль, етика й естетика, національна філософія, основи українознавства та державотворення, найвища духовність, наше минуле, сучасне і майбутнє. Саме Шевченко зберіг і повернув народу його голос — українську мову.

Тарас Шевченко не був політиком, але на його ідеях сформувалась свідомість й світогляд нації. Він не був полководцем, але його слово підняло до збройної боротьби тисячі українців, які по-шевченківськи дивляться на нинішній стан України та українського народу, розуміють й беруть відповідальність за все, що відбувається в нашій державі. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:”В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля.”

 Як ніколи – сьогодні його твори набувають патріотичної доцільності. Хіба могли ми уявляти колись, що піде, як писав Тарас Григорович, "війною брат на брата…"??? Проте після усвідомлення тих жахіть, які нині лишають по собі російські варвари в Донецьку, Луганську, Бахмуті, Харкові, Херсоні, Маріуполі, Чернігові, Сумах, Миколаєві, Києві й Київській області та інших містах, постає питання: "А чи були вони братами нам хоч колись, хоч на мить…?"

Народе мій, для всіх завжди відкритий,

Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити —
Мовляв, дороги іншої нема...

Шевченко – постать ренесансного типу. Він актор, співак та режисер, який навіть на засланні пробував робити спектаклі. Його не можна збагнути ані у романтичній стилістиці, ані у трагічній. Адже він – не форматна людина. Скульптор, художник, фотограф. Шевченко є автором понад тисячі полотен: пейзажі, портрети, картини на історичні теми. Зрозуміти Шевченка, не знаючи, що він був прозаїком, драматургом, перекладачем, публіцистом, театральним критиком, неймовірним театралом, мандрівником, винахідником, археологом – не можливо. Він застосовував новаторський спосіб гравюри, експериментував, змішував хімікати, пробував опанувати техніку акватинти.
Поезія і живопис взаємопов'язані між собою. Через поезію можна краще розуміти твори Тараса Шевченка, а картини, у свою чергу, органічно доповнюють поетичну спадщину. 

Також його можна вважати експериментатором у малярстві, поезії та фотографії. Після того як Шевченко повернувся із заслання – він мав стати професійним фотографом. Друзі пропонували організувати йому майстерню, купили техніку, щоб він міг так заробляти на життя, як це робили багато художників. Тарас Григорович пробував фотографувати, але швидко відмовився від цього заняття. Він вважав, що дагеротипія – це не мистецтво, а справа фізики і хімії. А він був митцем. Тому вирішив займатися офортом. Шевченко любив Шекспіра, в оригіналі читав польську поезію, розумів французьку, а його мандрівна бібліотека (бо ж власного дому Кобзар ніколи не мав) була переповнена книгами та літописами з історії.
Найголовніші події у житті Шевченка траплялися навесні: навесні він народився, отримав свободу, навесні вийшов "Кобзар", навесні опинився за ґратами, знову почув про свободу і… зрештою, навесні Тарас Шевченко помер. А останнє, що спробував він перед смертю – був чай з вершками, який він отримав з рук свого слуги.

Як не дивно, Шевченко вів богемний спосіб життя, адже спілкувався з найбільш освіченою мистецькою елітою свого часу. Він вживав вишуканий алкоголь – наприклад вина "Вдова Кліко" і ром, дуже любив каву – навіть досліджував її історію на українських землях та смакував елітними китайськими та фруктовими європейськими чаями. А ідеальною жінкою чистого українського типу для Тараса Григоровича була дружина Пантелеймона Куліша.
Уже у зрілому віці він писав, що горизонт має для нього невмирущу принадність: "Мене завжди тягне подивитись, що за ним ховається. Це почуття не дає спокою. І я все життя лишався людиною, яка прагне зазирнути за горизонт, цю безмежну, бентежну межу між явною і прихованою частинами світу". І він часто це робив – зазирав за горизонт свого суспільства і за межі свого часу.