Шевченкове слово

9 березня, в Бібліотеці для дорослих №11 до дня народження Тараса Григоровича Шевченка, в читальній залі представлена книжкова виставка.

Цей день перетворився на день щирих розмов та відкриттів. Ми разом згадували, про що насправді писав Тарас:

•  про неймовірну любов до України, яка актуальна як ніколи;
•  про гідність, свободу та незламність духу;
•  про людяність та долю кожного з нас.

Особливо зворушливо було чути, як у стінах бібліотеки знову оживало пророче слово. Наші гості залюбки декламували уривки з улюблених творів поета — від рядків з поеми «Катерина» до проникливої інтимної лірики. Кожне слово звучало по-новому, гостро та щиро.

Завітайте до нас, щоб перегорнути сторінки великої історії, знайти натхнення у пророчих рядках та просто побути у колі «своїх».

Поет, що пробудив Україну

9 березня в бібліотеці пройшли заходи присвячені дню народження Т. Г. Шевченка. Відвідувачі дізналися не лишепро те, що Шевченко був геніальним поетом та художником, а й про його повсякденне життя, уподобання, пристрасті.

9 березня 1814 року у родині простих селян-кріпаків народився Тарас Шевченко, якого небезпідставно вважають основоположником літературної української мови. На бібліотечному YouTube каналі є віде, як наші читачі читають свої улюблені вірші Т.Г. Шевченка

Про рід Тараса Григоровича
Предки Шевченка були козаками – несли службу у війську запорізькому та були учасниками визвольних війн та повстань.
За згадками родичів Тараса, прадід Андрій Безрідний - був вихідцем з низового козацтва, який із Запорізької Січі переїхав у Керелівку (зараз Шевченкове, інша назва села - Кирилівка). Згодом одружився на Єфросинії Іванівні Шевчисі.
Так у Керелівці з'явилася сім'я Шевченків. Згодом пара народила трьох синів Олексу, Кіндрата та Івана. Іван був одружений тричі, мав восьмеро дітей. Один з його синів - Григорій - і був батьком Тараса Шевченка.
Сам же дід Іван був грамотним селянином — умів читати й писати, знав багато цікавих історій. Тож маленький Тарас полюбляв проводити з ним багато часу, зростаючи під впливом розповідей про Коліївщину, козаччину та народних героїв — Залізняка й Гонту.
По лінії ж матері Тараса предками були Яким і Параска Бойки, що проживали в сусідньому селі Моринці, але походили з бойків Прикарпаття.
Батьки майбутнього поета були кріпаками у поміщика Енгельгарда. Коли вони одружилися, то Григорію було 21 рік, а Катерині – 19.

У свою чергу варто зазначити, що Тарас Шевченко народився не в заможній сім’ї, але й не у бідній. Хоча батько поета і був кріпаком, він був також чумаком та стельмахом, а один із дідів матері мав пасіку з кузнею. Така діяльність допомагала заробляти достатньо грошей для нормального життя. Тим не менш, із п’яти дітей у сім’ї Тарас був єдиним, хто здобув шкільну освіту та був грамотним.Основна освіта Тараса Шевченка тривала лише два роки. Її він здобув у церковно-приходській школі. Він навіть трохи підпрацьовував - свої перші гроші майбутній поет заробив, відспівуючи небіжчиків у ролі помічника священика. 

Шевченко міг би стати й відомим музикантом
Знаємо про Шевченка-поета - автора пророчих філософських творів, знаємо Шевченка-художника, тонкого і майстерного митця, але існує і третє втілення митця - Шевченко-музикант.
По перше, він був освіченою людиною в музичній справі та мав широке коло смаків: дуже любив Гайдна, Моцарта і Бетховена, постійно до них звертався. Обожнював Шопена, Мендельсона. Дуже добре знав тогочасних віртуозів: Паганіні, Серве, В’єтана, в його творах згадуються десятки прізвищ. Все це говорить про те, що Шевченко — інтелігент надзвичайно високого художньому смаку. Щоденники Тараса Шевченка дуже багаті на музичні судження. Він часто звертається до віденських класиків. І, звичайно, ідеалом гармонії завжди залишався Вольфганг Амадей Моцарт. Фрагмент із записів Шевченка за 1857 рік: «Я почув, як маленький оркестрик грає увертюру до опери Моцарта. Це така чудова музика, що мені здається, її не можна заграти недобре, вона завжди звучить божественно».
У петербурзькому середовищі він спілкувався з відомими музикантами. Велика дружба пов’язувала його з видатним українським співаком Семеном Гулаком-Артемовським. Останній навіть присвятив Шевченку власну пісню «Стоїть явір над водою». Василь Барвінський у своїй статті згадує й думку Пилипа Козицького, що «Шевченко своїм знайомством з кращими зразками загальноєвропейського мистецтва в різних його галузях і стилях досягає рівня фахівця музики».

По друге, Шевченко дуже гарно співав. Перший ректор Київського університету Михайло Максимович згадував, що Тарас був співаком із чудовим голосом. "Якби не широка обдарованість як літератора та живописця, Шевченко був би світовим співаком", - говорив він.
Стверджують, що Шевченко мав добрий музикальний слух і приємний голос – «баритон з високими теноровими нотами» оксамитового тембру, дуже любив співати і, за свідченням сучасників, «завжди вкладав всю силу у своє виконання народних пісень».

За переказами: «Шевченко дуже любив народні пісні, знав їх без ліку і переймав з одного разу: аби де почув нову пісню, одразу візьме її на голос і всю її знає».
Можливо саме через те твори Шевченка такі мелодійні, що прямо просяться стати піснями. Зокрема першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл творів «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів і форм. На вірші Шевченка Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.

Модник та чепурун, який через вбрання популяризував українську культуру.

Тарас Шевченко був відомим модником, любив дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші. Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу.
У часи Шевченка для кожного прошарку населення існував свій чіткий зовнішній образ, якому в залежності від майнового та родового статусу відповідав певний костюм: вбрання простого народу та привілейованих верств, міський та сільський одяг.
То ж не дивно, що Шевченко, коли перебував у Петербурзі та був уже знаний у світських колах, почав одягатись згідно з модою ХІХ сторіччя. «Костюм з лацканами, прямі штани, обов’язково, краватка. Метелика він не носив. До речі, під час першого приїду до України з Петербурга він був ще без вусів. Тобто образ вусатого дядька похилого віку у вишиванці — це образ Шевченка вже після заслання. До заслання це була життєрадісна молода людина», – зазначають дослідники життя та творчості Кобзаря.
Товариш Тараса, художник Іван Сошенко у своїх спогадах навіть зазначав, що, «познайомившись зі світськими людьми і роз'їжджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на «comme il faut» (належним чином).

Досі немає конкретних відповідей щодо його улюбленого елементу гардеробу, втім відомо: з першого гонорару за картину Тарас Шевченко придбав собі дороге взуття.

Кобзар регулярно витрачав гроші, щоб підтримувати образ денді: мав хороші костюми, зокрема парусинові, носив циліндр. Одного разу купив собі з гонорару єнотову шубу, іншого – гумового плаща-макінтоша.
Дехто із сучасників вважав його навіть франтом. Поет носив і костюми, і фраки, одягав модні сорочки та краватки. Більше того, схоже, що поет носив і золоті запонки. Посмертний опис речей Тараса Шевченка, які знаходилися в приміщенні Академії мистецтв, це лише підтверджує. Цікавий факт - окрім всього іншого майна, там були навіть китайські туфлі.

А от у традиційне вбрання він одягався лише для світлин, аби відповідати тогочасним настроям, себто ідеям романтизму — мистецького напрямку, що популяризував повернення до витоків та збереження національної спадщини.
Коли Тарас Шевченко надягав одночасно модний міський костюм і селянську смушкову шапку з кожухом, це просто шокувало оточуючих, адже поєднувати одяг різних станів було неприйнято.
Фактично, Шевченко зробив спробу презентації народного одягу в урбаністичному середовищі. Він своїм зовнішнім виглядом не лише ламав соціальні правила та стереотипи, а й кидав виклик суспільній думці, відкрито демонструючи себе як українця за допомогою одягу. Чому він це робив? Бо власне самоусвідомлення вимагало від нього культурного єднання зі своїм народом, позначення себе з ним одними маркерами.
Саме Шевченко розпочав моду на національні риси в одязі серед українських письменників, він був також одним із перших, хто почав фотографуватися в народному одязі.

Кобзар полюбляв справжній український борщ, а у снах до нього з`являлись вареники.
«Улюбленою його їжею був справжній український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки» - вказує у своїх спогадах про Кобзаря письменниця Стефанія Крапівіна.
"У Києві, у родичів, частували Шевченка пісним борщем із сушеними карасями зі свіжою капустою та якимись особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим кропом.коли Тарас Григорович з'їв кілька ложок борщу, він не втерпів, щоб не признатися: якщо він і їв подібний борщ, то, певно, дуже давно, хоча навряд чи коли й доводилося куштувати.Потім подали пшоняну кашу, варену на раковій юшці з кропом, і Шевченко зовсім розтанув Після цього декілька разів за бажанням Шевченка, - за словами Афанасьєва-Чужбинського, - ми ходили обідати у пісні дні до старих, тільки бувало, я заздалегідь попереджу тітоньку, і пісний борщ виходив якнайкраще."
Тарас Шевченко добре знався і на рибних стравах. «Лящі дніпрові», карасі сушені або «засмажені зі сметаною», судак і щука, «міцно приправлена перцем», згадуються в його творах, листах і «Щоденнику».
Неможливо перерахувати всі страви, що згадує Тарас Григорович у своїх творах: устриці, «кав’яр» (ікра), крес-салат, спаржа, духм’яний «огурешник», смажена качка з яблуками, гуска, смажена з капустою, порося фаршироване «з бабою», пиріжки з цибулею та грибами («просто геніальні!»), котлети, баранина, «кебаб», кренделі, бублики, смажена індичка, курчата, вестфальська ковбаса (особливо з гірчицею), «бефстек», холодна телятина і, звичайно, ж сало та домашня ковбаса.
Любив Шевченко вареники і пельмені. В листі до Кухаренка від 31 січня 1843 року з Петербурга він писав: «Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділь зо три снилась. Тілько що очі заплющу, вареник, так тобі і лізе в очі…»
З фруктів Тарас Григорович любив сливи та кавуни, а з овочі: часник, цибулю, огірки (свіжі й солоні), а особливо молоду редьку.

А взагалі, Кобзар дуже любив й сам пригощати, особисто дітей і звичайно ж солодощами. От як про це пише у своїй статті «Несколько слов о Тарасе Шевченко» Крапівіна: «Як його не відмовляли, але в наступну за тим неділю, він побажав улаштувати «знатний» бенкет для всієї навколишньої дітвори, а дітвори було в нього знайомої мало не півсотні. Сам вибрався до міста на ринок і повернувся звідтіль, таки пішки, й так навантажившися великими й малими вузлами та пакунками з різними ласощами та цяцьками, що ледве приплетався до ґаночка, увесь спотілий і запорошений..., проте, веселий і вдоволений з наступного свята... По обіді з'явилася договорена перекупка з ручним візком, в якому були яблука, груші, пряники, бублики та рум'яні «закордонні» булочки, - й бенкет бучно відбувся на вигоні...».

Чай з ромом чи ром з чаєм - що полюбляв пити Тарас Григорович
Поет Тарас Шевченко при житті дуже любив два напої - неміцну каву зі збитими вершками та чай.«Джерело натхнення» – так Шевченко називав чай із самовара. Однак у чай він любив додавати ром, до того ж у такій кількості, що його друзі жартували: мовляв, Тарас п'є не чай із ромом, а ром із чаєм. Історик Микола Костомаров згадував, що за довгими вечірніми розмовами Тарас міг випити з десяток склянок такого коктейлю, але дійсно п’яним він бачив поета лише одного разу. За словами сучасників, письменник не був ідеальний і дуже любив випити.
Цей напій Шевченко по-справжньому оцінив на засланні і після того пив його до кінця життя.

Рецепт чаю з ромом
Інгредієнти:
1 чайна ложка чорного чаю;
150 мілілітрів окропу;
30 мілілітрів рому;
мед до смаку;
паличка кориці.

Каву Тарас Григорович теж любив. Захопився нею в Академії мистецтв - кава піднімала тонус й підтримувала працездатність студентів-художників. Найбільше полюбляв каву по-віденськи: не міцну, зі збитими вершками.
Але й міцнішими напоями любив почастуватися Тарас Григорович. Зокрема він полюбляв лафіт (популярне на той час червоне вино), чихир, джаксон, лікер, різні наливки: вистоялка, слив’янка, вишнівка, лимонівка, англійський портер «Браунстут Берклей Перкенс і компанія», італійське лакріма-крісті, яке пили під макарони і стофатто, джин, вина херес й мадера, горілка, «стуканець», пиво, мед, квас, шампанське для особливо урочистих подій.
Однак, треба зауважити, що Шевченко завжди знав міру. Як вказував у своїх спогадах приятель Кобзаря, Федір Лазаревський: «Кожен келих «робив його більш розслабленим й надихав, надавав більше задушевності й неуявної чарівності, але душа його завжди знала міру».

"Товариство мочимордія"
Десь на початку 1840-х або наприкінці 1830-х років на Лівобережній Україні виникло неофіційне утворення українського дворянства та літературно-мистецької богеми, яке мало назву «Товариство мочимордія».
Традиційно мочиморд характеризували як компанію, ядро якої складали українські ліберальні поміщики, які мали маєтки на Пирятинщині, а також на Чернігівщині й Київщині. Це були поміщики і воднораз богемники: брати Віктор, Михайло і Платон Закревські, історик, етнограф, поет і музикант Микола Маркевич, художник і письменник граф Яків де Бальмен і його брат Сергій, поет Віктор Забіла та деякі інші, між ними й сам Тарас Шевченко.
Знайомство Шевченка із мочимордами як товариством (декого з них він знав раніше) сталося 29−30 червня 1843 році на балу в поміщиці пирятинського повіту Тетяни Густавівни Волховської в с. Мосівці. Туди Тарас прибув уже як популярний автор разом із знаним письменником Євгеном Гребінкою. Мочиморди одразу прийняли гостя до свого товариства: «Тарас Шевченко ще в будинку Волховської був посвячений у мочимордії. Він там у перший же день пройшов весь курс цієї премудрої науки» (Ґео Шкурупій).
Афанасьєв-Чужбинський називав товариство: «Тісний гурток розумних і шляхетних людей, переважно гуманних, які користувалися загальною прихильністю».
Мочиморди займались традиційною справою – пиятикою. Традиційні для тогочасного дворянства зустрічі, як от бали, вони доповнили своїми власними атрибутикою, обрядами, традиціями. Мочиморди, як правило, відокремлювалися від загальної забави і провадили свої потішні церемонії.
Товариство мало яскраву пародійну основу. Вже сама назва походила від словосполучення "мочити морду", тобто — пити алкоголь, натомість слова "пиячити" їхня спільнота уникала. В протилежність угрупуванню існувало й сухомордіє або сухориліє, що означало — не пити.
Були в мочиморд і свої обряди та ступені. В нагороду за ревність існували нагороди: сивалдай (тобто сивуха) в петлицю, бокал на шию і великий штоф через плече. Визначалися й спеціальні дні для святкування на честь Бахуса.
Відповідно до заслуг (тобто спроможності випити) члени товариства носили титули мочемордія, високомочемордія, п’янійшества і високоп’янійшества. Старійшиною (великим маґістром) мочиморд був тоді Віктор Закревський, що носив титул високоп’янійшества й заслужив великий штоф через плече. Шевченка ж називали «Гетьманом». Цей титул він отримав за уміння гарно писати лист до своїх братчиків, закликаючи їх зібратись на чергове «засідання» товариства, та за вміння довго тримати «бесіду».
У листопаді 1843 року Шевченко писав у листі до Віктора Закревського: «Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба. Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка. Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь. Нудьгою і недугою битий Т. Шевченко».

Слово «Бог» у творах Т.Шевченка зустрічається майже 630 разів; у творах Тараса Шевченка згадується понад 80 різних рослин, а верба – аж 40 разів; найбільше пам’ятників Шевченку у Галичині (500 ), де він ніколи не був.

Тарас Шевченко ніколи не був одруженим і не мав дітей, але це не означає, що поет не мав нащадків. У нього було 23 племінника і близько 90 внучатих племінників. Дослідники налічують понад 1300 нащадків братів та сестер Тараса, у багатьох із яких була цікава доля.

Так, його небіж Йосип Шевченко став активним учасником російсько-турецької війни та героєм Болгарії. Внучатий племінник Олег Лундстрем був керівником джазового оркестру в Китаї. Онук сестри Шевченка Катерини Фотій Красицький також став художником. Він видав перший художньо-методичний підручник українською мовою "Рисування та малювання".

https://youtu.be/rrM8r5MI_0I?si=hu3WTIvDCKmgO18Y

Бажаємо, щоб цінні спогади та враження від літературного портрету поета-генія трималися в серцях кожного учасника цього заходу надовго. Нехай творчість Шевченка завжди надихає та пробуджує у нас почуття патріотизму та любові до рідної культури.

Тарас Шевченко - майстер слова й пензля

Шевченко - явище велике й вічне. Невичерпний і нескінченний, Шевченко живе посеред нас, додає сміливості і впевненості. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення.

9 березня день народження Тараса Григоровича Шевченка - поета, художника, мислителя, палкого патріота України. Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам’ятати про генія українського народу.

Спадщина Т. Г. Шевченка у фондах нашої бібліотеки

Вшанування великого Кобзаря національного духу, звернення до його творчості та її популяризація є основою нашої державності. Шевченкова творча спадщина – це академія нашого народу, де сконцентровано все: мова, історія, звичаї та традиції, мораль, етика й естетика, національна філософія, основи українознавства та державотворення, найвища духовність, наше минуле, сучасне і майбутнє. Саме Шевченко зберіг і повернув народу його голос — українську мову.

Тарас Шевченко не був політиком, але на його ідеях сформувалась свідомість й світогляд нації. Він не був полководцем, але його слово підняло до збройної боротьби тисячі українців, які по-шевченківськи дивляться на нинішній стан України та українського народу, розуміють й беруть відповідальність за все, що відбувається в нашій державі. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:”В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля.”

 Як ніколи – сьогодні його твори набувають патріотичної доцільності. Хіба могли ми уявляти колись, що піде, як писав Тарас Григорович, "війною брат на брата…"??? Проте після усвідомлення тих жахіть, які нині лишають по собі російські варвари в Донецьку, Луганську, Бахмуті, Харкові, Херсоні, Маріуполі, Чернігові, Сумах, Миколаєві, Києві й Київській області та інших містах, постає питання: "А чи були вони братами нам хоч колись, хоч на мить…?"

Народе мій, для всіх завжди відкритий,

Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити —
Мовляв, дороги іншої нема...

Шевченко – постать ренесансного типу. Він актор, співак та режисер, який навіть на засланні пробував робити спектаклі. Його не можна збагнути ані у романтичній стилістиці, ані у трагічній. Адже він – не форматна людина. Скульптор, художник, фотограф. Шевченко є автором понад тисячі полотен: пейзажі, портрети, картини на історичні теми. Зрозуміти Шевченка, не знаючи, що він був прозаїком, драматургом, перекладачем, публіцистом, театральним критиком, неймовірним театралом, мандрівником, винахідником, археологом – не можливо. Він застосовував новаторський спосіб гравюри, експериментував, змішував хімікати, пробував опанувати техніку акватинти.
Поезія і живопис взаємопов'язані між собою. Через поезію можна краще розуміти твори Тараса Шевченка, а картини, у свою чергу, органічно доповнюють поетичну спадщину. 

Також його можна вважати експериментатором у малярстві, поезії та фотографії. Після того як Шевченко повернувся із заслання – він мав стати професійним фотографом. Друзі пропонували організувати йому майстерню, купили техніку, щоб він міг так заробляти на життя, як це робили багато художників. Тарас Григорович пробував фотографувати, але швидко відмовився від цього заняття. Він вважав, що дагеротипія – це не мистецтво, а справа фізики і хімії. А він був митцем. Тому вирішив займатися офортом. Шевченко любив Шекспіра, в оригіналі читав польську поезію, розумів французьку, а його мандрівна бібліотека (бо ж власного дому Кобзар ніколи не мав) була переповнена книгами та літописами з історії.
Найголовніші події у житті Шевченка траплялися навесні: навесні він народився, отримав свободу, навесні вийшов "Кобзар", навесні опинився за ґратами, знову почув про свободу і… зрештою, навесні Тарас Шевченко помер. А останнє, що спробував він перед смертю – був чай з вершками, який він отримав з рук свого слуги.

Як не дивно, Шевченко вів богемний спосіб життя, адже спілкувався з найбільш освіченою мистецькою елітою свого часу. Він вживав вишуканий алкоголь – наприклад вина "Вдова Кліко" і ром, дуже любив каву – навіть досліджував її історію на українських землях та смакував елітними китайськими та фруктовими європейськими чаями. А ідеальною жінкою чистого українського типу для Тараса Григоровича була дружина Пантелеймона Куліша.
Уже у зрілому віці він писав, що горизонт має для нього невмирущу принадність: "Мене завжди тягне подивитись, що за ним ховається. Це почуття не дає спокою. І я все життя лишався людиною, яка прагне зазирнути за горизонт, цю безмежну, бентежну межу між явною і прихованою частинами світу". І він часто це робив – зазирав за горизонт свого суспільства і за межі свого часу.

Т.Г. Шевченко - поема "Марія"

 

Т.Г. Шевченко - поема "Марія" - 11 листопада 1859 року С.- Петербург.

     Історія створення поеми «Марія» засвідчує глибоку релігійність автора протягом всього періоду, починаючи від виникнення задуму 27 жовтня 1859 й закінчуючи 11 листопада 1859 у С. - Петербурзі після повернення з України.
     Уважається, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання.
    Для сюжету поеми Шевченко використав біблійну легенду, однак вніс певні зміни: Марія - наймичка Йосипа, вона виросла в його домі; старенький тесля одружується з уже спокушеною дівчиною пізніше, щоб уберегти її від каменування. Шевченко також уводить у євангельську фабулу й епізод зустрічі Марії з безіменним апостолом. Події євангельської історії, як підкреслював Іван Франко, поет поставив на «чистолюдський ґрунт». Тому біблійний сюжет постійно озивається реаліями українського життя - так, як і в колядках, щедрівках, вертепному дійстві.
    За зображення Марії покриткою Шевченкова поема викликала невдоволення церкви, хоча Шевченко не зробив замаху на священний образ - навпаки: задум поета полягав у освяченні материнства взагалі як найвищої, жертовної любові.
    У поемі «Марія» образ матері - один із найвеличніших у світовій літературі, це образ «матері святої - що в мир наш Бога принесла», жінки, що всю себе віддала турботі не лише про «хліб щоденний» для дитини, а й про навчання добра й вірності; яка пройшла із сином шлях на Голгофу, а після його смерті продовжила синову справу, надихнула своєю вірою апостолів, які розгубилися від страшної розв'язки на Голгофі, підняла дух «душеубогим». Образ Марії символічно-узагальнений, — він уособлює джерело добра, що змінює світ. Шевченко подивився на жінку як на берегиню національних скарбів, що до нього не існувало ані в художній, ані в суспільно-громадянській традиції. За шевченківською версією Марія порятувала християнство від загибелі, коли учні Христа зреклися його вчення, вона єдина стає опорою й надихає їх мандрувати світом та нести Слово Боже. 

   Пропонуємо завітати до нас у бібліотеку та віддати шану творчості Шевченка прочитанням одного його творів.

"Тарас Шевченко -духовний пророк української нації..."

 Щорічно 9 та 10 березня Україна відзначає Шевченківські дні − дати народження і смерті поета, що став головним українським пророком і народним символом. Його називають провісником  нового життя, народним пророком, титаном духу, який уболівав за долю рідного народу, тому й залишив нащадкам духовний заповіт, що передається із покоління в покоління, від роду до роду.    Духовну велич і красу українського слова він підніс на найвищу височінь.

  З нагоди 207 річниці з дня  народження Тараса Григоровича Шевченка, у нашій бібліотеці №11 спільно з викладачем  школи №159 Оксаною Плюхіною, провели  захід для учнів  6 Б класу.

   Бібліотекарі розповіли про маловідомі  факти з життя і творчості Т.Г. Шевченка, разом з учнями відтворили сценку, читали вірші, співали, здійснили віртуальну подорож Шевченківськими місцями, відгадували вікторину.

 

   Тарас Шевченко був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені народу.Життєвий шлях носив його по Україні, Росії, Європі. Але в нього було одне "кохання та пристрасть" - рідна Україна. Шевченко мріяв по ті часи, коли його каїна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

                      

      

  У 1840 році вийшов його перший збірник віршів «Кобзар». 

    

      Перший в Україні “Буквар” з’явився завдяки Шевченку, який вийшов у 1861 році. Письменник оплатив наклад у 10 тисяч одиниць. Книга була видана з метою розповсюдження безкоштовних школах для вивчення грамоти.

   

  У 1848 році Шевченко провів у морському поході 65 днів, а у 1849 році — 140 днів на шхуні «Констянтин». За результатами дослідницької роботи члени експедиції О.І. Макшеєв, А.О. Акишев, А.С. Голов і К.Д. Рибін були нагороджені орденами святої Анни третього ступеня, Т. Вернер — отримав звання унтер-офіцера, а Т.Г. Шевченко — лише п’ять рублів сріблом, хоча начальник експедицій — капітан-лейтенант Олексій Бутаков — також подавав клопотання про присвоєння йому звання унтер-офіцера «за заслуги в создании карты и альбома рисунков». Походи по морю Шевченко згадував усе життя (особливо — другий) з неприхованою відразою. Велике скупчення людей, жахливі побутові умови, непридатна вода та їжа, постійне перебування в мокрому одязі підірвали здоров’я Шевченка.

     Шевченко був модним портретистом у Петербурзі, мав

 добрий прибуток, а тому і вдягався досить модно. У

 своєму щоденнику Тарас із задоволенням описував придбання ним за 100 рублів плаща-макінтоша.

   

    Кобзар був не лише письменником, а й талановитим художником та обличчям українського народу. Його поезію перекладено понад ста мовами. Як виявляється, найбільшу популярність твори Шевченка здобули в Польщі, англомовних та російськомовних країнах. Також поезію Тараса Григоровича переклали на мову есперанто та східні мови: японська, корейська, арабська.

    

 Шевченко і музика. Тарас Шевченко любив музику, грав на гармоніці. Першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл творів «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів і форм. На вірші Шевченка Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.

  Також, крім того, що Шевченко був признаним живописцем, він захоплювався гравіруванням і ліпленням.

    

  "Кобзарю" — в Черкасах присвячений цілий музей. Збірка переведена на більш ніж 100 мов. За час життя поета, "Кобзар" перевидавався 4 рази.

 

  Перший пам'ятник на українській землі встановили у Харкові в 1897 році.

  Майже на усіх континентах світу, окрім Африки, є пам'ятники Шевченкові, у 47 країнах світу - 100 монументів.

Вільнюс, Литва.

Полтава

Прилуки

 Іменем Шевченка названо багато населених пунктів та географічних локацій по всій планеті. Наприклад, тільки в Україні — 164 назви. Окрім того, на честь Кобзаря названа гірська вершина Північного Кавказу (висота 4200 м), морська протока в Аральському морі та навіть кратер на Меркурії, діаметр якого — 137 кілометрів.

  У Черкасах є бульвар Т.Г. Шевченка і «Музей однієї книги», «Кобзаря», розташований у колишньому будиночку Цибульських, де деякий час мешкав Шевченко. Найцінніший експонат музею – прижиттєве видання «Кобзаря» 1860 року.

Шевченко - поет непримиренний

В бібліотеці пройшли Шевченківські дні, адже  Кобзар народився 9 березня 1840-го, а відійшов у вічність 10 березня 1961 року.

Тож весна користувачів бібліотеки починається з віршів Тараса Шевченка, вшанування його пам'яті. В цей час Тарас немов сходить із бронзового постаменту, стає сучасним поетом, сучасним художником і мислителем.