9 березня 1814 року у родині простих селян-кріпаків народився Тарас Шевченко, якого небезпідставно вважають основоположником літературної української мови. На бібліотечному YouTube каналі є віде, як наші читачі читають свої улюблені вірші Т.Г. Шевченка
Про рід Тараса Григоровича
Предки Шевченка були козаками – несли службу у війську запорізькому та були учасниками визвольних війн та повстань.
За згадками родичів Тараса, прадід Андрій Безрідний - був вихідцем з низового козацтва, який із Запорізької Січі переїхав у Керелівку (зараз Шевченкове, інша назва села - Кирилівка). Згодом одружився на Єфросинії Іванівні Шевчисі.
Так у Керелівці з'явилася сім'я Шевченків. Згодом пара народила трьох синів Олексу, Кіндрата та Івана. Іван був одружений тричі, мав восьмеро дітей. Один з його синів - Григорій - і був батьком Тараса Шевченка.
Сам же дід Іван був грамотним селянином — умів читати й писати, знав багато цікавих історій. Тож маленький Тарас полюбляв проводити з ним багато часу, зростаючи під впливом розповідей про Коліївщину, козаччину та народних героїв — Залізняка й Гонту.
По лінії ж матері Тараса предками були Яким і Параска Бойки, що проживали в сусідньому селі Моринці, але походили з бойків Прикарпаття.
Батьки майбутнього поета були кріпаками у поміщика Енгельгарда. Коли вони одружилися, то Григорію було 21 рік, а Катерині – 19.
У свою чергу варто зазначити, що Тарас Шевченко народився не в заможній сім’ї, але й не у бідній. Хоча батько поета і був кріпаком, він був також чумаком та стельмахом, а один із дідів матері мав пасіку з кузнею. Така діяльність допомагала заробляти достатньо грошей для нормального життя. Тим не менш, із п’яти дітей у сім’ї Тарас був єдиним, хто здобув шкільну освіту та був грамотним.Основна освіта Тараса Шевченка тривала лише два роки. Її він здобув у церковно-приходській школі. Він навіть трохи підпрацьовував - свої перші гроші майбутній поет заробив, відспівуючи небіжчиків у ролі помічника священика.
Знаємо про Шевченка-поета - автора пророчих філософських творів, знаємо Шевченка-художника, тонкого і майстерного митця, але існує і третє втілення митця - Шевченко-музикант.
По перше, він був освіченою людиною в музичній справі та мав широке коло смаків: дуже любив Гайдна, Моцарта і Бетховена, постійно до них звертався. Обожнював Шопена, Мендельсона. Дуже добре знав тогочасних віртуозів: Паганіні, Серве, В’єтана, в його творах згадуються десятки прізвищ. Все це говорить про те, що Шевченко — інтелігент надзвичайно високого художньому смаку. Щоденники Тараса Шевченка дуже багаті на музичні судження. Він часто звертається до віденських класиків. І, звичайно, ідеалом гармонії завжди залишався Вольфганг Амадей Моцарт. Фрагмент із записів Шевченка за 1857 рік: «Я почув, як маленький оркестрик грає увертюру до опери Моцарта. Це така чудова музика, що мені здається, її не можна заграти недобре, вона завжди звучить божественно».
У петербурзькому середовищі він спілкувався з відомими музикантами. Велика дружба пов’язувала його з видатним українським співаком Семеном Гулаком-Артемовським. Останній навіть присвятив Шевченку власну пісню «Стоїть явір над водою». Василь Барвінський у своїй статті згадує й думку Пилипа Козицького, що «Шевченко своїм знайомством з кращими зразками загальноєвропейського мистецтва в різних його галузях і стилях досягає рівня фахівця музики».
По друге, Шевченко дуже гарно співав. Перший ректор Київського університету Михайло Максимович згадував, що Тарас був співаком із чудовим голосом. "Якби не широка обдарованість як літератора та живописця, Шевченко був би світовим співаком", - говорив він.
Стверджують, що Шевченко мав добрий музикальний слух і приємний голос – «баритон з високими теноровими нотами» оксамитового тембру, дуже любив співати і, за свідченням сучасників, «завжди вкладав всю силу у своє виконання народних пісень».
За переказами: «Шевченко дуже любив народні пісні, знав їх без ліку і переймав з одного разу: аби де почув нову пісню, одразу візьме її на голос і всю її знає».
Можливо саме через те твори Шевченка такі мелодійні, що прямо просяться стати піснями. Зокрема першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл творів «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів і форм. На вірші Шевченка Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.
Можливо саме через те твори Шевченка такі мелодійні, що прямо просяться стати піснями. Зокрема першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл творів «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів і форм. На вірші Шевченка Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.
Модник та чепурун, який через вбрання популяризував українську культуру.
Тарас Шевченко був відомим модником, любив дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші. Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу.
У часи Шевченка для кожного прошарку населення існував свій чіткий зовнішній образ, якому в залежності від майнового та родового статусу відповідав певний костюм: вбрання простого народу та привілейованих верств, міський та сільський одяг.
То ж не дивно, що Шевченко, коли перебував у Петербурзі та був уже знаний у світських колах, почав одягатись згідно з модою ХІХ сторіччя. «Костюм з лацканами, прямі штани, обов’язково, краватка. Метелика він не носив. До речі, під час першого приїду до України з Петербурга він був ще без вусів. Тобто образ вусатого дядька похилого віку у вишиванці — це образ Шевченка вже після заслання. До заслання це була життєрадісна молода людина», – зазначають дослідники життя та творчості Кобзаря.
Товариш Тараса, художник Іван Сошенко у своїх спогадах навіть зазначав, що, «познайомившись зі світськими людьми і роз'їжджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на «comme il faut» (належним чином).
Дехто із сучасників вважав його навіть франтом. Поет носив і костюми, і фраки, одягав модні сорочки та краватки. Більше того, схоже, що поет носив і золоті запонки. Посмертний опис речей Тараса Шевченка, які знаходилися в приміщенні Академії мистецтв, це лише підтверджує. Цікавий факт - окрім всього іншого майна, там були навіть китайські туфлі.
А от у традиційне вбрання він одягався лише для світлин, аби відповідати тогочасним настроям, себто ідеям романтизму — мистецького напрямку, що популяризував повернення до витоків та збереження національної спадщини.
Коли Тарас Шевченко надягав одночасно модний міський костюм і селянську смушкову шапку з кожухом, це просто шокувало оточуючих, адже поєднувати одяг різних станів було неприйнято.
Фактично, Шевченко зробив спробу презентації народного одягу в урбаністичному середовищі. Він своїм зовнішнім виглядом не лише ламав соціальні правила та стереотипи, а й кидав виклик суспільній думці, відкрито демонструючи себе як українця за допомогою одягу. Чому він це робив? Бо власне самоусвідомлення вимагало від нього культурного єднання зі своїм народом, позначення себе з ним одними маркерами.
Саме Шевченко розпочав моду на національні риси в одязі серед українських письменників, він був також одним із перших, хто почав фотографуватися в народному одязі.
У часи Шевченка для кожного прошарку населення існував свій чіткий зовнішній образ, якому в залежності від майнового та родового статусу відповідав певний костюм: вбрання простого народу та привілейованих верств, міський та сільський одяг.
То ж не дивно, що Шевченко, коли перебував у Петербурзі та був уже знаний у світських колах, почав одягатись згідно з модою ХІХ сторіччя. «Костюм з лацканами, прямі штани, обов’язково, краватка. Метелика він не носив. До речі, під час першого приїду до України з Петербурга він був ще без вусів. Тобто образ вусатого дядька похилого віку у вишиванці — це образ Шевченка вже після заслання. До заслання це була життєрадісна молода людина», – зазначають дослідники життя та творчості Кобзаря.
Товариш Тараса, художник Іван Сошенко у своїх спогадах навіть зазначав, що, «познайомившись зі світськими людьми і роз'їжджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на «comme il faut» (належним чином).
Досі немає конкретних відповідей щодо його улюбленого елементу гардеробу, втім відомо: з першого гонорару за картину Тарас Шевченко придбав собі дороге взуття.
Кобзар регулярно витрачав гроші, щоб підтримувати образ денді: мав хороші костюми, зокрема парусинові, носив циліндр. Одного разу купив собі з гонорару єнотову шубу, іншого – гумового плаща-макінтоша.Дехто із сучасників вважав його навіть франтом. Поет носив і костюми, і фраки, одягав модні сорочки та краватки. Більше того, схоже, що поет носив і золоті запонки. Посмертний опис речей Тараса Шевченка, які знаходилися в приміщенні Академії мистецтв, це лише підтверджує. Цікавий факт - окрім всього іншого майна, там були навіть китайські туфлі.
А от у традиційне вбрання він одягався лише для світлин, аби відповідати тогочасним настроям, себто ідеям романтизму — мистецького напрямку, що популяризував повернення до витоків та збереження національної спадщини.
Коли Тарас Шевченко надягав одночасно модний міський костюм і селянську смушкову шапку з кожухом, це просто шокувало оточуючих, адже поєднувати одяг різних станів було неприйнято.
Фактично, Шевченко зробив спробу презентації народного одягу в урбаністичному середовищі. Він своїм зовнішнім виглядом не лише ламав соціальні правила та стереотипи, а й кидав виклик суспільній думці, відкрито демонструючи себе як українця за допомогою одягу. Чому він це робив? Бо власне самоусвідомлення вимагало від нього культурного єднання зі своїм народом, позначення себе з ним одними маркерами.
Саме Шевченко розпочав моду на національні риси в одязі серед українських письменників, він був також одним із перших, хто почав фотографуватися в народному одязі.
«Улюбленою його їжею був справжній український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки» - вказує у своїх спогадах про Кобзаря письменниця Стефанія Крапівіна.
"У Києві, у родичів, частували Шевченка пісним борщем із сушеними карасями зі свіжою капустою та якимись особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим кропом.коли Тарас Григорович з'їв кілька ложок борщу, він не втерпів, щоб не признатися: якщо він і їв подібний борщ, то, певно, дуже давно, хоча навряд чи коли й доводилося куштувати.Потім подали пшоняну кашу, варену на раковій юшці з кропом, і Шевченко зовсім розтанув Після цього декілька разів за бажанням Шевченка, - за словами Афанасьєва-Чужбинського, - ми ходили обідати у пісні дні до старих, тільки бувало, я заздалегідь попереджу тітоньку, і пісний борщ виходив якнайкраще."
Тарас Шевченко добре знався і на рибних стравах. «Лящі дніпрові», карасі сушені або «засмажені зі сметаною», судак і щука, «міцно приправлена перцем», згадуються в його творах, листах і «Щоденнику».
Неможливо перерахувати всі страви, що згадує Тарас Григорович у своїх творах: устриці, «кав’яр» (ікра), крес-салат, спаржа, духм’яний «огурешник», смажена качка з яблуками, гуска, смажена з капустою, порося фаршироване «з бабою», пиріжки з цибулею та грибами («просто геніальні!»), котлети, баранина, «кебаб», кренделі, бублики, смажена індичка, курчата, вестфальська ковбаса (особливо з гірчицею), «бефстек», холодна телятина і, звичайно, ж сало та домашня ковбаса.
Любив Шевченко вареники і пельмені. В листі до Кухаренка від 31 січня 1843 року з Петербурга він писав: «Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділь зо три снилась. Тілько що очі заплющу, вареник, так тобі і лізе в очі…»
З фруктів Тарас Григорович любив сливи та кавуни, а з овочі: часник, цибулю, огірки (свіжі й солоні), а особливо молоду редьку.
Чай з ромом чи ром з чаєм - що полюбляв пити Тарас Григорович
Поет Тарас Шевченко при житті дуже любив два напої - неміцну каву зі збитими вершками та чай.«Джерело натхнення» – так Шевченко називав чай із самовара. Однак у чай він любив додавати ром, до того ж у такій кількості, що його друзі жартували: мовляв, Тарас п'є не чай із ромом, а ром із чаєм. Історик Микола Костомаров згадував, що за довгими вечірніми розмовами Тарас міг випити з десяток склянок такого коктейлю, але дійсно п’яним він бачив поета лише одного разу. За словами сучасників, письменник не був ідеальний і дуже любив випити.
Цей напій Шевченко по-справжньому оцінив на засланні і після того пив його до кінця життя.
Рецепт чаю з ромом
Інгредієнти:
1 чайна ложка чорного чаю;
150 мілілітрів окропу;
30 мілілітрів рому;
мед до смаку;
паличка кориці.
Каву Тарас Григорович теж любив. Захопився нею в Академії мистецтв - кава піднімала тонус й підтримувала працездатність студентів-художників. Найбільше полюбляв каву по-віденськи: не міцну, зі збитими вершками.
Але й міцнішими напоями любив почастуватися Тарас Григорович. Зокрема він полюбляв лафіт (популярне на той час червоне вино), чихир, джаксон, лікер, різні наливки: вистоялка, слив’янка, вишнівка, лимонівка, англійський портер «Браунстут Берклей Перкенс і компанія», італійське лакріма-крісті, яке пили під макарони і стофатто, джин, вина херес й мадера, горілка, «стуканець», пиво, мед, квас, шампанське для особливо урочистих подій.
Однак, треба зауважити, що Шевченко завжди знав міру. Як вказував у своїх спогадах приятель Кобзаря, Федір Лазаревський: «Кожен келих «робив його більш розслабленим й надихав, надавав більше задушевності й неуявної чарівності, але душа його завжди знала міру».
https://youtu.be/rrM8r5MI_0I?si=hu3WTIvDCKmgO18Y
Поет Тарас Шевченко при житті дуже любив два напої - неміцну каву зі збитими вершками та чай.«Джерело натхнення» – так Шевченко називав чай із самовара. Однак у чай він любив додавати ром, до того ж у такій кількості, що його друзі жартували: мовляв, Тарас п'є не чай із ромом, а ром із чаєм. Історик Микола Костомаров згадував, що за довгими вечірніми розмовами Тарас міг випити з десяток склянок такого коктейлю, але дійсно п’яним він бачив поета лише одного разу. За словами сучасників, письменник не був ідеальний і дуже любив випити.
Цей напій Шевченко по-справжньому оцінив на засланні і після того пив його до кінця життя.
Рецепт чаю з ромом
Інгредієнти:
1 чайна ложка чорного чаю;
150 мілілітрів окропу;
30 мілілітрів рому;
мед до смаку;
паличка кориці.
Каву Тарас Григорович теж любив. Захопився нею в Академії мистецтв - кава піднімала тонус й підтримувала працездатність студентів-художників. Найбільше полюбляв каву по-віденськи: не міцну, зі збитими вершками.
Але й міцнішими напоями любив почастуватися Тарас Григорович. Зокрема він полюбляв лафіт (популярне на той час червоне вино), чихир, джаксон, лікер, різні наливки: вистоялка, слив’янка, вишнівка, лимонівка, англійський портер «Браунстут Берклей Перкенс і компанія», італійське лакріма-крісті, яке пили під макарони і стофатто, джин, вина херес й мадера, горілка, «стуканець», пиво, мед, квас, шампанське для особливо урочистих подій.
Однак, треба зауважити, що Шевченко завжди знав міру. Як вказував у своїх спогадах приятель Кобзаря, Федір Лазаревський: «Кожен келих «робив його більш розслабленим й надихав, надавав більше задушевності й неуявної чарівності, але душа його завжди знала міру».
"Товариство мочимордія"
Десь на початку 1840-х або наприкінці 1830-х років на Лівобережній Україні виникло неофіційне утворення українського дворянства та літературно-мистецької богеми, яке мало назву «Товариство мочимордія».
Традиційно мочиморд характеризували як компанію, ядро якої складали українські ліберальні поміщики, які мали маєтки на Пирятинщині, а також на Чернігівщині й Київщині. Це були поміщики і воднораз богемники: брати Віктор, Михайло і Платон Закревські, історик, етнограф, поет і музикант Микола Маркевич, художник і письменник граф Яків де Бальмен і його брат Сергій, поет Віктор Забіла та деякі інші, між ними й сам Тарас Шевченко.
Знайомство Шевченка із мочимордами як товариством (декого з них він знав раніше) сталося 29−30 червня 1843 році на балу в поміщиці пирятинського повіту Тетяни Густавівни Волховської в с. Мосівці. Туди Тарас прибув уже як популярний автор разом із знаним письменником Євгеном Гребінкою. Мочиморди одразу прийняли гостя до свого товариства: «Тарас Шевченко ще в будинку Волховської був посвячений у мочимордії. Він там у перший же день пройшов весь курс цієї премудрої науки» (Ґео Шкурупій).
Афанасьєв-Чужбинський називав товариство: «Тісний гурток розумних і шляхетних людей, переважно гуманних, які користувалися загальною прихильністю».
Мочиморди займались традиційною справою – пиятикою. Традиційні для тогочасного дворянства зустрічі, як от бали, вони доповнили своїми власними атрибутикою, обрядами, традиціями. Мочиморди, як правило, відокремлювалися від загальної забави і провадили свої потішні церемонії.
Товариство мало яскраву пародійну основу. Вже сама назва походила від словосполучення "мочити морду", тобто — пити алкоголь, натомість слова "пиячити" їхня спільнота уникала. В протилежність угрупуванню існувало й сухомордіє або сухориліє, що означало — не пити.
Були в мочиморд і свої обряди та ступені. В нагороду за ревність існували нагороди: сивалдай (тобто сивуха) в петлицю, бокал на шию і великий штоф через плече. Визначалися й спеціальні дні для святкування на честь Бахуса.
Відповідно до заслуг (тобто спроможності випити) члени товариства носили титули мочемордія, високомочемордія, п’янійшества і високоп’янійшества. Старійшиною (великим маґістром) мочиморд був тоді Віктор Закревський, що носив титул високоп’янійшества й заслужив великий штоф через плече. Шевченка ж називали «Гетьманом». Цей титул він отримав за уміння гарно писати лист до своїх братчиків, закликаючи їх зібратись на чергове «засідання» товариства, та за вміння довго тримати «бесіду».
У листопаді 1843 року Шевченко писав у листі до Віктора Закревського: «Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба. Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка. Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь. Нудьгою і недугою битий Т. Шевченко».
Десь на початку 1840-х або наприкінці 1830-х років на Лівобережній Україні виникло неофіційне утворення українського дворянства та літературно-мистецької богеми, яке мало назву «Товариство мочимордія».
Традиційно мочиморд характеризували як компанію, ядро якої складали українські ліберальні поміщики, які мали маєтки на Пирятинщині, а також на Чернігівщині й Київщині. Це були поміщики і воднораз богемники: брати Віктор, Михайло і Платон Закревські, історик, етнограф, поет і музикант Микола Маркевич, художник і письменник граф Яків де Бальмен і його брат Сергій, поет Віктор Забіла та деякі інші, між ними й сам Тарас Шевченко.
Знайомство Шевченка із мочимордами як товариством (декого з них він знав раніше) сталося 29−30 червня 1843 році на балу в поміщиці пирятинського повіту Тетяни Густавівни Волховської в с. Мосівці. Туди Тарас прибув уже як популярний автор разом із знаним письменником Євгеном Гребінкою. Мочиморди одразу прийняли гостя до свого товариства: «Тарас Шевченко ще в будинку Волховської був посвячений у мочимордії. Він там у перший же день пройшов весь курс цієї премудрої науки» (Ґео Шкурупій).
Афанасьєв-Чужбинський називав товариство: «Тісний гурток розумних і шляхетних людей, переважно гуманних, які користувалися загальною прихильністю».
Мочиморди займались традиційною справою – пиятикою. Традиційні для тогочасного дворянства зустрічі, як от бали, вони доповнили своїми власними атрибутикою, обрядами, традиціями. Мочиморди, як правило, відокремлювалися від загальної забави і провадили свої потішні церемонії.
Товариство мало яскраву пародійну основу. Вже сама назва походила від словосполучення "мочити морду", тобто — пити алкоголь, натомість слова "пиячити" їхня спільнота уникала. В протилежність угрупуванню існувало й сухомордіє або сухориліє, що означало — не пити.
Були в мочиморд і свої обряди та ступені. В нагороду за ревність існували нагороди: сивалдай (тобто сивуха) в петлицю, бокал на шию і великий штоф через плече. Визначалися й спеціальні дні для святкування на честь Бахуса.
Відповідно до заслуг (тобто спроможності випити) члени товариства носили титули мочемордія, високомочемордія, п’янійшества і високоп’янійшества. Старійшиною (великим маґістром) мочиморд був тоді Віктор Закревський, що носив титул високоп’янійшества й заслужив великий штоф через плече. Шевченка ж називали «Гетьманом». Цей титул він отримав за уміння гарно писати лист до своїх братчиків, закликаючи їх зібратись на чергове «засідання» товариства, та за вміння довго тримати «бесіду».
У листопаді 1843 року Шевченко писав у листі до Віктора Закревського: «Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба. Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка. Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь. Нудьгою і недугою битий Т. Шевченко».
Слово «Бог» у творах Т.Шевченка зустрічається майже 630 разів; у творах Тараса Шевченка згадується понад 80 різних рослин, а верба – аж 40 разів; найбільше пам’ятників Шевченку у Галичині (500 ), де він ніколи не був.
Тарас Шевченко ніколи не був одруженим і не мав дітей, але це не означає, що поет не мав нащадків. У нього було 23 племінника і близько 90 внучатих племінників. Дослідники налічують понад 1300 нащадків братів та сестер Тараса, у багатьох із яких була цікава доля.
Так, його небіж Йосип Шевченко став активним учасником російсько-турецької війни та героєм Болгарії. Внучатий племінник Олег Лундстрем був керівником джазового оркестру в Китаї. Онук сестри Шевченка Катерини Фотій Красицький також став художником. Він видав перший художньо-методичний підручник українською мовою "Рисування та малювання".
Так, його небіж Йосип Шевченко став активним учасником російсько-турецької війни та героєм Болгарії. Внучатий племінник Олег Лундстрем був керівником джазового оркестру в Китаї. Онук сестри Шевченка Катерини Фотій Красицький також став художником. Він видав перший художньо-методичний підручник українською мовою "Рисування та малювання".
https://youtu.be/rrM8r5MI_0I?si=hu3WTIvDCKmgO18Y
Бажаємо, щоб цінні спогади та враження від літературного портрету поета-генія трималися в серцях кожного учасника цього заходу надовго. Нехай творчість Шевченка завжди надихає та пробуджує у нас почуття патріотизму та любові до рідної культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар