субота, 28 вересня 2019 р.

Лежить отут у святості і тузі. Ганебна пляма в серці Бабин Яр

Бабин Яр вперше згадується під нинішньою назвою в 1401 році, коли господиня трактиру (укр. «Баба»), що розташовувався тут, продала ці землі домініканському монастирю.

Кожного року у вересні до пам’ятників у Бабиному Яру лягають вінки і свіжі квіти. Сюди приходять пом’янути близьких і далеких родичів, приїздять вшанувати жертв звірств одних людей проти інших громадяни різних країн з усіх куточків світу. І ми вклоняємося загиблим і ще раз згадуємо страхіття жорстокої війни та свавілля. 
Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, яку приніс нашим народам фашизм. Однак не треба забувати, що фашизм починається не з Бабиного Яру і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людини, а кінчається знищенням людини, знищенням народів — але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру. Не можна допустити повторення таких гуманітарних катастроф, злочинів проти людяності.

  27 вересня 1941 відбувся перший розстріл - було страчено 752 пацієнтів психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, що розташовувалася поряд з яром. 29 вересня  – в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Це місце стало всесвітнім символом Голокосту.

За десять днів перед цим, 19 вересня 1941 року, до Києва увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рейхенау. Вони руха-лися в напрямку Хрещатика двома колонами – вулицями Кирилівською та Великою Васильківською.

Ніхто з киян ще не знав, що двома місяцями раніше, в липні, рейхсмаршал Ґе-рінґ видав директиву про розроблення заходів щодо «остаточного вирішення єврейсь-кого питання в Європі». Йшлося про поголовне винищення єврейського народу. Ніко-му також не спадало на думку, що саме Києву доведеться першим випробувати на собі те «вирішення».
 

  





 

вівторок, 17 вересня 2019 р.

«Глибоким зором і пером, він слугував народові своєму…»

Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1913) — один з найоригінальніших українських письменників.  Народився 17 вересня 1864р., в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). 

   Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. — львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. 

   Він вивів літературу на європейський рівень, урізноманітнив її багатогранними напрямками, у тому числі модернізмом. Саме його творчість вперше в українській літературі увібрала в себе імпресіонізм, глибокий психологізм, елементи експресіонізму, неореалізм та інші трендові течії мистецтва і культури того часу.

Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук, проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду. 

   Знав дев'ять іноземних мов, серед яких грецька, кримська, циганська. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. 

   Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників. 

       Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові.



  




вівторок, 10 вересня 2019 р.

"Я народився і жив для добра і любові"



В нашій бібліотеці представлена книжково-ілюстрована виставка, присвячена до 125-річчя з дня народження  відомого письменника, кінодраматурга, кінорежисера і сценариста, художника - Довженка Олександра Петровича .


  Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в  с. В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині.  Його батьки були не писемними, але походили з далекого козацького роду.  Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті.

Протягом 1914—-1917 рр.  викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту.

О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор "Вістей", автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом "Сашко". О. Довженко належав до літературних організацій "Гарт" та "ВАПЛІТЕ". Протягом 1926—1933 рр. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв картину "Земля", яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Перший фільм Довженка “Сумка дипкур'єра”, знятий в 1927 році.
ОСНОВНІ ТВОРИ: Кіноповісті «Земля», «Україна в огні», автобіографічна повість «Зачарована Десна», новели «Ніч перед боєм», «Воля до життя»; «Щоденник».



 





      





понеділок, 9 вересня 2019 р.

І вогник, ним засвічений, не згас

Будеш, батьку, панувати, 
Поки живуть люди, 
Поки сонце з неба сяє, 
Тебе не забудуть.
  Шевченко Т.Г.

З цієї нагоди в нашій бібліотеці проходить цікава книжкова виставка. Бібліотекарі ознайомлюють  читачів з життєвим шляхом та творчістю письменника.  

Іван Петрович Котляревський - відомий український письменник,  драматурггромадський діяч  засновник нової української літератури, 
Народився 9 вересня 1769 р. в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату. У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян. 
Хлопець навчався в Полтав­ській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, учителював у поміщиць­ких сім’ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796-1808 рр. І.  Котляревський перебував на військовій службі, у 1806-1812 рр. брав участь у російсько-туре­цькій війні.
У 1813-1814 рр., виконуючи воєнні доручення, виїжджав у ставку російської армії в Дрезден, Петербург, Кременчук. У 1818р. став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства. Іван Котляревський у 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Сприяв ви­купу з кріпацтва актора М. Щепкіна. У 1819 р. написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». У 1821 р. 
Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.  
У 1827-1835 рр. І. Котляревський був попечителем Полтавського благодійно- лікувального закладу. 
Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві. 
За мотивами його поеми «Енеїда» Ніною Василенко створено мультфільм «Пригоди козака Енея» (1969), а в 1991 році — «Енеїду» Володимира Дахна. За п'єсою «Наталка Полтавка» знято однойменні кінокартини в 1909, 1936 і 1978 роках (телефільм), а за п'єсою «Москаль-чарівник» — стрічки 1909, 1911 і 1995 років. Про нього знято фільм «Іван Котляревський» (1967 рік, режисер Олександр Ігішев).

Більш детально про творчість можна дізнатись в нашій бібліотеці, завітавши до нас.





четвер, 5 вересня 2019 р.

Трагедія на українсько-польському пограниччі у 1944-1951

5 вересня вшановуємо пам'ять жертв примусової депортації, українців з Польщі, зокрема з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини і з Західної Бойківщини в 1944-1951 роках.

В цьому році минає 75-та річниця від часу підписання Угоди між Українською РСР та Польським Комітетом Національного Визволення, що стало початком масових депортацій українців з їх етнічної території. Депортації відбувалися із застосуванням методів державного терору, з брутальним порушенням прав людини та нації, цинічним нехтуванням принципів справедливості. На відміну від виселення поляків із Західної України, депортація українців з їх етнічних земель мала ознаки етнічних чисток.  

    

  Широкомасштабна акція примусового виселення українців відбувалась у кілька етапів:

1944—1946 роки — виселення майже 500 тисяч українців під лукавою назвою «евакуація» (насправді то була наймасштабніша депортація українського етносу в його новітній історії);

1947 рік — операція "Вісла" розпочалася 28 квітня 1947 року, з брутальним виселенням 150 тисяч українців на північно-західні землі Польщі (у концентраційний табір «Явожно» тоді відправили 4 тисячі непокірних українців. Її офіційним приводом стало звинувачення УПА у вбивстві 28 березня польського генерала Кароля Сверчевського. 31 січня було видано наказ провести у Ряшівському воєводстві облік українського населення, 14 лютого новоторзький староста Лєх Лея звернувся з проханням виселити лемків. 

1948 рік — примусове виселення жителів прикордонної смуги західних областей України вздовж радянсько-польського кордону (9125 осіб) з територій, які відходили до Польщі, на схід УРСР (підстава: угода про демаркацію державного кордону між СРСР і ПНР 1947 року; постанова Ради Міністрів УРСР «Про заходи у зв’язку з відселенням радянських громадян з населених пунктів, які відходять від УРСР до Польщі» від 14 квітня 1948 року);

1951 рік — примусове виселення українців Західної Бойківщини з територій, які відходили до Польщі, у південні регіони УРСР (32 066 осіб) внаслідок договору між ПНР та СРСР «Про обмін ділянками державних територій» від 15 лютого 1951 року.


У лютому 2007 року Президент Польщі Лех Качинський і Президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили акцію “Вісла”.

  В нашій бібліотеці відбувся день інформування, читачів ознайомили з трагічними подіями того часу.


   

"СНІД: проблема соціальна"

  1 грудня , відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом. 945 нових випадків ВІЛ-інфекції зареєстровано в Україні у жовтні цього року.  Н...