середа, 18 травня 2022 р.

“Українська вишиванка — в ній код народу, його душі.”

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. День вишиванки відзначають щороку в третій четвер травня.



Українська вишиванка, нарівні з українською писанкою є одним із яскравих символів української культури. До того ж, одягаючи вишиту сорочку, демонструєш не тільки її красу й унікальність, але й засвідчуєш свою приналежність до віковічної української культурної традиції.
Історія вишиванки має глибоке коріння, адже елементами вишивки прикрашався ще одяг скіфів, які проживали на землях сучасної України ще до нашої ери.Шитво в Київській Русі досягає високого художнього рівня і поширюється навіть за її межами. Наприкінці XI ст. Анна-Янка — дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха — заснувала в Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. З літописів дізнаємося, що вишивала також княгиня Анна — дружина київського князя Рюрика Ростиславича.
У Софійському соборі під час археологічних розкопок у 1936 році було знайдено рештки вишивок.
Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і 
оберігали їх власників від зла. Діточкам при народженні обов’язково дарували вишиту сорочку та вірили, що вона оберігає малюка від злих духів. До трирічного віку першу вишиту сорочку шила саме мама. У цю сорочку вона вкладала всю свою материнську любов і енергію, аби та захищала малюка. Колірна гамма та особливості орнаменту вишивки залежали від місцевості, від звичаїв і культурних цінностей.
Згадки про вишитий одяг є у багатьох письмових джерелах, насамперед у «Слові о полку Ігоревім», в Іпатіївському літописі та інших пам’ятках. Київські князі всіляко підтримували традиції вишиваного одягу.

Вишита сорочка була й оберегом для козаків, котрі боронили рідну землю від ворогів. На чужині сорочка зігрівала душу та зцілювала рани. Козаки вірили, що вишити на полотні візерунки, мають тісний зв’язок з рідною землею, з домівкою, надають наснаги та захищають від «дурного» ока.

Саме у часи Гетьманської держави формується цілісний український національний костюм, в якому особливе символічне значення мала вишиванка.
В кожному регіоні України нині є свої традиції вишивання, свій символізм елементів орнаменту на одязі. Мотиви, які зустрічаються в українській вишивці, то найдавнішими вважаються геометричні візерунки: різноманітні ромби, зигзаги, кола, хвилясті лінії, меандри, цятки. 


Провідну роль у започаткуванні моди вдягання вишиванки під піджак часто надають українському письменнику, поету та публіцисту Івану Франко, який одягнув поверх вишиванки піджак.

У 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишиванок, після чого в Європі почався бум української вишивки, а в самій Україні почалися перші наукові вивчення цього національного одягу.


З кожним роком українські традиції не просто відроджуються, а й стають невід’ємною частиною нашого життя. А такий прекрасний елемент, як вишиванка, все більш затребуваний у гардеробі сучасної людини. 
Останнім часом українські вишиванки та вишиті речі стають популярнішими за будь-який модний бренд.










Музеї- це духовні храми історії та культури

18 травня — Міжнародний день музеїв.

   Музеї – духовні скарбниці, що зберігають безцінні пам’ятки історії, культури та мистецтв, служать суспільству та його розвиткові.




"Музей з левами", як його називають кияни, – найважливіший художній музей, адже тут зібрано шедеври саме нашого, українського мистецтва від часів Київської Русі до сьогодення.
Музей «Золоті Ворота» Центральний вхід у місто Ярослава Мудрого. Довгий час Ворота простояли зруйнованими, поки до святкування 1500-річчя Києва їх повністю не реставрували. Сучасний вигляд навряд чи відповідає воротам 10 століття (достовірних зображень до наших днів не дійшло), але усередині збереглися стіни проїзду зразка 11 століття. До того ж з верхніх ярусів відкривається чудовий вид на місто.

Музей історичних коштовностей України Філія нашого попереднього героя. Знаходиться на території Києво-Печерського історико-культурного заповідника, який сам по собі займе вашу увагу мінімум на день. Але коли все ж доберетеся до музею, не пошкодуєте. Стільки ювелірних прикрас, починаючи від бронзової епохи, дорогоцінних ритуальних предметів різних культур і пишного церковного оздоблення, ви не побачите більше ніде. Колекцію музею вважають однією з найбагатших серед країн Східної Європи. У його фондах зберігаються роботи, виконані майстрами-ювелірами скіфів та сарматів. Завдяки цим виробам із золота і срібла можна дізнатися більше про племена та народи, які населяли територію України у різні історичні періоди.

   Загалом в Україні є майже 5 000 музеїв — величезна галузь, яка не має єдиного керівного органу, який би вів статистичні дані, надавав фахову допомогу, відстоював інтереси музеїв та їхніх працівників. І тому, на жаль, доля музеїв складається не менш трагічно ніж доля всієї України. Кожного разу, коли на українську землю ступала нога чужинця, він намагався розграбувати і привласнити наше національне надбання.
            Історична довідка:
  У початковий період Другої світової війни  особливо відзначилася так звана група Кюнсберга – спеціальний батальйон СС. Його загони пересувалися разом з військами передньої лінії фронту і були призначені для виявлення, відбору і вилучення з палаців і музеїв архівних та бібліотечних цінностей, що мали бути згодом відправлені до Німеччини.
  Найактивніше грабували Київ.
- З Центрального кінофотофоноархіву вивезено довоєнні фото і кіноархіви. 
- Із Центральної бібліотеки АН УРСР німці вивезли науковий архів, фототеку документального матеріалу, що фіксував десятки тисяч пам’яток культури України, 
- З Історичного музею на території Києво-Печерської лаври окупанти вивезли оригінали грамот українських гетьманів, архів київських митрополитів, стародавні рукописи та акти XV – XVIII ст., нумізматичні колекції, ікони.
 1.Втрачена таким чином колекція зброї складалася з 4000 предметів (вітрина запорізької зброї, шабля Стефана Баторія та ін.).
2.  З відділу Скіфії Історичного музею гітлерівські грабіжники вивезли унікальні бронзові фігурки звірів, наконечники значків і знамен, зброю, кераміку та ін.; 
3. З відділу грецьких колоній Причорномор’я – кіпрську кераміку (бл. 5000 предметів), кераміку з Ольвії; 
4. З відділу Київської Русі вивезли, зокрема такі унікальні речі, як запрестольний хрест Х ст. з Десятинної церкви, кахлі з гербом Рюриковичів, інші цінні експонати. 
- З Музею українського мистецтва загарбники забрали 55875 експонатів – 90% його фондів, у тому числі 36249 творів народного мистецтва. Це був український посуд XVII, XIX та поч. ХХ ст., колекція народного одягу і величезна колекція писанок, колекція фаянсу Києво-Межигірської фабрики 1780 – 1898 років. 
    І таке відбувалося з кожним музеєм по всій країні.
  Сумський, Глухівський, Конотопський, Охтирський, Путивльський і Роменський краєзнавчі музеї, які не були евакуйовані, зазнали під час війни значних втрат внаслідок пограбувань, руйнування або спалення музейних приміщень. За приблизними підрахунками, Сумським музеєм втрачено близько 2000 експонатів, Роменським – близько 1500, Охтирським – понад 700. 
   Загинули архіви та облікова документація. Як свідчать музейні працівники, скласти списки втрачених предметів неможливо .
  Багато українських шедеврів осіли не лише в музейних збірках Німеччини, де їх ще можна було б якось виявити і впізнати, але і в численних приватних колекціях. Тим більше, що навіть організовано вивезені з України цінності значилися в німецьких документах як "радянські”.Після війни, в рамках реституції (повернення) культурних цінностей, все що повернула Німеччина, в тому числі і пам’ятки культури з музеїв України  зберігається в спецфондах Ермітажу, Музею образотворчих мистецтв ім. Пушкіна,  Державного історичного музею (Москва). Вже протягом півстоліття ці трофейні цінності приховуються від громадськості.

  Садиба Попова у Запорізькій області;
Палац було збудовано В.П. Поповим у псевдо-мавританському стилі. Це була двоповерхова будівля з червоної та жовтої цегли з п’ятьма баштами. В приміщеннях палацу розміщувалася велика етнографічна колекція Попових, головною окрасою якої були механічні манекени, одягнені в національний одяг різних народів світу. Стіни палацу прикрашали роботи Тіціану, Гойї, Рембрандта та інших відомих художників.
 Після 1917 р. палац був розграбований більшовиками.
 В 30-і роки будівлю почали розбирати.
 В1943 р. палац сильно постраждав від вибуху. 
 В 1950 р. залишки палацу були остаточно розібріні і використані на будівництві василівського райкому партії. 
 З 1993 року в Північному флігелі організовано музей, у який входять:
  • зала історії садиби Попова (фото, макет первісного вигляду садиби, фрагменти декору тощо)
  • зала етнографії
  • зала історії Другої світової війни
  • твори місцевих художників
  • архітектурний макет поруйнованого садиби
рештки речей з колишній садиби тощо.
  У лютому 2022 року в садибі Попова з'явився унікальний австрійський бронзовий рояль, який виготовлений у XIX столітті.
  7 березня 2022 року російські окупанти в ході військового вторгення в Україну, обстріляли музей. У результаті обстрілів постраждала будівля манежу-конюшні садиби Попова. А13 березня російські окупанти-мародери винесли все, що можна було взяти у руки та сумки. Оргтехніку  розбили та розтоптали. Окрім цього, вони побили вікна та виламали всі двері, а також знищили все, що було на їхньому шляху. Російські військові вкрали навіть мармуровий унітаз часів графів Попових. Вперше цей унітаз вкрали ще більшовики. Згодом, хтось із нащадків крадіїв, "повернув" артефакт до музею! І от знову, новітні загарбники, крадуть злощасний унітаз.


      Національний літературно-меморіальний музей
                                 Г. С.Сковороди

У селі Сковородинівка  провів останні роки свого життя та був похований Григорій Сковорода. Навколо могили в 1894 році поставили чавунну огорожу. У 1922 році будинок, у якому жив філософ (належав А.Ковалинському, збудований у ХVIIIст), а також прилегла територія оголошені заповідником. До його складу входять: будинок (реставрований 1972 року), у якому розташований музей Г. Сковороди; ставок, сад і парк, що прилягають до будинку. На березі ставка зберігся стовбур багатолітнього дуба, в затінку якого любив працювати і відпочивати Г. Сковорода. На могилі споруджено пам'ятник.
 6 травня 2022 року о 23 годині під дах музею влучила російська ракета, внаслідок чого він згорів. Вогонь охопив усі приміщення, отримав поранення охоронець. Найцінніші експонати з музею були заздалегідь евакуйовані. Міністерство оборони росії відзвітувало про авіаудар по Сковородинівці, назвавши її "Сковородниково" і заявивши, що там був військовий пункт управління.

Музей українських старожитностей

  Надзвичайним за об’ємом і складом - 10000 екземплярів. в музеї знаходилися безцінні документи XVII-XVIII століття, холодна і вогнепальна зброя, клейноди, церковні артефакти, прекрасні вишивки, вбрання та взуття, близько сотні портретів історичних осіб, гравюри, стародруки, серед яких був “Апостол” Івана Федорова. Колекція містила документи та речі, що належали гетьманам Іванові Мазепі, Іванові Скоропадському, Семенові Палію, Павлові Полуботку, Данилові Апостолу, родині Розумовських.
  Окрім старожитностей, в ній знаходилося все, що пов’язане з життям та творчістю Тараса Шевченка – автографи творів (у тому числі й заборонена поема “Неофіти”), щоденник Кобзаря, світлини, прижиттєві видання творів. Шевченкіана нараховувала понад 1000 предметів. Зібрання належало Тарновському. Воно містило близько 400 малюнків, акварелей, гравюр та картин і дало змогу говорити про Шевченка як видатного художника.
   "Будинок пережив обстріли більшовиками у 1918 та 1919 роках. Вцілів у Другу світову війну під бомбами німецьких нацистів. Прийшла московська нацистська орда і розвалила дуже красиву і затишну будівлю кінця ХІХ століття - пам'ятку історії місцевого значення.

  Музеї, архітектурні пам’ятки, палаци, церкви стають цілями російських ракет та обстрілів.
Десятки історичних споруд пошкоджені або зруйновані внаслідок війни.
  Адже справжня мета путіна – винищення української нації, культури, історії та ідентичності", – йдеться у повідомленні Міністерства.

  Міністерство культури та інформаційної політики України створило ресурс для належного документування воєнних злочинів проти людяності та об’єктів культурної спадщини, скоєних армією росії.
















неділя, 15 травня 2022 р.

В'язь колючого дроту

 


15 травня в Україні – День пам’яті жертв політичних репресій
  Політичні репресії – це одна з трагічних сторінок української історії.У День пам’яті жертв політичних репресій українці у глибокій скорботі згадують тих, хто загинув у період тоталітарно-репресивного режиму, які, по великому рахунку, боролися за добро, справедливість, вірили у свою країну, краще майбутнє, мали сміливість говорити правду і були знищені або репресовані. Тоталітарна система була дуже цинічною: дітей змушували зрікатися своїх батьків-політрепресованих, щоб знищити національну пам'ять. Але цього не вдалося зробити. Саме пам’ять – це той дороговказ, який ми повинні берегти й передати своїм дітям та онукам заради України та майбутнього кожного з нас.
   Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
   Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.
   Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

   За період "Великого терору" на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та виправно-трудових таборів. Масові репресивні операції у 1937–1938 роках мали завершити двадцятилітню боротьбу з "соціально-ворожими елементами", упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва. Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва. Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали "розстріл", за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб.

               Факти про "Великий терор" в Україні.
   Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
   Інші місця масових поховань жертв "Великого терору" політичних репресій 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
    Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
  Історія колишньої радянської імперії — це історія суцільного терору, розгорнутого нею проти власного народу з перших днів панування на нашій землі.





 Покінчивши з "петлюрівцями", кацапня взялася за творчу інтелігенцію: у квітні 1930 року Верховний суд УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України". Із загальної кількості заарештованих 45 належали до інтелігенції — були провідними вченими, письменниками, діячіами культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська.


  Незважаючи на те, що конкретної вини не було встановлено, підсудні одержали від 2 до 10 років ув’язнення, а згодом були знищені. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано близько 30 тисяч осіб, переважно з числа інтелігенції і студентства. Один зі слідчих у справі СВУ С. Брук цинічно заявив: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!».


  За даними історика Ореста Субтельного, на початку 30-х років з 240 українських письменників зникло 200; зі 135 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з’їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, в Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 відсотків творчої інтелігенції. Тому історики і назвали цей період "розстріляним відродженням"


  Світла пам'ять і шана тим, хто став жертвами репресивної політики правлячої верхівки колишнього радянського союзу і нинішнього путінського правління з неприйнятною для всього світу неоімперською ідеологією. Українці – нація нескорених, тож наш національний спротив не послабити, волю не зламати! Слава Україні!

неділя, 8 травня 2022 р.

День пам'яті та примирення




   День пам'яті та примирення (пам'яті жертв Другої світової війни, та примирення між країнами-учасниками Другої світової війни) — пам'ятний день в Україні, який відзначають 8 травня, в річницю капітуляції нацистської Німеччини (цю подію прийнято розглядати як символ перемоги над нацизмом).
   Відповідно до Указу Президента України, підписаного 2015 року, метою відзначення є «гідне вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та висловлення поваги всім борцям проти нацизму».
   8 травня 1945 Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла «Акт про беззастережну капітуляцію» Збройних сил Нацистської Німеччини, підписаний начальником Оперативного штабу ОКВ генерал-полковником Альфредом Йодлем за дорученням Президента Німеччини Карла Деніца.
    Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року, приуроченою до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі, проголошені присвячені пам'яті жертв цієї війни Дні пам'яті та примирення, що відзначаються 8 та 9 травня.
   Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв війни. Пам’ять та вшанування подвигу ветеранів, які боролися з нацизмом і перемогли його, є моральним обов’язком українців.
   Не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Тому що війна – це завжди мільйони маленьких і великих людських бід, які розтягнуті в часі.


   Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше 7 мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА) – разом понад 7 мільйонів осіб.
   Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тисяч стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі. 
  Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці були позбавлені власної державності.
   День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізують не тріумф переможців над переможеними, а мають бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про "повторіть" не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду "імунітет" від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир – це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики вніс законопроєкт (№ 7297) про встановлення державного свята — Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні — 8 травня і створення умов для відзначення Дня Європи разом з іншими європейськими державами 9 травня. "Україна має вшановувати пам'ять загиблих та відзначати День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні разом з усією Європою та всім цивілізованим світом 8 травня. А 9 травня – разом із державами-членами Європейський Союз відзначатимуть День Європи", – йдеться в пояснювальній записці до законопроєкту.
Відповідне рішення було ухвалено 20 квітня 2022 року на засіданні Комітету.
Далі – голосування в залі Парламенту.
Слава Україні!

неділя, 1 травня 2022 р.

Чому 1 травня не підпадає під "дерусифікацію"?


   Сьогодні люди святкують Міжнародний день праці. У деяких виникає питання: чому 1 травня в Україні залишається червоною датою і не підпадає під "дерусифікацію"? Звернемось до історії.

  Святкування є знаком пам'яті про робітничі протести в Чикаго, які почалися 1 травня 1886 року. Того дня сотні тисяч робітників найбільших промислових центрів США вимагали впровадження 8-годинного робочого дня. Протести тривали й у наступні дні. Хоча головною причиною перших страйків у країні була мізерна заробітна плата. Вимогами робітників були також питання коротшого робочого дня та право на створення робітничих організацій. Згодом, в умовах сталого зростання тривалості робочого дня (іноді досягала 15-20 год. на день), вимога його скорочення стала визначальною. Страйк і супутня демонстрація закінчилися кровопролитним зіткненням з поліцією. У липні 1889 року Паризький конгрес II Інтернаціоналу, на згадку про виступ робітників Чикаго, ухвалив рішення про проведення 1 травня щорічних демонстрацій. Довгий час дата 1 травня була символом революції та непримиренної класової боротьби.


Бунт в Чикаго
  Після Жовтневої революції 1917 року свято стало офіційним. У СРСР спочатку він називався «День Інтернаціоналу», пізніше, з 1972 року, він став називатися «День міжнародної солідарності трудящих - Перше Травня» і відзначатися 1 та 2 травня. 1 травня проводилися демонстрації трудящих та військові паради. На другий день свята, як правило, у всій країні проходили «майовки» – масові святкування на природі.
Святкування 1 травня в СРСР
  1 травня 1890 у Львові біля міської ратуші (пл. Ринок) зібралися близько 4 тисяч українських, польських та єврейських робітників і провели першу демонстрацію солідарності трудящих і Віче. Серед присутніх зокрема були Іван Франко та Михайло Павлик. Віче ухвалило резолюцію, в якій вимагало встановлення 8-годинного робочого дня, заборони праці дітей та нічної праці для жінок, запровадження загального виборчого права.
А у східній частині України, це вперше відбулося в 1900 році. 
  У 2017 році Верховна Рада України проголосувала за зміни до статті 73 Кодексу законів про працю, перейменувавши День солідарності трудящих в День праці.


  У нашій країні 1 травня є офіційним вихідним днем. Зазвичай, День праці - яскраве весняне свято з народними гуляннями. Для когось це просто ще один вихідний, коли можна позайматися садово-городніми справами бо український народ - працьовитий народ або провести час із сім’єю.




“Українська вишиванка — в ній код народу, його душі.”

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського о...