В'язь колючого дроту

 

15 травня в Україні – День пам’яті жертв політичних репресій
  Політичні репресії – це одна з трагічних сторінок української історії.У День пам’яті жертв політичних репресій українці у глибокій скорботі згадують тих, хто загинув у період тоталітарно-репресивного режиму, які, по великому рахунку, боролися за добро, справедливість, вірили у свою країну, краще майбутнє, мали сміливість говорити правду і були знищені або репресовані. Тоталітарна система була дуже цинічною: дітей змушували зрікатися своїх батьків-політрепресованих, щоб знищити національну пам'ять. Але цього не вдалося зробити. Саме пам’ять – це той дороговказ, який ми повинні берегти й передати своїм дітям та онукам заради України та майбутнього кожного з нас.
   Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
   Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

   Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

   За період "Великого терору" на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та виправно-трудових таборів. Масові репресивні операції у 1937–1938 роках мали завершити двадцятилітню боротьбу з "соціально-ворожими елементами", упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва. Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва. Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали "розстріл", за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб.

               Факти про "Великий терор" в Україні.

   Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
   Інші місця масових поховань жертв "Великого терору" політичних репресій 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
    Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
  Історія колишньої радянської імперії — це історія суцільного терору, розгорнутого нею проти власного народу з перших днів панування на нашій землі.

 Покінчивши з "петлюрівцями", кацапня взялася за творчу інтелігенцію: у квітні 1930 року Верховний суд УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України". Із загальної кількості заарештованих 45 належали до інтелігенції — були провідними вченими, письменниками, діячіами культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська.

  Незважаючи на те, що конкретної вини не було встановлено, підсудні одержали від 2 до 10 років ув’язнення, а згодом були знищені. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано близько 30 тисяч осіб, переважно з числа інтелігенції і студентства. Один зі слідчих у справі СВУ С. Брук цинічно заявив: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!».

  За даними історика Ореста Субтельного, на початку 30-х років з 240 українських письменників зникло 200; зі 135 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з’їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, в Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 відсотків творчої інтелігенції. Тому історики і назвали цей період "розстріляним відродженням"

  Світла пам'ять і шана тим, хто став жертвами репресивної політики правлячої верхівки колишнього радянського союзу і нинішнього путінського правління з неприйнятною для всього світу неоімперською ідеологією. Українці – нація нескорених, тож наш національний спротив не послабити, волю не зламати! Слава Україні!