Історії неписані полотна

 Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. 

В бібліотеці проходить виставка - спомин до Дня пам'яті жертв політичних репресій. Ганна Діденко підготувала для відвідувачів розповідь про знищення української інтелігенції. Спогади тих хто пойшов тортури та психологічні знущання. Про масові поховання, які відбулися не тільки в Биківнянському лісі.

 За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів. Масові репресивні операції у 1937–1938 років мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити "кадрову революцію".Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ нквд срср № 00447 "Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів" від 30 липня 1937 року. 

Запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали "розстріл", 

за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах гулаг нквд срср. 

Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. 

По областях УРСР розіслали вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних "трійок", створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного нквд (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету вкп(б). Існування "трійок" та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило законодавству. Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами "вибивали" з арештованих потрібні зізнання.  Дозвіл на застосування методів "фізичного впливу на підозрюваних" (тобто тортур) було дано на найвищому рівні.

Вражаючі факти про Великий терор в Україні.
☝Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
☝Інші місця масових поховань жертв Великого терору політичних репресій 1937–1938 років:

-Рутченкове поле (Донецьк),

-район Парку культури та відпочинку (Вінниця), 

-П’ятихатки (Харків), 

-Католицьке кладовище (Умань), 

-Єврейський цвинтар (Черкаси),

-село Халявин (Чернігівщина), 

-Другий християнський цвинтар (Одеса), 

-9-й км Запорізького шосе (Дніпро).

 У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема:

-урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), 

-урочище Саліна (Львівська область), 

-тюрма на Лонцького (Львів).
☝Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах нквд або безпосередньо перед похованням.

☝27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох  у Карелії з нагоди наближення 20-річчя жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
☝В рамках Великого терору нквд організувало та провело серію масових національних операцій. Це так звані "німецька операція" (25 липня 1937 року), "польська" (11 серпня 1937 року), "румунська", "латиська", "грецька", "іранська", "харбінська", "афганська", "проти болгар і македонців".
☝Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний "почерк" вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи "Наган". Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.

☝У 1929-1930 роках в приналежності до видуманої спецслужбами націоналістичної організації "Спілка визволення України" було звинувачено 45 провідних вчених та письменників, зокрема Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка.
☝На другому етапі репресій, який почався 1934 року, переслідувань зазнали 97 із 193 членів Спілки письменників України. Кульмінацією цих подій стало 3 листопада 1937 року. У Соловецькому таборі особливого призначення було розстріляно більше сотні представників української інтелігенції. Серед них були Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Михайло Яловий та багато інших.

Саме тоді українське Відродження стало розстріляним.

☝На третьому етапі репресій проти інтелігенції (1937-1938 роки) 130 українських письменників було розстріляно, 11 – вчинили самогубство, 119 було заслано в табори.

"Народів цвіт убито за свободу" політичні репресії.

2 червня 1937 було прийнято Постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 року вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

До Дня пам'яті жерт політичних репресій в нашій бібліотеці № 11,  представлена тематична виставка книг та були проведена інформаційно-просвітницька година, метою яких було донесення інформації про злочини, вчиненні ХХ столітті комуністичним тоталітарним режимом.

Наслідками комуністичного терору в Україні були втрата політичних, мистецьких і наукових лідерів, викривлення суспільних зв’язків, викорінення традиційних вірувань, зростання соціального смутку та відокремлення від національної ідентичності.

Саме тоді українське Відродження стало розстріляним. 130 українських письменників було розстріляно, 11 – вчинили самогубство, 119 було заслано в табори.

Розстріляно, переважно за фальшивими звинуваченнями, звинувачених в антирадянській підбурюванні та пропаганді, шпигунстві та участі в контрреволюційних націоналістичних організаціях особи. В основному обвинувачення було сформульоване на основі зізнань (монологів) заарештованого.

Биківнянський ліс під Києвом – одне з найбільших братських поховань жертв політичних репресій в Україні.
У період "Великого терору" на території Української РСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин були засуджені до розстрілу. Решту відправили до в'язниць або трудових таборів (менше 1% отримали інші покарання і лише 0,3% були звільнені).

Розстріляне відродження

Пам'ять про трагічні сторінки нашої країни - наш національний обов'язок. Вона формує наше майбутнє. 

Минуле з гірким присмаком

   В історії нашого народу чимало сумних сторінок. Та чи не найтрагічнішими були ті, які пов’язані з репресивною політикою радянського тоталітаризму. Пам’ять назавжди закарбувала людські трагедії 1930-х років, коли за одне лише необережне слово можна було заплатити життям.

  

До Дня пам'яті жертв політичних репресій, науковий співробітник Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" Микола Вікторович Бривко, провів лекцію для школярів 8 класу школи 159. 
Микола Вікторич розповів про заповідник "Биківнянські могили", територія якого складає майже 239 гектарів,  про Великий терор 1937-1938 років, про те як писалися накази, не на одну людину, а відразу на десятки людей. 

До початку масових політичних репресій, 25 липня 1937 року за оперативним наказом НКВС розпочалася так званна "німецька операція", спрямована проти громадян Німеччини, які працювали за контрактами, на промислових підприємствах чи установах. Репресіям були піддані не лише українці, зачепили представників національних меншин та іноземних громадян, що проживали на території України.

 5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху кампанія репресій проти громадян.

Згадали про письменників, які поховані у Биківні, які представляють покоління Розстріляного відродження. 

     Особливо жорстокі репресії сталінський режим і його підручні здійснювали в Україні у 30-х роках. Зокрема у 1937-1938 роках. В Україні було засуджено 197 617 осіб, із них на смертну кару –          122 237 громадян.
   Упродовж кількадесят років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: усі матеріали, що містили бодай якусь інформацію про справжні події "Великого терору", отримали гриф "Секретно", близьким і рідним людей, які вже були вбиті й поховані, в столах довідок НКВС повідомляли: "такий-то, засуджений на 8,10,25 років без права листування". На місцях поховань зводили режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами і висаджували там дерева.

Щорічно, до Дня памяті жерт політичних репресій, на території Заповідника проводять масові меморіальні заходи. 

У 2001 році Папа Римський Іоанн Павло ІІ спеціально змінив офіційний маршрут і відвідав Биківнянські могили, щоб вклонитись праху похованих жерт політичних репресій.

Згадаймо та вшануймо!

В'язь колючого дроту

 

15 травня в Україні – День пам’яті жертв політичних репресій
  Політичні репресії – це одна з трагічних сторінок української історії.У День пам’яті жертв політичних репресій українці у глибокій скорботі згадують тих, хто загинув у період тоталітарно-репресивного режиму, які, по великому рахунку, боролися за добро, справедливість, вірили у свою країну, краще майбутнє, мали сміливість говорити правду і були знищені або репресовані. Тоталітарна система була дуже цинічною: дітей змушували зрікатися своїх батьків-політрепресованих, щоб знищити національну пам'ять. Але цього не вдалося зробити. Саме пам’ять – це той дороговказ, який ми повинні берегти й передати своїм дітям та онукам заради України та майбутнього кожного з нас.
   Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
   Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

   Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

   За період "Великого терору" на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та виправно-трудових таборів. Масові репресивні операції у 1937–1938 роках мали завершити двадцятилітню боротьбу з "соціально-ворожими елементами", упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва. Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва. Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали "розстріл", за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб.

               Факти про "Великий терор" в Україні.

   Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
   Інші місця масових поховань жертв "Великого терору" політичних репресій 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
    Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
  Історія колишньої радянської імперії — це історія суцільного терору, розгорнутого нею проти власного народу з перших днів панування на нашій землі.

 Покінчивши з "петлюрівцями", кацапня взялася за творчу інтелігенцію: у квітні 1930 року Верховний суд УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України". Із загальної кількості заарештованих 45 належали до інтелігенції — були провідними вченими, письменниками, діячіами культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська.

  Незважаючи на те, що конкретної вини не було встановлено, підсудні одержали від 2 до 10 років ув’язнення, а згодом були знищені. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано близько 30 тисяч осіб, переважно з числа інтелігенції і студентства. Один зі слідчих у справі СВУ С. Брук цинічно заявив: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!».

  За даними історика Ореста Субтельного, на початку 30-х років з 240 українських письменників зникло 200; зі 135 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з’їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, в Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 відсотків творчої інтелігенції. Тому історики і назвали цей період "розстріляним відродженням"

  Світла пам'ять і шана тим, хто став жертвами репресивної політики правлячої верхівки колишнього радянського союзу і нинішнього путінського правління з неприйнятною для всього світу неоімперською ідеологією. Українці – нація нескорених, тож наш національний спротив не послабити, волю не зламати! Слава Україні!

«У жорнах репресій»

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

 Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му – 159537, в 1938-му 106096, в 1939-му 11744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му році. 

Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. 

Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД 1937 року про репресування "колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів". Проте наявні документи НКВД свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь.

Цей наказ запроваджував ліміти (плани) на покарання людей. Вироки за першою категорією означали розстріл, за другою – ув’язнення в таборах ГУЛАГ (Главное управление лагерей), з яких багато хто так і не повернувся живим.

Барак у ГУЛАГу

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори. 

Терор в Україні знищив політичну, мистецьку та наукову еліти, деформував суспільні зв’язки, зруйнував традиційні ціннісні орієнтації, поширив суспільну депресію та денаціоналізацію.

Один із трагічних символів тієї доби є київська Биківня - у Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х - в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. За даними науковців, у Биківнянському лісі поховано близько 100 тисяч репресованих комуністичною владою.