Бабин Яр мовчить, тривоги повний вщерть

Щороку 29 вересня в Україні вшановують День пам’яті жертв трагедії Бабиного Яру. З цієї нагоди в бібліотеці для дорослих №11 оформлено книжкову виставку-пам'ять «Бабин Яр мовчить, тривоги повний вщерть».

Бібліотекарі нагадали відвідувачам про трагічні події 1941 року, розповіли про книги, у яких відображено історію Голокосту, та порадили літературу для глибшого осмислення теми. Адже пам’ятати й вивчати минуле надзвичайно важливо, щоб подібні трагедії ніколи не повторилися.

Бабин Яр – це всесвітньо відоме місце трагедії, яке стало одним із найстрашніших символів Голокосту. Його називають найбільшим інтернаціональним цвинтарем України, адже тут у роки нацистської окупації було знищено понад 100 тисяч людей: мирних жителів, військовополонених, підпільників, партизанів, заручників, членів ОУН, психічнохворих та багатьох інших.

29–30 вересня 1941 року нацисти здійснили одну з наймасштабніших каральних "акцій" Другої світової війни — масовий розстріл єврейського населення Києва. За офіційними оголошеннями, їх начебто мали переселити, однак усі дороги вели до Бабиного Яру — глибокої балки на околиці столиці, що стала братською могилою для десятків тисяч невинних жертв.

Цю криваву акцію організувала зондеркоманда 4а під керівництвом Пауля Блобеля. Саме вона також відповідальна за подібні масові вбивства у Львові, Рівному, Луцьку, Житомирі, Новограді-Волинському, Білій Церкві та багатьох інших містах України.

Голокост залишив по собі страшну спадщину: близько півтора мільйона євреїв України були винищені як етнокультурна та релігійна спільнота. Для багатьох українських міст і сіл свої «бабині яри» стали місцями пам’яті та скорботи.

Довгі роки в радянський період трагедію замовчували. На місці масових страт звели житлові квартали та парк відпочинку. Лише з відновленням незалежності України почалося гідне вшанування пам’яті загиблих.

Сьогодні на території Бабиного Яру встановлено низку пам’ятних знаків та меморіалів:

• пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим;
• пам’ятний знак «Менора»;
• пам’ятник «Дітям, розстріляним у Бабиному Яру» (2001 рік), що вражає образом дівчинки серед поламаних ляльок;
• дерев’яний хрест у пам’ять про розстріляних членів ОУН та поетесу Олену Телігу;
• пам’ятний знак остарбайтерам та інші.

Поет Микола Бажан у рядках, написаних одразу після трагедії, передав біль і гнів, які й сьогодні озиваються в наших серцях:

«Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтливі віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша… Незгасимий крик…»

Бабин Яр — це не лише місце пам’яті, а й пересторога. Він нагадує, наскільки крихким є життя і наскільки небезпечними можуть стати ненависть, нетерпимість та байдужість. Наш обов’язок — пам’ятати цю трагедію, передавати правду про неї наступним поколінням і робити все, аби подібне ніколи більше не повторилося.

Історії неписані полотна

 Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. 

В бібліотеці проходить виставка - спомин до Дня пам'яті жертв політичних репресій. Ганна Діденко підготувала для відвідувачів розповідь про знищення української інтелігенції. Спогади тих хто пойшов тортури та психологічні знущання. Про масові поховання, які відбулися не тільки в Биківнянському лісі.

 За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів. Масові репресивні операції у 1937–1938 років мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити "кадрову революцію".Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ нквд срср № 00447 "Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів" від 30 липня 1937 року. 

Запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали "розстріл", 

за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах гулаг нквд срср. 

Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. 

По областях УРСР розіслали вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних "трійок", створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного нквд (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету вкп(б). Існування "трійок" та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило законодавству. Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами "вибивали" з арештованих потрібні зізнання.  Дозвіл на застосування методів "фізичного впливу на підозрюваних" (тобто тортур) було дано на найвищому рівні.

Вражаючі факти про Великий терор в Україні.
☝Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
☝Інші місця масових поховань жертв Великого терору політичних репресій 1937–1938 років:

-Рутченкове поле (Донецьк),

-район Парку культури та відпочинку (Вінниця), 

-П’ятихатки (Харків), 

-Католицьке кладовище (Умань), 

-Єврейський цвинтар (Черкаси),

-село Халявин (Чернігівщина), 

-Другий християнський цвинтар (Одеса), 

-9-й км Запорізького шосе (Дніпро).

 У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема:

-урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), 

-урочище Саліна (Львівська область), 

-тюрма на Лонцького (Львів).
☝Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах нквд або безпосередньо перед похованням.

☝27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох  у Карелії з нагоди наближення 20-річчя жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
☝В рамках Великого терору нквд організувало та провело серію масових національних операцій. Це так звані "німецька операція" (25 липня 1937 року), "польська" (11 серпня 1937 року), "румунська", "латиська", "грецька", "іранська", "харбінська", "афганська", "проти болгар і македонців".
☝Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний "почерк" вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи "Наган". Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.

☝У 1929-1930 роках в приналежності до видуманої спецслужбами націоналістичної організації "Спілка визволення України" було звинувачено 45 провідних вчених та письменників, зокрема Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка.
☝На другому етапі репресій, який почався 1934 року, переслідувань зазнали 97 із 193 членів Спілки письменників України. Кульмінацією цих подій стало 3 листопада 1937 року. У Соловецькому таборі особливого призначення було розстріляно більше сотні представників української інтелігенції. Серед них були Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Михайло Яловий та багато інших.

Саме тоді українське Відродження стало розстріляним.

☝На третьому етапі репресій проти інтелігенції (1937-1938 роки) 130 українських письменників було розстріляно, 11 – вчинили самогубство, 119 було заслано в табори.

Понад Крутами вічність сурмить

Бій під Крутами 29 січня 1917 року – найбільш відома, найяскравіша подія російсько-української війни ХХ століття.

У бібліотеці відбулася година-екскурс в історію, присвячена 107-й річниці пам'яті Дня Героїв Крут. Захід зібрав читачів нашої бібліотеки №11, які проявляють інтерес до історії України. Павло, один із читачів, провів коротку лекцію, під час якої детально розповів про події, що сталися 30 січня 1917 року на станції Крути.

Всі бажаючі задавали питання, і Павло відповів на всі. 

Ця подія сталася через спробу більшовиків захопити Київ.
Як і під час нинішньої війни, що триває з 2014 року, Росія діяла проти УНР гібридними методами, поєднуючи безпосереднє воєнне вторгнення із підбурюванням антиурядових збройних заколотів, намагаючись представити весь конфлікт як внутрішньоукраїнський – епізод «громадянської війни».
Російське вторгнення розпочалося після невдалих спроб місцевих більшовиків захопити владу в Україні власними силами. Зокрема, спроба повстання збільшовичених військ у Києві 11 грудня 1917 року була придушена військами Центральної Ради у зародку. Всеукраїнський з’їзд рад, що проходив у Києві у той самий час, і на якому більшовики прагнули отримати більшість голосів та усунути українську владу, висловив підтримку Центральній Раді. Поразкою завершилося також більшовицьке повстання в Одесі. А збільшовичені частини 2-го гвардійського корпусу на Правобережній Україні були роззброєні 1-м українським корпусом Павла Скоропадського та відправлені до Росії.

Вторгнення більшовицьких військ з Росії на Харківському і Чернігівському напрямках та з Криму заохотило антиурядові сили в УНР до нових виступів. Більшовицькі делегати Всеукраїнського з’їзду рад переїхали з Києва у захоплений російськими радянськими військами Харків, де провели альтернативний з’їзд, на якому сформували «альтернативні» органи влади України – Центральний виконавчий комітет рад та Народний секретаріат (уряд) УНР. Від імені цих маріонеткових структур, більшовицькі війська просувалися вглиб України.
У грудні 1917-го – січні 1918-го років УНР перебувала у складній ситуації. На Лівобережжі наступали війська з Росії, на Правобережжі активізувалися збільшовичені частини фронту Першої світової війни, у містах знову почалися повстання червоної гвардії. На швидку руку українізовані частини колишньої Російської імператорської армії піддалися на розкладницьку ворожу пропаганду та не чинили опору агресії. Головною опорою української влади стали добровольчі формування, такі як Гайдамацький кіш Слобідської України Симона Петлюри, що стримував ворога на Полтавщині.
Головною метою більшовицьких військ був Київ. Захоплення української столиці дало б змогу більшовицькому Народному Секретаріату заявити про себе, як про справжній уряд УНР. Головні сили ворога зосередились на Чернігівщині і наступали вздовж залізниці Бахмач – Бровари – Київ. Через прорахунки українського командування, більш боєздатні війська Центральної Ради готувалися обороняти столицю на полтавському напрямку. Таким чином, головний удар більшовицьких 1-ї і 2-ї Революційних армій мали прийняти на себе юнаки (курсанти) 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького, а також студенти-добровольці з Помічного студентського куреня Січових стрільців під загальним командуванням Аверкія Гончаренка.
Київський гарнізон та гайдамаки Петлюри не могли надати дієвої допомоги юнакам, адже 29 січня у Києві спалахнуло більшовицьке повстання, центром якого став завод «Арсенал». Загроза втратити столицю, та ще й в результаті повстання, а не зовнішнього вторгнення, змусила українські війська зосередитись на придушенні заколоту.
У цей час фактично відбувалася гра на випередження. Київські заколотники скували боями війська Центральної Ради та розраховували на допомогу 1-ї і 2-ї Революційних армій. Завдання більшовиків полягало в тому, щоб захопити Київ до завершення мирних переговорів української делегації з дипломатами Німеччини та Австро-Угорщини у Бресті-Литовську. Виступаючи із Києва від імені УНР більшовицький Народний секретаріат міг підважити мандат української делегації на переговорах у Бресті. Натомість українським військам будь-що було необхідно втриматись у Києві до підписання мирного договору у Бресті.
Якби 1-ша і 2-га Революційні армії під командуванням Михайла Муравйова вчасно прибули до Києва на допомогу заколотникам, то більшовицький план міг бути втілений. Однак на заваді нестримному наступу військ Муравйова стали юнаки і студенти Аверкія Гончаренка.

Бій відбувся 30 січня біля залізничної станції Крути на перегоні між Бахмачем та Ніжином. Чотири сотні юнаків та сотня студентів (разом понад 500 вояків і 20 старшин) мали на озброєнні 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайну артилерійську гармату, встановлену на залізничній платформі, гвинтівки. Ворог переважав у десятеро (4-6 тисяч червоногвардійців, солдатів-фронтовиків та балтійських матросів з бронепотягом). Понад 5 годин захисники Крут стримували ворожі наступи. Обидві сторони зазнали значних втрат. Надвечір українці почали відступ у напрямку Києва, аби не потрапити в оточення. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону, який чекав за кілька кілометрів від Крут. Під час самого бою там розміщувався військовий штаб і лазарет. Через суттєві втрати і розібрану залізницю росіяни цього дня не змогли продовжити наступу на Київ.

При відступі одна чота (взвод) Студентської сотні потрапила в полон. Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир і вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту ворогом. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики спочатку познущалися із 27 полонених, а потім їх розстріляли.
Бій під Крутами дозволив УНР виграти цінний час. 4 лютого 1918 року українські сили придушили більшовицький виступ у Києві. Заколотники так і не дочекалися підмоги Муравйова. А вже 9 лютого, в день, коли українські війська відступали з Києва, у Бресті було підписано угоду УНР з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією, яка стала запорукою військового союзу та визволення України від більшовиків навесні 1918 року.

Дякуємо всім хто завітав до нашої бібліотеки №11. 

“Свобода слова і права людини-наш закон”

Конституція – Основний Закон України. Прийнята в 1996 році, вона стала відображенням засад та основоположних принципів суверенної держави Україна, незалежність якої була визнана міжнародною спільнотою.

Конституція постала не на порожньому місці. Біля її витоків – «Руська правда», «Литовські статути», акти періоду Гетьманщини («Березневі статті» тощо) – конституційні акти, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Особливе місце в цьому переліку займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року. У цьому документі задекларовано основні засади розбудови демократичної держави.

Процес творення нової Конституції розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Попри локальні успіхи процес затягнувся. Україна залишалася останньою із держав колишнього союзу, яка не мала власної Конституції.

Ситуація загострилася наприкінці червня 1996-го. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Президент призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня своє слово сказала інша владна гілка: Верховна Рада прийняла постанову «Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні». І розпочався справжній марафон, тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без будь-якої перерви. О 9.18 ранку 28 червня 1996-го країна отримала нову Конституцію. 

Починаючи з 1996 року, Основний закон змінювався кілька разів.
Перша спроба змінити Конституцію була ініційована в 2000 році за президентства Леоніда Кучми. Зміни до Основного закону запропонували ухвалювати за результатами всенародного референдуму. На голосування винесли питання: щодо введення двопалатного парламенту; про право президента розпускати парламент, якщо протягом місяця він не сформує постійно діючу більшість або протягом 3 місяців не затвердить бюджет; про скорочення депутатів з 450 до 300; а також про позбавлення депутатів недоторканності. Референдум підтримав зміни, однак в Конституцію їх не внесли.
8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила зміни до Конституції, які перетворили Україну на парламентсько-президентську державу.

Пропонуємо перевірити себе на знання Основного закону України з нашою вікториною

“Розумовий центр” імені Тараса Шевченка”

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розділеної на той час двома чужинецькими імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Ініціативу його створення на підавстрійських теренах в Галичині пов'язують насамперед з іменами історика Володимира Антоновича і письменника Олександра Кониського. Шевченкова духовна спадщина надихнула українське національне відродження до створення Товариства попри заборону українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 року) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії. Це була перша в українській історії суспільна установа, яка сповідувала Шевченкові ідеї служіння Україні та взяла собі його ім'я (початкова назва інституції - Товариство ім. Шевченка). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 році, перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до проблем українознавства).
Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та Математично-природописно-лікарська.
Від 1892 р. з появою першого тому "Записок НТШ", а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів.

Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених - дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. Інтелектуально-організаційний осередок НТШ, в період тогочасного дуже плідного етапу діяльности Товариства, створювала "золота трійця" в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Івана Франка (голова Філологічної секції) та Володимира Гнатюка (науковий секретар, наукові зацікавлення - фольклор і етнографія).

Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-1915 роки) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили "Записки НТШ" та інші збірники. Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ.
В 1940 році, після приходу у Львів більшовиків, Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені. Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміґрацію, на своєму з'їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв'язку з міграцією багатьох діячів у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ: в США (з 1947 р.), Канаді (1949) та Австралії (1950); західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель під Парижем.21 жовтня 1989 р.вчені /Львова відновили діяльність НТШ в Україні, як суспільного сектора української науки. Упродовж років нової Української незалежности НТШ перетворилося в загальноукраїнську суспільну академію з центром у Львові.

Єдиною у своєму роді світовою скарбницею української культури стала бібліотека НТШ. За станом на 1939 р. вона налічувала 1200 томів - 350 тис. одиниць (збірників, монографій, книг, часописів, стародруків, рукописів - в тому числі унікальних збірок української періодики ХІХ ст.)
Про науковий рівень праць НТШ, як академічного центру української славістики засвідчував широкий обмін виданнями з науковими установами і бібліотеками на усіх п'яти континентах. Так наприклад у 1909 р. такий обмін здійснився з 244 установами в 28 країнах світу.
На цей час в складі НТШ сформовано п'ять паритетних музейних збірок (археологічна, етнографічна, мистецька, природнича, також окремо музей воєнно-історичних пам'яток).
Унаслідок титанічної праці в НТШ великої когорти етнографів, фольклористів та географів була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.

Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 40-х років XX ст.

Під сучасну пору НТШ в Україні об'єднує понад 1400 вчених, які зосереджені в 6 секціях та 35 різнопрофільних комісіях, що надає Товариству універсальний академічний статус. Загальнодержавний характер Товариства забезпечує 15 територіальних Осередків НТШ. Відповідно до засад свого статуту, сформованих більш як сто років тому, НТШ спрямовує науковий потенціал вчених на відродження та модерне становлення Української нації та її Державності та вирішення глобальної проблеми знеросійщення України. В ділянці українознавства, як пріоритетного наукового напрямку, діяльність Товариства спрямована на збереження історичної пам'яті та етнокультурних вартостей українства, проведення досліджень української мови, літератури інших культурних надбань українського народу, розбудову широкого спектра суспільних наук не вступаючи в конкуренцію з іншими інституціями науки в Україні.

Визволення рідної землі

Під час визволення України від гітлерівців радянські воєначальники солдатських життів не шкодували, як і мирних людей.

«Нищити все до останньої зернини…»

  22 червня 1941 року. Світає. Українці додивляються останні сни. У цей час на голови бійців частин, дислокованих неподалік радянсько-польського кордону, вже сиплються бомби і падають артилерійські снаряди. За 30-40 хвилин літаки "Люфтваффе" скинуть свій смертоносний вантаж і на голови киян, а передові підрозділи німецького вермахту почнуть стрімке просування українською землею. І, розгромивши за 2 дні 22-й механізований і 27-й стрілецький корпуси під Луцьком і Володимир-Волинським, за тиждень господарюватимуть у Львові, а 19 вересня – у Києві. А 22 липня 1942 року під німецьким чоботом опиниться вся Україна.  

До Дня визволення України в бібліотеці діє книжкова виставка. Бібліотекарі розповідають про складні події того часу та радять відвідувачам, які книги варто прочитати, щоб дізнатися більше про історію.

   За масштабами втрат, понесених у роки Другої світової війни народами світу, втрати України можна порівняти хіба що з Білоруссю. У тій же росії німці почувалися господарями лише на 17%  її території, хоча путін на всіх перехрестях кричить про те, що найбільше постраждав "великий російський народ". 

Уже на початку липня сталін зрозумів,що не за горами той час, коли німці господарюватимуть на значній частині його імперії. І закликав партійні органи, населення створювати партизанські загони і нищити все, що може знадобитись ворогові, насамперед незібрані з полів урожаї. Кажучи іншими словами, застосовувати тактику випаленої землі. Від цієї "тактики" найбільше постраждали українські селяни, залишившись без засобів існування: те, що не встигли знищити, відбирали німці, у яких виникли проблеми з продовольством. 

  "Загальне напружене продовольче становище в Німеччині більше не дозволяє поновлювати склад обозів і постачання її коштом, – йшлося в наказі "Про постачання військ" від 16 червня 1941 року. Про це повинен пам’ятати кожен командир і начальник під час окупації у країні ворога. Для збереження запасів у Німеччині війська повинні жити за рахунок місцевого сільського господарства". Вони й жили, відбираючи в українського селянина останню зернину і прирікаючи його на голодну смерть.

  На початку березня 1942 року в щоденнику Геббельса з’явився запис: "Становище з продовольством у окупованих східних областях надзвичайно скрутне. Там помирають від голоду тисячі й десятки тисяч людей, що цілковито нікого не цікавить".

   З окупацією України вся вона вкрилася концтаборами, гетто. У кожному українському місті, районі чи селі, де проживали євреї, був свій "Бабин Яр". Якщо в Києві фашисти знищили (за неповними даними)  понад 100 тисяч представників цього древнього народу, то у Дробицькому Яру, що в Харкові, понад 60 тисяч.

(80 років потому,одна з частин комплексу -  менора, була пошкоджена через обстріли, які знову лунають на нашій землі.)

В Янівському концтаборі у Львові – понад 160 тисяч осіб.

Усього ж нелюди зі свастикою на рукавах знищили в роки війни на теренах України близько 4 мільйонів мирних громадян приблизно 13 мільйонів військовополонених.

   У січні 1945 року репортер газети Едґар Сноу надрукував матеріал під час своєї подорожі Україною. Він писав, що війна, яку дехто схильний називати "російською славою", мала б бути "по-справедливому визнана насамперед українською війною… Міста, промисловість, землеробство та людність жодної іншої європейської країни не зазнали таких тяжких нищень".

26 серпня 1943 року почалась битва за Дніпро, під час якої були звільнені Київ і вся Лівобережна Україна. За офіційною статистикою під час форсування Дніпра загинули 417 тисяч червоноармійців. Однак за підрахунками істориків кількість загиблих становить не менше 800 тисяч осіб, враховуючи мирне населення, яке було мобілізоване через польові військкомати із щойно звільнених територій і практично неозброєне та необмундироване в цій операції. Один з письменників - фронтовиків, який форсував Дніпро в районі Букрина згадував, що "коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному ‒ виходили не більше 5-6 тисяч". 

  Ще одним учасником цих подій був відомий кінорежисер Григорій Чухрай,

який так згадував ті події: "Вистрибували з літака в секторі зенітного вогню. Досі мені довелося скуштувати немало військового лиха: був двічі поранений, воював у Сталінграді, але такого ‒ падати назустріч виблискуючим трасам куль, крізь полум’я палаючих у небі парашутів товаришів, ‒ такого іще не пробував. Тієї кривавої осені тисячі десантників згоріли в небі під куполами парашутів, а на тих, хто зумів приземлитися, смерть чекала на землі та у водах сивого Дніпра".

" Розцвітали під Крутами маки..."

До річниці бою під Крутами в бібліотеці представлена книжкова виставка -спогад. Бібліотекарі розповіли про події, що сталися у січні 1918 року, а також всі разом переглянути фільм "Крути". 

                                               

КРУТИ – проміжна станція Південно-Західної залізниці на лінії Бахмач–Ніжин. Знаходиться поблизу с. Пам'ятне Борзнянського району (Чернігівська область), та за 146 км від Києва.

У січні 1918-го більшовики зайняли більшість міст на Лівобережній Україні і встановили там свій контроль. 24–27 січня розгорнулись запеклі бої між українськими та окупаційними російськими військами за станцію Бахмач. А вже за декілька днів – біля станції Крути.

29 січня 1918 року, сили Муравйова намагались захопити станцію Крути, щоб вийти на Ніжин, а з Ніжина на Київ. Однак, тут їх зупинили українські війська. Всі, хто брав участь в бою під Крутами з української сторони були добровольцями.

Бій тривав кілька годин і завершився великими втратами для більшовиків. Українськім бійцям вдалося на кілька днів зупинити просування більшовицьких військ до Києва.
Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати ворогам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Бій під Крутами дали змогу укласти мир між урядом Української Народної Республіки з країнами Четвертного союзу (Німеччина, Австро -Угорщина, Туреччина та Болгарія). Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору.

У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

Багато віршів присвячено Героям Крут:

Антонич Богдан-Ігор - Крутянська пісня (1937)

Бурко Демид - Крути (1938)

Гординський Святослав - З поеми "Сім літ"

Клен Юрій - з поеми "Попіл імперій"

Антонич Богдан-Ігор - Крутянська пісня (1937)

Щербак Микола (Крути)

Дяченко Михайло - Крути

Бора Богдан - Крутянці

Олесь Олександр - Під Крутами (1931)

Стельмах Богдан - Крути (2004)

Храплива Леся - Крути (1972); Крутянцям (1962)

Тичина Павло - Пам’яті тридцяти (1918)

Тичина Павло - Зразу ж за селом (1918)

Яворський Ігор - Розіп’яті Крути (1992)

«Голокост- шрам на серці людства»

 Голокост, відомий також як Шоа — геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло приблизно 6 мільйонів євреїв. 

Голокост був задуманий та спланований нацистсько-німецьким режимом на чолі з Адольфом Гітлером. Вони стверджували, що німецькі євреї зрадили Німеччину під час Першої світової війни та несуть відповідальність за її поразку.

В бібліотеці відбувся перегляд і обговорення фільму та книги "Список Шиндлера", та розповіли про події тих страшних років. 

Головною мішенню були саме євреї, серед них було найбільше число жертв. Нацисти також вбивали інші групи людей, зокрема ромів та людей з інвалідністю. Ще вони заарештовували та позбавляли прав геїв та своїх політичних опонентів. 

Нацистська влада створювала на окупованих територіях концтабори, де ув’язнювала євреїв та інші народи. 

Ув'язнені в концентраційних таборах перебували в нелюдських умовах і піддавалися тортурам, голоду і, в деяких таборах, медичним експериментам. 

На території міста Донецька у 1942 році існувало єврейське гетто через яке пройшли тисячі євреїв, проте точне їх число залишається й досі невідомим. Крім того, наймасовішими місцями знищення євреїв є:

• Бахмут – в алебастровому забої Артемівського заводу шампанських вин більше 3 000 жителів міста, більшість з яких були представниками єврейської спільноти, були заживо замуровані в камері № 46.
• Костянтинівка – знищено близько 5 000 осіб. Найчастіше місцем розстрілів була Сергіївська балка.
• Краматорськ – знищено близько 7 000 мешканців міста. Їх розстрілювали у кам'яному кар'єрі (сел. Іванівка), глиняному кар'єрі, біля Червоної Скелі та в сел. Ясногірка.
• Маріуполь – знищено близько 16 000 осіб. Наймасовіші розстріли відбувалися поблизу сел. Агробаза.

Загалом гітлерівський окупаційний режим винний в загибелі 1,5 млн євреїв на території України.

Проєкт, який запровадили в 2020 році, «Українці-рятівники. Марафон історій» розпочав Національний музей історії України у Другій світовій війні та Український інститут вивчення Голокосту «Ткума». 

Його мета – зібрати на одному електронному ресурсі інформацію, фото, документи, відео про людей, які під час Другої світової війни рятували євреїв, ромів та інших жертв нацизму. Проєкт реалізовується у партнерстві з Українським інститутом національної пам’яті.

 27 січня 1995 року, через п'ятдесят років після визволення концтабору Аушвіц і закінчення Другої світової війни, а також у наступних річницях відбулися великі міжнародні вшанування за участю керівників держав та урядів з усього світу, але в першу чергу з Європи, тим самим ще раз документуючи глобальне значення пам'яті про Голокост.

 

Влітку 2022 року, російські  пропагандисти,

 та навіть офіційні джерела РФ, масово стали публікувати фото з польського музею Аушвіц-Біркенау, де нібито з’явилися наліпки із написом «Єдиний газ, на який ви заслуговуєте – «Циклон Б». Ці наліпки, за твердженням росіян, були розклеєні 22 червня, тобто саме у річницю вторгнення нацистської Німеччини до Радянського Союзу 1941 року. До їхньої появи, за версію РФ, нібито причетні… українці. 

«Циклон Б» – пестицид на основі ціаніду, який використовували для масового знищення людей у газових камерах нацистських таборів смерті.

Концентраційний табір Аушвіц-Біркенау (це німецька назва, польська –Освенцим), розташований у однойменному польському місті. Протягом 1940-45 років у ньому вбили близько мільйона євреїв. Серед інших жертв – від 70 до 74 тис. поляків, близько 21 тис. ромів та 15 тис. радянських військовополонених.

Після війни табір було перетворено на музей.

У музеї Аушвіц-Біркенау повідомили, що у місцях, зображених на знімках, таких наклейок не виявлено, а камери спостереження не зафіксували 22 червня нічого підозрілого. За словами представників музею, проведене внутрішнє розслідування показало, що фотографії були піддані комп'ютерній обробці.

Таким чином, проявивши байдужість до Освенцима, коли там відбувалися масові вбивства, Росія спочатку почала «присвоювати жертв» концтабору, а потім використала трагедію Голокосту, щоби виставити нацистами українців. При тому, що сама Росія зараз створює фільтраційні табори, де силоміць утримуються українці і прагне винищити всю українську націю, вбиваючи без розбору чоловіків, жінок і дітей.

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту по всьому світу триває флешмоб #WeRemember. Люди фотографуються з цими словами та викладають світлини у соцмережі, щоб нагадати, що ані Голокост як один із найбільших злочинів проти людяності, ані його жертви не забуті. (Український інституту національної пам'яті)