Київські легенди

Колись давно столицю заснували

Кий, Щек, Хорив та Либідь, їх сестра.

Мій, Києве, ти місто старовинне,

Краси утілення та вічного добра.

День Києва — ідеальне свято, щоб занурити дітей у казкову атмосферу нашого міста.

Київ — місто, де кожен камінь пам'ятає легенду, а кожна вулиця — персонаж чиєїсь книги. 

Київ та Київщина — це місця з тисячолітньою історією, оповиті неймовірними казками, міфами та легендами.

31 травня, на День Києва, у бібліотеці для дорослих №11 бібліотекарі організували та провели для дітей  пізнавальний квест «Київські легенди».

Метою заходу було ознайомлення дітей з історією та легендами рідного міста, розвиток інтересу до читання, книги та бібліотеки, формування командного духу, кмітливості й любові до Києва.

Під час квесту юні учасники перетворилися на справжніх шукачів пригод і вирушили у мандрівку сторінками київських легенд та історичних таємниць. Діти виконували цікаві завдання, розгадували загадки, шукали підказки серед книжкових полиць та збирали частини пазлу, який допоміг знайти головний скарб квесту — «Скриню київських таємниць».

На станціях квесту школярі дізналися:

— легенду про засновників Києва — Кия, Щека, Хорива та Либідь;

— історію богатиря Кирила Кожум’яки;

— хто створив першу бібліотеку Київської Русі та чому князя Ярослава називали Мудрим;

— про незвичайні пам’ятники Києва, зокрема «Їжачка у тумані»;

— чому каштан став одним із символів столиці.

Під час виконання завдань діти вчилися працювати в команді, уважно слухати, логічно мислити, орієнтуватися у бібліотечному просторі та знаходити потрібну інформацію в книгах.

Фіналом пригод стала знахідка «скарбу киян».

Захід подарував учасникам гарний настрій, нові знання та ще раз довів, що бібліотека — це не лише місце для читання, а й простір для цікавих відкриттів, творчості та дружнього спілкування.

Солом'янські історії

Сьогодні в нашій бібліотеці пройшла презентація - огляд до Дня Києва "Соломянські історії. Відвідувачі могли ознайомитись з історією Соломянського району, дізнатись про видатних людей , які проживали в Соломянському районі та їхнім літературним доробком.

Особистості які жили в Солом'янському район.

Іван Світличний - вул. Уманська 35

Іван Світличний народився у родині колгоспників 20 вересня 1929 року в селі Половинкине на Луганщині. У Івана було дві молодші сестри. Хлопець спершу навчався у початкові школі у рідному селі, змалку проявляв характер та супротив. У 1943 році Іван Світличний, якому тоді було 14 років, з іншими підлітками намагався підірвати нацистську техніку саморобною вибухівкою, через що позбувся пальців на руках, але це не завадило хлопцю навчатись на відмінно.У 1956 році Іван одружився із Леонідою Терещенко (Льоля). Молода сім’я понад три роки жила у невеличкій кімнаті тещі – місця було обмаль, а його доводилось ділити шістьом людям. Згодом Леоніда згадувала їхню першу квартиру, яку Світличні отримали у 1960 році: «В тій квартирі було одне ліжко, холодильник був напівпорожній. Однак, ту хату на Уманській дотепер згадують шістдесятники, бо там завжди знаходився кусень хліба для голодних, можливість переночувати або й пожити якийсь час, книжки і господар для спраглих істини».

Із 1960 року Івана Світличного називали організатором культурного та наукового життя творчої молоді, а його помешкання стало дискусійним клубом для шістдесятників. Лесь Танюк організував у Києві Клуб творчої молоді – осередок ранніх шістдесятників. Івана Світличного називають душею цього клубу. До оселі подружжя любили приходити Василь Стус, Алла Горська, Іван Дзюба та інші. Іван Світличний встановив контакт із діаспорою на Заході, поширював самвидав, передавав щоденник Василя Симоненка. Варто також додати, що Іван Світличний мав одну з найкращих приватних бібліотек Києва. Після смерті сестра Івана передала його бібліотеку із 10 тисяч томів Харківському національному університету імені Каразіна. Перший арешт Івана Світличного стався у 1965 році.

Другий арешт стався 12 січня 1972 року. Тоді ж арештовують Євгена Сверстюка, Василя Стуса, а згодом і молодшу сестру Світличного Надію. Через рік відбувся закритий судовий процес, де Світличному присудили 7 років концтаборів суворого режиму та 5 років заслання. Він відбував покарання у Пермській області, у нього погіршився стан здоров’я, але Іван Світличний намагався працювати на рівні з іншими.
Івана Світличного називали «табірною совістю» – він мав беззаперечний авторитет серед політв’язнів, витримував тривалі протестні голодування. Табір та заслання в Алтайському краї остаточно підірвали здоров’я Івана Світличного. У 1981 році на засланні у нього стався інсульт. У місцевій лікарні йому двічі пробивали череп, щоб видалити гематому, він пережив клінічну смерть, а під час лікування йому занесли ще й стафілокок. Попри це Світличному не дозволили повернутися до Києва. Із червня 1979 року Івана доглядала дружина Льоля, яка була з ним на засланні.У січні 1983 року Івана Світличного звільнили, він добирався до Києва потягом, адже через свій стан здоров’я не міг летіти літаком. Дорога була виснажлива. Після заслання стан Івана Світличного був тяжким і він уже не міг повернутись до громадської діяльності. У Києві він жив в будинку без ліфта, тому фактично не бував на вулиці. У 1989 році у нього стався ще один приступ, після якого він Іван уже не міг говорити та рухатись. Василь Стус присвятив Івану Світличному вірша, він писав:

Не можу я без посмішки Івана

оцю сльотаву зиму пережить.

В проваллях ночі, коли Київ спить,

а друга десь оббріхують старанно,

склепить очей не можу ні на мить,

він як зоря проміниться з туману,

але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.

Ні словом не озветься. Ані пари

із уст. Вусате сонечко моє!…

Іван Дзюба - проспект Повітряних сил 50

Іван Дзюба народився 26 липня 1931 року у селі Миколаївка, що зараз входить до Волноваського району Донеччини. Дитиною пережив Голодомор. Він пригадував, як бабуся терла кору дерева, щоб прогодувати родину. Мама Івана працювала санітаркою в лікарні та розповідала вдома про виснажених голодом людей.Через голод сім’я переїхала спершу до селища Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Карʼєри. Навчався у Донецькому педагогічному інституті. Іван Дзюба був щасливо одружений, а історія їхнього з дружиною Мартою кохання  точно здивує. Адже чоловіку достатньо було лише один раз поспілкуватись із дівчиною, щоб вирішити поєднати з нею життя. Пара познайомилась у Львові у 1962 році.
Мати дівчини була сусідкою письменниці Ірини Вільде, яка запросила її до себе на свято, де серед інших гостей був й Іван Дзюба. Він із товаришами приїхав до Львова, щоб виступити на літературних вечорах. У квартирі Ірини Вільде Дзюба познайомився та закохався у студентку Марту.

«Коли прийшла, побачила Миколу Вінграновського (тоді я ще не знала, хто це), але то був не мій тип, блондин Драч – теж ні, а третій, в окулярах і чорнявенький, – може бути. І саме цей чорнявий хлопець одразу до мене підійшов. Так я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Іваном Дзюбою. Ми весь вечір танцювали вдвох. Він запросив мене наступного дня на вечірню прогулянку. Я ще вагалася, йти чи ні, але Іван не дав мені часу для роздумів – прийшов до нас зранку й каже: “Чому маю чекати до вечора, якщо можна піти кудись разом зараз?” Так все почалося. Іван відразу хотів, щоб я виходила за нього заміж», – пригадувала згодом Марта Дзюба
Мартина мама не дозволила парі побратись так рано і порадила почекати рік, після чого Іван з Мартою й справді одружились, а згодом у них народилась донька Олена. У 1972 році Івана Дзюбу затримали та арештували. Згодом йому довелось написати покаянного листа і йому дозволили вийти на волю за умови, що він оспівуватиме «літератури народів СРСР». Проте, до «волі» Івану було ще далеко – сім’ю переселили у будинок, де жили працівники КГБ, щоб стежити за ним. Проблеми були й із знайомими, які вважали Івана Дзюбу беззаперечним авторитетом, – після покаяння частина дисидентів перестала з ним спілкуватись. В 1989 році Дзюба став одним із співзасновників «Народного Руху України», який відіграв одну з ключових ролей у відновленні незалежності України. 21 січня 1990 року з ініціативи НРУ організували «живий ланцюг» – мільйони людей взялись за руки, поєднавши Івано-Франківськ із Києвом у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР.
У 1992 році Іван Дзюба став міністром культури, працював на посаді академіка-секретаря відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України. Він був співголовою головної редакції Енциклопедії сучасної України, та із 1999 до 2005 року очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Іван Дзюба є автором десятків публікацій, книг, зокрема про Тараса Шевченка, досліджень про культуру і політику. Серед останніх робіт – книга «Чорний романтик: Сергій Жадан».
Літературознавець помер у віці 90 років 22 лютого 2022 року у Києві, всього за два дні до початку повномасштабної війни.

Віктор Могильний - вул. Возіанова 10

Віктор Могильний жив з 1939 по 1960-ті роки, у будинку садибного типу, на вул. Карпінського 10 ( нині вулиця Академіка Возіанова ).
 Автор поетичних збірок для малечі «Равлик-муравлик» (1988) та «Гойда раз, гойда два», талановитий український поет мав псевдонім Віть Вітько.
Його син — поет Аттила Могильний.

На початку 60-х, після десятиліть антиукраїнських погромів, свідомий українець почувався в Києві приниженим, чужим. Певно ж, що свідомих українських родин – цих островів незалежности – було небагато. Однією з них була родина Могильних – Віктора та його дружини Аврелії (мадярки родом з Ужгорода, яка стала українською патріоткою).
У домі Могильних на Чоколівці панував український дух. Стіни обписані були українськими словами й автоґрафами, обставлені українськими книгами й виробами. Гості долучалися до формування інтер’єру цього помешкання. На стінах рясніли написи-автографи, що їх залишали охочі. Микола Плахотнюк так описав атмосферу, що панувала в будинку:
«Хата вся розмальована, козаки, мамаї, гопаки, написи, як ото в печері, де є наскельні написи.
Той так написав, той таке намалював, але це була якась така аура, що мене зразу потягнуло до цих хлопців, до цього гурту»
Як згадував Олесь Шевченко, тут був один з небагатьох «островів незалежності» в зрусифікованому Києві, де українець міг комфортно почуватися. Гості читали вірші й дискутували в той час, як дружина господаря Аврелія Могильна несла варту біля будинку. У ході обговорень часто згадували про сусіда з вул. Уманської - літературного критика Івана Світличного.Тут діяв неформальний літературний гурток, де нагромаджувалася українська сила, виростала когорта, яка творила критичну масу українства. Вона виявилася в шістдесятництві, далі в правозахисному рухові й борні за незалежність на межі 80 – 90-х років. У таких родинах виростали поодинокі українські діти, яким ох як нелегко було залишатися українцями в тотально зрусифікованому й аморально-аґресивному середовищі. Так виросли син – поет Аттила Могильний, донька Дзвінка, онук Богдан та Ярополк. Будинок був знищений для перебудови. Разом із цим будинком зник і «культурологічний клуб на Чоколівці», один із осередків шістдесятництва.
Віктор Могильний не одержав вищої освіти, бо на екзамені в університеті, будучи людиною нелукавою, потрактував Шевченкову Катерину як образ України, збезчещеної москалем.
Не вдалося йому, проскрибованому, видати жодної поетичної книжки. Лише у 80-х роках, коли народився онук, вийшли під псевдонімом Віть Вітько книжечки для дітей “Равлик-муравлик”, “Гойда раз, гойда два”, а 1999 року – самвидавна збірка “Csokolivka, csokolj meg! або Надкушене яблуко” під химерним псевдонімом Вихтір Орклин (угорською: Чоколівко, поцілуй мене!). Його поетична мова вишукана, метафора виразна й парадоксальна, вірші зовні неполітизовані, але такі, що увиразнюють світобачення українця.
22 травня 1967 року Віктор Могильний був серед чотирьох схоплених кагебістами біля пам’ятника Т.Шевченкові. Тоді Микола Плахотнюк закликав іти їх визволяти. Під північ біля 600 шанувальників Шевченка рушили до ЦК КПУ і таки домоглися звільнення затриманих. Це там уперше українці дружно скандували “Ганьба!” Це слово пізніше стало кайлом, яке довбало колоніяльний режим. А тоді єдиний присутній турист – німець – бігав і питав: “Was ist “hanba” (Що таке “ганьба”?).
Треба бути не з полохливого десятка, щоб ходити до колишнього петлюрівця й політв’язня з 20-літнім “стажем” Бориса Антоненка-Давидовича разом з Олесем Шевченком та Грицем Тименком (Гриць пропав безвісти, коли почав виготовляти працю Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”). У 1968 році Б.Антоненко-Давидович виступив у “Літературній Україні” зі статтею “Літера, за якою сумують” (про літеру Ґ. Автор покликався на статтю В.Могильного в ЛУ від 1 жовтня 1965 року “З приголосними клопіт”).

Ще раз виразно “засвітився” Віктор Могильний у справі Олеся Шевченка, Віталія Шевченка та Степана Хмари. Під час обшуку 31 березня 1980 року в Олеся вилучили вірш “Життєпис (Лякано мене…)”. Ходило про звинувачення автора в розповсюдженні цього “наклепницького, антирадянського документа”. Тоді Олесь сказав слідчому, що він… викрав вірша: господаря не було вдома, а дружина прала. Йому сподобався вірш, що лежав на столі, то він сховав його в кишеню. Віталій Шевченко зауважив на вечорі, що Могильний на їхньому суді у Львові напористо вимагав з’ясувати йому, які ж саме рядки вірша і чим саме є “наклепницькими”. Суддя звертався російською, то Могильний, ніби не розуміючи: “Прошу?”. І так кілька разів. Таки вимусив його заговорити українською. Помер 10 травня 2019 року.

Олесь Шевченко написав"Віктор Могильний пішов від нас тихо, не зобов'язавши своїх близьких повідомити друзів про свій відхід."

Осінь синьокоса

літо проводжає.

Журавлиними ключами

небо замикає.

Замикає небо

на всі спусти Божі.

Кру-кру – Кручені Паничі

змерзли в ноги босі.

Змерзли в ноги босі,

аж по самі губи.

І востаннє затрубили

в кучеряві труби.

Прощай, Друже...

Крик тиші: історія Голокосту

27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Щороку в цей день світ згадує одну з найбільших трагедій в історії людства — Голокост. Шість мільйонів євреїв, а також мільйони ромів, людей з інвалідністю, представників інших етнічних та соціальних груп стали жертвами нацистського режиму, який прагнув їхнього знищення.


Для України ця сторінка минулого є особливо болісною. Бабин Яр, масові розстріли у Львові, Кам’янці-Подільському, Одесі, Харкові та багатьох інших місцях залишають глибокий слід у нашій історії. Зберігаючи пам’ять та називаючи злочини своїми справжніми іменами, ми протистоїмо ненависті, антисемітизму й знеціненню людського життя.

 

 Праця Снайдера «Криваві землі» — це глибока рефлексія над трагедією регіону, який опинився між молотом і ковадлом двох тоталітарних систем. Дослідник фокусується на періоді, коли з 1933 по 1945 роки Східна Європа перетворилася на епіцентр нелюдських політичних експериментів Гітлера та Сталіна. Книга руйнує стереотипи про «окремі» національні історії, показуючи спільний біль та відповідальність. Це непросте, але критично важливе читання для тих, хто прагне зрозуміти природу тиранії та навчитися розрізняти причини й наслідки масового терору.

 

Чи може документальна література вражати сильніше за трилер? Так, якщо це «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова. Це не просто «роман», а детальна реконструкція київської трагедії. Автор відмовився від літературних прикрас на користь реальних фактів. Саме тому книга стала світовим бестселером — вона дає можливість побачити історію без цензури. Пронизлива історія про те, як політична жорстокість стикається з людським життям.

Світовий бестселер «Чорна земля» — це радикально новий погляд на трагедію ХХ століття, який змушує затамувати подих від усвідомлення: ці події значно ближчі до нашої реальності, ніж ми звикли думати. Спираючись на маловідомі свідчення та архіви Східної Європи, Снайдер доводить: Голокост не був лише виявом ненависті. В уяві Гітлера це була стратегічна боротьба за ресурси та «виживання нації» через знищення інших держав. Саме там, де державні інститути було зруйновано, а правовий простір перетворився на пустку, масові вбивства стали можливими.


Сьогодні, у ХХІ столітті, ми знову бачимо знайомі привиди: продовольчі кризи, боротьбу за ресурси та розмивання міжнародного порядку. «Чорна земля» — це не просто історичне дослідження, а тривожний сигнал. Якщо ми не засвоїмо ці уроки, історія ризикує перетворитися з минулого на наше завтра.

Едіт Еґер ділиться історією виживання під час Голокосту та шляхом до зцілення від психологічних травм того періоду, переносячи свій досвід на розв'язання інших проблем. Крім жахливих спогадів і болю, їй довелося десятки років жити із провиною вцілілого. Авторка переплітає свою важку особисту подорож з історіями тих, кому Едіт допомогла вилікуватися. Вона досліджує, як людина може бути ув’язненою у власному розумі, і показує, як знайти ключ до свободи. Едіт прагне донести до читачів, що уникнути страждань не вийде, адже вони — частина життя. Тому треба дотримуватися ідей стоїцизму: прийняти все, що неможливо змінити, й коригувати своє ставлення до труднощів. Книга дає практичні поради, як зцілити свою душу, позбутися страхів і насолоджуватися повноцінним життям.

В основі цього твору — реальні спогади в’язня краківського гетто, якому вдалося вирватися з лап смерті завдяки одній людині. Оскар Шиндлер приїхав до Кракова як прагматичний бізнесмен. Його цікавили лише прибутки, а євреї з табору Плашув здавалися йому лише зручним інструментом — дешевою робочою силою для його фабрики посуду.


Проте війна змінює не лише кордони, а й душі. Те, що починалося як холодний розрахунок, переросло в глибоке співчуття. Коли над його робітниками нависла загроза відправки до Аушвіцу, Шиндлер разом зі своїм помічником Іцхаком Штерном пішов на відчайдушний крок. Він створив список — перелік із понад тисячі імен, які він «викупив» у смерті, віддаючи за це всі свої статки, вплив і час.

«Сказати життю "Так"»: Як Віктор Франкл віднайшов свободу в пеклі концтабору

Книга Віктора Франкла — це не просто мемуари, це найсуворіша перевірка психологічної теорії на практиці. Будучи австрійським психіатром, Франкл мав шанс врятуватися через візу в США, але обрав залишитися з батьками у Відні. Цей вибір привів його до нацистських таборів, де він втратив усе: родину, дім і навіть рукопис своєї праці.

Саме там народилася логотерапія — вчення про те, що головним рушієм людини є пошук сенсу. Франкл помітив: фізично виживали не найміцніші, а ті, хто мав «навіщо» жити. Для самого автора таким сенсом стало відновлення втраченого рукопису. Його головний висновок став маніфестом людської гідності: у людини можна відібрати все, крім останньої свободи — права обирати власне ставлення до обставин. Навіть у нелюдських умовах він довів, що наявність мети прямо впливає на фізичне виживання та здоров’я.




Пам’ять стосується не тільки минулого. Вона закликає до відповідальності у сьогоденні й робить нас здатними обирати майбутнє.

У бронзі та граніті, в книгах і піснях їхні подвиги житимуть вічно

До Дня вигнання нацистських окупантів із України у бібліотеці для дорослих №11 представлено книжкову виставку «У бронзі та граніті, у книгах та піснях їхні подвиги житимуть вічно» .
Ця виставка — дань глибокої шани всім, хто віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави. На поліцях представлені історичні видання, спогади ветеранів, документальні свідчення та художні твори, що відображають героїзм українського народу у роки Другої світової війни.

Коротка хронологія вигнання нацистських окупантів із України:

  (1942–1944)

22 червня 1941 року – початок німецько-радянської війни. Нацистські війська швидко просуваються територією України, окуповуючи міста та села.

1941–1942 роки – період окупації більшої частини українських земель. Розгортається потужний партизанський та підпільний рух. Українські міста зазнають страшних руйнувань та втрат.

1942 рік – початок визвольної боротьби. Партизані здійснюють масштабні операції проти окупантів, діють загони Сидора Ковпака, Олексія Федорова, Миколи Попудренка.

Грудень 1942 року – визволено перший населений пункт України – село Півнівка на Луганщині. Саме з цього моменту починається звільнення української землі.

1943 рік – переломний у ході війни. Відбуваються вирішальні бої на українській території.

Січень–лютий 1943 року – визволено Ворошиловград (Луганськ), Харків, частину Донбасу.

Серпень–вересень 1943 року – внаслідок блискучої Курської битви та наступальної операції визволено Харків (23 серпня) – цей день сьогодні відзначається як День міста .

6 листопада 1943 року – визволено Київ , столицю України.

1944 рік – завершальний етап визволення.

Січень–березень 1944 року – звільнено Правобережну Україну, міста Кіровоград, Корсунь-Шевченківський, Умань, Кам'янець-Подільський.

Квітень–травень 1944 року – звільнено Одесу та Крим .

26 жовтня 1944 року – звільнено Ужгород.

28 жовтня 1944 року – цього дня ворога залишено вигнано за межі нашої держави.

Книги, світлини, вірші та пісні нагадують відвідувачам про тих, хто виборював мирне небо над Україною. Адже пам'ять про героїв живе не лише у бронзі та граніті пам'ятників, а й у книгах, серцях і піснях.

Цей день став символом мужності, стійкості та нескореності українського народу, який виборов свободу своєї землі ціною мільйонів життів.  
Запрошуємо всіх охочих завітати до бібліотеки та вшанувати подвиг визволителів, відчути гордість за незламний український народ та вклонитися тим, хто наближав перемогу.

Бабин Яр мовчить, тривоги повний вщерть

Щороку 29 вересня в Україні вшановують День пам’яті жертв трагедії Бабиного Яру. З цієї нагоди в бібліотеці для дорослих №11 оформлено книжкову виставку-пам'ять «Бабин Яр мовчить, тривоги повний вщерть».

Бібліотекарі нагадали відвідувачам про трагічні події 1941 року, розповіли про книги, у яких відображено історію Голокосту, та порадили літературу для глибшого осмислення теми. Адже пам’ятати й вивчати минуле надзвичайно важливо, щоб подібні трагедії ніколи не повторилися.

Бабин Яр – це всесвітньо відоме місце трагедії, яке стало одним із найстрашніших символів Голокосту. Його називають найбільшим інтернаціональним цвинтарем України, адже тут у роки нацистської окупації було знищено понад 100 тисяч людей: мирних жителів, військовополонених, підпільників, партизанів, заручників, членів ОУН, психічнохворих та багатьох інших.

29–30 вересня 1941 року нацисти здійснили одну з наймасштабніших каральних "акцій" Другої світової війни — масовий розстріл єврейського населення Києва. За офіційними оголошеннями, їх начебто мали переселити, однак усі дороги вели до Бабиного Яру — глибокої балки на околиці столиці, що стала братською могилою для десятків тисяч невинних жертв.

Цю криваву акцію організувала зондеркоманда 4а під керівництвом Пауля Блобеля. Саме вона також відповідальна за подібні масові вбивства у Львові, Рівному, Луцьку, Житомирі, Новограді-Волинському, Білій Церкві та багатьох інших містах України.

Голокост залишив по собі страшну спадщину: близько півтора мільйона євреїв України були винищені як етнокультурна та релігійна спільнота. Для багатьох українських міст і сіл свої «бабині яри» стали місцями пам’яті та скорботи.

Довгі роки в радянський період трагедію замовчували. На місці масових страт звели житлові квартали та парк відпочинку. Лише з відновленням незалежності України почалося гідне вшанування пам’яті загиблих.

Сьогодні на території Бабиного Яру встановлено низку пам’ятних знаків та меморіалів:

• пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим;
• пам’ятний знак «Менора»;
• пам’ятник «Дітям, розстріляним у Бабиному Яру» (2001 рік), що вражає образом дівчинки серед поламаних ляльок;
• дерев’яний хрест у пам’ять про розстріляних членів ОУН та поетесу Олену Телігу;
• пам’ятний знак остарбайтерам та інші.

Поет Микола Бажан у рядках, написаних одразу після трагедії, передав біль і гнів, які й сьогодні озиваються в наших серцях:

«Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтливі віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша… Незгасимий крик…»

Бабин Яр — це не лише місце пам’яті, а й пересторога. Він нагадує, наскільки крихким є життя і наскільки небезпечними можуть стати ненависть, нетерпимість та байдужість. Наш обов’язок — пам’ятати цю трагедію, передавати правду про неї наступним поколінням і робити все, аби подібне ніколи більше не повторилося.

Свідки минулого

До Дня пам’яток історії та культури бібліотека №11 організувала для учнів 6 класу школи №159 інтерактивний квест, метою якого було не просто ознайомити дітей із культурною спадщиною України, а й зробити це цікаво, весело та пізнавально.

Учасники гри розділилися на команди та подорожували унікальними маршрутами, прокладеними між книжковими полицями. На кожному етапі на них чекали загадки, ребуси та логічні завдання, що відкривали доступ до нових знань про визначні пам’ятки нашої країни. Школярі вчилися працювати разом, бути уважними та кмітливими — адже від правильних відповідей залежав подальший рух квестом.

Упродовж гри учні дізналися чимало цікавого. Наприклад:

Софійський собор у Києві — одна з найстаріших християнських святинь, зведена в XI столітті. У ній збереглися унікальні фрески та мозаїки, зокрема знаменита мозаїка «Оранта» — Богородиця, яка вважається оберегом Києва.

Хотинська фортеця — середньовічна твердиня, яка витримала десятки облоги і є свідком численних битв. Вона служила знімальним майданчиком для багатьох історичних фільмів.

Кам’янець-Подільська фортеця — одна з найвідоміших фортифікацій України, яка входить до складу Національного історико-архітектурного заповідника. Її історія сягає часів Київської Русі.

Чернівецький національний університет - одночасно навчальний комплекс та культурна пам'ятка, яка вражає своєю красою. Цю архітектурну пам'ятку України будували ретельно і акуратно. Кожна цеглинка вимірювалася і перевірялася, а один майстер міг класти в день не більше сотні цеглин. Резиденцію митрополитів Буковини й Далмації почали будувати у 1864 році.

На початку XX століття в Чернівцях відбулася дуель між бібліотекарем і професором політичної економії через доступ студентів до бібліотеки. Професор Йозеф Шумпетер переміг, що стало відомим серед студентів-економістів.

Та інші цікаві пам'ятки історії та культури. 

Завдяки грі школярі не лише розважилися, а й дізналися про величну спадщину України — ту, що формує нашу національну ідентичність. Бібліотека дякує учасникам за активність та запрошує на нові пізнавальні заходи!

Бібліотекарі бібліотеки №11, щиро дякуємо Інні Анатоліївні та учням за активну участь та запрошуємо до нових пізнавальних пригод!

“Не може існувати наша мрія, коли загублена історії перлина”

 

Сьогодні відзначається Міжнародний день пам’яток та визначних місць та День пам’яток історії та культури в Україні.З метою популяризації культурної спадщини, звертання уваги широкої громадськості та представників влади до питань захисту і збереження місцевих пам'яток історії, культури та архітектури, в нашій бібліотеці, в рамках відзначення Дня пам’яток історії та культури, проводиться гра- вікторина.

Україна сповнена своїми дивами. Вона несказанно багата на культурні пам'ятники та різні історичні визначні пам'ятки, але чи буде у наших нащадків можливість помилуватися ними, доторкнутися до минулого, цілком залежить від нас.

Під час російської агресії проти України під прицілом ворога опинилися не лише українські громадяни та інфраструктура, а й культурна спадщина.

Руйнування пам’яток, удари по закладах освіти і культури, пограбування музеїв ‒ це далеко не повний перелік злочинів. Їхня кількість та свідчення співробітників установ, що постраждали, доводять: йдеться не про окремі ексцеси, а про системну та цілеспрямовану політику.
Культурна спадщина опинилася під прицілом окупантів не випадково, а через їх бажання знищити українську ідентичність. Дії агресора можна розглядати як складову злочину геноциду проти українського народу.

 Вивчайте, пишайтесь та бережіть свою історію! 

"Триста зір спалахнуло у небі..."

Микола Луків

КРУТИ

А навкруги і смерть, і кров.

“На порох стерти, перебити!” —

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей — не перемогти!

29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами.

Наразі бібліотекарі підготували виставку - па’мять, на якій представлені документи та література що розповідають про героїчні та трагічні події бою під Крутами 1918 року.

Завдяки хоробрості та відвазі українських студентів-вояків наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів. У цей час відбувалися переговори між УНР та країнами Четверного союзу: 9 лютого 1919 року було підписано Брестський мирний договір. Це означало, що незалежна Українська Народна Республіка була визнана суб'єктом міжнародних відносин.

У січні 1918 року більшовики зайняли більшість міст Лівобережної України і встановили контроль над ними, а 24-27 січня розгорнулися запеклі бої між українськими та окупаційними російськими військами за станцію Бахмач. Кількома днями пізніше відбулися бої за станцію Крути.

Основні моменти.

• Битва під Крутами була успішною оборонною операцією. Вона на кілька днів зупинила просування переважаючих сил противника. Це дозволило представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір з країнами Четверного союзу.
• Брестський мирний договір означав визнання незалежної Української Народної Республіки як суб'єкта міжнародних відносин.
• Незалежність Української Народної Республіки довелося спочатку захищати від російської військової агресії силами добровольчої армії.
• Пізніше українська армія (завдяки Брестському договору) за підтримки німецьких та австро-угорських військ звільнила всю територію України від більшовиків.
• Події Української революції показали, що становлення держави неможливе без армії.
• Мужність і жертовність крутинців стали прикладом для майбутніх поколінь українських захисників. З ними порівнюють гарнізон Донецького аеропорту в нинішній російсько-українській війні. Саме тому героїв Крут часто називають у ЗМІ "першими кіборгами".

Книга "Крути 1918" Константина Тур-Коновалова  розповість драматичну історію про героїчний вчинок українських юнаків, заснована на реальних подіях.

Вони любили і хотіли жити, але взяли в руки зброю і стали на захист своєї Батьківщини.

Січень 1918 року був по-справжньому холодним місяцем. Більшовицькі війська збиралися йти на Київ, а Андрій та Олекса, сини генерала контррозвідки УНР, були серед гарнізону на станції Крути. Схожі, але різні, обидва брати були закохані в курсантку Софію, і без вагань пішли на війну захищати Україну. Раптом трапляється щось непередбачуване. На арсеналі спалахує бунт. На боротьбу з повстанцями відправляють елітний бойовий підрозділ. На станції Крути проти добре підготовлених військ Муравйова залишаються лише беззбройні студенти та курсанти. Ходять чутки, що в українському війську є більшовицькі агенти, які передають інформацію "червоним". Андрій ще не знає, що йому відоме обличчя зрадника. ...... У горнилі бою, борючись за незалежність і любов, не шкодуючи власного життя, 100 років тому, як і сьогодні, вони без страху і сумніву йшли на поле бою, щоб захистити те, що їм найдорожче...

Книга «Аскольдова могила» автора Миколи Куць
У поемі розповідається про героїчну боротьбу юнаків (юнкерів і студентів) у бою під Крутами. Читачі можуть дізнатися, як насправді відбувалися події, відтворити реальний образ того героїчного, безприкладного в історії бою. 

пісня про Крути

Ще юнаки, ще майже діти,

 Битва стала для українського народу символом героїзму та жертовності молодого покоління у боротьбі за незалежність.

"Встане славна мати Україна - одна нероздільна..."

 Історія Дня Незалежності бере свій початок у 1990 році. Однак історія боротьби України за незалежність почалася набагато раніше. Допис до Дня Державності  «Тисячолітній спадок державності України» нагадає нам про про тисячолітню спадщину України як нації.

З нагоди Дня Незалежності 24 серпня в бібліотеці представлена виставка книг. Вона нагадує про найважливіші події, що відбулися за часів незалежності України: 

16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Цього ж дня було ухвалено постанову "Про День проголошення України". 

Чернетку Акту про проголошення незалежності України Левко Лук’яненко і Леонтій Сандуляк написали у шкільному зошиті за півтори години вранці 23 серпня. Для документа обрали визначення «акт».

Громадяни нашої держави майже одностайно підтримали це рішення Верховної Ради, проголосувавши абсолютною більшістю “За» на референдумі, що відбувся 1 грудня 1991 року.

Результати цього референдуму заклали початок міжнародного визнання України іншими країнами. Першими з понад 130 країн світу Українську державу визнали Польща, Канада, Латвія і Литва.

В один день з референдумом відбулися і вибори Президента України, президентом України обрано Леонід Кравчука.

11 жовтня 1991 року Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України та постановила створити Раду оборони України, затвердила склад посадових осіб, які до неї входять, а також Положення про Раду оборони України.

У Концепції передбачалося, що Україна поступово, з урахуванням усіх факторів національної безпеки, реалізуватиме намір стати в майбутньому нейтральною, без’ядерною державою, яка не братиме участі у військових блоках, натомість дотримуватиметься усіх договорів і угод щодо незастосування ядерної зброї. 

10 січня 1992 року Національний банк ввів в обіг купони багаторазового використання. Правову підтримку купонокарбованці отримали 20 березня 1991 року з прийняттям Закону України "Про банки і банківську діяльність".

15 січня 1992 року був затверджений гімн України, а 28 січня - синьо-жовтий державний прапор України. 

19 лютого 1992 року народні депутати затвердили тризуб як малий герб України.

26 лютого: перше олімпійське золото України, в Ліллехаммері на Зимовій олімпіаді, виборола Оксана Сергіївна Баюл-Фаріна — колишня українська фігуристка.

31 травня: Сергій Бубка бере планку на висоті 6,14 м, фіксуючи недосяжний світовий рекорд у стрибках із жердиною. 

19 липня 1994 року, за підсумками виборів Президента України Кучма був обраний другим президентом України.

Україна відмовляється від ядерного потенціалу. 

5 грудня того ж року був укладений Будапештський меморандум про неядерний статус України.

До відмови від ядерної зброї Україна мала третій за величиною ядерний арсенал у світі – стратегічний і тактичний запас становив понад 5000 одиниць зброї. 

Офіційно Україна втратила ядерний статус у 1996 році. 

16 грудня 1994 року, з аеродрому Київського авіазаводу у Святошині, здійснив свій перший політ середній військово-транспортний літак короткого зльоту й посадки Ан-70.

Україна вступає до Ради Європи.

Найбiльші перспективи:

•  сприяння процесу реформування правової системи України;      
•   залучення українських фахiвцiв та науковцiв в якостi експертiв РЄ до розробки та реалiзацiї заходiв, що проводяться в рамках згаданих програм спiвробiтництва РЄ;
•   Участь представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ.

31 серпня 1995 року на навколоземну орбіту було запущено перший український штучний науково-дослідницький супутник "Січ-1".

28 червня 1996 року о 9 год 18 хв після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України.

Введення власної грошової одиниці. 

Відбулася грошова реформа, у наслідок якої національною валютою стала гривня.

Олімпіада-1996 в Атланті стала дебютною для України - 231 спортсмен поїхав представляти Україну. Загалом синьо-жовті спортсмени здобули 23 медалі, з яких дев'ять - золоті!

19 листопада 1997 року о 19-46 за Всесвітнім часом з космодрому на мисі Канаверал, штат Флорида, взяв старт космічний човник «Колумбія», на борту якого в числі шести членів екіпажу в якості спеціаліста-дослідника знаходився полковник Леонід Каденюк. Він став першим і поки єдиним космонавтом незалежної України. 

В 1999 році День соборності України став офіційним державним святом. Такий указ підписав президент Леонід Кучма. 

Перший Всеукраїнський перепис населення, проведений в Україні 5 грудня 2001 року.

В червні відбувся перший державний візит Папи Римського Іоанна Павла ІІ до незалежної України.

Пазин Іван Дмитрович, встановив рекорд у 2003 році «Для слави нації і рідної землі», у Львівському палаці мистецтв за 12 годин 3 хвилини на пам'ять прочитав 233 поезії, кожна з яких у середньому тривала п'ять хвилин. Рекорд не було зареєстровано.

12 жовтня 2015 року встановив новий рекорд, 12 годин 14 хвилин читав власну поезію. Цей рекорд присвятив своєму синові Тарасові Пазину, який загинув у зоні бойових дій на Донбасі, а також всім загиблим українським бійцям. Рекорд було зареєстровано «Національним реєстром рекордів України».

15 травня 2004 року українська співачка Руслана Лижичко у Стамбулі (Туреччина) перемогла на 49-му Міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення» з піснею «Wild Dance» («Дикі танці»).

22 листопада 2004 року у країні відбулася одна з найрезонансніших політичних подій в історії сучасної
України, що завдяки обраній символіці дістала назву Помаранчевої революції.  Приводом до подій, які отримали назву «Помаранчева революція», стали масові фальсифікації на користь кандидата від влади – Віктора Януковича.

2 квітня: в Україні у перший рейс за маршрутом Харків—Київ вирушив швидкісний поїзд, розрахований на рух зі швидкістю до 160 кілометрів на годину. 

Україна та Польща вибороли право прийняти у себе чемпіонат Європи з футболу 2012 року. Це стало найбільшою спортивною подією в історії нашої країни. За час Євро-2012 до України завітали більше 8 млн туристів. 

Матчі відбувались у Донецьку, Харкові, Львові та фінал чемпіонату — в Києві. Євро-2012 не лише дало змогу європейцям більше дізнатись про Україну, а й самим українцям показати себе, як гостинну та привітну націю. 

Євромайдан. Революція Гідності 

21 листопада 2013 року, після того, як уряд Миколи Азарова оголосив, що Україна не підписуватиме угоду про асоціацію із Євросоюзом, розпочалися перші протести у Києві.

13 квітня 2014 – Початок Антитерористичної операції у деяких районах Донецької та Луганської областей.

З 2014-го, через 23 роки після проголошення незалежності, українці знову зі зброєю в руках захищають власну свободу та територіальну цілісність держави.

Джамала посіла перше місце на Євробаченні у 2016 році, який проходив у Стокгольмі. 

6 січня 2019 року у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій вручив томос про автокефалію предстоятелеві Православної церкви України митрополитові Київському і всієї України Епіфанію.

24 лютого 2022 року Росія завдала ракетних ударів по території України та розпочала повномасштабне вторгнення.

Український гурт Kalush Orchestra з піснею "Стефанія"  здобув перемогу на пісенному конкурсі “Євробачення-2022” в Турині (Італія).

Сьогодні український народ платить високу ціну в цій війні, і тому кожен українець на своїй посаді повинен зробити все можливе, щоб наблизити нашу спільну перемогу. Сьогодні час, коли ми маємо історичну можливість перемогти,  і не передати вирішення цієї проблеми у спадок нашим дітям і онукам.

Бажаємо завжди вірити в свої сили, поважати один одного, любити свою країну, шанувати свою історію, пам’ятати всіх, хто героїчно віддав своє життя за Україну та майбутнє нашої країни.