неділя, 23 грудня 2018 р.

"Література - сила, яка зближує народи"

В межах реалізації проекту популяризації німецької мови «німецька мова: країни і люди» в бібліотеці проходив літературний перегляд творчості німецького письменника Ліона Фейхтвангера (нім. Lion Feuchtwanger) (07 липня 1884, Мюнхен — †21 грудня 1958, Лос-Анджелес).



Народився 7 липня 1884 р. у Мюнхені. Навчався в університетах Мюнхена і Берліна, де вивчав філософію, але досить рано звернувся до літератури. Зробивши ряд подорожей, написав у роки Першої світової войнынесколько антивоєнних п’єс, які були заборонені. Славу письменнику доставили історичні романи, написані з огляду на новітні віяння в психології, в т. ч. Єврей Зюсс (Jud Süß, 1920-1922), Успіх (Erfolg, 1926), Потворна герцогиня (Die häßlische Herzogin, 1923) і трилогія про війну іудеїв з римлянами (Іудейська війна – Der Jüdische Krieg, 1932; Сини – Die Söhne, 1935; Настане день – Der Tag wird kommen, 1942). Піднесення нацизму, описане в романі Сім’я Оппенгейм (1933), змусило Фейхтвангера шукати притулку у Франції; у 1940 він влаштувався в США. Серед пізніших його творів – Зброя для Америки (Waffen für Amerika, 1947-1948), Гойя (Goya, 1951), Мудрість дивака (Narrenweisheit, 1952) і Іспанська балада (Spanische Ballade, 1956).

Помер Фейхтвангер в Лос-Анджелесі 21 грудня 1958.

четвер, 20 грудня 2018 р.

По Україні з краю в край Ходить Святий Миколай

В бібліотеці №11 до Дня Святого Миколая відбулися святкові вітання.





Дев'ятнадцятого грудня - день святого Миколая. Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.

Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися.

А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.

В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки.

Народні традиції на Миколая

1. Колись господарі у цей день варили пиво, скликали гостей, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села - "бо треба ж знати, чи слизький сніг цього року випав!"

2. На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди.

3. На Поділлі хто першим прийде зранку до хати, той буде першим "полазником". "Полазами" вважаються чотири дні в році: Введення, Миколая, Анни і Різдво або Новий рік - четвертий і останній "полаз". В ці дні також першим перейти подвір'я має господар, не хто інший. Кожен господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, і йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: "Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!"

4. На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

5. Св. Миколай опікується воїнами, водіями і мандрівниками, допомагає бідним у скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців та лучників.

6. В народних переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки завжди брали з собою образ святого чудотворця.

Народні прикмети:

1. Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.

2. У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.

3. Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба.

4. Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.

5. Морозяний день - на уроду хліба й городини.

6. З цього дня підходять другі морози - Миколині: "На Студеного Миколу снігу навалить гору".

7. Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва (7

січня).
       8.   "Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого"

четвер, 13 грудня 2018 р.

13 грудня до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  у бібліотеці №11 пройшла година пам'яті.



Аварія, що сталася в квітні 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, стала однією з найбільших катастроф в історії людства.

14 грудня 1986 року на Чорнобильській АЕС було завершено спорудження захисного саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком. Це, по суті, була перша серйозна та важлива перемога над зловісним атомом, який вирвався з-під контролю людини після квітневого вибуху.

14 грудня в Україні відзначається «День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС». Це визначено Указом Президентом України № 945/2006 року від 10 листопада 2006 року.

За роки, що минули, ми всі пройшли складний шлях усвідомлення і переосмислення того величезного комплексу проблем, який пов'язаний з використанням високих і, нерідко, небезпечних технологій. Незмінним залишається лише одне – найглибша повага до людей, які закрили собою світ від атомного лиха, що вирвалося зі зруйнованого четвертого блоку ЧАЕС. Їхній подвиг неможливо переоцінити – як не можна переоцінити
значення того, що вони зробили. Їхній героїзм, патріотизм і професійна майстерність перевірені часом.

У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тодішню УРСР.
Ми не маємо права забувати про самопожертву ліквідаторів аварії на ЧАЕС, які пройшли через усі кола ядерного пекла. Багато з цих людей не дожили до теперішніх днів, задля збереження життя і здоров'я майбутніх поколінь.

вівторок, 11 грудня 2018 р.

Правова подорож

10 грудня до Дня прав людини у бібліотеці № 11 відбулася правознавча година.


Декларація прав людини стала першим світовим документом, який сформулював положення про права людини. 
У далекому 1950 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала усім державам святкувати 10 грудня як День прав людини, бо саме в цей день в 1948 році цією ж організацією було прийнято Загальну декларацію прав людини. 

У цьому документі задекларовано наступні принципи: рівність людей: 
  • усі люди народжуються вільними та рівними в правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; 
  • право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; 
  • заборона рабства и работоргівли; 
  • заборона катувань або жорстокого поводження; 
  • право кожного на правосуб’єктність; 
  • рівність усіх перед законом; 
  • право на звернення до суду; 
  • заборона самовільних арештів; 
  • презумпція невинності та заборона зворотної сили карного закону; 
  • право на свободу пересувань та вибір місця мешкання; 
  • право на громадянство; право на шлюб; право володіти майном; 
  • право на свободу переконань;
  •  право на мирні збори; 
  • право на участь в управлінні громадськими та державними справами; 
  • право на працю тощо. 
Загальна декларація прав людини є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Процес формування прав людини пройшов довгий шлях свого розвитку, тісно пов'язаний з історією розвитку суспільства. Загальною декларацією прав людини започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру. 

Уривок з виступу Генерального секретаря ООН: "Освіта в галузі прав людини — це значно більше, ніж просто урок в школі або тема дня; це процес ознайомлення людей з механізмами, які їм необхідні для того, щоб жити в умовах безпеки та з почуттям гідності. У цей Міжнародний день прав людини давайте докладемо спільних зусиль по формуванню та вихованню в майбутніх поколіннях культури прав людини, сприяння торжества свободи, зміцненню безпеки та миру у всіх країнах»". 

В останнє десятиліття День прав людини проходить кожен рік під певним гаслом, серед яких: «Людська гідність та справедливість для всіх нас», «Недискримінація», «Правозахисники в усьому світі, що борються за викорінення дискримінації», «Вшановуємо права людини!», «Мій голос має значення», «20 років боротьби за ваші права», «Права людини 365 днів в році», «Борись за чиїсь права сьогодні!» та інші.

вівторок, 4 грудня 2018 р.

Голос української землі

В бібліотеці 05 грудня 2018 року з нагоди 140-річчя від дня народження  українського письменника, поета та драматурга Олександра Олеся проходила година інформації.

  “Як жити хочеться!..”

Як жити хочеться! 
Несказанно, безмірно…
Не надивився я ні на зелену землю,
Ні на далекі сині небеса.
Я не наслухався ні шуму рік широких,
Ні шелесту лісів дремучих, темних,
Ні голосу пташок, що вихваляють світ.
Я все життя горів на огнищі людському,
Я все життя неначе був розп’ятий
За злочин чийсь на вічному хресті.
Я все життя збирався тільку жити,
Дивитись, слухати і пити
Нектар із келиха краси…
1919



Олександр Іванович Кандиба (справжнє ім'я Олександра Олеся) народився 5 грудня 1878 р. на хуторі біля містечка Білопілля (нині Сумська область), у родині дрібного службовця, який походив із чумацького роду. 

Олександр навчався в хліборобській школі. 1903 р. вступив до Харківського ветеринарного інституту. У цей час він розпочав літературну діяльність. 1907 р. побачила світ збірка поета «З журбою». 1909 р. в Петербурзі вийшла друком друга збірка, що дістала назву «Поезії. Книга II», а згодом у Києві було видано «Книжку третю».  

Молодий поет захоплювався музикою: грав на арфі, лірі й кобзі. 1911 р. Олесь переїхав до Києва й зосередився на творчо-видавничій праці. 1913 р поет побував в Італії, під враженнями від цієї країни він написав низку віршів з морськими мотивами («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась» та ін.).  

1919 р. Олександр Олесь емігрував з України. Поет мешкав у Відні, а з 1923 р. й до кінця життя – у Празі. Збірки, написані в еміграції: «Чужиною» (1919), «Поезії» (1931), «Кому повім печаль мою» (1931), насамперед перейняті мотивом ностальгії. Не обминув поет і болісну тему Голодомору 1921-1922 рр. (цикл «Голод»), створив також низку іронічно-сатиричних відгуків на емігрантське життя: збірка «Перезва» (1921). Чимало творів Олесь написав для дітей. Це вірші, віршовані казки і п'єси – «Злидні», «Грицеві курчата», «Мисливець Хрін та його пси», «Водяничок» та ін.  

Помер Олександр Олесь 22 липня 1944 р., похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.  

" Олександр Олесь – найпопулярніший український лірик початку XX століття. У його особі Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка". 
Михайло Грушевський 

"Романтичне світосприйняття, щедро напоєне народнопоетичною образністю, музичним ладом народної пісні, динамічно визрівало до вершин бездоганного словесного інструментування. Читачів буквально зачаровували алітерації та асонанси поезій Олеся". 
Микола-Жулинський 


Свято для тих, хто не “здається”

03 грудня у бібліотеці №11 до Міжнародного Дня людей з інвалідністю проходив урок толерантності.
 

Відзначають Міжнародний День інваліда в першій декаді грудня. День було засновано в 1992 році Генеральною Асамблеєю ООН. Традиційні заходи Дня людей з обмеженими можливостями присвячуються висвітленню й вирішенню їхніх нагальних проблем.

За оцінками Світового банку 20% найбільш бідних верств жителів Землі є людьми з обмеженими можливостями і вимагають до себе особливої уваги. Загальна поширеність офіційно зафіксованої інвалідності в світі вже становить приблизно 10%, проте тільки на 2016 рік у світі налічувалося понад один мільярд людей (15 відсотків населення), які страждали різними формами інвалідності за медичними показаннями і критеріями ВООЗ.

Від того, як суспільство ставиться до тих, кому з тих чи інших причин важко або не можливо самостійно подбати про себе залежить рівень цивілізованості цього суспільства. Не дивно, що в давні часи і навіть аж до сучасної історії у людей, яких ми зараз відносимо до категорії - люди з інвалідністю, було дуже мало шансів на виживання взагалі. Це страшна правда - завжди і у всі часи турбота про людей з інвалідністю в основному трималася на щирій добрій волі окремих людей. Які шанси сучасних людей з інвалідністю на благополучне виживання без сторонньої допомоги зараз? Шанси не змінилися, їх просто немає.

Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються як можуть зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їх місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне - можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе звичайними людьми, як і всім нам. Ми всі рівні перед Богом.

Сучасне суспільство нарешті вирішило зробити крок до власної цивілізованості. Не можна не відзначити, що ті заходи, які були вжиті з боку офіційних державних структур багатьох країн, громадських організацій і громадянської позиції не байдужих до проблем інвалідів людей, принесли в нашу цивілізацію ті ноти надії, які раніше просто ігнорувалися. В кінці двадцятого сторіччя, з 1983-го по 1992-й рік, Організацією Об’єднаних Націй було проведено своєрідне «Десятиліття людей з інвалідністю». Час, у який наше суспільство постаралося дати собі відповідь, знайти себе в цій проблемі. Результати цього пошуку дали позитивні результати. Про проблеми людей з інвалідністю заговорили, питання перевели в площину активних практичних рішень, права людей з інвалідністю почали закріплювати на законодавчому рівні. Робота прийняла системний характер. 

На своїй 47-й сесії у 1992-му році Генеральна Асамблея ООН в спеціальній резолюції № A/RES/47/3 проголосила щорічну подію всесвітнього масштабу - 3-е грудня стало датою Міжнародного дня людей з інвалідністю. Цілі цього Дня були виражені окремою резолюцією № A/RES/47/88, прийнятої на тій же сесії. Заходи, до яких в цей День закликає всі країни ця шановна міжнародна організація, повинні бути спрямовані на інтеграцію людей з інвалідністю у життя нашого суспільства. 


середа, 21 листопада 2018 р.

На Майдані сотню днів стояли Боролись за свободу, волю, честь

21 листопада в бібліотеці пройшла інформаційна година та тематична виставка присвячені Дню Гідності та Свободи.



День Гі́дності та Свобо́ди — свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005—2011 роках, поки не було скасоване указом Президента Віктора Януковича. 

13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначається День гідності та свободи. 

Встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…» згідно з указом Президента України Петра Порошенка № 872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.

четвер, 15 листопада 2018 р.

Ми всі діти однієї планети

15 листопада в бібліотеці відзначався День толерантності. Відбулася бесіда-обговорення присвячена питанням терпимості, взаєморозуміння та почуттю поваги до людини незалежно від її відмінностей.


Міжнаро́дний день толера́нтності — свято, яке відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 році за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, сексуальної орієнтації, етносу або кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього. 

Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей. 

До цього положення варто додати, що ратифікація документів та створення законодавства це лише так звана «матеріальна» умова для формування реальної толерантності в суспільстві. Сьогодні, ратифікувавши основні міжнародні документи із захисту прав людини, наша держава та суспільство ще далекі до того, щоб стверджувати, що толерантність — це ознака нашого життя. 

Навчання починається з дітей, яких варто вчити не просто бути «такими як всі», а, поважаючи інших, висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію. Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів ООН.

понеділок, 12 листопада 2018 р.

Живе мова – житиме народ, як національність


08 листопада у бібліотеці 11 відбулися голосні читання до Дня української писемності та мови.


   День украї́нської писе́мності та мо́ви — свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемностіКирила і Мефодія.
   Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».
  У День української писемності та мови за традицією:
  • покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю; 
  • відзначають найкращих популяризаторів українського слова; 
  • заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою; 
  • стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників понад 5 млн із 20 країн світу. 
  • Також існувала традиція 9 листопада, коли батьки відводили дітей в школу, а потім йшли до церкви: поставити свічку перед образом Нестора-літописця і помолитися, щоб він допоміг дитині в навчанні. 
  • У День української писемності та мови, на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано з 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з'ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.
“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.”
Панас Мирний

вівторок, 6 листопада 2018 р.

І вела солдата козацька слава Визволяти Київ із ярма


    06.11 в бібліотеці №11 відбулася година пам'яті присвячена Дню визволення Києва.


   Битва за Київ (1943) — великомасштабна битва Червоної Армії та Вермахту, що відбулась у період з 3 по 13 листопада 1943 року. У радянській військовій історії відома як Київська наступальна операція. З радянського боку в бою брали участь війська Першого українського фронту під командуванням генерала Ватутіна та Перша окрема чехословацька бригада. У ході операції Києвом заволоділи солдати РСЧА.

   Наприкінці вересня 1943 року війська 1-го Українського фронту вийшли до Дніпра в районі Києва, форсували його і захопили на правому березі два плацдарми: на північ від міста — на лінії Лютіж — Вишгород і південніше — у районі Великого Букрина. Наступ радянських військ, початий за директивою Ставки 12-15 і 21-23 жовтня з Букринського плацдарму військами 40-ї, 27-ї і 3-ї гвардійської танкової армій успіху не мав, тому що незначні розміри плацдарму утруднювали зосередження військ і бойової техніки, а супротивник мав сильну оборону. У той же час війська 38-ї армії, що діяли на напрямку допоміжного удару, дещо розширили Лютізький плацдарм.

   Виходячи з цього, Ставка наказала Військовій раді 1-го Українського фронту перенести головний удар на Лютізький плацдарм, для чого за її вказівкою туди потай були перекинуті 3-тя гвардійська танкова армія і артилерія резерву Головнокомандування. 

   1 листопада війська 40-ї і 27-ї армій перейшли в наступ з Букринського плацдарму, що відволікло резерви супротивника. 3 листопада після потужної артпідготовки (на напрямку головного удару було зосереджено понад 2 тис. гармат і мінометів калібром понад 76 мм та 500 установок реактивної артилерії) і ударів авіації 2-ї повітряної арміївійська 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу завдали головного удару з Лютізького плацдарму і прорвали оборону противника на глибину 5-12 км. Для розвитку наступу 4 листопада були введені в бій 3-тя гвардійська танкова армія та 1-й гвардійський кавалерійський корпус. У складі радянських військ боролася 1-ша Чехословацька окрема бригада (командир полковник Людвік Свобода).

   На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. 7 листопада радянські війська визволили Фастів, 12 листопада — Житомир, після чого за вказівкою Ставки війська лівого крила і центру 1-го Українського фронту перейшли до оборони з метою відбити контрудари супротивника, що почалися 8-15 листопада, а війська правого крила (13-та і 60-та армії) продовжували наступ і до 25 листопада вийшли на лінію Мозир, Коростень, Черняхів.

  У результаті Київської наступальної операції було розгромлене київське угруповання противника (розбито 15 німецьких дивізій), вигнано нацистських окупантів зі столиці Української РСР і створено в цьому районі стратегічний плацдарм, який зіграв важливу роль у боях за Правобережну Україну. Разом з радянськими партизанами бився чехословацький партизанський загін Яна Налепки (Рєпкіна).

6 листопада Києвом оволоділи війська РСЧА.



понеділок, 29 жовтня 2018 р.

Здоровий спосіб життя - Хворобам нема вороття


28 жовтня в бібліотеці №11 відбулася бесіда-обговорення на тему здорового способу життя.



Академік Амосов стверджував: "Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні. Замінити їх не можна нічим".
Так що таке здоров’я?
Здоров’я – сукупність фізичних, духовних, соціальних якостей людини, що є основою її довголіття і необхідною умовою здійснення творчих планів, умовою високої працездатності, створення міцної сім’ї, народження і виховання дітей.
Здоров’я людини – цікаве й складне явище. Воно завжди привертало і буде привертати увагу не лише дослідників, але й кожну людину. Це поняття таке давнє, що на всіх мовах світу є слово" здоров’я".
Здоров’я – це висока працездатність, гарний настрій, упевненість у собі. Фізичне здоров’я дає гарне самопочуття, бадьорість, силу. Психічне здоров’я дарує спокій, чудовий настрій, доброту, веселість. Соціальне здоров’я забезпечує успішність у навчанні. Але ніщо з цього не дається задарма. Для того, щоб зберегти своє здоров’я, треба докладати неабияких зусиль.
Стан здоров’я людини залежить на 20% від спадковості, на 10% від рівня розвитку медицини, на 20% від стану довкілля, на 50% від способу життя. Тому справедливі є слова: "Ваше здоров’я у ваших руках". Людина біологічно запрограмована на багато більше років життя, ніж відводить собі. Ілля Мечников стверджував: "Людина, яка померла раніше 150 років вчинила над собою насильство".
І так ми, дійсно, чинимо нас собою насильство щоденно. Люди давно переконалися, що на здоров’я впливає безліч чинників, і найголовніший з них – це спосіб життя.
Спосіб життя – це сукупність стійких форм життєдіяльності людини, які визначають її життєвий шлях. Це – сукупність її звичок. Якщо людина з дитинства, з молодих років постійно й наполегливо дбає про своє здоров’я, вона в основу своєї життєдіяльності закладає такі стійкі корисні звички, навички, поведінку, спосіб мислення, сприйняття оточуючих і себе, які й визначають основний її напрямок – шлях здоров’я. Вона обирає здоровий спосіб життя.
Зрозуміло, що для того, аби бути здоровим, потрібно докласти певних зусиль і не набувати шкідливих звичок. Якщо із якихось причин вони вже є, то треба ужити всіх заходів, аби їх позбутися. Звички, які завдають шкоди здоров’ю, життю людини або не відповідають культурним нормам суспільства, в якому живе людина – шкідливі. Найбільш шкідливими звичками, які можуть сформуватись у шкільному віці, є куріння та вживання алкоголю, наркотичних речовин. Саме ці звички згубно впливають на організм, який формується і ще не має належно рівня захисту від зовнішніх і внутрішніх несприятливих чинників, що часом призводять до незворотних процесів здоров’ї людини.

В основі здорового способу життя лежать такі принципи:
  1. раціональне харчування;
  2. оптимальний руховий режим;
  3. загартування організму;
  4. особиста гігієна;
  5. відсутність шкідливих звичок;
  6. позитивні емоції;
  7. інтелектуальний розвиток;
  8. моральний і духовний розвиток;
  9. формування розвиток вольових якостей.
 Раціональне харчування має декілька основних вимог:
Кількість їжі – це стільки, щоб вона забезпечила добові енерговитрати організму;
Якість їжі – правильне співвідношення жирів, білків, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів, води;
Правильно організований режим прийому їжі;
Засвоєння їжі – створення приємної обстановки при прийомі їжі.

понеділок, 15 жовтня 2018 р.

Життя без насильства

26 листопада в бібліотеці №11 проходила інформаційна година до Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства над жінками.


     Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства відносно жінок в 2000 році й запропонувала урядам, міжнародним організаціям і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми. Відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН - A/RES/54/134. 
     Цього дня в 1961 році в Домініканській Республіці за наказом домініканського правителя Рафаеля Трухильо були по-звірячому вбиті три сестри Мірабал, які були політичними активістками. 
     Послання Генерального секретаря: 
     «Насильство у відношенні жінок заподіює невимовні страждання, горе сім’ям, від якого страждають і старий, і малий, і доводить громади до зубожіння. Воно не дозволяє жінкам використовувати всі свої потенційні можливості, обмежує економічне зростання і підриває розвиток».

Горить свіча і огортається журбою

25 листопада в бібліотеці до Дня пам'яті жертв голодомору пройшла тематична виставка.


День пам'яті жертв голодоморів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду.

До 2008 року церемонія відбувалася перед пам'ятним знаком на Михайлівський площі, однак після відкриття Меморіалу жертв голодомору була перенесена туди.

«Запали свічку»
О 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

Запроваджений цей день згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом Кучми № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій».

Указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

В Указі сказано:«На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю:
Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів, який відзначати щороку у четверту суботу листопада»

У квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.


 

Покрова - козацька берегиня

14 жовтня - свято всіх, хто любить Україну.

День захисника України - свято, що відзначається 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва.

Свято встановлено з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві. 

І сьогодні, коли Українські воїни відстоюють свою територію, як ніколи актуально звучать рядки нашого Гімну: «і покажем, що ми браття козацького роду».

15 жовтня в бібліотеці провели історичний екскурс. Тематична виставка.

четвер, 11 жовтня 2018 р.

Співець козацького краю


"Гей ви, козаченьки, вітер в чистім полі,
Научить нащадків так любити волю"



Вже пішли з життя сиві діди-запорожці, рукотворні моря стерли з лиця землі історичні місцини вольних лицарів, але славна українська давнина і досі постає в уяві нинішніх поколінь, завдяки творам закоханого у Запоріжжя Адріана Кащенка.


Твори
1. Під Корсунем
2. Славні побратими
3. Борці за правду
4. У запалі боротьби
5. Зруйноване гніздо
6. Оповідання про славне військо запорозьке
7. З Дніпра на Дунай
8. Над Кодацьким порогом (Про гетьмана Івана Сулиму)
9. Гетьман Сагайдачний
10. Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя
11. Великий Луг Запорозький
12. Зоря нового житя

понеділок, 8 жовтня 2018 р.

Город – це три в одному: солярій, фітнес і тренажерний зал

    07 жовтня в бібліотеці № 11 відбулося засідання клубу "6 соток".




Урожай здебільшого прибраний. Начебто можна передохнути. Але... Роботи в саду й на городі ще багато, якщо, звичайно, думати про справжній урожай у наступному сезоні. Тому доведеться підготувати землю й сад до зимівлі і до весни. 

На городі в цей час обробляють ґрунт, що звільнився, під посадки майбутнього сезону. Землю перекопують на глибину порядку 25-30 см, вносять органічні або мінеральні добрива, але грудки при цьому не розбивають. У цьому випадку земля краще промерзне й накопичить більшу кількість вологи при весняному таненні снігу. Попутно підготовляють грядки для підзимової сівби холодостійких культур. Таких як цибуля, буряк, салат, редис, морква, селера, кріп, петрушка, шпинат та інші. Безпосередньо саму сівбу звичайно проводять у листопаді з настанням стійкого похолодання, коли температура ґрунту знизиться до мінус 2-3 градусів. 

Час висаджувати щавель, ревінь, естрагон та інші культури діленням кущів зі старих посадок. 

З усієї присадибної ділянки збирають опале листя й закопують його в огірковий парник або складають у компостну купу. Насадження цибулі, коренеплодів, меліси, залишені на зимівлю, накривають листям. 

Збирають моркву, буряк, редьку зимову та інші овочі. Зібрані овочі закладають на зберігання. У поліетиленові мішки набирають землю для висаджування навесні розсади в кількості як мінімум 6 відер. Причому землю потрібно брати з незараженої фітофторою ділянки, із внесенням суперфосфату з розрахунку 1 ст. ложка на відро. 

Якщо земля сильно насичена вологою, її перекопування можна залишити ближче до холодів. А ось ягідники чекають турботи. Потрібно обрізати після листопаду малину, аґрус і смородину. Листопад підказує нам, що рослина готова до зимівлі, іде на спочинок. От і слід вирізати старі гілки, укоротити занадто довгі. 

Восени висаджують садові дерева, такі як яблуня, вишня та груша. Можна спокійно висаджувати в цей період аличу, шовковицю й горобину. Прекрасно переносить осінню посадку значна частина сортової сливи, а також кущі ягідників. 

Досвідченими садівниками давно відзначено, що садові дерева можна висаджувати аж до глибокої осені. Висаджені восени плодові дерева, як правило, дають більший і соковитіший урожай.

      


середа, 3 жовтня 2018 р.

"Країна дитинства". Виставка дитячих робіт

Країна дитинства - 
Планета щасливих людей.
Країна дитинства - 
Це світ фантастичних ідей.
Країна дитинства - 
Тут раді ми друзям усім.
Країна дитинства - 
Для нас ти, немов, рідний дім.


Протягом чотирьох жовтневих днів (01.10 - 04.10) в бібліотеці проходить виставка дитячих робіт "Країна дитинства", в якій беруть участь діти нашого мікрорайону.

четвер, 27 вересня 2018 р.

Бабин Яр – біль нашої пам’яті


27 вересня у бібліотеці провели День скорботи. Також відбулася тематична виставка приурочена до дня трагічних подій кінця вересня 1941 року, коли Зондеркомандою 4а Айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції порядку полку поліції "Південь" в урочищі Бабин Яр було розстріляно близько 34 тисяч євреїв.

Біль, яку відчуває кожне живе серце, згадуючи цю трагедію, звучить в сумних рядках Ірини Васильківської:

Бабин Яр

Зелене руно м'яко схили вкрило.
Пташиний щебет шириться над ним.
Блакитне небо розгорнуло крила
Над місцем тихим, праведно-сумним.

Тут є про що сказати ревній музі,
Гортаючи столітній календар.
Лежить отут у святості і тузі
Ганебна пляма в серці - Бабин Яр.

Запікся на історії скрижалях,
Закарбувався болем у віках
Рік сорок перший: вересень безжальний
І в тисячах очей предсмертний жах.

Страшні останки - черепи і кості –
В землі не тліють, - пам'ять стережуть.
Щоб людство більш не знало голокостів,
Про Бабин Яр не сміємо забуть.



вівторок, 25 вересня 2018 р.

Його вічний слід на Землі


25 вересня в бібліотеці №11 з нагоди сторіччя від дня народження  Василя Олександровича Сухомлинського пройшов літературний перегляд творів видатного педагога.

Василь Олександрович залишає свій слід у серці кожної людини, яка доторкнулася до його творчості.  Ми будемо керуватися його крилатими висловами:
•  Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе. 
• Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини. 
• Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька. 
• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний. 
• Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість. 
• Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя. 
• Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

понеділок, 24 вересня 2018 р.

Мирний дім під мирним небом


23 вересня в бібліотеці пройшла бесіда-обговорення до Міжнародного дня миру. Після бесіди діти малювали своє бачення миру.
__________

Три найсолодші літери в житті -
Як колискову, що співала мати
У стомленному самозабутті -
МИР на землі потрібно зберігати.
__________
   Міжнаро́дний де́нь ми́ру встановлений резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН від 30 листопада 1982 року і відзначається в 3-й вівторок вересня. 
    Генеральна Асамблея в резолюції 55/282 від 7 вересня 2001 року ухвалила, що починаючи з 2002 року Міжнародний день миру буде щорічно відзначатися 21 вересня. 
    Асамблея заявила, що День Миру буде відзначатися як день глобального припинення вогню і відмовлення від насильства, запропонувавши всім державам і народам дотримувати припинення воєнних дій протягом цього дня. 
     Тепер щороку в Міжнародний День Миру ООН люди більш ніж у 100 містах по усьому світі беруть участь у Ході, висловлюючи безумовну підтримку Організації Об'єднаних Націй у її роботі, спрямованої на мир у всьому світі. 
    Хода Миру — це можливість для людей усіх національностей, культур та ідеологій виразити готовність об'єднати зусилля для встановлення міцного миру. У 2004 році Хода Миру пройшла в 110 містах 25 країн на 5 континентах. 


четвер, 20 вересня 2018 р.

Українці нескорені

    20 вересня в бібліотеці пройшла година історичної пам'яті до Дня партизанської слави.


    22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001. 
   Свято партизанської слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...». 
   Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001. 
  Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом. 
   Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака. 
   Як відомо, організація руху опору в Україні проти німецьких окупантів та їх союзників у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Офіційна концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів. 
   До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму. 
   Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи. 
  У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР). 
  У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро. 
   У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера. 
  У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника. 
  Після визволення України від фашистів та їх союзників партизани вели бої спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу (частина на Словаччину), де відзначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори. Український партизанський штаб проіснував до 1 червня 1945 року; в кінці війни він керував радянськими партизанами у Польщі і Словаччині. 
  Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками. 
   Подвиг партизан-підпільників увічнюють у багатьох населених пунктах України пам'ятники, історичні музеї, музеї партизанської слави.

понеділок, 17 вересня 2018 р.

Виставка робіт Катерини Баужі "Моя Україна"

З 16 по 20 вересня 2018 року у бібліотеці №11 проходить виставка робіт української художниці Катерини Баужі.





   Катерина Баужа (дівоче прізвище - Зайчук) народилася 5 травня 1952 року на Черкащині в селі Баштечки у великій родині. Ще з дитинства Катерину хвилювала красота та велич рідного краю. Це був її дім, її життя. 
   Шістнадцятирічною дівчинкою Катя приїхала до Києва з мрією стати художником. І де б їй не приходилося працювати, мрія її не залишала. Спочатку це були невеликі роботи для подарунків родичам з квітами, пейзажами, морем. Пізніше, в 2000-х роках відбувається перехід наївного малювання на інший рівень, деякі роботи Катерини Баужі експонувалися на кількох міських художніх виставках. 
   Всі роботи Катерини пронизані любов’ю до рідної землі, до свого народу. Саме тому картини художниці так чіпляють за душу.

вівторок, 28 серпня 2018 р.

Знань світ перед тобою


03 вересня в бібліотеці №11 відбулася інформаційно-літературна година з нагоди першого свята осені - Дня Знань.



В Україні день 1 вересня з давніх-давен - не просто початок осені. 
Для мільйонів школярів, студентів, їхніх батьків, а також для вчителів і викладачів це справжнє свято - День знань. З цього дня починається офіційний навчальний рік у всіх навчальних закладах країни. Чому новий навчальний рік починається саме в перший день осені? З XV століття новий рік на Русі починався 1 вересня, а всі школи в ті часи були церковними, тому за парти учні сідали саме з церковного нового року. За іншою версією, найважливіші сільськогосподарські роботи закінчувалися саме з приходом календарної осені, тому відпускати на навчання дітей без особливої шкоди для сім'ї можна було саме в цей час. В інших країнах немає єдиної для всіх дати. Наприклад, у Німеччині та Франції навчальний рік починається в період із серпня до кінця вересня, в Італії - 1 жовтня, в Японії - 1 квітня, у Грузії - 20 вересня. В Іспанії початок нового навчального року досі залежить від строків збирання врожаю, і в кожній провінції країни ця дата своя. В Австралії, на протилежному боці земної кулі, починають учитися в лютому, тобто, за їхнім календарем, - у кінці літа.

понеділок, 20 серпня 2018 р.

Незалежна і Єдина Наша ненька - Україна

23 серпня в бібліотеці провели інформаційну годину присвячену Дню Незалежності України.


День Незалежності України широко відзначається по всій країні. Це день, коли вшановують пам’ять героїв минулого України, тих, хто воював та помер, щоб забезпечити країні таку жадану ними незалежність.

Хоча українці завжди мали свою мову та культуру, вони рідко мали свою незалежну національну державу. Впродовж століть вони були підвладні Росії, Польщі, Туреччині та іншим іноземним державам.

З початку 1800-х років Україна перебувала в основному під контролем Російської імперії, хоча деякі її найзахідніші частини контролювалися Австро-Угорською імперією. Після першої світової війни та громадянської війни в Росії, українці намагалися втекти від російського контролю. Однак до 1922 р. Польща контролювала значну частину Західної України, тоді як Радянський Союз контролював решту.

Коли Радянський Союз почав слабшати у 1980-х роках, українці знову відчули можливість спробувати отримати незалежність. 16 липня 1990 р.  парламент оголосив незалежність. Ось чому перше святкування Дня незалежності було проведено 16 липня. Після перевороту та спроби відновити жорсткий комуністичний контроль у Москві, парламент знову оголосив незалежність 24 серпня 1991 року. Рішення тоді було затверджено народом на грудневому референдумі того ж року, де 90 відсотків людей проголосували за незалежність.

четвер, 2 серпня 2018 р.

Хреститель на Київських узгір’ях



День Хрещення Київської Русі — України — державна пам'ятна дата в Україні на честь Хрещення Русі, що відзначається щорічно 28 липня — у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира.

Державне свято встановлене в Україні в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі-України». В Указі сказано:
« Ураховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства, на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовності, Українського фонду культури, Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви, громадськості постановляю установити в Україні День хрещення Київської Русі-України, який відзначати щорічно 28 липня, у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира — хрестителя Київської Русі »
26 липня у бібліотеці проходила тематична виставка з нагоди 1030-річчя Хрещення Київської Русі в рамках якої відбулася доповідь-екскурс щодо історії утвердження християнства на Русі. 
Адже, це був тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Судячи з різних джерел (переказів, літописів, матеріальних пам'яток), християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з'явилося практично одразу після початку його поширення у світі, за часів святих апостолів. Процес поширення християнства був тривалим і поступовим. Так у III ст. з'являються згадки про Скіфську єпархію у складі єдиної вселенської кафолічної православної церкви, до складу якої входила значна частина земель майбутньої Київської Русі. Християнське життя єпархії дещо занепадає з приходом гунів (в інших джерелах — болгар), союзу племен змішаного праслов'яно-тюрко-угро-фінського походження і появи держави Велика Болгарія (Гуннія, Хазарія). Але Скіфська єпархія продовжує існувати до IX ст. (тобто фактично до прийняття християнства на Русі).

У будь-якому випадку можна говорити про те, що на момент прийняття християнства у суспільстві Київської Русі існувала велика кількість різних віровчень і напрямків, серед яких слід відмітити язичництво, християнство (грецького і латинського обрядів, все ще єдиної на той час вселенської кафолічної церкви), мусульманство (поширене у сусідній Волзькій Булгарії, а отже без сумніву відоме і на Русі), юдаїзм (віра правителів Хазарії, а також спільнот у різних містах Русі, зокрема Києві). Таким чином, перед Володимиром Великим, постало складне завдання — вибрати одне з віровчень про єдиного Бога, кожне з яких мало значну частину своїх прибічників на землях Русі — християнства грецького або латинського, ісламу чи юдаїзму як державне віровчення.

Питання поширення християнства на землях Русі (в ті часи Скіфії) висвітлені у працях відомих церковних істориків, таких як Іоанн Золотоустий і Тертулліан ще задовго до його прийняття у Великому Князівстві Руському.

До найвідоміших вітчизняних джерел фахівці відносять твори теоретиків київського християнства: «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона (бл. 1053 рр.), «Послання до смоленського пресвітера Фоми» наступного митрополита-русича Климента Смолятича (?-1154 р.), «Послання до братії» Луки Жидяти, «Пам'ять і похвалу Володимирові» Якова Мниха (11 ст.), «Повість временних літ» і «Житіє Феодосія Печерського» Нестора (бл. 1056-після 1113 рр.), «Києво-Печерський патерик» та інші.

Іноземні джерела про християнство у Київській Русі представлені житіями святих (Георгія Амастридського, Костянтина Філософа, Стефана Сурожського), енциклікою патріарха Фотія (датована 866—867 р.), творами Прокопія Кесарійського, повідомленнями західноєвропейських авторів — архієпископа Бруно (974—1009 рр.), краківського єпископа Матвія (12 ст.) та інших. Докладні дані про хрещення Русі подав арабський хроніст Яхія Антіохійський, видані в Росії як «Император Василий Болгаробойца. Извлечения из летописи Яхьи Антиохийского» (1883).

четвер, 26 липня 2018 р.

Родина - стовбур дерева міцного


8 липня - День родини. З приводу цього, у бібліотеці №11 проходила тематична виставка, яка завершилася  родинним читанням.   
Взагалі, це відносно молоде свято – його почали відзначати щорічно з 2012 року.  Цю дату відзначають тільки в Україні. У світі ж є День сім’ї, більшість країн відзначає його 15 травня – ця дата встановлена Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1993 році.
Історія і символізм свята
Покровителями свята є Петро і Февронія. Благовірний князь Петро був другим сином муромського князя Юрія Володимировича. Він вступив на муромський престол в 1203 році.
За кілька років до цього князь Петро захворів проказою, від якої ніхто не міг його вилікувати. У сонному видінні князеві було відкрито, що його може зцілити Февронія, дочка "дереволаза-бортника", який добував дикий мед. Вона жила у селі Ласкавому в Рязанській землі.
Февронію слухалися дикі тварини, вона знала властивості трав і вміла лікувати недуги, була красивою, благочестивою, мудрою і доброю дівчиною. Князь пообіцяв одружитися з нею після зцілення. Февронія зцілила князя, проте він не дотримав свого слова. Хвороба поновилася, а Февронія знов вилікувала його і таки вийшла за нього заміж.
Коли Петро успадкував престол, бояри не захотіли мати княгиню простого звання, заявивши йому: "Або відпусти дружину, яка своїм походженням ображає знатних баринь, або залиш Муром". Тоді пара на човні відплила по Оці і почала жити простим життя, насолоджуючись тим, що разом.
День родини 2017 в Україні
У День родини вшановують Петра і Февронію
У Муромі ж почалися міжусобиці і вбивства за престол. Тоді бояри схаменулися, зібрали раду і вирішили кликати князя Петра. Князь і княгиня повернулися. Февронія ж зуміла заслужити любов городян.
У похилих роках князь і княгиня прийняли чернечий постриг у різних монастирях з іменами Давид і Єфросинія. Вони хотіли померти в один день і заповіли покласти їхні тіла в одній домовині, заздалегідь приготувавши гробницю з одного каменю з тонкою перегородкою. Так і сталося – померли вони в один день і годину – 25 червня (за новим стилем – 8 липня) 1228 року.

четвер, 5 липня 2018 р.

Героїв завжди пам'ятають на небі й на рідній землі




21 червня в бібліотеці з приводу Дня скорботи і вшанування пам'яті жертв війни відбулася  зустріч-спогад. Поступово, збираючи  важкі та гострі камінці подій першого дня того чотирирічного пекла, яке випало на долю таких самих як ми мешканців Києва, вибудовувався, неначе величезна, лякаюча та громіздка споруда, малюнок  останього звичайного дня до війни та всього, що було після....


Киев. 21 июня 1941 года.
Еще вчера был обычный день
Такой же как множество дней теперь,
Сулящих, звенящих, немного тревожных....
Завтра открытие стадиона,
С названием в честь Никиты Хрущева,
В 17:00.  Матч Киев-Москва,
Команды встречались в десятый раз.
Интрига росла.
А возле уже оживали ковры
Из тысячи калл и георгин...
И смех наполнял пространства дворов,
В те дни выпускных вечеров.
В газетах - заметки о кинопремьерах,
Списки вузов для поступлений,
Эдди Рознер дает концерт
В госцирке. Билетов, конечно, нет.
И все это было еще вчера....
Но «Дортмунд» уже прозвучал
Сегодня около часа дня.
И в самой короткой грядущей ночи,
Наш мир задувая как пламя свечи,
Танки с крестами в белый цвет
Шли на рассвет. 
21 июня 2018 г.        





четвер, 21 червня 2018 р.

Ті, кому вже немає куди повернутися

20 червня в бібліотеці №11 відбулася інформаційна година з приводу Всесвітнього дня біженців.

Під час зустрічі, присутнім розповідали про історію свята. Так, у 2001 року Генасамблея ООН одноголосно прийняла спеціальну резолюцію – вираз солідарності з Африкою, в якій є велика кількість біженців і яка традиційно проявляє до них свою великодушність. Згідно з цією резолюцією, Генеральна Асамблея в 2001 році відзначала п’ятдесяту річницю Конвенції про статус біженців 1951 року. Тоді ж Організація африканського єдності (ОАЄ) погодилася з тим, щоб Всесвітній день біженців (en:World Refugee Day) відзначали одночасно із Днем африканських біженців – 20 червня.
У XX сторіччі кількість біженців стрімко зростала. Намагаючись допомогти понад мільйону біженців після Другої світової війни, у 1951 році було засновано Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН). Планували, що Управління проіснує три роки, виходячи з міркування, що невдовзі біженці адаптуються у суспільствах, які надали їм притулок; після цього був намір розпустити цю організацію. Проте так не сталося. У 1975 році налічувалось близько 2,4 мільйона біженців. Через десять років – 10,5 мільйона. У 1995 році кількість людей, що отримали захист і допомогу від УВКБ, зросла до 27,4 мільйона.
Нині кількість таких людей сягнула рекордних показників за всю історію спостережень ООН. За даними цієї організації, торік у світі було зафіксовано майже 60 мільйонів біженців, понад половина з яких – діти. Основна частина біженців – у Африці, в зоні афганського конфлікту, на Балканах. Це робить проблему біженців однією з найгостріших в сучасному світі.


середа, 20 червня 2018 р.

Неначе зорі очі діточок ясні

03 червня у Бібліотеці № 11 проходив майстер-клас з приводу Міжнародного дня захисту дітей.



Світ почав відзначати Міжнародний день захисту дітей  з 1950 року, після затвердження Міжнародною демократичною федерацією жінок на спеціальній сесії в листопаді 1949 року.

А 20 листопада 1959 року  Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй проголошено Декларацію прав дитини. Нажаль, Декларація ООН не мала обов'язкової сили, а носила лише рекомендаційний характер. Тому незабаром права дітей закріпили на рівні міжнародного права. 20 листопада 1989 року ООН прийняла Конвенцію про права дітей. Її підписала 61 країна, а 13 липня 1990 року документ ратифікував СРСР.

В Україні Міжнародний день захисту дітей став державним святом з 1998 року, після підписання Президентом Указу №568/98 "Про день захисту дітей". Ініціатором святкування стало Міністерство у справах сім'ї та молоді, Всеукраїнський комітету захисту дітей, Національного фонду соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям".

                         
                                     
                                           

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ

з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного блага і блага суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних відповідно до таких принципів:

Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім'ї.

Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім'я і громадянство.

Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім'ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.

Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.

Принцип 9.Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона не повинна бути об'єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров'я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

"СНІД: проблема соціальна"

  1 грудня , відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом. 945 нових випадків ВІЛ-інфекції зареєстровано в Україні у жовтні цього року.  Н...