четвер, 23 грудня 2021 р.

Ой весела в нас зима.

Ой, весела в нас зима,
Веселішої нема:
Грає срібними зірками,
В’ється синіми димками,
Снігом землю обійма.
Зима це пора року, яка дарує нам – казкові свята,безліч свят, подарунків, ігор, забав та можливість більше спілкуватися з рідними і весело проводити час разом.

Як просто зробити свято і наповнити життя маленькими радощами? Як з легкістю створити казку для своїх дітей і розкрити магію Різдва та Нового року?
Адже ми всі в очікуванні чудес у новорічну та різдвяну ніч, особливо діти...

Як створити новорічну атмосферу і провести цікаво новорічні свята, розповіли бібліотекарі діткам 2 класу школи №324. Діти дізналися про новорічні традиції різних країн, де зародилася традиція дарувати подарунки на день Святого Миколая, та дізналися прадідівські премудрості сімейної підготовки до свят: як святкують Різдво, що таке Дідух , скільки страв готують на Святвечір і як правильно прикрашати свою оселю.
А діти розповіли про свої очікування від зимових свят, зачитали вірші присвячені цій порі року. Пограли в різноманітні новорічні ігри, відгадували вікторину, загадки.


Бібліотекарі закликали своїх читачів не зволікати, а створити диво власноруч. Для цього потрібне лише бажання, фантазія і гарний настрій! І запропонували майстер-клас по виготовленню новорічного символу року тигрика.

Бажаєте дізнатися ще щось цікавеньке, та створити власноруч новорічну або різдвяну іграшку? Гайда до бібліотеки! Бібліотекарі з задоволенням допоможуть вам здійснити ваші мрії.




понеділок, 20 грудня 2021 р.

Петро Могила: дослідник та зберігач київських старожитностей

Народився 31 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдовського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Марґарет. 1607 року внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій 1586 року для захисту та збереження православної віри. Родина Могил сповідувала православ'я, мала тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. 

Петро Могила

Повернувшись до Польщі, молодий воєводич йде на військову службу, бере участь у Хотинській битві 1621 року. Але святителю Петрові, з дитинства вихованому у православному дусі, було не до вподоби іновірне товариство й легковажне військове оточення. Вже тоді душу його обіймало бажання присвятити себе служінню Богу та православному народу, який героїчно боровся за свою волю та віру. Часто відвідуючи Київ молодий богослов зблизився із митрополитом Іовом (Борецьким). Спілкування з Митрополитом остаточно сформувало погляди святителя Петра Могили та вказало напрям його подальшої діяльності. У 1625 році він приймає чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі. 

Іов Борецький

Протягом 14 років Могила очолював українську православну церкву. Багато зусиль і праці доклав Могила для захисту і розвитку православ'я в Україні. Він об'єднав школу Київського братства з лаврською внаслідок чого виникла Києво-Могилянська колегія – перший вищий навчальний заклад в Україні. Навколо Могили об'єднувалися визначні вчені і культурні діячі. 

Києво-Могилянська академія

Золота доба митрополита Петра Могили закінчилася з його несподіваною смертю 1 січня 1647 року. У своєму заповіті, написаному незадовго до смерті, визначний український першоієрарх ствердив свою вірність православній вірі такими словами: "У святій вірі, в якій народився, виховався і з волі й ласки Божої достоїнство митрополиче, недостойний, на собі маю, в ній же хочу вік свій закінчити, стати перед величчю Господа мого".

Найвідоміша праця Петра Могили – «Літос» та «Требник».

У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Микільський монастир та інші монастирі та храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої віднайшли мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира. Петро Могила своїм коштом відновив стару Церкву Спаса на Берестові. Реставраційні роботи здійснив італійський архітектор Октавіано Манчіні. Для розпису храму запросили художників з Криту. Вони відновили також Трьохсвятительську і Михайлівську церкви Видубицького монастиря.


Софійський
кафедральний собор
Десятинна церква
Церква Спаса
Трьохсвятительський
храм
Михайлівська церква
Видубицький собор
Михайлівський
Золотоверхий собор
Пустинно-Микільський
монастир

субота, 18 грудня 2021 р.

"Розкажу Миколаю, про що я читаю"

З настанням зимових свят у природі справді мовби розпочинається, щось нове, казкове. І так мудро все те робить, що ми не помічаємо, як звичайнісінькі буденні речі несподівано перетворюються на чарівні й небачені свята. Дивовижні, прекрасні свята! 
Чудотворний Миколаю!
Книжку я розпочинаю
Для малят та школярів,
Для батьків і вчителів.
Щоби в будні та у свята
Читали віршики малята
Лиш про тебе. А для тебе
Просили милості у неба.


Ми поринаємо у ту казкову стихію, в якій перебуваємо від свята Миколая до Різдва. Кожна українська дитина з нетерпінням чекає на День Святого Миколая. А як же гарно, що дітям у такі свята дозволяється довго-довго не спати й бути не лише глядачами цікавенних дійств, а й брати в них неабияку участь.
Мандрує небесний опікун світом, несе свої гостинці для всіх чемних і слухняних: іграшки, солодощі та звичайно ж книжки.
Як приємно зимовими вечорами вмоститися в затишку поруч із мамою чи з татом, із бабусею чи з дідусем і розгорнути книжечку, щоб прочитати жартівливі вірші та роздивитися яскраві малюнки до них! Це ж справжнісінький чарівний книжковечір! Дітвора з нетерпінням чекає щедрого Миколая, пише листи, вивчає вірші, співає пісні. Адже кожен чекає від Миколая подарунок.
Звичай дарувати подарунки на день святого Миколая прийшов до нас з Німеччини. В X столітті учні церковно-приходської школи, яка працювала при Кельнському соборі отримали солодощі в мішечках. Це сталося 6 грудня, коли католики святкують день святого Миколая. Це дуже сподобалося простим німцям і дуже скоро традиція закріпилася. В Україні серед наших пращурів існував особливий обряд — люди пекли “миколайчики” (солодкі пряники), які потім роздавалися дітям.

Згідно з переказами і легендами святий Миколай особливо виділяв тих людей, які протягом року вчиняли добрі справи. Тому батьки розповідають дітям, що він записує у чарівну книжку добрі і погані вчинки.
  У нашій бібліотеці представлені цікаві виставки, та чудові книжки, відбулися літературні читання, діти написали і розповіли Св. Миколаю, які вони читають книжки!
 Поспішайте! Святий Миколай чекає на Вас!



понеділок, 13 грудня 2021 р.

«Є місце подвигу не тільки в дні війни»


14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
                      
В нашій бібліотеці пройшла година пам'яті та вшанування учасників ліквідації на ЧАЕС.

Саме 14 грудня 1986 року на Чорнобильській АЕС було завершено спорудження захисного саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком. Це, по суті, була перша серйозна та важлива перемога над зловісним атомом, який вирвався з-під контролю людини після квітневого вибуху.

Ми низько вклоняємось усім ліквідаторам аварії на ЧАЕС, які, не шкодуючи свого здоров’я і життя, працювали в 30-кілометровій зоні радіаційного лиха аби якомога швидше ліквідувати наслідки Чорнобильської трагедії, обмежити біду, тим, хто зупинив розбурхану стихію некерованої ядерної реакції і зробив вагомий внесок у справи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Бурдак Іван Григорович. Біль та сльози чорнобильців : романи / Іван Григорович Бурдак. – Київ : Фенікс, 2016. – 627 с.

До книги увійшли два романи: “Сини і дочки Чорнобиля” (2012 р.), “Блуд” (2013р.), які знайомлять читачів з долею учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, чий життевий шлях наповнений складними людськими випробуваннями та розповідають про життя і діяльність героїв, що охоплює період 27 років (з1985 до 2012 рр.). історія віддасть належне ліквідаторам наслідків аварії, які ціною власного життя і здоров'я врятували світ від техногенної катастрофи.  

Сущенко Марія Микитівна. Екскурс у Чорнобиль = Insight into Chernobyl : земля загублених надій / Марія Микитівна Сущенко; пер. англ. Д. С. Вілкова; фот. К. Степанець. – Київ : Агентство по розповсюдженню друку, 2016. – 269 с. – Присвячується пам’яті Чорнобильської катастрофи.

Цей альбом є фотолітописом гуманітарної трагедії, яка є наслідком найбільшої у світі техногенної катастрофи. Минуло вже понад 30 років з дня Чорнобильської трагедії. Трагедії, яка змінила погляди людства на переможне крокування планетою мирного атома. Тисячі квадратних кілометрів стали непридатними для життя на багато років, тисячі людей віддали своє життя, захищаючи інших від атомного марева. Десятки тисяч мешканців полишили свої домівки назавжди. У виданні показаний нинішній стан населених пунктів Чорнобильської зони відчуження, які були покинуті внаслідок аварії на атомній електростанції.
Книга проведе читача спорожнілими приміщеннями, дасть можливість заглянути в порожні квартири, зайти в осиротілі дитсадки, школи, магазини та інші будівлі. Присвячується людям, що пережили Чорнобильську катастрофу.

Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки. Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності.

Ми були першими... : зб. спогадів учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - ветеранів органів внутріш. справ Київ. обл., які першими вступили у боротьбу з наслідками планетарної катастрофи / М-во внутрішніх справ України; упоряд. К. І. Бурцев. – Київ : Етнос, 2006. – 344 с.

У збірнику подано спогади учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС — ветеранів органів внутрішніх справ.

Сергій Трохим.1986. Чорнобильські хроніки, Дискурсус, 2016

Книга спогадів і свідчень журналіста Сергія Трохима. Він був одним із перших журналістів-телевізійників, що знімали аварію. Саме кадри цих журналістів траслювали в усьому світі. Трохим наводить багато маловідомих та прихованих фактів. Згадує події, що відбувались тоді, а також аналізує, як вони згодом вплинули на розпад Радянського союзу.

Це книжка-присвята героям, які 35 років тому ризикували своїм життям і здоров’ям задля порятунку мільйонів інших людей. Вона містить історії шістнадцяти борців за наші життя. Це свідки й учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: атомники, пожежники, медики, монтажники, оператори. Вони розповідають «по-рентгенівськи», безкомпромісно чесно. Згадують про власне становлення, про життя у місті Прип’ять до аварії; говорять про події, які пізніше назвуть техногенною катастрофою. Сьогодні вони є членами громадської організації «Промінь 5-2» — об’єднання учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Кожна сторінка книжки варта найуважнішого прочитання, адже не все ще сказане і почуте суспільством. Кожне слово, промовлене очевидцями тих подій, має величезну вагу для майбутніх поколінь. Справа живих — пам’ятати.





неділя, 12 грудня 2021 р.

В "маєтку" гетьмана Івана Сулими.

Запорозькі лицарі першими ставали на шляху ординських полчищ, разом з селянами та міщанами вели героїчну боротьбу за визволення України від іноземного ярма. Про мужність і відвагу козаків завдяки їхній участі у відсічі агресії султанської Туреччини вже на початку XVII століття знала Європа. В цей час зросла ціла плеяда славних, козацьких ватажків, чиї імена назавжди залишилися в пам’яті народній. Одна з найпримітніших постатей — Іван Сулима.

Хто ж він був, вождь бунтівників-козаків, який повів своїх побратимів на штурм Кодака?
От і вийшли запоріжці, хоч тисяча й двісті,
Де багацько да за ними зведеться користі.
Попереду – пан Сулима, отаман Кошовий.
Чого ж жаху завдавати, як він чорнобровий.

 Рік народження Івана Михайловича Сулими невідомий. Народився він на території сучасної Чернігівщини, в селі Рогощі Любецького староства. Перша згадка імені майбутнього гетьмана в історичних документах датується 1615 роком.

Іван Сулима походив із дрібної шляхти. Маючи непогану освіту, він вступив на службу до гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом отримав підвищення по службі. Перша згадка про його службу у Жолкевського датується 1614 роком. Іван Сулима був помічником управителя бориспільського та баришівського маєтків польського гетьмана Станіслава Жолкевського, від якого і отримав у володіння села Лебедин, Кучаків, Сулиминці.

У «Актах Бориспольского мейского уряда» він згадується як виконавець адміністративної влади: «сидел на службе в маєтностях помошником урядника Бориспольских и Баришевских земель». Очевидно, гетьман Жолкевський цінував Сулиму, бо подарував тому значний наділ землі «за заслуги навічно, щоб він там господарював і збирав осілих людей до свого підданства». У перечневій книзі актів на земельні володіння Сулим записано, що поселення Сулимівка і Лебедин «уступлены» Івану Сулимі від Станіслава Жолкевського з зобов'язанням заплатити 600 золотих, якщо діти чи дружина гетьмана надумали б відібрати у нього маєтність.

В маєтку гетьмана Івана Сулими,
В сучасному селі, що зветься Сулимівка,
До кінських грив припадені грудьми,
Промчали хлопці — загула бруківка —

І тільки гриви…курява…і свист…
Лунких копит оддаленілий цокіт…
І ми…і степ…і жовтий падолист…
І цих дворів передвечірній клопіт…

І як за сонцем повертає сонях,
Так довго вслід чомусь дивились ми.
А що такого? Підлітки на конях…

В маєтку гетьмана… Івана Сулими…
Ліна Костенко

Ім'я гетьмана Івана Сулими більш відоме в народі завдяки його виступу в 1635 році проти утвердження польського панування на Україні. Повідомлення про цю неординарну подію швидко поширилося не лише в Речі Посполитій, але й у країнах Західної Європи. Зокрема, паризька "La gazett" вмістила цілу статтю про подвиг запорозького лицаря. І це не випадково, адже в Європі точилася Тридцятирічна війна і представники обох ворогуючих блоків намагалися залучити на свій бік українське козацтво.

Польсько-шляхетський уряд протягом 1632 — 1634 років вів бойові дії проти московських армій в значній мірі силами козаків. Турецький султан Мурад IV настійливо вимагав від короля Владислава IV повного знищення українського козацтва, що стояло на перешкоді втілення в життя його планів.

Навесні 1634 року шляхетський уряд уклав з Туреччиною угоду, яка передбачала також приборкання запорожців.

                              
Після зруйнування Кодацької фортеці в 1635 році козаки задля залагодження конфлікту видали Сулиму польським властям. Адам Кисіль (королівський комісар) писав, що присутність переяславського старости Лукаша Жолкевського, небожа колишнього господаря Сулими і «шкатула грошей розсипана майже в цілості моїми руками не тільки стримала козацьке свавілля, але й обернулася проти Сулими». Надії на виправдання польським сеймом були марними. Не допомогли ні зусилля короля Владислава 4, коронного канцлера Якуба Жиздика, сенатора Томаша Замойського, ні інших знатних осіб, ні бажання Сулими прийняти католицтво.
Рішенням сейму гетьмана та декількох його сподвижників було страчено на центральній площі у Варшаві.








вівторок, 7 грудня 2021 р.

Мораль і Право, Право і Закон - рушійні сили для людини.

  Починаючи з 2008 року, в Україні проводиться Всеукраїнський тиждень права згідно з Указом Президента України від 08.12.2008  № 1149 з нагоди 60-ї річниці проголошення Загальної декларації прав людини. Захід проводиться щороку в тиждень, що включає 10 грудня – День прав людини. Адже саме цього дня у 1948 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини.
 В рамках правоосвітнього проєкту правової підтримки громадян «Право на право» і до Всеукраїнського тижня права, в нашій бібліотеці проведено інформаційні години, представлено книжкову виставку та пропонуємо всім долучитися до правової гри. Перейдіть за посиланням👇


Ми розпочинаємо правознавчий квест. Прочитайте цитату “.....”, яку ми зашифрували. Перший хто пройде квест і надішле нам на пошту правильну відповідь, отримає подарунок від бібліотеки. На кожному етапі вам буСвою відповідь надсилайте на електронну адресу publ.library11@gmail.com, вказавши своє прізвище, ім'я по-батькові. 


понеділок, 6 грудня 2021 р.

«Місцеве самоврядування – основа сталого розвитку суспільства»

7 грудня в Україні відзначається День місцевого самоврядування

На сьогоднішній день ми шукаємо кращі варіанти розвитку держави, тому політологи та науковці вивчають європейський досвід управління.

Найбільш результативними реформи децентралізації публічної влади були в таких країнах, як Франція, Польща, Німеччина. Реформування місцевого самоврядування спричинило прийняття нових нормативних актів та внесення змін до чинних законодавств. 

Внаслідок проведення адміністративної реформи у Польщі, було впроваджено трирівневу структуру територіального поділу «воєводство-повіт-ґміна». Делеговані даним одиницям повноваження не перетинаються та доповнюють одне одного.

Воєводство (пол. województwo) –  є найвищою ланкою місцевого самоврядування у Польщі.  Організація діяльності воєводств регулюється законом «Про воєводське самоврядування». Найважливішими завданнями  є проведення власної воєводської політики, ухвалення стратегій розвитку регіону, участь у реалізації завдань, що стоять перед державою в цілому, а також укладання контрактів регіонів з урядом. Це забезпечує бюджети воєводства грошовими надходженнями.

Повіти (пол. powiat) є середньою ланкою самоврядування в Польщі, яка утворюється з кількох ґмін.  В Польщі 314 сільських повітів і 66 міських (міста на правах повіту). Містом на правах повіту є місто, якщо в ньому мешкає понад 100 000 жителів, а також місто, що з 31 грудня 1998 року перестало бути центром воєводства.

Ґміна – (пол. gmina) базова ланка польського самоврядування, це – найменша адміністративна одиниця у Польщі. В середньому кожна ґміна налічує 5 тис. осіб. До компетенції ґміни належать усі публічні справи місцевого значення, до яких належать такі сфери, як міське господарство, освіта, культура, комунальні послуги, охорона здоров’я, охорона громадського порядку та ін.

На сьогодні у Польщі закон «Про ґмінне самоврядування» передбачає можливий поділ  на менші допоміжні територіальні одиниці, що можуть складатися з одного міста, частини міста чи кількох міст. 

Повноваження мікрорайонів включають діяльність, пов’язану з мікрорайоном у сферах:

  • створення місцевих зв’язків;
  • експлуатація та розвиток технічної інфраструктури;
  • місцеві дороги, тротуари та автостоянки;
  • освіта, культура, спорт, відпочинок;
  • просторовий розвиток;
  • порядок і безпека;
  • стан навколишнього середовища, площі, зелені насадження, парки;
  • догляд за майном міста;
  • послуги, що надаються організаційними одиницями міста



Для ефективності правового регулювання місцевого самоврядування у Франції всі закони, що регулюють питання організації та діяльності органів місцевого самоврядування, були об'єднані в адміністративний кодекс.

 Економічною основою місцевого самоврядування Франції є насамперед комунальна власність, а фінансовою основою – місцеві податки й збори, державні дотації, кредити та субсидії, а також участь органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах. 

 До територіальних громад Франції належать такі територіальні утворення, як комуни, департаменти та регіони, а також громади з особливим статусом та громади “d’outre-mer”, тобто такі, що розташовані за межами країни.

 Основною територіальною одиницею вважається комуна, яка є найнижчою (базовою) адміністративно-територіальною одиницею Франції (за винятком таких комун, як Париж, Марсель і Ліон). 

Місцевими органами влади комуни є муніципальні ради. Очолює муніципальну раду мер, який обирається депутатами й виконує подвійну роль: як представник держави і як голова виконавчого органу ради – мерії. 

Мер представляє інтереси комуни у відносинах з іншими органами та організаціями, а також державою, має право укладати угоди й договори, виконувати делеговані радою повноваження, керувати муніципальними службами, призначати управлінський персонал, видавати дозволи на будівництво тощо. Комуна – це фактично єдине територіальне утворення Франції, де немає окремого самостійного органу державної влади, тобто до повноважень мера належать муніципальні функції та водночас функції державної влади.

Муніципальна рада регулює справи комуни шляхом обговорення (наради). Будь-яке питання, що належить до компетенції комуни, автоматично має вирішуватися муніципальною радою, якщо законодавство не передає спеціально право на вирішення цього питання меру.

До компетенції муніципальної ради належать: 

– фінансові повноваження, зокрема прийняття бюджету та визначення ставок комунальних податків, вирішення питань про необхідність позик, затвердження звітів про використання бюджетних коштів;

 – повноваження у сфері громадських служб, зокрема рада має право створювати або ліквідовувати громадські служби комуни, але є обмеження у самостійності; рада також може надавати допомогу як комунальним, так і приватним підприємствам;

 – повноваження щодо майна комуни (майно комуни поділяється на громадське, тобто таке, яке призначене винятково для громадського користування (дороги, кладовища, казарми тощо), та приватне, яким комуна розпоряджається на правах приватного власника (луки, ліси, будинки тощо); громадське майно невідчужуване; рада приймає рішення про купівлю, продаж, оренду майна та про зарахування майна до категорії громадського;

 – повноваження у сфері облаштування території та міського будівництва (крім визначення напрямів використання території та принципів міського будівництва, рада має право розробляти й затверджувати міжкомунальні плани облаштування територій, але ця робота має проводитися за участю центральної адміністрації, департаменту, округу, інших комун);

 – кадрові повноваження, на виконання яких муніципальна рада уповноважена приймати рішення про створення необхідних посад апарату управління комуною;

 – консультативні повноваження (муніципальна рада висловлює свою думку (дає висновок) кожного разу, коли це вимагається законами чи регламентами або коли це вимагається запитом представника держави в департаменті, до якого належить відповідна комуна.

Задля забезпечення координації робіт та інтересів комун і департаментів у здійсненні найбільш важливих для регіону спільних проектів вся територія була поділена на 22 регіони, до складу яких входить по декілька департаментів. Таким чином, регіон став найбільшим територіальним утворенням Франції та переважно здійснює спрямовані на розвиток територій функції. Головним представницьким органом регіону є регіональна рада, члени якої обираються шляхом загальних і прямих виборів за пропорційною виборчою системою. Регіональна рада вирішує всі питання регіонального значення на своїх зборах.

 До основних компетенцій регіональних рад належать ухвалення регіонального бюджету, контроль за виконанням регіонального плану розвитку, діяльності регіональних органів і структур 

Рзглядаючи органи місцевого самоврядування Франції, маємо зазначити, що значна кількість науковців вважає досвід Франції у сфері місцевого управління корисним для України, адже влада Франції не пішла шляхом примусового скорочення кількості комун, а створила всі необхідні умови для добровільності таких процесів і всебічно сприяла їх об’єднанню задля організації ефективного управління. Позитивним також є те, що реформування місцевої влади у Франції відбувалось поступово й комплексно під контролем держави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністрації супроводжувалось ростом компетенції місцевого самоврядування й збільшенням обсягу фінансових ресурсів, якими володіють комуни.
   Про місцве самоврядування в Україні ви можете прочитати у представленій літературі в нашій бібліотеці


неділя, 5 грудня 2021 р.

"Світло непокореної душі"

 


Чудові твори Григора Михайловича Тютюнника, освячені його талантом правди, доброти і любові, щодалі утверджуються як класичне надбання української літератури. Його проза сповнена багатством асоціацій, живих народних типів, психологічним, філософським змістом. З великою відповідальністю Григір Тютюнник ставився до слова, а джерелом його творчості була любов до людини. «Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить», - так вважав письменник.

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Мав рідного брата по батьку(від першого шлюбу Михайла Тютюнника) Григорія, який народився 23 квітня 1920 року.

 Брати Григорій та Григір Тютюнники дістали одне й те саме ім'я Григорій через випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати Георгієм (Їгором). Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п'ятнадцять — на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів, молодшого стали звати Григором. Більше, про відносини братів, що спочатку складалися важко, а потім стали прикладом сильної, світової братерської любові, — можна прочитати в спогадах молодшого брата Григора Тютюнника «Коріння».


Дитинство і юність письменника припали на найважчі роки нашої недавньої історії. Скільки лихого довелося пережити Григору! У 1937 р., коли хлопчику було шість років, батька заарештували органи НКВС, із заслання він не повернувся. Рано залишившись без батька, деякий час виховувався у дядьковій родині на Луганщині.

У 1938 році Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи ( іноді оповідання ) виключно російською мовою.

Після п’ятого класу Григір навчався в Зіньківському ремісничому училищі № 7, закінчивши його, працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до рідної Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів чотири місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, будував Миронівську ДРЕС, слюсарував.

1951 року Григір Тютюнник був призваний до Радянської Армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Саме в цей час почав листуватися зі старшим братом Григорієм, який уже публікувався. Він замінив йому батька, став найпершим літературним учителем, і гіркота ранньої втрати брата (1961 р.) супроводжувала Григора все життя. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

У 1957-1962 роках майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Будучи на передостанньому курсі навчання, юнак почав виступати з новелами в пресі, хоч писав їх уже давненько.

Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і надрукував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті брата переклав новелу українською мовою і з того часу писав лише нею.

Після закінчення Харківського університету Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі, у 1963р. переїхав до Києва, де працював у редакції газети «Літературна Україна», надрукував в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито...». Журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують його новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».
Зацікавившись кінематографом, Григір Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом свого брата «Вир».

У 1966p. вийшла перша книжка письменника «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Григора Тютюнника, водночас вирізнивши його серед творчої молоді. 
Наступна книжка «Деревій» ( 1968р.) була відзначена премією всесоюзного конкурсу, оголошеного «Литературной газетой».

На початку 70-х років Григір Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

У 70-х роках побачили світ книги новел Григора Тютюнника «Батьківські пороги», «Крайнебо» , «Коріння».

За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1978) у лютому 1980 року письменнику присуджено літературну премію ім. Лесі Українки.

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І.Соколова -Микитова («Рік у лісі») та ін.

В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

6 березня 1980 року Григір Тютюнник передчасно пішов з життя.
Справжнє визнання до письменника прийшло, на жаль, лише після його смерті. І важливу роль тут відіграла стаття Олеся Гончара «Живописець правди». «Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник, - зазначає О. Гончар. – Сьогодні українську художню прозу не уявити без його хай кількісно й невеликої, але справді вагомої літературної спадщини».

У 1989р. творчість письменника була посмертно відзначена Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка.

Твори Григора Тютюнника належать до таких, які перечитуються багаторазово, їхня емоційна наповненість викликає відповідний спалах і в душі читача. Магнетизм Тютюнникової прози з кожним роком зростає, втягуючи у своє поле все більше людей.

Запрошуємо відкрити для себе світ прекрасної української мови з книгами Григора Тютюнника.


Григір Тютюнник"Степова казка."(Збірка)
Казки та оповідання Григора Тютюнника дихають любов’ю до природи, звірів — братів наших менших. Ці твори є своєрідними діалогами між людиною і природою, вони вчать добру, милосердю, доброзичливості, вмінню спілкуватись. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
Григір Тютюнник "Коріння."До книжки увійшли кращі твори письменника. Повість «Облога» присвячена подіям Великої Вітчизняної війни. В центрі твору – хлопчик-підліток, який опинився на суворих дрогах воєнного лихоліття. Герої більшості оповідань Григора Тютюнника – прості люди колгоспного села. Вони живуть у тяжкий повоєнний час. Багато синів і дочок батьківщини полягло в боях з фашистськими загарбниками, ворог пограбував і сплюндрував наші землі, зруйнував народне господарство, не легкі випробування випали на долю хліборобів. Змальовуючи нові складні життєві обставини тих днів, письменник створює правдиві образи сільських трудівників, які своїми діяннями, вчинками утверджують високу народну моральність, людяність, чесність, справедливість. Збірка містить також спогади про брата – відомого письменника, автора «Виру» – Григорія Тютюнника.


Григір Тютюнник "Смерть кавалера".
В оповіданні "Смерть кавалера" Григір Тютюнник звернувся до повоєнного минулого, яке щоразу оживало у душі письменника. Звичайно, бути лицарем зі щитом куди легше, ніж без нього. Але щит у лицаря - це, передовсім, його честь. У звичайній, буденній історії замполіт Валерій Максимович - герой оповідання - не зумів відстояти власну громадянську позицію, тим самим втративши свою честь і повагу у людей. Герой війни, що не раз стрічався віч-на-віч зі смертю, відступив перед звичайним бюрократом і демагогом. Тут і постає проблема громадянської мужності. І хоч у кожного покоління вона своя, проте в усі часи це - боротьба за правду. 


Григір Тютюнник "Три зозулі з поклоном".“Три зозулі з поклоном” – новела “майстра художньої деталі”, лаконічно і тонко автор описує драматичну, але світлу і зворушливу, історію людських почуттів.Назва новели символізує любовний трикутник – три долі головних героїв.«Три зозулі з поклоном» – це поширене серед українців привітання, з яким зверталися, щоб позбавити мук закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю. Таке привітання означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Як відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме відповіді.Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого бандуриста.Сюжет є значною мірою автобіографічним: в образі Михайла автор показав  свого репресованого у 1937 р. батька, оповідач нагадує самого автора в юності.

Григір Тютюнник "Холодна м"ята".
До цього тому увійшли усі художні твори письменника, 844 стор. — повісті, новели, казки та оповіді для дітей. Характерною ознакою видання є те, що тексти вперше публікуються в первісному вигляді, в якому вони виходили з-під пера відомого майстра слова, — з них знято втручання радянської цензури.



Григір Тютюнник " Климко".
У тяжку годину війни, коли донецький край окупували німецькі та італійські фашисти, дванадцятирічний хлопчик Климко зостався безпритульним, без шматка хліба й даху над головою. Голод, затоплені, онімілі шахти, погромлена школа... Але у Климка є товариші, є щирий друг, є улюблена вчителька. Вони теж у біді, і щоб урятувати їх у ці чорні дні, Климко вирушає в далеку й небезпечну подорож. Про його мужність, про чесність і лагідність його вдачі розповідається в  повісті.

Григір Тютюнник "Вогнмк в степу"
Автор змальовує тяжкі для нашої Батьківщини післявоєнні роки.Хоча головний герой та його друзі рано стали по-дорослому відповідальні й мудрі, але це не погасило щирого вогнику в їхніх дитячих душах.Вогник – це символ майбутнього життя хлопців, надії на щастя. Він поки що “далеко в степу”, але своїм чесним і безкомпромісним життям, працею, дружбою вони щодня потроху наближають його.


Григір Тютюнник "Ласочка"
Оповідання про незвичну дружбу та довіру лисиці до людини.
Григір Тютюнник "Лісова сторожка".
Збірник дитячих оповідань,які вчать любити природу, друзів наших менших. Вчать добру, милосердю, бачити красу природи.

День архітектора України

               День архітектури України     День архітектури України відзначається 1 липня. Засновано у відповідності до Указу Президента в ...