1 грудня, відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом.
945 нових випадків ВІЛ-інфекції зареєстровано в Україні у жовтні цього року.
На сайті Про здоров'я ви зможете більше дізнатися про цей вірус, пройти онлайн тестування.
Де можна здати безкоштовний аналіз на ВІЛ? Перейдіть за посиланням (виділено синім кольором)
Де, коли і чому виник СПІД?Коли світ вперше зіткнувся з ВІЛ-інфекцією, здавалося, вона виникла із нізвідки, але зараз вчені-генетики точно знають, де і коли вірус вперше вразив людей.
Коли багато років тому американські медики вперше виявили СНІД, він здавався таємничим і страшним. І це не дивно. Хвороба вражала імунну систему молодих і здорових людей, залишаючи їх беззахисними перед будь-яким захворюванням. Звідки з'явився цей страшний вірус, ніхто не знав.
ВІЛ-інфекція, скоріше за все, виникла в центральній частині західної Африки і вражала спочатку мавп, зокрема, людиноподібних мавп. Потім вірус почав випадково переходити на людей, очевидно, через те, що вони їли м'ясо диких тварин, заражених ВІЛ.
Деякі люди, приміром, мають штам вірусу, дуже схожий на той, що виявили у димчастих мавп-мангабеїв. Але вірус імунодефіциту, який прийшов від звичайних мавп, не став глобальною проблемою.
Нашими найближчими родичами є людиноподібні мавпи, шимпанзе та горили, з якими ми тісніше пов'язані, ніж з іншими мавпам. Але навіть тоді, коли ВІЛ передавався людям від людиноподібних мавп, він не став глобальною проблемою людства.
Штам вірусу, який походить від людиноподібних мавп, як правило, відноситься до типу ВІЛ 1. Але випадки захворювання людей однією з його форм – ВІЛ 1 групи О – в значній мірі обмежується західною Африкою.
Насправді, широке розповсюдження серед людей отримав лише один вид вірусу – ВІЛ 1 групи М (від англійського слова major "основний"), який передався людям від шимпанзе. Більше 90% випадків ВІЛ-інфекції складає зараження саме вірусом М. Звідки виникає справедливе запитання: чому він такий особливий?
Дослідження, опубліковане в 2014 році, мало дивні висновки: у вірусу групи М немає нічого особливого. Він не є особливо заразним, як можна було би очікувати. Втім, схоже, що його глобальному поширенню сприяли обставини. І ними стали радше екологічні умови, ніж еволюційні чинники. Професор Фаріа і його колеги склали генеалогічне дерево ВІЛ-інфекції, проаналізувавши різноманітні ВІЛ-геноми 800 інфікованих людей з центральної Африки.
Нові мутації в геномі відбуваються з постійною швидкістю, тому, порівнюючи дві послідовності геномів і підраховуючи розбіжності, можна з'ясувати, коли два геноми виокремилися від їхнього спільного попередника.
Ця методика, приміром, виявила, що спільний предок шимпанзе і людини жив що найменш 7 мільйонів років тому.
"Віруси, які містять рибонуклеїнову кислоту, – такі як ВІЛ – мутують в мільйон разів швидше, ніж ДНК людини", – пояснює професор Фаріа. Це означає, що "молекулярний годинник" ВІЛ цокає дуже швидко.
Настільки швидко, що вчені виявили, що всі геноми сучасного вірусу імунодефіциту мали спільного попередника не більше 100 років тому. А початком пандемії ВІЛ 1 групи М слід вважати 20-ті роки минулого століття.
Вчені пішли далі. Оскільки вони знали, де отримали кожен із зразків ВІЛ, вони змогли точно визначити місце початку пандемії. Це місто Кіншаса – зараз столиця Демократичної Республіки Конго.
І нарешті, вчені звернулися до історичних архівів, щоб дізнатися, чому ВІЛ-інфекція, яка виникла в одному африканському місті в 1920-і роки, перетворилася на всесвітню пандемію.
Причиною цього став певний збіг історичних, соціальних і політичних обставин.
У 1920-і роки Конго була бельгійською колонією, а місто Кіншаса – тоді відоме як Леопольдвіль – тільки-но отримало статус столиці. Місто стало першим судноплавним портом на річці Конго, воно швидко зростало і приваблювало тисячі молодих чоловіків, які вирушили сюди на заробітки. А працівники секс-індустрії охоче почали допомагати їм витрачати свої доходи. Вірус швидко поширився серед населення.
І він не обмежився містом. Дослідники виявили, що столиця бельгійської колонії в 1920-і роки мала найкращу транспортну інфраструктуру в Африці. Завдяки розвиненій залізничній мережі, якою користалися сотні тисяч людей щороку, всього за 20 років вірус поширився на 1 500 кілометрів.
Для вибуху захворювання в 1960-і склалися сприятливі умови.
На початку того десятиліття сталася ще одна зміна.
Демократична республіка Конго отримала незалежність і стала привабливим місцем працевлаштування для багатьох молодих людей з франкомовних країн світу, зокрема з Гаїті. Коли через кілька років ці молоді гаїтяни повернулися додому, вони привезли на західне узбережжя Атлантики особливу форму ВІЛ 1 групи М, відому як "підтип Б".
В 1970-х роках вірус прийшов у великі космополітичні міста Америки – Нью-Йорк та Сан-Франциско - де сексуальна революція сприяла росту сексменшин, які ховались тут від переслідувань. І так вірус знову скористався соціальними та політичними обставинами і швидко поширився в Європі та США.
"Враховуючи ці обставини, немає жодних сумнівів, що інші види вірусу поширилися би так само швидко, як і підтип Б", – зазначає Нуно Фаріа.
Історія поширення ВІЛ ще не завершилася. Наприклад, в 2015 році спалах захворювання, пов'язаний з вживанням наркотиків, відзначили в американському штаті Індіана.
Американські Центри з контролю і профілактики захворювань аналізують послідовності генома ВІЛ і ретельно збирають дані про місце і час зараження, говорить Йонатан Град з Гарвардської школи громадської охорони здоров'я в Бостоні.
"Ці дані допомагають зрозуміти масштаби спалаху інфекції, а також визначати, коли заходи охорони здоров'я виявлялися ефективними. Оскільки ми зібрали генетичний матеріал від хворих з різною сексуальною орієнтацією, з різних міст і у різний час, ми змогли визначити, що розповсюдження вірусу відбувалося із заходу країни на схід", – пояснює Марк Ліпсіч.
Визначення груп населення з високим ризиком захворювання допомагає частіше проводити медичні скринінги і таким чином контролювати поширення вірусу.
У книжці наведено основні шляхи зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), можливості запобігання інфікуванню в разі неінтенсивного зараження, подовження періоду безсистемного носійства вірусу і максимально можливого відстрочення різноманітних проявів власне СНІДу — синдрому набутого імунодефіциту. Описано методику супровідного лікування з використанням засобів рослинного походження. Комплексна підготовка стану імунної системи ВІЛ-інфікованих дозволить зменшити вірогідність розвитку запальних захворювань і опортуністичних інфекцій, прояви різноманітної наявної патології, поліпшити якість життя сьогодні та зробити вагомий внесок у досягнення активного довголіття в умовах екологічного забрудненого довкілля.
Вчені впевнені, що такі небезпечні патогени, як ВІЛ , необхідно вивчати крізь призму людського суспільства.
Немає коментарів:
Дописати коментар