"Світло непокореної душі"

 

Чудові твори Григора Михайловича Тютюнника, освячені його талантом правди, доброти і любові, щодалі утверджуються як класичне надбання української літератури. Його проза сповнена багатством асоціацій, живих народних типів, психологічним, філософським змістом. З великою відповідальністю Григір Тютюнник ставився до слова, а джерелом його творчості була любов до людини. «Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить», - так вважав письменник.

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Мав рідного брата по батьку(від першого шлюбу Михайла Тютюнника) Григорія, який народився 23 квітня 1920 року.

 Брати Григорій та Григір Тютюнники дістали одне й те саме ім'я Григорій через випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати Георгієм (Їгором). Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п'ятнадцять — на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів, молодшого стали звати Григором. Більше, про відносини братів, що спочатку складалися важко, а потім стали прикладом сильної, світової братерської любові, — можна прочитати в спогадах молодшого брата Григора Тютюнника «Коріння».

Дитинство і юність письменника припали на найважчі роки нашої недавньої історії. Скільки лихого довелося пережити Григору! У 1937 р., коли хлопчику було шість років, батька заарештували органи НКВС, із заслання він не повернувся. Рано залишившись без батька, деякий час виховувався у дядьковій родині на Луганщині.

У 1938 році Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи ( іноді оповідання ) виключно російською мовою.

Після п’ятого класу Григір навчався в Зіньківському ремісничому училищі № 7, закінчивши його, працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до рідної Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів чотири місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, будував Миронівську ДРЕС, слюсарував.

1951 року Григір Тютюнник був призваний до Радянської Армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Саме в цей час почав листуватися зі старшим братом Григорієм, який уже публікувався. Він замінив йому батька, став найпершим літературним учителем, і гіркота ранньої втрати брата (1961 р.) супроводжувала Григора все життя. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

У 1957-1962 роках майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Будучи на передостанньому курсі навчання, юнак почав виступати з новелами в пресі, хоч писав їх уже давненько.

Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і надрукував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті брата переклав новелу українською мовою і з того часу писав лише нею.

Після закінчення Харківського університету Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі, у 1963р. переїхав до Києва, де працював у редакції газети «Літературна Україна», надрукував в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито...». Журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують його новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».
Зацікавившись кінематографом, Григір Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом свого брата «Вир».

У 1966p. вийшла перша книжка письменника «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Григора Тютюнника, водночас вирізнивши його серед творчої молоді. 
Наступна книжка «Деревій» ( 1968р.) була відзначена премією всесоюзного конкурсу, оголошеного «Литературной газетой».

На початку 70-х років Григір Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

У 70-х роках побачили світ книги новел Григора Тютюнника «Батьківські пороги», «Крайнебо» , «Коріння».

За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1978) у лютому 1980 року письменнику присуджено літературну премію ім. Лесі Українки.

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І.Соколова -Микитова («Рік у лісі») та ін.

В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

6 березня 1980 року Григір Тютюнник передчасно пішов з життя.
Справжнє визнання до письменника прийшло, на жаль, лише після його смерті. І важливу роль тут відіграла стаття Олеся Гончара «Живописець правди». «Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник, - зазначає О. Гончар. – Сьогодні українську художню прозу не уявити без його хай кількісно й невеликої, але справді вагомої літературної спадщини».

У 1989р. творчість письменника була посмертно відзначена Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка.

Твори Григора Тютюнника належать до таких, які перечитуються багаторазово, їхня емоційна наповненість викликає відповідний спалах і в душі читача. Магнетизм Тютюнникової прози з кожним роком зростає, втягуючи у своє поле все більше людей.

Запрошуємо відкрити для себе світ прекрасної української мови з книгами Григора Тютюнника.

Григір Тютюнник"Степова казка."(Збірка)

Казки та оповідання Григора Тютюнника дихають любов’ю до природи, звірів — братів наших менших. Ці твори є своєрідними діалогами між людиною і природою, вони вчать добру, милосердю, доброзичливості, вмінню спілкуватись. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Григір Тютюнник "Коріння."До книжки увійшли кращі твори письменника. Повість «Облога» присвячена подіям Великої Вітчизняної війни. В центрі твору – хлопчик-підліток, який опинився на суворих дрогах воєнного лихоліття. Герої більшості оповідань Григора Тютюнника – прості люди колгоспного села. Вони живуть у тяжкий повоєнний час. Багато синів і дочок батьківщини полягло в боях з фашистськими загарбниками, ворог пограбував і сплюндрував наші землі, зруйнував народне господарство, не легкі випробування випали на долю хліборобів. Змальовуючи нові складні життєві обставини тих днів, письменник створює правдиві образи сільських трудівників, які своїми діяннями, вчинками утверджують високу народну моральність, людяність, чесність, справедливість. Збірка містить також спогади про брата – відомого письменника, автора «Виру» – Григорія Тютюнника.

Григір Тютюнник "Смерть кавалера".

В оповіданні "Смерть кавалера" Григір Тютюнник звернувся до повоєнного минулого, яке щоразу оживало у душі письменника. Звичайно, бути лицарем зі щитом куди легше, ніж без нього. Але щит у лицаря - це, передовсім, його честь. У звичайній, буденній історії замполіт Валерій Максимович - герой оповідання - не зумів відстояти власну громадянську позицію, тим самим втративши свою честь і повагу у людей. Герой війни, що не раз стрічався віч-на-віч зі смертю, відступив перед звичайним бюрократом і демагогом. Тут і постає проблема громадянської мужності. І хоч у кожного покоління вона своя, проте в усі часи це - боротьба за правду. 

Григір Тютюнник "Три зозулі з поклоном".“Три зозулі з поклоном” – новела “майстра художньої деталі”, лаконічно і тонко автор описує драматичну, але світлу і зворушливу, історію людських почуттів.Назва новели символізує любовний трикутник – три долі головних героїв.«Три зозулі з поклоном» – це поширене серед українців привітання, з яким зверталися, щоб позбавити мук закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю. Таке привітання означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Як відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме відповіді.Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого бандуриста.Сюжет є значною мірою автобіографічним: в образі Михайла автор показав  свого репресованого у 1937 р. батька, оповідач нагадує самого автора в юності.

Григір Тютюнник "Холодна м"ята".

До цього тому увійшли усі художні твори письменника, 844 стор. — повісті, новели, казки та оповіді для дітей. Характерною ознакою видання є те, що тексти вперше публікуються в первісному вигляді, в якому вони виходили з-під пера відомого майстра слова, — з них знято втручання радянської цензури.

Григір Тютюнник " Климко".

У тяжку годину війни, коли донецький край окупували німецькі та італійські фашисти, дванадцятирічний хлопчик Климко зостався безпритульним, без шматка хліба й даху над головою. Голод, затоплені, онімілі шахти, погромлена школа... Але у Климка є товариші, є щирий друг, є улюблена вчителька. Вони теж у біді, і щоб урятувати їх у ці чорні дні, Климко вирушає в далеку й небезпечну подорож. Про його мужність, про чесність і лагідність його вдачі розповідається в  повісті.

Григір Тютюнник "Вогнмк в степу"

Автор змальовує тяжкі для нашої Батьківщини післявоєнні роки.Хоча головний герой та його друзі рано стали по-дорослому відповідальні й мудрі, але це не погасило щирого вогнику в їхніх дитячих душах.Вогник – це символ майбутнього життя хлопців, надії на щастя. Він поки що “далеко в степу”, але своїм чесним і безкомпромісним життям, працею, дружбою вони щодня потроху наближають його.

Григір Тютюнник "Ласочка"

Оповідання про незвичну дружбу та довіру лисиці до людини.

Григір Тютюнник "Лісова сторожка".

Збірник дитячих оповідань,які вчать любити природу, друзів наших менших. Вчать добру, милосердю, бачити красу природи.