В "маєтку" гетьмана Івана Сулими.

Запорозькі лицарі першими ставали на шляху ординських полчищ, разом з селянами та міщанами вели героїчну боротьбу за визволення України від іноземного ярма. Про мужність і відвагу козаків завдяки їхній участі у відсічі агресії султанської Туреччини вже на початку XVII століття знала Європа. В цей час зросла ціла плеяда славних, козацьких ватажків, чиї імена назавжди залишилися в пам’яті народній. Одна з найпримітніших постатей — Іван Сулима.

Хто ж він був, вождь бунтівників-козаків, який повів своїх побратимів на штурм Кодака?

От і вийшли запоріжці, хоч тисяча й двісті,
Де багацько да за ними зведеться користі.
Попереду – пан Сулима, отаман Кошовий.
Чого ж жаху завдавати, як він чорнобровий.

 Рік народження Івана Михайловича Сулими невідомий. Народився він на території сучасної Чернігівщини, в селі Рогощі Любецького староства. Перша згадка імені майбутнього гетьмана в історичних документах датується 1615 роком.

Іван Сулима походив із дрібної шляхти. Маючи непогану освіту, він вступив на службу до гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом отримав підвищення по службі. Перша згадка про його службу у Жолкевського датується 1614 роком. Іван Сулима був помічником управителя бориспільського та баришівського маєтків польського гетьмана Станіслава Жолкевського, від якого і отримав у володіння села Лебедин, Кучаків, Сулиминці.

У «Актах Бориспольского мейского уряда» він згадується як виконавець адміністративної влади: «сидел на службе в маєтностях помошником урядника Бориспольских и Баришевских земель». Очевидно, гетьман Жолкевський цінував Сулиму, бо подарував тому значний наділ землі «за заслуги навічно, щоб він там господарював і збирав осілих людей до свого підданства». У перечневій книзі актів на земельні володіння Сулим записано, що поселення Сулимівка і Лебедин «уступлены» Івану Сулимі від Станіслава Жолкевського з зобов'язанням заплатити 600 золотих, якщо діти чи дружина гетьмана надумали б відібрати у нього маєтність.

В маєтку гетьмана Івана Сулими,
В сучасному селі, що зветься Сулимівка,
До кінських грив припадені грудьми,
Промчали хлопці — загула бруківка —

І тільки гриви…курява…і свист…
Лунких копит оддаленілий цокіт…
І ми…і степ…і жовтий падолист…
І цих дворів передвечірній клопіт…

І як за сонцем повертає сонях,
Так довго вслід чомусь дивились ми.
А що такого? Підлітки на конях…

В маєтку гетьмана… Івана Сулими…
Ліна Костенко

Ім'я гетьмана Івана Сулими більш відоме в народі завдяки його виступу в 1635 році проти утвердження польського панування на Україні. Повідомлення про цю неординарну подію швидко поширилося не лише в Речі Посполитій, але й у країнах Західної Європи. Зокрема, паризька "La gazett" вмістила цілу статтю про подвиг запорозького лицаря. І це не випадково, адже в Європі точилася Тридцятирічна війна і представники обох ворогуючих блоків намагалися залучити на свій бік українське козацтво.

Польсько-шляхетський уряд протягом 1632 — 1634 років вів бойові дії проти московських армій в значній мірі силами козаків. Турецький султан Мурад IV настійливо вимагав від короля Владислава IV повного знищення українського козацтва, що стояло на перешкоді втілення в життя його планів.

Навесні 1634 року шляхетський уряд уклав з Туреччиною угоду, яка передбачала також приборкання запорожців.

                              
Після зруйнування Кодацької фортеці в 1635 році козаки задля залагодження конфлікту видали Сулиму польським властям. Адам Кисіль (королівський комісар) писав, що присутність переяславського старости Лукаша Жолкевського, небожа колишнього господаря Сулими і «шкатула грошей розсипана майже в цілості моїми руками не тільки стримала козацьке свавілля, але й обернулася проти Сулими». Надії на виправдання польським сеймом були марними. Не допомогли ні зусилля короля Владислава 4, коронного канцлера Якуба Жиздика, сенатора Томаша Замойського, ні інших знатних осіб, ні бажання Сулими прийняти католицтво.
Рішенням сейму гетьмана та декількох його сподвижників було страчено на центральній площі у Варшаві.