Хранителі минулого

Українська земля багата на славетні місця. У кожній області нашої країни є свої пам’ятки, що дають можливість пізнати культурні, історичні та соціальні особливості краю.

В нашій бібліотеці пройшла інтерактивна гра до Дня пам’яток історії та культури. Відвідувачі мали змогу познайомитись з цікавими місцями України, дізнатись їх істоію та цікаві факти про них.

Культурна спадщина України, яка налічує понад 70 000 об’єктів культурної спадщини у більш ніж 1399 населених пунктах, є великою та різноманітною, що вимагає постійних та узгоджених зусиль для її збереження. 

День пам’яток історії та культури України – це не просто визнання фізичних споруд, які прикрашають ландшафт, але й розуміння історій, боротьби та перемог, які вони уособлюють. Ці пам’ятники слугують хранителями історії, пропонуючи розуміння еволюції України в часи процвітання та випробувань. Вони є відчутним зв’язком з минулим, зміцнюючи почуття ідентичності та спадкоємності серед українського народу. Потенціал культурної спадщини може бути використано як важливу складову загальнонаціонального спротиву безпековим загрозам, в контексті сталого розвитку Української держави і повоєнного відновлення. Адже культурна спадщина є джерелом для відновлення моральних сил, слугує згуртованості жителів громад, які об’єднуються для піклування за об’єктами культури. Крім того, пам’ятки мають значний терапевтичний ефект у подоланні зумовлених війною травм. Доступ до спадщини та догляд за нею допомагають людям підживити почуття спадкоємності, гідності та розширити можливості повоєнної реінтеграції.

Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні

• Софійський собор
• Києво-Печерська лавра
• Церква Спаса на Берестові
• Високий замок і Підзамче, Середмістя (Львів)
• Ансамбль собору святого Юра (Львів)
• Пункт геодезичної дуги Струве «Катеринівка» (Хмельницька область, село Катеринівка)
• Пункт геодезичної дуги Струве «Фельштин» (Хмельницька область, село Гвардійське)
• Пункт геодезичної дуги Струве «Баранівка» (Хмельницька область, село Баранівка)
• Пункт геодезичної дуги Струве «Старо-Некрасівка» (Одеська область, село Стара Некрасівка)
• Резиденція митрополитів Буковини та Далмації (Чернівці)
• Церква Собору Пресвятої Богородиці (Львівська область, село Матків)
• Церква святого Юра (Львівська область, місто Дрогобич)
• Церква Святої Трійці (Львівська область, місто Жовква)
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Івано-Франківська область, село Нижній Вербіж)
• Вознесенська церква (Закарпатська область, селище Ясіня)
• Церква святого Михайла (Закарпатська область, село Ужок)
• Церква Святого Духа (Львівська область, село Потелич)
• Церква Святого Духа (Івано-Франківський район, місто Рогатин)
• Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його хора
• Історичний центр Одеси
• Первісні букові ліси Карпат та інших регіонів Європи 

День пам’яток історії та культури в Україні є свідченням відданості країни визнанню та збереженню своєї багатої культурної спадщини. Він дає можливість оцінити красу та історичне значення цих об’єктів, сприяючи глибшому зв’язку з історією та культурною ідентичністю України.

Сьогодні пам’ятки історії та культури України перебувають перед загрозою знищення ворогом, багато вже є знищеними або пошкодженими під час війни, росія прагне знищення фундаменту нашої національної свідомості. Допомагайте ЗСУ щодня!

Пам"ятки історії та культури:
1.Кам'яний ідол, знайдений біля села Личківці поблизу Гусятина в річці Збруч (притока Дністра) у 1848 році. Історики припускають, що це слов'янський ідол IX-X cтоліття, який стояв у Медоборах на горі Богит. Сьогодні пам'ятка зберігається у Краківському археологічному музеї.
Він має вигляд кам’яного стовпа висотою 257 см. У горизонтальному перетині це – майже квадрат зі сторонами 29–30 см. Вага – понад 500 кг. Стовп поділений на три частини. Всі сторони ідола вкриті вирізаними фігурами. Вони створюють три групи зображень. Нижній ярус зображень до висоти 60 см у вигляді облич трьох чоловіків, двоє з яких стоять на колінах із піднятими догори руками. У середньому ярусі висотою 38 см зображено чотири людських постаті на повен зріст, які тримають один одного за долоні. При чому, дві з цих чотирьох – чоловічі, а ще дві – жіночі фігури. У верхній частині ідола зображено чотири людські постаті висотою понад півтора метри. Вони мають спільну шапку з нижнім випуклим валиком. Одне зображення – жінка, яка у правій долоні стискає ріг, направлений вгору ширшою частиною. Друге – також жінка, яка тримає у правій долоні кільце. Третє, вже чоловіче, – без ніг, але з шаблею або палашем і конем. Четверта фігура, на відміну від інших, без додаткових символів, але з кільцем із шістьма променями. І ще. Ідол витесаний із місцевого каменю - вапняку.. Перша жіноча постать із рогом, за Рибаковим, – богиня Макош – «Мати врожаю», друга жіноча постать із кільцем – Лада, богиня весни, кохання, покровителька шлюбу. Чоловіча постать із конем і шаблею або палашем – Перун, бог грому і війни, друга чоловіча постать із колом на шість променів – Хорос, божество самого світила або Дажбог – бог сонячного «білого світу». Чоловічі зображення нижнього ярусу пов’язані з Велесом або Волосом, який виступав у двох іпостасях: божество підземного світу померлих, а друга – представляла його як «скотьим богом», покровителем багатства, тому що худоба й була мірилом багатства. Окремі дослідники вважають, що Збруцький ідол це – своєрідний прадавній календар. Адже його «обличчя» чітко дивляться на чотири сторони світу, а сам ідол поділений на три горизонтальні частини, а отже, у ньому, можливо, закодовані дванадцять місяців року…

Збруцький ідол Світовид (Святовид, Свантевіт) Тернопільська обл.

2.Справжнє місце сили та краси – "...", озеро, що розташоване на півдні Хмельницької області. Можна подумати, що це мальовнича природна пам’ятка, але насправді це локація з багатою і трагічною історією.У середні віки тут знаходилося процвітаюче місто, яке було частиною Галицько-Волинського князівства. Пік його розвитку припав на першу половину XIII століття, доки сюди не прийшли монголо-татари, які стали господарями міста ціле століття. З того моменту "..." часто переходила з рук до рук, що розривається між Польщею та Литвою; нескінченна боротьба не пішла місту на користь, і в XV столітті, після невдалого повстання проти польських феодалів, воно занепало. У 1970-і роки "..." було затоплена під час будівництва Новодністровської ГЕС.Тепер усе, що нагадує про те, що тут колись жили люди – залишки скельного монастиря, який існував тут у середньовічний період, коли "..." ще була важливим містом у регіоні. Видовбані в камені печери незмінно привертають увагу туристів, як і неймовірні види залитої водою "...".

                            Бакота, Хмельницька обл.

3.Ця красива будівля з незвичайною архітектурою епохи Габсбургів з ексклюзивною кольоровою черепицею на даху. Поєднання різних архітектурних стилів в результаті призвело до створення справжнього архітектурного шедевра: візантійські елементи плавно об’єднуються зі строгими романськими мотивами, а готичні вертикалі прагнуть до мавританського ажуру. Резиденцію будували впродовж 18 років — із 1864 до 1882 року. Спеціально для цього у місті відкрили два цегляні та один черепичний заводи і запросили найкращих майстрів з різних регіонів Австро-Угорщини. Процес будівництва відбувався неабияк ретельно: практично кожну цеглину вимірювали і перевіряли на звук, а до будівельного розчину додавали курячі яйця.На території де ця споруда знаходиться мальовничий парк з алеями магнолій, древніми столітніми деревами і різними рідкісними рослинами.Своєю красою вас вразить не тільки паркова зона та зовнішнє облицювання будівлі — всередині також є на що подивитися. Кожен зал у по своєму унікальний: мармурові стіни, паркети з червоного дерева, красивий розпис на стелях та інша розкіш.В центрі на шпилі є великий сніжинкоподібний хрест, що символізує єдність християнських віросповідань — православним християнам він вказує на схід, а католикам на захід.Під університетом є ціла галерея катакомб, які тягнуться аж до залізничного вокзалу. Побудовані вони по принципу тунелю метро, стіни і стеля укріплені бетонними ребрами.В дендропарку на території ростуть декілька тисяч рослин і дерев, привезених з усього світу. Тут є тюльпанове дерево, яблуня з трьома стовбурами і бук, вік якого не менше 130 років. Бути садівником в парку вважається дуже престижно, на цю посаду беруть тільки людину з вищою освітою.В 1944 році в приміщенні сталася велика пожежа, згоріла Синодальна зала і бібліотека стародруків. Після закінчення війни залу відреставрували, аде вже не справжнім мармуром і кришталем, а імітацією.В Червоній залі є величезні венеціанські дзеркала, для виготовлення яких на дуже цінне муранське скло нанесли 5 шарів срібла. По легенді, якщо жінка гляне в таке люстро, то помолодішає, тому там постійно крутяться дівчата. В університеті існують два табу. На його території категорично заборонено палити. А на центральну гравійну доріжку не можна ступати, бо під нею є дренажна система, яка відводить воду від фундаменту. Це правило порушується тільки один раз на рік — 1 вересня пройти по доріжці дозволяється першокурсникам.

 

Приголомшливий Чернівецький Національний університет імені Юрія Федьковича.

4.Одна з найстаріших пам’яток в Україні, має статус музею. Сьогодні тут налічується понад 3000 кам’яних надгробків, більшість з яких являє собою історико-архітектурні пам’ятки.Тут покояться знамениті люди, які зіграли важливу роль у розвитку української історії. На кладовищі багато унікальних, дивовижних і незвичайних пам’ятників і скульптур.На заснованому в 1786 році кладовищі свій спокій знайшли близько 400 тисяч людей різних національностей і релігій. Традиційно тут ховали членів знатних родів, представників культурної, наукової, духовної та адміністративної еліти міста.кладовище просто потопає в зелені. Доглянуті доріжки та алеї з віковими деревами формують атмосферу не цвинтаря, а ландшафтного парку. Величезна кількість всіляких скульптур, встановлених на надгробках, – справа рук відомих майстрів, чиї твори не залишать байдужим тих, хто їх побачить. Скульптурні композиції, встановлені на могилах вірменського архієпископа Самуеля Стефановича, добродійника і доктора медицини Юзефа Торосевича або артистки Регіни Марковської (“Спляча красуня”), – запам’ятовуються назавжди.На жаль, за досить тривалу історію некрополя, в різні часи велика кількість поховань, скульптур і архітектурних споруд втрачена. Як послання і повчання для сучасника і подальших поколінь, на цегляній стіні кладовища (з підписами колишніх президентів України і Польщі) вибиті слова “Пам’ятаймо про минуле, але думаймо про майбутнє”.

                        Личаківський цвинтар у Львові

5. Знаменита локація, яка на слуху у кожного українця, – мальовничий острів , історико-культурний заповідник на річці Дніпро. Порізаний балками та ярами, обрамлений гострими скелями та буйними лісами, острів справляє неймовірне враження на кожного, хто його бачить.На півдні острова є плавні, де дерева ростуть прямо з озер із лататтям. ,З півдня на північ острова представлені різні ландшафти України: різнотравний степ, луки, ліси. Тут росте кількадесят дубів віком 100–300 років. У балках і на узбережжі збереглася ковила. На острові налічують 165 видів тварин і 960 видів рослин, серед яких трапляються і рідкісні, наприклад, жовтоголовий корольок.Любителям історії тут особливе роздолля: на острові, неподалік Арочного мосту, розташовано історико-культурний комплекс "Запорозька Січ", театр козацького бою, Музей історії запорозького козацтва, Музей судноплавства, а також меморіально-туристичні комплекси "Скіфський стан" і "Протовче". Кам’яні кромлехи мідного віку та слов’янські святилища поблизу музею викличуть справжнє захоплення у поціновувачів старожитностей.Острів населений з давніх часів, тут жили скіфи, хозари, печеніги, давні слов’яни. Острів входить до списку семи чудес України.

                             о.Хортиця, Запорізька обл.

 

6.Один із найбільших монастирів світу. Його стабільно включають у різноманітні рейтинги і топи найгарніших монастирських світових комплексів. Це ефектна фортеця та місто в місті. На 22 гектарах, подарованих монастирю Великим Київським князем Ізяславом Ярославичем, розташувався найбільший музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких – пам’ятки історії і культури. Православний монастир, заснований у 1051 р. монахами Антонієм і Феодосієм поблизу Києва. В ХІ ст. монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства у Київській Русі. У ХІІ ст. монастир отримав статус «лаври» – головного великого монастиря.більше сотні різноманітних споруд, з яких 14 храмів, 3 дзвіниці, чотири фортечні башти, лікарня, друкарня, десятки келійних корпусів. В глибинах пагорбів розмістилася розгалужена мережа печер, в яких зберігаються мощі більше сотні святих отців Русі-України, серед яких засновники монастиря Антоній та Феодосій, легендарний воїн Ілля Муровець, великий руський літописець Нестор та інші.
Також на території заповідника розміщені музеї: Музей книги і друкарства України, Музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей історичних коштовностей України. У музеях і фондах можна побачити рукописи старовинних книг, ікони, колекції тканин і вишивок, роботи з дорогоцінних металів, стародавні гравюри та витвори сучасних митців.
Більша частина храмів вважаються архітектурними шедеврами, які, часто, не мають аналогів, не лише в Україні, а й у світі, і не в останню чергу завдяки домінантному в монастирі українському бароккко.

Києво - Печерська Лавра

Скарби рідної культури

Пам'ятка історії — один із різновидів пам'яток культури, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів: будинки, споруди, їх комплекси.

  Міжнародний день пам'яток і визначних місць започаткований в липні 1983 р. Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць створеної при ЮНЕСКО. Відзначається з 18 квітня 1984 р.   Діяльність цієї організації присвячена збереженню і охороні культурно-історичних місць в усьому світі. Завдання цього свята – ще раз нагадати світовому суспільству про різноманіття культурної спадщини, створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь.

  ІCOMOS була заснована в 1965 р. після прийняття Венеціанської хартії 1964 р. Рада оцінює об’єкти, які пропонуються країнами до Списку всесвітньої спадщини ООН. 
15 січня 2016 р. Україна приєдналась до Статуту Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей.
   На сьогодні у Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України перебуває 7 об`єктів, а саме:

• Київ: Собор святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами,
  
  
  Києво-Печерська Лавра (з 1990 р.);
  
  
  
• Ансамбль історичного центру Львова (з 1998 р.);
  
  
  
• Геодезична дуга Струве (з 2005 р.); 
  
  ( Дуга Струве – продукт титанічної праці учених-геодезистів багатьох народів на ділянці у три тисячі кілометрів. І праця ця тривала 40 років. Її результатом стало визначення довжини дуги меридіану, і, відповідно, форми та розмірів нашої неньки-Землі.)
  
  
  
  
• Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (з 2007 р., 2011 р.);
  
  
  
• Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (з 2011 р.);
  
  
  
• Дерев'яні церкви карпатського регіону Польщі і України (з 2013 р.);
  
  
  
• Стародавнє місто Херсонес Таврійський (з 2013 р.).
  

Крім того, станом на сьогодні у переліку об'єктів-кандидатів на включення до Списку всесвітньої спадщини знаходяться 16 українських об’єктів (у дужках зазначено рік внесення до попереднього списку):

• а) об’єкти культурної спадщини:«Торговельні осередки та укріплення на шляхах генуезької комерції. Від Середземного до Чорного моря» (з 2010 р.);
• Київ (розширення об’єкта «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра») (з 2009 р.);
•  Кирилівська церква
  
  
  та Андріївська церква,
  
• Історичний центр міста-порта Одеса (з 2009 р.);
  
  
  
• Астрономічні обсерваторії України (з 2008 р.);
• Миколаївська астрономічна обсерваторія (з 2007 р.);
  
  
  
• комплекс об’єктів VI–XVI ст. Судакської фортеці (з 2007 р.);
  
• археологічний комплекс «Кам’яна могила» (з 2006 р.);
  
  
  
• Бахчисарайський ханський палац (з 2003 р.);
  
  
  
• історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисараї (з 2012 р.);
  
  
  
• історичний центр м. Чернігів (з 1989 р.);
  
  
  
• культурний ландшафт та каньйон м. Кам’янець-Подільський (з 1989 р.);
  
  
  
• культурний ландшафт «печерних міст» Кримської готії (з 2012 р.).
  
  
  

б) об’єкт природної спадщини:

• біосферний заповідник «Асканія-Нова» (з 1985 р.);
  
  
  

в) змішані об’єкти культурної, природної, індустріальної спадщини:

• дендрологічний парк «Софіївка» (з 2000 р.);
  
  
  
• Канівський заповідник «Могила Тараса Шевченка» (з 1989 р.);
  
  
  
• Держпром (з 2017 р.).
  

   Україна – держава з багатовіковою історією та культурою. Кожна епоха залишає нам у спадщину пам'ятку архітектури чи історії, що зберігає в собі згадку про певну визначну подію чи особистість. У кожному регіоні є свої визначні пам'ятки – перлини української землі. Це справжній скарб, наша гордість і надбання. До наших днів збереглися середньовічні фортеці, палаци та садиби, стародавні монастирі та храми (у деяких з них і понині проводяться служби), багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів.
Наразі хотілося б наголосити на давніх оборонних спорудах, які збереглися в теренах нашої держави, але мало відомі більшості українців.

Пізнавайте Україну і прокладайте маршрут мандрів читаючи книжки, які є в бібліотеці. 

   Україна сповнена своїми дивами. Вона несказанно багата на культурні пам'ятники та різні історичні визначні пам'ятки, але чи буде у наших нащадків можливість помилуватися ними, доторкнутися до минулого, цілком залежить від нас. Вивчайте, гордіться та бережіть свою історію! 

Петро Могила: дослідник та зберігач київських старожитностей

Народився 31 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдовського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Марґарет. 1607 року внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій 1586 року для захисту та збереження православної віри. Родина Могил сповідувала православ'я, мала тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. 

Петро Могила

Повернувшись до Польщі, молодий воєводич йде на військову службу, бере участь у Хотинській битві 1621 року. Але святителю Петрові, з дитинства вихованому у православному дусі, було не до вподоби іновірне товариство й легковажне військове оточення. Вже тоді душу його обіймало бажання присвятити себе служінню Богу та православному народу, який героїчно боровся за свою волю та віру. Часто відвідуючи Київ молодий богослов зблизився із митрополитом Іовом (Борецьким). Спілкування з Митрополитом остаточно сформувало погляди святителя Петра Могили та вказало напрям його подальшої діяльності. У 1625 році він приймає чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі. 

Іов Борецький

Протягом 14 років Могила очолював українську православну церкву. Багато зусиль і праці доклав Могила для захисту і розвитку православ'я в Україні. Він об'єднав школу Київського братства з лаврською внаслідок чого виникла Києво-Могилянська колегія – перший вищий навчальний заклад в Україні. Навколо Могили об'єднувалися визначні вчені і культурні діячі. 

Києво-Могилянська академія

Золота доба митрополита Петра Могили закінчилася з його несподіваною смертю 1 січня 1647 року. У своєму заповіті, написаному незадовго до смерті, визначний український першоієрарх ствердив свою вірність православній вірі такими словами: "У святій вірі, в якій народився, виховався і з волі й ласки Божої достоїнство митрополиче, недостойний, на собі маю, в ній же хочу вік свій закінчити, стати перед величчю Господа мого".

Найвідоміша праця Петра Могили – «Літос» та «Требник».

У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Микільський монастир та інші монастирі та храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої віднайшли мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира. Петро Могила своїм коштом відновив стару Церкву Спаса на Берестові. Реставраційні роботи здійснив італійський архітектор Октавіано Манчіні. Для розпису храму запросили художників з Криту. Вони відновили також Трьохсвятительську і Михайлівську церкви Видубицького монастиря.

Софійський кафедральний собор

Десятинна церква

Церква Спаса

Трьохсвятительський храм

Михайлівська церква

Видубицький собор

Михайлівський Золотоверхий собор

Пустинно-Микільський монастир

" Земля козацької слави" (Хотинська війна 1621 року.)

Найвідомішою і найбільш важливою історичною подією, яка відбулася під Хотином в XVII столітті, була війна 1621 року між турками і поляками, які володіли тоді величезною територією України і у якій вирішальну роль зіграли українські запорозькі козаки на чолі з гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним.

Початковим етапом Хотинської війни між Польщею і Туреччиною була Цецорська війна 1620 року.

На початку серпня 1621 року турецький султан Осман ІІ зосередив під Хотином майже 160-тисячну армію, яка мала більш як 300 гармат, велику кількість верблюдів, мулів, коней, чотири бойові слони. Польща на той час змогла протиставити туркам лише 35 тисячну армію на чолі з Яном Ходкевичем. Перші збройні сутички двох армій заставили поляків згадати недавні помилки під Цецорою і попросити допомоги у запорозьких козаків. Козацька рада ухвалила надати поміч, відрядила до короля, посольство на чолі з П. Сагайдачним. 40-тисячне ж козацьке військо під керівництвом гетьмана Я. Бородавки вирушило в Молдавію назустріч ворогові. Крім того, щоб розпорошити сили турків, було вирішено активізувати воєнні дії на Чорному морі, куди відправили близько 10 тисяч запорожців.

Центральним пунктом бойових дій стала фортеця м. Хотина, де поляки зайняли оборону. Сюди поквапився П. Сагайдачний, якому король на словах пообіцяв задовольнити вимоги українців. Не заставши козаків під Хотином, він вирушив їм назустріч, по дорозі був поранений і мало не потрапив у турецький полон, та все ж зумів прорватися до козацького табору, що знаходився в той час під Могилевом. Тут козацтво, незадоволене невдалим керівництвом Я. Бородавки у молдавському поході, скликало Раду, яка скинула його з гетьманства та засудила до смерті. Новим гетьманом знову обрали П.Сагайдачного.    

1 вересня 1621 року козацьке військо прибуло під Хотин.

2 вересня Петро Сагайдачний на чолі більш як 40-тисячного війська, вступає в бій з турками. Султан всю міць своїх загонів спрямує на українців, розуміючи, що розбивши Сагайдачного, можна виграти війну. Увесь день, від самого ранку до вечора тривали жорстокі бої. Бій був таким жорстоким, що ніч заледве могла його зупинити. Турецька артилерія безперервно обстрілювала запорозькі окопи. Татари люто атакували передові загони запорожців, намагались відрізати їх від решти військ. Але козацьке військо стійко витримувало удари величезної турецької армії, завдавало ворогам значних втрат, похитнуло їх впевненість у своїх силах.

4-го вересня султан розпочав новий наступ. Тепер він спрямовує свою численну орду то на козаків, то на поляків, але знову отримує рішучу відсіч. Турки безупинно обстрілюють козацькі полки з гармат великого калібру. Досвідчений у боях Ян Кароль Ходкевич зізнався, що “ціле життя не чув подібного гулу гармат”.

Уміло маневруючи, Петро Сагайдачний добився позиційної переваги над ворогом, з’являючись у зовсім не сподіваному для цього місці, цим самим він деморалізував вороже військо і надалі спрямував подальший перебіг подій у бік повного розгрому супротивника.

З ранку до вечора, а потім з невеликими перервами і в наступні дні, точилися криваві бої. Козаки вистояли, незважаючи на те, що противник значно перевищував їх силою. Запорожці добивалися успіху мужністю, вмілою воєнною тактикою. Вони застосовували у своїх діях нічні вилазки у ворожий тил, які давали вагомі результати. Неодноразово козаків у таку вилазку водив сам Петро Сагайдачний.

Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман ІІ остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. 

Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський: “Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски.Що бачило око протягом дня, того не описати.Не можна висловити точно з яким завзяттям мужністю,або скоріше відчаєм билися обидві сторони.”

 Про битву під Хотином описано в таких книгах: 

 Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.

У стародавніх рукописах збереглась українська пісня:

“Ой Хотину город славній

На всій землі дуже славний”