Героям слава!!! - лине аж за край.

29 серпня – День пам'яті загиблих захисників України.
В бібілотеці для дорослих № 11 представлена виставка-пам’ять "Героям Слава!!!" - лине аж за край, Їх зустрічає мама Україна!", до Дня пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

    Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.

    Публічна бібліотека 11 долучилася до всеукраїнської акції пам’яті полеглих Захисників України "Стіл пам’яті 2025 – зарезервовано для найсміливіших серед нас!"
що відбудеться 29 серпня – у День пам’яті Захисників України.
  Минулого року до ініціативи приєдналися понад 800 закладів у всіх регіонах країни.
   На честь полеглих Героїв у резервується та сервірується стіл. Увесь день цей стіл залишатиметься вільним – символічно чекаючи свого важливого гостя, який, на жаль, вже не повернеться.

Стіл пам"яті в нашій бібліотеці зарезервований для бійця батальйону ,,Свобода’’ 4-ої бригади оперативного призначення імені Героя України, сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України

 Максима Олійника ,,Мінора’’.

Народився 19 березня 2001 в місті Київ. Навчався в 159-й школі міста Києва. Пізніше навчався в Національному авіаційному університеті.

У березні 2022 року Максим став бійцем територіальної оборони на Оболоні в м. Києві. Згодом був оголошений набір до батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії для захисту України на східних рубежах. Пройшовши підготовку, Максим в кінці квітня у складі третього батальйону спільно із сотнею побратимів вируших в район Рубіжного. Майже місяць був на «нулі». Отримав контузію.

Загинув 10 серпня 2022 року внаслідок отримання поранень у районі н. п. Зайцеве Бахмутського району Донецької області.Похований на Лук’янівському кладовищі.

Нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно).
Батько Максима В’ячеслав Олійник уклав про нього книгу-присвяту спогадів ,,Воїн на псевдо Мінор: війна, прощання, пам’ять…’’

Створена експозиція про життя та бойовий шлях Максима в селі Тарасівка, де вони проводили час влітку.
Є згадка про нього на території військового ліцею у Боярці.
Його фото розміщене на Алеї героїв Солом’янської району міста Києва.
На фасаді Київської спеціалізованої школи №159 встановлено меморіальну дошку на честь її випускника Максима Олійника.

  Стіл пам’яті – це проста, але надзвичайно важлива дія, яку ми творимо разом для вшанування людей, що віддали життя за Україну, за кожного з нас. Це – наша вдячність, солідарність і турбота. Це пам’ять, яка живе серед нас.
У цей день ми згадуємо тих, хто загинув в Іловайській трагедії, а також десятки тисяч Захисників і Захисниць України, полеглих від 2014 року в сучасній російсько-українській війні.

Хронологія подій:
У 1991 році Україна відновила свою незалежність, але Російська Федерація не полишала своїх зусиль відновити контроль над українською територією. Після приходу до влади в Росії колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна цей тиск значно посилився.

• Євромайдан

21 листопада 2013 року в Києві розпочався Євромайдан, який започаткував Революцію Гідності. Основною вимогою протестувальників було повернення України на європейський шлях розвитку та підписання угоди про асоціацію з ЄС, від чого відмовився тодішній президент Віктор Янукович. Протистояння завершилося смертю 107 учасників, відомих як Небесна сотня. Янукович втік до Росії і закликав Путіна ввести війська для відновлення влади.

• Трагедія в Іловайську.

З початку серпня 2014 року точаться запеклі бої за Іловайськ – ключовий транспортний вузол Донбасу. Хоча українські війська майже захопили місто, Російська Федерація ввела проти них регулярні війська (близько 4 тис. солдатів і офіцерів). 29 серпня, незважаючи на запевнення про безпечний вихід з оточення, російські війська обстріляли українські колони. Україна втратила 366 убитими, 429 пораненими, 158 зниклими безвісти, 300 полоненими. 5 вересня було підписано Мінський протокол.

• Оборона Донецького аеропорту.

Бої на Донеччині тривали 242 дні (26 травня 2014 року – 22 січня 2015 року) і стали символом непереможності Збройних Сил України. Після знищення терміналів українські захисники відступили, втративши понад 200 бійців. Втрати противника склали близько 1 тис. осіб, у тому числі й найманці російського спецназу. Саме тоді з’явився термін «кіборги», як називали захисників аеропорту.

• Бої за Дебальцеве.

Взимку 2015 року точилися запеклі бої за Дебальцевський плацдарм. З обох боків воювали десятки тисяч солдатів і сотні одиниць техніки. Противник мав значну перевагу: три танки та чотири артилерії. 12 лютого було підписано Мінськ-2, але бої тривали. 18 лютого українські війська організовано відійшли з міста, зазнавши втрат: за офіційними даними, загинуло 136 бійців, поранено 331 (за іншими даними — 269).

• Позиційна фаза війни.

Після Дебальцевської битви лінія фронту стабілізувалася, бої набули позиційного характеру. Обстріли тривали щоденно, українські війська зазнавали втрат. Остання масштабна атака бойовиків сталася в червні 2015 року під Мар'їнкою, але була відбита силами АТО.

• Повномасштабне вторгнення.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабний наступ, прикриваючись риторикою «демілітаризації та денацифікації України», тобто власне намагаючись знищити национальну належність українців, їх єднання за етнічною ознакою державоутворюючої нації, Росія розпочала спецоперацію з переростанням її у військові дії, у війну.  Були атаковані аеродроми та військові об’єкти по всій країні, а російські війська вторглися з території Білорусі, Криму та РФ. Вторгнення розгорнулося на кількох стратегічних напрямках: Північно-Західному, Східному та Південно-Західному.

24 лютого – 01 квітня 2022 р. – героїчна оборона Києва.

Початок квітня 2022 р. – звільнення Київщини, Чернігівщини, Сумщини.

24 лютого – 20 травня 2022 р. – героїчна оборона Маріуполя.

8 березня – 20 травня 2022 р. – героїчна оборона „Азовсталі”.

Вересень 2022 р. – звільнення більшої частини Харківської області (в ході Харківської наступальної операції).

8 жовтня 2022 р. – підрив Кримського моста.

11 листопада 2022 р. – звільнення Херсона (в ході Херсонської наступальної операції).

6 червня 2023 р. – підрив росіянами Каховської ГЕС. 

Початок червня 2024 р. – одержання дозволу на використання західного озброєння дальної дії по території агресора (росії). Воєнний стан – особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Ця війна триває, і щодня вона впливає на життя кожного з нас. Ми переживаємо горе втрат, руйнування міст та інфраструктури, а також мільйони біженців і внутрішньо переміщених осіб.  Але, незважаючи на всі труднощі, український народ продовжує боротися за своє право на самовизначення. Пам'ять про тих хто захищав і захищає нас сьогодні залишається в наших серцях та книгах.

«Діти-янголи»

В Україні 4 червня вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти нашої держави. Пам’ятний день було встановлено постановою Верховної Ради України 2021 року. Також у цей день увесь світ відмічає Міжнародний день безневинних дітей — жертв агресії.

Наша бібліотека теж долучилася до вуличної акції пам’яті дітей, які загинули внаслідок повномасштабного вторгнення росії до України.

Війна в Україні триває з 2014 року. З того часу і до 22 лютого 2022 року в Україні загинуло 152 дитини, а 146 зазнали поранень. Однак після повномасштабного вторгнення росіян ця цифра шокуюче збільшилась. Майже десять років рашисти вбивають українців. Біль за кожним втраченим життям не вгамують жодні слова втіхи. Але найстрашніше те, що держава-терорист ледь не щодня забирає життя у тих, хто навіть не встиг його сповна почати — в дітей. Ворожі ракети й снаряди, свідомо націлені проти мирного населення, відбирають у нас майбутнє. Сотні маленьких українців мали змінити цей світ… Їх передчасно обірвані життя — наш вічний біль… Їх непрожиті долі — вічна мука їх рідних та близьких…

Окупанти хочуть не лише вбити якомога більше українців і зруйнувати нашу інфраструктуру, а й винищити нас під корінь, щоб не мали майбутнього. Під час цієї кривавої війни українські діти зазнають травм і поранень, залякувань і сексуального насильства, викрадень та розлуки з рідними. Але найстрашніше – їхні життя забирає війна, розв’язана рашистами. За ці злочини їм ніколи не буде від українців ні забуття, ні прощення.

Вічна памʼять маленьким янголяткам, загиблим внаслідок збройної агресії рф проти України!

Кануть сльози з ікон Софії І кривавляться рани Крут

29 січня у бібліотеці проходила година пам'яті до 100-річчя Крут.

Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) або 17 (30) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент розвернути підкріплення, направлене на цей напрямок, на його придушення.
Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
У бою під Крутами оборонці української державності виконали наказ командування і зупинили стрімкий наступ ворога. Українські частини організовано відійшли, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.
 Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
Сучасників особливо вразило поховання 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».
Бій став важливою частиною української історичної пам'яті, а через заборону теми в радянський час і мало надійної інформації (серед головних джерел довгий час була праця Д. Дорошенка «Історія України. 1917—1923», написана 1930 року в Берліні, яка містить чимало перекручень) він обріс міфами, чимало з яких популярні й донині.
2006 року на місці бою під Крутами встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.

І вела солдата козацька слава Визволяти Київ із ярма

    06.11 в бібліотеці №11 відбулася година пам'яті присвячена Дню визволення Києва.

   Битва за Київ (1943) — великомасштабна битва Червоної Армії та Вермахту, що відбулась у період з 3 по 13 листопада 1943 року. У радянській військовій історії відома як Київська наступальна операція. З радянського боку в бою брали участь війська Першого українського фронту під командуванням генерала Ватутіна та Перша окрема чехословацька бригада. У ході операції Києвом заволоділи солдати РСЧА.

   Наприкінці вересня 1943 року війська 1-го Українського фронту вийшли до Дніпра в районі Києва, форсували його і захопили на правому березі два плацдарми: на північ від міста — на лінії Лютіж — Вишгород і південніше — у районі Великого Букрина. Наступ радянських військ, початий за директивою Ставки 12-15 і 21-23 жовтня з Букринського плацдарму військами 40-ї, 27-ї і 3-ї гвардійської танкової армій успіху не мав, тому що незначні розміри плацдарму утруднювали зосередження військ і бойової техніки, а супротивник мав сильну оборону. У той же час війська 38-ї армії, що діяли на напрямку допоміжного удару, дещо розширили Лютізький плацдарм.

   Виходячи з цього, Ставка наказала Військовій раді 1-го Українського фронту перенести головний удар на Лютізький плацдарм, для чого за її вказівкою туди потай були перекинуті 3-тя гвардійська танкова армія і артилерія резерву Головнокомандування. 

   1 листопада війська 40-ї і 27-ї армій перейшли в наступ з Букринського плацдарму, що відволікло резерви супротивника. 3 листопада після потужної артпідготовки (на напрямку головного удару було зосереджено понад 2 тис. гармат і мінометів калібром понад 76 мм та 500 установок реактивної артилерії) і ударів авіації 2-ї повітряної арміївійська 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу завдали головного удару з Лютізького плацдарму і прорвали оборону противника на глибину 5-12 км. Для розвитку наступу 4 листопада були введені в бій 3-тя гвардійська танкова армія та 1-й гвардійський кавалерійський корпус. У складі радянських військ боролася 1-ша Чехословацька окрема бригада (командир полковник Людвік Свобода).

   На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. 7 листопада радянські війська визволили Фастів, 12 листопада — Житомир, після чого за вказівкою Ставки війська лівого крила і центру 1-го Українського фронту перейшли до оборони з метою відбити контрудари супротивника, що почалися 8-15 листопада, а війська правого крила (13-та і 60-та армії) продовжували наступ і до 25 листопада вийшли на лінію Мозир, Коростень, Черняхів.

  У результаті Київської наступальної операції було розгромлене київське угруповання противника (розбито 15 німецьких дивізій), вигнано нацистських окупантів зі столиці Української РСР і створено в цьому районі стратегічний плацдарм, який зіграв важливу роль у боях за Правобережну Україну. Разом з радянськими партизанами бився чехословацький партизанський загін Яна Налепки (Рєпкіна).

6 листопада Києвом оволоділи війська РСЧА.