Тризуб — символ сили нації

До Дня Державного Герба України в бібліотеці для дорослих №11 відбувся пізнавально-інтерактивний захід «Тризуб — символ сили нації», що пройшов у форматі історичного калейдоскопа. 

Учасники заходу здійснили подорож сторінками української історії — від трипілля, княжих часів Київської Русі до сьогодення. Присутні дізналися про походження тризуба як родового знака князя Володимира Великого, різні трактування його символіки, а також про непростий шлях державного герба України крізь століття заборон і відродження.


Особливий інтерес викликала інтерактивна частина заходу. Гості бібліотеки із задоволенням долучилися до історичних ігор, виконували пізнавальні завдання, розгадували факти й міфи про тризуб, брали участь у вікторині на знання державних символів. Такий формат не лише активізував увагу учасників, а й сприяв живому обговоренню та обміну думками.

Захід став нагодою ще раз усвідомити, що тризуб — це не просто державний знак. Це символ сили, єдності та незламності української нації, знак, який об’єднує покоління й нагадує про нашу історичну спадщину та відповідальність за майбутнє.

Такі зустрічі не лише поглиблюють знання з історії, а й сприяють формуванню національної свідомості, гордості за свою державу та поваги до її символів.

Дякуємо всім учасникам за активність, цікаві думки та щиру зацікавленість!
Запрошуємо до бібліотеки для дорослих №11 на нові пізнавальні та культурні події.

Героям слава!!! - лине аж за край.

29 серпня – День пам'яті загиблих захисників України.
В бібілотеці для дорослих № 11 представлена виставка-пам’ять "Героям Слава!!!" - лине аж за край, Їх зустрічає мама Україна!", до Дня пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

    Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.

    Публічна бібліотека 11 долучилася до всеукраїнської акції пам’яті полеглих Захисників України "Стіл пам’яті 2025 – зарезервовано для найсміливіших серед нас!"
що відбудеться 29 серпня – у День пам’яті Захисників України.
  Минулого року до ініціативи приєдналися понад 800 закладів у всіх регіонах країни.
   На честь полеглих Героїв у резервується та сервірується стіл. Увесь день цей стіл залишатиметься вільним – символічно чекаючи свого важливого гостя, який, на жаль, вже не повернеться.

Стіл пам"яті в нашій бібліотеці зарезервований для бійця батальйону ,,Свобода’’ 4-ої бригади оперативного призначення імені Героя України, сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України

 Максима Олійника ,,Мінора’’.

Народився 19 березня 2001 в місті Київ. Навчався в 159-й школі міста Києва. Пізніше навчався в Національному авіаційному університеті.

У березні 2022 року Максим став бійцем територіальної оборони на Оболоні в м. Києві. Згодом був оголошений набір до батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії для захисту України на східних рубежах. Пройшовши підготовку, Максим в кінці квітня у складі третього батальйону спільно із сотнею побратимів вируших в район Рубіжного. Майже місяць був на «нулі». Отримав контузію.

Загинув 10 серпня 2022 року внаслідок отримання поранень у районі н. п. Зайцеве Бахмутського району Донецької області.Похований на Лук’янівському кладовищі.

Нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно).
Батько Максима В’ячеслав Олійник уклав про нього книгу-присвяту спогадів ,,Воїн на псевдо Мінор: війна, прощання, пам’ять…’’

Створена експозиція про життя та бойовий шлях Максима в селі Тарасівка, де вони проводили час влітку.
Є згадка про нього на території військового ліцею у Боярці.
Його фото розміщене на Алеї героїв Солом’янської району міста Києва.
На фасаді Київської спеціалізованої школи №159 встановлено меморіальну дошку на честь її випускника Максима Олійника.

  Стіл пам’яті – це проста, але надзвичайно важлива дія, яку ми творимо разом для вшанування людей, що віддали життя за Україну, за кожного з нас. Це – наша вдячність, солідарність і турбота. Це пам’ять, яка живе серед нас.
У цей день ми згадуємо тих, хто загинув в Іловайській трагедії, а також десятки тисяч Захисників і Захисниць України, полеглих від 2014 року в сучасній російсько-українській війні.

Хронологія подій:
У 1991 році Україна відновила свою незалежність, але Російська Федерація не полишала своїх зусиль відновити контроль над українською територією. Після приходу до влади в Росії колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна цей тиск значно посилився.

• Євромайдан

21 листопада 2013 року в Києві розпочався Євромайдан, який започаткував Революцію Гідності. Основною вимогою протестувальників було повернення України на європейський шлях розвитку та підписання угоди про асоціацію з ЄС, від чого відмовився тодішній президент Віктор Янукович. Протистояння завершилося смертю 107 учасників, відомих як Небесна сотня. Янукович втік до Росії і закликав Путіна ввести війська для відновлення влади.

• Трагедія в Іловайську.

З початку серпня 2014 року точаться запеклі бої за Іловайськ – ключовий транспортний вузол Донбасу. Хоча українські війська майже захопили місто, Російська Федерація ввела проти них регулярні війська (близько 4 тис. солдатів і офіцерів). 29 серпня, незважаючи на запевнення про безпечний вихід з оточення, російські війська обстріляли українські колони. Україна втратила 366 убитими, 429 пораненими, 158 зниклими безвісти, 300 полоненими. 5 вересня було підписано Мінський протокол.

• Оборона Донецького аеропорту.

Бої на Донеччині тривали 242 дні (26 травня 2014 року – 22 січня 2015 року) і стали символом непереможності Збройних Сил України. Після знищення терміналів українські захисники відступили, втративши понад 200 бійців. Втрати противника склали близько 1 тис. осіб, у тому числі й найманці російського спецназу. Саме тоді з’явився термін «кіборги», як називали захисників аеропорту.

• Бої за Дебальцеве.

Взимку 2015 року точилися запеклі бої за Дебальцевський плацдарм. З обох боків воювали десятки тисяч солдатів і сотні одиниць техніки. Противник мав значну перевагу: три танки та чотири артилерії. 12 лютого було підписано Мінськ-2, але бої тривали. 18 лютого українські війська організовано відійшли з міста, зазнавши втрат: за офіційними даними, загинуло 136 бійців, поранено 331 (за іншими даними — 269).

• Позиційна фаза війни.

Після Дебальцевської битви лінія фронту стабілізувалася, бої набули позиційного характеру. Обстріли тривали щоденно, українські війська зазнавали втрат. Остання масштабна атака бойовиків сталася в червні 2015 року під Мар'їнкою, але була відбита силами АТО.

• Повномасштабне вторгнення.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабний наступ, прикриваючись риторикою «демілітаризації та денацифікації України», тобто власне намагаючись знищити национальну належність українців, їх єднання за етнічною ознакою державоутворюючої нації, Росія розпочала спецоперацію з переростанням її у військові дії, у війну.  Були атаковані аеродроми та військові об’єкти по всій країні, а російські війська вторглися з території Білорусі, Криму та РФ. Вторгнення розгорнулося на кількох стратегічних напрямках: Північно-Західному, Східному та Південно-Західному.

24 лютого – 01 квітня 2022 р. – героїчна оборона Києва.

Початок квітня 2022 р. – звільнення Київщини, Чернігівщини, Сумщини.

24 лютого – 20 травня 2022 р. – героїчна оборона Маріуполя.

8 березня – 20 травня 2022 р. – героїчна оборона „Азовсталі”.

Вересень 2022 р. – звільнення більшої частини Харківської області (в ході Харківської наступальної операції).

8 жовтня 2022 р. – підрив Кримського моста.

11 листопада 2022 р. – звільнення Херсона (в ході Херсонської наступальної операції).

6 червня 2023 р. – підрив росіянами Каховської ГЕС. 

Початок червня 2024 р. – одержання дозволу на використання західного озброєння дальної дії по території агресора (росії). Воєнний стан – особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Ця війна триває, і щодня вона впливає на життя кожного з нас. Ми переживаємо горе втрат, руйнування міст та інфраструктури, а також мільйони біженців і внутрішньо переміщених осіб.  Але, незважаючи на всі труднощі, український народ продовжує боротися за своє право на самовизначення. Пам'ять про тих хто захищав і захищає нас сьогодні залишається в наших серцях та книгах.

Наш герб -тризуб: це воля, слава, сила!

Наш герб — тризуб,
Це воля, слава й сила;
Наш герб — тризуб.
Недоля нас косила,
Та ми зросли, ми є,
Ми завжди будем,
Добро і пісню несемо
Ми людям.

У бібліотеці №11 відбувся пізнавально-патріотичний майстер клас "Наш герб – тризуб: це воля, слава, сила!", до Дня Державного Герба України. До нас завітали допитливі діти, щоб дізнатися більше про один із найважливіших символів нашої держави. 

Діти познайомилися з історією українського герба, його значенням та походженням. Під час інтерактивних ігор і тематичної вікторини школярі закріпили знання про державну символіку та її важливість у житті кожного громадянина.

Захід пройшов у теплій та дружній атмосфері, сповненій любові до України та гордості за її славне минуле. Дякуємо всім учасникам за активність та цікавість до нашої історії!

Дякуємо всім дітям за активну участь, а вчителям та бібліотекарям – за організацію заходу. Разом ми зміцнюємо нашу національну свідомість і любов до рідної країни!

📖 Чекаємо на вас у бібліотеці №11 для нових зустрічей та відкриттів!

Тризуб - символ суверенної держави

   19 лютого 2023 року українці відзначають День державного герба.

   Цього дня 1992 року золотий тризуб на синьому щиті офіційно став національним символом, який нині впізнають у всьому світі.

   Утім його історія почалася задовго до здобуття Україною незалежності, і навіть раніше за часи Київської Русі. Відомо лише, що на українських теренах цей символ з’явився дуже давно. Так, тризубоподібні візерунки можна побачити на предметах побуту періоду Трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н.е). Також вони зустрічаються в багатьох археологічних знахідках скіфської доби (VII-III ст. до н.е) і на розкопках грецьких міст-полісів північного Причорномор’я.

 Найдавніші знахідки слов’янської доби датуються аж X століттям, а це вже часи існування Русі, саме тому появу українського національного символу найчастіше пов’язують з династією Рюриковичів. Перша письмова згадка стосується періоду правління князя Ігоря (912-945 рр.), а першим візуальним підтвердженням послужила печатка його сина Святослава Хороброго (945-972 рр.), однак на ній було зображено символ з двома зубцями замість трьох. Численні зображення тризуба були віднайдені на давньоруських монетах (срібляниках і златниках), посуді, надгробках, актових печатках, перснях, злитках-гривнах, зброї, спорядженні, товарних пломбах тощо. Також їх можна побачити на цеглинах кладки Десятинної церкви в Києві. Переважна більшість з цих артефактів пов’язана з періодом правління князя Володимира Великого (979-1015 рр.) Його індивідуальна емблема мала три зубці й саме вона лягла в основу сучасного українського герба.

 Щодо його тлумачення існують десятки різноманітних гіпотез. Серед найпопулярніших: символ влади, релігійний знак, магічний оберіг, підсвічник-трикірій, сокіл як князівський тотем, якір, дволеза сокира, житній колос, лук зі стрілою, корона, верхівка скіпетра візантійського або скіфського царя. Останнім часом популярності набули тлумачення тризуба як символу триєдиності світу та поєднання символів поширених колись культів сонця і якоря.

Також тривалий час була поширена гіпотеза, що тризуб — це монограма з перших літер імен Володимир, Ольга, Ярослав або слово «воля». А у книзі відомого дослідника національної символіки України Володимира Січинського згадується версія, що у ньому закладене значення "трійці життєтворчих енергій — мудрості, знання і любові (або вогню, воду і землі)", на подобі далекосхідної концепції єдності Інь, Янь та Цзи.

  Перші розмови про тризуб як герб почалися у 1918 році з появою на світовій мапі Української Народної Республіки. Новостворена держава потребувала надійної і наділеної глибокими сенсами національної символіки, тож тодішні політичні лідери розгорнули велику дискусію, яким має бути головний символ країни. 

  Голова Центральної Ради Михайло Грушевський навіть пропонував експериментальний варіант: золотий плуг на синьому тлі як "символ творчої мирної праці", а навколо — історичні герби українських земель. Члени спецкомісії УЦР відкинули його, як не відповідний, тож замість нього Грушевський представив родовий знак династії Рюриковичів — тризуб.

Зрештою, 25 лютого 1918 року Мала Рада УНР затвердила саме цей варіант, однак ухвалений документ не містив малюнків, а мав лише опис. Саме зображення герба (тризуб князя Володимира, обрамлений оливковим вінком) було офіційно презентоване лише 22 березня. Автором проєкту виступив відомий художник Василь Кричевський.

  Упродовж XX століття родовий знак Рюриковичів залишався важливим символом національно-визвольної боротьби. Так, на емблемі Організації українських націоналістів (ОУН) був тризуб із мечем на місці середнього зубця. А в Українській повстанській армії (УПА) він зображався на нагородах та бофонах, а також з’являвся у друкованих виданнях та на плакатах.

Зі здобуттям Україною незалежності знову постало питання вибору національної символіки. На розгляд депутатської комісії надійшло понад 200 робіт, 192 з яких містили зображення тризуба. Зрештою переміг проєкт історика-геральдиста Андрія Гречила та художників Івана Турецького й Олексія Кохана.

  Постановою Верховної Ради від 19 лютого 1992 року золотий тризуб на синьому щиті був офіційно затверджений як державний герб України.

Пропонуємо вам перевірити свої знання за допомогою нашої вікторини