29 липня 1921 року в Україні почався голод. Катастрофічна посуха 1921 - 1923 років була ускладнена господарською руїною повоєнного села та репресивною, антилюдяною політикою тодішніх очільників Кремля, що прагнули придушити опір з боку селян.
Раднарком УСРР видав наказ “Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років”. Під цим розуміється абсолютно насильницьке вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, яка начебто вироблялась українцями понад споживчої норми. Звісно, що “норма” встановлювалась. Спочатку забирали хліб і зерно, а потім — картоплю, м’ясо та інші сільськогосподарські продукти й усі види сировини тваринного походження.
У районах, де селяни чинили озброєний опір, використовувалися червоноармійські частини. Тому через воєнні події на території України основний тягар припав на зернові райони Росії. Щойно активні військові дії було припинено, більшовицький уряд постановив вилучити залишки хліба в українському селі.
Влітку 1921 року радянські республіки вразила велика посуха.
Від неї постраждала половина засівних площ радянських республік, зокрема, в
УСРР — степові й частково лівобережні губернії. Під впливом цих факторів
врожайність сільськогосподарських культур катастрофічно впала. Попри це,
29 липня 1921 року політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в
якій зобов'язувалося зібрати в УСРР 100 млн пудів продподатку із врожаю 1921
року.
Рада з праці та оборони випустила спеціальну постанову “Про застосування надзвичайних заходів при вилученні продпродатку”. Там прямим текстом йшлося про те, що у села та “волості”, які чинили опір наркомпродівцям, дозволяється введення військових частин. Вони мали право “вживати найрішучіших заходів примусового характеру”, тобто використовувати зброю, щоб змусити селян виконувати волю влади.
16 січня 1922 року Політбюро ЦК КП(б)У зняло блокаду з інформації про голод в Україні. До цього інформація була заблокована. Усім газетам до цього моменту було заборонено висвітлювати реальну ситуацію в південних губерніях. Існував тільки “заклик до боротьби з голодом в Росії”, а в Україні була “боротьба з неврожаєм”.
У серпні 1922-го, коли закордонні організації почали працювати в повну силу, вони годували 1,8 млн жителів неврожайних губерній проти 400 тис., забезпечуваних “комітетом допомоги голодуючим” від офіційної влади. Роль закордонних організацій у рятуванні людей була вирішальною. Вони надавали десятки мільйонів пайків проти десятків тисяч пайків від “офіційників”. Тільки із закордонною допомогою вдалося подолати страшне масове голодування.
Немає коментарів:
Дописати коментар