«Часи пройшли, роки минули та ми героїв не забули»День визволення Києва від німецько-фашистських загарбників

  6 листопада 1943 року, наші війська в ході Київської наступальної операції визволили від німецько-фашистських загарбників столицю України – місто Київ. Ця великомасштабна операція стала центральною подією в битві за Україну.
  Ніч з 5 на 6 листопада стала вирішальною в битві за Київ. По Брест-Литовському шосе (зараз – проспект Перемоги) у місто пробились танкісти капітана Д.А.Чумаченка. Першим на головному танку прорвався в Київ гвардії старшина М.М.Шолуденко.
  До чотирьох годин ранку 6 листопада опір противника в Києві був зламаний,
   Перемога над ворогом отримала широкий міжнародний резонанс. Лондонське радіо сповістило: «Взяття Києва радянськими військами є перемогою, яка має величезне не тільки воєнне, але й моральне значення… Німеччина чує похоронні дзвони. На неї насувається лавина». У цей же день Москва салютувала героям, які звільнили Київ і Дніпро, 24 залпами з 324 гармат. Військам, які брали участь у звільненні Києва, оголошувалася подяка, багатьом з’єднанням і частинам було присвоєно почесне найменування “Київські”.
   7 листопада 1943 року біля пам’ятника Т.Г. Шевченка відбувся мітинг мешканців Києва з нагоди визволення від німецько-фашистських загарбників.
Внаслідок Київської наступальної операції було розгромлено київське угруповання противника (розбито 15 німецьких дивізій), нацистських окупантів вигнали з Києва, а в цьому районі було створено стратегічний плацдарм, який зіграв важливу роль у боях за правобережну Україну. Перемога наших військ під час боїв за Київ була стратегічно важливою і вплинула на подальший перебіг війни, але коштувала дуже дорого – понад 30,5 тис. солдатів були вбиті, поранені або зникли безвісти, тим часом як втрати противника становили 3,8 тис. солдатів.
   За мужність і героїзм при визволенні Києва було нагороджено орденами і медалями 17500 бійців і командирів, а 668 з них стали Героями Радянського Союзу. На їхню честь пізніше було названо вулицю та станцію метро “Героїв Дніпра”
   У 1970 році увіковічнити пам"ять про героїв вирішили назвавши одну з вулиць Києва .А у 1983 році, на честь 40 - річчя визволення Києва, на будинкіу №30 біля метро "Героїв Дніпра" був встановлений барельєф з написом :

  "Вулицю Героїв Дніпра названо на честь безсмертного подвигу радянських воїнів - учасників битви за Дніпро, які 6 листопада 1943 року визволили Київ від фашистських загарбників". На барельєфі зображені солдати та офіцери з веслами та зі зброєю в руках, які йдуть в атаку.

  В рамках декомунізації і вулицю ,і метро "Героїв Дніпра" неодноразово пропонували перейменувати. Але історичні факти свідчать про те,що основною масою військових, які звільняли Київ були українці

  Внаслідок глибокого прориву Червона армія опинилася на територіях, які відносно тривалий час і без перерви перебували під німецькою окупацією - тут навіть діяла не військова, а цивільна адміністрація Рейхскомісаріату "Україна". Саме тоді тих, хто залишився під окупацією, почали вважати "зрадниками батьківщини". Інший "мем" тих часів - "спокутувати провину [те, що був під окупацією] кров'ю". І саме тоді з'явилося те, що після війни отримало назву "польові військкомати". В умовах розтягнутих комунікацій і відсталих тилів наступаючі армії мобілізували місцеве населення, часто всіх підряд - від 16 до 60 років. "Був під окупацією? Спокутуй кров'ю!"

  Вперше така радянська практика зафіксована на початку 1943 року, під час першого визволення Харкова від німців. Німці називали новомобілізованих цивільних, які масово гинули під час військових дій, "трофейними солдатами". 
   На щойно звільненому Лівобережжі ЧА отримала добру нагоду поповнити лави такими новичками, не навченими військовій справі. Це були і юнаки, які досягли мобілізаційного віку (а часто й просто мали вигляд повнолітніх), це "пораженці" і оточенці 1941-42 років, які залишилися на окупованій території. Без форми, часто без зброї, часто непідготовлені, ці люди гинули тисячами. За цивільний одяг їх прозвали "чорносвитниками", або "чорнопіджачниками".
Так села і міста Лівобережжя за кілька тижнів утрачали більшість своїх чоловіків - їх у вересні-жовтні перемололи дніпровські плацдарми

  У листопаді 1943 році кінорежисер Олександр Довженко записав у своєму щоденнику: "Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. Їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. "Один генерал дивився на них у бою і плакав", — розповідав мені Віктор".

У нашій бібліотеці ви зможете переглянути книги з Новітньої історії і ознайомитись з дослідженнями ураїнських істориків.