Вадим Гетьман: життя та діяльність

10 липня бібліотекарі бібліотеки №11 провели вуличну акцію, присвячену 90-річчю від дня народження Вадима Гетьмана — видатного українського економіста, банкіра та державного діяча.

Завдяки його зусиллям було засновано Національний банк України (НБУ), а гривня стала офіційною валютою нашої країни.

Перехожі дізналися більше про діяльність Вадима Петровича та його вагомий внесок у розвиток України.

                                   

Главу Української міжбанківської валютної біржі, народного депутата двох перших скликань Верховної Ради Вадима Гетьмана застрелили 22 квітня 1998 року в ліфті свого будинку в центрі Києва на Печерську. Кілер випустив у 62-річного фінансиста і політика, який повертався з роботи додому, сім куль. Зухвале вбивство Гетьмана приголомшило всю країну. Адже Вадим Гетьман, зібравши команду професійних економістів, створював фінансову та банківську систему незалежної України. Він же вважався засновником вітчизняного валютного ринку і "батьком" української гривні. Підпис Вадима Гетьмана, голови Нацбанку з 1992 по 1993 роки, стоїть на перших купюрах національної валюти. 

"Міцні гроші, сильні банки потрібні всім: і лівим, і правим, але насамперед вони потрібні економіці країни", - говорив Вадим Гетьман.

Вбивство відомого фінансиста і політика 2001 року взяв на себе член лугансько-донецької банди Кушніра такий собі Сергій Кулев, якого засудили до довічного ув'язнення. Паралельно Генпрокуратура висунула проти колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка обвинувачення в причетності до замовлення вбивства народного депутата, однак офіційного підтвердження в суді ця версія не знайшла.

 "Висновки слідства викликають великі сумніви через численні нестиковки, - говорив син Вадима Гетьмана Ігор. - Наприклад, лише після року утримання в СІЗО кілер Сергій Кулев, на рахунку якого не одне вбивство, зізнався в тому, що вбив мого батька. Складається враження, що для Кулєва злочином більше, злочином менше - не має значення, от і повісили на нього ще одне. До того ж усі члени банди, яка нібито готувала злочин і до складу якої входив Кулев, мертві. При цьому слідством так і не встановлений мотив убивства, а знаряддя злочину не знайдено. Коли до влади прийшов Віктор Ющенко, можна було більш детально розібратися в тій справі, але, на жаль, цього не зробили".

Сам Ющенко, який завдячує своєю банківською кар'єрою саме Вадиму Гетьману, будучи вже президентом України, на вечорі пам'яті свого друга і вчителя 2005 року констатував: "Нація не знає, хто замовив злочин проти Гетьмана". Того ж року Віктор Андрійович вручив орден "Держави" вдові Вадима Гетьмана і свідоцтво про присвоєння йому звання Героя України (посмертно). Але ні замовників убивства, ні мотивів фізичного усунення відомого фінансиста і політика при президентові Ющенку також не знайшли.

Вадим Гетьман, створивши й очоливши 1990 року перший в Україні акціонерний комерційний банк "Україна", призначив Віктора Андрійовича своїм заступником, а 1993 року запропонував кандидатуру Ющенка на посаду голови Національного банку. Уже тоді, Вадим Петрович  вважав Віктора Андрійовича потенційним кандидатом на посаду президента. Народний депутат другого скликання (1994-1998 рр.), колишній начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони Олександр Скіпальський, який очолив 2004 року службу безпеки кандидата на пост президента Ющенка, в одному з інтерв'ю згадував, що Гетьман "мав тверде бажання привести одного зі своїх учнів до президентської посади...". 

                         
Адвокат Віктор Ніказаков, з яким незадовго до своєї смерті Гетьман уклав договір про участь у справі проти осіб, які обмовили його під час парламентської виборчої кампанії 1998 року, не відкидає, що вбивство Гетьмана пов'язане з банком "Україна", який потрапив під вплив певних людей і незабаром виявився банкрутом. "За життя Гетьмана такого б не сталося", - говорив юрист.

Як би там не було, але Вадим Гетьман, який славився майстром компромісу, ніколи не користувався послугами охоронців.

 "Вважаю, що охоронятися повинні три людини в державі: президент, голова Верховної Ради і прем'єр-міністр... У моєму під'їзді живе один молодий банкір. Він приїжджає додому на двох машинах: одна набита охороною, в іншій - він сам... Цей банкір відводить очі, коли зустрічається зі мною. Уявляєте, я йду один, а він із натовпом охоронців. Добре, хоч соромиться", - розповідав Вадим Гетьман.

Справді, слідство не виявило доказів того, що хтось погрожував Вадиму Петровичу, жив він скромно, більше переживав за інших, аніж за себе. Водій політика Анатолій Шендрик розповідав: "Гетьман був дуже прив'язаний до сім'ї. Обідав тільки вдома, після сьомої вечора завжди їхав додому. Вадим Петрович стежив, щоб і я вчасно поїв. І завжди за один стіл із собою саджав. Потім, після його загибелі, під час слідства міліціонер, розглядаючи наші фотографії, запитував: "З чого б це голова біржі та водій за одним столом обідали?".

За словами колишнього прокурора-криміналіста Генпрокуратури Віктора Боярова, який брав участь у розслідуванні вбивства Вадима Гетьмана, у подібних справах за участю відомих осіб, що мають звичай "зависати", практично завжди за якийсь час виринає "компромат" про потерпілого: жінки, брудні оборудки, позашлюбні діти, нетрадиційна сексуальна орієнтація та інше.

 "З Гетьманом такого не було, - згадував колишній прокурор-криміналіст. - Дуже ретельно відпрацьовувалася його особистість, усі зв'язки. Його мама - викладач німецької мови. Ймовірно, саме вона запропонувала назвати сина незвичним ім'ям - Адім, яке він згодом поміняв на більш милозвучне - Вадим. Та плюс ще проблеми з датою народження".

 Вадим Гетьман народився 1935 року в райцентрі Оржиця Полтавської області. У нього було два дні народження. Офіційний - 12 липня, записаний у паспорті, і справжній - 18 січня, про який знали тільки родичі та найближчі друзі. Кажуть, що дату народження поміняв Гетьману батько 1953 року, допомагаючи синові уникнути призову на війну в Корею. Ось, мабуть, і весь компромат. Не було рахунків у банках, з нерухомості - квартира в престижному будинку на вулиці Суворова і дача під Києвом...

Батьки Гетьмана Ніна Леонтіївна та Петро Трохимович працювали вчителями в сільській школі на Полтавщині. Мама викладала німецьку, батько - українську та російську мови і літературу. Між іншим, Вадим Гетьман закінчив школу зі срібною медаллю через одну четвірку з російської мови, яку йому поставив рідний батько. У 1956 році Вадим Петрович отримав диплом Київського фінансово-економічного інституту (сьогодні - Національний економічний університет імені Гетьмана). Після закінчення вишу був направлений до Запоріжжя в обласну контору "Сільгоспбанку".

 "Я працювала в тому ж банку, але у відділенні міста Приморська: їздила по колгоспах вибивати борги з неплатників, - згадує вдова Вадима Петровича Валентина Опанасівна, з якою він прожив 41 рік. - Здала на права і керувала важким мотоциклом «Іж-49»... Коли в обласній конторі "Сільгоспбанку" з'явилася вакантна посада, Вадим попросив керуючого банком перевести мене в Запоріжжя. Щоб виїхати з Приморська, довелося випрошувати в колгоспі трактор: восени в нас там був непрохідний бруд. На другий день після мого переїзду ми з Вадимом подали заяву в РАЦС і розписалися... Ми завжди жили скромно..."

Гетьман практично був автором банківського законодавства в Україні. Йому належала ідея створення незалежного Національного банку України. Це все його заслуга, так само як і невелика, але дуже активна фракція в парламенті, якою він керував. Вона провела в Раді дуже багато рішень, наслідки яких ми це бачимо сьогодні позитивні і ми відчуваємо їх на собі.
Вадим Петрович дуже швидко вбирав все нове, прогресивне. Він мав унікальне чуття на перспективні проекти. І, що цікаво, він дуже довіряв всій тій молоді, яка з ним працювала і якою він створював усі умови для професійного зростання. Ця молодь під його керівництвом створила Міжбанківську валютну біржу і більше того — підняла з нуля валютний ринок України, який був вкрай необхідний для переходу на ринкові рейки.
Дуже характерним для Вадима Петровича було глибоке розуміння та знання людей. Він умів працювати і знаходити спільну мову практично з усіма, незалежно від поглядів, характерів та ерудиції, об'єднував і вміло розставляв людей, чітко керував своїм колективом і не в останню чергу тому, що був дуже вимогливим до себе. Гетьман мав дивовижну інтуїцію, чудове чуття на все нове, і завжди було цікаво спостерігати, як він спілкується з колегами. Він знав, що подобається людям, з якими працює, і було помітно, що це приносило йому величезне задоволення. Певний артистизм, який був для нього цілком природним, працював дуже ефективно: Гетьман міг підняти людей і повести їх за собою.
Гетьман був дуже цікавою, товариською і навіть азартною людиною як у роботі, так і у повсякденному спілкуванні. Це бачили всі, зокрема й влада. Вона його всіляко відтирала від суспільного життя, обмежувала йому доступ до тих великих справ, які він міг би ще зробити.
Гетьман практично не боявся нових проблем, йому не відома боязкість перед керівництвом. Складалося враження, що багато людей, які на той час були вищими за нього у владній ієрархії, боялися саме перед ним, перед його ерудицією та високою мораллю. Здавалося, вони відчувають, що слабше...