Роки нестримною ходою продовжують свій рух, усе далі й далі відкидаючи нас у часі від подій початку XX сторіччя, коли у полум'ї революції народжувалась Українська Народна Республіка.
Народжувалась, щоб вчинити відчайдушну спробу продемонструвати світові, що Україна є самостійною державою. Напевне УНР не була ідеальним державним утворенням. Світ не знав і не знає ідеалу, тож завжди той чи інший народ, утворюючи інститут державної влади, припускається помилок, які потім доводиться долати за допомогою титанічних зусиль. Не уникли таких помилок і творці Української Народної Республіки. Надто мало досвіду державотворення було у тих людей. Надто грандіозним було завдання поновити українську державність, зруйновану Російською імперією ще у XVIII сторіччі.
Про трагічні події початку 1918 року створено сотні полум'яних поетичних рядків, а славетний український поет Павло Тичина закарбував їх на скрижалях народної пам'яті:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
За що загинули і які обставини привели їх на Аскольдову могилу у Києві, щоб навіки поховати там, покривши невмирущою славою. Що вчинили вони героїчного, достойного того, щоб перший президент самостійної України Михайло Грушевський назвав їх героями?
17 грудня 1917 року більшовицька Рада народних комісарів пред"явила ультиматум українському урядові за підписом своїх лідерів В.Леніна та Л.Троцького. 
Переданий у Київ 4 грудня 1917 року. Документ вимагав від українського уряду безумовної допомоги більшовикам в Україні. Відхилений 7 грудня 1917 року Українською Центральною Радою за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри. Став приводом для початку більшовицької агресії проти України.
Манифестъ къ украинскому народу
Понад мільйон солдатів українізованих частин колишньої царської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано, оскільки чимало лідерів Центральної Ради сприймали регулярну армію як віджилий суспільний організм.
Тим часом більшовики протягом січня 1918 року зайняли майже все Лівобережжя. Серйозна загроза нависла над Києвом, де того ж 25 січня вибухнуло більшовицьке повстання. Для захисту столиці було сформовано Студентський курінь, що нараховував 300 осіб. 27 січня 1918 року він вирушив на фронт, зупинившись на залізничній станції Крути - за 120 км від Києва. З ним було 250 учнів старшинської школи та близько 40 гайдамаків.
Командування вирішило боронити цей важливий залізничний вузол, що був ключем до столиці України. Перемога давала шанси утримати Київ до підписання українською делеґацією договору з Центральними державами і отримати союзників у боротьбі проти російської агресії.
29 січня розпочався наступ більшовицьких військ. українські юнаки героїчно відбивали ворожі атаки, але коли скінчились боєприпаси, жменька героїв не змогла витримати наступу військ противника. Частина куреня загинула разом зі своїм командиром, а ті стрільці, які потрапили в полон, були замордовані.
Вночі з 8 на 9 лютого українське військо залишило Київ разом із більшістю членів Центральної Ради, спочатку відступивши до Житомира, а потім укріпившись у Сарнах.
Сподівання українців на визволення були пов'язані з укладенням Центральною Радою Брестського миру з Четвертим союзом, яке уможливили герої Крут ціною свого життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар