Так хочеться усе згадати
за ароматним чаєм з м'яти.
У нашій вільній Україні
як Крим, безхатько на чужині
за ароматним чаєм з м'яти.
У нашій вільній Україні
як Крим, безхатько на чужині
Чи сонце ніжне і грайливе,
чи море голубе щасливе,
чи вітер хвилями гойдає,
чи чайка в небі ще літає?
О,Криме рідний, в серці смуток
лиш спогадів приємний жмуток
за чарами красот місцевих,
де надихавсь поет Міцкевич
з морським прибоєм,мов сонетом
як щирим бути із собою
ще й виноградною лозою.
Твоєю пишною красою
горами й моря синявою
зачарувались скіфи й греки
в Неаполі та Херсонесі.
Ігор Козак
Автономна Республіка Крим потрапила до складу України в 1954 році. На початку 90-х років ХХ століття, коли радянська держава розпадалась на незалежні країни, Ким залишився у складі українських земель, а в 1992 році було проголошено автономію цього регіону.
Кримський півострів — знаходиться на узбережжі Чорного моря. У Криму є багаті та різноманітні ресурси для лікування, відпочинку і туризму.
Пропонуємо вам, разом вирушити в захопливу, цікаву подорож
Кримськими палацами.
Ханський палац у Бахчисараї (крим. Han Saray) — єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури, у 1532-1783 роках родова резиденція правителів Кримського ханства — династії Ґераїв. Палацово-парковий ансамбль включає у себе три частини: культову, адміністративну та побутову. Центр політичного, духовного й культурного життя кримських татар. Засновником Хансарая був Сахіб I Ґерай.
З плином часу в ханському палаці змінювалися архітектурні й орнаментальні стилі: лаконічна орнаментика розписів XVII ст. із зображеннями грон винограду та імітацією мармуру вийшла з моди, а її місце в XVIII ст. заступили вишукані рослинні композиції в стилі «кримського рококо».
Останній кримський хан Шагін Ґерай, мав намір перенести кримську столицю з Бахчисарая до Кефе (нині Феодосія). Він навіть почав будівельні роботи на новому місці, але, втративши у 1783 р. владу, не встиг реалізувати свого плану.
За імперського періоду тут знаходився поліцейський чин, що за наявності листа від губернатора дозволяв поважним гостям оглядати колишню ханську резиденцію. Час від часу Палац відвідували російські цісарі й члени цісарської родини — природно, що через це Палац становив «режимний об’єкт» і доступ туди був відкритий не кожному.
Винятком стали роки Кримської війни 1854-55 р., коли тут розмістився шпиталь. Після петербурзької Лютневої революції з’явилося чимало тих хто бажав привласнити унікальну пам’ятку. На щастя, художник Усеїн Боданінський переконав Тимчасовий уряд створити тут музей, який діє й нині.
Архітектурний комплекс Бахчисарайського палацу включає північні та південні ворота, головний корпус, на другому поверсі якого розміщувалися ханські покої; Велику Ханську мечеть; баню Сари-Гюзель; Соколину вежу (тут тримали соколів для ханської полювання); гаремний корпус; сади і парки; фонтанний дворик , де розташовані Золотий фонтан і знаменитий Фонтан сліз, що породив романтичну легенду; бібліотечний корпус; набережну; Екатеринську милю 1787 року та інші.
На території Бахчисарайського палацу є ще одна усипальниця - дюрбе Діляри-бікеч - улюбленої дружини хана Крим Гірея.
Про це кохання ходять легенди. Достовірних відомостей про дівчину на ім'я Діляра-бікеч не збереглося. За переказами Крим Герай (Гірей) був шалено закоханий у Діляру-бікеч, але дівчина залишалася глухою до любовних страждань відомого своєю жорстокістю хана. Ханські дружини, обділені увагою свого повелителя, згораючи від ревнощів, вбили суперницю. Печаль Крим Герая була невтішною. В пам'ять про свою кохану хан наказав майстрові Омеру створити щось таке, щоб камінь через століття проніс його горе та страждання, щоб він плакав, як плаче його серце. Так в 1764 році з'явився в Бахчисарайському палаці «Сельсебіль» - Фонтан сліз. Про це свідчать написи на ньому.
У Ханському палаці зняли багато фільмів: "Роксолана", "Алі-Баба і сорок розбійників", "Та, що біжить по хвилях", "Варвар", "Маленька принцеса", "На броньовику - на весілля, а на лімузині - по річці", "Сильніше вогню", та інші.
Архітектор палацу обрав для свого творіння псевдоготичний стиль. Воронцовської бібліотеки.
Воронцовський палац складається з п'яти будівель, Всередині яких розташована каплиця, бібліотека, більярдна, їдальня, а також зимовий сад. В цілому, в палаці розташовано 150 кімнат.
Напевно, у кожного відвідувача Воронцовського палацу є фотографія з одним з білих мармурових левів, які «охороняють» маєток з південного боку. Разом вони утворюють «Левову терасу». У залах сучасного музею представлені колекції картин, меблів, порцеляни. Всі вони мають чималу історичну цінність. В цілому ж Воронцовський палац нараховує 150 приміщень, в яких збереглося чимало оригінальних меблів часів графа, твори мистецтва, порцелянові вироби та навіть 10 тис. примірників книг знаменитої
Воронцовський палац цікавий ще й тим, що саме в ньому часто бував
О. Пушкін. А причина його візитів полягала в тому, що він таємно зустрічався з дружиною графа Воронцова - графинею Єлизаветою Воронцової. Роман їх тривав недовго, так як утримати його в таємниці не вдалося. Скандал швидко облетіла всю округу, після чого граф Воронцов заслав О.Пушкіна в Придністров'ї, а потім домігся його звільнення з дипломатичної служби.
Існує думка, що якби не багаторазові висловлювання О.Пушкіна про скучности і пересічності графа Воронцова, його палац не став би таким багатогранним і багатим. Граф прийняв ці слова російського поета як виклик і, немов спростування їм, добудував і вдосконалив свій палац, який став унікальним торжеством архітектурного уяви того часу.
Масандрівський палац імператора Олександра III розташований на Південному березі Криму у Верхній Масандрі. Це одна із найцікавіших пам'яток архітектури 19 століття, що стала окрасою не лише України, а й усієї Європи.
Будівництво Масандрівського палацу розпочалось 1881 році на кошти князя Семена Воронцова. Проектував палац у стилі часів Людовіка XIII французький архітектор Етьєн Бушар.
В далекому 1822 на місці дубово-грабового лісу знаменитий німецький садівник Карл Кебах заклав в селищі Верхня Масандра парк в англійському стилі.
Крім ялівців, кипарисів, кедрів, сосен, були посаджені екзотичні фруктові дерева – фіги, лимони, апельсини, маслини. У парку були встановлені декоративні вази та скульптури, що зображували грецьких богів, сфінксів, химер, сатирів. Парковий комплекс Верхньої Масандри здобув славу одного з кращих ландшафтних парків, площею в 42 гектари.
Масандрівський палац призначався для відпочинку, тому в ньому не було апартаментів для прийомів і парадних зал. Сім’я нового імператора Миколи ІІ проводила літо в Лівадійському палаці. До Масандри члени імператорської сім’ї приїжджали для прогулянок парком, а в палаці зупинялись для нетривалого денного відпочинку.
Якщо ви хочете відчути атмосферу давно минулого 19 століття, поринути в історію царського побуту і просто добре провести час, вам варто відвідати Масандрівський палац у Верхній Масандрі на Південному березі Криму.
Лівадія – мальовничий куточок на південному узбережжі Криму, доля якого увібрала в себе поворотні моменти історії…
Свого часу Лівадійський палац був літньою резиденцією останнього російського імператора Миколи II та його родини. У 20-х роках ХХ ст. – першим у світі селянським санаторієм. Наприкінці другої світової війни – місцем зустрічі керівників трьох союзних держав – СРСР, США і Великобританії, на якій вирішувалось питання закінчення другої світової війни і післявоєнного світового устрою.
З перших хвилин цей білокам’яний палац підкорює своєю незвичайною вишуканою архітектурою, єдністю білосніжної будівлі на фоні зеленого старовинного парку. Магнолії, секвої, блакитні ялини надають цій місцевості екзотики, а поляни, залиті сонцем, якоїсь казковості. Густо засаджені дерева розступаються, відкриваючи мальовничі краєвиди узбережжя Чорного моря.
Як маєток постав у 1790-х роках. Першим власником був грек Ламброс Кацоніс, який назвав садибу на згадку про своє рідне місто Лівадію. Упродовж 1-ї половини XIX століття був зведений палац, парк. В 1860-х палац купила імператриця Марія Олександрівна, після перебудови він став літньою резиденцією російських імператорів. Місце проведення Ялтинської конференції 1945 року.
Будинок витриманий, переважно, в стилі Відродження з включенням мотивів візантійської (церква), арабської (внутрішній дворик), готичної (колодязь з химерою) архітектури. Різноманітні архітектурні стилі – своєрідна данина моді початку XX ст. використана й в оформленні інтер’єрів палацу. Палац оточений великим парком – одним із найкращих на Південному узбережжі Криму.
Нині Лівадійський палац-музей – визнаний громадсько-культурним центром України з проведення найбільших миротворчих акцій, значних культурних і політичних заходів на високому державному рівні.
Палац нащадків Мордовської орди.(Ялта)
У 1239 році Мордовію захопили монголи і понад століття вона була під їх владою. Але в другій половині 14 століття Золота орда втратила свою могутність і хан Тагай, який керував мордовською автономією оголосив незалежність країни. У 1377 році мордовці розбили військо князя Дмитра Донського й вели досить успішну військову кампанію проти Володимиро-Суздальського князівства.
На початку 19 століття в «Хорошей пуостоши» було закладено парк, який із 1870 року у Мордвинових, за якісь провини, відсудило керівництво міста. Із того часу парк став громадським.
Палац у маєтку Мордвинових з’явився аж у 1901-1903 рр. Збудував його Олександ Олександрович Мордвинов-другий. Проект будівлі створив петербурзький інженер Ф.Б.Нагель, а будівництвом керував архітектор О.Е.Вегенер. Палац звели схожим на середземноморські італійські вілли із сірого вапняка та зеленого гурзуфського пісковика.
Будівля палацу виконана у готичному стилі з двома зубчастими баштами. Одна башта призначалась для годинника – символу часу, інша – для молитовного храму – символу вічності. Піднявшись гвинтовими сходами до кімнати-ліхтаря башти, можна було насолоджуватися казковими краєвидами крізь фіолетове й золотисте дзеркальне скло. В готичному стилі були витримані також альтанки, павільйони для відпочинку та гроти в парку навколо палацу. Всередині будинку все було зроблено з великим смаком. «Олександрія» - таку назву дав своєму маєткові князь.
Першою власницею великого маєтку у Кореїзі була княгиня Анна Сергіївна Голіцина, в дівоцтві Всеволожська. Дочка казково багатого генерала, вона вже немолодою побралася із князем Іваном Голіциним.
Княгиня була членом таємного релігійного товариства. Після заборони таємних товариств у 1822 році її вислали із Петербурга. Голіцина вирушила до Криму хрестити татар та поширювати християнське вчення. Свою місіонерську місію вона здійснювала із невеликого татарського села, яке називалося Кореїз.
Померши бездітною свій маєток княгиня заповіла дочці своєї подруги баронеси Крюденер Жульєтті Беркгейм та своїй сестрі Софії Мещерській. Згодом маєток опинився у власності дочки Мещерської та її чоловіка, брата дружини Пушкіна, Івана Гончарова.
У 1867 році великий маєток у Кореїзі Гончарови продали імператорському генерал-ад’ютантові Феліксу Сумарокову-Ельсону. Його син Фелікс Феліксович одружився на Зінаїді Юсуповій, яка була останньою із роду князів Юсупових. Рід Юсупових був одним із найбагатших в імперії. Самі князі вважали, що починався він від Абубекіра Бен Райока, нащадка пророка Алі, племінника Магомета. Його нащадки були великими правителями в Єгипті та Сирії. Один з них пішов з Аравії до Азова та Каспію і став ханом Ногайської орди.
Прізвище Юсупові походить від Юсуфа – бія (правителя) Ногайської орди.
Будівництвом палацу та парку в Кореїзі займався Фелікс Юсупов-старший. Його парк був просто перенасичений різноманітними скульптурами, особливо багато було левів. Частина цієї колекції збереглася до наших днів.
Палац неодноразово перебудовувався. Остання перебудова датується 1909-1914 роках.
Ялтинська Альгамбра графині Вадарської.
Будували та облаштовували споруду протягом п’яти років, із 1902 по 1907 роках. Проект будівництва розробив петербурзький архітектор австрійського походження Карл (Євгеній) Шреттер (до речі, народився він у Кременчузі). Головний стиль, в якому Шреттер вирішив будувати палац був мавританським, тому нині будівлю називають Альгамброю в мініатюрі.
Під будівництво було куплено ділянку у верхній частині Княжеської вулиці. Це була північно-західна частина парка Ерлангера (нині західний схил пагорбу Дарсан). Ділянка виявилась невеликою, тому звести гарну віллу-палац на такій обмеженій площі було проблематично. Але Шреттер з успіхом вирішив цю проблему, гармонічно поєднавши різновисокі частини споруди терасами та переходами, й прикрасивши їх різнорозмірними мавританськими куполами. Висотною домінантою палацу стала багатоярусна зубчаста башта.
Палац княгині Анастасії Гагаріної - архітектурно-історичний пам'ятник 20 століття, знаходиться в селищі Утес, неподалік від міста Алушти. Побудований палац в пам'ять про любов прекрасної княжни Тассо до трагічно загиблому чоловікові. Княгиня пронесла це почуття через все своє життя і почала будівництво, перебуваючи вже в похилому віці, а архітектором був Микола Краснов. Скільки ж він всього набудував у Криму, і кожну будівлю можна назвати шедевром, зокрема Лівадійський та Юсупівський палаци, Харакс, Дюльбер, Олександро-Невський собор, церкву святої Ніни та багато всього іншого.
Трагічна історія кохання
Князя Олександра Івановича Гагаріна по службі відправили в Тифліс. Через деякий час, він став губернатором Кутаїсі. Там же познайомився з молодою красунею грузинкою - Тассо Орбеліані. Незважаючи на велику різницю у віці, між ними спалахнули сильні почуття. Олександр Іванович постійно розповідав молодій дружині про свою садибу в Криму, мріяв зробити подарунок молодій дружині - прекрасний замок. Сімейне щастя тривало недовго - через 3 роки Гагарін загинув від смертельного поранення.
Вона переїхала в кримський маєток чоловіка в Кучук-Ламбат. Тут вела господарство, відкрила лікарню для бідних і церква святого Олександра Невського. У світло вона не виїжджала, ведучи замкнуте життя. Заміж вона так і не вийшла.
Будівництво палацу біля мису Плака у поселенні яке до 1944 року називалося Карасан (після репресій та виселення кримських татар поселення перейменували на Утьос) Гагаріна(яка була грузинкою, та ще й княгинею й у дівоцтві носила прізвище Орбеліані), уже в 70-річному віці вирішила втілити в життя їх мрію з покійним чоловіком і побудувати казковий замок.
Біля мису Плака виріс невеликий рицарський замок – такого вигляду надали палацу елементи романського стилю, використані Красновим: башточки та вузькі вікна-бійниці. Закінчили будівництво у 1907-му році. Але княгині не вдалося там пожити - через півроку вона померла.
Після смерті Гагаріної маєток успадкувала її племінниця, княгиня Єлена Тархан-Моураві. Вона жила в палаці аж до 1922 року, причому в останні роки життя займала лише дві кімнати, адже у решті приміщень, після націоналізації, розміщувався будинок відпочинку.
В повоєнні роки на території маєтку розмістили санаторій із назвою Утьос.
Олександр Олесь – В Криму (уривок)
Осріблені
місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.
Осяяні
місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
1906
Крим зберігає, ще багато чого цікавого...
Немає коментарів:
Дописати коментар