"Я єсть народ, якого правди сила."

  130 років від дня народження Павла Григоровича Тичини

  Павло Григорович Тичина народився 23 (27 дата хрещення) січня 1891 року в селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії, і в метриці був записаний як «Павелъ Григорьевичъ Тычининъ»: батько, сільський пономар і вчитель.  

 Були всі шанси не вижити ще тоді – це не вдалося майже третині його численних братів і сестер, він був одним з 13-ти дітей. 

   Він не тільки вижив, а й отримав освіту завдяки гарному голосу і слуху. У 1900 р. 9-річний Павло, повторно й успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному учительстві. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотний грамоті новачків.

 Він грав на кількох музичних інструментах, в тому числі на кларнеті, який став його поетичною візитівкою і навіть назвою літературного напряму – «кларнетизм» – представленого в поезії ним одним. І все життя вважав музичний слух дуже важливою рисою – навіть визначальною в особистому житті. Не зважаючи на популярність поета, його матеріальне становище залишалося скрутним. У 1921 році П.Г.Тичина  був вимушений влаштуватися на роботу в київську дитячу бібліотеку імені Т. Г. Шевченка, яка знаходилися по вулиці Кузнечній, поруч він знімав кімнату у Катерини Кузьмівни Папарук. Господиня квартири, діставала йому папір для роботи, допомагала з харчуванням, зберігала рукописні твори.

  1919-го Тичина переховувався разом з Елланом-Блакитним та іншими друзями у склепі на Байковому кладовищі, коли до Києва увійшли більшовицькі війська, а Ліда Папарук приносила хлопцям їжу та новини. Павло Тичина вижив, випустив збірку «Сонячні кларнети», потім «Замість сонетів і октав», «В космічному оркестрі». Він відійшов від «самостійників» і позиціонував себе як аполітичного поета, який посеред навколишнього хаосу чує передусім музику.  

  Певний час Павло Тичина входив до ГАРТу і ВАПЛІТЕ, дружив з Миколою Хвильовим – котрий, як і багато хто з діячів «українізації», не вижив.

У 1943-1948 роках Тичина очолював Міністерство освіти УРСР.

   У «відлигу» шістдесятих Павло Тичина не повірив і свою лінію в поезії не змінив. Як свідчили близькі, до кінця життя він був упевнений, що за ним стежать і прослуховують квартиру; не виключено, що так воно й було.

Цікавий факт, Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов. Свої твори Павло Тичина писав лише олівцем. 

У квартирі Тичини була власна бібліотека - близько 20 тисяч книжок.

Павло Тичина помер у Києві 16 вересня 1967 року.