Дарую людям пісню - Дмитро Луценко.

"З прадавніх вибухлих віків

Бере початок рід наш славний.
Мій пращур БУВ Із козаків,
Яких боялися шляхта й хани. "

Дмитро Омелянович Луценко – видатний поет, автор популярних, улюблених народом пісень.

 З нагоди відзначення 100- річчя від дня народження поета-пісняра Дмитра Луценка в бібліотеці представлена викладка літератури. Бібліотекарі ознайомили читачів з творчістю та життєвим шляхом поета. 

 Поет-пісняр народився в селі Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині.

З раннього дитинства довкола Дмитрика лунала рідна пісня. Мав чудовий голос батько хлопця.

Від 1938 – студент Київського гідромеліоративного інституту.

За два роки мобілізований до армії, служив на кордоні з Афганістаном. Під час війни був автоматником розвідувальної роти.  В одному з боїв у  Східній Прусії  був тяжко поранений і контужений,  дістав інвалідність. 

Після шпиталю повернувся до навчання в інституті. У повоєнні роки працював у газетах «Сільські вісті», «Молодь України», в українській редакції  Всесоюзного радіо.

Перша збірка віршів Дмитра Луценка — «Дарую людям пісню» — вийшла друком 1962 року. Книгу  щиро вітав Володимир Сосюра. З нею прийняли до Спілки письменників.

Радість і печаль завжди ішли поруч у житті Дмитра Луценка. І пісні його такі ж ліричні, замріяні, інколи трішечки сумні. Та близькі кожному, бо вони про любов, отчу землю, вірність, про те, чим живе людина:

 “Києве мій”, 

“Мамина вишня”, 

“Осіннє золото”,

 “Хата моя, біла хата”, 

“Неспокій”, 

“Ой ти річенько”, 

“Пісня про щастя”,

“Зачарована Десна”,

 “Дорога спадщина”, 

“Фронтовики”, “Сивина”, 

“Не шуми калинонько”.

Пісні на слова Дмитра Луценка виконували Дмитро Гнатюк і Діана Петриненко, А.Мокренко і Ніна Матвієнко, хорова капела «Думка» і народний хор ім.Г.Верьовки…

У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу.

– співають їх і сучасні виконавці.   

Поет працював з більшістю популярних композиторів-піснярів, зокрема з Ігорем Шамо, Левком Ревуцьким, Олександром Білашем, Володимиром Верменичем, Платоном  Майбородою, Анатолієм  Пашкевичем, Володимиром Івасюком, Ігорем Покладом, Степаном Сабадашем, Олексієм  Чухраєм та іншими.   

У 1976 році Дмитро Луценко та Ігор Шамо стали лауреатами Шевченківської премії за цілий ряд пісень, в тому числі і за «Києве мій». Гроші передали до дитячих будинків Києва. За два роки до цього Дмитро Омелянович отримав звання “Заслужений діяч мистецтв України”.   

Поет пережив сім інфарктів. І після кожного повертався до повноцінної праці.

Любов полтавців до свого земляка переросла у щорічне мистецьке свято «Осіннє золото», яке відбувається на Полтавщині в його рідному селі Березова Рудка. Починаючи з 1990 року це свято збирає справжніх шанувальників Луценкового слова не лише з Полтавщини, а й з усієї України.

 2001 році засновано Літературно-мистецьку премію імені Дмитра Луценка, яка вже переросла в міжнародну.

Ім’ям Дмитра Луценка названа одна з київських вулиць в Голосіївському районі.