Едуард Мане - від реалізму до імпресіонізму (190 років від дня народження Едуарда Моне (1832-1883))

 

Едуард Мане народився в Парижі 23 січня 1832 року. 

  Його мати була похресницею шведського принца Карла XIV Юхана, батько, Огюст Мане, був французьким суддею. 

   У 1860 році син написав їх портрет, що став шедевром раннього періоду його творчості. 

  Ранні роботи "Сніданок на траві" та "Олімпія" створені у 1863 році знаменують початок модерного мистецтва у Європі. 

  Публічна кар'єра Едуарда Мане тривала з 1861 року, в рік його першої участі у паризькому салоні до смерті в 1883 році. Художник створив протягом життя 430 олійних картин, 89 пастелей і більше 400 робіт на папері.

  Твори зберігаються в  Луврі, Музеї д' Орсе в Парижі, а також в Інституті Курто в Лондоні.

30 квітня 1883 -  після тяжкої та тривалої хвороб Єдуард  Мане помер.

Його останньою великою роботою була картина „Бар Фолі-Бержер“,яку він малював з натури.

  Мане постійно відчував невдоволення тогочасними обмеженнями  дріб'язково-буржуазним суспільством. Вщухало воно лише коли Мане стикався зі світом іспанців, іспанського мистецтва. Різкий контраст іспанської музики, палких і пристрасних танців, манер, іспанського одягу з одягом паризьких буржуа, їх посередніми смаками і жалюгідними бажаннями, привели художника до деякої ідеалізації Іспанії в його творчості. Бурхливе життя іспанців і відмітив художник в "Лолі з Валенсії".

Коротенька і товста Лола заробляла танцями. Мане подав її у повний зріст на тлі театральних лаштунків. Навіть умовний одяг Лоли сприймався правдивим і щирим. Мане малював цей одяг старанно, делікатно виписував кожен візерунок шалі, золотої прикраси на руці, червоних китиць на чорній спідниці. Це водночас портрет і сценічний образ.

Нині ця екзотична іспанська квітка прикрашає колекцію Музею д'Орсе, Париж.

Щоб популяризувати свої картини, Мане звернувся до створення офортів. У 1862 році було створено 13 офортів і після їх друку популярність Мане підвищилася. Сприяла цьому і стаття про майстрів-аквафортистів, надрукована поетом Шарлем Бодлером.

Перлинами живопису вважають натюрморти Едуара Мане, який формально не входив до кола імпресіоністів. Він добре відчував фактуру і красу простих речей, овочів, фруктів, особливо квітів. До того ж, малювання квітів виявило його колористичні здібності у повній мірі, більш, ніж у жанрових композиціях.

Цікавинки з життя Едуарда Мане:

  

Едуард Мане збирався виставити на Паризькому салоні 1865 дві нові картини — «Осміяння Христа» та «Олімпію». Проте члени журі, які формували виставку, пославшись на те, що перед ними «мерзотні виверти», відмовилися давати картинам місце в залі.

Через деякий час заборона була знята — це був демонстративний жест у суперечці з пресою та громадською думкою: члени журі ніби показували, що станеться, якщо прибрати «моральний фільтр», проти якого так сильно виступало суспільство. Салон проходив у Палаці промисловості, більше відомому як Палац на Єлисейських полях. Щоб потрапити в зал з художниками на літеру М ,який знаходився в самому торці — треба було пройти весь палац.
Поки Мане йшов через увесь зал до своїх картин, критики та перші відвідувачі виставки намагалися потиснути йому руку, вітаючи з неймовірним успіхом його краєвидів, — незважаючи на те, що ні «Олімпія», ні «Осміяння Христа» краєвидами не є. Два морські краєвиди справді висіли поруч із картинами Мане, і, хоча ці роботи були явно чужої кисті, підписані вони були його ім'ям, та ще й помилково — «Monet». У Парижі про існування Клода Моне ще нічого не знали,тому поява картин, підписаних схожим з Мане прізвищем, була сприйнята заслуженим художником як провокація і спосіб нажитися на заробленому ним авторитеті.
Клода Моне на той час у палаці не було. Але він, звичайно, почув про лють Мане: у Парижі про це було багато розмов. Салон взагалі вийшов надзвичайно гучним та скандальним. Мане звинувачували в аморальності та вульгарності. Антонен Пруст (журналіст, перший міністр культури Франції) пізніше згадував, що «Олімпія» вціліла лише завдяки запобіжним заходам, прийнятим адміністрацією виставки.«Ніколи і нікому ще не доводилося бачити що-небудь цинічніше, ніж ця «Олімпія». Це самка горили, зроблена з каучуку і зображена абсолютно голою, на ліжку. Її руку ніби зводить непристойна судома... Серйозно кажучи, молодим жінкам чекаючим дитину, а також дівчатам я радив би уникати подібних вражень».

  Налякана адміністрація поставила біля полотна двох охоронців, але цього було недостатньо. Натовп, регочучи, завиваючи та погрожуючи тростинами та парасольками, не боявся і військової варти. Декілька разів солдатам доводилося оголювати зброю. «Олімпія» збирала сотні людей, які прийшли на виставку лише для того, щоб лаяти картину і плюнути на неї. 

  Едуард Мане був зовсім збентежений подібною реакцією і на кілька місяців припинив працювати; щоб прийти до тями, поїхав до Іспанії. Повернувшись за кілька місяців до Парижа, він зустрів у гостях у друзів свого мимовільного кривдника — Клода Моне і побачив його нову картину «Дама у зеленій сукні».
  Ця зустріч стала початком багаторічної дружби між художниками, автор «Олімпії» неодноразово допомагав своєму молодшому другові та іншим імпресіоністам. 

Ця дружба тривала майже двадцять років, аж до 30 квітня 1883 - дня смерті Едуарда Мане.

   Але в історії відносин двох художників розпочинався новий хвилюючий епізод. Моне вирішив домогтися, щоб картини Мане зберігалися у Луврі разом із полотнами головних художників світу. Він вирішив діяти сам: знайти гроші та придбати у вдови Мане «Олімпію», а потім подарувати її державі. Таким чином, картина гарантовано потрапить до державного музею — Моне сподівався, що цим музеєм стане Лувр. До цієї ідеї багато хто ставився скептично, навіть найближчі друзі покійного художника.

 Моне досяг свого через сімнадцять років: у лютому 1907 року за розпорядженням Жоржа Клемансо, голови ради міністрів та друга Моне, картину перевезли в Лувр.

   У 1986 році всю колекцію імпресіоністів, у тому числі «Олімпія», було передано в музей д"Орсі, де виставлено і зараз.