середа, 5 січня 2022 р.

“Світіння слова у безмежжі часу”


   Умберто Еко (5 січня 1932 — 19 лютого 2016) — італійський письменник, філософ, лінгвіст, літературний критик, спеціаліст із семіотики і медієвіст.
   Еко народився в Алессандрії. Ще під час навчання у Туринському університеті він захопився середньовічною культурою, присвятивши дипломну роботу естетиці Томи Аквінського. Він здобув докторську ступінь у 22 роки.

  Із 1954 по 1959 pp. Еко працював у Мілані редактором із питань культури на італійському радіотелебаченні, водночас читаючи лекції в університеті Турина (1956—1964).
   У 1958—1959 pp. Еко служив в армії. 
   Він був університетським викладачем у Мілані (1964—1965) та Флоренції (1965-1969), а з 1969 по 1991 викладав у міланській Політехніці. 
   Доволі рано, у 39 років, Еко призначили професором семіотики Болонського університету.

   Умберто Еко брав безпосередню участь у створенні таких журналів, як «Маркантре» та «Квіндічі», у яких публікував блискучі статті з культури, політики та з актуальних тогочасних проблем.

   Поступово окреслилися пріоритетні напрями наукових досліджень Еко — це медієвістика, тобто історія середньовічної Європи, і, перш за все, семіотика, якій він присвятив численні есе. У «Відкритому творі» («Opera aperta», 1962), одній із своїх ранніх робіт, Еко висловив нетрадиційні як на той час погляди з визначення меж мистецького твору. У подальші роки вийшли друком праці із семіотики, етики й естетики, поміж котрих найвідомішими є «Поетика Дж. Джойса» (1965), «Відсутня структура» (1968), «Теорія семіозису» (1975), «Межі інтерпретації» (1990), «Другий мінімальний щоденник» (1992), «Кант і качконіс» (1997). До найбільш значних праць Еко на історичну тематику відносяться: «Естетика Томи Аквінського» (1956), «На периферії імперії» (1976), «Мистецтво та краса в середньовічній естетиці» (1986).
  Протягом 35 років написав 7 неймовірних романів.
   Еко — надзвичайно обдарована, різностороння і непередбачувана особистість. Уже в 50-х роках він був відомий як спеціаліст із питань культурології. Крім цілком традиційного кола питань, притаманних цій сфері, Еко з усією серйозністю докладно аналізував складові елементи шоу-бізнесу, як, наприклад, стриптиз і поведінку телеведучих. На початку 60-х років Еко прославився як пародист. Популярними стали дві збірки його пародій і жартів «Мінімум-щоденник» (1963) і «Другий мінімум-щоденник» (1992).

   Уже з 60-х років Еко багато уваги приділяє питанням інформаційної революції, проблемам комп’ютеризації та зв’язку комп’ютерних технологій. 
 На початку 70-x pp. Еко розпочав співпрацювати з одним із найбільших періодичних видань «Маніфесто», де він публікував свої твори під псевдонімом Дедалус, а згодом і з «Корр’єре делла Сера». Частина газетних статей, написаних поміж 1977 і 1983 роками, зібрані в книзі «СІЛІ років бажання».
   Також починаючи із 70-х років, Еко працює над ідеєю створення публічної мультимедійної комп’ютерної бібліотеки (проект відомий як «Мультимедійна Аркада»), що повинна була включати 50 терміналів, об’єднаних єдиною системою сполучення, і обслуговуватися досвідченими викладачами, програмістами та бібліотекарями. Образ бібліотеки став одним із центральних символічних літературних образів Еко і активно розроблявся у художній прозі письменника.
   У вересні 1962 року одружився з Ренатою Рамґ, вчителькою мистецтв німецького походження, з якою виховали сина й доньку. 
   Помер 19 лютого 2016 року в своєму будинку в Мілані.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Я - кіборг, мій вимір - аеропорт

В Україні сьогодні, 16 січня, відзначається День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Всеукраїнський день пам’яті "кіборгів" б...