Час народження детективу

«Датою народження» жанру детективу вважається 20 квітня 1841 року, коли було вперше надруковане оповідання Едгар По "Вбивство на вулиці Морг",

 а згодом «Таємниця Марі Роже» (1843) і «Украдений лист» (1844), спільним головним героєм яких був меланхолійний приватний детектив та інтелектуал Дюпен.

  Зачинателями даного жанру називають найчастіше чотирьох письменників — Едгара По, Артура Конан - Дойла, Гілберта Кіта Честертона і Вілкі Коллінза.

  

 Перших літературних слідчих називали «лицарями дедукції», а їхнє життя підпорядковане єдиній меті — розслідуванню. А ні в Огюста Дюпена (По), а ні в детектива Каффа (Колінз), а ні в Шерлока Холмса (Конан-Дойл), а тим більше у пастера Брауна (Честертон), а трохи пізніше і в Еркюля Пуаро та міс Марпл (Агата Крісті) не було родин і практично не було любовних стосунків. У наш час ця традиція практично не збереглась у детективній літературі.

   Важлива риса класичного детективу — повнота фактів. Розгадка таємниці не може будуватися на відомостях, які не були представлені читачеві в ході розслідування. До моменту, коли розслідування закінчиться, читач повинен мати досить інформації для того, щоб на її основі самостійно знайти рішення. Можуть приховуватися лише окремі незначні подробиці, які не впливають на можливість розкриття таємниці. В кінці розслідування всі загадки повинні бути розкритті, на всі запитання мають бути знайдені відповіді.


   Єдгар По створив новели в яких викладені фундаментальні принципи детективу : 

1) детектив-аматор, ексцентричний, з оригінальними манерами; він перевершує поліцію у вмінні спостерігати й узагальнювати; він має товариша, який розказує про нього;

  2) каркас сюжету: злочин – дедуктивне розслідування – розкриття – покарання злочинця.
  3) сюжетні ходи: вбивство в закритій кімнаті, екскурси в психологію, помилково підозрювана людина, нестандартне вирішення проблеми, формула “найочевиднішого місця”, ланцюжок хибних доказів, вбивця – найменш підозрюваний персонаж;
  4) злочин розкривається за допомогою роботи інтелекту;
  5) два «золоті» правила детективу: коли виключені всі варіанти, крім одного, іноді найнеймовірнішого, він і є істинним; чим складніше справа, тим простіше її розв’язання;
  6) можливість застосування методів дедукції до реальних злочинів

А в 1928 році англійський письменник Стівен Ван Дайн опублікував свій перелік літературних правил, назвавши його «20 правил для тих, хто пише детективи»:

Види детективів

Детектив закритого виду

                                                         Психологічний детектив

Історичний детектив

                                                                Іронічний детектив

Фантастичний детектив

                                                              Політичний детектив

Шпигунський детектив

                                                              Крутий детектив

Кримінальний детектив

Бажаємо вам приємного прочитання.