"Триста зір спалахнуло у небі..."

Микола Луків

КРУТИ

А навкруги і смерть, і кров.

“На порох стерти, перебити!” —

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей — не перемогти!

29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами.

Наразі бібліотекарі підготували виставку - па’мять, на якій представлені документи та література що розповідають про героїчні та трагічні події бою під Крутами 1918 року.

Завдяки хоробрості та відвазі українських студентів-вояків наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів. У цей час відбувалися переговори між УНР та країнами Четверного союзу: 9 лютого 1919 року було підписано Брестський мирний договір. Це означало, що незалежна Українська Народна Республіка була визнана суб'єктом міжнародних відносин.

У січні 1918 року більшовики зайняли більшість міст Лівобережної України і встановили контроль над ними, а 24-27 січня розгорнулися запеклі бої між українськими та окупаційними російськими військами за станцію Бахмач. Кількома днями пізніше відбулися бої за станцію Крути.

Основні моменти.

• Битва під Крутами була успішною оборонною операцією. Вона на кілька днів зупинила просування переважаючих сил противника. Це дозволило представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір з країнами Четверного союзу.
• Брестський мирний договір означав визнання незалежної Української Народної Республіки як суб'єкта міжнародних відносин.
• Незалежність Української Народної Республіки довелося спочатку захищати від російської військової агресії силами добровольчої армії.
• Пізніше українська армія (завдяки Брестському договору) за підтримки німецьких та австро-угорських військ звільнила всю територію України від більшовиків.
• Події Української революції показали, що становлення держави неможливе без армії.
• Мужність і жертовність крутинців стали прикладом для майбутніх поколінь українських захисників. З ними порівнюють гарнізон Донецького аеропорту в нинішній російсько-українській війні. Саме тому героїв Крут часто називають у ЗМІ "першими кіборгами".

Книга "Крути 1918" Константина Тур-Коновалова  розповість драматичну історію про героїчний вчинок українських юнаків, заснована на реальних подіях.

Вони любили і хотіли жити, але взяли в руки зброю і стали на захист своєї Батьківщини.

Січень 1918 року був по-справжньому холодним місяцем. Більшовицькі війська збиралися йти на Київ, а Андрій та Олекса, сини генерала контррозвідки УНР, були серед гарнізону на станції Крути. Схожі, але різні, обидва брати були закохані в курсантку Софію, і без вагань пішли на війну захищати Україну. Раптом трапляється щось непередбачуване. На арсеналі спалахує бунт. На боротьбу з повстанцями відправляють елітний бойовий підрозділ. На станції Крути проти добре підготовлених військ Муравйова залишаються лише беззбройні студенти та курсанти. Ходять чутки, що в українському війську є більшовицькі агенти, які передають інформацію "червоним". Андрій ще не знає, що йому відоме обличчя зрадника. ...... У горнилі бою, борючись за незалежність і любов, не шкодуючи власного життя, 100 років тому, як і сьогодні, вони без страху і сумніву йшли на поле бою, щоб захистити те, що їм найдорожче...

Книга «Аскольдова могила» автора Миколи Куць
У поемі розповідається про героїчну боротьбу юнаків (юнкерів і студентів) у бою під Крутами. Читачі можуть дізнатися, як насправді відбувалися події, відтворити реальний образ того героїчного, безприкладного в історії бою. 

пісня про Крути

Ще юнаки, ще майже діти,

 Битва стала для українського народу символом героїзму та жертовності молодого покоління у боротьбі за незалежність.

"Голокост: невиплакана сльози"

 Голокост - це термін, який використовується для опису жахливої смерті мільйонів невинних людей. Людей, яких за наказом однієї людини позбавили всього людського, що було в інших людей.
27 січня у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту. 

Дату обрали не випадково: цього дня  27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. Україна приєдналася до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту у 2012 році.
 Напередодні  Дня вшанування пам'яті жертв Голокосту працівники нашої бібліотеки провели годину скорботи. Для відвідувачів бібліотекарі зробили підбірку книжок прочитавши які, можна довідатися деталі  тих трагедій  1933- 1945 років. Також бібліотекарі розповіли, що спричинило Голокост, та про наслідки цієї трагедії.  

Сьогодні втрачається покоління, яке пережило Голокост, жах масового знищення та жахливу трагедію людства. Але пам’ять залишається мовою документалістики та художнього  слова. 

Голокост - це спонсороване державою систематичне переслідування і вбивство шести мільйонів європейських євреїв німецьким нацистським режимом та його союзниками і колабораціоністами. Голокост був безперервним процесом, що відбувався по всій Європі з 1933 по 1945 рік. В основі Голокосту лежав антисемітизм.
 

 Хто розпочав Голокост?
Голокост був задуманий і спланований нацистським німецьким режимом на чолі з Адольфом Гітлером. Вони стверджували, що німецькі євреї зрадили Німеччину під час Першої світової війни і є відповідальними за її поразку.

Режим нацистської Німеччини вчинив масові розстріли мирних жителів у безпрецедентних масштабах. 

Методи ідентифікації євреїв 

Нацисти використовували звичайні записи для ідентифікації євреїв. Використовувалися дані переписів населення, податкові декларації, списки членів синагог і парафіяльних записів.

Євреям було наказано носити на одязі позначку, так звану "жовту зірку Давида". Їх виселяли з домівок і переселяли в гетто, де вони мали жити ізольовано від решти населення. Євреїв також використовували як робочу силу на фабриках і в промисловості.

Євреїв одразу ж масово розстрілювали або спочатку "концентрували" в гетто, а потім відправляли до таборів смерті в Аушвіці, Майданеку, Хелмно, Белжеці, Собіборі та Треблінці. За статистикою, нацисти закатували 6 мільйонів євреїв (1,5 мільйона з яких - діти).

Концентраційні табори і табори смерті

Нацистська влада створила на окупованих територіях концентраційні табори для утримання євреїв та інших людей.

Перший з таких таборів був відкритий у березні 1933 року в Дахау, поблизу Мюнхена в Баварії. Однак тоді туди також інтернували комуністів, соціалістів і кримінальних злочинців. Згодом табори були відкриті в Треблінці, Аушвіці та Вестерборку.
Треблінка, відомий як "табір смерті", не мав майже ніякої інфраструктури, окрім газових камер, житлових приміщень СС та приміщень для захоронення померлих.

Табір Аушвіц був єдиним об'єктом, де в'язням систематично робили татуювання з їхніми номерами, щоб полегшити ідентифікацію після їхньої смерті від голоду, хвороб або звірств у таборі.

Бухенвальд, нацистський концентраційний табір, розташований за шість миль від міста Ваймар в Тюринґії, центральна Німеччина, був створений нацистами влітку 1937 року і діяв протягом восьми років до 1945 року.

Лише 29 та 30 вересня 1941 року нацисти розстріляли понад 

33 000 київських євреїв.
 За різними оцінками, загальна кількість людей, вбитих у Бабиному Яру між 1941 і 1943 роками, становить від 70 000 до 100 000 осіб.

«Культура Африки»

 Африка - дивовижний континент з безліччю таємниць. Безкраї савани і пекучі пустелі, колиска дикої незайманої природи та людства. 

До нашої бібліотеки на пізнавальний урок ми запросили учнів 324 школи. Розповіли про культуру і африканські традиції, здійснили віртуальну подорож за допомогою Googl планета земля, та переглянули презентацію про найспекотніший материк Землі.

Існує кілька гіпотез щодо етимології назви "Африка", але більшість етимологів вважають, що перша частина "Afri" - це назва племені, яке жило поблизу Карфагена в Північній Африці в третьому столітті до нашої ери. А "ка" - це латинський суфікс, що означає "країна" або "земля".

Цікаві факти
«Африкус» у перекладі з латини означає «той, хто не знає холоду». Африка – найжаркіший материк.

• В Африці розташована найбільша у світі пустеля Сахара, яка займає більшу територію, ніж уся континентальна частина США. 
• Найбільша країна Африки — це Алжир.
• Водоспад Вікторія – найбільший в Африці. Це могутній потік завширшки 1 800 м, що падає з висоти 120 м. Гул і гуркіт водоспаду чутні на багато кілометрів, над ущелиною постійно висять хмари водяних бризок і численні веселки. Місцеві жителі називають цей водоспад «Дим, що гримить».
• Найдовша річка в світі - Ніл тече в Африці. Ніл народжується зі злиття двох річок – Білого й Голубого Нілу.
• Більше 90% африканських грунтів не придатні для сільського господарства.
• Найвища гора в Африці - Кіліманджаро, яка є вулканом.
• Найбільш смертоносна тварина Африки - бегемот.
• Найпопулярнішими видами спорту в Африці є футбол та крикет. Жінки африканського племені Мурсі носять пластини на губах.
• В Африці живе найбільша в світі наземна тварина – африканський слон. Він може важити від 6 до 7 тонн.
• Як і скільки спить жираф? Стоячи 20 хвилин

•  Найбільший африканський острів - Мадагаскар.

Мадагаскар є унікальним природним заповідником: завдяки острівному положенню  тут збереглися флора й фауна, які не зустрічаються більше ніде у світі (близько тисячі видів орхідей, лемури – напівмавпи – священні тварини, у яких вселяються душі померлих, на думку місцевих жителів).

Дізнавшись про острів Мадагаскар багато цікавих фактів, надихнулися на створення свого "шедевру" та навчилися малювати жирафу. 

 

Ознайомили школярів з особливостями рослинного і тваринного світу материка Африка. Читали і розгадували загадки.

Наприкінці зустрічі учні поділилися своїми враженнями та кожен розповів, що ж вони запам'ятали і дізналися цікавого завітавши до нас.

Йдемо у майбутнє разом зі старшим поколінням

 Сьогодні важко знайти сферу нашого життя, де б не використовувалися комп'ютери. 
Цифровізація — одна з визначальних тенденцій розвитку людської цивілізації. Цифровізація може сприяти вирішенню соціальних проблем, полегшивши доступ до основних послуг у різних сферах  (електронна система охорони здоров'я, електронний уряд, портал електронних послуг пенсійного фонду) та освіти (дистанційне навчання, самостійне вивчення іноземних мов). Вона увійшла в повсякденне життя багатьох людей не залежно від віку. 
Сьогодні без нових знань і навичок не обійтися. 
Важливі і корисні знання отримати, можна в будь якому віці, аби було бажання. В нашій бібліотеці продовжуються курси комп'ютерної грамотності. 

Результати останніх занятть: вміємо створювати за три хвилини короткі відео з фотографій, не завантажуючи спеціальних додатків; навчилися робити пошук і підписку в  YouTube на конкретні канали; знаходити квитанції про оплату і  завантажувати їх зі своїх банківських додатків 👉📱на телефон. Робити скріншоти на смартфоні та ноутбуці; довідалися про роботу застосунку Viber від А до Я. 

"Соборність - це символ єднанння"

 Запрошуємо переглянути книжкову виставку, яка представлена в нашій бібліотеці, присвячену до дня Соборності України. На виставці представлені видання, які розкривають одну з найзаповітніших мрій українців протягом століть - ідею національної єдності. 

Соборність - це символ. Символ боротьби за свободу. Символ порозуміння між народами. І частинка надії та віри в майбутнє.

Цей день включений до національного календаря як важливе державне свято – День Соборності України і відзначається з 1999 року. Ці історичні події заклали основу відродження незалежної, соборно-демократичної України та утвердження національної ідеї. 

Головною традицією Дня Соборності є живий ланцюг, який українці створюють, щоб символізувати єдність українських земель та єдність нації. Традиція бере свій початок у 1990 році, коли живий ланцюг простягнувся від Києва до Львова, Івано-Франківська, Стрия, Тернополя, Житомира та Рівного. За різними оцінками, в акції взяли участь близько трьох мільйонів людей.

Ідея об'єднання (Соборності) бере свій початок ще з часів повстання під проводом Богдана Хмельницького. Цей козацький отаман вважав, що запорізькі війська повинні контролювати не лише козацьку територію Подніпров’я, а й російсько-українські землі загалом. Родинне коріння Хмельницького походило із Західної України.

Після смерті Хмельницького наприкінці 17 століття в молодій козацькій державі Україна почався процес розпаду. Україна була розділена на Лівобережну та Правобережну, що було закріплено Андрусівським перемир’ям1667 року між Московією та Річчю Посполитою. 

Іван Мазепа (1639-1709) політик та військовий діяч, активно відстоював ідею української державності. Возз'єднання землі по обидва боки Дніпра практично вдалося зробити Іванові Мазепі, однак Полтавська катастрофа 1709 року стала цьому на заваді.

Більша частина України увійшла до складу Росії, а Галичина, Буковина та Закарпаття відійшли до Австрійської імперії.

Після розпаду Росії та Австро-Угорщини на уламках цих імперій були створені Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Акт Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року. 

Саме тоді українські землі, що перебували у складі різних імперій, хоч і ненадовго, стали однією — соборною — державою. 

Ідею Соборності України, тобто її єдності, неподільності, висловлювали ще наприкінці ХІХ сторіччя, зокрема, галичанин Юліан Бачинський у праці «Україна Irredenta» та харків’янин Микола

Міхновський у книжці «Самостійна Україна». Саме вони були серед перших публічних інтелектуалів, які активно просували цю тезу. 

Бібліотекарі долучають відвідувачів з інших країн до вивчення і пізнання нашої культури, це дуже важливо для України. 

Під час Другої світової війни у ​​1939, 1940, 1944-1945 роках більшість українських земель було об’єднано в одну державу, коли Волинь, Галичина, Буковина та Закарпаття увійшли до складу СРСР. 

21 січня 1990 року наші сучасники з’єднали схід і захід України живим ланцюгом під різноманітними жовто-блакитними прапорами. 

Навіть сьогодні, коли обговорюється питання деокупації Донбасу та повернення Криму, ідея об'єднання залишається актуальною. Зрештою, це також питання єдності України!

Творча зустріч з поетесою Наталією Дзюбенко-Мейс

Для старшокласників гімназії НВК "Ерудит" організували зустріч з поетесою Наталією Дзюбенко-Мейс. Навіть тривоги не перешкода, якщо є жага до пізнання. Захід відбувся в укритті.
Наталія Язорівна - письменниця, поетеса, журналістка, громадська діячка, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені О. Гончара та премії України імені Тараса Шевченка. Авторка поетичних збірок, відомого роману «Андрій Первозванний», поеми «Сковорода»

Наталія Язорівна активно займається просвітницькою діяльністю та провела сотні лекцій, виступів у школах, бібліотеках та університетах по всій Україні. Ця зустріч, із Наталією Дзюбенко-Мейс - це надзвичайно цінне і зворушливе знайомство. Її знання та обізнаність – безцінні скарби, якими автор із задоволенням ділиться з читачами.

 Вона автор численних публікацій досліджень проблематики Голодомору та історії України. 

Молоде покоління українців має знати свою історію, знати, хто вони є, знати свій шлях до незалежності і знати ціну, яку вони заплатили за те, щоб "не загинула ні слава, ні воля України". Свідомість і культура починаються зі ставлення кожної людини до власного народу та його історії.
Пані Наталія говорила про моральні цінності, патріотизм, національну свідомість нашого народу.  Розповіла реальні спогади очевидців, які пережили голодомор, війну.

 Наталія Дзюбенко-Мейс  поділилася своїми спогадами про чоловіка та його дослідження щодо Голодомору в Україні. Джеймс Мейс – американець індіанського походження, але за духом – українець, який присвятив наукове життя розкриттю повноти і цілісності історичної правди про найжахливіші сторінки тоталітарного минулого, які досі паралізують політичне, економічне, освітнє та морально-етичне життя українського суспільства. Він став першим науковцем, який розповів світові про геноцид українського народу. Завдяки його дослідженням світ дізнався про Голодомор 1932-1933 років  в Україні. Свічка на вікні – це була ідея Джеймса Мейса. 

Пані Наталія Язорівна читала свою поезію. Її творчість відображає трагедію сучасної беззахисної України, вірші проникають крізь час і простір, розворушують історичні пласти. Кожен твір протиставляє руйнівній силі війни творчу силу людського духу.

Ми хочемо познайомити вас з уривком одного із творів Натілії Дзюбенко-Мейс

Задзеркалля

Тут збувається все, тут руйнується все.

Тут щоразу новітні скрижалі…

І ніщо не зупинить, ніщо не спасе

Від реальності снів задзеркалля.

Але знову і знову вмикаєш вікно,

І рушаєш до пекла, чи раю…

А прищемлений вірш дотліва під сукном,

Повернуся – і не пригадаю.

Тільки в пам’яті зрине колюча стерня

І збагнеш, що пусті сподівання,

Бо поставила воза поперед коня –

Не зуміла задати питання.

Бо готові премудрості цілих епох

Всі прозріння, і сиві цитати –

Лише пастка чергова. Чортополох,

Як не знаєш про що запитати.

А прищемлений вірш – перемерзлий і злий

Своїм зойком всю душу збентежить:

Вигрібай із тієї кібер-смоли,

Із своєї грузької мережі.

Бо весна уповні… Бо воронячий грай…

І болюча розмова із Богом…

Бо непросто – без костурів в сірий офлайн

Свою власну шукати дорогу.

Наталія Дзюбенко-Мейс

В кінці зустрічі задавали питання і всі охочі отримали автограф. 

 

 Дякуємо Наталії Дзюбенко-Мейс за цікаву, корисну зустріч.

 Шануймо історію нашої держави та всіх, хто стоїть на її захисті.

Крим. Історія і сьогодення.

Сьогодні в нашій бібліотеці відбулася бесіда-обговорення до дня Автономної Республіки Крим. Читач нашої бібліотеки, Репік Ігор Анатолійович, провів лекцію, від античної колонізації Північного Приччорномор'я до події сьогодення, розповів про демографічну ситуацію в Криму. Ігор Анатолійович веде свій YouTube канал,  де  розповідає історію міст України. 

Бібліотекарі підготували про деякі моменти творення і розвитку Кримського півострова в своєму дописі.

Що означає назва Крим?

Він існував уже на час посольства римського папи до монголів під керів- ництвом Плано Карпіні 1245–1247 рр. Саме ж місто Крим вперше згадується під 1262–1263 рр. у звʼязку з проїздом через нього послів мамлюцького султана Бейбарса до золотоординського хана Берке. Сама назва «Крим», як припускається, означала рівчак. 

 Хто заселяв Крим?

Північними сусідами таврів, принаймні з другої половини VII ст. до н. е., були скіфи. Скіфські кочові племена, заселивши степовий Крим, згодом проникли й у лісостеп передгірʼїв Кримських гір, відтіснивши звідти таврів (і, очевидно, асимілювавши якусь їх частину).

З середини XIV до кінця XVIII ст. входив до складу Кримського ханства й Османської імперії, а з кінця XVIII до 1917 року Російською імперією. Після Громадянської війни ввійшов до складу РРФСР, а у 1954 році був переданий УРСР.

Початок XV століття був важким часом міжусобних війн на території Золотої Орди. Місцева впливова татарська знать на чолі з Хаджі-Гіреєм виступила за виокремлення Криму в незалежну державу, внаслідок чого, за його сприяння утворилася нова держава – Кримський улус у південно-східній частині Кримського півострова.

У грудні 1991 року, під час референдуму про незалежність, 54% жителів півострова проголосували за входження Криму до складу України. В Севастополі про бажання ввійти до складу України висловилось 57% жителів. І наостанок. Електро- та водопостачання Криму, переважною мірою, здійснюється з території України.

Здійсніть віртуальну подорож, переглянувши відео та нагадайте про чудові місця Кримського півострова

24 лютого 2014 року кораблі військово-морського флоту рф, які охороняли морську акваторію в районі проведення Сочинської олімпіади, прийняли на борт у Новоросійську «зелених чоловічків» разом із бойовою технікою та вийшли курсом на Севастополь.

26 лютого 2014 року тисячі кримських татар, українців та представників інших національностей зібралися, на заклик кримськотатарського Меджлісу, щоб протистояти російській окупації та заявити світові про цілісність України.

25 березня захоплено останню військову частину, що тримала український прапор у Криму – морський тральник «Черкаси» ВМС України. Відтоді Автономна Республіка Крим і місто Севастополь окуповані збройними силами росії.

2023 року у Криму партизанам вдалося налагодити стабільний пошив українських прапорів й протягом року жителі півострова частіше помічало їх в публічних місцях та на вершинах кримських гір.

 У 2023 році зросла кількість проукраїнських протестів на території тимчасово окупованого Криму. Агенти партизанського руху українців та кримських татар "АТЕШ" продовжують розвідувальні дії в Криму.

Крим чекає. 

Крим вірить у звільнення. 

Батько детективної літератури

 Едгар Аллан По 

Бібліотекарі підготували  вікторину про життя і творчість відомого письменника Едгара Аллан По

ПО, Едґар Аллан ( 19.01.1809, Бостон, Массачусетс — 07.10.1849, Балтимор, Меріленд) — американський письменник. 

Проживання в родині Алленів в Англії (1815-1820), де Едгар По навчався в престижній лондонській школі-пансіоні, прищепило йому любов до англійської поезії та слова загалом. Там він провчився п'ять років і виявив природний талант (у п'ять років Едгар вже вмів читати, малювати, декламувати вірші та їздити верхи). Шкільні завдання давалися йому легко, особливо з англійської літератури, яку він багато читав. Він також мав великий інтерес до математики, історії, різних галузей біології та природознавства, фізики та астрономії. По продовжував цікавитися різними галузями науки і в подальшому житті, про що свідчать багато його оповідань. Пізніше письменник описав деякі деталі свого навчання в інтернаті в романі "Вільям Вільсон", який має автобіографічні риси.

 Чарльз Діккенс пізніше назвав письменника єдиним охоронцем "граматичної та ідіоматичної чистоти англійської мови" в Америці.

У червні 1830 року він склав іспити і вступив до знаменитої Вест-Пойнтської військової академії. Однак, будучи кадетом, він незабаром зрозумів, що зробив фатальну помилку. Суворий військовий порядок, жорстка дисципліна і життя, регламентоване статутом з більш ніж 300 пунктами, - все це нестерпно пригнічувало його волелюбну творчість. Але для того, щоб покинути військову академію, йому потрібна була згода батьків або опікунів.
Улітку 1835 р. По залишив Балтимор і переїхав у Річмонд, де невдовзі отримав роботу в редакції журналу «Південний літературний вісник»


1836 році По одружився з далекою родичкою, молодою Вірджинією Клемм, яку знав з дитинства. Це була дуже вродлива жінка, що нагадувала ідеальну героїню його оповідань.

Будь-яка відкрита навмання сторінка його детектива читається з завмиранням серця, навіть якщо не знаєш, що передувало цьому витку історії. Ця риса всіх творів Едгара По принесла йому воістину заслужений статус короля хоррору. 

Найвідоміші твори Едгара По:

"Береніка" (1835)

"Золотий жук" (1843)

"Чорний кіт" (1843)

"Серце виказало" (1843)

"Людина натовпу" (1840)

"Барильце амонтильядо" (1846)

"Вбивства на вулиці Морг" (1841)

"Падіння дому Ашерів" (1839)

Вірші: "Ворон" (1845) та "Ельдорадо" (1849)

"Allan" пісня Мілен Фармер, яка стала синглом з її першого концертного альбому En concert, є даниною поваги Едгару Аллану По, американському поетові та письменнику якому Фармер не раз висловлювала вдячність у численних інтерв'ю. Один куплет з пісні містить слово "Лігейя", яке відноситься до назви одного з оповідань Едгара По опублікованого в 1837 році. Фармер також згадує рядок "Бідні Ляльки, які приходять", яка є витримкою з "Лігейї".

У приспіві співачка скочується на шкірі Леді Ровени, однієї з героїнь оповідання.

Тяжка спадковість, сирітство, непосильна боротьба з перешкодами, що стояли на шляху волелюбного духу й високих устремлінь, зіткнення з життєвими дрібницями, хвороба серця, Надзвичайна вразливість, травмована й неврівноважена психіка, а головне — неможливість розв'язання основного життєвого конфлікту вкорочували йому віку. 

Смерть По досі залишається загадкою: у вересні 1849 року він з великим успіхом прочитав лекцію про "Поетичний принцип" у Річмонді, відкілля виїхав маючи в кишені 1,5 тисячі доларів. Невідомо, що сталося з ним потім, але його знайшли в таверні у важкому стані і доставили до лікарні Балтимора, де він невдовзі помер.

В нашій бібліотеці №11, є твори автора з якими ви зможете ознайомитися. 

Сповнений любові до життя

 

  До дня народження Степана Васильченка (Панасенка) в нашій бібліотеці проходить виставка

   Степан Васильович Панасенко народився 8 січня 1879 року в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи головним чином селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії.

  Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера повсякденної праці, шанування народних звичаїв, у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті

Степан закінчив Ічнянську пятирічну школу, потім Коростишівську учительську семинарію та Глухівський вчительський інститут. Пішов працювати. Молодого вчителя часто звільняли з посади, переводили з місця на місце не тому, що не справлявся з своїми обов'язками, а через те, що говорив начальству правду у вічі, не схилявся перед сільськими властями, не мирився з несправедливостями.
    1901 року написав драму "Чарівниця", яку знайшли лише 1956 року та надрукували 1960 року.
   1906 рік - одержав місце в селі Щербинівка Бахмутського району. Арештований разом із двома іншими вчителями. Півтора роки провів у Бахмутській тюрьмі. Після звільнення вчителювати йому заборонили.

  1910 -1914 - працює журналістом у Києвській газеті "Рада". Пише оповідання «Мужицька арихметика», «Пацанок», «Вова», «Роман».

   1911 - опублікована пєса - жарт "На перші гулі". З 1912 року цим твором та п'єсою Івана Котляревського "Наталка Полтавка" Микола Садовський відкривав усі сезони свого театру.

  1914 - 1917 роки - мобілізований на фронт, перебував на передових позиціях, командував саперною ротою, звільнений за хворобою, тиф.

  Влітку 1920 року Васильченко як кореспондент разом з колективом музичної капели «Думка» подорожував Лівобережною Україною. Після повернення знову береться до педагогічної праці, керує драмгуртком, пише для нього дитячі п'єси («Свекор», «Минають дні», «Кобзар» у селянській хаті»), інсценізує твори Тараса Шевченка («Іван Гус»), Івана Франка («До світла»). Організовує для учнів екскурсії до навколишніх сіл.

1 березня 1929 року київська громадськість відзначила 50-річний ювілей Васильченка. Письменник шкодував, що не міг за станом здоров'я побути на святі.

В останні роки, письменник усе частіше скаржився на хворобу. Виїжджав на лікування й до Кисловодська, але недуга не відступала. Помер Степан Васильченко 11 серпня 1932 року від тривалої серцевої хвороби та виснаження. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Лицар українського слова

  6 січня 1834 року у с.Хомутинці, Вінниччина, народився поет, професійний лікар Степан Руданський.

Азбуки, маленького Степанка, навчили сільський дяк та батько. Побачивши неабиякі здібності та дбаючи, за старосвітським звичаєм, про духовну кар’єру свого молодшого сина, священик Василь Руданський вирішив віддати його до Шаргородської духовної школи-бурси. Хлопчикові було лише вісім років, коли він потрапив до цього закритого навчального закладу. Навчання тривало вісім років, і син отця Василя закінчив бурсу з відзнакою “перший учень”. Батько хотів вивчити свого сина на священика і мріяв передати йому парафію в Хомутинцях, тому випускник бурси продовжує освіту у Подільській духовній семінарії. У 1849 році 15-річний Степан на 6 років став мешканцем Кам’янця-Подільського. Прихисток йому дала вдова Єлизавета Княгницька, у якої було три дочки. Його товаришем і по навчанню, і по квартирі став на рік старший за нього Іван Квартирович – теж син священика.
Степан закохався у середню доньку своєї квартирної хазяйки – карооку красуню Марію Княгницьку. Почуття до дівчини надихнуло його взятися за перо. Руданський створює романтичні балади “Розбійник”, “Вечорниці”, ліричні пісні, перекладає з польської романс “Чорний колір”.
Але гарна Марія подобалася не лише Степанові. Іван Квартирович теж у неї закохався. Проте Марія надала перевагу Степанові. А тим часом для обох суперників прийшла пора прощатися із семінарією. Руданського, як кращого учня, для подальшого навчання направили у Петербурзьку духовну академію. Його батько був щасливий. Виряджаючи сина в далеку дорогу на навчання до Петербурга, отець Василь аж сльозу пустив.
Від’їжджаючи до столиці, 21-літній Степан заручився згодою Марії на одруження. А його друг і водночас суперник Іван пішки подався до Києво-Печерської лаври, щоб навіки залишитися там ченцем, бо життя без Марії втратило для нього будь-який сенс... Проте свій задум він не здійснив. Захворів його батько. Тож Іван вирушив додому, проте дорогою не витримав – і заїхав до Княгницьких. Там дізнався, що Маріїн наречений у Петербурзі вступив не до духовної, а до медико-хірургічної академії. Нечувана зухвалість. Небачений виклик усталеному порядку речей. Батько Степана не дав свого благословення на шлюб, бо дівчина небагата, розмовляла мужицькою мовою,та ще й позбавив його матеріальної підтримки за те, що не виправдав батьківських сподівань. Обурення старої Княгницької теж не мало меж: вона заборонила Марії навіть думати про Степана, через те, що той відмовився від ситого попівського життя.

 Через рік Марія стала дружиною Івана Квартировича, який взяв на утримання її стару матір і двох малолітніх сестер.
"Не за Степана, так за Івана". Так Марія стала дружиною Івана Квартировича. 

Руданський дуже гарно співав стародавнім наспівом і любив українські пісні, особливо давні. Одна з його пісень – це доля поета, історія його кохання до Марії Княгницької.
Із північного Петербурга Степан звертався до коханої "Повій, вітре, на Вкраїну". 

Ти не моя! І брови чорні

Милує інший, а не я,

І інший хтось тебе пригорне,

А ти, дівчино, не моя!..

Проживши з Іваном 12 років, 1867 року Марія померла. Їй не було й тридцяти, коли вона покинула цей світ. Того ж року померло троє їх діток. Одна з доньок Квартировичів вийшла заміж за священика Віталія Широцького, а син від цього шлюбу – Кость Широцький (онук Івана Квартировича та Марії Княгницької) – прославився як видатний український історик мистецтва, автор відомого путівника по Києву.
Батько Степана відмовився допомагати непокірному синові: голод, холод, навчання, підробітки, віршування (15-17 поезій щодня) – підірвали здоров’я, Руданський захворів на туберкульоз легенів. І все ж йому вдалося успішно скласти випускні екзамени 1861 року.

На допомогу прийшов улюблений наставник — педагог та науковець Сергій Боткін. Оскільки хвороба Руданського (туберкульоз) прогресувала, Сергій Боткін доклав усіх зусиль, аби його вихованець мав можливість працювати у сприятливих умовах. Зрештою, клопоти Боткіна увінчалися успіхом. За розподілом Руданський потрапив у Ялту на посаду міського лікаря. Дорога до Ялти пролягла через рідні Хомутинці. Він пригорнув на могилі батька, якому все простив, свою рідну матусю. Це був його останній приїзд у рідне село.

 У Ялті було населення — 1112 жителів. Містечко було дорогим, тому Руданського переслідували злидні. Жив і одягався завжди просто. Був поет високого зросту, широкоплечий, ходив трохи горблячись, на вигляд поважний, а карі очі світилися добротою. Фінансове полегшення настало через три роки, коли Степан Руданський влаштувався ще й на посаду службового лікаря кримських маєтків (Алупка, Массандра, Ялта, Ай-Даниль) князя С.М Воронцова. В Ялті Руданський жив у двоповерховому будинку біля порту, частину власної землі він подарував місту під фонтан. Рятуючись від самоти, зійшовся з вдовою Явдохою Широкою. Вона мала двох дітей. Хоч вони були й не Степанові, але він їх дуже любив, вчив. А коли Руданський хворів, діти його теж доглядали. Мабуть, єдиною відрадою для популярного лікаря і мало кому тоді відомого поета була поетична творчість.

Він мав найкращу медичну освіту на півострові, знав більше десяти мов: став першим ветеринарним лікарем, відкрив першу стаціонарну лікарню, першу медичну бібліотеку в Криму (Ялта, 1865 року); брав уроки малювання у Івана Айвазовського, лікував М. Щепкіна, цікавився археологічними знахідками. 

   В Ялті він безвиїзно пропрацював 12 років. За цей час зробив дуже багато: заснував міську лікарню, медичну бібліотеку, започаткував санаторну справу, санітарно-епідеміологічну, ветеринарну, водоканалізаційну та пожежну служби, ініціював закладення торгового ринку, побудову фонтана з резервуарами, а під останній подарував містові шматок власної землі. Був причетний і до побудови лікарні в місті Бахчисараї.

  

Але невмирущу славу С. Руданський здобув собі як автор "Співомовок" – менших і більших гумористичних віршів, жартів, приказок і сміховинок про панів, попів, циган, москалів, поляків, жидів, німців, чортів і т.д., почерпнутих здебільшого з уст народу. Вони відзначаються гострим гумором, дотепом і веселим настроєм. Крім веселих "співомовок", С. Руданський писав ще повні болючого смутку ліричні поезії, що відбивали не тільки особисте горе поета, а й страждання всього народу. Деякі з них стали народними піснями ("Повій, вітре, на Вкраїну", "Мене забудь", "Ти не моя, дівчино дорогая", "Голубонько-дівчинонько, зіронько моя", "Чорний колір" та інші).

До літературної спадщини С. Руданського, основну і найціннішу частину якої було надруковано лише по його смерті завдяки зусиллям Олени Пчілки, Івана Франка, Агатангела Кримського й інших, належать і переклади ("Слово о полку Ігоревім", уривки з "Краледворського рукопису", Гомерова "Іліада", Верґілієва "Енеїда", частина "Демона" М. Лермонтова, "Сни" Гайне, поодинокі вірші Т. Ленартовича й Б. Радичевича). На основі народних пісень він написав українську п’єсу "Чумак" (1862). 33 вірші Руданського стали піснями: «Ти не моя», «Мене забудь!», «Чорний кольор»

Медик Руданський надто сумлінно ставився до своїх

 обов’язків санітарного та карантинного лікаря, щоб зрадити власним ідеалам. Тому потерпав від інтриг торговців, спекулянтів, які писали на нього доноси. Влітку 1872 року в Ялті спалахнула епідемія холери. Як карантинний лікар і представник санітарної комісії Степан Руданський з властивою йому енергією і сумлінністю взявся винищувати вогнища інфекції. Сутички з ялтинськими чиновниками і спекулянтами дійшли найбільшої гостроти. Відчув це Степан Васильович тоді, коли й сам тяжко захворів на холеру. Ослаблений холерою організм остаточно капітулював перед давньою його недугою – туберкульозом. І 3 травня 1873 року на тридцять дев’ятому році життя, помираючи на руках свого старшого брата Григорія він, ледве ворушачи губами, наспівував улюблену пісню “Україно моя мила”.