Сповнений любові до життя

 

  До дня народження Степана Васильченка (Панасенка) в нашій бібліотеці проходить виставка

   Степан Васильович Панасенко народився 8 січня 1879 року в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи головним чином селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії.

  Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера повсякденної праці, шанування народних звичаїв, у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті

Степан закінчив Ічнянську пятирічну школу, потім Коростишівську учительську семинарію та Глухівський вчительський інститут. Пішов працювати. Молодого вчителя часто звільняли з посади, переводили з місця на місце не тому, що не справлявся з своїми обов'язками, а через те, що говорив начальству правду у вічі, не схилявся перед сільськими властями, не мирився з несправедливостями.
    1901 року написав драму "Чарівниця", яку знайшли лише 1956 року та надрукували 1960 року.
   1906 рік - одержав місце в селі Щербинівка Бахмутського району. Арештований разом із двома іншими вчителями. Півтора роки провів у Бахмутській тюрьмі. Після звільнення вчителювати йому заборонили.

  1910 -1914 - працює журналістом у Києвській газеті "Рада". Пише оповідання «Мужицька арихметика», «Пацанок», «Вова», «Роман».

   1911 - опублікована пєса - жарт "На перші гулі". З 1912 року цим твором та п'єсою Івана Котляревського "Наталка Полтавка" Микола Садовський відкривав усі сезони свого театру.

  1914 - 1917 роки - мобілізований на фронт, перебував на передових позиціях, командував саперною ротою, звільнений за хворобою, тиф.

  Влітку 1920 року Васильченко як кореспондент разом з колективом музичної капели «Думка» подорожував Лівобережною Україною. Після повернення знову береться до педагогічної праці, керує драмгуртком, пише для нього дитячі п'єси («Свекор», «Минають дні», «Кобзар» у селянській хаті»), інсценізує твори Тараса Шевченка («Іван Гус»), Івана Франка («До світла»). Організовує для учнів екскурсії до навколишніх сіл.

1 березня 1929 року київська громадськість відзначила 50-річний ювілей Васильченка. Письменник шкодував, що не міг за станом здоров'я побути на святі.

В останні роки, письменник усе частіше скаржився на хворобу. Виїжджав на лікування й до Кисловодська, але недуга не відступала. Помер Степан Васильченко 11 серпня 1932 року від тривалої серцевої хвороби та виснаження. Похований у Києві на Байковому кладовищі.