Демократія: минуле і сучасне

До 20-ї річниці першої міжнародної конференції нових та відновлених демократій, Генеральною асамблеєю ООН, 8 листопада 2007 року було започатковано нове свято, як ще один привід звернути увагу на стан демократії в світі. Вперше він відзначався 15 вересня 2008 року.

Демократія – універсальна загальнолюдська цінність, яка, водночас, є фундаментальною основою для побудови принципів всіх провідних держав, співтовариств, союзів і федерацій, а також ООН. 

Демократія виникла у Стародавній Греції, і традиційно перекладається як «влада народу», «народовладдя», «народоправство». Під цим терміном розуміється політичний режим, в основі якого лежить метод колективного прийняття рішень з рівним впливом учасників на результат процесу або на його істотні стадії.

Ця форма правління відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші форми політичної організації суспільства. Державні форми демократії були досить добре відомі античному світу: Стародавній Греції і Римі та європейському Середньовіччі з його демократичними містами - державами (Венеція, Женева). Про демократію писали Арістотель, Платон та ін.

Арістотель

Платон

Влада народу знаходила первісне відображення ще у родовій або безпосередній демократії, у військовій, поєднаній з деспотією, демократії. Пізніше становлення міст - держав у Давніх Афінах сприяло розвитку безпосередньої демократії, а за часів Давнього Риму було випробувано зразки поєднання елементів демократії з іншими формами правління. Для вирішення проблемних питань, пов’язаних із втіленням народовладдя в складних державних утвореннях, був запропонований новий концепт представницької демократії, що досі є класичним для політичної науки. Становлення представницької демократії, основним етапом якого стало впровадження загального виборчого права, тривало в Європі фактично до другої половини ХХ століття. За цей час сформувалося нове за рівнем розвитку суспільство, що характеризується дослідниками як „постіндустріальне”, „інформаційне”, „постмодерне”, „постматеріальне”. За таких умов демократія, як форма організації та здійснення влади, постає перед необхідністю модернізації та пошуку відповідей на виклики сучасного світу .

Сьогодні, насамперед, важливо звернути увагу на проблеми, що ускладнюють реалізацію основного демократичного принципу – народовладдя.

Для забезпечення втілення волі народу вже декілька століть використовується представницька система, яка поступово еволюціонувала до загального виборчого права.

Але, на думку багатьох дослідників, й досі складно говорити про досягнення оптимального рівня участі громадян в організації та здійсненні влади.

По-перше, вибори дають громадянам лише періодичну можливість висловлення своєї думки, а їх результати скоріше є сукупністю тих чи інших короткотермінових інтересів виборців, ніж раціональною волею народу, яку можна представити. 

По-друге, рівень політичної участі у країнах з розвиненою демократією (де виборча явка часто не перевищує 50–60%) викликає сумніви у реальному представницькому характері обраної влади. Крім того, на практиці вплив громадян на своїх представників досить ускладнений, що дозволяє представницьким органам від виборів до виборів працювати у режимі достатньої автономії. Таким чином, представництво у сучасній демократії стає скоріше механізмом заснування найвищого органу державної влади, для легітимації якого важлива участь великої кількості громадян, ніж ефективним способом втілення волі народу.

Недостатність механізмів політичної участі громадян у електоральному процесі та поза ним призводить до певної „елітизації” політики. 

Виконання громадянами своїх демократичних обов’язків стає дедалі не істотнішим порівняно із впливом професійних політиків. 

Чому? Через відсутність у громадян достатніх знань, раціональності та часових ресурсів для активної участі у політичному житті.  

"Чому демократії обирають погану політику” Б. Каплан наводить дані опитувань, згідно з якими більшість громадян  не в змозі назвати жодну з гілок влади, дати визначення термінам „ліберальний” чи „консервативний”, розрізняти поняття "соціал-демократи" та "неоконсерватори" і т. п.

 За таких умов неабиякий вплив на прийняття рішень виборцями мають комунікативні технології. Витонченість технік переконання, одержимість PR-технологіями, інші хитрощі „комунікації” прищеплюють виборцям схильність неточно бачити ситуацію та змушують їх оцінювати політиків за емоційними враженням, а не за підсумками діяльності . Дещо викривлене розуміння політики більшістю виборців сприяє розвитку популістських ознак демократії – підтримку отримують політики, що декларують неефективні але популярні рішення складних соціально-економічних проблем.

 Парадоксом демократії є суперечності, викликані недосконалістю механізму балансування інтересів більшості та меншості. Громадяни, що в результаті голосування становлять меншість, змушені дотримуватися прийнятого рішення, хоча мають протилежні переконання. Усвідомлення можливості опинитися у такий ситуації формує у громадян думку про невигідність участі у широкомасштабних виборах, хоча, з іншого боку, неучасть у виборах також призводить до небажаного результату .

Демократизація політичної системи в Україні потребує вирішення широкого кола проблемних питань. Суттєвою є необхідність удосконалення виборчого процесу, усвідомлення політичною елітою та населенням переваг демократичних процедур і практик, незважаючи на певні внутрішні суперечності демократії.

У нашій бібліотеці проходить інформаційна виставка до Міжнародного дня демократії: