"...бути людиною можна по-різному..."

7 листопада відзначається Міжнародний день африканського письменника. Його святкування було ініційоване у 1992 році панафриканською Асоціацією письменників. Метою цього дня є поширення унікальної літератури Африки на інших континентах. Завдяки їй читачі в усьому світі можуть знайомитися з дивовижними автентичними культурами корінних народів більше ніж 54 країн материка.

Зараз африканські письменники часто нагороджуються престижними преміями, а четверо з них вже стали нобелівськими лауреатами. Вони беруть участь у книжкових ярмарках, літературних форумах та міжнародних конференціях, а деяких запрошують як сценаристів на знімальні майданчики.

Представники літературної світової спільноти стверджують, що на сьогодні Африка є континентом, найбагатшим на людей, що пишуть та читають літературу. А завдяки африканським письменникам зараз знову набуває популярності постколоніальна література. На відміну від європейського розуміння літератури в основному як письмового твору, значну частину літератури Африки складають усні твори. Усні твори, що включаються в африканську літературу, є у всіх народів, що населяють Африку. Ці твори належать до різних жанрів: казки, міфи, пісні, загадки, байки Найдавнішим жанром усної літератури Африки є казка про тварин. Дуже часто в цих творах виводиться хитромудрий герой , у ролі якого можуть виступати заєць, черепаха, павук. Особливістю африканських казок про тварин є те, що вони (у класичному вигляді) не містять моралізації.
У лютому 2000 року найбільший кенійський історик африканських суспільств і культур Алі Мазруї оголосив про початок колективної роботи над проектом «Сто кращих африканських книг XX століття». Проект розгортався під егідою Міжнародної книжкової ярмарки у Хараре за сприяння Мережа африканських книговидавців Асоціації книготорговців Африки та Асоціації африканських письменників. Список включав 1 521 назв. На цій основі журі з 16 авторитетних учених і радників посольств відібрало остаточні 100 назв. Нарешті, зі 100 книг-фіналістів були обрані 12 переможців.Одна з них - всесвітньо відома книга Нельсона Мандели "Довгий шлях до свободи".

Лише за 85 років після оголошення першим Нобелівським лауреатом з літератури французького письменника Сюллі-Прюдома премія дісталася вихідцю з Африканського континенту Воле Шоїнці (1986). Два роки по тому премію отримав єгиптянин Нагіб Махфуз (1988), Після Махфуза удостоїлись нагороди африканські письменники з ПАР Надін Ґордімер (1991) та Джон Максвелл Кутзеє (2003).

1986 року письменник з Нігерії Воле Шоїнка був нагороджений Нобелівською премією з літератури «за створення театру величезної культурної перспективи і поезії». Вірші Шоїнка пише виключно мовою йоруба, а п’єси та прозу — англійською.У 26 років Шоїнка ставить кілька п’єс, що приносять йому популярність. Неодноразово був заарештований за антиурядові висловлювання. Професор англійської мови університету Іфе. Письменника дуже шанують в Нігерії, але владі це не заважає забороняти його твори.

Перша п’єса Шоїнки «Дорога» була поставлення 1955 року, у ній багато хаосу, жорстокості та непорозуміння, як стверджують літературознавці, але водночас це спроба філософсько-образного осмислення суті буття та небуття. Опісля з’явилися п’єси «Жителі боліт» («The Swamp Dwellers») та «Лев і Перлина» («The Lion and the Jewel») — обидві побачили світ у 1958 році. Що ж до поезії, то перша публікація віршів датована травнем 1959 року.
Варто прочитати: п’єса «Людина померла», новела «Інтерпретатори»

«Людина, яка своїм прекрасним епосом принесла величезну користь людству» - саме за це отримала «Нобеля» у 1991 році письменниця з ПАР Надін Ґордімер.
Перше оповідання написала у віці 9 років під враженням обшуку поліції в кімнаті темношікрої покоївки.Перше оповідання Ґордімер «Завтра приходь знову» («Come Again Tomorrow») у 1939 році опублікував знаний південно-африканський журнал «Форум», коли авторці було лише 15. Найперший роман «Брехливі дні» вона написала у 30. А потім було ще 15 романів.
З часом вирішила боротися проти апартеїду своїми творами.

 В епоху апартеїду, з 1948 по 1994 роки, книги Ґордімер були заборонені у ПАР. Заборона почалася з її другого роману, що був опублікований 1958 року і мав назву «Земля чужинців» («A World of Strangers»). Цей роман стосувався долі молодого британця, який нещодавно прибув у ПАР. Роман «Земля чужинців» був заборонений 12 років, а наступний - «Загублений буржуазний світ» («The Late Bourgeois World», 1966) - 10. «Після такого довгого чекання деякі книги вже майже мертві», - сказала Ґордімер в одному з інтерв’ю.
Варто прочитати: романи «Домашня рушниця», «Народ Джулая», «Земля чужинців», оповідання.

Ще один представник Південно-Африканської Республіки, «…який в незліченних образах зображує дивну долю аутсайдерів» - Джон Максвелл Кутзеє, що отримав Нобелівську премію 2003 року. Цей  письменник займається перекладами з нідерландської та африканської літератури і зовсім не любить виходити на люди.

Захистив дисертацію з творчості Семюеля Беккета. Отримав відмову у візі США через свої протести війни у В’єтнамі. Двічі отримував Букерівську премію (Man Booker Prize for Fiction) - у 1983 («The Life and Times of Michael K.») і 1999 («Disgrace») роках - і жодного разу не прийшов на вручення.

Кутзеє завжди хотів вирватися з ПАР, і це йому вдається лише у 21. Його трилогія «Сцени із провінційного життя», що складається із романів-спогадів «Отроцтво» (1997), «Молодість» (2002) і «Літо» (2009), уже сама назва містить іронію, адже для Кутзеє провінцією є вся Південня Африка. Саме заради мистецтва автор вирішує залишити свою країну. Світовідчуття Кутзеє і теми, описані в його книгах для нас особливо близькі, адже постколоніальне минуле було недоліком, баластом, що заважав йому жити своїм життям. але водночас він дуже болісно переживає за її народ (це стосується корінних африканців, яких білі колоністи примушують виконувати найважчу і низькооплачувану, «чорну» роботу). Саме тому, можливо, Кутзеє такий похмурий у своїх творах, в’їдливий скептик.

Цей африканський письменник цікавий і своїм романом «Осінь у Петербурзі», адже вихідець із неслов’янського середовища пише про російського письменника Федора Достоєвського та його прийомного сина Павла Ісаєва, оперуючи достовірними біографічними реаліями.

Варто прочитати: романи «Сутінкова земля», «У серці країни», «Залізна доба», «Життя та час Міхаела К.», «Очікуючи на варварів», «Безчестя».