"Місія - свобода!"

19 жовтня – Всеукраїнський день відповідальності людини.

           Долучайтеся до відзначення!

Всеукраїнський День відповідальності людини – державне свято України, яке, починаючи з 2021 року, відзначатиметься щороку 19 жовтня у день народження Богдана Гаврилишина, автора «Декларації відповідальності людини».

У нашій бібліотеці проводиться інформаційний вектор, присвячений ініціативам Богдана Гаврилишина.

Богдан Гаврилишин працюючи на світовому рівні як член Наглядової ради Міжнародної академії мистецтва та науки, ще на початку 2010-х дійшов висновку, що однією з передумов виконання Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, є усвідомлення та прийняття кожним членом суспільства також й індивідуальної відповідальності на всіх рівнях.

Цікаві факти про Богдана Гаврилишина:

-Він мав паспорт Канади та був резидентом Швейцарії, але завжди культивував своє українське походження;
-Богдан Гаврилишин працював у 89 країнах світу;
-Після еміграції в Канаду, Богдан Дмитрович працював лісорубом. Але вирішив змінити ситуацію вивчити мову, аби потрапити до університету. Він знайшов словник й запам’ятовував по 40 слів в день. І таки вступив… Тоді стало сенсацією в канадській пресі, що повоєнному емігранту вдалося скласти вступні іспити;
-Був співзасновником Всесвітнього економічного форуму у Давосі;Аргентинці українця вважають тим, хто змінив хід історії їх країни: в 1982 році він переконав авторитарний режим провести вибори та передати владу;
-Йому пропонували бути заступником міністра в будь-якому канадському міністерстві.

У 2014 році професор створив змістовний та лаконічний документ – «Декларацію відповідальності людини», у 15 пунктах якої відобразив різні рівні відповідальності, які можуть стати дороговказами до більш демократичного, інклюзивного та ефективного суспільства з точки зору гуманістичних цінностей.

Ініціатива встановлення Всеукраїнського дня відповідальності людини належить Фонду родини Богдана Гаврилишина та підтримана спільнотою випускників програм фонду «Молодь змінить Україну».

Фонд Богдана Гаврилишина.– благодійна організація, заснована у 2017 році дружиною та дітьми видатного українця, всесвітньо відомого економіста та візіонера доктора Богдана Гаврилишина. Головною місією фонду є підтримка молодих змінотворців задля сталого розвитку ціннісно-орієнтованої України.

Фонд родини Богдана Гаврилишина запрошує у наступному році приєднатися до «Марафону відповідальності», який, розпочинається у травні. Основною ідеєю марафону є привернути увагу українців до позитивних змін, які роблять активні та відповідальні люди у всіх куточках нашої країни.

Символізм марафону полягає у невеликому завданні: висадити і зростити соняшник сорту «Богдан Гаврилишин». Цей сорт соняха був виведений з ініціативи Бізнес-школи МІМ-Київ спеціально до 90-річчя Богдана Дмитровича.

Як можна долучитися до відзначення Дня відповідальності людини у 2021 році? 

• Інтернет-флешмоб “Я – відповідальність”.
• Інтернет-флешмоб “5 відповідальних друзів”.
• Інформаційно. Поділіться з друзями, колегами інформацією про відзначення 19 жовтня в Україні Дня відповідальності людини. Поширити інформацію можна через соціальні мережі, в закритих групах чи чатах та ін.

Не стань жертвою торгівлі людьми

 Україна була серед перших країн у Європі, яка у 1998 році встановила кримінальну відповідальність за торгівлю людьми. У Кримінальному кодексі України покарання за торгівлю людьми передбачено статтею 149, яка визначає ці злочинні дії як вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

Метою торгівлі людьми завжди є експлуатація людини в будь-який спосіб – примусова праця, використання у домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, вилучення органів, сексуальна експлуатація чи створення порнографічної продукції, народження дитини примусово чи за замовленням, втягнення у злочинну діяльність чи жебракування.

Торгівля людьми є одним із найсерйозніших злочинів проти людини, який має, як економічні, так і соціальні, педагогічні, психологічні причини. Саме тому щорічно 18 жовтня відзначається Європейський день боротьби з торгівлею людьми. Факт його відзначення є нагадуванням про актуальність проблеми торгівлі людьми, а також необхідність об’єднання зусиль для протидії цьому явищу, переслідуванні злочинців, надання допомоги постраждалим, ведення превентивної роботи.

 Небайдужість громадськості до цього явища і візуалізація проблеми на глобальному рівні – запорука успішної боротьби з проблемою.

Способи втягнення людей у процес торгівлі людьми різні – злочинці шукають все нові і нові методи вербування, але завжди це відбувається шляхом використання обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини, із застосуванням чи погрозою застосування насильства, із використанням службового становища, матеріальної чи іншої залежності від другої особи.

Пам’ятайте: стати жертвою торгівлі людьми може кожен, незалежно від статі, віку, рівня освіти чи кваліфікації!

Тому лише об’єднавши зусилля, ми зможемо подолати проблему торгівлі людьми у суспільстві!

У разі коли особа постраждала від торгівлі людьми за кордоном, вона може звернутися за допомогою до дипломатичного представництва України в державі, в якій вона перебуває.

Дипломатичне представництво України за кордоном сприяє поверненню громадян України, постраждалих від торгівлі людьми, в Україну відповідно до законодавства.

527 та 0 800 505 501 – номери телефону Національної безкоштовної гарячої лінії з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів.

Багатство - це колючки, якщо його збирати і зберігати

 17 жовтня відзначають Міжнародний день боротьби за ліквідацію бідності, який був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році. У своїй резолюції Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави пропагувати у цей день заходи з ліквідації бідності.

Разом із тим, історія проведення Міжнародного дня боротьби за ліквідацію злиднів бере свій початок 17 жовтня 1987 року. Того дня понад сто тисяч людей зібралися на площі Трокадеро в Парижі, де в 1948 році була підписана Загальна декларація прав людини, щоб віддати данину пам'яті жертвам бідності, насильства й голоду. Вимагаючи дотримання прав людини, правозахисники підтримали гасло отця Жозефа Врешинскі: «Там, де людина змушена жити у злиднях, порушуються права людини. Об'єднатися у боротьбі за повагу цих прав є священним обов’язком кожного».

Тема бідності є вкрай актуальною і для нашої держави. Звернення громадян до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини свідчать, що більшість із них перебуває у соціальному становищі бідності, адже йдеться про відсутність необхідних матеріальних засобів для того, щоб повноцінно харчуватися, купити житло, надати освіту дітям чи забезпечити сім’ю якісним медичним обслуговуванням.

Здійснюваний Уповноваженим моніторинг засвідчив, що незважаючи на певне зростання державних соціальних гарантій в Україні (таких як прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата), чверть населення перебуває за межею бідності.

Затверджений на сьогодні в Україні прожитковий мінімум в середньому на особу на місяць становить близько 75 доларів, тоді як межа монетарної бідності, визначена для країн Центральної та Східної Європи, складає близько 150 доларів на місяць.

Прикро, але в Україні спостерігається таке негативне явище як бідність працюючих. Незважаючи на зростання розміру мінімальної заробітної плати в Україні (з 1 вересня поточного року до 5000 грн), рівень оплати праці залишається низьким. За оцінками експертів, кожному третьому працюючому мешканцю України заробітної плати не вистачає на задоволення необхідних життєвих потреб, а кожен другий працездатний мешканець працює на умовах вторинної зайнятості, одержуючи доходи в тіньовому секторі економіки, які не оподатковуються.

Ще більше проблема бідності загострилась в умовах пандемії COVID-19, яка супроводжується зниженням доходів працюючих; зростанням безробіття; відсутністю належного соціального забезпечення осіб з інвалідністю та малозабезпечених громадян; обмеженням доступу до дистанційного онлайн-навчання більшості дітей із малозабезпечених сімей

.

На переконання Уповноваженого, держава має регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту усіх громадян для того, вони могли забезпечувати себе і свою родину не лише на рівні мінімальних життєвих потреб, а й почуватися гідно в соціальній, правовій, демократичній державі.

Дарую людям пісню - Дмитро Луценко.

"З прадавніх вибухлих віків

Бере початок рід наш славний.
Мій пращур БУВ Із козаків,
Яких боялися шляхта й хани. "

Дмитро Омелянович Луценко – видатний поет, автор популярних, улюблених народом пісень.

 З нагоди відзначення 100- річчя від дня народження поета-пісняра Дмитра Луценка в бібліотеці представлена викладка літератури. Бібліотекарі ознайомили читачів з творчістю та життєвим шляхом поета. 

 Поет-пісняр народився в селі Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині.

З раннього дитинства довкола Дмитрика лунала рідна пісня. Мав чудовий голос батько хлопця.

Від 1938 – студент Київського гідромеліоративного інституту.

За два роки мобілізований до армії, служив на кордоні з Афганістаном. Під час війни був автоматником розвідувальної роти.  В одному з боїв у  Східній Прусії  був тяжко поранений і контужений,  дістав інвалідність. 

Після шпиталю повернувся до навчання в інституті. У повоєнні роки працював у газетах «Сільські вісті», «Молодь України», в українській редакції  Всесоюзного радіо.

Перша збірка віршів Дмитра Луценка — «Дарую людям пісню» — вийшла друком 1962 року. Книгу  щиро вітав Володимир Сосюра. З нею прийняли до Спілки письменників.

Радість і печаль завжди ішли поруч у житті Дмитра Луценка. І пісні його такі ж ліричні, замріяні, інколи трішечки сумні. Та близькі кожному, бо вони про любов, отчу землю, вірність, про те, чим живе людина:

 “Києве мій”, 

“Мамина вишня”, 

“Осіннє золото”,

 “Хата моя, біла хата”, 

“Неспокій”, 

“Ой ти річенько”, 

“Пісня про щастя”,

“Зачарована Десна”,

 “Дорога спадщина”, 

“Фронтовики”, “Сивина”, 

“Не шуми калинонько”.

Пісні на слова Дмитра Луценка виконували Дмитро Гнатюк і Діана Петриненко, А.Мокренко і Ніна Матвієнко, хорова капела «Думка» і народний хор ім.Г.Верьовки…

У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу.

– співають їх і сучасні виконавці.   

Поет працював з більшістю популярних композиторів-піснярів, зокрема з Ігорем Шамо, Левком Ревуцьким, Олександром Білашем, Володимиром Верменичем, Платоном  Майбородою, Анатолієм  Пашкевичем, Володимиром Івасюком, Ігорем Покладом, Степаном Сабадашем, Олексієм  Чухраєм та іншими.   

У 1976 році Дмитро Луценко та Ігор Шамо стали лауреатами Шевченківської премії за цілий ряд пісень, в тому числі і за «Києве мій». Гроші передали до дитячих будинків Києва. За два роки до цього Дмитро Омелянович отримав звання “Заслужений діяч мистецтв України”.   

Поет пережив сім інфарктів. І після кожного повертався до повноцінної праці.

Любов полтавців до свого земляка переросла у щорічне мистецьке свято «Осіннє золото», яке відбувається на Полтавщині в його рідному селі Березова Рудка. Починаючи з 1990 року це свято збирає справжніх шанувальників Луценкового слова не лише з Полтавщини, а й з усієї України.

 2001 році засновано Літературно-мистецьку премію імені Дмитра Луценка, яка вже переросла в міжнародну.

Ім’ям Дмитра Луценка названа одна з київських вулиць в Голосіївському районі.

Моя земля - це незалежна Україна.

Україна зустрічає славне свято,
І шанує всіх своїх синів й дочок багато
Тих, хто здатен в будь-яку хвилину
Захищати рідну Україну!

                                     

14 жовтня (водночас зі святами Покрови Пресвятої Богородиці та Днем Українського козацтва) відзначається державне свято України - День захисників і захисниць України.
У цей день українці поціновують воїнів, які в різні часи обороняли і обороняють нашу незалежність і територіальну цілісність, усіх захисників України незалежно від службового становища та статі.

Це свято пов’язане з розвитком війська від часів Русі. Найкращі традиції захисників минулого успадкували бійці сучасних Збройних сил України, які сьогодні відстоюють суверенітет України у війні з російським агресором.

• Історичні коріння цього Дня сягають часів Київської Русі та свята Покрови.

За легендою, у цей день у 860 році військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу столицю Візантійської імперії Константинополь. Мешканці Константинополя з молитвою звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. Богородиця, за легендами, з'явилася перед ними та вкрила їх своєю покровою. Після цього військо Аскольда вже не могло побачити цих людей.
За існуючою легендою, вражений цим дивом Аскольд та його дружинники після цього хрестилися.

• 14 жовтня також на символічному рівні вважається днем заснування Української повстанської армії.

Інформація про створення УПА саме 14 жовтня 1942 року є у постанові Української головної визвольної ради від 30 травня 1947 року та наказі Головного командира УПА Романа Шухевича від 14 жовтня 1947 року.

День захисника України був офіційно встановлений як державне свято вже після початку російської агресії на Донбасі.

• 14 жовтня 2014 року указом президента Петра Порошенка було скасовано указ Кучми від 1999 року, яким встановлювалося свято — День захисника Вітчизни (23 лютого).

Ми господарі - міста, країни

Демократія належить до універсальних і засадничих загальнолюдських цінностей і принципів Організації Об’єднаних Націй. Хоча у демократій і є загальні риси, але єдиної моделі у світі не існує.

Ця форма правління відома в історії чи не раніше, ніж інші форми політичної організації суспільства. Державні форми демократії були досить добре відомі античному світу. У Стародавній Греції вони упродовж тривалого часу чергувалися з різноманітними формами монократії (тираніями, деспотіями), в Стародавньому Римі республіканська демократія протягом декількох сторіч передувала правлінню монархічного імперського типу. Потім було європейське Середньовіччя з його демократичними містами-державами (Венеція, Женева, Лукка). Про демократію писали Арістотель і Платон, Монтеск’є і Джон Лок, Руссо і Робесп’єр.

Платон

Арістотель

Жан-Жак Руссо

Зараз демократію відносять до основних і універсальних суспільних загальнолюдських цінностей. Вона є фундаментом для побудови принципів всіх провідних держав, співтовариств, союзів і федерацій, а також лежить в основі Організації Об’єднаних Націй.

Прикметно, що демократія, на відміну від недемократичних типів правління (тоталітарних, авторитарних), не спрощує відносин суспільства і держави, народу і влади сильними і примітивними засобами тиску, а навпаки – ускладнює їх. Динамізм політичних процесів, механізмів соціальної та політичної стабілізації відповідає динаміці розвитку сучасного суспільства – гнучка, активно і швидко реагуюча на внутрішні й зовнішні впливи політична організація демократичного суспільства забезпечує його стабільність, єдність держави, вирішення нагальних задач суспільства ефективніше, ніж жорстокі, малорухомі структури інших режимів.

Але від влади і суспільства демократичне правління вимагає більшого, ніж авторитарні чи тоталітарні – не простого вміння наказувати й підкорятися, а навчанню, особливої культури політичної поведінки і такому знанню політичного життя суспільства, котре робить людину спроможною формувати демократію й жити в її умовах. Ще більш високі вимоги демократія висуває до організації постколоніального або посттоталітарного розвитку суспільства, як бачимо, з цими викликами стикається нині Україна.

У 2007 році Генеральна Асамблея ООН на своєму 46-му пленарному засіданні ухвалила рішення щодо щорічного відзначення Міжнародного дня демократії 15 вересня, що було виражено у відповідній резолюції № 62/7, та запропонувала державам-членам, системі ООН та іншим регіональним, міжурядовим і неурядовим організаціям відзначати цей день. Святкування Міжнародного дня демократії – хороший привід звернути увагу на стан демократії у світі та сприяти підвищенню поінформованості громадськості.

У Міжнародний день демократії зазвичай проводяться різного роду просвітницькі заходи – лекції, семінари, круглі столи. Крім того, до цієї дати готуються інформаційні матеріали на тему демократії – газети, листівки, брошури.

У нашій бібліотеці проводиться тематична виставка до Міжнародного дня демократії:

Ми - козаки, ми - гордість України

14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці -  для православних українців є одним з найбільших релігійних свят осені. Започатковане воно у Візантії, де було збудовано храм Пресвятої Богородиці на честь перемоги Константинополя над завойовниками (X століття).

До дня захисника і захисниць, в бібліотеці представлена книжкова виставка про звитягу і мужність наших захисників.  Відвідувачам,  бібліотекарі розповіли про традиції святкування дня Покрови в Україні, історію виникнення українського козацтва, про військовослужбовців, добровольців, волонтерів, медиків - героях сьогодення!

   Переглянули відео "від історії козацтва до кіборгів " , про українських воїнів всіх часів.

Всі охочі взяли участь у пізнавальних вікторинах. Відповіді шукали у книгах представлених на виставці. 

З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Образ Богородиці вінчав козацькі корогви та штандарти, цю ікону обов'язково брали в морські та сухопутні походи, перед битвами служили їй молебні. Церква на Січі завжди була Покровською; хоча немилосердна історія не раз руйнувала й переносила на нові місця Січовий табір, але ця традиція не мінялася. І свято це урочисто святкували на Січі з піснями, феєрверками та хвацькими бойовими змаганнями. Куди б доля не заносила козаків, завжди з ними була ікона Пресвятої. Окрім того, на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, що обирала гетьмана, визначала, як козацтву жити далі.

Історики вважають, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що козацьке військо почало впливати на перебіг політичних подій в Україні і Європі. Козацтво в політичну і військову силу українського народу почало перетворюватись у другій половині XVI століття, досягши свого розквіту за часів славних отаманів Петра Сагайдачного та Івана Сірка.

 У XVI столітті українське козацтво утворило свій центр - Запорозьку Січ, що була столицею значною мірою незалежної військової республіки. Козацький адміністративно-військовий устрій був поширений на значну частину України. 3 козацької старшини утворилася нова українська аристократія. Такий устрій проіснував на українських землях до кінця XVIII століття, а військові козацькі формування - до першої половини XIX століття.

Запорізька Січ – столиця козацьких земель, серце низового лицарства та центр козацької вольності, який існував за порогами Дніпра із середини 16 ст. до 1775 р. Утворення 3апорозької Січі пов'язане з процесом формування українського козацтва і освоєння ним раніше спустошених татарами українських земель між Дніпром і Південним Бугом. Численні козацькі загони, які займалися господарським освоєнням цих земель і вели постійну боротьбу з татарами, змушені були будувати на уходах укріплення для власної безпеки. Налічувалось 8 Запорозьких Січей, які почергово змінювали одна одну: Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Кам'янську, Олешківську, Нову і Задунайську. В різні часи вони розташовувалися в різних місцях України і проіснували майже два з половиною століття. Остання - Задунайська Січ розпалася в 1823 році. Розташовувались вони на території сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областях. Поява першої пов'язана з ім'ям Д. Вишневецького. Він заснував на о. Мала Хортиця (тепер – острів Байда) замок, який став козацькою твердинею і опорним пунктом для масштабних походів проти татар.

Козаки обирали для розташування Січей місця, які самою природою були зроблені неприступними, – острови й півострови, а укріплювали їх за допомогою дерев'яно-земляних споруд. 3апорозькі Січі обкопувались ровом, а навколо них насипався вал, висота якого сягала за 10 метрів. На вершині валу встановлювався частокіл із загострених паль. Менш захищені для противника місця укріплювались дерев'яними вежами із встановленими на них гарматами. Більшість виходів із фортеці робилися вузькими і прикривались бійницями. Всередині Січі знаходився майдан із січовою церквою. Навколо січового майдану стояли довгі казарми – курені, у яких мешкали козаки. Крім куренів, навколо січової площі стояли курінні скарбниці, комори, будинки окремих старшин, пушкарня. Пізніше Січ стала великими торговельними центром. Тому поруч із січовою фортецею розміщувалося передмістя з базаром. Там же знаходились і ремісничі майстерні.

Запорізька Січ була центром, в якому зосереджувались найвищі органи управління Вольностями Війська Запорізького. Тут же знаходилась резиденція кошового атамана, який разом з військовою старшиною здійснював найвищу військову, судову та адміністративну владу на всій території Запоріжжя. У Січі розміщувався її гарнізон. Він не був дуже численим і налічував декілька тисяч козаків, які тут постійно мешкали і забезпечували постійну боєготовність Війська Запорізького.

Найвидатнішою постаттю в історії українського козацтва був гетьман України, засновник Української гетьманської держави Богдан-Зіновій Михайлович Хмельницький. Він зробив перші кроки до незалежної України та добре розумів, що досягти розквіту неможливо, терплячі постійні навали загарбників. Тому гетьман намагався під час перемир’я налагодити збройні сили тогочасної України, якими були козацькі дружини. Крім Хмельницького були такі відомі постаті як, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Петро Калниш, Петро Дорошенко, Іван Сірко, Дмитро Вишневецький, Пилип Орлик. Кожен з них вніс свій неоціненний вклад в становленні та розквіту нашої держави.

Петро Дорошенко

Петро Сагайдачний

Пилип Орлик

 Історія козацтва - це постійні війни: з турецьким султаном, кримським ханом, шляхетською Польщею. Вміння козаків воювати вражало Європу, і багато хто з монархів не відмовлявся від послуг запорожців. Європейські монархи наймали козаків для участі у військових операціях. З напіввійськового промислу козацтво перетворювалося на окремий стан тогочасного українського суспільства. Вироблялися і усталювалися військова організація, адміністративний устрій, закони і звичаї.

 У 1775 році Запорізька Січ була ліквідована рішенням імператриці Катерини II.

Бережемо пам’ять про полеглих на Сході України!...Ми схиляємо голови перед подвигом мужніх українських воїнів, які віддали життя у боротьбі з підступним ворогом.